CC BY
74
РЕЦЕНЗ11
ФАХОВИЙ УКРА1НОЗНАВЧИЙ АНАЛ1З ЕТНОПОЛ1ТИЧНИХ ПРОЦЕС1В В УКРА1Н1
(Реценз1я на монографЮ В. С. Крисаченка «Украшська етнополтика.
Концептуальт нариси». — К. : МП Леся, 2013. — Кн. 1. — 440 с.)
Доктор фшософських наук, професор В. Крисаченко — знаний в^чиз-няний фахiвець з украшознавства, етнопол^ики, сощофшософп й геополь тики. Виступи, статтi, книги i монографп Валентина Семеновича завжди викликають неабияке зацiкавлення як у науковому, осв^ньому й експертно-му середовищ^ так i серед чисельно! украшсько! громадськостi. Не стало винятком iз правил чергове украшознавче дослщження «Украшська етнополтика», яке побачило св^ у листопадi 2013 р. Поява цього наукового видання i початок Революцп Гiдностi — не випадковий зб^ обставин, а за-кономiрнiсть. Оскiльки концептуальнi украiнознавчi нариси спрямоваш на висвiтлення iсторичних, ментальних, антрополопчних, мiжнародних, по-лiтичних та шших сутнiсних вимiрiв укра'1нсько'1 етнопол^ики, то головним 1'х завданням стало осягнути i поглибити розумiння тих складних мiжнацiо-нальних проблем, яю iснують в украшському суспiльствi, i запропонувати евристичнi шляхи та моделi 1'х розв'язання.
У такий споаб В. Крисаченко характеризуе предмет свого дослщження: «Украшська етнополтика е осердям наукового розумшня, законодавчого забезпечення та пол^ико-правового розв'язання надзвичайно складних i важливих для Украши проблем мiжнацiональних вiдносин, причому як усерединi краши, так i в п мiжнародних стосунках. Термiн "етнополтика" походить вщ давньогрецьких слiв "етнос" — народ i "полю" — суспiльство. Власне кажучи, етнос е не лише сталою сощальною групою людей, яка мае
спшьне походження, культурш звичш, мовш та генетичнi особливосп, але й такою спiльнотою, яка здатна до внутршньо1 самооргашзацп та саморозвит-ку. Також "полю" у давшх грекiв означав не лише певну громадянську (не завжди виключно етнiчну) спiльноту, але й державнш утвiр — мiсто-державу. Тому цшком обгрунтованим може бути висновок про те, що сучасна украшська етнопол^ика е системою норм i закошв урегулювання вiдносин титульно1 державно1 наци з етшчними меншинами та групами, забезпечення культурно-освiтнiх прав громадян Украши рiзного етнiчного походження, а також кон-солщацп украшсько1 спшьноти у свiтi за межами украшсько1 держави. Отже, постае феномен етшчного пiдгрунтя певно'1' пол^ично1 та сощокультурно1 держави, а також структури та взаемовщносин мiж певними етнiчними складниками украшського суспiльства. З огляду на це етнопол^ика постае у сво'х двох головних вимiрах: з одного боку, пошук регулятивних механiзмiв взаемо-дп та спiвпрацi мiж етнiчними складниками конкретного суспiльства (меха-нiзмiв його самооргашзацп та саморозвитку), з шшого — виконання регулятивних функцш державних органiв управлшня та влади щодо забезпечення прав i свобод етносiв, етнiчних груп та мiжнацiональних взаемин у суспшь-ствi. Зрештою, мова йде про формування сучасно'1 украшсько1 пол^ично1 наци на грунт загальнонацiональних цiнностей та прюритепв розвитку. Таким чином, етнопол^ика, зокрема украшська, мае як теоретичний, так i приклад-ний вимiри. Теоретичний вимiр передбачае насамперед науковий аналiз ет-шчно1 ютори украшського народу, його юторично'1 долi, архетитв поведiнки та ментальностi, генетично'1 та сощокультурно'1 детермiнованостi украшсько1 державностi, культурних та цившзацшних здобуткiв украшського народу тощо. Практична сторона проблеми передбачае грунтовну аналiтику та прогностику буття украшського етносу в непростих взаеминах з шшими сумiж-ними етносами, його внеску у св^ову цившзащю загалом. В останньому випадку перш за все повинен враховуватися той позитивний досвщ, яким можуть пишатися украшщ у сво'1'х взаеминах з шшими народами як у давни-ну, так i в сьогоденнi. I от завданням ново'1 Украши е все те, що дозволяе зняти важкий тягар минувшини та облаштувати наше сучасне сустльство таким чином, щоб у XXI ст. "на берегах Борисфену розкв^ла нова Еллада" згiдно з науковим передбаченням Й.-Г. Гердера. Задля ще'1 мети необхщно послiдовно i наполегливо дослщжувати проблеми украшсько1 етнополiтики ^ поза сумнiвом, переконатися у тому, що Укршш вдалося зберегти i тдтри-мати мiжнацiональний спокiй i злагоду, що сам украшський народ матиме ще довгу i щасливу будучину. Концептуальнi нариси украшсько1 етнопол^ики е спробою поглибити розумiння тих складних мiжнацiональних проблем, якi юнують в украшському суспiльствi, i запропонувати евристичш шляхи та моделi 1'х розв'язання» (с. 3-4).
На превеликий жаль, Револющя Пдносп викликала активне несприй-няття твшчно-схщно! сусщньо'х' держави. Росiйська Федерацiя, скористав-шись ослабленням центрально! укра'х'нсько'х' влади, 'х'х' помилками i некомпетентною, спочатку загарбала Крим, потiм активiзувала проросiйськi сепаратистськi рухи на Сходi i Пiвднi Укра'хни та зрештою розпочала не-оголошену вiйну супроти Укра'х'нсько'х' Самостшно'х' Соборно'х' Держави. Су-веренна Укра'х'на та проевропейськи налаштоваш укра'х'нсью громадяни стали перед вiковiчною дилемою — бути чи не бути? Попри величезш ризики i проблеми ми впевненi — Укра'хш бути! I на цьому тернистому шляху укра-х'нцям допоможе жертовна звитяга, самовщдана згуртованiсть та фахова компетентшсть. Проте патрiотизм i професiоналiзм полiтикiв, урядовцiв, вiйськовикiв, чиновникiв i пересiчних громадян повинен гуртуватися на-самперед на теоретико-практичних засадах, i саме монографiя В. Крисачен-ка мае вс шанси допомогти укра'хнцям, оскiльки х'й притаманний системний тдхщ до осмислення минулого, сучасного та майбутнього Укра'хни.
Книга складаеться зi вступу й шести роздiлiв. Так, у встут Валентин Семенович зазначае: «Основш задуми та здобутки вщбулися на кругозламi нов^ньо'х' юторп Укра'хни, у пошуках вiдповiдей на болючi питання сучасного життя, зокрема "Хто ми? Звiдки ми? Куди ми йдемо?". I якщо з остан-ньою перегорнутою сторiнкою ще'х' книги у читача з'явиться його власний новий смисл i роздум про укра'х'нське буття, автор вважатиме свое завдання виконаним» (с. 4).
У першому роздiлi «Укра'х'нський етнос у просторi i часi» аналiзуються основнi вимiри дослiдження укра'х'нського етносу, його найголовнiшi сутнiс-нi риси та геокультурна варiативнiсть украiнцiв. На думку автора, визна-чальними факторами формування укра'хнсько'х етнiчноi спiльноти е: антро-пологiчнi, ландшафтно-географiчнi, екологiчнi, духовно-культурш, економiчнi, полiтичнi та релiгiйнi, хоча «звичайно, iснують й iншi важливi чинники, але саме вищеназванi е детермшантами атрибутивних ознак укра'х'нського етносу» (с. 6). Щодо з'ясування генези сучасно'х' етнiчноi структури укра'х'нського суспшьства, то В. Крисаченко простежуе два взаемопов'язаних явища: 1) особливосп етнiчноi iсторii укра'х'нського народу, тобто етногенез укра'хнщв як автохтонно'х' наци дано'х геополiтичноi реальностi; 2) суспшьно-демографiчнi впливи представникiв прийшлих (не коршних) етносiв (с. 6).
У другому роздш «Укра'х'на як геопол^ична реальнiсть. Джерелознавчий аналiз» вивчаеться географiчне розташування та геополiтичне положення як визначальш елементи природного i сощального буття Укра'хни, характе-ризуеться концепт «Укра'х'на як геопол^ична реальнiсть»; дослщжуеться початок формування геополiтичного образу Укра'хни; визначаеться образ Укра'хни у св^овш культурi та аналiзуються природа i люднiсть Укра'хни
в захщноевропейськш класичнш думщ. З цього приводу автор наголошуе: «Неупереджений аналiз св^ових джерел за принаймш останнi три тисячо-лiття дозволяе дiйти деяких ключових висновкiв, насамперед про виняткову сталють та просторову окресленiсть геополiтичного образу Украши. Далi — про могутню натуркреативну функцiю етносу, з якою пов'язанi свiтогляднi установки на сприйняття природи як свое', з одного боку, i чужо'1' — з шшого. Насамкшець про формування неповторно'1' ментально' структури люд-носп краю саме чинниками конкретно' геопол^ично'' та антропогенно'' природно'' реальностi. Зупинимося докладшше на розкриттi викладених тверджень... Гiдним подиву е iсторична тяглють образу обширiв ше'' гео-пол^ично'' реальностi, що iснувала в уявi автохтонiв краю, а також намаган-ня його людностi витворити власну державшсть саме у подiбнiй його про-сторовiй окресленостi. Причому мова йде також про значш часовi промiжки. Адже ще за античних чаав Велика Скiфiя цiлком вкладалася в «укра'нський» простiр, а 11 мешканцi почували себе самодостатнiми та незалежними. Так само i кордони антсько'' держави, Ки'всько'' Русi, кордони Великого князiв-ства Руського за Богданом Хмельницьким, межi Украши-Руа за пактами та намiрами 1вана Мазепи i Пилипа Орлика, обшири соборно'' Укра'нсько'' Народно' Республiки, врешт — примарнi кордони УРСР, а тепер — i Украши, попри певну обкарнашсть та нестiйкiсть, неспростовно засвщчують тяглiсть геопол^ично'' реальностi, '''' окремiшностi в Ойкуменi» (с. 69, 70).
У третьому роздiлi «1сторико-генетичш вимiри укра'нського буття» ви-значаеться парадигмальний взаемозв'язок Украши й осьового часу юторп; вивчаються етнопол^ичш процеси на теренах давньо'' Укра'ни; з'ясовуються юторичш витоки укра'нського етносу та розкриваеться генеза укра'нського державотворення. Аналiзуючи концептуальну сутнiсть iсторико-генетичних вимiрiв Украши й украшщв учений-укра'нознавець вiдзначае, що етшчний свiт, зокрема укра'нський, — феномен з давшх-давен багатоликий i склада-еться принаймнi з таких взаемопов'язаних чинниюв: сам етнос, людшсть, котра е i носiем вщповщних цiнностей, i 'хшм творцем — св^ людей; духов-но-iдеальна реальшсть, тобто знаковi системи (мова), св^огляд, фiлософiя, мiфологiя, iсторiософiя, релiгiя, психолопя, мистецтво i культура в широкому контекст — свiт щей; предметно-практична реальшсть, шакше — ма-терiальна культура, що е опредмеченням чи втшенням тих або шших iдей та мисленних проектiв — св^ речей. Цi три складники е необхщними, але далеко не рiвнозначними у визначеннi сутностi самого укра'нського св^у (с. 158).
У четвертому роздш «Мiжнароднi вiдносини Украши в козацько-геть-манськi часи» фахово характеризуються укра'но-польсью вiдносини, укра-'но-кримськотатарсью взаемини, укра'но-турецью стосунки, укра'но-мос-
ковсью взаемозв'язки та балканський напрям у геопол^ичних iHTepecax Укра'ни. У зв'язку з цим В. Крисаченко наголошуе: «У XV-XVII ст. Укра'х'на продовжувала залишатися не лише в центр^ але й на BiCTpi загальноев-ропейських подiй. Визначальними причинами цих явищ виступали як внут-рiшнi, так i зовшшш чинники. До внутрiшнiх чинникiв слщ вiднести постiйнi зусилля украшсько'' нацп щодо збереження власно'' етшчно'', культурно!' та релтйно'' iдентичностi та утвердження державно'' незалежносп, до зовшшшх — неминучiсть звернення уваги до Укра'ни основних пол^ич-них гравщв Свропи як до одного з визначальних геопол^ичних центрiв свiту та зони власних штереЫв. Таким чином, концентром зовшшньо' i внутршньо'' пол^ики в дану епоху е розв'язання дилеми "суб'ект — об'ект" у мiжнародних вiдносинах. 1ншими словами, чи е Укра'на певною реальшс-тю, яку iншi кра'ни використовують у власних штересах, або чи е вона по-вноцiнним суб'ектом мiждержавних стосункiв, зi своею активною та неза-лежною в них участю» (с. 224).
У п'ятому роздш «Демографiчна та етнiчна структура укра'нського сус-пiльства» дослiджуються базовi принципи етнодемографiчного аналiзу, ви-значальнi тенденцп розвитку етнодемографiчних процесiв в Укра'ш, юто-ричнi нацiональнi меншини, нов^ш нацiональнi меншини та етнiчнi групи, ймовiрнi перспективи розвитку етнополiтичних процеав в Укра'ш, мовно-культурне коршня складникiв укра'нського соцiуму та культурно-правовi вимiри полшультурно'' освiти. З цього приводу вчений-укра'нознавець вщ-значае: «На етшчнш укра'нськш територп в пол^ичних утворах укра'нщв завжди, крiм титульного автохтонного етносу, були присутш представники шших етносiв. I, звичайно, вщбувалася мiжетнiчна взаемодiя, сощально-економiчнi та культурш взаемини рiзних етнiчних стльнот та груп, що впливало i впливае на стан суспшьства загалом та перспективи його розвитку. Етшчна структура суспшьства е продуктом низки чинниюв пол^ичного, конфесiйного, економiчного, географiчного, вiйськового, культурного й ш-шого характеру. Подекуди окремi з них або 'х взаемодiя призводять до знач-них iноетнiчних iмпульсних шновацш на етнiчну територiю автохтонного етносу чи, навпаки, породжують емiграцiйнi хвилi його з власно'' територп та дiаспоризацiï чимало'' частини укра'нщв у свт. Етнополiтичний аналiз набувае особливого значення в сучасних умовах, коли, з одного боку, мае мюце демографiчна криза в укра'нському суспшьств^ а з другого — вщбу-ваються непростi процеси в укра'нськш дiаспорi, пов'язанi, зокрема, з проблемами збереження ïï етшчно' щентичносп. Мова йде, отже, про збереження i вщтворення укра'нства як цившзацшного феномену. Демографiчний аналiз дозволяе ощнити динамiку людностi певно'' територп у просторi i часi. Обидва складники, у свою чергу, мають два вимiри: просторовий — буття
автохтонного етносу як на власнш, предювськш територп, так i у св^овому простор^ тобто дiаспорному iснуваннi; часовий — епохальна (тобто вщ по-колiння до поколшня), так i життева (в межах середнього життя людини) характеристика населення Украши загалом» (с. 292-293).
У шостому роздiлi «Сучасна украшська етнопол^ика» дослiджуються такi нагальнi проблеми, як: украшський соцiум у дзеркалi основних вимiрiв соцiально-полiтичного аналiзу; украшська щентичшсть; етнополiтика у не-залежнш Укршш, ïï стан та стратепчш орiентири; феномен толерантностi i консолщацп украшського суспiльства й украшський юторичний наратив та майбутне Украши. В. Крисаченко вважае, що украшський сошум — планет-на соцiоприродна реальшсть, якш притаманнi специфiчнi механiзми само-органiзацiй розвитку, iнакше кажучи, украшський сошум е системним утво-ром, що мае стшю структурнi складовi одиницi, мiж якими iснують усталеш функцiональнi зв'язки. Також вiн постае як культурно-господарська i духов-но-цшшсна окремiшнiсть певно'1' групи людей на конкретнш територп. Окрiм того, украшський сошум являе собою украшський етнос у широкому розу-мшш цього феномену, а саме народ у всьому багатста його етнiчних ознак (мова, культура, релшя, фольклор, звича'1' i традицп) у сукупностi з уам створеним ним матерiальним св^ом та дiяльнiсним становленням до нього. Проте найголовшшим внутрiшнiм механiзмом самооргашзацп сошуму е держава, тобто така суспшьна iнституцiя, яку створюють члени сошуму для захисту власних прав й штереав та е пол^ичним аттрактором самооргашзацп. В умовах же бездержавносп, вщзначае вчений, на переднш план ви-ходять духовно-ментальш та бутiйнi чинники: мова, релшя, культура i тери-торiя, саме вони безпосередньо тдтримують цивiлiзацiйну окремшшсть i визначенiсть етшчно'1 спiльноти на ïï власнш територп (с. 356-357).
Аналiзуючи украшську iдентичнiсть, В. Крисаченко цитуе слова В. Ли-пинського: «Ыхто нам не збудуе держави, коли ми самi ïï собi не збудуемо i нiхто з нас не зробить нацп, коли ми самi нацiею не схочемо бути» («Наша орiентацiя», 1920 р.) та наголошуе, що зараз вщбуваеться трансформацiя украшського суспiльства у спшьноту, яка поважае сама себе i яку поважае весь св^, по сут, йдеться про формування в Укра'1'ш пол^ично'1' нацп сучас-ного типу та громадянського суспшьства (с. 372-373).
Разом з тим учений-украшознавець вщзначае: «Подальший розвиток нашо'1' держави немислимий без усвщомлення важливостi суспшьно'1' консолщацп складно'1' етносошально'1' структури, якою постае сучасна Украша. Обравши за прiоритет розбудову демократичного правового суспшьства, ми маемо ч^ко усвщомлювати консолiдуючу функцiю держави в таких про-цесах i бути готовими до численних проблем, отриманих у спадок вщ кому-нiстичного минулого, яю ще неодноразово даватимуться взнаки в майбут-
ньому. Тому перед державою, вищими органами влади сто'ть низка неви-ршених внутрiшньополiтичних i зовнiшньополiтичних питань, ко^ по-требують зваженого, нестшного, а головне — адекватного розв'язання» (с. 374-375).
Одним iз нагальних i першочергових питань стала проблема сепаратизму. 1з цього приводу В. Крисаченко пише: «В Укра'ш юнуе кiлька регюшв, де можна спостер^ати передумови для виникнення сепаратистських рухiв, в основу яких покладеш конфесшш, мовш, етшчш, пол^ичш, економiчнi та культурнi чинники. До регюшв, де наявний передсепаратизм, тобто ю-нують передумови для виникнення сепаратистських процеав, слiд вiднести насамперед Крим, Донбас, Закарпаття. Загалом, в останш роки можна спо-стерiгати тенденщю до зрощення етнополiтичного та регюнального чин-нимв, унаслiдок чого етнополггична ситуацiя значно ускладнюеться, дю-таючи вираження у феноменi етнорегiоналiзму. Посилення вщцентрових процесiв у цьому випадку уможливлюватиметься iстотними модифiкацiями етшчно! щентичносп, появою нових та реанiмацiею старих субетшчних спшьнот, оформлюваних як за етшчною, так i за територiальними ознака-ми_ Сепаратистськi процеси в Донецькому регiонi пiдживлюються мiсце-вими штелектуальними осередками, що намагаються вщновити iсторичну пам'ять про iснування Донецько-Криворiзькоi республiки. Проте цей рiзно-вид полггичного руху мае не стшьки сепаратистську, скiльки регiоналiстську забарвленiсть. Перетворенню цього руху на сепаратистський можуть спри-яти активiзацiя етнополiтичного та економiчного чинникiв: у Донецькому регюш проживае 38% росiян, а бшьшють населення (майже повнiстю ро-сшськомовного) зорiентована на пiдтримку бiльш тюних вiдносин з Росiею; на територп регюну розташована величезна кiлькiсть промислових тдпри-емств, а концентрацiя металургшного, машинобудiвного та вугледобувного виробництв найвища по Укра'ш — це, власне, i стимулюе регiональнi елiти до протистояння центру. Одним iз чиннимв, що сприяе посиленню сепаратистських тенденцш, е зовнiшня пiдтримка з боку краш-сусвдв» (с. 379-380).
На превеликий жаль, саме активна iмперсько-експансiонiстська пол^и-ка Росiйськоi Федерацii дестабiлiзувала ситуащю в Украiнi й поставила нашу державу та 11 громадян на межу виживання й балансування мiж буттям i не-буттям. Разом iз тим стало зрозумiлим, що пострадянська, кланово-ол^ар-хiчна форма державного розвитку Украшсько! держави (1991-2014 рр.) привела Укра'ну й украiнцiв до банкрутства. Якщо ми не змшимо себе i свою кра'ну, нас чекае ганебна поразка i забуття...
Валентин Семенович мае свое бачення подолання ще! цивiлiзацiйноi кризи: «Отже, виникае потреба у пошуку ново!' моделi розвитку Укра'1'ни,
модели яка працювала б, по-перше, на Укра'1'ну як св^ову геопол^ичну реальшсть, причому провщну у багатьох вщношеннях, ^ по-друге, на Украшу, яка найвищим штересом повинна мати штереси власних громадян, де вони б були, чи тут, у межах Украши, чи за п межами. Отже, шлях Украши у май-буття — це шлях асимшяцп Укра'ною св^у, i шлях асимшяцп св^ом Украши... Безпечною вихiдною умовою е супряжшсть всесвiтньо-iсторичного розвитку i розвитку нашо'1 власно'1' культури. 1накше кажучи, сумiщаючи, пошановуючи, оглядаючись на св^овий процес, ми не маемо втратити влас-ну iдентичнiсть. Цш обставинi передують двi важливi речи по-перше, Украша нiколи не була i не е виключеною iз всесвiтньо-iсторичного процесу, а по-друге, вона завжди була не лише донором-творцем, але й дуже потуж-ним рецитентом, споживачем. Вона сприймала передовi здобутки люд-ства — як европейсько'1 цившзацп, так i схiдних i iнших, якi вважалися корисними для нашо'1 власно'1' стльноти. Але це iсторiя. Нинi, коли Украша мае вийти на нормальш шдекси людського розвитку, i коли вона мае стати шанованим членом мiжнародного ствтовариства, 1'й треба насамперед забути той пол^ичний спадок, який 1'й нав'язували, i вирватися вперед, як це зробила наприклад, тсля Друго'1 св^ово!' вiйни, Япошя, яка практично однозначно вщмовилася вiд застарiлих власних технологiй, свое' арха'чно'' ш-дустрп i стала супершдус^альною кра'ною, орiентуючись на свiтовi здобутки. Але водночас вона не поставила хрест на сво'й культур^ на сво'1'х традицiях. Оце очевидно та модель, яка пдна пошанування» (с. 426, 427).
Але для того щоб ця модель була реалiзована, на думку дослщника, Укра'ш необхiдно: 1) у сучасному глобалiзованому свiтi бути самодостат-ньою кра'ною; 2) не забувати, що вона — питома, цившзацшна кра'на та е творцем цившзацп; 3) враховувати, що жодна пол^ична оргашзашя сус-пiльства, жодна полiтична система не повинна сприйматися як Абсолют, тобто вона не е едино можливою i поза альтернативною для укра'нського народу; 4) поасти особливе мюце в новому шформацшному суспшьст (с. 427-434).
Завершуючи свое дослщження, Валентин Семенович наголошуе: «Саме людина мае стати осердям, творцем i мiрилом поступу Украши загалом... Чому Украша не може показати приклад третьому, четвертому й шшим св^ам, як можна зробити так, щоб в уламку тотал^арно!' системи змогла прорости нова Еллада, саме нова Еллада, яка, зрештою, не маючи обтяжень тотал^аризму, не маючи обтяжень традицшного св^обачення, яка не мае обтяжень уже застаршо!' Свропи, покаже, що саме тут може бути i реалiзацiя людських iдей, людських тенденцш, людських устремлiнь, людських зусиль, людських намiрiв, через себе зробити св^ взагалi Новою Елладою. Тому Нова Еллада, як говорив Нострадамус, таки повинна виникнути на Дншр^
на Борисфеш, i саме ця нова Еллада стане пасюнарним поштовхом для нового цившзацшного стрибка всього свгту» (с. 436, 437).
Таким чином, сподiваемося, що рецензоване наукове видання, яке може бути щкавим для науковщв, полiтикiв, осв^ян i всiх громадян Укра'ни, уах тих, кому не байдужа юторична доля, жорсткi реалп сьогодення та майбут-тя укра'нщв, знайде свого вдумливого читача й посприяе нам у творенш укра'нсько' пол^ично'' нацп та у розбудовi демократично'', правово'', суверенно'', заможно'' Укра'нсько' Самостшно'' Соборно'' Держави!
Юрт Ф1гурний кандидат юторичних наук, завiдувач вiддiлу укра'нсько' етнологп ННД1УВ1
