М1ЖНАРОДНЕ ПРАВО
Яковюк 1ван Васильович,
доктор юридичних наук, професор, завдувач кафедри м'/жнародного права, На^ональний юридичний ун'/верситет iMeHi Ярослава Мудрого, Укра/на, м. Харюв e-mail: [email protected] ORCID 0000-0002-8070-1645
Орловський Роман Русланович,
маг'/стр, Нацюнальний юридичний ун'/верситет iменi Ярослава Мудрого, Укра/'на, м. Харюв e-mail: [email protected]
doi: 10.21564/2414-990x.139.115332 УДК 341.215.2:061.1ЕС:355.45
еВРОПЕЙСЬКЕ ОБОРОННЕ СП1ВТОВАРИСТВО: ВИТОКИ СТАНОВЛЕННЯ 1НТЕГРАЦМ В ОБОРОНН1Й СФЕР1
Досл1джено питання становлення бвропейськог ттеграци в обороннш сфер1. Проаналгзовано передумови розробки Договору про бвропейське оборонне спютовариство I причини провалу його ратифжаца. Розкрито роль США у започаткувант й розвитку ттеграци захгдноевропейських держав в обороннш сферь
Ключовi слова: европейське оборонне ствтовариство; европейська штегращя; вшськова сфера; НАТО; Захвдний союз; Захвдноевропейський союз; бвропейське полиичне ствтовариство.
Яковюк И. В., доктор юридических наук, профессор, заведующий кафедрой международного права, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail: [email protected] ; ORCID 0000-0002-8070-1645
Орловський Р. Р., магистр, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail: [email protected]
Европейское оборонное сообщество: истоки становления интеграции в оборонной сфере
Исследуются вопросы, связанные со становлением европейской интеграции в оборонной сфере. Проанализированы предпосылки разработки Договора о Европейском оборонном сообществе и причины провала его ратификации. Раскрыта роль США в инициировании и развитии интеграции западноевропейских государств в оборонной сфере.
Ключевые слова: европейское оборонное сообщество; европейская интеграция; НАТО; Западный союз; Западноевропейский союз; Европейское политическое сообщество.
Постановка проблемы i актуальтсть теми. бвропейськш штеграцп, зокрема и економ!чнш складовш, завжди придшялася досить значна увага в наущ мiжнародного права. Провал з ратифшащею Договору про бвропейське оборонне сшвтовариство майже на сорок роюв загальмував перенесення штеграцшних шщатив на полггичну сферу, а першi реальш кроки у штеграцп в обороннш сферi 6С розпочав робити лише шсля набуття чинност Люабонськими угодами. Однак цей процес виявив значний пласт проблем, яы суттево гальмують його розвиток, а вщтак потребують доктринального й утилтарного осмислення.
Аналiз остантх до^джень i публтащй. Певш аспекти проблеми штеграцп захщноевропейських держав в обороннш сферi наприкшщ 1940-х - на початку 1959-х роыв розглядалися в лiтературi [2; 4; 5]. Проте досi вщсутне сучасне комплексне дослвдження тенденцш до штеграцп в обороннш сферi в Захвднш бврош, впливу на цей процес США i Велико1 Британп. Як наслiдок, метою цiеí статт е аналiз комплексу питань, пов'язаних, з одного боку, з необ-хщшстю створення европейського оборонного союзу, а з другого - його галь-муванням як всередиш об'еднаноí бвропи, так i за ii межами.
Виклад основного матерiалу. За шдсумками Друго'1' свiтовоí вiйни СРСР отримав в бврош значш територiальнi надбання i наполягав на ix визнаннi на мiжнародному рiвнi. Отримання контролю над Схщною, Центральною i Швден-ною бвропою розглядалося Москвою з позицп реалiзацií власних геополмчних iнтересiв. Досвiд створення Заходом антибшьшовицького «санiтарного кордону» з краш Схщно'1 бвропи в 20-30-х роках ХХ ст. був використаний Радянським Союзом при створенш лояльних полмчних режимiв уздовж заxiдного кордону. Присутнiсть радянських вшськ на територп сусiднix держав створював для реалiзацií цього намiру сприятливi умови.
Полiтика Москви реалiзовувалася всупереч геополiтичним iнтересам США, як визнали бвропу прiоритетною зоною нащональних iнтересiв [27; 28, с. 65, 71, 86, 141, 170; 23, с. 1]. Перехвд у 1947 р. до прямо!" конфронтацп мiж Заходом i СРСР актуалiзував проблему пiдвищення гарантiй безпеки в бврош. Формальну можливють для цього надавав Статут ООН (ст. 51), який гарантуе право на шдивщуальну та колективну самооборону. Першим кроком у цьому напрямi стало утворення в 1947 р. оборонного союзу мiж Франщею i Великою Бриташею ввдповщно до положень Дюнкернського договору. Аби уникнути
полггичних ускладнень у вщносинах з Москвою, Лондон 1 Париж використали «шмецьку загрозу» як формальний приввд для створення союзу (ст. 2), хоча справжньою метою був захист вщ радянсько! загрози. Указаний догов1р став важливим етапом на шляху до оргашзацп колективно! оборони на основ1 Брюс-сельського пакту 1 Швшчноатлантичного пакту [1, с. 10].
Для вщновлення Захщно! бвропи 1 зупинення радянсько! експансп США необхвдно було шдвищити конкурентоспроможшсть кра!н Зах1дно! бвропи, що потребувало ввдродження !хньо! економжи 1 оборонно! сфери. Переозброення европейських армш, яке було здшснено шляхом поставок озброень 1 вшськових матер1ал1в з1 США, заклало основу залежност кра!н Захщно! бвропи в1д США у вшськово-техшчнш сфер1, яке збериаеться дось У 1948 р. адм1шстращя Трумена вщмовляеться в1д плану Моргентау [33, с. 42; 32] на користь реал1зацп розробленого Дж. К. Маршаллом «Плану вщновлення бвропи», спрямованого на змщнення Захщно'! бвропи 1 запобиання поширенню радянського експансюшзму. Окр1м реал1зацп вказаних завдань, План Маршалла сприяв створенню Оргашзацп Швшчноатлантичного договору (НАТО), а також започаткуванню европейсько! штеграцп.
Блокада Захщного Берлша в 1948 р. наочно довела, що трансатлантична едшсть для кра!н Зах1дно! бвропи е життево необхщним елементом у сфер1 забезпечення безпеки. Тому головним засобом утримання контролю над Захвдною бвропою на тривалу перспективу, на думку адмш1страцп Трумена, повинно було стати створення вшськово-пол1тичного блоку за участю США 1 кра!н Захщно! бвропи, включаючи Н1меччину. Готовн1сть захищати Зах1дну бвропу США обумовили створенням европейцями власного оборонного союзу. Необх1дн1сть цього кроку усвщомлювали 1 сам1 европейц1. Так, у 1944 1 1946 рр. рух Опору визначив курс на розбудову бвропейського Союзу як федерацп, якш держави-члени передадуть частину суверенних повноважень в економ1чнш, полггичнш 1 вшськовш сферах [18, с. 341].
20 1 22 с1чня 1948 р. М1шстр закордонних справ Велико! БританГ! Е. Бевш озвучив перед Палатою громад британського парламенту 1 в Гарвард! щею створення Захвдного Союзу (об'еднання розглядалося в контекст1 «третього шляху»). Реал1зац1я ц1е! 1де! мала пройти два етапи: на першому передбача-лося створити «м1цне ядро» в систем! захщно! демократГ! шляхом шдписання багатостороннього договору м1ж Англ1ею, Франц1ею 1 кра!нами Бен1люксу, а на другому - розширити цю систему за рахунок залучення до не! Грецп, 1талп, кра!н Скандинав!!, малих кра!н бвропи 1, можливо, Португалп. Пров1дна роль у цьому процес1 в1дводилася Лондону [13]. Хоча США начебто не було мкця в цьому об'еднанш, насправд1 Лондон усвщомлював той факт, що забезпечити без-пеку Зах1дно! бвропи без сшвробггництва з1 США неможливо, на що Е. Бевш вказав Дж. Маршаллу в секретному посланш [3, с. 337].
Адм1шстращя США в щлому позитивно поставилася до ще! Е. Бевша, хоча й зазначила, що збереження «дюнкернсько! формули» (спрямован1сть проти Шмеччини) в текст1 такого договору не вщповщае тогочасним реал1ям. Якщо
уряди Бельгп, Голландп i Люксембургу шдтримали позищю США, то уряди Францп та ВеликоТ Британп виступили з ТТ критикою. За результатами тривалих i складних переговорiв до преамбули Договору було включено заяву про намiр протидiяти можливому ввдновленню нiмецькiй агресп, а також ряд статей, присвячених економiчнiй реконструкцп бвропи [12]. Вказанi змiни дали мож-ливiсть Великiй Британп, Францп i краТнам Бенiлюксу пiдписати 17 березня 1948 р. Брюссельський пакт [36].
Бшьшкть статей Пакту були присвячеш спiвробiтництву в економiчнiй, сощальнш та культурнiй сферах, однак справжне призначення договору розкри-валося в статтях, яю мiстили зобов'язання держав-учасниць у рамках колектив-ноТ оборони проти можливого агресора в бврош1 (заморсью територп держав не охоплювалися Пактом). Хоча в основу Пакту було покладено концепщю, типову для традицшних мiждержавних договорiв, ця угода ознаменувала початок новоТ хвилi европеТзму, про що свiдчить використання елеменпв федералiзму пiд час створення Захщного союзу.
Пiсля укладання Брюссельського пакту (протягом 1948 1949 рр.) Дашя, Норвепя та Швецiя, прагнучи захистити себе як вщ нiмецькоТ, так i радянськоТ експансп, вели переговори щодо створення автономноТ швшчноевропейськоТ оборони. Якщо стосовно необхiдностi створення оборонного союзу сумнiвiв не було, то щодо його взаемовщносин зi США позицп краТн розiйшлися2. Пiсля тривалих переговорiв у сiчнi 1949 р. сторони дшшли висновкiв про те, що, по-перше, створення пiвнiчноeвропейського оборонного союзу не виключае отримання допомоги зовш (особливо у випадку агресп), а, по-друге, для модер-нiзацГí збройних сил i Тх змiцнення скандинавським краТнам необхiдна допомога. В умовах категоричноТ вiдмови США озброювати нейтральш союзи скандинав-ськi краТни припинили спроби створити автономний оборонний союз, шсля чого Норвепя i Дашя 4 квггня 1949 р. шдписали Пiвнiчноатлантичний договiр.
Празькi подп (полггична криза 1948 р.) змусили США переглянути свое ставлення до Брюссельського пакту, надавши Вашингтону шдстави взяти на себе офщшне зобов'язання вщгравати ключову роль у захистi бвропи. Учас-ники Дюнкернського договору в свою чергу усввдомили, що його антишмецьке спрямування втратило актуальнiсть, а тому вш е недостатнiм для забезпечення безпеки ЗахщноТ бвропи [35, с. 134 136, 155; 31, с. 114130]. Розпочати переговори зi створення Швшчноатлантичного блоку США змогли лише шсля вщ-мови вщ полмки iзоляцiонiзму, яка базувалася на постулатах Дж. Вашингтона
1 На ввдмшу ввд преамбули в текста Договору мова йшла про ввдач вшськовш агресп взагал1, а не з боку Шмеччини, що дало тдстави Москв1 розглядати Догов1р як такий, що спрямований проти СРСР.
2 Так, Норвепя розглядала «швшчноевропейську оборону» з позицш створення нейтрального об'еднання, що ор1ентоване на США 1 Велику Бриташю, яю надаватимуть йому союзницьку допомогу 1 гарантп безпеки. Швещя наполягала на створенш строкой на 10 роюв незалежного ввд США 1 НАТО твтчноевропейського оборонного союзу що унеможливлювало вступ скан-динавських краТн в НАТО, а Дашя пропонувала створити самостшний твтчноевропейськпй оборонний союз, який би отримував озброення ввд Заходу
та доктрин! Монро. В умовах зростання напруженост в бврош та блокування Радянським Союзом роботи Ради Безпеки ООН [15] США усвщомлюють необ-хщшсть участ в колективнш оборош сшльно з кра!нами Захщно! бвропи, як1 наполягали на отриманш гарантш безпеки.
Стурбовашсть Конгресу США неефектившстю ООН 1 посиленням впливу комушстичних партш 1 рух1в в Захщнш бврош вилилась у внесенш проект1в низки резолюцш щодо посилення м1жнародно! оргашзацп безпеки, як включали пропозицп щодо федерал1зацп Захщно! бвропи 1 створення Сполучених Штат1в бвропи; створення св1тового уряду 1 м1жнародно! армГ!; скасування права вето в питаннях покарання агресора; пропозицГ! щодо роззброення, а також розробку ново! редакцГ! Статуту ООН [43, с. 400]. Однак оскшьки реал1защя цих проек-т1в була проблематичною, американська адмшктращя пщтримала пропозицп сенатора А. Ванденберга 1 заступника державного секретаря Р. Ловетта щодо визначення правових пщстав для приеднання США до Захщноевропейського союзу з метою сшвпращ в сфер1 безпеки 1 оборони. 11 червня 1948 р. резолющя № 239 [44] була прийнята Сенатом, ознаменувавши вщхщ вщ традицшно! для США зовшшньо! пол1тики 1золяц1он1зму, 1 стала першим кроком на шляху до формування блоково! стратеги [40, с. 259; 10, с. 550].
У 1948 р. у Гааз1 було проведено Конгрес бвропи, який прийняв програму об'еднання бвропи, викладену в «бвропейському машфестЬ» 1 «Посланш до европейщв». Вщповщно до рекомендацш Конгресу 5 травня 1949 р. була створена Рада бвропи. Паралельно 4 кв1тня 1949 р. дванадцять держав бвропи 1 Швшчно! Америки, незважаючи на р1зкий протест СРСР, шдписали Вашинг-тонський догов1р про НАТО. Сл1д зазначити, що переговори, як1 передували шдписанню Договору, були довол1 складними. Так, американська сторона вва-жала, що НАТО повинно поглинути Брюссельський пакт; Франщя вважала за потр1бне посилення Брюссельського пакту за рахунок залучення до нього США, Канади, 1сланди 1 Гренланди; кра!ни Бен1люксу пропонували доповнити Брюссельський пакт Швшчноатлантичним союзом 1 лише Велика Бриташя вщстоювала 1дею автономного 1снування обох вшськово-пол1тичних об'еднань. У п1дсумку перемогла саме позищя Лондона.
Попри те, що перв1сно европейський 1 евроатлантичний об'еднавч1 процеси базувалися на 1нтеграц1! у вшськовш сфер1, у багатьох полггиыв 1 експерт1в було 1нше бачення прюритет1в: в1йськовий альянс необх1дний, але другоряд-ний до економ1чних задач вщновлення бвропи. Це пов'язано з тим, що хоча фундаментальш основи европейсько! штеграцп мали переважно сощокультурну природу, !"! безпосередн1 причини лежали виключно у пол1тичнш сфер1. Однак щл1 европейц1в не могли бути досягнут1 пол1тичними методами, як1 ктотно дискредитували себе, а тому було цшком законом1рно 1 для перес1чних громадян зрозум1ло зробити перш1 кроки саме в економ1чнш сфер1 [7, с. 30]. До запрова-дження економ1чно! 1нтеграцГ!, нехай 1 поб1чно, спонукало створення в 1949 р. пщ ег1дою СРСР Ради економ1чно! взаемодопомоги, створено! Болгар1ею, Угор-щиною, Польщею, Румун1ею, СРСР 1 Чехословаччиною.
Шдтримавши щею створення Ради бвропи, Ж. Бщо, Р. Шуман, Р. Плевен, Ж. Моне одночасно висловилися на користь бшьш ткноТ штеграцп. У 1949 р. М. Дебре опублшував «Проект Пакту про Союз европейських держав», в якому закликав не лише поглиблювати сшвпрацю, але й створити потужш наднащ-ональш шститути, щоб забезпечити Союзу справжню ефектившсть. Передба-чалося, що держави-члени передадуть Союзу повноваження для виршення завдань щодо забезпечення оборони, економiчного розвитку, свободи торпвл^ ушфшацп юридичних iнститутiв тощо. Зовнiшня полггика держав-членiв мала «об'еднуватися координацiею» [6; 7, с. 54-55].
Об'еднання краТн ЗахщноТ бвропи було започатковано Декларащею Р. Шумана (1950 р.) i шдписанням у 1951 р. краТнами Бенiлюксу, Iталiею, ФРН i Франщею Договору про заснування бвропейського об'еднання вуплля i сталi. Цей процес передбачав утворення европейськоТ федерацп як кшцеву мету. Вiдповiдно до проголошеноТ мети концепцiя розбудови об'еднаноТ бвропи мала включати не тшьки економiчну1, але й вiйськову та полггичну складовi.
1дея створення «европейськоТ армп», яка стала основою проекту вшсько-во-полiтичноТ iнтеграцГí, належала У. Черчиллю, яку вш оприлюднив 11 серпня 1950 р. на асамблеТ Ради бвропи. Вш запропонував створити «европейську армiю», яка б включала шмецью вiйськовi з'еднання. Ця пропозицiя була включена до резолюцп асамблеТ Ради бвропи «Про негайне створення об'еднаноТ европейськоТ армп». Передбачалося, що европейська армiя буде штегрована з армiею Пiвнiчноатлантичного альянсу i включатиме шмецью вiйськовi з'еднання. У. Черчилль уявляв собi «европейську армш» як коалiцiю нацiональних сил за зразком альянсу часiв ДругоТ св^овоТ вiйни, з централiзованим постачан-ням i стандартизованим озброенням, але без пiдпорядкування органам наднащ-онального контролю [29, с. 217-220]. При цьому британський Генеральний штаб зазначав, що його сухопутш вшська бшьше не будуть воювати на европейському континент [9, с. 1].
Для всебiчного дослщження iнтеграцГí в обороннiй сфер^ визначення пере-говорних позицiй защкавлених держав, а також визначення причин провалу ратифшацп Договору про бвропейське оборонне сшвтовариство доцiльно видi-лити i проаналiзувати наступнi етапи роботи над Договором [21, с. 112-113].
1. 1950-1951 рр.: висунення проекту оргатзацп военного блоку зах1дноев-ропейських держав (план Плевена). До створення европейськоТ армп, зокрема Франщю, спонукала шщатива США (вересень 1950 р.), ввдповвдно до якоТ збшьшення американських сил в бврош ставилося у залежшсть вщ згоди на включення в НАТО десяти захвдношмецьких дивiзiй, якi б перебували пiд контролем об'еднаного командування Швшчноатлантичного альянсу. 1шщатива Вашингтона була обумовлена насамперед початком вшни в КореТ, успiшним випробуванням атомноТ бомби СРСР, вiдволiканням збройних сил Францп i ВеликоТ Британп вщповщно на вiйну в 1ндокитаТ та МалайзГТ. Для стриму-
1 Ж. Монне та Р. Шуман вважали, що економ1чна кооперащя краТн мае стати прологом до утворення бвропейськоТ федерацп.
вання СРСР i його союзниюв, а також демонстрацп серйозност зобов'язань у рамках НАТО, США вимушеш були повернути частину сво'1'х вiйськ в бвропу. Одначе i тсля цього кроку кiлькiсть радянських дивiзiй в бврот на порядок перевищувала кiлькiсть дивiзiй США та ïx союзникiв [38].
Пiд час обговорення участ Заxiдноï Нiмеччини в ra^eMi захщноевропей-сько1 оборони Франщя запропонувала альтернативний варiант вирiшeння про-блеми переозброення Нiмeччини. 24 жовтня 1950 р. прем'ер-мшютр Францп Р. Плевен у вистут перед Нащональними зборами представив план створення «европейсько1 армп». План був розроблений Ж. Монне з урахуванням як французького, так i шмецького1 бачення шляxiв ремттаризацп Нiмeччини [3, с. 414, 423; 19]. Передбачалося, що европейська армiя складатиметься з невеликих нащональних пщроздШв, об'еднаних в бшьш вeликi змiшанi формування, i буде пов'язана з полггичними iнститутами об'еднано1 бвропи [45, с. 134; 25]. У такий спосiб Францiя прагнула не допустити вщродження нiмeцькоï вшсько-во'1 могутностi. Взявши за зразок бвропейське ствтовариство вуплля i стал^ Р. Плевен задумав створити бвропейське оборонне ствтовариство (лютий 1951 р.) з власними Радою Мiнiстрiв, Асамблеею i мiнiстром оборони [39; 26, с. 275-278]. Однак рeалiзацiя ще'1 iнiцiативи значною мiрою залежала вщ участi Велико!" Британп. Однак саме з боку Лондону «план Плевена» зазнав найбшь-шо1 критики2. Ставлення У. Черчилля до «плану Плевена» збиалося з ощнками британських вiйськовиx юл, якi говорили про повну вшськову нeпрактичнiсть французько1 пропозицп [17, с. 48-49]. Як наслщок, Велика Бритатя вiдмови-лася брати участь у переговорах щодо створення бвропейського оборонного спiвтовариства. США також мали сумтви стосовно життездатностi проекту, обумовивши надання у майбутньому вiйськовоï i eкономiчноï допомоги уст-хами його рeалiзацiï [16, с. 124].
Однак тягар виконання зобов'язань з переозброення власно1 армй' в рамках змщнення НАТО, який негативно впливав на eкономiчний розвиток краши, змусив Лондон бшьш позитивного поставитися до змщнення сшвробмицтва континентальних краш у сфeрi оборони. Та i не лише Велика Бритатя, але й решта краш Заxiдноï бвропи, прагнучи гарантувати собi безпечне зовнiшне оточення i тднесення eкономiки, пiдтримали iдeю розширення европейських i евроатлантичних структур, щоб мати змогу сконцентруватися на виршент завдань власного соцiально-eкономiчного розвитку. У цих умовах сформувалася залежшсть оборонно!" полiтики краш Заxiдноï бвропи вщ США, що дало Вашингтону пщстави дорiкати европейцям в «утриманствi» i небажанш належною мiрою роздiляти тягар союзницько1 вiдповiдальностi.
18 квiтня 1951 р. Франщя, Iталiя, ФРН i краши Бешлюксу пiдписали Дого-вiр про бСВС, що ознаменувало початок европейсько!" eкономiчноï iнтeграцiï,
1 К. Аденауер надав перевагу входженню тмецькш армй до складу европейсько'1 армй.
2 У. Черчилль сумтвався, що Франщя тде на включення свое'1 нацюнально1 армп до складу наднацюнального ствтовариства. Вш характеризував «европейську армш» як «строкатий без-ладний колектив иалшських, голландських i тмецьких солдапв, яких навчають французью сержанти».
а також створило npaBOBi шдстави для залучення eK0H0MÎ4H0ra потенщалу ФРН до змщнення оборони Захщно1 бвропи. Разом з тим BrncbKOBÎ аспекти «шмецького питання» перебували у стадп переговорiв.
2. Середина 1951 р. - травень 1952 р.: досягнення згоди щодо включення зах1днон1мецьког армп до складу европейськог армп, наднацюнального характеру 6ОС, його т1сног ствпращ з НАТО; тдписання Договору про Европейське оборонне ствтовариство.
Неприйнятш для европейщв ультимативш вимоги Бонна щодо членства Захщно1 Шмеччини в НАТО призвели до остаточно'1' кристaлiзaщï курсу, спря-мованого на шдтримку створення бОС. Важливу роль у цьому процесi зпрали США [17 , с. 73-79], яю розглядали бОС як шструмент для реiнтегрaцГí Захщ-но1 Шмеччини в бвропу, а також його шдтримка верховним головнокомандува-чем ОЗС НАТО в бврош генералом Д. Ейзенхауером. У вересш 1951 р. мшютри закордонних справ США, Велико!" Британп' i Францп' провели в Вашингтон конференцiю, пiд час яко!" висловили офiцiйну пiдтримку створенню бОС за участю Зaхiдноï Нiмеччини [22].
Повернення у жовтш 1951 р. У. Черчилля на посаду прем'ер-мшктра призвело до чергово1 корекцп курсу Лондона щодо бОС. У розумшш У. Черчилля «европейська aрмiя» швидше символiзувaлa eднiсть европейських нацш у питаннях спiльноï оборони, шж була сaмостiйною вiйськовою силою [17, с. 81]. Командування европейською aрмiею повинно було знаходитися в руках верховного головнокомандувача, вщповщального перед нащональними урядами краш-учасниць, як це було прийнято в НАТО [29, с. 469]. Очевидно, що Лондон побоювався можливост появи континентально!" спiльноти, в якш Нiмеччинa зможе зайняти домшуюче становище.
У листопaдi 1951 р. Мшктерство оборони Велико!" Британй' шдготувало секретний звiт, в якому aнaлiзувaлися позитивнi i негaтивнi нaслiдки створення бОС та учaстi в ньому Лондона [41]. За результатами aнaлiзу представники Велико!' Британй' на сесп' Ради НАТО в Римi (29 листопада 1951 р.) та на асам-бле! Ради бвропи в Стрaсбурзi пiдтвердили вiддaнiсть Вaшингтонськiй декла-рацй' про пiдтримку i можливу сшвпрацю Велико! Британй' з бОС. Разом з тим А. 1ден зазначив, що «спiвпрaця» не передбачае участ британських з'еднань в бОС [17, с. 85-86]. Таким чином, Велика Бриташя, шдтримуючи зусилля краш-учасниць Паризьких переговорiв, водночас ухилялася вщ особисто! учaстi в бОС.
Починаючи з вересня 1951 р., США демонстрували защкавлешсть в приско-ренш переговорiв щодо створення «европейсько! армп'», в якш бачили гарантш швидкого нарощування чисельностi об'еднаних збройних сил НАТО за раху-нок захщношмецьких дивiзiй. Створення бОС було одним з головних пункпв у порядку денному Ради НАТО у 1951- 1952 рр. Так, шд час сесп' Ради НАТО у листопaдi 1951 р. Адмшктращя США посилила тиск на Париж1 з метою
1 Франщя стала першою крашою, що тдписала двосторонню угоду з США в рамках программ вшськово'Т допомоги.
завершення обговорення проекту договору про бОС до наступно!" зустрiчi, нам^ чено1 на початок 1952 р., а також домагалася вщ британсько'1' дипломатп бiльш позитивного ставлення до бОС. На засщанш 18 лютого 1952 р. Рада НАТО констатувала, що, по-перше, принципи, покладеш в основу Договору про бОС, вщповщають штересам члeнiв НАТО; по-друге, виходячи з того, що НАТО i бОС мають сшльну мету (посилення захисту бвроатлантичного регюну), вони повинш взяти взаемш зобов'язання щодо забезпечення безпеки члешв обох оргашзацш; по-трете, НАТО i бОС повинш змщнювати один одного.
Проект Договору про бОС зазнав змш шд час роботи Паризько1 конференций Основнi нарiкання до проекту Договору надходили з Парижу. Франщю не влаштовувало те, що французькi збройш сили, за винятком колонiальниx вшськ, повнiстю входили до складу европейсько1 армй", що ускладнювало проведення колошально1 полiтики. Паризький договiр перешкоджав створенню атомно'1' збро'1, без чого повернення Францп до «клубу великих держав» було немож-ливим; крiм того, США не бажали сшвпрацювати з французькою КомЫею з атомно1 енергп [8; 30, с. 403-411]. У результат Нацiональнi збори Францп рекомендували уряду шдписати Договiр про бОС, але з двадцятьма застережен-нями, головними з яких були вимоги участ в европейськш армй' британських збройних сил, збереження збройних сил США на континент i створення сильно!" наднацюнально1 полiтичноï влади. Також Париж вимагав, щоб розподш вшсько-вих зобов'язань i витрат вщбувався з урахуванням французько'1' вiйни в 1ндокита1.
27 травня 1952 р. пiд час роботи Паризько1 конференцп мiнiстри закордон-них справ Францп, ФРН, 1талп i Бeнiлюксу шдписали Договiр про створення бОС [20]. Шдписання Паризького договору про бОС стало можливим шсля пiдписання напередодш (26 травня 1952 р.) Боннського договору мiж США, Великою Бриташею, Францiею i ФРН, який замшив Окупацшний статут. Боннський договiр надавав шмецькому уряду «повноту влади» у внутршнш i зовнiшнiй полiтицi, скасовував низку обмежень у розвитку военно1 економши, лeгалiзував створення армй' i передбачав участь ФРН в бОС. Договiр шдлягав ратифiкацiï державами-учасницями i мав набути чинноси одночасно з Паризь-ким договором.
Паризький договiр складався з 132 статей, кшькох протоколiв i угод i повинен був набути чинноси шсля ратифжацп в^ма державами-учасницями. У Договорi було передбачено, що бОС набуде статусу мiжнародноï оргашзацп наднацiонального характеру, яка матиме сшльш кeрiвнi установи, збройнi сили та бюджет, що формувався iз внесюв дeржав-члeнiв. Статтi 2 i 5 Договору перед-бачали, що створювана «европейська армiя»1 дiятимe «в рамках НАТО i в тюнш сшвпращ з нею». Нiякi iншi вiйськовi формування, за винятком жандармерп для пiдтримання внутрiшнього порядку, створювати не дозволялося. При цьому, якщо Франщя, Iталiя i краши Бешлюксу могли - хоча i з деякими умовами -мати певний контингент шд нащональним командуванням, то ФРН всi сво'1
1 До складу бвропейськш армй Франц1я вид1ляла 14 див1з1й, ФРН та 1тал1я - по 12, Бельг1я, Нвдерланди та Люксембург - разом 5.
вшська шдпорядкувала об'еднаному командуванню. Реально самостшшсть «европейсько! армп» була незначною, оскшьки збройш сили бОС мали увшти до складу вшськ НАТО i пiдпорядковувaтися Верховному головнокомандувачу ОВС НАТО в бврош. Разом з Договором про бОС був шдписаний договiр мiж Великою Бриташею i бОС про взаемну вшськову допомогу в рaзi, якщо Велика Бриташя або якась з держав-учасниыв бОС стане об'ектом збройного нападу. Шдписання Договору про бОС було важливим кроком на шляху до военно! штеграцп, однак важко не помпити й недолiки створюваного союзу: поза його межами опинилися Велика Бриташя та «флaнговi краши» Швшчно! i Швденно! бвропи, що послаблювало його оборонний потенщал.
3. Друга половина 1952 р. - серпень 1954 р.: пов'язаний з внутрштми рати-фтацшними конфл1ктами i м1жнародними зусиллями щодо перегляду умов договору та змщнення його iнституцiйноï структури за допомогою Европейського полтичного ствтовариства.
Усшх з шдписанням Договору про бОС надихнув Франщю та 1талш на шщшвання розробки Договору про бвропейське полпичне сшвтовариство (дaлi - бПС) як основи бвропейсько! федерацп. Було створено спещальну «Асамблею ad hoc» для розробки проекту Договору, до яко! увiйшли Асамблея бОВС у повному склaдi i 13 спостерiгaчiв вiд Велико! Британп, Туреччини, Грецп', Швецп, 1сландп, Данп, Норвегй". Проект Договору був оприлюднений у Стрaсбурзi 10 березня 1953 р. Проект ДбПС передбачав створення двопалат-ного парламенту, в якому депутати нижньо'1 палати обиралися прямим загаль-ним голосуванням; незалежною ввд держав-члешв бвропейською виконавчою радою; Радою мiнiстрiв i Судом.
У процесi полiтичноï iнтегрaцiï одразу виникли обставини, яю ускладню-вали перспективи його усшшного завершення. Передусiм йдеться про можли-вiсть учaстi в цьому процесi не лише держaв-членiв ДбОВС, але й iнших кра1н Ради бвропи, зокрема Туреччини i Грецп, яы набули членства в НАТО. 1ншою проблемою був колошальний характер Францп1, Велико! Британй' i Бельгп. Не вирiшивши проблему зi сво!'ми заморськими територiями, цi держави не могли повноцшно брати участь у штеграцп в полпичнш сферi.
Попри шдписання ДбОС уряд ФранцГ! не посшшав виносити питання про його ратифжащю, оскГльки 6ГльшГсть фрaнцузiв (57 %) вважали, що збройш сили Шмеччини все ще становлять загрозу для Францп' [24]. КрГм того, Париж обумовив шдписання додаткових протоколГв позитивним виршенням питання про збереження цтсносп Французького союзу i отриманням вадповадних гарантш з цього питання з боку Велико! Британй' та США.
Меморандум англшського уряду про сшвпрацю з бОС ввд 13 квггня i спе-цiaльне послання президента Ейзенхауера вГд 15 квггня 1954 р. мютили заклик
1 Так, для Францп поглиблення полгтично! штеграцп виявилося несушсним з прагненням Парижу зберегти Французький союз, який залишався важливим ринком збуту i джерелом природних ресурав для метрополп, а також ввднравав важливу роль у полшшент плaтгжного балансу Францп.
до держав-учасниць бОС, насамперед до Францп та 1талй, прискорити ратифй кащю Договору. У сшльнш заявi за результатами пeрeговорiв 28 червня 1954 р. Ейзенхауер i Черчилль заявили, що подальша затримка Парижу з ратифшащею ДбОС розглядатиметься як така, що завдае шкоди солщарност атлантичних нацш. 4 липня 1954 р. Вашингтон i Лондон попередили Париж про те, що США i Ан^я готовi до виршення питання щодо озброення Захщно1 Шмеччини без участi Францй'.
Шд час Брюссельсько1 наради дeржав-члeнiв бОС (19-22 серпня 1954 р.) прем'ер-мшктр Францп П. Мендес-Франс запропонував внести поправки до Паризького договору, як б зробити його бшьш «прийнятним» для Нацiональниx зборiв Францй'. У вщповвдь державний секретар Даллес направив П. Мендес-Франсу послання, в якому погрожував здшснювати европейську пол^ику без Францй", якщо вона не ратифшуе Паризький договiр. У шдсумку Нарада вiдxилила усi французькi поправки.
30 серпня 1954 р в Нащональних зборах Францй' пройшло голосування щодо Паризьких угод, яке закшчилося провалом ратифшацп. Виникли проблеми iз ратифшащею ДбОС i в 1талй, уряд яко1 так i не змй домогтися ратифiкацiï Паризького договору парламентом.
4. Серпень 1954 р. - 1955 р.: тдписання i ратиф1кац1я Паризь^ xapmiï щодо внесення змт до Брюссельського пакту; створення 3axidHoeeponeücbKozo союзу; приеднання Захгдног Шмеччини та 1талп до Брюссельського пакту.
Необхщшсть штеграцп у евроатлантичне сшвробггництво ФРН спонукали США i краши Захщно1 бвропи шукати вихщ з ситуацй, що склалася шсля провалу з ратифшащею ДбОС i як наслщок з ненабуттям чинносп Боннським договором. Компромю був досягнутий завдяки шдписанню 23 жовтня 1954 р. Паризьких угод [14], завдяки яким було скасовано окупацшний режим в ФРН; оформлено створення Великою Бриташею, Франщею, Iталiею, крашами Бешлюксу i ФРН Захвдноевропейського союзу на базi змшеного i доповненого Брюссельського пакту 1948 р.; досягнуто приеднання ФРН до Швшчноатлан-тичного пакту.
Паризьш угоди були ратифшоваш i набули чинносп 5 травня 1955 р. Ввд-сутшсть проблем з боку Францй' на еташ ïx ратифiкацiï засвiдчило, що однiею з головних причин провалу Договору про бОС була неготовшсть Парижу до створення на федеративних засадах об'еднано1 бвропи, якш держави-члени мали делегувати ключовi сувeрeннi права. Конфедеративна структура НАТО хоча i вела до посилення американського контролю над збройними силами евро-пейських краш, проте дозволяла Францй', по-перше, зберегти цтсшсть армй', необхвдно1 для продовження колошально1 пол^ики, по-друге, забезпечувала формальну рiвнiсть з Великою Британiею, по-трете, забезпечувала британсью та амeриканськi гарантй' щодо стримування впливу Шмеччини в об'еднанш бврош.
Висновки. Пропозищя щодо створення бвропейського оборонного сшв-товариства повинна розглядатися не як шщатива, що походить виключно вщ европeйцiв (насамперед Францй'), як це прийнято вважати, а пeрeдусiм як
шструмент зовшшньо! полмки США стосовно бвропи на еташ початку Холодно! вшни. Шляхом створення бОС i його шдпорядкування НАТО США i Велико! Британй' прагнули, по-перше, рештегрувати Захщну Шмеччину в бвропу, а, по-друге, звести до мшмуму вГропдшсть того, що бОС перетвориться на «третю силу». 1сторГя створенням i занепаду бвропейського оборонного сшвтовариства зaсвiдчилa, по-перше, будь-яка тщатива щодо iнтегрaцiï' европейських кра!'н у вГйськово-полГтичнГй сферi приречена на провал без шдтримки з боку США; по-друге, оборонний союз не може бути створений як повшстю автономний вГд НАТО; по-трете, штегращя у вшсько-полггачнш сферi е найбшьш складною через побоювання держaв-членiв остаточно втратити свш суверенiтет.
References:
1. Kojen, R., Mihalka, M. (2001). Bezopasnost' na baze sotrudnichestva: novye perspektivy mezhdunarodnogo porjadka. Garmish-Partenkirhen: Evrop. Centr po izucheniju vopr. bezopasnosti [in Russian].
2. Lekarenko, O.G. (2007). Problema perevooruzhenija Germanii i sozdanie Zapadno-Evropejsk-ogo sojuza. Vestn. Tomsk. gos. un-ta, 303, 94-98 [in Russian].
3. Monne, Zh. (2000). Real'nost' i politika. Memuary per. s fr. V. Bozhovicha. Moscow: Mosk. shkola polit. issled. [in Russian].
4. Hahalkina, E.V. (2016). Vybiraja mezhdu Evropejskoj armiej i NATO: iniciativy britanskoj diplomatii v sfere voenno-politicheskoj integracii v 1952-1954 gg. Vestn. Tomsk. gos. un-ta, 408, 162167 [in Russian].
5. Holodnaja vojna. 1945-1963 gg. (2003). Istoricheskaja retrospektiva: sb. statej. Moscow: OLMA-PRESS [in Russian].
6. Yakoviuk, I.V. (2003). Istorychni peredumovy i osnovni etapy yevropeiskoi intehratsii. Visn. Akad. prav. nauk Ukrainy, 4, 82-92 [in Ukrainian].
7. Iakoviuk, I.V. (2014). Pravovi osnovy yevropeiskoi intehratsii ta yii vplyv na derzhavno-pravovyi rozvytok Ukrainy. Doctor's thesis. Kharkiv [in Ukrainian].
8. Bariety, J. (1993). La dücision de marmer l'Allemagne, l'Echec de la Communauffi EuropËenne de DËfense et les Accords de Paris du 23 Octobre 1954 Vus du Coffi Frarnais. Revue Belge de Philologie et d'Histoire, 71(2), 354-383.
9. British Defence policy since 1945. (1989). R. Ovendale (Ed.). Manchester, N.Y.
10. Byrd, R. (1989). The Senate, 1789-1989. Washington, D. C.: US Governmental Printing Office. Vol. 2. 682 p.
11. Cipher telegram from Brussels to Foreign Office, 11 Mar. 1948. Public Record Office, Foreign Office 371/73051.
12. Cipher telegram from the Hauge to Foreign office, 13 Mar. 1948. Public Record Office, Foreign Office 371, file 73052.
13. Cipher telegram from Foreign Office to Washington, 13 Jan. 1948. Public Record Office, Foreign Office 371, file 73045.
14. Conference of Ministers of foreign affairs, P., 1954. Documents agreed on by the Conference of Ministers held in Paris, October 20-23, 1954, L., 1954.
15. Congressional Record. Proceedings and Debates of the 79th-82nd Congresses. Washington, D. C.: US Governmental Printing Office, 1948. Vol. 94. Pt. 6. р. 7793-7794.
16. David Clay Large, Germans to the Front: West-German Rearmanent in the Adenauer Era (Chapel Hill, NC: University of North Carolina Press, 1996).
17. Dockrill, S. (1991). Britain's Policy for West German Rearmament, 1950-1955. Cambridge, N. Y.
18. Documents on the History of European Integration, Vol. 1: Continental Plans for European Union 1939-1945 / edited by Walter Lipgens. New York: Walter De Gruyter & Co, 1985. 847 р.
19. Dwan, R. (2001). Jean Monnet and the European Defence Community, 1950-1954. Cold War History. Vol. 1, № 3, 141-160.
20. European Defense Community Treaty. URL: http://aei.pitt.edu/5201/1/5201.pdf.
21. Fleischer B. A European Army? The European Defense Community and the Politics of Transnational Influence in Post-War Europe, 1950-1954: A thesis submitted for the degree of Doctor of Philosophy in Political Science. Bremen, 09 June 2015. 521 p. URL: https://elib.suub.uni-bremen. de/edocs/00104929-1.pdf.
22. Foreign Relations of the United States (FRUS). 1951. Vol. 3. Western Europe and the German Question. Pt. 1. Wash., 1981.
23. Hawes, M.G. (1977). The Marshall Plan for China: Economic Cooperation Administration, 1948-1949. Cambridge, Massachusetts.
24. Jarkko Tuominen, The European Defence Community 1950-1954, The Second uneasy step towards the United States of Europe, http://www.valt.helsinki.fi/kvtok/1997/3181.htm.
25. Journal Officiel de la Rftpublique Fran3aise. (October 25th 1950), pp.7118-7119.
26. Kunz. J.L. (1953). Treaty Establishing the European Defense Community. The American Journal of International Law, Vol. 47, #2, 275-281.
27. Learning in U.S. and Soviet Foreign Policy / [edited by] George W. Breslauer and Philip E. Tetlock. - Boulder : Westview Press, 1991. P. xiv, 881 p.
28. Lippman, W. (1944). U. S. War Aims. Boston.
29. MacMillan, H. (1969). Tides of fortune. 1945-1955. L.
30. Maier, K.A. (1992). The Anglo-Saxon triangle, the French and the Western European Integration. NATO: the founding of the Atlantic Alliance and the integration of Europe. Edited by F.H. Heller and J. Gillingham. St. Martin's.
31. Mastny V. (2010). The February 1948 Prague Coup and the Origins of NATO. Nye fronter i Den Kolde Krig / Mariager, Rasmus Mmlgaard (Editor); Schmidt, Regin (Editor); Due-Nielsen, Carsten (Editor). Gyldendal. 368 p.
32. Program to Prevent Germany from starting a World War III. Morgenthau H. Germany is our Problem. N. Y.; L.: Harper & Brothers Publishers, 1945. URL: https://aryanism.net/downloads/books/ henry-morgenthau/germany-is-our-problem.pdf
33. Shaw, J. (2000). Law of the European Union. J. Shaw. N.Y.
34. Statement by Renft Pleven on the establishment of a European army (24 October 1950). URL: http://www.cvce.eu/content/publication/1997/10/13/4a3f4499-daf1-44c1-b313-212b31cad878/ publishable_en.pdf.
35. Svik, P. The Czechoslovak Factor in Western Alliance Building, 1945-1948. Journal of Cold War Studies 18:1 (Winter 2016): P. 133-160.
36. The Brussels Treaty (March 17, 1948). URL: http://www.cvce.eu/en/education/unit-con-tent/-/unit/803b2430-7d1c-4e7b-9101-47415702fc8e/d16547a7-de20-4a4f-9bfe-29dbfc79be69/ Resources#3467de5e- 9802-4b65-8076-778bc7d164d3_en&overlay
37. The Foreign Policy of Churchill's Peacetime Administration 1951-1955/Ed. by J.W. Young. Leicester, 1988.
38. The organization of post-war defence in Europe (1948-1954). URL: http://www.cvce.eu/obj/ the_organisation_of_post_war_defence_in_europe_1948_1954_full_text-en-c471a6f5-5975-460f-be2f-59476382ab41.html.
39. Treaty Constituting the European Defense Community. URL: http://aei.pitt.edu/5201/1/5201.pdf.
40. Truman, H. (1956). Memoirs of Harry S. Truman. Bunray Suffolk: Hodder and Stoughton, Vol. 2. Years of Trial and Hope, 1946-1953. 594 p.
41. Türker, M. Ari. The European Defence Community in the U.S. Foreign Policy Context. URL: http://sam.gov.tr/wp-content/uploads/2012/02/6.-TurkerAri.pdf.
42. U.S. Senate Resolution 239 80th Congress, 2nd Session - ('The Vandenberg Resolution'). URL: http://www.nato.int/cps/en/natohq/official_texts_17054.htm.
43. Vandenberg A. H., Jr. The Private Papers of Senator Vandenberg. Boston: Houghton Mifflin Cambridge, 1952. 599 p.
44. Vandenberg Resolution. Senate Resolution 239, Eightieth Congress. A Decade of American Foreign Policy Basic Documents 1941-1949. Washington, D. C.: United States Government Print Office, 1950. 1381 p.
45. William, L. Hitchcock, France Restored: Cold War Diplomacy and the Quest for Leadership in Europe, 1944-1953 (Chapel Hill, NC: University of North Carolina Press, 1998).
Yakovyuk I. V., Doctor of Law, Full Professor of the Department of international law, Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv.
e-mail: [email protected] ; ORCID 0000-0002-8070-1645
Orlovskyy R. R., Magister, Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv
e-mail: [email protected]
European Defence Community: origins of integration in the defence sphere
There is a tendency among non-historians to force «practioners» of the discipline to justify why the study of a particular episode of the past is so important and to articulate the lessons to be learned from the experience. The fate of international constitutions and treaties is particularly prone to demands of this kind. After all, «constitutional borrowing» has long been a common feature of international law and politics. This article will address one such Treaty from the past. But it does not aspire to preserving its historical integrity; rather to awaken interest in it in the first place.
The European Defence Community (EDC) was an ambitious initiative in the first years of the 1950s. Leading European countries had different foreign policy agendas towards it. The EDC. could have been a crucial milestone on the long path towards European integration. European Defense Community (EDC), an abortive attempt by western European powers, with United States support, to counterbalance the overwhelming conventional military ascendancy of the Soviet Union in Europe by the formation of a supranational European army and, in the process, to subsume West German forces into a European force, avoiding the tendentious problem of West German rearmament.
One can trace the U.S. influence from the very first stages of the EDC. negotiations. Even in the agreement of the EDC., the footprints of U.S. policies can be observed, bringing the NATO Alliance to the forefront. The EDC. is also interrelated with the Marshall Plan, which leads us to think that the EDC. was not solely a European dream as has been widely argued, but rather an instrument of U.S. foreign policy, which could be resorted to as and when needed.
Influenced by the Korean War, the French politician Renü Pleven evolved a plan that later was put forward by the French foreign minister Robert Schuman at a meeting of the Council of Europe in 1951. Though the weaker members of the North Atlantic Treaty Organization (NATO) were keen, the Scandinavians were cool toward the idea, and opinion in France and Italy was divided. A treaty was actually concluded in Paris in 1952, but tension between eastern and western Europe lessened, and by 1954 the necessity for the EDC seemed also to diminish. However, the failure to ratify its agreement by the French Parliament in 1954 left this project of defence integration stillborn - but paved the way for another solution for the rearmament of Germany: the Western European Union (WEU), as a sub-group of NATO.
Nevertheless, the dormant ideal, to contribute to a "European Army" later became one of the ultimate goals of the European Union.
Keywords: European defense community; European integration; military sphere; NATO; Western Union; Western European Union; European Political Community.
Надшшла до редколегй 15.11.2017 р.