Научная статья на тему 'Эволюция понятия «Допустимость доказательств» в уголовной процессуальной доктрине и законодательстве Украины'

Эволюция понятия «Допустимость доказательств» в уголовной процессуальной доктрине и законодательстве Украины Текст научной статьи по специальности «Право»

CC BY
413
350
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
Область наук
Ключевые слова
ДОКАЗИ / ДОПУСТИМіСТЬ ДОКАЗіВ / ЕВОЛЮЦіЯ / КРИТЕРії ДОПУСТИМОСТі / КРИМіНАЛЬНА ПРОЦЕСУАЛЬНА ДОКТРИНА / КРИМіНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО / ДОКАЗАТЕЛЬСТВА / ДОПУСТИМОСТЬ ДОКАЗАТЕЛЬСТВ / ЭВОЛЮЦИЯ / КРИТЕРИИ ДОПУСТИМОСТИ / УГОЛОВНАЯ ПРОЦЕССУАЛЬНАЯ ДОКТРИНА / УГОЛОВНОЕ ПРОЦЕССУАЛЬНОЕ ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВО / EVIDENCE / ADMISSIBILITY OF EVIDENCE / EVOLUTION / CRITERIONS OF AN ADMISSIBILITY / CRIMINAL PROCEDURAL DOCTRINE / CRIMINAL PROCEDURAL LEGISLATION

Аннотация научной статьи по праву, автор научной работы — Панова А. В.

Анализируется правовая модель допустимости доказательств и доктринальные подходы понимания понятия «допустимость доказательств» на разных этапах развития законодательства Украины и уголовной процессуальной науки. Рассмотрены критерии допустимости доказательств путем анализа и синтеза научных подходов к этому вопросу, обоснован вывод о необходимости оценки допустимости исключительно судебных доказательств.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.

EVOLUTION OF NOTION «ADMISSIBILITY OF EVIDENCE» IN THE CRIMINAL PROCEDURAL DOCTRINE AND LEGISLATION OF UKRAINE

The legal model of an admissibility of evidence and scientific approaches to the comprehension of notion «admissibility of evidence» during the evolution of the legislation and criminal procedural doctrine of Ukraine are analyzed. An author examines the criterions of an admissibility of evidence by using the method of analysis and synthesis of scientific attitudes related to this issue and grounds a conclusion, concerning the necessity of assessment of admissibility of the court evidence only.

Текст научной работы на тему «Эволюция понятия «Допустимость доказательств» в уголовной процессуальной доктрине и законодательстве Украины»

УДК 343.1 (477) : 168.3 Алка Вггалнвна Панова,

астрантка

Нацюнальний юридичний утверситет ¡мет Ярослава Мудрого, м. Харюв

ЕВОЛЮЦ1Я ПОНЯТТЯ «ДОПУСТИМ1СТЬ ДОКАЗ1В» У КРИМ1НАЛЬН1Й ПРОЦЕСУАЛЬН1Й ДОКТРИН1 ТА ЗАКОНОДАВСТВ1

УКРА1НИ

Аналiзуeться правова модель допустимосп доказiв i доктринальнi тдходи до розумiння поняття «допустимють доказiв» на рiзних етапах розвитку законодавства Украши та кримшально!' процесуально!' науки. Розглянуто критерп допустимостi доказiв шляхом аналiзу та синтезу наукових пiдходiв з цього питання, обгрунтовано висновок про необхщшсть оцiнки допустимостi винятково судових доказiв.

Ключовг слова: докази, допустимють доказiв, еволюцiя, критерГi допустимосп, кримiнальна процесуальна доктрина, кримiнальне процесуальне законодавство.

На сучасному етат розвитку нащонального кримiнального процесуального законодавства нормативне закршлення отримали багато правових шститутсв, що е новими для Украши, але вже багато роюв юнують у кримiнальному процесi зарубiжних кра'ш.

До таких, зокрема, належить й шститут допустимостi доказiв. Закрiплення законодавцем положення щодо допустимостi доказiв е гарантсею забезпечення конституцiйних прав, свобод i законних iнтересiв кожного учасника кримшального провадження, захисту вiд неправомiрних дiй органiв, що здiйснюють кримшальне провадження, та ухвалення справедливого, законного i обгрунтованого рiшення суду. Важливють даного iнституту в аспектi захисту прав людинита його новизна обумовлюють необхiднiсть грунтовного аналiзу правово!' моделi допустимостi доказiв i доктринальних пiдходiв до ще!' проблеми.

Метою ще!' статтi е аналiз еволюци поняття «допустимють доказiв» у кримiнальнiй процесуальнш доктринi та законодавствi Украши.

Питання допустимосп доказiв було предметом розгляду вчених дореволюцшного перiоду, зокрема: Л. С. Владимирова, В. К. Случевського, I. Я. Фойницького та шших вщомих науковщв. Допустимiсть доказiв детально розглядалася i вченими-процесуалiстами радянського перюду, а саме: Г. Ф. Горським, Ю. М. Грошевим, П. С. Елькшд, Н. М. Кштсом, Л. Д. Кокоревим, Н. В. Сибшьовою, С. М. Стахiвським, М. С. Строговичем та шшими. На сучасному етат увага зазначеному питанню придшяеться в роботах В. П. Гмирка, С. В. Гончаренка, Л. М. Лобойка, М. Е. Шумилата шших дослщниюв.

Отже, стае зрозумшим, що хоча нормативне закршлення у втизняному законодавствi цей iнститут набув тшьки нинi, у науцi кримшального процесу його дослщжували вже на початку XIX ст. Зважаючи на тривалють наукового пошуку в цьому напрямку, доцшьно вивчити питання щодо еволюцп поняття «допустимiсть доказiв» iз застосуванням певно!' перюдизацп розвитку законодавства та науково!' думки.

Так, у дореволюцшний перiод вищезазначенi вченi велику увагу придшяли оцiнцi доказiв i вважали 11 важливою умовою належного здiйснення правосуддя, запобiгання судовому свавшлю. Процес доказування грунтувався на системi вшьно!' оцiнки доказiв, яка являла собою оцшку за внутрiшнiм переконанням суддi за вiдсутностi у закон яких-небудь правил щодо значення окремих доказiв. Загальними правилами оцiнки вважалися вщповщнють або невiдповiднiсть 1х обставинам справи, належшсть або неналежнiсть 1х.

Докази перевiрялися взаемно та об'ективно, i така перевiрка встановлювала 1'х кшцеве значення [1, с. 198].

Л. С. Владимиров розглядав допустимють доказiв шляхом аналiзу окремих видiв доказiв та умов, за якими вони повинш бути визнанi як допустима Це пояснюеться тим, що у Статут кримiнального судочинства Росшсько'1 iмперii 1864 р. досить детально закршлювалися порядок i процедура отримання, збирання та фшсування доказiв шляхом висв^лення порядку проведення окремих слiдчих дш, порушення якого призводило до виключення доказiв з кримiнального процесу й визнання 1'х такими, що не допускаються до розгляду судом, але нормативне положення щодо допустимостi доказiв було вiдсутне. Проблеми допустимостi доказiв дослiджувалися шляхом подiлу 1'х на первинш та вториннi. Першi визнавалися найбiльш надiйними i достовiрними, а друп долучалися до справи у разi неможливостi отримання первинних.

Але вже на початку ХХ ст. з прийняттям Кримшально-процесуального Кодексу УСРР 1927 р. доказове право зазнало значних змш та отримало конкретизащю певних положень, зокрема тих, яю стосуються питань оцiнки доказiв. Так, у КПК УСРР зазначалося, що суд не обмежений шякими формальними доказами та вщ нього залежить за обставинами справи, чи допускати т або iншi докази, або вимагати 1'х вщ третiх оаб, для яких така вимога е обов'язковою. Положення цього Кодексу мютили вичерпний перелiк джерел доказiв, якими визнавалися: показання свщюв, висновки експертв, речовi докази, протоколи оглядiв, iншi письмовi докази та особистi пояснення обвинуваченого. Крiм того, КПК 1927 р. встановлював, що порядок збирання, збершання та розгляду речових доказiв та письмових документiв визначаються правилами, встановленими цим Кодексом [2, с. 49

- 52].

Подальший розвиток вггчизняне кримшальне процесуальне законодавство отримало тсля прийняття у 1958 р. Основ кримшального судочинства СРСР та Союзних Республiк. Цей акт вперше прямо закрiпив положення, стосовно оцшки доказiв, вказавши, що суд, прокурор, слщчий i особа, яка проводить дiзнання, оцiнюють докази за сво'1м внутрiшнiм переконанням, заснованому на всебiчному, повному та об'ективному розглядi уах обставин справи у 1'х сукупносп, керуючись законом та соцiалiстичною правосвщомютю. Нiякi докази для суду, прокурора, слщчого та особи, яка проводить дiзнання, не мають наперед встановлено'1 сили [3, с. 33].

Наступний етап розвитку кримшального процесуального закону необхщно повязувати з прийняттям у 1960 р. КПК Укра'ни, в якому було закршлено положення щодо ощнки доказiв, що повнiстю вщповщало змiсту статтi Основ кримiнального судочинства 1958 р. Нормативне ж закршлення положень, яю б визначали властивост доказiв, наприклад, 1'х допустимiсть, було вщсутне. Але незважаючи на те, що радянський законодавець прямо не передбачив поняття допустимосп доказiв, цей шститут, як уже зазначалося, грунтовно розроблявся у радянськiй кримiнальнiй процесуальнш доктринi. Наука кримiнального процесуального права того перюду мiстила чимало рiзних пiдходiв з приводу того, що саме слщ розумiти пiд допустимютю доказiв. Розглянемо деякi з них.

Проблеми допустимосп доказiв та й критерпв грунтовно вивчала Н. В. Сибшьова. На 11 переконання, допустимють доказiв - одна з найважливших умов 1'х формування i е визнаною законодавцем можливютю використання даного джерела як процесуального ноая шформацп про фактичнi данi, що мають значення для встановлення ютини у кримшальнш справi, а також процесуальне закршлення ще'1 iнформацii уповноваженими на те особами або органами у встановленому законом порядку (шляхом дш) з суворим дотриманням норм комушстично! моральность Тому не може бути визнано допустимим доказ, що отриманий iз встановленого законом джерела, але процесуальне закршлення шформацп, яка в ньому мютиться, здшснено суб'ектом, який не мае права проводити таку слщчу д^. Дослщниця стверджуе, що доказ з позицп законносп визнаеться допустимим тод^ коли джерело шформацп передбачено у закош, закршлення ще'1 шформацп здшснено у порядку, встановленому в кримшально-процесуальному закош та уповноваженою на те

особою або органом, тобто в результат! проведення слщчо'1 ди з суворим додержанням кримшально-процесуально'1 форми, що належить до дано'1 слщчо'1 ди.

Авторка розробила систему критерпв, яю надають можливiсть визначити процесуальну придатнiсть iïeï або iншоï шформацп для встановлення обставин, яю необхiдно довести у кримшальнш справi. Вимоги допустимостi характеризують не наявнiсть зв'язкiв фактичних даних з обставинами, якi необхiдно встановити, а процесуальну можливють ïx використання для встановлення вказаного зв'язку. Тому, як зазначае Н. В. Сибшьова, точшше говорити не про допустимють доказiв, а про допустимiсть джерел фактичних даних та застосованих засобiв, а також способiв ïx процесуального закршлення. Критерiями допустимостi судових доказiв запропоновано вважати процесуальнiсть, етичнiсть та науковють.

Процесуальнiсть означае, що не тшьки джерела фактичних даних, а й способи та засоби закршлення шформацп, що в них мютиться, повинш вщповщати вимогам кримшально-процесуального закону. Одшею з умов допустимосп е те, що джерело доказово'1 шформацп закршлюеться в xодi кримiнально-процесуально'ï дiяльностi, здiйснювано'ï уповноваженими на те суб'ектами (у провадженш яких знаходиться кримшальна справа) у встановленiй законом процесуальнш формi (шляхом слiдчиx дiй) [4, с. 39].

Щодо критер^ етичносп, то тут маеться на увазi обов'язок особи, яка здiйснюе дiзнання, слiдчого, прокурора, суду не принижувати честь та пднють особи. Цей критерш вказуе на неприпустимiсть отримання свщчень, шляхом насильства i погроз та на не тiльки справедливий вирок у справ^ а й на справедливе ставлення до обвинуваченого вах учасниюв процесу та на справедливiсть уах процесуальних дiй.

Науковiсть полягае у наявносп ознак науково'1 обгрунтованостi науково-техшчних засобiв, що використовуються для виявлення i фшсацп доказово'1 шформацп про факти, яю мають значення для справи. Ознаки тако! обгрунтованостi полягають у вiдповiдностi науковим знанням i можливосп перевiрки результатiв ïx застосування шшими засобами доказування.

Отже, якщо зааб та спосiб отримання слiдчим або судом шформацп дае тдстави для сумшву щодо ïï достовiрностi або незаконно обмежуе права i свободи особи, така шформащя не може бути визнана допустимим доказом.

Г. Ф. Горський, Л. Д. Кокорев та П. С. Елькшд розумши тд допустимютю доказiв ïx вщповщнють умовам закону вiдносно джерела, способу отримання та закршлення фактичних даних. Таким чином, якщо вимога належносп доказiв характеризуе причинний зв'язок фактичних даних з предметом доказування, то вимога допустимосп -закономiрнiсть джерел, способiв отримання та закршлення фактичних даних [5, с. 107-117]. ^ вчеш наводили три вимоги, до допустимосп доказiв: законне джерело, споаб отримання та форма закршлення. Ид першою вимогою вони розумiли те, що фактичш данi можуть бути отримаш тiльки з точного та вичерпного перелшу передбачених законом джерел. Говорячи про споаб отримання доказiв, автори наголошували на тому, що единим законним способом отримання доказiв е слiдчi i судовi дп, передбаченi чинним законодавством. Щодо форми закршлення доказiв, то певна шформащя стае доказовою тiльки у тому раз^ якщо вона мае передбачену законом форму фшсацп.

Вагомий внесок у розгляд питання щодо допустимосп доказiв зробили автори фундаментальноï науковоï працi: «Теорiя доказiв в радянському кримшальному процесi». Вони стверджують, що як докази можуть бути використаш лише фактичш даш, що зафшсоваш у справi та розглянутi у нш; як докази допустимi лише ri фактичнi данi, форма яких вщповщае встановленим законом вимогам для док^в даного виду за вама ознаками, оперативна iнформацiя, як i iншi фактичнi данi, якi не мають процесуальноï форми, яка необхщна для доказiв певного виду, не може замшити доказову iнформацiю. У випадках, коли закон встановлюе обов'язковють використання певного способу доказування або певний комплекс доказiв для встановлення того чи шшого факту або обставини,

розширюеться коло умов допустимость Наприклад, докази, що належать до обставин, встановлення яких вимагае обов'язкового проведення експертизи, допустимi лише у сукупносп з висновком експерта. Важливою умовою допустимосп також е й фiксацiя джерела обiзнаностi, яка означае, що вказуеться, чи сприймалися факти безпосередньо, чи отримаш даш про них з докумешив (яких саме i яким чином отриманих), з усних повщомлень iнших осiб (яких саме i яким чином отриманих). До того ж вказаний аспект допустимосп включае в себе вимогу щодо обгрунтованосп висновюв, загальних суджень, включених допитуваною особою, виконавцем документа, експертом у змют свого повщомлення. Поряд з ознакою обiзнаностi автора повiдомлення умовою допустимосп офщшних документiв, висновкiв експер^в е i ознака компетентностi виконавця.

Порушення процесуальних правил збору та перевiрки доказiв не може не викликати сумшву щодо допустимостi вщповщних фактичних даних, адже порушуються гаранта 1х достовiрностi, точностi та повноти. Допустимють доказiв у цьому разi пов'язана з можливiстю або неможливютю усунути цi сумнiви, iншими словами, усунути або «нейтралiзувати» допущенi порушення. Таким чином, допустимють доказу, отриманого в результат дiй органiв розслщування або суду, в ходi яких допускалися порушення процесуальних правил, залежить вщ: а) характеру порушення, яке не повинно викликати не усунеш сумшви щодо достовiрностi отриманих даних; б) фактичного заповнення прогалин та «нейтралiзацii» наслщюв порушень з тим, щоб усунути наявш сумнiви. Вщсутшсть хоча б одша з цих умов призводить до недопустимости доказiв [6, с. 233-245].

Ю. М. Грошевий та С. М. Стахiвський пов'язували допустимють доказiв насамперед з оцшкою процесуальних джерел доказiв. Вони вказували, що оцшюючи процесуальне джерело з точки зору допустимосп, слщчий, прокурор, суддя або суд повинш зясувати низку питань:

1) чи передбачене це процесуальне джерело в КПК Украши;

2) чи не було допущено порушення кримшально-процесуального закону в процес формування цього процесуального джерела;

3) у разi порушень закону при одержаны процесуального джерела наскшьки вони вплинули на достовiрнiсть наявних у джерелi вщомостей;

4) чи можливе взагалi використання цього джерела та вщомостей, що в ньому мютяться, в процес доказування, при встановленш певних порушень процесуального закону в ходi 1х одержання [7, с. 66].

Зазначеш автори наголошували на тому, що правильне розкриття поняття «допустимiсть доказiв» мае дуже важливе теоретичне та практичне значення, оскшьки воно ютотно впливае на весь хiд доказування: збирання, перевiрку та оцiнку доказiв, захист прав i законних штереав суб'ектiв кримшально-процесуальнох дiяльностi. Пiд поняттям допустимостi доказiв, вони розумiють придатшсть доказiв для використання в процес доказування при дотриманнi низки умов. Щодо загальних умов забезпечення допустимосп доказiв, то Ю. М. Грошевий та С. М. Стахiвський, погоджуючись з Н. М. Кшшсом, визначають наступш критерп допустимостi: належний суб'ект, що е правомочним проводити процесуальш дп, спрямованi на одержання доказiв; належне джерело фактичних даних, що складають змют доказiв; належна процесуальна дiя, що використовуеться для одержання доказiв; належний порядок проведення процесуально! дп.

На думку П. Андрушко, допустимють доказiв означае, що як докази можуть бути використаш тшьки вiдомостi, одержанi з дотриманням вимог процесуального законодавства, яю зводяться до наступного: а) докази мають бути отримаш тшьки уповноваженими на це особами i органами; б) докази мають бути отримаш в порядку, передбаченому законом, тобто тими способами, засобами, що призначеш для одержання певних доказiв; в) у процеа одержання вщомостей мають бути дотримаш вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дш, 1хню послщовшсть, склад учасниюв; г) докази мають бути закршлеш належним чином [8, с. 61].

Як уже вказувалося, КПК Украши 1960 р. не закршлював поняття «допустимють доказiв», що викликало необxiднiсть грунтовного вивчення зазначеного питання. Але враховуючи важливють iнституту допустимостi доказiв для виконання завдань кримшального провадження, законодавець закршив у ст. 62 Конституцп Украши одне iз основних положень допустимосп доказiв, яке полягае у тому, що обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях [9]. Вщповщно до Постанови Пленуму Верховного Суду Украши вщ 01.11.1996 р., № 9 «Про застосування Конституцп при здшсненш правосуддя» докази повинш визнаватись такими, що одержат незаконним шляхом, наприклад, тод^ коли ïx збирання й закршлення зроблено або з порушенням гарантованих Конститущею Украши прав людини i громадянина, встановленого кримшально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дш, не передбачених процесуальними нормами (п. 19) [10].

Аналопчш положення мютяться i в Загальнш декларацп прав людини, i в Мiжнародному пакт про громадянсью i пол^ичш права, i у Конвенцп про захист прав людини та основоположних свобод.

Допустимють доказiв характеризуеться законнютю джерела вiдомостей, а також способiв отримання й фшсацп вщомостей, що мiстяться у такому джерела Вимога в Конституцп Украши щодо недопустимосп доказiв, отриманих незаконним шляхом, спрямована на подолання порушень кримшального процесуального закону в процес доказування та е проявом забезпечення принципу законносп та верховенства права. Саме дотримання вимог процесуального закону при збиранш доказiв виступае гарашиею ïx законносп, а в подальшому впливае на результат кримшального провадження в цшому.

Уперше легальне визначення поняття «допустимють доказiв» в украшському кримшальному процесуальному законодавствi було закрiплено у Кримшальному процесуальному кодексi 2012 р., вщповщно до ст. 86 якого доказ визнаеться допустимим, якщо вш отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Частина 2 ща статп визначае,що недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятп процесуальних ршень, на нього не може посилатися суд при ухваленш судового ршення[11].

В порiвняльно-правовому аспектi зазначимо, що положення щодо допустимосп доказiв вже багато роюв iснують у зарубiжному законодавствi. Тож уважаемо за доцшьне звернутися до йогоаналiзу.

Зокрема, КПК Молдови передбачае, що допустимими е вщнесеш до справи переконливi та корисш докази, отриманi у вщповщносп з цим Кодексом [12]. Стаття 130 КПК Латвп мае назву «Допустимють доказiв» та закршлюе, що отриманi у xодi кримшального процесу даш про факти допускаеться використовувати як докази, якщо вони отримаш та процесуально закршлеш у встановленому цим законом порядку [13]. Звернення ж до кримшального процесуального законодавства Росп, Грузп, Казахстану, Туркменютану, Естонп дозволяе дiйти висновку про те, що питання оцшки доказiв законодавчо врегульованi, що виражаеться у встановленш умов щодо ïx недопустимости але така властивiсть, як допустимють доказiв, прямо не закрiплена i стае зрозумшою лише зi змюту норм щодо ïx недопустимостi.

Прийняття КПК Укра^ни у 2012 р. знаменуе початок якюно нового етапу розвитку наукових пiдxодiв для зясування змiсту поняття «допустимiсть доказiв» та ïï критерiïв; останнi не отримали законодавчого закршлення, але вчеш працюють над ïx розробкою.

Так, Л. М. Лобойко пщ допустимютю доказiв розумiе дозволенiсть для органу чи посадовоï особи, яка веде кримшальний процес, у силу положень процесуального права використати ïx як докази [14, с. 132]. Автор наголошуе, що допустимють доказу визначаеться, виходячи насамперед iз обставин його отримання i залучення до справи. На його думку, умовами допустимосп доказiв е наступш: 1) одержання фактичних даних iз належного процесуального джерела; 2) одержання фактичних даних належним суб'ектом;

3) одержання фактичних даних у належному процесуальному порядку; 4) належне оформлення джерела фактичних даних.

С. В. Гончаренко вказуе, що допустимють доказiв - це ix придатшсть для використання з точки зору законносп джерел, методiв i прийомiв одержання вщомостей [15, с. 148]. Автор зазначае, що на вщмшу вщ належностi доказiв, яка характеризуе придатшсть доказiв за ix змiстом, допустимють визначае ix придатнiсть за формою, пщ якою маеться на увазi передбаченi законом процедури одержання, фшсацп, застосування доказiв, а також ч^ко регламентованi заборони одержання доказiв та оперування ними. До вимог допустимосп вчений вщносить: 1) фактичнi даш (докази) повиннi мiститись в передбачених законом джерелах; 2) фактичнi даш, одержат в xодi проведення слщчих (розшукових) дiй та негласних слщчих (розшукових) дiй, мають бути правильно згщно iз законом процесуально оформлеш; 3) чiтко передбачений щодо кожно'1 процесуально'1 дп спосiб отримання фактичних даних; 4) право проводити процесуальш дп iз збирання доказiв мають зазначеш в законi суб'екти.

Автори «Науково-практичного коментаря до КПК Украши 2012 року» визначають допустимсть доказiв як придатнiсть ix для використання у кримшальному процесi за формою та видшяють такi ïï критерп: законнють джерела, законнiсть способу отримання доказiв, процесуальне оформлення ходу i результат проведення слiдчиx (розшукових) i негласних (розшукових) дш, належний суб'ект, що мае право проводити процесуальш дп з отримання доказiв [16, с. 253].

Отже, аналiз та синтез наукових пiдxодiв до визначення критерпв допустимостi доказiв дае можливють зробити висновок про те, що до них слщ вiднести: 1) належне процесуальне джерело; 2) належний суб'ект збирання доказiв; 3) належну процесуальну форму. З'ясування змсту кожного з них, а також можливих правових наслщюв ïx недотримання складае змют окремого напрямку наукового пошуку, що в умовах нов^нього законодавства мае спиратися не тшьки на положення кримшального процесуального закону, а й на доктринальш розробки учених-процесуалютсв на вах етапах розвитку кримшально'1' процесуально'1' науки.

Змша методологiчноï парадигми, що вщбулася у КПК Украши 2012 р. стосовно виокремлення судових доказiв, дозволяе тдтримати тезу М. G. Шумила, що у xодi досудового розслщування сторони збирають матерiали про джерела майбутшх доказiв, якi на етат судового провадження можуть визнаватися доказами за результатами ïx штерпретацп лише судовим органом [17, с. 48]. А тому й така властивють доказiв, як ïx допустимсть, тдлягае оцiнцi також на етапi провадження в судi першоï шстанцл.

Список лггератури: 1. Курс уголовного судопроизводства. Том 1. / И. Я. Фойницкий. - изд. 2-е, пересмотренное. - СПб. : Тип. М. М. Стасюлевича, 1896. -594 с. 2. Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик. Основы уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик. - М. : Юрид. лит. 1969. -54 с. 3. Шаргей М. Е. Уголовно-процессуальный кодекс УССР 1927 года : текст и постатейный комментарий / М. Е. Шаргей. - Харьков, 1928. - 215 с. 4. Сибилева Н. В. Допустимость доказательств в советском уголовном процессе / Н. В. Сибилева. - К. : УМК ВО, 1990. - 68 с. 5. Горский Г. Ф. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе / Г. Ф. Горский, Л. Д. Кокорев, П. С. Элькинд. - Воронеж : Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 1978. - 302 с. 6. Теория доказательств в советском уголовном процессе / Н. В. Жогин [и др.] ; под общ. ред. Н. В. Жогина. - 2-е изд. - М. : Юрид. лит-ра, 1973. - 736 с. 7. Грошевий Ю. М. Докази i доказування у кримшальному процес / Ю. М. Грошевий, С. М. Стаxiвський. - К. : Вид. Фурса С. Я., 2006. - 272 с. 8. Андрушко П. П. Щодо поняття «допустимсть доказiв» у кримшальному судочинствi / П. П. Андрушко // Вюник прокуратури. - 2011. - С. 61-80. 9. Конститущя Украши вщ 28 червня 1996 року // Вщомосп Верховно! Ради Украши. -1996. - № 30. - Ст. 62. 10. Про застосування Конституцп Украши при здшсненш правосуддя : Постанова Пленуму Верховного Суду Украши № 9 вщ 01.11.1996 р. // Право

Украши. - 1996. - № 12. - С. 91- 93. 11. Кримшальний процесуальний кодекс Украши : станом на 8 ci4. 2014 р. : вщповщае офщ. тексту. - Х. : Право, 2014. - 351 с. 12. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Молдова от 14 марта 2003 г., № 122-XV (с изм. и доп. по сост. на 27.03.2014 г.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://continent-online.com/Document/?doc_id=30397729. 13. Уголовно-процессуальный закон ЛР, принятый Сеймом 21 апреля 2005 г. и обнародованный Президентом государства 11 мая 2005 г. (С изменениями, внесенными по состоянию на 28 сентября 2005 года) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.pravo.lv/likumi/29_upz.html. 14. Лобойко Л. М. Кримшальний процесс : пщр. / Л. М. Лобойко. - К. : 1стина, 2014. - 432 с. 15. Кримшальне процесуальне право Украши : навч. поаб. / В. Г. Гончаренко [та ш.] ; за заг. ред. В. Г. Гончаренка та В. А. Колесника. - К. : ЮСТШ1АН, 2014. - 573 с. 16. Кримшальний процесуальний кодекс Украши : наук.-практ. комент. : у 2-х т. / Нац. акад. прав. наук Украши ; за ред. : В. Я. Тащя,

B. П. Пшонки. - Х. : Право, 2012. - Т. 1. 17. Шумило М. С. Поняття "докази" у Кримшальному процессуальному кодека Украши : спроба критичного переосмислення щеологп нормативно! моделi / М. С. Шумило // Вюник Верховного Суду Украши. - 2013. -

C. 40-49.

ЭВОЛЮЦИЯ ПОНЯТИЯ «ДОПУСТИМОСТЬ ДОКАЗАТЕЛЬСТВ» В УГОЛОВНОЙ ПРОЦЕССУАЛЬНОЙ ДОКТРИНЕ И ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВЕ

УКРАИНЫ Панова А. В.

Анализируется правовая модель допустимости доказательств и доктринальные подходы понимания понятия «допустимость доказательств» на разных этапах развития законодательства Украины и уголовной процессуальной науки. Рассмотрены критерии допустимости доказательств путем анализа и синтеза научных подходов к этому вопросу, обоснован вывод о необходимости оценки допустимости исключительно судебных доказательств.

Ключевые слова: доказательства, допустимость доказательств, эволюция, критерии допустимости, уголовная процессуальная доктрина, уголовное процессуальное законодательство.

EVOLUTION OF NOTION «ADMISSIBILITY OF EVIDENCE» IN THE CRIMINAL PROCEDURAL DOCTRINE AND LEGISLATION OF UKRAINE Panova A. V.

The legal model of an admissibility of evidence and scientific approaches to the comprehension of notion «admissibility of evidence» during the evolution of the legislation and criminal procedural doctrine of Ukraine are analyzed. An author examines the criterions of an admissibility of evidence by using the method of analysis and synthesis of scientific attitudes related to this issue and grounds a conclusion, concerning the necessity of assessment of admissibility of the court evidence only.

Key words: evidence, admissibility of evidence, evolution, criterions of an admissibility, criminal procedural doctrine, criminal procedural legislation.

Надтшла доредакцИ 04.06.2014р.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.