CC BY
21
Власть и свобода в философии постмодернизма. Колесников М. П.
Рассматрено взаимоотношение власти и свободы личности в контексте дискурса постмодерна. Подчеркнуто, что философское переосмысление новых функций власти в ХХ1 ст. по-новому актуализирует континент вечных проблем власти и свободы личности. Выяснены коллизии власти и свободы, коренные изменения в природе власти, обстоятельства и условия реализации свободы выбора.
Ключевые слова: власть, свобода, личность, постмодерн.
POWER AND FREEDOM in the philosophy of postmodernism
Kolesnikov M. P.
We consider the ratio of power and freedom in the context of postmodern discourse. It is noted that the philosophical rethinking of the new features of power in the twentieth century updates continent originally issues of power and freedom of the individual. Understood conflicts of power and freedom, fundamental changes in the nature of power, the circumstances and conditions for the realization of freedom and power.
Key words: power, freedom, personality, Postmodern.
УДК 130. 3
В. А. Кротюк, кандидат фмософських наук, доцент ДУХОВНИЙ ВИМ1Р ПАТР1ОТИЗМУ
Присвячено розгляду Iснуючих у фшософськт л1тератур1 тдход1в до визначення феномену «патрютизм», досл1дженню його природи I витотв. Шднято питання актуальност1 формування втчизняног системи патрютичного виховання молод1.
Ключовi слова: патрют, патрютизм, патрютична св1дом1сть, нацюнал1зм.
Постановка проблемы. У сучаснш Укршт тема патрютизму стала предметом гострих дискусш i обговорень. Вона широко й неоднозначно осмислюеться: вщ дискредитацп патрютизму як джерела деструктивност i конфлжтогенносп з фашистським та расистським ухилами до заклиюв еднання украшського народу навколо щей нацюнально! диктатури.
Сучасш виклики зумовлюють необхщшстъ наукового розумшня ролi патрютизму в переб^у розбудови Украши й особливо формування
патрютизму в процес сощалiзащ! сучасно! молодь Це зумовлено необхщшстю осмислення проблем пщростаючого поколiння, пов'язаних зi змшою полiтичних i соцiально-економiчних основ суспшьства, що виникли в процесi становлення Укра!ни як суверенно!, демократично! держави. Анашз цих проблем дасть змогу оптимiзувати засоби та форми патрютичного виховання молодi як повноправного i повноцiнного суб'екта суспiльного життя.
Метою ще! публiкацi! е аналiз сощально-фшософських поглядiв на феномен патрiотизму як важливого чинника консолiдацi! та розвитку суспшьства.
Стан наукового розроблення проблемы. Протягом останшх десятилiть було написано багато робгт, присвячених iсторi! поняття «патрютизм» i рiзним аспектам цього найважлившого маркера змiн полiтичного дискурсу. Розвитку щей та концепцш патрютизму присвячено роботи вгтчизняних i зарубiжних авторiв: В. Абрамова, В. Алещенка, Г. Ващенка, В. Сухомлинського, I. Прiмораца, С. Натансона, А. Павковiча, Д. Оруела, М. Вiролi, Я. -В. Мюллера та ш.
При вЫх розходженнях у пiдходах i деталях загальним для бiльшостi дослщжень патрiотизму е твердження про амбiвалентний характер цього явища суспiльно! свщомость З одного боку, !х автори, безумовно, визнають взаемозв'язок патрiотизму з республжашзмом, лiбералiзмом i нацiоналiзмом буржуазних демократш Свропи та Америки з !хшми уявленнями про масовi громадянськ нацi! «патрiотiв», надiленi невiдчужуваними правами i свободами. Або, за словами Гегеля: «Корпоративний дух переходить у державний дух, знаходячи в державi заЫб збереження особливих цiлей. У цьому полягае таемниця патрютизму громадян у такому аспект — вони знають державу як свою субстанщю, тому що вона збер^ае !хт особливi сфери, !хнi повноваження й авторитет, а також !хнш добробут» [2, 236].
З другого боку, очевидно, що патрютизм неможливо однозначно вивести ш iз характеру правлшня, нi iз любовi до конституци, адже форми конституцi! i правлшня не е чимось заздалегщь визначеним для окремого народу. Всьому цьому завжди шбито передуе власне «любов до батьювщини», про яку вщповщно до Канта ми можемо говорити тшьки тодi, коли вона спрямована на «об'еднану колективнiсть народу, котру ми розглядаемо як плем'я, а себе — як його члешв».
Взагалi на прикладi кантiвсько! фшософп стае зрозумiлою вся проблематичнiсть, здавалося б, дуже просто! iде! «любовi до батькiвщини». Так, «кенiгсберзький затворник» вщповщно до ключово! для нього ще! свiтового громадянства пiдкреслював, що людина причетна як до свое! батькiвщини, так i до усього св^у, думаючи, що людина як громадянин св^у i землi, як щирий «космополiт», аби «сприяти благу всього свгту, повинна мати схильшсть бути прив'язаною до свое! кра!ни». У цьому сенсi вiн аж шяк не подiляе абстрактно-унiверсалiстський шдхщ вульгарного Просвiтництва, який йому часто приписують: у Канта патрiотизм i космополiтизм не протиставленi один одному, а взаемоузгоджеш як рiзнi прояви любовь Як
показав у po6oTi «Ушверсашзм прав людини й патрютизм» сучасний нiмецький фшософ Манфред Рiдель, у спорах «ocBi4eHoro космополитизму» з «конвенцiональним патрютизмом» i тим бiльше з «нацiоналiзмом» (висхщним нiбито до вчорашнiх традицiй нацюнально! держави) перший дарма посилаеться на кан^вський «ушверсалiзм» прав людини. Всупереч поширенш хибнiй думцi, кантiвський «ушверсашзм» не виключае патрiотизму, вiн не зводить його до конституци держав: принцип ушверсального права людства (jus соsmopoliticum) реалiзуеться через цивiльне право в держав^ оскiльки iснують морально обгрунтоваш почуття, якi потенцiйно е ушверсальними й водночас патрiотичними, тобто спрямованими на свш народ [5].
Бшьш того, теоретик всесвiтнього правопорядку Кант бореться iз просвiтницькою щеею всесвiтнього братерства людей: вiн навггь називае знаком провидiння те, що народи не зливаються в одну субстанщю, а завдяки вiдцентровим силам перебувають у конфлжть При такому сташ речей нацiональне почуття i нацiональна гордiсть як чинники розрiзнення нацiй варто визнати необхiдними, оскшьки це по сутi природнi чинники розподшу. 1нша рiч, що ix увесь час намагаються пiдсилити штучними, такими як релiгiйний фанатизм, мштаристський дух, нацiонал-шовiнiзм, аби використати у внутршньо- i зовнiшньополiтичнiй боротьбi за владу: «Розум дае нам закон, на пiдставi якого iнстинкти, оскшьки вони слт й диригують твариншстю в нас, повиннi бути замшет максимами розуму. Щоб викорiнити нацюнальне заслiплення, його повиннi замiнити патрютизм i космополiтизм» [4, 284].
Сьогодш перед украшським полiтикумом, науковцями, представниками освгги i культури — перед уЫм суспiльством, як нiколи гостро i актуально стоггь питання: що повинно бути в основi патрютизму? Чи то це любов до Бога i свого народу, чи то це нацюнальна належшсть iз кровними зв'язками, чи то раса, або щеолопя, або родиннi узи, або що-небудь пов'язане iз власнiстю... Що закладено в основi патрiотизму, у те вiн може й виродитися. Якщо, наприклад, в основi лежить нацiональнiсть, то вш виродиться в нацiоналiзм; якщо наци — у нацизм; якщо раса — у расизм тощо. Замислюючись над цим, спливають питання, що стосуються едност народу Украши. Чи однаково слово «патрютизм» i його змют розумшть народи i наци, що населяють Украшу: ri, хто ототожнюе себе з украшцем, або роЫянином, або татарином, або евреем... ?
Як правило, патрютизм, що грунтуеться на основi нацiональностi, е всього лише банальним нацiоналiзмом, про який I. 1лын писав: «Духовна сутшсть патрiотизму залишаеться майже завжди за порогом ixньоi свiдомостi. Тодi любов до батькiвщини живе в душах у виглядi нерозумноi, предметно невизначеноi приxильностi, котра то зовЫм завмирае й втрачае свою силу, доки немае належного подразника (у мирний час, в епохи спокшного буття), то спалахуе слiпою й безумною пристрастю, пожежею пробудженого, наляканого та жорстокого шстинкту, здатного заглушити в душi i голос совют^ i почуття мiри й справедливости й навiть вимоги
елементарного глузду. Тодi патрютизм виявляеться слшим афектом, який роздшяе долю вшх слiпих i духовно неосяяних афекпв: вiн непомiтно вироджуеться й стае злою та хижою пристрастю — презирливою гординею, буйною й агресивною ненавистю; i тодi виявляеться, що сам «патрют» i «нацiоналiст» переживае не творчий шдйом, а тимчасову жорстоюсть i, можливо, навiть озвiрiлiсть. Виявляеться, що в серцi людини живе не любов до батьювщини, а дивна й небезпечна сумш iз войовничого шовiнiзму та тупо! нацюнально! пихи або ж слшо! пристрастi до побутових дрiбниць i лицемiрного «великодержавного» пафосу, за яким нерщко прихований особистий або класовий зиск» [3, 311].
Патрiотизм без перебшьшення можна вiднести до вищих форм вияву духовность Вш спираеться на чгтку iерархiю духовних щнностей i усвiдомлення духовного самовизначення. «В основi патрiотизму, — зазначав I. 1ль!н, — лежить акт духовного самовизначення. Патрютизм може жити й буде жити лише в тш душ^ для яко! е на землi щось священне, яка живим досвщом випробувала об'ективнiсть i безумовну пдшсть цього священного — i впiзнала його у святинях свого народу» [3, 397].
Змют патрютизму визначаеться духовним i моральним кшматом суспiльства, традицiями, колективним досвiдом попередшх поколiнь. Власне iсторична складова е одшею з головних частин обгрунтування патрiотизму. Однак нацiональна свiдомiсть часто обирае iз iсторi! тiльки те, що можна штерпретувати виключно в нацюнальному ракурсi. Iсторiя через рiзнi обставини виявилася чинником, який бшьше роздiляе укра!нцiв, нiж об'еднуе. Фактично лише перюди Ки!всько! Русi, козацько! доби Богдана Хмельницького та нацюнальне вiдродження часiв Тараса Шевченка сприймаються мешканцями рiзних регiонiв Укра!ни достатньо однозначно.
Патрютизм з шту!тивного необхщно мае стати усвiдомленим. Для цього любов до рщного, укра!нського й слщ плекати та виховувати ще з немовляти, а потм — у дитсадку, школ^ вищому навчальному закладi. Щоб виростити Громадянина, а не просто особу чоловiчо! чи жшочо! статi. Щоб кожен зм^ вiдчути себе часткою рiдного народу, збагнути глибину i неозорiсть святого почуття патрютизму. Щоб кожен м^ усвщомити, що патрiотизм — це не споЫб самовираження, скiльки б не кричати про любов до Вгтчизни i скiльки б знакiв оклику не ставити наприкiнцi такого крику. Патрютизм — це стан душ^ споЫб мислення i свгтобачення, це конкретне життя в конкретних обставинах, коли людина вщчувае, що вона — у Втизш, а Вгтчизна — у нiй, i вони — нерозривнi. Найяскравiший вираз патрютизму — не освщчення в любовi до Вiтчизни, а вiдчуття цiе! Вiтчизни усiм сво!м еством, глибока внутршня повага до !! народу, конкретна буденна робота для !! розвитку та змiцнення. Справжнш патрiотизм — це перш за все патрютизм вiри, патрiотизм духу. «Що-небудь, взяте саме по соб^ вiдокремлено вiд духу, — писав I. 1ль!н, — нi територiя, нi клiмат, нi географiчна обстановка, ш простiр, в якому живуть люди, ш расове походження, ш звичаевий побут, нi господарський устрш, нi мова, нi формальне шдданство — нiщо не утворюе батьювщину, не замiнюе !! i не
любитися патрютичною любов'ю... Жодна з цих умов життя, узята окремо, сама по œ6i не може вказати людиш ïï батькiвщину: оскiльки Батьювщина е щось вiд духу й для духу» [3, 421].
Патрютизм е потужним чинником об'еднання та розвитку суспшьства. У ньому закршлюеться та переказуеться вщ поколшня до поколшня вiдчуття вiдданостi своïй Батьювщиш, iдея морального обов'язку перед своïм народом, прагнення всiма силами сприяти його щастю та розквiту, готовшсть захищати Батькiвщину вiд зазiхань ззовш. Особливе значення проблема патрiотизму мае для формування духовноï культури сучасноï молодi. Д. Лихачов з цього приводу вщзначав: «Патрютизм — це благородне почуття. Це навгть не почуття — це найважливша сторона й особисто1', й сусmльноï культури духу...». 1ншими словами, мiж культурою i патрютизмом юнуе дiалектичний взаемозв'язок: формуючи патрiота, ми формуемо культурну особистють. Чим вище культурний рiвень людини, тим багатше почуття патрютизму. Стосовно ж нишшньо1" ситуацiï в Укра1'ш слiд зазначити, що ставлення молодих людей до патрютизму формувалося в умовах радикальних реформ, викликаних змiною парадигми державного напрямку формування щнтсних орiентацiй громадян. 1сторичний досвщ свiдчить про те, що розпад традицшного соцiуму починаеться з розриву сощальних зв'язкiв. Динамiчнi змiни в полгтичнш, економiчнiй, культурно-цiннiснiй сферах украшського суспiльства одночасно болiсно вiдобразилися на сощумь Поляризацiя суспiльства за рiвнем доходiв поглибила прихований соцiальний протест, недовiру до влади, невдоволення вщ нереалiзованих багатьох соцiальних i духовних потреб шдивщуума. Внаслiдок цього у суспiльствi активно розвиваеться патрiотичний шгшзм — неприйняття позитивно:' цiнностi Батьювщини як тако1', тобто заперечення особливого й незамшного мiсця Батькiвщини в системi людських цiнностей.
До цього слщ додати, що патрiотизм мае i внутршшх ворогiв, якi, знищуючи або пiдмiнюючи iстинний патрiотизм, за словами I. 1лына, «не заспокояться до тих шр, доки 1м не вдасться оволодiти... народом через малопомгтну iнфiльтрацiю його душi i вол^ щоб привити йому шд видом «терпимости» — зубожiння, шд видом «республши» — покiрнiсть закулюним манiпулюванням i пiд видом «демократи» — нацiональне знеособлення». Кiнцевою метою ще! «малопомiтноï iнфiльтрацiï» е кардинальна змша нацiональноï самосвiдомостi, подавлення релтйно-духовного, св^оглядно-iдеологiчного iмунiтету народу, паралiч iнстинкту самозбереження, на якi спираеться патрютизм, i в результат — зникнення народу як самостшного, соборного духовного оргашзму.
Патрiотизм грунтуеться на едност глибокого духовного освоення ютори i культури свого народу та активно-дiяльнiсноï участ у розв'язаннi найважливших проблем сучасного суспiльства. Вiн виступае у сиш^ духовностi, громадянськостi та соцiальноï активностi особистостi, будь-якого шшого суб'екта, що усвiдомлюють свою неподшьшсть, нерозривнiсть iз Батькiвщиною, реалiзують своï можливостi й здатностi в штересах розвитку суспiльства i змiцнення держави. Тому, на наш погляд, сьогодш
найважлившим завданням мають стати захист нашо! духовностi, моральности змiцнення традицшно! самосвщомост народу i його пaтрiотичного св^огляду, що склався iсторично, а не був привнесений ззовш.
Висновок. Патрютизм — одне з найбшьш глибоких людських почуттiв. Як правило, це поняття розумiють як вiддaнiсть i любов до Бaтькiвщини, до свого народу, гордють за !хне минуле i сьогодення, готовнiсть до li захисту. Це почуття е одним iз нaйвaжливiших духовних надбань особистость Воно характеризуе вищий рiвень розвитку особистост i виявляеться в ii активно-дiяльнiснiй сaмореaлiзaцii на благо Батьювщини. Саме тому формування патрютизму е свого роду моральним фундаментом i опорою сустльного та державного устрою, запорукою його життеспроможностi, одшею iз першочергових умов ефективностi функцюнування всiеi системи соцiaльних i державних шститутв.
Л1ТЕРАТУРА
1. Бердяев, Н. Царство Духа и Царство Кесаря / Н. Бердяев. — М.: Республика, 1995. — С. 288 -356.
2. Гегель, Г. В. -Ф. Политические произведения / Г. В. -Ф. Гегель. — М.: Наука,
1989.
3. Ильин, И. Собрание сочинений: в 10 т. / И. Ильин. — М., 1995. — Т. 5.
4. Кант, И. Метафизика нравов / Сочинения: в 6 т. / И. Кант. — М.: Мысль, 1965. — Т. 4. Ч. 2. — С. 107-438.
5. Ридель, М. Универсализм прав человека и патриотизм (Кантовское политическое завещание нашему времени) / М. Ридель // Научные и вненаучные формы мышления / ред.: И. Т. Касавин, В. Н. Порус. — М., 1996. // http://www. philosophy. ru/iphras/library/ruspaper/riedel 1. htm
6. Толстой, Л. Христианство и патриотизм / Л. Толстой // Толстовский листок. Запрещенный Толстой. — Вып. 5. — М.: Пресс-Соло, 1994. — С. 37 — 52.
7. Демидова, Е. И. Патриотизм в своей идее неизменен / Е. И. Демидова // Электр. журнал Знание. Понимание. Умение. — 2008. — № 6. — История.
8. Primoratz, Igor. Patriotism: Philosophical and Political Perspectives / Igor Primoratz and Aleksandar Pavkovic. — Aldershot: Ashgate Publishing, 2008.
ДУХОВНОЕ ИЗМЕРЕНИЕ ПАТРИОТИЗМА
Кротюк В. А.
Посвящена рассмотрению существующих научных подходов к понятию «патриотизм», исследованию его природы и истоков. Затронуты вопросы актуальности формирования отечественной системы патриотического воспитания молодежи.
Ключевые слова: патриот, патриотизм, патриотическое сознание, национализм.
PATRIOTISM AS А SPIRITUAL PHENOMENON
Krotyk V. A.
The article is dedicated to the problems of scientific approaches to the category of patriotism, to researching its origin and sources. Issues of actuality of forming the national system of patriotic education of the youth are considered in the article.
Key words: patriot, patriotism, patriotic consciousness, nationalism.
УДК 130. 2
