CC BY
17
УДК 340. 12+1:316. 3
1.1. Коваленко, кандидат фшософських наук, доцент
ДО ПИТАННЯ ПРО ОСНОВН1 ВЛАСТИВОСТ1 ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ
Розглянуто поняття правового виховання. Проаналiзовано змiст правового ви-ховання, а також його головт властивостi
Ключовi слова: правове виховання, правова культура, мета правового виховання, структура особистостi
Актуальтсть проблеми. В сучасних умовах розвитку правово! культури укра!нського сощуму наукова органiзацiя системи правового виховання стае iстотним засобом подолання негативних тенденцш у ставленш громадян до права.
Анал1з останнх джерел та публжацш. Правове виховання стало центром уваги юридично! науки приблизно у 60-т роки ХХ ст. У подальшому, особливо в останш два десятилггтя, з'явилося чимало спещальних наукових дослщжень феномену правового виховання, причому науковцi прагнули пе-редусiм визначитися з новим поняттям, а також зi змiстом правового виховання. Завдання виявилося непростим i викликало науковi дискусп, яю, проте, не завершилися виробленням загально! точки зору з приводу розглядувано! проблеми. Слщ також зазначити, що одностайностi щодо даного питання не спостерiгаеться й сьогодш. Тим не менш видаються необхвдними звернення до аналiзу поняття правового виховання в юторичнш ретроспектив^ а досл^ дження властивостей правового виховання, що й складатиме мету статп.
Так, доволi суперечливим виявилося запропоноване I. Рябком визначення поняття правового виховання. На його думку, правове виховання - це «определенное и систематическое влияние на сознание, психологию воспитуемых (индивидов и общественных групп) всего уклада общественной жизни и идеологических факторов...» [5, с. 135]. Критики доволi резонно вказали на серйозну суперечливiсть такого тдходу до розумшня правового виховання. Зокрема, В. Зешн слушно зазначае, що I. Рябко розглядае правове виховання «очень широко, включая в него влияние идеологических факторов и всего уклада общественной жизни, то есть и то, что зависит от работы воспитателей, и то, что от них не зависит, а только ими учитывается. Влияние же это по своему характеру не может быть одинаковым: в первом случае оно является целенаправленным, во втором - в определенной мере стихийным, что может иметь разные последствия» [6, с. 29].
Для розв'язання дано! суперечност в розумшш правового виховання вчеш запропонували декшька варiантiв. Один з них найчиташе сформульо-вано А. Бойковим, який запропонував всеосяжний процес впливу на свiдомiсть
© Коваленко I. I., 2011 169
громадян (найближчого побутового оточення, навчального або трудового колективу, особистого правового досвщу тощо) iменувати правовим вихован-ням в широкому сени. А у вузькому сени правове виховання розумieгься як рiзновид органiзованого та цшеспрямованого впливу на свiдомiсть як «специфический вид специально организованной деятельности» [7, с. 24]. Таким чином, якщо I. Рябко не зовмм обгрунтовано поеднуе в одному понятп сут-тево рiзнi аспекти правового виховання, то А. Бойков також не досить ви-правдано ix вщокремлюе, вiддiляе одне вщ одного.
Бiльш вдало визначили поняття правового виховання М. Галiмов та О. Мураметс, запропонувавши додатково ввести нове поняття - «формування правосвщомост тих, хто виховуеться» [8]. Причому використання авторами цих двох понять (правове формування та правове виховання) «не розривае» стихшний i цшеспрямований вплив на правосвiдомiсть тих, хто виховуеться, як сощального середовища (правове виховання у широкому сени), так i ор-ганiзованого цiлеспрямованого впливу на правосвщомють тих, хто виховуеться (правове виховання у вузькому сени). Пщ формуванням правосвщомо-сп громадян вони розумiють все, що I. Рябко вкладае в поняття правового виховання: i вплив усього укладу сустльного життя, i цшеспрямований вплив виxователiв. На 1хню думку, правове виховання е частиною правового формування громадян - саме те, що традицшно називають правовим вихованням у вузькому сенсi.
Як слушно зазначив В. Зешн, такий пiдxiд до розумiння правового виховання дае змогу легко визначити не тшьки його об'екти, а й суб'екпв, а також його змют, форми, методи та систему в цшому [9, с. 31]. При цьому вш висловлюе й iншу, вельми цiнну думку, що бшьш широким, порiвняно з правовим вихованням, е поняття правово! соцiалiзацil [9, с. 32] (а не «правове формування правосвщомосп тих, хто виховуеться, як запропонували М. Галiмов та О. Мураметс»). Таким чином, правове виховання отримуе свое ч^не мiсце у системi людського суспiльства. Однак тiльки у тому раз^ якщо правову соцiалiзацiю розглядають не вiдокремлено, не окремо вщ загально! соцiалiзацil, як це зробив В. Зешн, а саме як один з видiв загально! соцiалiза-цп разом з моральною, политичною та iншими ii видами.
Лопчно правова соцiалiзацiя е рiзновидом соцiалiзацil взагалi - процесу засвоення людиною культурно-соцiальниx норм та сощальних ролей. На сьогоднi фаxiвцi дшшли висновку про те, що людина навчаеться та перена-вчаеться протягом усього ii життя. Такими е вимоги сучасного сустльства. Цей процес i отримав назву соцiалiзацil [10, с. 438]. Виршальну роль у пере-твореннi iндивiда на людину, бюлопчно1 iстоти - на сустльну (особистiсть) вiдiграе соцiальне середовище. «У "своих" человек учится языку, правилам поведения, манерам, обычаям, профессиональным навыкам, абстрактному мышлению и многому другому. Они-то и составляют материал социализации.. .Общее имя такому материалу - человеческая культура» [10, с. 113].
Отже, у сучасних складних i динамiчних суспiльних умовах соцiалiзацiя е перманентним процесом засвоення сощальних ролей та культурних норм. Чимало сучасних сощальних ролей мiстять масу культурних норм, що неви-димими вщносинами через наданi людям (!хшм соцiальним об'еднанням) суб'ективнi права i обов'язки зв'язують !х з шшими ролями. I через те, що су-часна людина протягом свого життя змiнюеться з вiком та у зв'язку iз засвоен-ням множини соцiальних ролей, процес и соцiалiзацil, по сутi, е нескшченним.
Соцiологи в життi сучасно! людини видiляють три основнi кризовi точки соцiалiзацil - вiдповiдно 16-18 роюв, далi - 45 рокiв та 55-60 роюв [10, с. 443-45]. Щд кризою розумiеться точка зламу в соцiальному процесi, коли звичний спомб життя людини завершуеться, а яким стане новий спосiб життя, - невщомо. У такий момент старi норми (засоби) розв'язання сощальних проблем уже не дж>ть, а новi механiзми або засоби розв'язання проблем поки що вщсутш.
Соцiалiзацiя людини в суспiльствi здшснюеться як стихiйно, через повсяк-денний, спещально не органiзований вплив на не! вме! сукупностi чинниюв сусшльного життя, так i внаслiдок оргашзованого, цiлеспрямованого впливу агентiв соцiалiзацil на духовну сферу та поведiнку людини.
Соцiалiзацiю в планi органiзованого, цшеспрямованого впливу агентiв соцiалiзацil на духовну сферу та поведшку особистостi називають вихованням у вузькому, педагогiчному сени. Часто соцiалiзацiю в цiлому ототожнюють з вихованням у широкому сощальному сенсi, розумгючи пщ цим сукупшсть формуючих впливiв усiх соцiальних шститупв, що забезпечують передаван-ня вщ поколiння до поколiння накопиченого сощально-культурного досвщу, соцiальних норм та щнностей. Однак iменувати однаковим чином суттево вщмшш суспiльнi процеси, хоча й з уточнениям щодо вузького та широкого сенмв, не е доцшьним. Краще роздiлити !х термiнологiчно.
Соцiалiзацiя вирiзняеться неоднорiднiстю. У цьому процем видiляють два структурнi елементи, що перебувають у тюнш взаемодil та взаемозв'язку. Це, по-перше, стихiйна соцiалiзацiя людини i, по-друге, органiзована соща-лiзацiя. Причому, чим складнiшим стае сустльство, чим динамiчнiше розви-ваеться, тим б^шою стае його потреба у свщомо органiзованiй соцiалiзацil всього населення кра!ни.
Правову соцiалiзацiю, що виникае в процем врегулювання сусшльних в1дносин, також слiд розглядати як в стихийному, так i в свщомо оргашзова-ному планах. У стихийному аспектi правова соцiалiзацiя е формуючим впли-вом на правову свщомють та правову поведiнку особистосп (соцiальноl групи) усiх елементiв правово! системи даного сустльства. Так, Е. Татарин-цева слушно зазначае: «Известно, что самые разнообразные человеческие поступки и контакты так или иначе "впадают" в единый океан общественных отношений. Он состоит из отношений между отдельными людьми, коллективами, малыми социальными группами и группами столь огромными, что их
нелегко измерить, из отношений внутри этих групп, а также между группами, между человеком и группой, между человеком и другим человеком. И каждое взаимодействие человека с человеком, человека с группой регулируется социальными нормами. Большую часть правовых норм составляют правовые» [10, с. 19]. Стосовно правового виховання в широкому сощальному сени, що бшьшою мiрою вщповщае правовш сощалiзацп в цшому, щкавою е також така думка Е. Татаринцево! «Если воспринимать правовое воспитание как длящийся процесс, то может стать очевидным, что каждый гражданин является участником этого процесса и в качестве воспитуемого, и в качестве воспитателя в зависимости от того, какую роль в данный момент человек исполняет: родителя, прохожего, учащегося и т. д. Более того, исполняя одну и ту же роль, можно попеременно выступать и воспитуемым, и воспитателем ... Менее очевидно, хотя и важно для понимания, что один и тот же человек по отношению к одним и тем же людям является и воспитателем, и воспитуемым. Каждый при желании может это выявить в отношениях между родителями и детьми, учителями (в широком смысле) и учениками» [11, с. 18]. I якщо урахувати, що правове виховання в широкому сощальному сени перебувае у всебiчному зв'язку та взаемоди з моральним, полггичним, релтйним, естетичним та шшими видами сощального виховання людини i що воно розпочинаеться вщ народження i тривае до кшця життя людини в суспшьстга, то очевидно, що цей виховний процес не може не бути керова-ним та щлеспрямованим. Бшьшою чи меншою мiрою на нього ми можемо позитивно впливати через науково-оргашзований правовиховний процес у психолого-педагоочному сени, який, однак, ставитиме цгт, обиратиме форми, методи i засоби в потощ правовиховного процесу в широкому сощальному сени. Ефектившсть системи правового виховання у психолого-пе-дагопчному сени визначаеться не самим цим процесом, а тими позитивними змшами, яю вона привносить у цей процес, а також у розвиток правово! культури даного сощуму. Правова сощал!защя в оргашзованому аспекп е процесом цшеспрямованого правового вдосконалення особистост (сощально! групи) в умовах спещально оргашзовано! системи, що забезпечуе система-тичний вплив. Правове виховання у такому сени як особлива форма суспшь-но! дiяльностi починае складатися з появою розумшня права як специфiчно-го засобу регуляцп людсько! поведшки.
У сучасному суспшьств^ що розбудовуе правову державу, як це вщбува-еться в Укра!ш, не можна покладатися тшьки на стих1йну правову соц1ал!зац1ю як народних мас, так i передусiм державних службовщв. Необх1дно на науко-вiй основi широкомасштабно розгорнути цiлеспрямовану, цiлiсну та центра-лiзовану систему правово! соцiалiзацi! всiх категорiй населення. Ефективною така система може стати в едносп трьох головних !! властивостей: цшеспря-мованостi, цiлiсностi та централiзованостi. Сенс та змiст таких властивостей оргашзовано! правово! соцiалiзацi! розглядаються далi.
Правове виховання як оргашзований компонент правово! соцiалiзацi! не може бути ефективним без чггко визначено! мети. Йому як одному з видiв людсько! дiяльностi притаманний доцшьний характер. Суб'ект правового виховання, розпочинаючи правовиховну дiяльнiсть, мае спочатку вибудувати (идеально) остаточний результат свое! правовиховно! працi. Iдеально уявлений результат правовиховно! д1яльносп i е його мета. Мета правового виховання, як i мета будь-яко! людсько! дiяльностi, мае об'ективно-суб'ективний характер. Вона не е результатом суб'ективних бажань суб'екта правового виховання. Мету правовому вихованню задае об'ективна потреба в оптимiзацil правово! сфери життя сустльства. У сучаснш Укра!нi такою метою е передумм подо-лання масового правового тгМзму та iнших виявiв антиправово! культури, що перешкоджають формуванню реально! правово! держави та укра!нського громадянського сустльства. Суб'ектившсть мети правового виховання ви-ражаеться в тому, що об'ективна сторона мети усвщомлюеться та здшснюеться людиною. Суб'ективнi помилки у визначент мети правового виховання, обранш форм, засобiв та методiв !! досягнення призведуть до неефективно-ст та безцiльного розтрачування матерiальних i духовних ресурсiв та сил.
Проте в сучаснш юридичнш лiтературi питання про цiлi правового виховання, !хнш змiст залишаеться доволi дискусшним. У одних випадках мету правового виховання убачають лише у попереджент правопорушень. Таке однобiчне розумiння мети правового виховання породило й той однобiчний метод !! досягнення, що отримав назву «методу табу». Такий шдхщ до мети правового виховання свого часу було тддано справедливш критицi у працi Г. Ханая [12, с. 259]. !нший щдхщ до визначення мети правового виховання за-пропоновано Г. Марковою. На !! думку, такою метою е «обеспечение сознательного правомерного поведения» [13, с. 26]. На недолiки такого шдходу вказала Е. Татаринцева, зазначивши, що з щею думкою можна було б погоди-тися, «если бы признак сознательности всегда имел активно положительное значение. Но разве воздержание от правонарушения, в том числе и преступления, из боязни быть подвергнутым наказанию не является сознательным?» [11, с. 11]. До того ж, правомiрна поведшка можлива ще й через те, що суб'екту в даному разi випдно вчинити правомiрно, хоча в його свщомосп зберiгаеться негативне ставлення до права. Крiм того, звична правомiрна поведiнка взагалi може сформуватися на Грунтi конформiзму, обминаючи власну усвiдомленiсть.
Цiкавою е точка зору деяких юристiв, що розглядали мету правового виховання як складний i системний феномен. Так, Л. Лазарев у системi правового виховання видiляе три блока цшей: а) пiзнавальнi; б) емоцiйнi; в) пове-дiнковi. Особливу увагу вш звертае на послiдовну залежнiсть мiж цими щля-ми правового виховання [14, с. 135]. В. Головченко систему цшей правового виховання бачить тбито поетапно. У нього система цшей правового виховання мютить: а) найближчу мету - формування системи правових знань; б) пром1жну мету - формування правово! переконаносп; в) кшцеву мету - фор-
мування MoraBiB та звичок npaBOMipHoï, сощально активно! поведшки [14, с. 135]. Наведет точки зору стосовно мети правового виховання наближаються одна до одно!. Мета правового виховання уявляеться як певний послщовний зв'язок ïï складових (часткових цiлей), що рельефно вщображено у поглядах В. Головченка. Однак насправдi живу правовиховну дiяльнiсть неможливо замкнути на вказаш «часткoвi щлЪ> послщовно. Досить зазначити, що об'ектом правового виховання можуть бути люди не з низьким рiвнем правово! свщо-мoстi. Найближчою метою правового виховання реально може стати потреба не в пщвищенш правових знань, а у формуванш правово! переконаносп. У цьому можна переконатися i за допомоги особистих спостережень, iнoдi й власних дш в правoвiй сферi, коли людина добре рoзумiе вимогу чинного права, проте не слщуе !й.
Наведений аналiз точок зору щодо мети правового виховання переконли-во показуе, що сучасна юридична i фшософська наука ще далека вщ виршен-ня дано! проблеми. Необхщний подальший науковий пошук мети правового виховання в сучасному укра!нському суспiльствi. Як уже зазначалося, право-ва сфера життя укра!нського сoцiуму уражена масовою антиправовою культурою у рiзних формах, включаючи !! гранично негативну форму - правовий нiгiлiзм. Номями антиправово! культури е не пльки пересiчнi громадяни, а й широке коло державних чинoвникiв усiх рiвнiв. Подолати такий масовий правовий недуг стихшно неможливо. Потребуеться глибоко пoмiркoвана, oрганiзoванo збалансована, систематична, дoцiльнo спрямована психолого-педагoгiчна дiяльнiсть укра!нсько! держави, !! oрганiв та закладiв, громадських oрганiзацiй, прoфесiйних юристiв, ЗМ1 тощо. Усшшшсть тако! дiяльнoстi залежить вщ науково вивiренoï мети/результату правового виховання. Таким результатом може стати щеальний образ високо! правово! культури громадян, пщ яким рoзумiеться високий рiвень правово! рoзвиненoстi, правово! вихова-носп, що вiдпoвiдають своему iстoричнoму перюду. Так, в oсoбистiснoму планi сучасна висока правова культура е сплавом високого рiвня системних (загальних i конкретних) правових знань, стшких правових переконань та позитивних правових настанов, сощально-правово! активност oсoбистoстi. Причому висока правова культура особистосп передбачае власне дoскoналiсть саме всiх !! елеменпв, як! самi мають складну побудову, а також !хнш мiцний взаемозв'язок та взаемодгю. Дефект же хоча б одного (причому будь-якого) елемента правового переконання особистосп призводить до деформацш вме! цiеï частини правово! культури, а отже - вме! правово! культури в цшому. Наприклад, слабке усвщомлення i розумшня власних правових обов'язюв (або прав) викликае емoцiйнo-чуттеву невпевненiсть та формуе мляву волю осо6истост!. У такому разi навряд чи можна oчiкувати вщ осо6истост! соц!-ально-правово! активнoстi. Розвинена ж правова культура, високий рiвень правових знань, правoвi в!дчуття та правова воля зумовлюють сощально-правову активнiсть громадян.
Сощально-правова актившсть як вияв правово! культури особистостi характеризуеться добровшьтстю, сумлiннiстю, iнтенсивнiстю, iнiцiативною дiяльнiстю в правотзнанш, правореалiзацi!, правовiй охоронi особистосп не тiльки у власних штересах, а й в iнтересах певних сощальних груп, а також усього сустльства.
Така складтсть соцiально-правово! активност зумовлена багатогранним взаемозв'язком укра!нсько! правово! системи та особистосп. При оргатзаци правовиховно! роботи суб' екти правового виховання мають прагнути розвивати i вдосконалювати всi сторони сощально-правово! активностi громадян, адже не-розвинешсть будь-яко! сторони правово! активностi особистосп призводить у подсумку до падшня правово! активност в целому. Наприклад, зниження право-пiзнавально! активностi людини поступово знижуе обсяг !! правових знань. Утрата правових знань (!хня недостаттсть) не дозволить громадянину активно впливати на розвиток права, його реалзащю та захист. Це призведе до правово! деформаци особистостi, зниження !! правово! культури в щлому.
Правова культура як мета правового виховання вщирае рiзноманiтну роль у процес правового виховання. На першому ступенi правовиховно! д1яльно-стi щеальний образ високо! правово! культури особистосп мютиться тiльки у свiдомостi вихователя. Вш слугуе йому iнструментом вироблення конкретно! правовиховно! програми. Для вироблення !! вихователь мае виявити вщ-повiднiсть рiвня розвиненостi вмх елементiв реально! правово! культури вихованця, тому идеальному образу сучасно! високо! правово! культури, тих чи шших елеменпв, який дозволить обрати найбшьш оптимальнi форми, за-соби та методи розвитку реально! правово! культури того, хто виховуеться, до iдеального зразка - мети правового виховання.
На другому ступет процесу правового виховання мета його мае слугува-ти путеводною зiркою як для суб'екта, так i для об'екта цього процесу. По-перше, !! слщ довести до свiдомостi того, хто виховуеться, у такий спосiб, аби вона стала його бажаною метою. По-друге, протягом уме! взаемодп суб'екта i об'екта правового виховання мае здшснюватися систематичне сшввщнесен-ня мети правового виховання з реально функщонуючою правовою культурою об'екта, що забезпечить постшне корегування цiлеспрямованостi виховних дш, вдосконалення !хнiх форм, засобiв та методiв.
Мета правового виховання свою спрямовуючу роль у процесi правового виховання завершуе шляхом злиття (сумщення) з розвиненою до !! високого рiвня реальною правовою культурою об'екта правового виховання.
З наведеного випливае, що, починаючи правове виховання, суб'ект мае бути озброений глибокими знаннями сутносп, змюту та побудови високих взiрцiв сучасно! правово! культури особистосп, з одного боку, а з другого -мае науково виявити реальний рiвень розвиненосп кожного елемента правово! культури в об'екта правового виховання. Шляхом зютавлення щеального зразка сучасно! правово! культури, що мютиться в головi (мета правового
виховання) i р!вня розвиненост реально! правово! культури об'екта виховання виробити оптимальну програму д!яльносп, в переб^у здшснення яко! постшно зв!ряти х!д розвитку реально! правово! культури з щеальним зразком культури, вдосконалюючи форми, засоби та методи його досягнення.
Правове виховання особистост! не тшьки мае бути цiлеспрямoваним, а й являти собою цМсну систему. ЦМсна система правового виховання в психо-лoгo-педагoгiчнoму сенсi мютить суворо визначений склад компоненпв (елементiв), взаемозв'язок м!ж якими настiльки щшьний та оргашчний, що змiна одного з компоненпв з неoбхiднiстю викликае зм!ну шших, а шод! й вме! системи у цшому. Цтстстъ системи правового виховання саме в пси-холого-педагопчному сенсi обмежена трьома елементами: суб'ектом, об'ектом та змютом. У нш, на наш погляд, немае мюця, наприклад, такому елементу, як «поле д!яльносп, в якому здшснюеться процес правового виховання», за-пропонований В. Струтинським [14, с. 138]. За сво!м змютом такий елемент насправдi е зовншшм середовищем, в якому здшснюеться зазначений право-виховний процес. Сусшльне середовище, вс його правoвi компоненти, без-умовно, справляють рiзнoманiтний як позитивний, так i негативний вплив на об'ект виховання, чого суб'ект правового виховання не може не враховувати.
Правове виховання е не тшьки цшеспрямованою цМсною, а й централ^ зованою системою. «Централiзoвана система - це така система, в якш один елемент чи одна тдсистема вадграе головну, або дом!нуючу, роль у функщ-oнуваннi всiеï системи. Таку частину можна назвати проводною системою, або !! центром» [14, с. 139]. Центром, або провщною частиною, системи правового виховання е суб'ект правового виховання. Саме на нього покладе-но обов'язок оргашзатора процесу виховання в усш його повноп. Наприклад, вш мае oпiкуватися пiдiбранням омб, як! потребують правового виховання, виявленням р!вня !хньо! правово! культури, ïï слабких ланок, розробленням науково обгрунтовано! програми правового виховання, а також керувати ïï здшсненням. Тому суб'ектом правового виховання не може бути випадкова особа. Нею можуть бути шдивщи чи колективш суб'екти, як! самi глибоко вихoванi та е нос!ями високо! правово! культури особисто.
1ндив!дуальним суб'ектом правового виховання особистосп може бути як перемчний громадянин, так i посадова особа. З-помгж колективних суб'екпв правового виховання громадян Укра!ни центральне мюце, безумовно, мае помоги Укра!нська держава, що оголосила себе правовою. Аби правова дояльшсть держави була ефективною, а укра!нське право стало б!льш якюним i повною м!рою могло б справляти свш регулюючий вплив на поведонку украшщв, держава мае вщлравати активну оргашзуючу роль у правовому вихованш суб'екпв укра!нського права. Для цього необхщно законодавчо прийняти всеукра!нську довгострокову програму правового виховання укра!нських громадян. У нш мае бути скоординована правовиховна дояльшсть умх колективних суб'екпв кра!ни: державних оргашв, установ, оргашзацш тощо. Для цшеспрямованого постш-
ного керiвництва правовим вихованням у масштабi Bcieï краши законом про правове виховання необхщно започаткувати компетентний i авторитетний пов-новажний координацiйний центр з правового виховання украшщв з постiйною соцiологiчною службою при ньому. Безпосередне керiвництво правовим вихованням у масштабi краши зазначений центр мiг би, наприклад, здiйснювати через Мiнiстерство юстицй Украши, в якому як у центр^ так i регiонах могли бути створеш управлiння або втддтли правового виховання. Спостерiгаючи за допомогою соцюлопчно1 служби за змiнами, що вщбуваються у правовiй куль-турi громадян у режимi поточного часу, координацшний центр з правового виховання м^ би своечасно приймати науково обгрунтоваш рiшення щодо оптимiзацiï правовиховно! дiяльностi суб'eктiв i контролювати 1хне реальне виконання через спецiалiзованi органи Мшютерства юстицiï Украши. На ви-конання такого завдання необхщно також подбати про укомплектування тд-роздiлiв оргашв юстицй' з правового виховання людьми з високою особистою правовою культурою, компетентними у питаннях правового виховання, знав-цями теори, практики, а також методик правового виховання. Такий пiдхiд передбачае обов'язкове екзаменування кандидатiв на вiдповiднi посади.
Вагому роль у досягненнi цтсносп системи правового виховання по-кликаний зiграти й об'ект правового виховання. Вш робить серйозний внесок у формування мщного органiчного зв'язку з суб'ектами правового виховання, диктуючи ш обрання форм, засобiв та метсдав виховно! дiяльностi, що вщпо-вщно становить змiст правового виховання. Щодо проблеми об'екта правового виховання в науковш лiтературi е серйозш розбiжностi. Однi вченi пщ об'ектом виховання розумж>ть особистiсть та колектив, друп - свiдомiсть та поведшку особистостi, соцiальноï групи, третi - конкретну реальну особис-тiсть. У наведених тдходах до визначення об'екта виховання деяк дослвдни-ки не бачать рiзницi. Так, в однш колективнiй монографiï автори зазначають: «На нашу думку, немае суттевою вщмшносп мiж вихованням особистостi та вихованням свщомосп та поведiнки людини» [6, с. 101]. Однак, як уявляеть-ся, вщмшшсть все ж таки iснуe. Вона полягае у тому, що першi та третi автори зазначених точок зору дшсно серйозно не розбiгаються у визначенш об'екта виховання, а автори друго! точки зору за об'ект виховання приймають його предмет - свщомють та поведiнку особистостi. Об'ект i предмет виховання хоча й наближаються, але нерозривно пов'язаш i водночас суттево вiдмiннi явища. Об'ектом правового виховання може виступати i особистють, i сощ-альна група, i сустльство у цiлому, а предметом його можуть бути лише не-розвинутi елементи правово! культури цих об'екпв правового виховання. Саме предмет правового виховання у межах обраного об'екта (особистосп, наприклад) й визначатиме програму правовиховно! дiяльностi суб'екта. Об'ект правового виховання визначае також рамки виховно! дiяльностi суб'екта. Вш через рiзноманiтнiсть власних властивостей, сторш, вiдносин не придатний у свош цiлiсностi для наукового програмування i цшеспрямованого здiйснення
його правового виховання. В особистосп, наприклад, розрiзняють три групи властивостей: 1) сощалъно-психолопчш; 2) психофiзiологiчнi; 3) сощалъно-демографiчнi.
Соцiально-психологiчна група властивостей мютить: знання, погляди, iнтереси, переконання, настанови, сощальш орieнтацiï, вмiння, навички, звички, стереотипи поведiнки. До психофiзiологiчних властивостей особис-тостi належать: тип темпераменту, здатносп, особливостi мислення. Сощаль-но-демографiчну групу властивостей особистостi складають: ïï стать, вiк, освiта, сощальний стан, родинний стан, матерiальний стан, мюце проживан-ня. Розглядаючи наведену структуру властивостей особистостi, можна дшти промiжного висновку: ïï психофiзiологiчнi та соцiально-демографiчнi влас-тивостi не можуть бути предметом прямого виховного впливу. Разом з тим вивчення 1х та широке використання отриманих про них достовiрних знань при складанш програми правового виховання необхiднi для оптимального обрання форм, засобiв та методiв розвитку правовоï культури особистосп.
Предмет правового виховання особистостi мютиться в групi ïï сощально-психолопчних властивостей. Причому вiн не охоплюе всебiчно цю групу особистiсних властивостей - це другий важливий висновок. Через те, що властивосп особистосп сощально-психолопчно1 групи (знання, переконання, настанови, поведшка) багатограннi, так властивостi мають моральний, по-лiтичний, релiгiйний, естетичний, а також чимало iнших аспекпв, серед яких правовий - тшьки один з-помгж багатьох. На наш погляд, прямим предметом правового виховання особистосп як об'екта такого процесу може бути тшьки правова сторона сощально-психолопчних властивостей. Саме на заповнення прогалин у правових знаннях, усунення дефекпв правових переконань, правових настанов, правових умшь та навичок, правово1' поведiнки i мае бути спрямована програма правового виховання особистосп. Правовi знання, переконання тощо мають бути доведенi до рiвня всiх елементiв цшевстановлено-го зразка - високо1' правово1' культури сучасно1' особистостi. Звичайно, ви-ховний вплив на правову сторону сощально-психолопчних властивостей особистосп не може не справляти опосередкований вплив на ум iншi сторони таких властивостей, а також на ум iншi групи властивостей особистосп, тсдо як, звичайно, ум iншi види виховання (особливо моральне та полггичне) значно впливають на правовий розвиток особистосп.
Висновки. Необхвдним елементом цшеспрямовано1, цiлiсноï та централ!-зовано1 системи правового виховання е ïï змют. Його становлять правовиховний вплив суб'екта на об'ект у визначених планом правового виховання формах, засобах та методах; контроль суб'екта за змшою сощально-психолоочних властивостей особистосп, наближенням 1х до р!вня мети; корегування форм, засобiв, методов правового виховання м!рою з'ясування 1хньо1 мало1 ефектив-ност!; дй' особистосп - об'екта правового виховання, яю сприяють 6!льш гли-бокому, оптимальному, швидкому просуванню ïï до мети правового виховання.
Л1ТЕРАТУРА
1. Почтарь Т. М. Правовое воспитание в педагогических вузах : вопросы методологии и методики : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Т. М. Почтарь. - М., 2000. -207 с.
2. Крыгина И. А. Правовая культура, правовое воспитание и управление правовоспитательным процессом в современном российском обществе : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / И. А. Крыгина. - Ростов н/Д., 1999. - 189 с.
3. Дубровский В. Ф. Педагогические условия формирования правовой культуры старшеклассников : дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / В. Ф. Дубровский; Ин-т педагогики АПН Украины. - К., 1997. - 211 с.
4. Федик С. I. Формування правово! культури студентш-юриспв: теоретичш та при-кладш аспекти (на матерiалах дiяльностi навч. закладш з тдготовки молодших спещалютпв) : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / С. I. Федик ; Львш. держ. ун-т iм. 1вана Франка. - Львш, 1996. - 206 с.
5. Рябко И. Ф. Правосознание и правовое воспитание масс в советском обществе / И. Ф. Рябко. - Ростов н/Д., 1969. - 191 с.
6. Правовое воспитание и социальная активность населения / Б. М. Бабий, Н. И. Козюбра, В. В. Оксамытный - К. : Наук. думка, 1979. - 327 с.
7. Бойков А. Д. Методологические и методические вопросы пропаганды права / А. Д. Бойков // Вопросы теории и практики теории воспитания . - М. : Изд-во Всесоюз. ин-та по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1976. - С. 23-- 39.
8. Галимов М. М. Уважение к закону / М. М. Галимов, О. Ф. Мураметс. - Казань : Татар. кн. изд-во, 1983. - 144 с.
9. Зенин В. П. Понятие правового воспитания / В. П. Зенин // Правовое воспитание и правовая активность населения. - К. : Наук. думка, 1979. - 327 с.
10. Кравченко А. И. Социология : общий курс : учеб. пособие для студентов вузов / А. И. Кравченко - М. : ПЕР СЭ, 2000. - 638 с.
11. Татаринцева Е. В. Правовое воспитание. Методология и методика / Е. В. Татарин-цева. - М. : Высш. шк., 1990. - 174 с.
12. Ханай Г. Социалистическое право и личность / Г. Ханай : пер. с нем. - М. : Прогресс, 1979. - 330 с.
13. Маркова Г. Д. Научные основы и организация правового воспитания молодежи / Г. Д. Маркова. - К. : Наук. думка, 1985. - 170 с.
14. Бондарев А. С. Правовая антикультура в правовом пространстве общества / А. С. Бондарев. - Пермь : Изд-во Перм. ун-та, 2006. - 192 с.
К ВОПРОСУ ОБ ОСНОВНЫХ ОСОБЕННОСТЯХ ПРАВОВОГО ВОСПИТАНИЯ
Коваленко И. И.
В данной статье рассматривается понятие правового воспитания. Анализируется содержание правового воспитания, а также основные его свойства.
Ключевые слова: правовое воспитание, правовая культура, структура личности
THE GENERAL PECULIARITIES OF JURIDICAL EDUCATION
Kovalenko 1.1.
This article examines the juridical education concept. The juridical education content and it s general abilities are analyzed.
Keywords: juridical education, juridical culture, structure of personality.
УДК 340.12
Ю. В. Мелякова, кандидат фшософських наук
КРИЗА АБСОЛЮТНИХ Ц1ННОСТЕЙ ЯК ПРИВ1Д ДО ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ПРИНЦИП1В Д1ЮЧОГО ПРАВА
Проаналiзовано онтологiчнi, гносеологiчнi, феноменолог1чт та аксiологiчнi тд-стави методологИ права доби постмодерну, а також здшснено порiвняльнийрозгляд основних принцитв дiалектики i Энергетики стосовно права. До^джено сучасну ситуащю твелювання класичних щнностей i актуалiзацii некласичних як проблема-тичну для здШснення практик праворозумтня i правозастосування.
Ключовi слова: стергетична модель буття права, деонтологiчна модальтсть, сфера належного,безперервне становлення, трансгреЭя, альтернативтсть.
Актуальтсть проблеми. Ситуацш кардинального переоцшювання щнностей, яка спостер^аеться сьогодш, значною мiрою зумовлюе актуальтсть обрано! теми дослщження. В умовах становлення нетрадицшних щеальних реальностей i панування некласичних культурних щнностей право в сукуп-ност вшх сво!х виявiв вщ правосвщомост до правостосунюв безумовно потребуе нового осмислення i теоретичного обгрунтування.
Стан науковоЧрозробленост1 проблеми, що дослщжуеться, визначаеть-ся сукуптстю двох векторiв теоретичних розробок. Перший - постструкту-ралiстська традицiя, що розглядае новi онтологiчнi засади i саму культурну проблему переоцiнювання щнностей у ракурс деконструктивiстських тен-денцш - це Р. Барт, М. Фуко, Н. Маньковська, С. Корнев, Б. Парамонов, В. Гусаченко та ш. Другий теоретичний напрям в юторюграфп тематики -дослщження безпосередньо проблем правово! онтологп, аксюлогп, антропологи та праворозумшня взагалi в умовах постмодерну, що поданий у працях I. Честнова, Ю. Оборотова, Л. Удовики, В. Горбатенка, Н. Малиновсько!, О. Стовби, О. Бандури, А. Бернюкова, М. Братасюка.
180 © Мелякова Ю. В., 2011
