CC BY
25ART STUDIES
КОМПОНЕНТИ I СТРУКТУРА ХОРМЕЙСТЕРСЬКОГО ПРОФЕС1ОНАЛ1ЗМУ ЯК СИСТЕМНО-ЦШ1СНО1 ЯКОСТ1 ОСОБИСТОСТ1
Селезньова Н.
ORCID-0000-0003-2981-4203, Researcher ID - M-1547-2018; доцент кафедри теорИ музики та композицИ ОдеськоХ нац1онально'1 музично! академИ
¡мет А.В. Неждановой
COMPONENTS AND STRUCTURE OF CHOIRMASTER'S PROFESSIONALISM AS A HOLISTIC
PERSONAL QUALITY
Selezneva N.
ORCID-0000-0003-2981-4203, Researcher ID - M-1547-2018; Associate Professor of the Department Theory of Music and Composition of the Odessa National Musical Academy named after A. V. Nezhdanova.
АННОТАЦ1Я
Статья присвячена феномену хормейстерського професюн^зму, який розглядаеться як системно-ць тсна яшсть, притаманна особистосп керiвника хору. Уточнюються компоненти та структура дано! ште-гративно! якосп, яка утворюеться потенщями (задатками, здiбностями та компетентнiстю), тенденщями (потребами, мотивами та цiнностями) i характером особистостi (свiдомiстю, ментальнiстю, етичними вла-стивостями).
ABSTRACT
The article is devoted to the phenomenon of choirmaster's professionalism, which is considered as holistic (system-integral) quality of the choir's leader personality. The components and structure of this integrative quality, which is formed by potentials (desires, abilities and competence), tendencies (needs, motives and values) and character of the person (consciousness, mentality, ethical properties) are specified.
Ключовi слова: хорове мистецтво, керiвник хору, професiоналiзм, психолопя особистосп, потенцп, тенденци, характер.
Keywords: choir art, chorus leader, professionalism, personality psychology, potency, tendencies, character.
Постановка проблеми. Дана стаття присвячена феномену «хормейстерського професiоналiзму». Цей феномен розглядаеться як цшсна яшсть особистосп музиканта-професюнала, чия дiяльнiсть пов'-язана з найдавшшим рiзновидом музики, а саме -мистецтвом хорового спiву.
Аналiз останнiх дослiджень i публiкацiй. Феномен, якому присвячуеться дослiдницька увага, вивчаеться не вперше. Питання про професiоналiзм хормейстера (або - в шшому позначеннi - хорового диригента, або керiвника хорового колективу) прямо чи побiчно обговорюеться в обширнш музи-чно-критичнiй, навчально-методичнiй, iсторичнiй лтгератур^ присвяченiй хоровому мистецтву. Бiльш повно i послiдовно його висвiтлено в щдручниках, посiбниках та дослiдницьких роботах з хорознавс-тва - вщносно молодо! дисциплiни, предметом яко! е хор, хорова музика i хорова культура в юторич-ному i теоретичному аспектах. Вагомi досягнення в сучасному укра!нському хорознавствi належать О. Бенч-Шокало, В. 1ванову, О. Коломойцю, А. Ла-щенку, Г. Макаренко, О. Полякову, О. Тимошенко.
У широкому колi хорознавчих праць видм-ються такi, де в цен^ уваги знаходиться процес управлiння хором ^ вiдповiдно, фiгура диригента-хормейстера. В такому разi проблема професшних якостей останнього постае «у весь зрют» i отримуе багатопланове освгтлення (класичнi працi Г. Дмит-ревського, С. Казачкова, А. Сгорова, В. Живова, К. Ольхова, К. Шгрова, К. Птицi, П. Чеснокова та
ш.), або отримуе розробку в конкретному теоретичному аспекта психолопчному (Г. Ержемський [6]), соцiокультурному (Л. 1коншкова [7], А. Лаще-нко [10], Ю. Пучко-Колесник [13]), педагопчному (О. Коломоець [8], I. Шинтятна [21], Л. Шумська [22]) тощо.
Видiлення невирiшеноi ранiше сторони загаль-но! проблеми. Незважаючи на значний масив робгт, де пiд рiзними кутами зору обговорюеться дiяль-шсть хормейстера, далеко не всi сторони ще! дiяль-ностi зазнали достатнього теоретичного пояснення. Крiм того, спостертаеться розбiжнiсть поглядiв до-слiдникiв хорового мистецтва щодо функцш i ввд-повiдних властивостей особистостi керiвника хору. Нарешп, мало з'ясованим залишаеться дос питання про характер взаемоди рiзних сторiн i властивостей особистосп, !х iнтеграцii' в одну цшсну як-iсть. Таким чином, проблема вивчення цiлiсного феномену хормейстерського професiоналiзму е актуальною для сучасного хорознавства.
Мета дано! статп полягае в теоретичному уто-чненнi проблеми цiлiсностi хормейстерського про-фесiоналiзму, зокрема визначенню компонентiв i структури дано! якостi i створенню тим самим на-лежних передумов !! подальшого наукового досл> дження.
Виклад основного матерiалу. У нашому ана-лiзi проблеми ми спираемося на аналiтичний систе-мно-структурний шдхвд до особистостi, який був розроблений у вичизнянш психологi! (у першу
чергу в працях Б. Ананьева, Г. Костюка, О. Лазур-ського, В. Мясщева, С. Рубшштейна). Оск1льки нас цiкавить особистiсть людини не взагалi, а у вщно-шеннi до конкретного виду дшльносп, ми сфокусу-вали увагу на тих компонентах особистюно! струк-тури, як1 мають найбiльше значения для обраного аспекту дослiджения. Будемо видмти в структурi особистостi двi сфери - тенденцп та потенцп. Як за-значив Б. Ананьев: «Особливо важливим е компле-ксне дослвдження суб'екта певно! масово! дiяльно-сп у вiдношеннi до рiзних потенщатв i тенденцiй розвитку особистосп» [2, 277]. Даш компоненти отримали у професшнш лiтературi рiзнi наймену-вання. Б. Ананьев часом говорить про «спрямова-шсть» та «здатшсть». К. Платонов вирiзняе шдст-руктури «спрямованосп», «досвщу» та «психiчних процеав». С. Рубшштейн визначае в структурi осо-бистостi трiаду: те, «чого хоче людина, що для не! мае привабливють (це спрямоваиiсть, потреби, установки, щеали); що може людина (це здiбностi, об-дарування); що е вона сама - що iз И тенденцш i на-станов закрiпилося у характерi, стрижневих особ-ливостях И особистостi» [1, 63]. Так чи шакше, «... шдхвд з ше! сторони до явищ людсько! шдивь дуальностi - пише Б. Ананьев - нам здаеться ве-льми перспективним. Саме в цих явищах немов би замикаеться внутршнш контур регулювання вах властивостей людини як шдивща, особистостi з И безл1ччю суперечливих ролей i суб'екта рiзних дiя-льностей. У так1й щодо замкиутiй системi, «вбудо-ванiй» у ввдкриту систему взаемоди зi свггом, утво-рюеться певна взаемовiдповiднiсть тенденцш i мо-жливостей людини, самосвщомосл та «я» - ядра людсько! особистосп» [2, 279]. Зауважимо, що прийнятий пiдхiд не заперечуе шших способiв структурування особистостi, яких юнуе величезна к1льк1сть навiть у межах впчизняно! психологи [15].
Тепер, маючи загальне уявлення про структуру та основт компоненти професiоналiзму, ми мо-жемо зануритися в бiльш детальний анал1з даного складного якостi.
Почнемо з потенцш особистосл. До ше! обла-стi ми ввднесли, по-перше, здiбностi, а по-друге -компетентнiсть особистосп. Здiбностi особистостi до дiяльностi (в цшому, а також у рiзних областях людсько! практики) - одна з найскладшших проблем психологи. Сучасна теорiя здiбностей людини усвщомлюе обмеженiсть наявних знань. Головна проблема теори полягае в практичнiй неможливосп здiйснити послвдовне i твердо аргументоване розрь знення того, що називають «природними задатками» вiд власне здiбностей. Найважливiшим мето-дологiчним положенням, на яке слад орiентуватися в теоретичному дослвдженш хормейстерському професiоналiзму е таке судження: «... пiд здiбнос-тями зазвичай мають на увазi так1 iндивiдуальнi особливостi, як1 не зводяться до наявних навичок, умшь або знань, але як1 можуть пояснити легк1сть i швидк1сть придбання цих знань i навичок» [16, 16].
Також вкрай важливо усвщомлювати той факт, що здiбностi людини, на вщмшу вiд задатк1в, зав-жди конкретно-змiстовнi. Це завжди здiбностi до певно! дiяльностi. «Прийнявши, що здатшсть iснуе тiльки в розвитку, - пише Б. Теплов - ми не повинш випустити з уваги, що розвиток здiйснюеться не ш-акше, як в процеа тiе! чи iншо! практично! або теоретично! дiяльностi. А це означае, що здатшсть не може виникнути поза вщповщно! конкретно! дiяль-ностi. (...) Не можна розумгга справу так, що здат-шсть iснуе до того, як почалася вщповвдна дiяль-нiсть, i пльки використовуеться в цiй остаинiй» [16,20]
Таким чином, здiбностi диригента-хормейс-тера - це комплекс конкретних властивостей, що в1,^зняе одного iндивiда в1д iншого, що виникае на основi рiзних природних задатк1в в ходi вiдповiд-ного виду дiяльностi. Цей комплекс властивостей дозволяе кожному конкретному iндивiду б№ш-менш швидко, бiльш-менш легко (в сена енергети-чних витрат), бшьш-менш надiйно i стiйко форму-вати навички та вмiння професiйно! дiяльностi.
В даний комплекс властивостей входять:
а) Загальнi фiзiологiчнi i психiчнi здiбностi iн-дивiда, як1 можна назвати психофiзичною вал1дт-стю1. Як ввдомо, кожен iндивiдуум мае сенсорш, сенсомоторнi, перцептивнi, мнемiчнi, розумовi, емоцшно-ошнювальш, вольовi та iншi загальнi здь бностi. Для дiяльностi хормейстера особливо важ-ливими е здiбностi: а) до анал1зу i вiдтворення рухiв рук i корпусу; б) до координаци жестiв; в) до дифе-ренцiацi! i запам'ятовуваиия звукових i зорових об-разiв; г) до лопчного мислення.
б) Загальнi музичш здiбностi. Зг1дно Б. Теп-лову, основу музикальносп складають три власти-востi: ладове почуття, тобто «здатшсть емоцшно розрiзияти ладовi функцi! звушв мелодi!, або в1дчу-вати емоцшну виразнiсть звуковисотного руху» (...); слухове уявлення, тобто «здатшсть довшьно ко-ристуватися слуховими уявленнями, що вщобража-ють звуковисотний рух»; музично-ритм1чне почуття, тобто «здатшсть активно (рухливо) пережи-вати музику, вiдчувати емоцшну виразшсть музичного ритму i точно вщтворювати його». [17, 210-211]. Даний комплекс здiбностей е загальною основою кожного виду музично! дiяльностi.
в) До особливих музичних здiбностей слад вiд-нести наявнiсть природних сшвацьких даних, тобто достатньо насиченого i приемного за тембром голосу, що дозволяе керiвниковi демонструвати сш-вакам хору звучання будь-яко! потрiбно! якостi.
в) Специфiчнi диригентськ1 здiбностi. До них в1днесемо згадувану багатьма хормейстерами та ор-кестровими диригентами здатнiсть встановлювати взаемодiю з колективом музиканпв i здiйснювати на них вплив, який спрямовано на досягнення бажа-но! якосп музично-виконавських дiй. Назвемо цю властивють iндивiда здатнiстю до управлiния коле-ктивним вокальним музикуванням. Ймовiрно, цю
1 Вал(дтсть (вщ англ. valid — дiйсиий, маючий силу, придатний)
здатнють доцшьно представляти як складну як1сть i аналiзувати, видшяючи певнi компоненти.
Тепер докладнiше охарактеризуемо той компонент, який ми назвали профестною компетентнг-стю. Безсумшвно, музикант, зокрема хормейстер, мае володгги необх1дними знаниями i розумiнням предмета свое! професшно! дiяльностi; володiти вама навичками i вмiниями, як1 необхвдт для дося-гнення позитивних результапв. З цим, мабуть, зго-дш всi, хто так чи шакше торкався питань хормей-стерського професiоналiзму. Проблема полягае в диференщацп складових елементiв подiбно! компе-тентностi, у визначенш !х причинно-наслвдкових та шших стосунк1в, а також у встановленш iерархi! !х значимостi у комплекс професшно! готовностi.
Зазначимо, що саме теоретичний розподiл на-вичок, знань i умiнь становить складну теоретичну задачу. Як ведомо, навички - це частково автомати-зоваиi компоненти свщомо! дiяльностi, що вироб-ляються в процесi l! виконання» [17, с. 202]. У д1я-льносл хормейстера порiвияно легко видiлити ав-томатичнi ди «основного рiвня». 1х можна подiлити на загальнi музичнi (тобто, властивi в обов'язко-вому порядку кожному музиканту) та особливi (в найбiльшiй мiрi необхiднi хормейстеру). До загаль-них - слад вщнести, перш за все, придбаш за час ст-лкування з музикою, а також у процеа музичного навчания слуховi навички диференщацп та оцiнки (вдентифжацп): певних властивостей тошв та што-нацшно! модуляцп (висоти, гучностi, ввдносно! тривалостi, тембру, артикуляци), властивостей ла-дово! оргашзацп iнтонувания (функцiональностi тонiв у ладовш системi), властивостей спiвзвуч (дiссонаисiв i консонансiв, кiлькостi тонiв, !х штер-вальних стосунк1в), властивостей музично! фактури (розрiзнения спiвзвуч i лiнiй, «пол1фошчне слу-хання» музично! ткаиини).
До важливих хормейстерських навичок ввдно-сяться навички вокалiзацi!. Г. Дмитревський, який досить скупо характеризуе комплекс навичок хормейстера, на перший план висувае спiвочi навички: «Бажано, щоб керiвник сам пройшов школу спiву i практично володiв основними спiвочими навичками» [5, 37].
Нарешп, до навичок, яш специфiчнi для дано! професп диригента-хормейстера, слад ввднести навички жестикуляци та мiмiки (мануальш жести уп-равл1ния темпо-ритмiчною стороною штонування, динамiкою, артикуляцiею, фразировкою тощо). Цi навички частiше за шших обговорюються, аналiзу-ються, стають предметом методичних роздумiв. 1м навiть присвячуються окремi посiбники з диригу-вання хором [11], або значнi за обсягом роздши в подручниках i посiбниках з хорознавство [14], а також велика кшьшсть статей та методичних розро-бок. Разом з тим, досить рщко можна зустрiти в цих роботах ясне розумшня природи навичок, його способу включения в б№ш складш механiзми дiй. За-звичай немае й мови про таке важливе явище, як iн-терференцiя навичок. У методиках формування ав-томатичних програм диригентських рухiв вiдсутне поняття про двi основнi стратегi!' формування навичок (аиалггачну та синтетичну).
Крiм рухових навичок, необхвдних для диригу-вання, у хорознавчш лiтературi iнодi мимохiть зга-дуються навички псих1чно! активностi, що станов-лять, так би мовити, психотехнiку професiйноi дiя-льностi. До такого роду явищ можна вщнести побiжно охарактеризованi К. Птицею навички слухового контролю хорового звучання, жестикуля-цiйного реагування на певний внутршнш або зов-нiшнiй музично-звуковий стимул, управлiння влас-ним внутршшм емоцiйним станом.
Зауважимо, що подiбнi дi! важко позначити тiльки як навички. Вони мають якiсть вмшня. Так скаж^мо, аналiз звучання i регулювання динамiч-ного рiвня хорово! партi! спираеться на складнi пси-хологiчнi програми i знаходяться на перетиш обла-стi навичок-автоматизмiв та умшь.
Умшня в сучаснiй психолопчнш лiтературi визначають як сукупшсть знань i гнучких навичок, що забезпечуе можливiсть виконання певно! дiяльностi або дi! в певних умовах. Проходячи через ряд еташв формування, вмiння ... в шнцевому рахунку переростае в майстернють i творчiсть» [12,155]. Таким чином, умшня розумiеться психологами як функщя, що зв'язуе навички i знания, як психiчна «програма» дш вищого порядку. Якими ж вмшнями характеризуеться професiйна компетен-цiя хормейстера? Для того, щоб уявити досить ши-роке i рiзноманiтне коло умшь у деякш системати-зацп, ми знову (як i у випадку з навичками) роздi-лемо !х на загальнi та особлива
До загальних слiд в1днести вмшня, пов'язаш зi слуховим аналiзом звучання. Наприклад: вмiння визначити вид штервалу, акорду, iмiтацiйного при-йому, гармоншно! каденцi!, тип i напрямок тонально! модуляцп. Шдкреслимо, що на ввдм^ вiд про-стих автоматизмiв, згадаиi вмiния опираються на знання (тобто, на систему понять i суджень), на свi-домо застосовуваш «психiчнi iнструменти» розва-жливих дш (порiвияния, виявлення подiбностi та ввдмшносп, абстрагуваиия, узагальнення).
До особливих ми вщносимо вмiния ясно уяв-ляти хорове звучання, тобто вщновлювати його по пам'яп у внутрiшньому слуховому простор^ а та-кож творчо уявляти звучання хору, якого перед тим не було у сприйнятп. Важливо, щоб хормейстер вь льно вмiв уявляти собi всi основнi компоненти звучання: ушсонний тон, простi типи висотних лшш, типовi спiвзвуччя i акорди, характернi хоровi штрихи, а також фрагменти та цш твори, що зберь гаються в пам'ятi музиканта i при потребi вiднов-люються в його уявi. Таке вмшня, звичайно, потрi-бно не пльки хормейстеру. Воно не менш необхь дно композитору, аранжувальнику, професiйному концертмейстеру, оркестровому диригенту (для ро-боти над творами шструментально-хорових жан-рiв). Але бiльш за все в ньому мае потребу саме про-фесiонал-хормейстер.
До особливих умiнь слад вiднести також: а) умiния керувати виконанням хорового твору; б) умшня диригента готуватися i готувати хор до виконання твору, г) умшня оргашзовувати ва етапи професшно! хормейстерсько! роботи. Центральним умiниям, квштесенщею професiйноi компетенцii
диригента е, природно, вмiния керувати звучанням хору. Очевидно, що воно складаеться з багатьох компонентiв, до яких вiдносяться: А) умшня зосе-редити хор перед початком виконання, «зосере-дити» увагу спiвакiв, «дати спiвакам налаштува-тися», «дати хору тон» [5,42]; б) чгтко дати знак до вступу, при цьому «правильно задати темп» [там же, 5 с. 74]; в) «добре показати вступ i зашнчення» [там же, с. 74-76]; в) контролювати i «добре показу-вати» динамiчну нюансировку, «характер подачi звуку» [5, с. 78-80]. До цього роду умшь вщно-сяться швидк1сть i виразнiсть усвiдомления дириге-нтом слухового сприйняття звучання хору, митте-вють i чiткiсть його жестiкуляцiонного i мiмiчного реагування на хорове звучання. Користуючись бiльш сучасною термiнологiею, можна говорити про необх1дне хормейстеру вмшня здiйснювати зворотний зв'язок в системi «хор - диригент».
У багатьох роботах обговорюеться вмiння хормейстера готувати себе до виконання творiв. В основному, воно зводиться до роботи з партитурою, вмiния проанал1зувати, зрозумгти i уявити у звуковому втшенш задум творця музичного твору. На думку Г. Дмитревського, перша фаза процесу само-стiйного вивчення партитури - це музично-теоре-тичний аналiз (маеться на увазi анал1з устрою теми, принцитв тематичного розвитку, ладотонального плану форми, особливостей метроритма, темпово! структури, гармонi!, голосоведiння, фразування). Друга фаза - хорознавчий аиалiз твору, що включае визначення вокального дiапазону партiй, тессиур-них i ладо-штонацшних труднощiв тощо. 1ншими словами, мова йде про комплекс, що складаеться з загального вмшня теоретично анал1зувати форму твору i специфiчного вмiния виявляти в музичному текстi детал1, важливi у виконавському вiдношеннi. Природно, що таке вмшня у значнш мiрi спираеться на спешальш теоретичнi знання в обласп теорi! му-зично! форми.
Умiния готувати хор до виконання творiв теж вимагае анал1тичного розгляду. У ньому видм-ються, по-перше, бiльш загальнi вмшня, пов'язаш з виконанням хормейстером навчально-виховних функцiй i, по-друге, вмiния, необхiднi для розучу-вання конкретного твору. Про умiннях першого роду хорознавча лiтература майже шчого не говорить, хоча багато дослвднишв i методисти наполег-ливо пiдкреслюють, що диригент хору е педагогом i вихователем i тому мае володгти цiлим комплексом педагопчних умiнь. Наприклад, Г. Дмитревсь-кий пише, що хороший диригент мае вмгга розви-нути у сшвашв «гнучк1сть i рухливiсть артикуля-цiйного апарату», «виховати в хорi свiдоме ставлення до словесного тексту твору, що розгляда-еться» та iн. [5, с.41]. Також автор зауважуе, що «... кожен керiвник хору повинен бути грунтовно зна-йомий з основами сшву i вмiти вести заняття з постановки голосу» [5, с. 37].
У структурi професшно! компетенци хормейстера можна порiвняно легко видiлити вмiния ви-щого рiвия, а саме - складш програми дiй, що спи-раються на автоматизми (навички), емшричш i тео-ретичнi знання. Прикладом може послужити
вмшня пояснити хористам композиторський задум твору та його виконавську концепцш.
Тепер розглянемо питання про знання, що складають разом з навичками пiдставу для Bcix складних практичних умiнь i, перш за все, для головного вмшня - управляти процесом хорового му-зикування. Знання трактуються у психологiчнiй ль тературi як «вiдображення об'ективних характеристик дшсносп у свiдомостi людини. / ... / Особлива форма знання - особистюне знання. Освоюючи на-явне знання, людина перетворюе його характеристики в сво! суб'eктивнi здiбностi, професiйну ком-петентшсть, творчу силу мислення. Вища форма оргашзаци знань - теори, що об'еднуються в нау-ковi дисциплши. Знання iдеально, тому для свого буття воно потребуе об'ективiзацi! знаково-симво-лiчними засобами природних i штучних мов» [18, 295.]. Знання передбачають володiння багатьма навичками дш, зокрема: розумовими навичками запа-м'ятовування, пригадування, здiйснення операцiй усного мовлення, читання, письма, рахунку, логiч-них процедур тощо.
Немае сенсу перераховувати тут вс галузi знань, якими може володiти хормейстер-професю-нал. Зрозумiло, широка ерудицiя людини, його до-питливiсть, будь-як1 надшш, перевiренi практикою, а також гшотетичш науковi знання е бажаним компонентом професшно! готовностi музиканта. Разом з тим, потрiбно позначити контури тих галузей знання, як1 е необхвдним компонентом хормейстер-ського професiоналiзму.
А) Психолого-педагогiчнi знання необхiднi хормейстеру з пе! причини, що вш за родом свое! дь яльностi зобов'язаний виконувати функцil педагога, оргашзатора i керiвника (фактично - лщера) колек-тиву. Ця область, в свою чергу, включае знання за-гально! фiзiологil та психологи людини; вшэво1 та соцiальноl психологи; iндивiдуально-типологiчних властивостей особистостi; психологil художньо! дi-яльностi, основ естетичного виховання, методики музичного навчання. Особливо необхщш знання з соцiальноl психологil (щодо особливостей поведi-нки iндивiдуумiв в сошальних групах, «рольових» соцiо-психологiчних вщносин в колективах; типо-логiчних властивостей характеру i поведiнки художньо обдарованих натур, психолопчного ефекту спшьно! музично! дiяльностi; психологiчних «гальм», що перешкоджають успiшнiй участi людини в колективному музикуваннi (сором, гордють, аксiологiчний конфлiкт, акцентуацil особистостi та ш.). Про необхiднiсть подiбних знань для хормейстера багато писав К. Ольхов. Ось одне з його висло-влювань: «Диригенту варто було б прищеплювати знання в галузi соцiальноl психологil, бо управ-лiння колективом неможливо без розумшня психо-логiчних вiдносин, як1 юнують всерединi колек-тиву» [11, с. 20]. Слад визнати, що доа хорознавш не вирiшили проблеми, пов'язано! з означеною потребою професшно! шдготовки хормейстерiв. Нау-ково-досл1дницька робота теж поки що не розгор-таеться в цьому напрямку. Щоправда, достить по-вно у працях, присвячених хору i дiяльностi
диригента, присвячуеться знаниям про устрш та функцюнуваиня голосового апарату спiвака.
Б) Знання про музичне мистецтво, яш зазвичай називають спещальними, також потрiбно розщню-вати як обов'язковий компонент хормейстерського професiоналiзму. До них входять знання з ютори музики та музично! л1тератури; теори музики (му-зично! акустики, фонологи, морфологи, синтаксису, фактури, композици, теорп жанрiв i стилiв). Центральним роздiлом тут виступають знання з ю-торi! та теори хорового мистецтва; музично! хоро-во! ллератури (потенцiйного репертуару); нацюна-льно! фольклорно!, духовно! та концертно-академь чно! традицш ансамблевого спiву; методiв i прийомiв диригентсько! роботи з хором; типолопч-них особливостей хорових ансамблiв (дитячих i до-рослих, однорiдних i змiшаних, великих i камерних i т.д.).
В) Найбiльш спецгальна сфера знань окреслю-еться поняттями «хорового ансамблю», «даапа-зону», «строя», «дикци», «динамiчного нюансу-вання», «штрихов», «темпу» (ця сфера, за пропози-щею П. Чеснокова власне i носить назву «хорознавства»). Друга велика частка знань, визна-чена П. Чесноковим як «хороуправлшня» [20] (цей термш не прижився в лiтературi) акцентуе поняття i проблеми «диригентського жесту», «мiмiки», ш-ших засобiв впливу на сшвашв хору.
В цiлому можна сказати, що компетентнiсть музиканта е складним комплексом знань, навичок i умiнь. Структура цього комплексу характеризуемся юторичною мiнливiстю i локальною варiати-вшстю. Дана структура залежить також ввд бага-тьох чинник1в, серед яких найважлившими е: парадигма культурно! практики, естетична спрямованiсть, сполучена з нею етнiчна (нацюна-льна) традицiя, техиiчнi можливостi, стан i дина-мiка змiни художньо-творчо! практики тощо.
Тепер розглянемо наступний компонент про-фесiйно! готовностi хормейстера, визначений психологами як тенденци ocoducmocmi. До ще! велико! та важливо! групи компонентiв входять потреби, мотиви дш та види дiяльностi, а також схильностi, штереси i цiннiсна спрямованiсть шди-вщуума.
Потреба - це «стан шдивща, створений нуждою в об'ектах, необхвдних для його iснування i ро-звитку, i який виступае джерелом його активностi» [9, 253]. У свою чергу, «... потреби виявляються в мотивах (потягах, бажаннях i т.п.), як1 спонукають людину до дiяльностi i стають формою прояву потреби. Якщо в потребi дiяльнiсть людини, по суп, за-лежна вiд !! предметно-сустльного змiсту, то в мотивах ця залежшсть проявляеться у виглядi власно! активностi суб'екта» [9, 254]. 1ншими словами, мотив - це «усвщомлена чи несввдома причина, що ле-жить в основi спрямованостi поведiнки, вибору конкретно! поведшки (дiй i вчинк1в) особистосп» [9]
У цю групу компонентiв готовносп входить також позитивне, приязне ставлення до рiзних граней д1яльносп диригента-хормейстера. Цi особисп-снi якосп, на нашу думку, потрiбно розглядати як
самостiйний параметр готовности Вони мають ви-ршальне значення для вибору професii. У всякому раз^ професiйна дiяльнiсть завжди е суб'ективно мотивованою i найчаспше вона вiдповiдае глибо-ким потребам особистосп. У найкращому випадку центром мотиваци хормейстера е iнтерес (тзнава-льний мотив) або схильнiсть до хорово! музики та диригентськш творчосп. Зрозумiло, що ця специфь чна мотиващя може сформуватися тiльки в процеС само! дiяльностi.
Особливу увагу необх1дно придiлити питанню про цшшсть хорового мистецтва для особистостi хормейстера-професюнала. Зрозумiло, що будь-яке мистецтво е цшшстю. Звичайно музиканти-профе-сiонали високо цшують саме заняття мистецтвом ^ незалежно вiд того, приносить це заняття матерiа-льну винагороду чи приводить людину до злидшв, не залишають цього терену. С люди, для яких мистецтво становить найсильшшу пристрасть, пос-тiйну притягальну силу; без занять мистецтвом вони не мислять свого життя. Однак, наск1льки по-дiбнi твердження про цшносп мистецтва об'екти-внi? В якому сенсi мистецтво е цшшсть? Що саме найпривабливше i цшно для людини в мистецтвi хорового ству? Вiдповiдi на подiбнi питання по-виннi допомогти виявленню особливих i специфiч-них тенденцiй особистосп хормейстера-професiо-нала.
Цттсть - це «фшософське i соцiологiчне поняття, що означае, по-перше, позитивну або негати-вну значущiсть певного об'екта, на вiдмiну в1д його екзистенцiальних та яшсних характеристик (пред-метнi цшносп), по-друге, нормативну, оцiнюва-льну сторону явища сустльно! свiдомостi (суб'ек-тивш цiнностi, або цiнностi свiдомостi)» [19, т. 5-й стор. 462]. Явище цшносп е предметом спещально! теоретично! дисциплши - аксiологii. Зг1дно аксю-логii цiннiсть - це нормативна категорiя, що охоп-люе все, що може бути метою, щеалом, предметом потягу, прагнення, iнтересу. У цьому аксiологiч-ному рядку завжди ф^рують «естетичнi цiнностi». У деяких iнших формулюваннях i класифiкацiйних судженнях згадуеться також поняття «художньо! цшносп» (або йдеться про мистецтво як про вид цшносп). Очевидно, що естетичш та художш цiн-носп (вiдмiннiсть м1ж ними тут несуттева) мають бути притаманнi музиканту професюналу як моти-вацiйнi орiентири i цiлi його дiяльностi. Важливо, щоб мистецтво хорового ству при цьому не було вщрвано вщ iнших цiнностей культури особис-тостi i суспiльства, щоб воно гармонiйно входило в систему вищих моральних цшностей. Тiльки ця умова дае професюналу хормейстеру щдстави для реалiзацi!' в своему виконавському мистецтвi цiннi-сно-орiентувальноi функцi!' музичного мистецтва.
Розглянутi компоненти часто вщображаються у виглядi емшричних спостережень i методичних зауважень) у висловлюваннях i друкованих роботах майстрiв хорового мистецтва. Зазвичай йдеться про те, що диригент хору мае любити свою професiю, розумiти високу мiсiю хорового мистецтва i його
суспшьно-культурну щнтсть, усвiдомлювати ввд-повiдальнiсть за пропоноваш хору i слухачам цш-ностi мистецтва.
Нарештi, наступна сторона професшно! готов-ностi хормейстера може бути репрезентована низкою властивостей, яш охоплюються широко трак-тованим поняттям характеру. Щд цим словом ро-зумiеться той самий третш компонент структури особистостi, який С. Рубшштейн позначив у вище цитованому висловленнi як «тенденцi! та настанови особистосп, що закрiпилися в и характерi, стриж-невих особливостях».
Серед таких настанов особливе значення для дiяльностi хормейстера мають: висока псих1чна стiйкiсть, розвинена критичшсть i самокритич-нiсть, висока комушкатившсть, толераитнiсть, висока резистентнiсть у вщношенш до зовнiшнiх i внутршшх «перешкод» дiяльностi. Цi аспекти так або шакше пiд рiзними кутами зору висвилюються в дослвдницькш лиератург Але найбiльш значу-щою яшстю характеру хормейстера майже завжди називають волю.
На завершення зазначимо один з виршальних компонентiв хормейстерського професiоналiзму, а саме - сввдомють особистостi. Труднощi штерпре-тацп цього компонента полягають в тому, що тут доводиться враховувати не спльки психолопчш ре-али, ск1льки феномен особисто! та сустльно! свщо-мостi, людсько! духовностi. Численш властивостi i сторони особистостi, що охоплюються змютом ше! неймовiрно емно! категорi!, знаходяться в складних взаемних стосунках. Очевидно, що сввдомють осо-бистостi - це найбiльш опосередкований штегра-льно дiючий компонент професiоналiзму. Просте-жити його вплив на характер професшно! дiяльно-стi дуже складно. Однак, ми не можемо залишити цей компонент поза уваги.
По-перше, просте емпiричне спостереження встановлюе взаемозв'язок мiж властивостями свщо-мостi особистостi музиканта i яшстю його професшно! дiяльностi. Не випадково, окремi зауваження про такого роду взаемозв'язки ми знаходимо в на-вчальнiй та методичнш лiтературi з хорознавства. По-друге, складнiсть простеження прямих причин-них зв'язшв ще не означае, що свщомють особис-тостi професiонала - маловпливовий чинник його успiхiв i невдач у спецiальнiй дiяльностi.
Ясно, що далеко не вс властивосп особистостi е однаково впливовими чинниками усшшносл хор-мейстерсько! дiяльностi конкретно! особи. Для рiз-них видiв дiяльностi важливими i впливовими е рь знi сторони свiдомостi. Для д1яльносп професш-ного вченого важливо - чи е вiн гностиком або агностиком за свггоглядом. Однак ця властивiсть свiдомостi набагато менш важлива у дiяльностi професiйного музиканта. Хормейстер-сто!к, хор-мейстер-неотомiст i хормейстер-марксист мають однаковi можливостi (в планi свггоглядного чин-ника) досягти високих художшх результатiв у сво!й професiйнiй д1яльносп. Разом з тим, для музика-нта-професiонала при вирiшеннi особливих художшх завдань можуть виявитися важливими його ре-
лшйшсть чи ате!стичшсть, його нацюнальш симпа-тi! чи антипатi!, його моральний «кодекс». Можна заздалегiдь i без сумшву сказати, що найбiльш впливовими властивостями свщомосп для кожного хормейстера е естетична чутливiсть, художнiй смак, людяшсть, патрiотичнiсть, етична принципо-вють та iншi властивостi цiлiсного характеру осо-бистостi.
Висновки та перспективи:
Поставлене у роботi питання структури хормейстерського професiоналiзму вирiшуеться в ра-курсi психологiчного подходу до цшсного феномену особистостi. Опора на авторитетш судження майстрiв хорового мистецтва та вчених-психолопв щодо природи i органiзацi! людсько! особистостi дозволила визначити системно-цшсну структуру хормейстерського професiоналiзму, компонентами яко! виступають потенци (задатки, здiбностi та компетентнiсть), тенденци (потреби, мотиви, цш-ностi) та характер шдиввда (свiдомiсть, ментальнi, етичнi властивосп).
Визначена структура дозволяе уточнити аналь тичний пiдхiд до вивчення особиспсних властивостей керiвника хору, а також i до змiсту його бага-тогранно! дiяльностi. Запропонована понятшна модель хормейстерського професiоналiзму ввдкривае можливостi деталiзацi! встановлених компонентiв, виявлення кореляцiй мiж ними, розробки педагоп-чних принципiв та методичних рекомендацш з ака-демiчно! подготовки майс^в хорового мистецтва у музичних вишах.
Лiтература
1. Абульханова-Славская К.А., Брушлинский А.В. Философско-психологическая концепция С. Л. Рубинштейна. К 100-летию со дня рождения. М.: Наука, 1989. 248 с.
2. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания. СПб.: Санкт-Петербург, 2001. 288 с.
3. Возрастная и педагогическая психология: учеб. пособ. / ред. А. В. Петровского. М .: Просвещение, 1979. 288 с.
4. Выготский Л.С. История развития высших психических функций / Собр. соч. М.: Педагогика, 1983. Т. 3. С. 6-328.
5. Дмитревский Г.А. Хороведение и управление хором / Г. А. Дмитревский. М.: Музгиз, 1948.
6. Ержемский Г.Л. Психология дирижирования. М.: Музыка, 1988. 80 с.
7. Иконникова, Л. Н. Интерпретаторская культура хорового дирижера. Минск: изд. центр БГУ, 2005. 143 с.
8. Коломоець О. Хорознавство: навч. поаб. для вузiв. Ки!в, 2001.
9. Краткий психологический словарь / сост. Л. А. Карпенко; общ. ред. А.В. Петровского и М.Г. Ярошевского. М.: Политиздат, 1985. 431 с.
10. Лащенко А. Хоровая культура: аспекты изучения и развития. К.: Музична Украина, 1989. 136 с.
11. Ольхов К. А. Вопросы теории дирижерской техники и обучения хоровых дирижеров / К.А.Ольхов. Лен.: Музыка, 1979. 200 с.
12. Платонов К.К. Краткий словарь системы психологических понятий. Изд. второе, перераб. и допол. М.: Высшая школа, 1984. 174 с.
13. Пучко-Колесник Ю.В. Ддяльшсть дириге-нта-хормейстера як соцюкультурний феномен. Вс ник Нац1онально'1 академИ кергвних кадргв культури i мистецтв. 2013. № 3. С. 132-136.
14. Птица К. Б. Очерки по технике дирижирования хором : Материал к курсу техники дирижирования / К. Б. Птица. М.; Л.: Музгиз, 1948. 160 с.
15. Рибалка В.В. Теори особистосп у вичизня-нш психологи та педагопщ: навч. поСб. Одеса: Бу-каев В.В., 2009. 575 с.
16. Теплов Б. Способности и одаренность : в 2. т. М: Педагогика, 1985, с. 15-41.
17. Теплов Б. Психология: Учеб. пособ. 8-е изд. М., 1954. 256 с.
18. Трифонов. Справочник по психологии и педагогике. Компьютерная версия. Кирилл и Мефо-дий, 2000.
19. Философская энциклопедия : в 5 т. / гл. ред. Ф.В. Константинов. М.: Сов. энциклопедия, 1970. Т.5. с. 740.
20.Чесноков, П. Г. Хор и управление им / П. Г. Чесноков. М.: Госмузиздат, 1961. 241 с.
21. Шинтятна 1.В. Формування художньо-творчих умшь майбутнього учителя музики в про-цеа диригентсько-хорово! тдготовки: автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.02 / НПУ iм. М.П.Дра-гоманова. К., 2005. 20 с.
22. Шумська Л.Ю. Формування професюналь зму майбутнього викладача-хормейстера в процесi магiстерськоi щцготовки / Молодий вчений, № 2.2 (54.2), лютий, 2018 .
