CC BY
70
УДК 141.319.8.:[51:1]
А. М. МАЛШСЬКИЙ1
1 Дншропетровський нацюнальний ушверситет затзничного транспорту 1мет акад. В. Лазаряна (м. Дтпропетровськ), ел. пошта telepat-57@mail.ru, ORCID: 0000-0002-6923-5145
АНТРОПОЛОГ1ЧНА 1НТЕНЦ1Я Ф1ЛОСОФУВАННЯ РЕНЕ ДЕКАРТА ТА II ПРОЯВ У ТЕКСТ! «ПРАВИЛ»
Мета: виходячи з бачення фшософи Нового часу як ввдповщ на виклики епохи щодо побудови об'ективно! картини свиу та саморозбудови людини, проанал1зувати основт вар1анти оцшки амб1валентно-сп базово! штенци фшософування Декарта в дослвдницькш лтгератур! та уточнити характер и двозначносп. Обгрунтувати домшуючий характер антрополопчно! штенци в текст! «Правил для керування розумом». Новизна. Уточнено характер амб1валентносп базово! штенци тексту «Правил» як форми прояви двох основ-них, протилежно спрямованих запипв Нового часу, а саме - запиту на об'ектившсть наукових знань та запи-ту на антропологш як нар1жний камшь фшософи. Автором статп обгрунтовано домшування антрополопчно! складово! тексту «Правил» над науковими знаннями. Висновки. Окреслет основт прояви амб1валент-носл базово! настанови фшософування Декарта як побудови об'ективно! картини свггу та саморозбудови людини. Акцентовано детерм1нуючий вплив на процес становлення базово! штенци, по-перше, специф1кн досвщу математичного знання та платошвсько-аристотел!вська традищя фшософування, по-друге - персонал! стично! традици християнства. В ход! звертання до тексту «Правил» Декарта аргументуеться двознач-н!сть його базово! настанови, уточнено !! характер та обгрунтовуеться домшування антрополопчно! !нтенц!!. Ключовi слова: антрополопя, редукц!он!зм, амб!валентн!сть, об'ективн!сть, саморозбудова людини.
Актуальшсть теми дослiдження
В дослщницькш лператур! останнього часу спостер1гаеться тенденщя вщмови вщ ре-дукцюшстського тлумачення фшософування Декарта та посилення уваги до антрополопчно! штенци його спадщини. Означен! зрушення актуал!зують задачу осмислення двозначносп базово! штенци в творчш спадщин! Декарта.
Кожна епоха ютори фшософи мае свш образ та уявлення про спрямовашсть вчення Рене Декарта. Донедавна мало мюце домшування ре-дукцюнютського тлумачення фшософування Декарта та вщсутносп належно! уваги до антрополопчно! штенци, в контекст! якого суб'ективнють людини постае як знеособлений внутршнш свп. Ганна Арендт, наприклад, однозначно пов'язуе своерщнють новочасово! ф!лософ!! з деперсонал!зованим сумн!вом Декарта, котрий «займае центральну позиц!ю» [11, с.274]. Для Поля Ршера також аксюматич-ною е теза щодо своер!дност! суб'екта сумшву у Декарта як його знеособленост [7, с.12]. Вщ-сутнють належно! уваги до наявност! та своершност антрополог!чно! !нтенц!! фшо-софування Декарта сприяе формуванню поз!р-но! видимост! акс!оматичного характеру дегу-машзованост! та деперсонал!зованост! образу людини в текстах Декарта, на чому наполягае
Жак Мартен, котрий, анал!зуючи чинники становлення сучасно! цив!л!зац!!, наголошуе: «Декарт и вся рационалистическая философия... здесь... кроется глубинный источник крайней бесчеловечности, базирующейся на рационализме цивилизации» [6, с.256].
1стотно, що вщтворення под!бних поверхо-вих тлумачень спадщини Декарта мае мюце ! в ход! дослщження етичних концепцш Нового часу. В статт! Джша Крайе «Концепц!я морально! фшософи» акцентуеться прагнення мисли-тел!в Нового часу наслщувати метод Евкл!да та поширити меж! його конструктивного застосу-вання поза меж! математики. Репрезентативною е назва параграфу, в якому окреслюються вщповщно основы моменти позицй Декарта -«В!д традиц!йно! до геометрично! концепц!! морально! ф!лософ!!» [18, р.1300-1308].
Св!дчення поширеност! та живучосп озна-чених редукц!он!стських стереотип!в легко ! дос! знайти в укра!нськш та рос!йськ!й !стор!! ф!лософ!!. Росшський досл!дник спадщини Декарта Дмитр!ев Т. проголошуе детерм!нуючий вплив математики (як вз!рця достов!рного п!знання) та сумшву (як ключового моменту !! методолог!! шзнання) на спос!б фшософування Декарта. «Если обратиться к «Правилам для руководства ума», - пише дослщник, - то не© Матвський А. М., 2015
трудно будет заметить, что в этом произведении суждения математики считаются образцами достоверного знания» [2, с.192]. Означеш приклади редукованого тлумачення його вчен-ня Декарта втрачають свою переконливють та проблематизуються за умови уваги до факту амбiвалентностi позици фiлософа та ютотносп антрополопчно1 штенци.
А тому автор статп вбачае свою задачу в окресленш бiльш автентичного образу фшо-софування Декарта, що передбачае увагу до дослщницько1 лiтератури, реконструкци контексту творчостi Декарта, увагу до амбiвалент-ностi його позици та окреслення ролi антропо-лопчно! штенци як домiнанти.
Мета дослщження
Мета: виходячи з бачення фшософи Нового часу як вiдповiдi на виклики епохи щодо побу-дови об'ективно! картини свiту та саморозбу-дови людини, проаналiзувати основнi варiанти оцiнки амбiвалентностi базово! штенци фшо-софування Декарта в дослiдницькiй лiтературi та уточнити характер И двозначносп. Обгрун-тувати домiнуючий характер антрополопчно1 штенци в текстi «Правил для керування розу-мом».
Методологгчним шдгрунтям аналiзу висту-пають дослiдження зарубiжних декартознавцiв на протязi останнiх п'ятдесяти роюв.
Виклад основного матерiалу
Один з перших варiантiв акцентування амбiвалентностi позици Декарта та конкретиза-ци специфiки И основних компонентiв пропо-нуе вiдомий iсторик фшософи та перекладач текстiв Декарта на англшську мову Джон Ко-тингем. На його думку, означена двозначнють детермшована, по-перше, фактом змютовно1 спадкоемностi позици Декарта зi сво1ми попе-редниками ^ перш за все з Платоном), орiенто-ваними на споглядання свiту та благоговiння перед ним, по-друге, прагненням фшософа радикально переосмислити попередню традицiю вiдповiдно з настановою на щiльнiсне перетво-рення свггу. Осмислюючи характер стввщно-шення двох проявiв базово1 штенци фшо-софування Декарта, автор зазначае !х нас^з-ний характер, котрий як прiрва мiж спогля-дальною та контролюючою настановою, прони-зуе всi частини картезiанськоl фшософи i проявляемся в несумiсностi метафiзичного (як
споглядального) та наукового (як д1яльн1сного) способ1в [13, р.305, 309].
Проявою бшьш автентичного тлумачення позици Декарта в текстах дослщника варто вважати його думки стосовно доцшьност куль-тивування морально!' чистоти як чинника доброчесного життя [13, р.316].
Проте в цшому оригшальна концепщя Ко-тингема стосовно амб1валентносп фшософсько1' позици Декарта та природи ïï основних компонент недостатньо артикулюе власне антропо-лопчний характер його фшософування.
Факт юнування амб1валентност1 фшософсь-ких шукань Декарта не залишився поза увагою авторитетного дослщника його творчоï спад-щини Ж.-Л. Марйона, чия позищя виглядае найбшьш автентичною та переконливою, оскшьки вш недвозначно акцентуе антропо-лопчний характер базовоï iнтенцiï. Зокрема Марйон справедливо вщзначае глибоку вiдмiннiсть мiж тим мисленневим простором, «в якому пануе Mathesis universalis, та «другим началом картезiанськоï думки»» [10, с.342], яке школи не вiдступало на заднiй план. Вш пере-конаний, що означена амбiвалентнiсть вихо-дить за межi окремого твору Декарта та сто-суеться його спадщини в цшому. В ходi звер-тання до тексту «Дискурси про метод» вчений зазначае: «Так штерпретоване благородство (generosite) вперше створюе можливiсть подо-лати вщокремлення, так часто згадуване, мiж теоретичною роботою та morale par provision, котре в 1637 рощ розбалансувало Картезiансь-ку справу» [21, р.117].
А оскiльки наведенi констатаци не знайшли свого змiстовного розкриття в текстах декарто-знавця, то ми стгамо перед задачею переходу до бшьш глибокого запиту епохи Нового часу на саморозбудову людини.
Одним з перших, хто на початку ХХ ст. за-фшсував ютотшсть для ща епохи антропологiï, був Ернст Касiрер. До числа сутнiсних рис останньо1' належить вимога вiдповiдностi нау-ковому духу, а тому в якосп едино надiйноï науково1' основи ново1' антропологiï постае нова космолопя, тобто гелiоцентрична система Коперника [3, с.16]. Спорiднений пiдхiд вщтво-рюеться в текстi сучасного дослщника бюграфи Декарта Девiдом Кларком, котрий також ак-центував iснування фундаментального виклику традицшнш картинi всесвiту в виглядi радикального змiщення людини з центру творшня
за межi системи, пов'язане з працею М. Коперника [12, р.69].
Але для нас найбшьший штерес мае форма вщображення означених зрушень в сферi фшо-софи. Глибоке прозрiння щодо правомiрностi тлумачення картезiанського вчення як форми вщповщ на запит щодо розбудови антропологи мютять тексти засновника екзистенщатзму Мартiна Гайдеггера. Вчення Декарта про люди-ну як нарiжний камшь нового свiтогляду квалiфiкуеться ним як витоки сучасно! фшо-софсько! антропологи: «Истолковывая человека как subjectum, Декарт создает метафизическую предпосылку для будущей антропологии всех видов и направлений. С восхождением антро-пологий Декарт празднует свой высший триумф» [8: с.54]. Але означене прозршня ще й досi залишаеться поза увагою дослiдникiв як власне фшософсько! антропологи, та i до-слiдникiв Картезiя.
Антропологiчне спрямування фшософи Нового часу останшм часом привертае все бшьше уваги. Репрезентативною в означеному ключi е монографiя Бруно Латура пiд красномовною назвою «Запит стосовно способiв iснування: Антропологiя Модерну», недавно перекладену на англiйську мову [19].
Важливють поняття людини («Human being») як ютотного компонента спадщини Декарта не залишилася поза увагою цитованого вище Котингема. Оцiнюючи загальний статус проблеми природи людини в текстах французь-кого мислителя як «дуже проблематичний», вiн виокремлюе два ряди чинниюв, котрi iстотно ускладнюють однозначну експлшащю позици Декарта. Мова йде про небажання мислителя окреслити та викласти власну точку зору про юнування ютотно! перешкоди на шляху окрес-лення ним власно! антропологи в виглядi офщшно! дуалютично! онтологи, котра значно ускладнюе розв'язання поставлено1 задачi [14]. Та як уточнюе Д. Кларк, «остаточний дуалiзм в незавершенш теори людини» [12, р.210] е ютотною перешкодою на шляху тлумачення проблеми природи людини в незавершенш спадщиш Картезiя.
Неможливо погодитися з думкою Котингема стосовно ешзодичного та фрагментарного характеру штересу до природи людини в спадщиш Декарта. Дослщник не визнае нас^зний характер антрополопчних шукань мислителя, вважаючи, що людина стае об'ектом окремо1
уваги лише в останнш перiод творчостi в ходi роботи над текстом «Паси душЬ> як завершаль-но! пращ та лише про штерес в контекст ро-зробки етично1 теори [13, р.238-239].
Зовнi спорiднену позищю стосовно прояви антропологiчного iнтересу Картезiя лише в текстi «Пасiй душЬ» займае, здавалось би, i Абель Б. Франко, хоча вш принципово iнакше тлумачить мiсце антропологи в iерархil фiло-софських проблем великого француза. До-слiдник справедливо проголошуе та перекон-ливо обгрунтовуе тезу про «Паси душЬ» як «го-ловну працю» Декарта, оригiнальнiсть змюту та новизна яко! недооцiнюеться [16, р.1].
На думку автора статп, антропологiчне вчення посiдае ключову роль в задуманш Декартом фшософськш системi. Роздуми про лю-дину та ll природу так чи шакше присутнi у всiх фшософських текстах Декарта. Однак, як-би йому вдалося прожити ще деякий час та створити свою «Етику» (в оригiналi la Morale), то досить ймовiрно, що Декартова антрополопя постала б явною складовою, бiльше того - вершиною всього вчення та ll не доводилося б ре-конструювати, доводячи саме ll право на юнування [4].
Як же ощнюеться базова iнтенцiя тексту «Правил» в дослщницькш лiтературi?
Прикладом репрезентативного тдходу в iсторико-фiлософськiй лiтературi е концепщя австралiйського вченого Стефана Гаукрогера, котрий вказуе на детермшуючу роль математики та домшування редукцiонiстськоl настанови. Окреслюючи витоки базового проекту «Правил», автор зауважуе вщсутшсть у сучасних декартознавщв достовiрноl вiдповiдi щодо сми-слу «чудесного вiдкриття» 1619 року, акценту-ючи увагу на необхщносп задовольнятися гiпотезами, де до числа основних версiй вiдно-ситься математика [17, р.127]. Реалiзацiю влас-ного задуму «Правил» Декарт, на думку до-слщника, пов'язував з унiверсалiзацiею методологи математики, тобто з поширенням ll на всi сфери культури. А оскшьки означена спроба закшчилася невдачею, то наслiдком стало розчарування, ослаблення ентузiазму та згасан-ня штересу до математики [17, р.180-181].
Однак слушно зауважити, що факт амбiва-лентностi базово! iнтенцil вчення Декарта та ютотшсть антропологiчноl штенци не залишаеться поза увагою Гаукрогера. Визнаючи, що для нас i сьогодш 20-тi роки мислителя - перюд
роботи над текстом «Правил» - загадковий та недостатньо прояснений етап творчосп [17, р.126], Гаукрогер наголошуе на посиленому iнтересi до проблеми самоосвiти, тдкреслюю-чи - базова штенщя в ходi роботи над текстом полягае в прагненш Декарта переконати самого себе [17, р.122-123]. Вагомим аргументом на користь тези щодо домшування у раннього фшософа антрополопчного штересу е той факт, що в ходi осмислення тексту «Дискурси» автор iнтелектуальноï бюграфи квалiфiкуе особли-востi базового проекту як «ютотно персо-налiстичного» [17, р.306]. До числа непрояс-нених мiсць грунтовного дослiдження Гаукро-гера належить вщсутшсть уваги до двоютосп базовоï iнтенцiï та iстотностi антропологiчноï настанови в текстi «Правил».
Визнання ключового характеру антропо-логiчноï складовоï для фiлософування раннього Декарта знаходиться в центрi уваги дослщжен-ня Еверта Ван Лiувена, котрий в ходi звертання до текстiв «Правил» та «Дискурси» справедливо звертае увагу на спшьш моменти в обох працях - присутнють та поширенють здорового глузду та майже повну iдентичнiсть ïx тдзаго-ловюв [20, р. 225, 227].
Автор виходить з визнання змютовно1' спад-коемностi двох раннix текстiв Декарта та ак-центуе ix спшьну проблему - вдосконалення природи людини, розв'язання яко^ на його думку, в текст «Правил» виглядае як вдосконалення ума людини за допомогою штущи, в текстi ж «Дискурси» мае вигляд вщмови вщ iнтуïцiï та зосередження уваги на конститу-тивнiй ролi живого особистюного досвiду.
Вагомим аргументом на користь тези щодо антропологiчноï спрямованостi фiлософування раннього Декарта е справедливий висновок щодо автентичносп тексту «Дискурси» першо-го варiанту його назви, а саме - «проект всеза-гальноï науки, котра може шдняти нашу природу на бшьш високий щабель досконалостi». При цьому слушно наголошуеться, що вiдмова вiд першоï назви засмутила найближчих друзiв мислителя - Гюйгенса та Мерсена [20, р.233]. Непереконливо в дослщженш Лiувена розстав-ленi основнi акценти стосовно амбiвалентностi позици Декарта, оскiльки вiн нехтуе принципо-вою вiдмiннiстю ïï аспектов, наголошуючи на змiстовнiй едностi задач науково знання та вдосконалення природи людини. Мова йде про розробку наукового методу як задачу «едино-
сутнюну з вдосконалення природи людини» [20, р.238].
HoBi можливостi для подальшого прояснен-ня проблематики статп надае грунтовна ро-звiдка стосовно можливих варiантiв перекладу та особливостей звучання oригiнальнoгo тексту Картезiя в кoнтекстi сучасно! украшсько! мови, здiйснена авторитетним украшським дослщни-ком професором Олегом Хомою. Мова йде про публшащю, присвячену безпосередньо понят-тю, котре пoсiдае чшьне мiсце в гносеологи Картезiя - поняттю ingenium'у. До числа найбшьш iстoтних в кoнтекстi даного до-слiдження мoментiв належить та обставина, що саме означене поняття (як синошм iндивiду-ального способу шзнання), а не якесь надвдивщуальне начало е для Декарта синтезом вшх тзнавальних функцiй людсько! душь «Дшсно, у Правилах ... ingenium ототожнено з «чисто пiзнавальнoю силою» (vis cognoscens pure spiritualis), що охоплюе всю без винятку дiяльнiсть душi й супроводжуе навiть роботу тих тзнавальних здатностей, якi в Правилах Декарт вважав суто тшесними (phantasia, memoria, imaginatio, sensus). Особливють цiеi сили у тому, що вона, як спшьне тло, еднае вс пiзнавальнi функци...» [9, с.198]. Змiстoвнo окреслюючи ключoвi iмплiкацii ingenium^ та спiввiднoсячи його з зi спoрiдненим mens, Хома справедливо акцентуе прюритетшсть його iндивiдуалiзoванoi iпoстасi, зауважуючи, що, по-перше, «...ранньому Декартовому вченню про душу був властивий певний нoмiналiзм» [9, с.199], по-друге - «Декар^в ingenium охоплюе всю сферу mens, вш i е, власне, умом, але у специфiчнoму вимiрi: як iндивiдуалiзoваний, пов'язаний з тшом, з природними здiбнoстями, талантами, схильностями тощо.» 1стотно, що в понятп mens дoмiнуе iнварiантне значення, в той час як ingenium^ - варiативне. «Ingenium може бути потужшшим чи слабшим, витон-ченiшим чи перешчшшим, рoзвиненiшим чи занедбанiшим, бшьш чи менш удатним до чо-гось» [9, с.199].
Перш шж перейти безпосередньо до тексту «Правил», доцшьно привернути увагу до кшь-кох бiльш пiзнiх свiдчень Декарта на користь !х антрoпoлoгiчнoi спрямованость Мова йде про текст «Дискурси» та приватний лист, де вш в першому випадку згадуе про той метод, котрий вщкрився в юнoстi [15, АТ, VI, р. 3], в другому ж мова йде про ютотшсть антрополопчних мо© Матвський А. М., 2015
тиву Декарта як один з чинниюв незаверше-ностi тексту «Правил». Звертаючись до Мерсе-на 15 квггня 1630р., Декарт вказуе на ключову роль проблеми засад надежно!' поведшки людини як прюритетну стосовно всiх iнших проблем публшаци: «Але про що я турбуюсь бшьш за все - та вiрую, що це найбшьш важливе, - так це про те, щоб дiзнатися, чим меш необидно керуватися в житп...» [15, АТ, Х, р. 137]. До-цiльно акцентувати увагу на той ютотний факт, що формулювання даного питання супровод-жуеться недвозначною характеристикою його як «нового проекту», що свщчить принаймнi про те, що мова йде не про ту нову проблему, котра виникла в ходi роботи над текстом, оскшьки мова йде про нове тлумачення уже юнуючо1' проблеми, котра постала в новому свиль
Неперешчну значимiсть для творчостi Декарта проблеми, сформульовано ï в лисп до Мерсена («..^знатися, чим меш необхщно керуватися в житп...») пiдтверджуе та важлива обставина, що означене формулювання як один з найбшьш вагомих здобутюв «Правил» неодноразово вщтворюеться на сторiнках «Дис-курсiï» в позитивнiй i негативнш формi. В по-зитивнiй формi мова йде про необхiднiсть обрати шляхи, яким я маю слщувати [15, АТ, VI, р. 10]. В негативнш - про необхщнють позбути-ся дитинства, коли наставники керували нашими бажаннями, . якби ми користувалися лише розумом [15, АТ, VI, р. 13].
Мова йде про спошб осягнення за допомо-гою тзнання тих начал, котрi детермшують спосiб iснування людини. Увиразнюючи свое бачення людсько1' здатностi пiзнання як об'екту фшософи, котра уможливлюе осягнення ютини та досягнення мудросп, Декарт повертаеться до глибоких прозрiнь Платона та Аристотеля про подив як начало фшософування. 1накше кажу-чи, саме здатнють пiзнання як процес осягнення ютини е для Декарта першочерговим об'ектом уваги та подиву. «Насправдi меш здаеться дивовижним, що багато хто з людей старанно дослщжують властивост рослин, рух зiрок, перетворення металiв та предмети схожих дисциплiн, але в той же час мало хто думае про здоровий глузд чи про цю всезагальну мудрють...» [15, АТ, Х, р. 360]. Передумовою його змютовного окреслення е акцентування спадкоемност зi спадщиною Августина, котрий в ходi експлiкацiï своерiдностi нового бачення
предмету фшософи проголошуе вихщ на перший план людини. «Люди милуються високими шпилями пр, височенними хвилями моля, широкими рiчищами, крутими берегами океану i кругообiгом зiр, а не звертаючи уваги на себе! I не дивуються, що я можу говорити про вс реч^ не маючи !х перед очима» [1, с.319].
В ходi конкретизаци питання про форми та характер процесу пiзнання ми маемо справу з проявами амбiвалентностi базово! штенци фшософування Декарта. Мова йде про два рiз-новекторш варiанти вiдповiдi на питання про принципи та засоби осягнення ютини. В пер-шому випадку основна увага зосереджена на питанш про пiзнання свiту самого по соб^ в другому - про прояснення принципiв людсько-го юнування. В текстi «Правил» !х вiдмiннiсть ще досить невиразна, тобто окреслена пунктиром.
Домiнування орiентацil фiлософування Декарта на досвiд математичного тзнання, як i вплив платонiвсько-аристотелiвськоl традици, значною мiрою зумовили прiоритет настанови на деперсоналiзацiю, котра окреслюеться в ходi зумовлюе бачення природи процесу тзнання як плода, котрий дозрiвае сам по собi (арифметика та геометрiя) [15, АТ, Х, р.373]. 1стотно, що окреслюючи специфiку власного бачення методу фшософи, орiентованого на математику, Декарт вказуе на доцшьнють виходу за межi уста-леного И бачення (бшьше шж загальноприйнята математика) та озвучуе iдею розробки унiвер-сально! математики як науки про порядок та мiру. В означеному контексп доречним вигля-дае заперечення конститутивно! ролi особи-стостi в процесi осягнення ютини. «... немож-ливо додати до чистого свггла розуму шчого, щоб його так чи шакше не затьмарило» [15, АТ, Х, р.373]. Аналогiчним чином заперечуеться конститутивна роль особистюного досвiду в процеш пiзнання. «.розум нiколи не може бути введений в заблудження шяким досвiдом.» [15, АТ, Х, р.423].
Конститутивною передумовою становлення Картезiанського методу е, як зауважуе вiн сам, тi вроджеш особистiснi задатки, котрi уможли-вили його а саме - здатнють знаходити розв'язання задач за допомогою власних зусиль Чинники означено^' позицi! зокрема пов'язаш як з особливiстю його власно! духовно! конститу-цi!: «Визнаю, що природна схильнiсть мого ума така, що найбшьше задоволення в мо!х навчан-
нях завжди приходило не вщ прийняття аргу-менпв шших, а вiд вiдкриття apryMeHTÍB мо!ми власними зусиллями» [15, АТ, Х, р.403]. I хоча bíh визнае право ycix людей звертатися до природного свила розуму, але водночас усвщом-люе та визнае, що далеко не у вшх випадках можливо сподiватися на позитивний результат. Оскшьки «...вщ природи не у вшх людей уми настшьки схильнi до дослiдження речей власними силами», тобто - далеко не у вшх людей наявна здатнють судження тако! ж сили, як у нього [16, АТ, Х, р.404].
Пiсля прояснення начал тзнання, тобто визначення те! ново! системи координат, в якш мае вщбуватися процес пiзнання iстини, суб'екту необхщно осво!тися в нiй, тобто приз-вича!тися до нових вимог та iдеалiв з метою уникнення хибних шляхiв. Окреслюючи свою позищю стосовно означено! проблеми, Декарт в десятому правилi вказуе на доцшьнють фор-мування звички до ютини спочатку за допомо-гою бшьш легких речей з метою проникнення в сокровенну ютину речей «Тому ми маемо вправлятися спочатку в бшьш легких речах, i перш за все методично, так щоб поступово зви-кати до наступних доступних i знайомих шби граючись проникати в бшьш глибоку ютину речей» [15, АТ, Х, р.405]. Повертаючись до означеного моменту як надзвичайно важливого, вш в кшщ дванадцятого правила зазначае до-цiльнiсть та належнiсть особистюних зусиль та вправ з метою подальшого освоення методу [15, АТ, Х, р.430].
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Августин Святий. Спов!дь. / Августин Святий [Пер. з лат. Ю. Мушака]. - Ки!в : Основи, 1999. - 319 с.
2. Дмитриев, Т. А. Проблема методического сомнения в философии Рене Декарта / Т. А. Дмитриев. - Москва : ИФ РАН, 2007. - 231 с.
3. Кассирер, Э. Опыт о человеке: введение в философию человеческой культуры / £. Кас-сиер // Проблема человека в западной философии. - Москва : Прогресс, 1988. - C. 3-30.
4. Маливский, А. Н. Антропологизация базового проекта Декарта в современной историко-философской литературе / А. Н, Маливский // Sententiae. - 2013. - Т. 28. - № 1. - С. 51-62.
5. Марйон, Ж.-Л. Яку метафпику м!стить метод? / Ж.-Л. Марйон // «Медитаци» Декарта у дзеркал! сучасних тлумачень: Жан-Мар! Бей-сад, Жан-Люк Марйон, К!м Сан Он-Ван-Кун
Два означеш варiанти прояви амбiвалент-ност позици Декарт в текст «Правил» вихо-дять з окремого, iндивiдyального Я, що з'ясовуеться з позицш бшьш шзнього тексту «Дискурси» - в першому випадку мова йде про виокремлення надiндивiдyального,
об'ективного вим!ру, в другому протилежна настанова, спрямована на турботу та культи-вування власного Я. 1накше кажучи, в першому випадку формою увиразнення настанови на об'ективнють е наука, в другому - етика.
Висновки
В ход! огляду лператури окреслено основш варiанти тлумачення в дослщницькш лiтератyрi базово! iнтенцi! тексту «Правил» як амбiва-лентно!. Проаналiзовано проблемне поле фшо-софування Декарта в текст «Правил» як спiвiснyвання двох основних варiантiв в!дпов!д! на виклики епохи, а саме - виклику на побудову об'ективно! картини свпу та виклику на саморозбудову людини. В першому випадку детермшуючий вплив мае досвщ математично-го пiзнання, як i вплив платошвсько-аристотелiвсько! традици, в другому - персо-налiзм християнства. Обгрунтовано тезу про нередукованють фiлософyвання Декарта в текстi «Правил» до задачi осмислення природи математичного пiзнання побудови та проде-монстровано дом!нуючий характер антропо-лог!чно! штенци, уточнено осо6ливост! амбiва-лентностi базово! штенци.
[Пер. з фр. i лат.]. - Ки!в : Дух i Лгтера, 2014.
- C. 67-92.
6. Маритен, Ж. Краткий очерк о существовании и существующем / Ж. Маритен // Проблема человека в западной философии. - Москва : Прогресс, 1988. - С. 229-260.
7. Ршер, П. Сам як шший. / П. Ржер [Пер. з фр.].
- 2-е вид-во. - Ки!в : Дух i лгтера, 2002. - 458 с.
8. Хайдеггер, М. Европейский нигилизм. Т. II / М. Хайдеггер. - Санкт-Петербург : Владимир Даль, 2007. - 130 с.
9. Хома, О. Ingenium i «дедуктивний метод» Декарта / О. Хома // Sentencia - 2010. - Т. 22.
- № 1. - С. 192-207.
10. Хома, О. кторико-фшософсьш стереотипи та сучасне прочитання Декартових «Медита-цш» / Хома О. // «Медитаци» Декарта у дзер-кал! сучасних тлумачень: Жан-Мар! Бейсад, Жан-Люк Марйон, К!м Сан Он-Ван-Кун
[Пер. з фр. i лат. ] - Кшв : Дух i Лиера, 2014. - С. 333-360.
11. Arendt, H. The human condition / H. Arendt. -Chicago : The University of Chicago Press, 195S. - 349 p.
12. Clarke, D. M. Descartes: A Biography / D. M. Clarke - Chicago : Cambridge University Press, 2006. - 520 p. doi: 10.1017/cbo9780511498077.
13. Cottingham, J. Cartesian Reflections. Essays on Descartes's Philosophy I J. Cottinham. - Oxford : Oxford UP, 2008. - 332 р.
14. Cottingham, J. A Descartes Dictionary / J. Cot-tinham. - Oxford : Blackwell, 1993. - 200 p.
15. Descartes, R. Oeuvres completes in 11 vol. / R. Descartes - Paris: Vrin, publiées par Ch. Adam et P. Tannery, 1996.
16. Franco, A. B. Descartes Theory of Passions / A. B. Franco. - Pitsburg : University of Pittsburg. 2006. - 322 p.
17. Gaukroger, S. Descartes: Ап Intellectual Вь ography / S. Gukroger. - Oxford : Oxford Uni-
А. Н. MAЛИВCКИЙ1
1 Днепропетровский национальный университет железнодорожного транспорта имени академика В. Лазаряна (г. Днепропетровск), эл. почта telepat-57@mail.ru, ORCID: 0000-0002-6923-5145
АНТРОПОЛОГИЧЕСКАЯ ИНТЕНЦИЯ ФИЛОСОФСТВОВАНИЯ РЕ-НЕ ДЕКАРТА И ЕЕ ПРОЯВЛЕНИЕ В ТЕКСТЕ «ПРАВИЛ»
Цель: исходя из понимания философии Нового времени как ответа на вызовы эпохи относительно построения объективной картины мира и самосозидания человека, проанализировать основные варианты оценки амбивалентности базовой интенции философствования Декарта в исследовательской литературе и уточнить характер двузначности. Обосновать доминирующий характер антропологической интенции в тексте «Правил для руководства разумом». Новизна. Уточнен характер амбивалентности базовой интенции тексту «Правил» как формы проявления двух основных, противоположно направленных запросов Нового часу, а именно - запроса на объективность научных знаний и запроса на антропологию как краеугольный камень философии. Автором статьи обосновано доминирование антропологической составляющей текста «Правил» над научными знаниями. Выводы. Очерчены основные проявления амбивалентности базовой установки философствования Декарта на построение объективной картины мира и самосозидание человека. Акцентировано детерминирующее влияние на процесс становления базовой интенции, во-первых, специфики опыта математического знания и платоновско-аристотелевская традиция философствования, во-вторых - персона-листической традиции христианства. В ходе обращения к тексту «Правил» Декарта аргументируется двузначность его базовой установки, уточнен ее характер и обосновано доминирование антропологической интенции.
Ключевые слова: антропология, редукционизм, амбивалентность, объективность, самосозидание человека.
A. M. MALIVSKYI1
1Dnipropetrovsk National University of Railway Transport named after Academician V. Lazaryan (Dnipropetrovsk), e-mail telepat-57@mail.ru, ORCID: 0000-0002-6923-5145
ANTHROPOLOGICAL INTENTION OF PHILOSOPHIZING OF RENE DESCARTES AND ITS MANIFESTATION IN THE TEXT «THE RULES»
Антрополопчш вимшри фшософських дослщжень, 2015, вип. 8.
versity Press, 1995. - 449 p. doi: 10.1093/0198237243.001.0001.
18. Kraye, J. Conception of moral philosophy. Volume II / J. Kraye // The Cambridge History of Seventeenth. - Cambridge : Century Philosophy, 1998. - P.1279-1316.
19. Latour, B. An Inquiry into Modes of Existence: An Anthropology of the Moderns, Catherine Porter / B. Latour, C. Porter. - Harvard : Harvard University Press, 2013. - 486 p. doi: 10.1086/679177.
20. Van Leeuwen, E. Method, Discourse and the Act of Knowing / E. van Leeuwen // Essays on the Philosophy and Science of René Descartes. -Oxford : Oxford Scholarship, 1993. - P. 224241. doi: 10.1093/acprof:oso/9780195075519.003.0015.
21. Marion, J.-L. Cartesian Question: method and metaphysics / J.-L. Marion. - Chicago : The University of Chicago Press, 1999. - 215 p. doi: 10.1016/s0898-1221(99)90147-5.
Purpose. Based on the understanding of The New Time philosophy as a response to the challenges of the era in relation to the construction of an objective picture of the world and the self-creation of man, to analyze the main options for evaluating the ambivalence of the basic intention of the philosophy of Descartes in the research literature and to clarify the nature of ambiguity. To justify the dominant nature of anthropological intention in the text of the «Rules for Guiding the Mind in Searching for the Truth». Novelty. The nature of the ambivalence of the basic intention of the text of the "Rules" is clarified as a form of two basic existences, opposite to the New Time, namely the query on the objectivity of scientific knowledge and inquiry in anthropology as a cornerstone of philosophy. The author of the article proves the domination of anthropological component of the text «The Rules» in front of scientific knowledge. Conclusions. The main manifestations of ambivalence of basic directivity of philosophizing of Rene Descartes to construction of an objective picture of the world and self-creation of person were described. The determining influence on the process of the establishment of basic intention of the specificity of the experience of mathematical knowledge and Plato's and Aristotle's tradition of philosophizing for the first, and of personal tradition of Christianity in the second place was emphasized. In the reference to the text «The Rules» of Descartes the ambiguity of the basic direction was argued, the nature and domination of the anthropological intention were justified.
Key words: anthropology, reductionism, ambivalence, objectivity, self-creation of person.
REFERENCES
1. Avhustyn Sviatyi, Mushaka Yu. Spovid [Confession]. Kyiv, Osnovy Publ., 1999. 319 p.
2. Dmitriev T.A. Problema metodicheskogo somneniya v filosofii Rene Dekarta [The problem of methodical doubt in the philosophy of Rene Descartes]. Moscow, IF RAN Publ., 2007. 231 p.
3. Kassirer E. Opyt o cheloveke: vvedeniye v filosofiyu chelovecheskoy kultury [The experience on man: an introduction to philosophy of human culture]. Problema cheloveka v zapadnoy filosofii [The problem of man in Western philosophy]. Moscow, Progress Publ., 1988, pp. 3-30.
4. Malivskiy A.N. Antropologizatsiya bazovogo proekta Dekarta v sovremennoy istoriko-filosofskoy literature [Anthropologization of base project of Descartes in contemporary historical and philosophical literature]. Sententiae, 2013, vol. 28, no. 1, pp.51-62.
5. Marion Zh.-L. Yaku metafizyku mistyt metod? [What metaphysics contains a method?]. «Medytatsii» Dekarta u dzerkali suchasnykh tlumachen: Zhan-Mari Beisad, Zhan-LiukMarion, Kim San On-Van-Kun ["Meditations" of Descartes in the mirror of modern interpretations: Jean-Marie Based, Jean-Luc Marion, Kim San On Van Kun]. Kyiv, Duh i litera Publ., 2014, pp. 67-92.
6. Mariten Zh. Kratkiy ocherk o sushchestvovanii i sushchestvuyushchem [A short essay about existence and existing]. Problema cheloveka v zapadnoy filosofii [The problem of man in Western philosophy]. Moscow, Progress Publ., 1988, pp. 229-260.
7. Riker P. Sam yak inshyi [Himself as a different]. Kyiv, Duh I litera Publ., 2002. 458 p.
8. Khaydegger M. Yevropeyskiy nigilizm. T. II [European nihilism. Vol. II]. Saint-Petersburg, Vladimir Dal Publ., 2007. 130 p.
9. Khoma O. Ingenium i «deduktyvnyi metod» Dekarta [Ingenium and "deductive method" of Descartes]. Sentencia, 2010, vol. 22, no. 1, pp. 192-207.
10. Khoma O. Istoryko-filosofski stereotypy ta suchasne prochytannia Dekartovykh «Medytatsii» [Historical and philosophical stereotypes and modern interpretation of the Cartesian "Meditation"]. «Medytatsii» Dekarta u dzerkali suchasnykh tlumachen: Zhan-Mari Beisad, Zhan-Liuk Marion, Kim San On-Van-Kun ["Meditations" of Descartes in the mirror of modern interpretations: Jean-Marie Based, Jean-Luc Marion, Kim San On Van Kun]. Kyiv, Duh I Litera Publ., 2014, pp. 333-360.
11. Arendt H. The human condition. Chicago, The University of Chicago Press Publ., 1958. 349 p.
12. Clarke D.M. Descartes: A Biography. Chicago, Cambridge University Press Publ., 2006. 520 p. doi: 10.1017/cbo9780511498077.
13. Cottingham J. Cartesian Reflections. Essays on Descartes's Philosophy. Oxford, Oxford UP Publ., 2008. 332 p.
14. Cottingham J. A Descartes Dictionary. Oxford, Blackwell Publ., 1993. 200 p.
15. Descartes R. Oeuvres completes in 11 vol. Paris, Vrin, publiées par Ch. Adam et P. Tannery Publ., 1996.
16. Franco A.B. Descartes Theory of Passions. Pitsburg, University of Pittsburg Publ., 2006. 322 p.
17. Gaukroger S. Descartes: An Iintellectual Biography. Oxford, Oxford University Press Publ., 1995. 449 p. doi: 10.1093/0198237243.001.0001.
18. Kraye J. Conception of moral philosophy. Volume II. The Cambridge History of Seventeenth. Cambridge, Century Philosophy Publ., 1998, pp. 1279-1316.
19. Latour B. Poter C. An Inquiry into Modes of Existence: An Anthropology of the Moderns, Catherine Porter. Harvard, Harvard University Press Publ., 2013. 486 p. . doi: 10.1086/679177.
20. Van Leeuwen E. Method, Discourse and the Act of Knowing. Essays on the Philosophy and Science of René Descartes. Oxford, Oxford Scholarship Publ., 1993, pp. 224-241. doi: 10.1093/acprof:oso/9780195075519.003.0015.
21. Marion J.-L. Cartesian Question: method and metaphysics. Chicago, The University of Chicago Press Publ., 1999. 215 р. . doi: 10.1016/s0898-1221(99)90147-5.
Стаття рекомендована до публжацп д. фш. н., проф. В. В. Хмглем (Украта)
Надшшла до редколеги 23.11.2015 Прийнята до друку 03.12.2015
