CC BY
18
Удк 340:12
О. I. Колич
Науково-навчальний шститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полггехшка"
здобувач,
асист. кафедри теори та фшософи права
АНАЛ1З Ф1ЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИХ 1ДЕЙ В УКРА1Н1 У XVI-XVII ст.
© Колич О. I., 2015
Складш сусшльно-полгтичш в1дносини в УкраУш у перюд польськоУ експанаУ ще б1льше ускладнилися пicля прийняггя БерестейськоУ ушУ 1596 р. У результат ушУ наприкшщ XVI - на початку XVII ст. на релейному rpyHri в УкраУш виникае полемiчна гечiя. У своУх творах полемicги не лише давали вщповщь на релiгiйнi питання, але i висловлювали ф1лософсько-правове бачення оргашзащУ певних cуcпiльних в1дносин. Проаналiзовано оcновнi ф1лософсько-правов1 щеУ полемiчноl лгтератури к1нця XVI - початку XVII ст.
Ключовi слова: фiлоcофcько-правовi ще'!, полемiчна лiгерагура, Берестейська
унiя.
О. И. Колич
АНАЛИЗ ФИЛОСОФСКО-ПРАВОВЫХ ИДЕЙ В УКРАИНЕ В XVI-XVII вв.
Сложные общественно-политические отношения в Украине в период польской экспансии еще более осложнились после принятия Брестской унии 1596 г. В результате унии в конце XVI - начале XVII в. на религиозной почве в Украине возникает полемическое течение. В своих произведениях полемисты не только отвечали на религиозные вопросы, но и высказывали философско-правовое видение организации ряда общественных отношений. Проанализированы основные философско-правовые идеи полемической литературы конца XVI - начала XVII в.
Ключевые слова: философско-правовые идеи, полемическая литература, Брестская уния.
O. I. Kolych
ANALYSIS OF THE PHILOSOPHICAL AND LEGAL IDEAS IN UKRAINE IN XVI-XVII CENTURIES
During the Polish expension a complex social and political situation in Ukraine became even more complicated after the adoption of the Brest Union in 1596. As a result, at the end of XVI, beginning of the XVII century on the religious base in Ukraine appears a polemic trend. In their works polemists gave answers not only on religious issues but also expressed the philosophical and legal opinion about public relations. Thus, this article analyzes the main philosophical and legal ideas of polemical literature at the end of XVI beginning XVII century.
Key words: philosophical and legal ideas, polemical literature, Brest Union.
Постановка проблеми. Розвиток фшософсько-правових концепцш в Укра!ш у XVI-XVII ст. -важливий етап юторп становлення украшсько! фшософсько-правово! думки. В цей час в Украш набула поширення нова гуманютична культура, внаслщок чого формусться коло науково! та
громадянсько-полггично! елгги, ще! яко! виходили за межi суто релiгiйного догматизму та установок.
Для фшософсько-правових iдей зазначеного перюду характерним був синтез схоластики, антично! та вiзантшсько! спадщини, творiв Отцiв Церкви (так званих патристичних творiв), здобуткiв ново! щеологи Вщродження та Реформацп. Та все ж розвиток вггчизняних фшософсько-правових концепцш найтiснiше пов'язаний iз богослiв'ям. Фiлософсько-правовi ще! були тiсно пов'язанi з релшйними проблемами. В Укра!ш утверджувався ренесансний свггогляд громадянина, оснований на засадах християнсько! моралi та на грунт природного права [3, с. 129]. Отже, для фшософи права цього перюду характерною була морально-релшйна спрямовашсть, яка характеризувалася продовженням традицш християнського теоцентричного свiтогляду, сформованого ще у часи Ки1всько1 Русi, але з урахуванням особливостей нового гумашстичного свiтосприйняття, яке можна назвати релшйним гуманiзмом.
Мета дослiдження у статп: виявити у межах укра!нського релшйного гуманiзму ХУ1-ХУ11 ст. правовi напрями та ще!, тобто фiлософсько-правовi концепци.
Стан дослiдження. Полемiчна лiтература уже протягом багатьох роюв цiкавить укра!нських науковцiв. Над дослiдженням рiзноманiтних аспекпв полемiчно! лiтератури працювали фiлософи (С. Бондар, Г. Волинка, Н. Горбач, М. Кашуба, В. Литвинов, О. Матковська, В. №чик, I. Огородник, I. Паславський, С. Подольська, Ю. Римаренко, М. Русин, Я. Стратш, М. Тарасенко), лггературознавщ (П. Бшоус, М. Грицай, В. Микитюк), полггологи (О. Юристовський), а також правознавщ (Г. Демиденко, О. Петришин, С. Сливка).
Виклад основних положень. На нашу думку, до основних фшософсько-правових концепцш в Укра!ш у ХУ1-ХУ11 ст. належать: ще! щодо форми державного правлшня; погляди на загальносощальне та юридичне право; правова концепщя нацюнально! 1де!; значення освiти та науки для укра!нсько! державностi; оргашзащя церковно-правових вiдносин; тлумачення канонiчно-правових норм; застосування правових здобуткiв братського руху для укра!нського суспiльства.
Розглядаючи ще! щодо форми державного правлiння, насамперед зауважимо, що теоретики держави i права видiляють двi форми правлшня: монархда та республiку. Монархiя - це форма державного правлшня, за яко! державна влада зосереджена цшком або частково в руках одше! особи - монарха, передасться в спадщину, не залежить вщ населення (як правило, не затверджусться ним). Республша - це форма державного правлшня, за яко! вищу державну владу здшснюе представницький загальнонацiональний орган влади (парламент), обраний населенням на певний строк [8].
1ван Вишенський у сво!х поглядах на форму державного правлшня тдтримував iдею колективно! соборностi та був проти будь-якого абсолютизму: свггського чи духовного. Мислитель обгрунтовував соборнiсть як прояв демократа. Противник монархiчноl форми правлiння, I. Вишенський вважав, що колективне правлшня е правильною формою оргашзацп як свггсько! влади, так i духовно!. Особа, яка перебувае при влад^ отримуе цю владу вiд Бога, i не може використовувати !! на власний розсуд. Подiбно! думки дотримувався i Христофор Фiлалет, який тдтримував договiрну теорiю походження держави та виступав проти абсолютно! влади монарха та Папи Римського.
Розглядаючи проблематику форми державного правлшня, Петро Могила розробив концепцш щеального володаря - освiченого лщера. Отже, П. Могила тдтримував щею сильного монарха, здатного протистояти ворогам свое! держави та бути гуманним щодо власних тдданих. Володар повинен бути сильним, розумним та освiченим, дбати про тдвищення нацюнально! свщомосп свого народу, захищати його культуру та обряди.
Подiбноï позицп дотpимyвався i Феофан ^окопов^. Мислитель, що був пpихильником ще1" освiченого абсолютизму, вважав непpавомipними виступи пpоти монаpха, оскiльки, на думку Ф. ^окоповича, договip мiж монаpхом та пiдданими e однобiчним. Письменник також пiдтpимyвав iдею освiченого ^авителя. Пpоте, на вiдмiнy вiд П. Могили, який вважав, що монаpх сам ствоpюe закони i зобов'язаний 1'х сyвоpо дотpимyватися, Ф. ^окопов^ обrpyнтовyвав думку пpо те, що монаpх стоггь вище законiв, i його ди, якi спpямованi на rapara свош деpжавi, завжди ви^авдаш.
Отже, в Укpаïнi були доволi piзнi пiдходи до pозyмiння фоpми деpжавного пpавлiння: частина дiячiв пiдтpимyвала iдеï демокpатiï, iншi ж вважали щеальним ваpiантом освiченy монаpхiю. Можемо констатувати, що зазначенi iдеï вплинули на подальший pозвиток yкpаïнськоï деpжави, i y Гетьманськiй деpжавi, яка сфоpмyвалася y 1649 p., наявш елементи pеспyблiки та наpодовладдя, демо^ати. Влада гетьмана мала певнi pиси монаpхiï, pади стаpшин - аpистокpатiï, а дiяльнiсть генеpальноï pади здшснювалася на демокpатичних засадах.
Стосовно поглядiв полемiстiв на пpаво ваpто зазначити, що y юpидичнiй лiтеpатypi ^аво pозглядають iз двох позицiй: як загальносощальне явище та як юpидичне пpаво, тобто встановлене деpжавою. ^аво загальносоцiальне - це певнi можливосп сyб'eктiв сyспiльного життя, якi об'ективно зyмовленi piвнем pозвиткy сyспiльства i мають бути загальними та piвними для всiх однойменних сyб'eктiв. Залежно вщ виду цих сyб'eктiв pозpiзняють: пpава людини; пpава сiм'ï, наци (наpодy), iнших соцiальних спiльностей; ^ава людства [4, с. 585]. Щц юpидичним пpавом як волевиявленням деpжави pозyмiють свободу поведiнки людей вщповщно до чинного законодавства.
На нашу думку, yкpаïнськi полемiсти пiдiйшли до pозyмiння загальносоцiального пpава як пpава пpиpодного. Звеpтаючись до основних пpав людини та ^ав нацiï, вони обrpyнтовyвали необхiднiсть пеpшочеpгового забезпечення пpиpодних ^ав. Так, особливого значення набула ^облема забезпечення piвностi та пpава на самовизначення як стосовно о^емого шдивща, так i стосовно наpодy. ^оте зазначимо, що для pеалiзацiï piвностi та пpава на самовизначення кожно1' людини необхiдне забезпечення цих ^инцишв для наpодy.
Зpостання iнтеpесy до ^ав людини пов'язують зi змшою сеpедньовiчного теоцентpичного свiтоглядy на антpопоцентpичний, основною iдеeю якого було визнання людини найвищою цiннiстю. Забезпечення ^ав людини стало центpальною антpопологiчною пpоблематикою. Укpаïнськi мислителi pозвивали iдеï гуманютичного антpопоцентpизмy з його тpактyванням людини як найвищо1' цiнностi, обrpyнтовyвали стихшне самоствеpдження особистостi в ïï земному втшенш [2, с. 147]. Саме тому значну увагу пpидiляли пpоблемi свободи волi, що pозyмiли як свободу вибоpy дiй людини. Кашян Сакович y "Тpактатi пpо душу" писав, що майбутне людини, пеpедyсiм, залежить вiд ïï вчинкiв. Тобто мислитель шдшшов до pозyмiння вщповщальносп людини за своï дiï та визначення пpичинно-наслiдкового зв'язку мiж вибоpом людиною лiнiï поведiнки та санкщями, якщо ця поведiнка поpyшyватиме ноpми (пpавовi, моpальнi, звичаeвi).
Деpжава ствоpюeться для забезпечення пpав людини, а вщтак - i пpав наpодy. Ззакpiплюючи пpиpоднi пpава y юpидичномy пpавi, деpжава гаpантye можливостi pеалiзацiï та охоpони зазначених пpав. Основними ^^одними пpавами людини yкpаïнськi полемюти вважали пpаво на життя та на повнощнне життя, пpаво на свободу вол^ свободу совiстi, слова, ^аво на миp, спpаведливiсть, шлюб, забезпечення piвного обсягу пpав для кожноï особи.
На нашу думку, фiлософсько-пpавове pозyмiння пpавовоï системи y зазначений пеpiод було спpямоване на захист ^^одних пpав людини та наpодy, обrpyнтyвання необхiдностi деpжавних гаpантiй пpиpодних пpав та закpiплення ï^ y позитивному пpавi, а також pозyмiння людини як iстоти, для забезпечення життeдiяльностi якоï пpавова система власне й юнуе.
Розглядаючи концепщю нацiональноï iдеï, зазначимо, що до pозyмiння поняття нацiональноï iдеï юнують piзнi пiдходи. В контекстi нашого дослiдження найдоцiльнiшим буде pозyмiння нацiональноï iдеï як механiзмy ypiвноваження та гаpмонiзацiï життeдiяльностi наpодiв, що
населяють певний ландшафтно-ктматичний npocTip i мають спiльну iсторико-полiтичну долю, орieнтацiю на майбутне; джерело суспiльного поступу того чи шшого етносу, його державотворчо! енергiï [4, с. 753].
На нашу думку, передумовою формування нацiональноï iдеï е формування нацiональноï самосвщомосп. 1снування нацiональноï самосвiдомостi можливе за умови формування наци та самовизначення особи в нащональному контекга, розумшня свое1' належностi до певно1' наци та визнання щнностей цiеï наци (мови, рел^п, культури, звича1в). Тобто щеться про усвiдомлення нацiональноï щентичносп. На нашу думку, можна говорити про таку послщовнють формування нащонально1' iдеï:
Нацiонально iдентичнiсть - нащональна самосвiдомiсть - нацiональна iдея.
Кожна особа ототожнюе себе i3 певною нацiею, тим самим переносить у свою особисту систему щнностей важливють мови, релк-и та культури ще1' нацiï. Отже, нацiональну iдентичнiсть ми можемо розумгги як певне одиничне явище, пов'язане i3 конкретним шдивщом. Сукупнiсть iндивiдiв, якi зараховують себе до певно1' соцiокультурноï спiльноти, утворюе нацiю. В особливостях життедiяльностi наци вщображаеться нацiональна самосвiдомiсть. Основу для розвитку нащональних програм, нацiонально-визвольних рухiв, нацiонального прогресу створюе нацiональна щея як конгломеративне ядро найважливiших щнностей конкретно!' наци.
Складовими елементами украïнськоï нацiональноï iдеï е: незалежнiсть (самостшнють), державнiсть, соборнiсть [9, с. 72], нащональна щентичнють, територiальна цiлiснiсть, охорона мови тощо. Зупинимося на характеристик тих елементiв нацiональноï iдеï, яю найчастiше згадують у полемiчних творах.
Найбшьшим бажанням украшського народу було здобуття незалежностi. Оскiльки в умовах iноземноï експансiï питання державноï незалежносп Украши не могло порушуватися вшьно, виконання цього далекосяжного завдання полемюти пов'язували iз релiгiйною незалежнiстю. 1дея незалежностi була одвiчною мрiею украшського народу.
1дея державностi була основною складовою нацiональноï iдеï. Украïнськi полемюти розвивали цю щею не просто як наявнють держави, а як орiентацiю на розвинене та цившзоване суспiльство. Держава повинна бути тим шститутом, який би забезпечував втшення iдеï нацiï у життя.
Соборнють завжди була однiею iз провщних концепцiй нацiональноï iдеï. Суспiльним щеалом украïнцiв була спiльнота, тобто украшський народ завжди прагнув до еднання та соборносп.
Формування нацiональноï iдеï впливае на формування правовоï системи. Нащональну iдею можна зарахувати до структури культури певноï народностi. Право е здобутком нематерiальноï культури наци, формуеться тд впливом нацiональноï iдеï. Фiлософiя права як наука узагальнюе правовi погляди украшських мислителiв, для яких нащональна щея була вщправним моментом для творчосп та дiяльностi.
Дослiджуючи значення освiти та науки для украïнськоï державностi, можемо констатувати, що у контексп державотворення, правотворення та формування единоï нацiï освгга вiдiграе виняткову роль. Адже лише за умови наявносп високоосвiченоï правлячоï елiти та за умови наявносп механiзмiв для розвитку iнтелектуального потенщалу нацiï можна розбудовувати розвинену державу, здатну в повному обсязi виконувати своï функцiï.
Украïнськi полемiсти розумши необхiднiсть наявностi власноï системи освгги для виховання свiдомого громадянина-патрiота, спроможного боротися за державну незалежнють та розбудовувати рщну кра1ну. Однiею iз основних фiлософсько-правових iдей XVI-XVII ст. були мiркування про потребу становлення повноцiнноï системи освiти в Украш та вiдродження украïнськоï мови.
Лаврентш Зизанiй у "Лексисi" виступив iз iдеею необхiдностi перекладу церковнослов'янськоï лггератури зрозумiлою для народу мовою. Мислитель обгрунтовував необхiднiсть використання украïнськоï мови не лише для богослужшь, але i для науки та фшософи.
До украшсько1 мови зверталися не лише через те, що вона була зрозумшою широким колам населення. Вона була предметом полемГки, а також полгшки [6, с. 122]. Дiяльнiсть щодо змщнення у суспiльствi позицш укра1нсько1 мови впливала на демократизащю культури та утвердження в нш гуманiстичних вiянь.
Аналогiчне розумiння значення украшсько1 мови для розвитку освгш та науки, а вiдтак - i державностi, висловив Памво Беринда у пращ "ЛексГкон славеноросскiй и имен толковаше". У цiй пращ автор наводить визначення термшв. Зокрема, закон автор тлумачить як право, спосГб, порядок. П. Беринда говорить про правомiрнiсть використання украшсько1 мови в наущ [5, с. 26].
I. Вишенський пропонував свою освггаю програму для Украши, яка повинна найповшше узгоджуватися з евангельським розумом, що i е основою мудро1 ютини, здатно1 врятувати народ вщ утискiв свободи совiстi, полонiзацiï, сощального i нацiонального гнiту. Вiн пропонував ввести в школах вивчення Бiблiï та створених на ïï основi православних доктрин, розроблених насамперед у Вiзантiï та князiвськiй Русi, тих предмета, яю допомагають засвоïти ï^. Все це мае сприяти вихованню морально досконалих i фанатично вiруючих людей, загартуванню ï^ в боротьбi iз зовнiшнiми зазiханнями на вiру i культуру предкiв, робити ï^ духовно стiйкими i непохитними перед загрозою поневолення [7].
Пiдкреслюючи роль нацiональноï культури та науки для державотворення, Захарiя Копистенський у "Палшоди" висловив думку про те, що до творiв iноземних авторiв потрiбно пiдходити вiдповiдно до запитiв вiтчизняноï культури та традицiï. Це дае можливють сприяти розвитку нацiональноï культури, а вщтак - i права, як здобутку та результату нематерiальноï культури.
Кирило Транквшон-Ставровецький вважав прагнення до знань природною властивiстю люднини, а вщтак - право на освггу набувае статусу природного права. Людей, як не усвщомлюють значення освгги, мислитель порiвнював iз слiпими. Фшософ вважав, що заможнi верстви повинш будувати не палаци, а школи, тим самим допомагаючи суспшьству та держава
З Гм'ям Йова Борецького пов'язаний розвиток шкшьництва та освгш в Украïнi. Мислитель закликав писати книги, перекладати твори, вщкривати школи. Зважаючи на юторичний досвщ, Й. Борецький вважав, що кшвсью князГ, будуючи велику кшьюсть храмiв, не подумали про необхщшсть також i шкш. Внаслщок цього руський народ опинився тд владою РечГ Посполшта, частина народу прийняла польську вГру та звичаï. НадалГ таку саму помилку допустили i русью вельможг як замють того, щоби розвивати власну науки та будувати школи, вщправляли дГтей навчатися у европейсью навчальш заклади. Шлях до незалежносп Й. Борецький пов'язував Гз необхщшстю об'еднання народу з метою формування державностг Одшею Гз важливих складових у цьому процес мислитель вважав наявнють власноï системи освгш та навчальних закладГв, як повинш закладати тдвалини державотворення та правотворення, а також формувати нащонально свщомого громадянина.
Отже, через написання полемГчних творГв украïнськi мислителГ виступили на захист украïнськоï мови та обгрунтовували необхщшсть формування власноï системи освгш. Звернення до мови у фшософсько-правових концепщях пов'язано Гз розумшням ïï як консолщувального чинника для украïнського народу, який е основою, на якш грунтуеться нащональна культура, ментальнють та нащональна щея.
Нащя, як i будь-яка шша етшчна спшьнота людей, не може сформуватись без спшкування ïï члешв, без збереження ними Гсторично1' пам'ятг надбань духовносп, самоусвщомлення, без iдентифiкацiï - вщчуття приналежносп до цГе!" спшьноти. Ушверсальним засобом здшснення всього цього е мова. Вона забезпечуе еднють функщонування i розвиток нащонального оргашзму в просторовому та часовому вимГрах [10].
Для того щоб забезпечити виконання мовою ïï консолiдувальноï та державотворчоï функцш, прюритетним напрямом дГяльносп е повнощнне використання мови в освт. Украшсью полемюти виступили з щеею необхщносп мовно-нащонального вщродження. Зазначеш тенденцiï стають
особливо важливими тод^ коли певний народ, внаслщок втрати незалежносп, опиняеться перед загрозою асимшяци та денацiоналiзацiï. В такому випадку збереженню нацiональноï щентичносп сприяе збереження релiгiï та норм звичаевого права.
Украшсью фiлософи виступали за використання живоï народноï мови у лггературних творах. Це стимулювала мовно-нацюнальне вiдродження, оскiльки у лiтературi переважно використовували штучну книжну традищю, на яку iстотно вплинули iншi слов'янськi мови, що значною мiрою гальмувало розвиток нацiональноï свiдомостi.
Отже, одним iз прiоритетних напрямiв дiяльностi для формування украïнськоï державностi полемюти вважали необхiднiсть створення власних шкш, запровадження системи освiти, яка вщповщала б запитам украшського народу, та використання украïнськоï мови в наущ. На нашу думку, вищезазначенi концепти мали виняткове значення для правотворення, що вщобразилося, зокрема, у створенш першоï у свiтi демократичноï Конституци Пилипа Орлика 1710 р., написаноï староукрашською мовою та латиною.
Аналiзуючи полемiчнi твори, можна зробити висновки про те, якою бачили оргашзащю церковно-правових вщносин провiднi украïнськi мислитель
Герасим Смотрицький виступав проти експансiонiстськоï полiтики у церковнiй сферi, за надання рiвних прав для ушх народiв та людей на вшьний вибiр конфесiï та вiросповiдання.
Принцип рiвностi у церковно-правових вiдносин тдтримував i Христофор Фiлалет. Вiн вважав, що свггсью особи будь-якого стану повинш мати однаковий обсяг прав тд час розв'язання питань церковно-суспшьного характеру. Цитуючи Августина та 1еротма, Х.Фiлалет наводив докази того, що кожен християнин рiвний перед Богом, а тому не лише духовт особи повинт брати участь у розбудовi Церкви Божо1, але i свггсью. Фiлософ вважав, що уш християни повиннi мати можливiсть брати участь у виршент церковних справ та у церковних соборах, здшснювати контроль за дiяльнiстю духовенства та перевiряти вiдповiднiсть церковнослужителiв займанiй посади Х. Фiлалет виступив з щеею правомiрностi свiтського суду над священослужителями будь-якого рангу, та обгрунтовував право народу на усунення тих iерархiв, яю не змогли виправдати покладених на них надш. Х. Фшалет виступив за забезпечення свободи совюи, адже вибiр вiри -особисте право кожноï людини. Насилля над свободою совют фiлософ розглядав як порушення природного права та Божих закотв.
1ван Вишенський заперечував авторитет церковних iерархiв, але авторитет Церкви мислитель тдтримував. 1деалом церковного устрою для I. Вишенського були першi християнсью общини, коли церква була об'еднанням вiрян, вiльних та рiвних перед Богом. Фiлософ вважав, що пастирем може бути лише високодуховна та морально досконала людина. Обгрунтовував право мирян вщмовлятися вiд священиюв, якi не виправдовують сподiвань церковноï громади. Виступав за всенароднi вибори церковного ктру.
Стефан Зизанiй обгрунтовував необхщнють вiдокремлення церкви вiд держави, заперечував потребу земного глави церкви, захищав право на свободу совюп. Мислитель вважав, що священиком може бути кожна вiруюча людина, у такий спошб фшософ шдшшов до висновку про святють кожного мирянина.
Йов Борецький висловлювався за необхщнють церковноï автономп та пiдпорядкування церковноï влади екзарху, який повинен бути патрiаршим намiсником.
Мелетiй Смотрицький виступав проти церковного монархiзму. Церкву мислитель розглядав як шститущю, здатну пщняти украшський народ на боротьбу за свою незалежнють, вiру, право та свободу. Ця боротьба повинна вестися тд проводом Церкви.
Петро Могила вважав, що церковнослужителi повиннi бути освiченими особами. Передумовою засвоення свггських наук вважав благочестя. Наголошував на перевазi духовноï влади над свггською, проте Церква повина виконувати дорадчу, а не владну роль. Мислитель вважав, що всяка влада походить вщ Бога, а тому повинна бути Йому пщзвггною.
П. Могила захищав щею вщродження вiтчизняноï державносп в союзi з iншими православними народами. Цю щею розвивали i його учш - I. Пзель, Ф. Сафонович та ш. [1, с. 90].
Отже, полемюти висловлювали доволГ демократичш ще1' стосовно засад церковно-правових вщносин. Хоча висловлюваш думки дГячГв вщрГзнялися баченням оргашзацп основ церковно1' влади та сшввщношення ïï Гз владою свнською, все ж усГ вони стверджували про необхщшсть першочергового забезпечення реалГзацп духовних прав людини, розумГючи ï^ як природш та невщчужуваш права.
У зв'язку Гз актуалГзащею релшйних проблем певш фшософсько-правовГ Где1' були пов'язаш Гз деякими аспектами каношчно-правових вщносин. На нашу думку, до зазначених вщносин слщ зарахувати таю, яю основаш на правовому зв'язку мГж суб'ектами каношчного права та врегульоваш церковним правом.
КлГрик Острозький здшснював спроби осягнути суть Божого буття та дослщити вщмшносп богословських положень католицизму та православ'я. Мислитель протиставляв Бога та свн, Бога та людину. К. Острозький штерпретував православне тлумачення Тршщ, водночас заперечував католицьке пояснення догмату, вщповщно до якого Святий Дух походить вщ Отця i Сина. Звернення до тлумачення Тршщ мало засадниче значення, оскшьки вщповщно до греко-вГзантшського обряду Святий Дух походить лише вщ Бога-отця, а Бог-син е рГвним Святому Духовг Католицький обряд тлумачив Тршцю з позицiï ГерархГчносп уявлень у вщносинах Бога-отця, Сина i Святого Духа, тим самим обгрунтовувалася влада патрГарха.
РозмГрковуючи про сшввщношення Бога i свиу, Бога та людини, Василь Суразький намагався надати власне тлумачення церковноï iдеологiï, пояснити зв'язок мГж Богом та Церквою, церковним ктром, мГж Богом та суспГльним порядком. l^ï мислителя ставили пГд загрозу i догмати католиць^' церкви, i панування православних ГерархГв. ЗазначенГ переконання вщкидали авторитет Церкви, церковних канонГв та БГбли. ФГлософ характеризував Бога як творця ВсесвГту i дотримувався думки про едину божественну шостась, тому заперечував католицьке вчення про походження Святого Духа вщ Отця i Сина, а вщтак - i божественне походження церковноï влади.
1ван Вишенський подшяв буття на божественне (трансцендентне) i посейбГчне (людське). Бог е Творцем всього сущого, якому все пщвладне як безальтернативному законовГ буття. Послщовно розвиваючи Гдею протиставлення Бога та свпу, фГлософ пщшшов до розумГння необхГдностГ об'еднати украшський народ для боротьби за своï права i звичаï.
Розвиваючи щею розумГння спГввГдношення Бога та свпу, фГлософ намагався висвГтлити низку фшософських проблем: онтологГчних, гносеологГчних, полГтичних. I. Вишенський видшяв двГ форми буття: земне та духовне. У земному житп людина повинна дотримуватися певних норм поведшки, аби заслужити право на вГчне духовне життя. Цим мислитель обгрунтовував необхГднГсть правомiрноï поведшки людини в земному житп.
Свободу волГ мислитель розумГв як Божий дар, суть якого полягае у розумному використанш цього дару для вибору мГж добром та злом, мирським та духовним. Найбшьшою свободою волГ надГлений Бог, проте людину Вш обмежуе лише тим, що створив свн та саму людину. Кожна особа може досягти духовних висот, якщо Гз допомогою свободи волГ духовне начало переможе над тшесним. I. Вишенський засуджував спроби людини ращоналютичними методами пояснити сутшсть Бога, а тому негативно ставився i до свiтськоï науки. Вбачаючи ютинну сутнГсть та призначення людини в духовному житп, мислитель вважав, що шлях до самовдосконалення та спасшня пролягае через вивчення священних текспв. Освна повинна узгоджуватися Гз Божою наукою.
НайбГльшим грГхом I. Вишенський вважав вщступ вГд батькiвськоï вГри. Засуджував прагнення клГру збшьшувати церковну власнГсть. Прагнув реформувати Церкву на зразок устрою перших християнських общин. Виступав за вибори епискошв народом. !деалГзував евангельське сподвижницьке життя та духовну працю.
Йов Княгиницький дотримувався аналопчних поглядГв стосовно осягнення ютиного знання завдяки вивченню Священного Писання. Як i I. Вишенський, вщповщно до православноï традицп, вважав неприпустимим твердження про те, що Святий Дух сходить вщ Бога-отця та вщ Бога-сина.
Отже, для фшософсько-правового розумшня канонiчно-правових вщносин у XVI-XVII ст. основними щеями були такi: вчення про несумiрнiсть земного та небесного свiту, протиставлення Бога та людини; захист релтйних iсторичних традицiй украïнцiв як умова збереження ïхньоï нацiональноï iдентичностi, i похщне вiд цього - обгрунтування православного тлумачення догмату Трiйцi з метою захисту релiгiйноï незалежностi.
На нашу думку, тд час дослщження фiлософсько-правових iдей украшських полемiстiв на особливу увагу заслуговуе дослщження застосування правових здобутюв братського руху для украшського суспшьства. Втiлення найкращих правових щей украшських мислителiв у життя було одним iз провiдних напрямiв дiяльностi братського руху, для кого характерною була гуманютична та реформацшна спрямованiсть.
Виникнення та розвиток братського руху були пов'язаш iз тим, що мюьке населення вiдчувало потребу об'еднання для захисту сво1х прав та штереив в умовах iноземноï експанси.
Дiяльнiсть братств була справдi прогресивною, вони дiяли на основi статуту як юридичнi особи. Своï статути братства переглядали та змшювали, якщо потрiбно було змiнити сферу дiяльностi. Найбiльше уваги братчики придшяли поширенню освiти та релiгiï, свою дiяльнiсть спрямовували проти соцiального та релшйного гнiту. Засновуючи школи, дiячi братств дбали про те, щоби освгга виконувала громадянську та сощальну функци, вбачаючи в освiтi передумови нацюнального визволення Украши. Отже, виховуючи поколшня свiдомих та освiчених патрюив, можна говорити про перспективу функцюнування нацiональноï правовоï держави. Братчики дотримувалися думки про те, що мюце людини у суспшьсга повинно залежати не вщ соцiального стану та походження, а вщ рiвня ïï освiти. Суспiльний прогрес та розвиток держави i права завжди пов'язаний iз наявнютю iнституцiй, якi здатш надавати такi освiтнi послуги, яю вiдповiдають конкретно-iсторичному етапу розвитку певного народу та його запитам i потребам.
Аналiз юторичних джерел дае змогу дшти висновку, що у церковно-релшйнш сферi метою дiяльностi братчиюв був не просто захист власноï релiгiï. Вони виступали за здшснення реформ церкви вiдповiдно до тогочасних реалш та запитiв. Представники братського руху вважали, що церква повинна бути на службi громадських штереив. Саме тому братчики виступали не лише за оборону православ'я, але й за його реформащю.
Важливе мюце у дiяльностi братчиюв та у 1хнш творчостi займала антрополопчна проблематика, питання людськоï сутностi та мюця людини у державi. Ц питання вирiшували, використовуючи релiгiйнi принципи та античну спадщину. Такий пщхщ був характерним для епохи Вщродження, оскiльки в цей перiод виник значний штерес до античностi. Зумовлено це було збшьшенням зацiкавленостi проблемами людини, а антична спадщина стала джерелом фшософських щей, в яких людина виступала ключовою цшнютю.
На нашу думку, дiячi братського руху зробили величезний внесок у розвиток украïнськоï фiлософсько-правовоï думки. Весь дiапазон щей, яю були в цей час актуальними у европейських державах, розвинено у творах братчиюв: вщ обгрунтування положень традицшного християнства до ренесансних та реформацiйних вчень. Братства здшснили неоцiненний внесок не лише у розвиток культури, але i у подальше становлення украïнськоï держави i права, оскшьки вони закладали фундамент для становлення державно1, полiтичноï та правовоï незалежностi та самоствердження.
Висновки. На нашу думку, важко переоцшити значення фшософсько-правових концептв украшських полемюив для вiтчизняноï науки, державотворення та правотворення. Провщш украïнськi фшософи у сво1х творах вирiшували питання державного устрою, сутносп держави та ролi Церкви у державi, висловлювали свое бачення побудови правовоï системи та держави, а також розглядали Церкву як одну iз основних шституцш, здатних вплинути на побудову нацiональноï держави та подальше формування украюсь^ наци.
У XVI-XVII ст. у Сврош домшували полiтико-правовi теори про пiдконтрольнiсть держави i державноï влади Боговi. Зазначенi тенденцк були характерними i для украшських фшософсько-
правових щей. Проте украшсью мислителi уже розпочинали звертатися до людини як творця держави i права та як до мети юнування права i держави.
Аналiз фiлософсько-правових щей дае пiдстави стверджувати про розвиток ще! природного права та використання природно-правових принцитв для вирiшення проблем сустльного життя. Варто зауважити, що природне право розумши як абсолютне та вище за людськi закони. Природне право е сталим, постшним, статичним, тодi як позитивно-правовi норми динамiчнi та повиннi вiдображати будь-яю змiни у суспiльствi та реагувати на них. Отже, держава повинна, передуем, охороняти природно-правовi норми. Позитивне право у цьому випадку виступае мехашзмом забезпечення природних прав.
Велику роль у втшенш в життя вищезазначених щей вщграли представники братського руху. Братства прагнули звiльнитись з-пщ впливу церкви у сферi оргашзацп освгги, вирiшити найгострiшi релiгiйнi проблеми та обмежити першють церкви у певних питаннях сустльного значення. Вони виступали передуем проти щеологи експансюшстсько! полгшки прихильниюв Берестейсько! уни, а також вважали необхщною негайну реформу украшсько! православно! церкви. Як демократичш оргатзацп, виконуючи низку полгтичних та сощальних функцш, братства втiлювали щеал прогресивно! сощально! шституцп, метою яко! е дГяльнють на благо суспшьства та держави.
1. 1стор1я вчень про державу i право: тдручник / за ред. проф. Г. Г. Демиденка, проф. О. В. Петришина. - Х.: Право, 2009. - 256 с. - С. 90. 2. Iсторiя украгнськог фшософп: тдручник / М. Ю. Русин, I. В. Огородник, С. В. Бондар та т. - К.: Академвидав, 2008. - 624 с. 3. Кашуба М. Становлення ренесансного свтогляду в укратськт духовтй культурi / М. Кашуба // Вiсник Львiвського утверситету : зб. наук. праць : Серiя: Фшософсью науки. - 1999. - Вип. 1. 268 с. - С. 124-129. 4. Мала енциклопедiя етнодержавознавства / НАН Украгни. 1н-т держави i права iM. В. М. Корецького; редкол.: Ю. I. Римаренко вдп.ред.) та т. - К. : Довiра: Генеза, 1996. -942 с. 5. Матковська О. В. Львiвське братство: культура i традицИ'. Ктець XVI - перша половина XVII ст. / Вступ. Слово I. В. Паславського; Худож. оформл Л. В. Прийми / Оксана Володимирiвна Матковська. - Львiв: Каменяр, 1996. - 71 с. 6. №чик В. М. Гуматстичт та реформацтт iдеi на Украгш (XVI - початок XVII ст.) / №чик В. М., Литвинов В. Д., СтратШ Я. М.; вiдп. ред. Горський В. С.; АН УРСР. Ы-т фшософИ - К.: Наук. думка, 1990. - 384 с. 7. Огородник I. Iсторiя фтософськог думки в Украт. Курс лекцт / Огородник I. В., Огородник В. В. - К.: Вища школа, 1999. - 543 с. - Режим доступу: http://pidruehniki.ws/00000000/fiiosq/iya/istoriya_filosofskoyi_ dumki_v_ukrayini_-_ogorodnik_iv. 8. Теорiя держави i права: тдручник / Скакун О. Ф. - Харюв: Консум, 2001. - 656 с. - Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/687/28/. 9. Фiлософiя права: навч. поаб. / П. Д. Бтенчук, В. Д. Гвоздецький, С. С. Сливка; за ред. П. Д. Бтенчука. - К. : АтЫа, 1999. - 208 с. 10. Чирва А. В. Мова як чинник державотворення [Текст] /А. В. Чирва // Науковий збiрник Кам 'янець-Подшьського НУ iм. ^ана Огieнка. Сер. iсторична та фiлологiчна / редкол.: С I. Сохацька та т. - Кам 'янець-Подтьський : КПНУ, 2009. - Вип. 6 : ^ан Огieнко i сучасна наука i освта. - С. 262-270. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.info-library. com. ua/books-text-10518. html.
