CC BY
2PHILOSOPHICAL SCIENCES
АКТОРИ ГЛОБАЛ1ЗАЦП В ПРОСТОР1 АЛЬТЕРНАТИВНИХ МОДЕЛЕЙ 1НТЕГРАЦП КУЛЬТУРНО-1СТОРИЧНОГО ПОТЕНЦ1АЛУ
Барна Н.В.
BidKpumuü мiжнародний yHieepcumem розвитку людини « Украта», директор 1нституту фшологп та масових комунтацш Вiдкритого мiжнародного утверситету розвитку людини, доктор фшософсь-
ких наук, доцент, «Украта» ORCID: 0000-0002-5176-0136 Танська Л.В.
Вiдкриmий мiжнародний yнiверситет розвитку людини «Украта», старший викладач кафедри менеджменту туризму,
документних та мiжкyльтyрних комуткацш Вiдкритого мiжнародного утверситету розвитку
людини «Украта»
ACTORS OF GLOBALIZATION IN THE SPACE OF ALTERNATIVE MODELS OF INTEGRATION
OF CULTURAL AND HISTORICAL POTENTIAL
Barna N. V.
Open International University of Human Development"Ukraine", Doctor of Philosophy, Associate Professor Director of the Institute of Philology and Mass Communication
Open International University of Human Development"Ukraine"
ORCID: 0000-0002-5176-0136
Tanska L. V.
Open International University of Human Development"Ukraine" Senior Lecturer of the Department of Tourism Management, documentary and intercultural communications of the Open International University of Human Development "Ukraine"
Анотащя
Культурно -юторичний потенщал - це сукупшсть артефакпв культури, яш презентують цшсшсть людей. Це письмо, архитектура, пам'ятники предметного середовища, скульптури та íh. Адже за цим зовшш-hím феноменолопчним вимiром предметно-речовинного свпу стогть шший свгт - духовний. А саме енте-лех1я Арютотеля, яка е засадою вах речей, як virtus, згорнута програма майбутньо1 поведшки. Знов акту-алiзуeться щея преморфiзму, що презентуе майбутне у його сконцентрованому, запрограмованому, якщо не матричному виглядг
Мета статтi - визначити аксюлопчш детермiнанти формування культурних цiнностей в глобалiзацiй-них процесах культури сучасностi.
Abstract
Cultural-historical potential is a collection of cultural artifacts that represent the integrity of people. This letter, architecture, monuments of the subject environment, sculptures, etc. Indeed, under this external phenome-nological dimension of the substantive-material world there is another world - spiritual. Namely the entelechy of Aristotle, which is the basis of all things, as virtus, is curtailed by the program of future behavior. The idea of premorphism, presenting the future in its concentrated, programmed, if not matrix, form is again actualized.
The purpose of the article is to determine the axiological determinants of the formation of cultural values in the globalization processes of the contemporary culture.
Ключов1 слова: культура, глобалiзацiя культури, культурно -юторичний потенщал.
Keywords: culture, globalization of culture, cultural-historical potential.
Вступ. Сучасна ситуащя культурного будiвни-цтва характеризуеться тим, що актори глобалiзащй-них процеав рознесеш в гетерохронному просторi культуротворчосп, знаходяться на рiзних ступенях свого розвитку. Якщо говорити про якусь модернь зацшну стадш культур пострадянських кра!н, то це не автентичний вимiр. Кого наздоганяти? Шмеч-чину? Котра втратила сво! духовт регулятиви. Америку? В якiй !х нiколи не було. Великобрита-нш? Яка навiть пiсля злету дизайну 60 - 70-х рошв просто знаходиться в жебрацькому станi шдтриму-
вання цього потенцiалу. Тобто культурно -юторич-ний потенцiал в контекст стратегй' петлi рекурсп повертае до витошв, продукуе можливiсть iснувати разом в справжньому просторi культуротворчостi, а не редукованому вимiрi постмодернiзму.
Анал1з публ1кац1й та досл1джень. Проблема глобалiзацü' культури вивчалася в роботах £. Бист-рицького, О. Бiлого, Д. Гелд, Е. МакГрю, Д.Гол-блатта, Д. Перратона, М. Рябчука, та íh. [2; 1; 3; 7], адже мало визначеш аксюлопчш аспекти формування культурних щнностей.
Мета статт - визначити аксюлопчш детермь нанти формування культурних цшностей в глобаль зацiйних процесах культури сучасностi.
Основна частина. Актори глобалiзацil мають потребу, з одного боку, «вписатися» в простiр тих кон'юнктур, альтернатив економiчних, полiтичних i ш. реалiй, а, з iншого боку, не загубити справжнiй, належний 1м вiд Бога, вiд юторп потенщал, що по-в'язаний з культурою. Отже, юнують певнi етцен-три злети духу, але стояти на одному мющ i жити лише верхiвкою цього злету не можна, як до речi не можна намагатися пiдтягги всiх до нього. Проблему елтгаризму духовних цшностей культури го-стро пiдняв Хосе Ортега-ьГассет [5]. Потрiбно ввд-чувати запити фiлософських сенсiв буття, мотива-цiй, потреб, i в цей же час знаходитись у великому пантеош поезп, арх1тектури, живопису тощо. Гар-монiя культурного будiвництва не зводиться до ар-тизацп та атр-терапи культури повсякдення.
Суть полягае в тому, що глобалiзацiя культури - це рiзноманiтна суб'ектна i об'ектна тканина. З об'ектного боку самовизначення - це детермшанти актантного простору, шституцп культури, що почи-наються з груповувань полiтичних партш, рухiв, громадського суспiльства та уособлюються влад-ними iнституцiями, котрi виходять на рiвень нацю-нальних, репональних, цивiлiзацiйних реалiй, що виступають як спонуки, задiянi в просторi тотально! взаемоди.
Адже взаемодшть не цившзацп, не субсти-тути роду людини, не субститути Абсолюту, якими б вони не були привабливими, гарними i неосяж-ними. Взаемодшть реальнi полiтики, дiячи культури, реальш продуценти, як1 можуть й не добачити вае! цiлiсностi культурних та цившзацшних щн-ностей людського буття. Гармонiзацiя глобалiза-цiйних процеав культури залежить вiд того, насш-льки влада, «гравцi», що виршують проблеми люд-ства, здатнi просто жити в просторi культури, насшльки вони виросли в цiй культур^ наск1льки можуть нехтувати культурними цшностями, перес-тупати через них, швелювати сво! та iншi цiнностi.
Отже, величезна плеяда полiтикiв, дiячiв культури розвинутих кра1н намагаються нав'язати вла-снi цiнностi iншим кранам, починаючи з економiч-них, полгтичних, iдеологiчних прiоритетiв. Вклю-чаеться величезний ешолонований потiк пропаганди, аптаци, тих реалш комушкаци, що пов'язанi з величезним маркетингом-мiкс шформа-тивного простору. Так, утворюеться великий супермаркет культури споживання планетарного масштабу. Впм важливо надати узагальнюючу модель актанпв, акторiв та продуцентiв акту культурного будiвництва.
Патрiс Павi у «Словнику театру» визначае актанпв та акторiв драматурпчно1 подй' в театрi як пе-вних суб'екпв дискурсу. Ми можемо використати це визначення для того, щоб охарактеризувати ак-танлв в глобалiзацiйних вiдносин культур [6, с.6]. Так, iснують актори глобалiзацil, як1 в певнiй мiрi е актантами, що е лище передумовою акту. Акторiв багато, але акт мае свою темпоральнють, е певною реалiею драматурги. Актантна модель - це певна
схема варифшацп, яка занурюе нас в контекст культури, де визначаються казковий, мiфологiчний, ко-мунiкативний контексти здшснення акту, що свщ-чать про суб'екта повiдомлення i того, хто сприй-мае це повщомлення. Це може бути один симультантний актор подiï, але суть полягае в тому, що в однш душi може народжуватися герой i антигерой, супротивник i властитель та ш. постап як продуценти акту культурного будiвництва [6, с.7].
Така розкадровка можливостей створення ес-тетичноï та комунiкативноï реальностi повщом-лення та його сприймання, доставки до адресата до-помогае зазначити, що подiя е мiфологiзованою та генералiзованою ситуацш перманентноï щентифь каци продуцента та реципiента зi вама можливими, наявними та неможливими субститутами абсолюту та iдеалу як засадничим принципом комунiкативноï цiлiсностi. Акт е певне вщточення, а водночас драматично -здшсненний процес актуалiзацiï первин-но1' iнтенцiï. Первинна iнтенцiя може бути рiзною, нацiленою на результат, або, навпаки, може бути маскою цього результату. Може бути визнаною як метафора, яка ховае за собою щось шше, що е спра-вжшм мотивом дiï, але цей мотив не визначаеться як справжнш. Рецитент найчастiше знаходиться в контексп шаблонних, рутинних схем перебудови дшсносп, на кшталт - модершзащя, трансформа-цiя, транзит. Адже, як би вони не виглядали баналь-ними, вони е дiевими актантами сучасно1' комунiка-тивно1' моделi глобалiзацiï.
Отже, альтернативи генералiзацiï, унiверсалi-зацп акту культуротворення (глобалiзацiï) можна уявити як той чи шший тип вдентичносп з актантом, актором поди як суб'ектом дп. Але, коли ми намагаемось говорити про «тавтолопю», системо-лог1ю, системний синтез, або про системогенез як культурогенез, варто також говорити, що ва актори глобалiзацiйних впливiв та взаемоди мають форму-ватися на шдстаы здiйснення акту.
Акт як комушкащя, де е шум, ланцюг здшс-ненних i нездiйсненних можливостей, суб'ект, об'ект що змiнюеться мiсцями, i зрештою юнуе мо-жливiсть утворення конфiгурацiï симультантного актора суб'ектно-об'ектно1' диспозицп, де суб'ект та об'ект обмiнюеться мiсцями. Втiм суб'ект-об'ектна диспозищя усуваеться за меж1 комунiка-цп. 1снуе багато спокус спекуляцiï на тему суб'ект-ностi культури. Так, фiлософiя вже пройшла в об-личчя Ж. Дельоза епiцентр модельних шсталяцш акту творчостi. Так, модель «складання» зусиль, диспозитиву-складки, Pli сввдчить про те, що лю-дина мае позбутися шюзш, неврозiв, людина мае бути космологiчною силою новггнього Унiверсуму культури [4].
Чи варто говорити про сви як спектакль, за ri Дебором, «суспшьство спектаклю»? Це реальшсть сучасно1' пост-культури. Можна стверджувати, що сцена, просценiум, рампа, актова зала, освилення, вх1д i вихвд - це певнi просторовi реляцiï соцiуму, що е релевантними тш великий системi сучасно1' ко-мунiкацiï, яку можна зазначити як сцену в планетарному простора Ми входимо в прослр можливих в1дносин i виходимо з нього оновленими, такими,
що набули HOBi якосл та щось втратили. Спектакль, подiя, сцена - це тотальш вимiри сучасно! тоталогй' глобалiзацiйних процесiв. Важливо усвщомити ре-зультативнiсть ще! глобально! драми, що не е анi трагедieю, аш комедiею, а е просто банальною, рутинна «роботою» акторiв - планетарних «робини-к1в сцени». У сучасному «суспiльствi спектаклю» не хочуть приховувати трагедш або комедш, але за будь-яко! «загибеллю бопв» сто!ть реальна траге-дiя реальних акторiв, тих натуралiзованих суб'ектiв акпв взаемодй, як1 вже пришли та шшли 3i сцени. На сцену глобалiзацi! пробиваються лише тi шсти-туци, як1 вирiшують долю майбутнього, а тi, що не вирiшують долю, мають бути просто статистами або глядачами.
Така модельна реконструкцiя в контексл зага-льно! театрологп як артизацп сучасного свiту, де мистецтво стае моделлю всiх iнших культурних практик, зокрема поливки, щеологп, глобалiзацiй-них процеав культури, спонукае iнтерпретувати результат глобалiзацiйних процесiв як великий твiр, твiр мистецький, передусiм. Втiм художник не лишаеться анонiмним актором та автором подiево-стi творiння. Якщо за часи тоталiтаризму провщ-ними акторами Gesamtkunstwerk були Сталш, Пт-лер, Мусолiнi, що презентували монолл системи, то зараз тих, хто «ставить шдпис», вирiшуе долю наци багато. Ситуацiя змiнюеться, пiдписiв багато, вiдстрочений пщпис як легiтимацiя громадського договору стае, будемо казати, одним iз палiативiв арт-бiзнесу або того великого атракцюну артизацп' реальностi, що сввдчить про культурно-iсторичний потенцiал «скануючого» акту культуротворення.
Арт-атракцiон змiнюе правила гри. Перех1д вiд одше! позици до шшо! визначаеться як поновлення холодно! вшни, ескалацiя перманентних вшн, де розiгруються неадекватнi арт-проекти у геополли-чному масштабi. Якщо ми починаемо шукати як1сь мотиви, що пов'язаш не з юридичними, а етичними, або моральними вимiрами, то споглядаемо реалй' тотально! симуляцп. Так, арт-пропагандист Росп К1сельов, що грае на рiзних сценах (вiн - гравець якогось турнiру або спортивного форуму, полиич-ний гравець, бiзнесмен), використовуе наданий йому iдеологiчний карт-бланш саме так здшсню-вати шформацшний простiр.
Що за цим сто!ть? За цим сто!ть прiрва непо-розумiння, пiдмiни реальностi. Всi чекають покра-щення ситуацп. Ми можемо лише сподiватися на те, що колись цей пропагандистський атракцiон закончиться. Тотальна iерофанiя сакрального простору, спшьного для пострадянських кра!н, мае бути локалiзованою в контекст гетерохронп та геротопп (плюральностi хронотопу культури). Якщо вона не буде локалiзованою, то ва модернiзацi! будуть ло-кальними агенцiями звернення Заходу до Сходу в локальних коридорах «Я» i «Ти», то! чи шшо! кра-!ни. Адже важливо, щоб штенщ! Заходу протисто-яли штенщям Сходу як гармонiзуючий проект, од-нак, не той СНД, який був фактично легiтимацiе знищення СРСР, а як певш шституцп протистояння ментальностi Gвроазiатського регiону захвдному протестантизму.
Bei щ реалй' мусять визначати ieрофанiю як найголовнiший презентатив i концепт eдностi. Якщо це не вщбудеться, нiякi регулятиви не спра-цюють. Важливо, щоб гармошя прийшла не як зов-шшнш чинник, а як чинник внутршнш, коли ви-явиться спiльна над1я побачити iншого як друга, або друпсть, за М. Бахтiним. Це едино можливий шлях iншого буття в просторi «Я», або буття як «по-зазнаходження шшого», що стане можливютю ви-значення цього шшого як необхiдного i достат-нього суб'екта взаемодй.
Так, дiалектика акту, темпоральнiсть акту змi-щуеться на тотальний та глобальний рiвень культуротворення. Якщо на рiвнi «Я - Я», сiм'i, родини корпоративш iнтереси елiмiнуються, то на рiвнi «Я - Ти» вони вже опосередковуються корпоратив-ними штересами та мотивами. Це може бути рiвень нацiо-краi'ни, нацiо-держави, того чи шшого реп-ону. В просторi планети в цiлому займенник «Ти» приховуваеться, а в1дношення «Я» i «Ти» як унiвер-сальний диспозитив маркуе проблему стльного «Ми», корпоративш штереси усуваються екологiч-ними, загально цивiлiзацiйними, загальнокультур-ними.
Якщо використати модельний принцип дiа-логу М. Бубера, то можна стверджувати, що будь-яке позиц1ювання акторiв глобалiзацii мае переду-мову «прадистанцiювання», тобто вступати у вщ-ношення до шшо! людини (краi'ни, культури) можна лише тод^ коли в тебе сформувався досвiд спi-лкування з Богом. Якщо немае ще! велико! дистанцп як запоруки всiх шших позицiювань «Я» i «Ти», то немае i дiалогу. Прекрасна ситуащя, пре-красний вих1д з проблеми, але ж не всi можуть спо-в1дувати хадiсизм. Християни уникають таких iн-сталяцiй «Я» i «Ти». Тобто прадистанцiювання як прамотив або метавимiр рефлективно! дiяльностi виносить в проспр «мета-Я», за меж1 усiх акторiв глобалiзацiй. Тотальний вимiр культуротворчостi мае вийти за меж1 планети Земля, щоб набути леп-тимностi поза полiтичними, iдеологiчними, релтй-ними факторами. Bтiм всi глобальш реляцй' на рiвнi «сотово-комунiкативного» егалггаризму комунiка-нтiв, створення проекту загального «iнформацiй-ного альтру!зму», або загального егалитаризму планетарного зразка виглядають утопiчними.
Особливо це кидаеться в оч^ коли справа сто-суеться економiчноi нерiвностi. Все св1дчить про те, що актант (актор) або той, хто здшснюе вирок, вщ кого залежить прийняття рiшення, стае суб'ектом досить рiзних систем, рiзних вiдносин. Системогенез цих конфiгурацiй культуротворення, що призводять до консенсусу, не може вщбутися, бо не вписуеться в коло примитивного дихотомiч-ного протиставлення бiнарних систем геополiтич-них моделей. Тернарш системи, за Ю. Лотманом, коли протирiччя усуваеться на переферш, теж не працюють (протирiччя актуалiзуються у всьому просторi взаемодй), тому виникае полiвекторна, по-лiакторна модель полiсистемноi едностi, що орiен-тована на системогенез культуротворчостi, який визначае кожного актора як ноая культурно -юто-ричного потенцiалу.
Д. Гелд, Е. МакГрю, Д. Голблатт, Д. Перратон вiдмiчають: «Глобалiзацiя трансформуе оргашзацп, розподiл та здшснення владних повноважень. В цьому вщношенш глобалiзацi! в рiзнi епохи може асоцшватися з векторними формами глобальное' стратифшацп. Позначаючи iсторичнi форми глоба-лiзацil, особливу увагу слiд звернути на типи стра-тифiкацiй. В цьому плаш старифiкацiя мае як соць альний, так i просторовий вимiри: iерархiю i нерiв-нють - вiдповiдно. Iерархiя передбачае симетри в управлiннi, доступ до залучання глобальних мереж та iнфраструктур, тодi як нерiвнiсть означае асиме-тричш впливи в процесi глобалiзацi! на житти мо-жливостi i добробут народiв, класiв, етнiчних угру-повань, представнишв обох статей. Цi категори за-безпечують механiзм iдентифiкацiй характерних вщносин глобального панування i управлшня в рiз-нiй iсторичнi перюди» [3,с. 43]. В цих досить стис-лих об'емах рекомендацiй важливо зазначити, що власне iдентифiкацiя як самовизначення акторiв глобалiзацil е культурно-юторичною цiлiснiстю, а також - це процес, що пов'язаний з рефлекаею, з тим, як добачають акторiв глобалiзацi! ти чи iншi штерпретатори.
Так, визначаеться своерiдна модель альтернатив, де поеднуються екстенсивнiсть, штенсивтсть на рiвнi регiональних i глобальних вщносин, що створюе динамiку взаемодп iнтенцiй глобалiзацi!. Йдеться про те, що щ моделi впливають на визна-чення спiввiдносин процесу як синтетичного, заве-ршеного i водночас вщкритого для майбутнiх коре-ляцш. Проблема визначення темпоральностi актiв та актанпв як суб'ектiв взаемодп' спонукае до розу-мiння штеграцп або дезштеграцп культурних фено-менiв, що, зрештою, мають повернутися до одного невичерпного джерела, тобто до вдосконалення i збереження, регенерацiй культурно-iсторичного потенцiалу планети, де вс культури, нацiодержави, i будь-як1 iншi генерацй' залишаються лише ситуа-тивними ланками тотально1 едносп.
Д. Гелд, Е. МакГрю, Д. Голблатт, Д. Перратон пишуть: «Сучасна культура глобалiзацi! пов'язана з дешлькома iстотними явищами: новими глобаль-ними структурами небачених масштабiв, що ство-рюють величезнi можливосп для перетинання кор-донiв, вартють якого дедалi зменшуеться; зрос-тання iнтенсивностi, обсягiв i динамiки культурного обм^ та комунiкацiй всiх титв; тд-несення захiдно! масово1 культури та м1жнародних
дшових зв'язшв як головного змiсту глобально! культурно! взаемодп; домывания в шдустри культури мультинацiональних корпорацш як творцiв i власник1в шфраструктур, органiзацiй необхвдних для виробництва i розповсюдження продуктiв культури; змщення географi! глобально! культурно! взаемодi! в бш деяких важливих шляхiв, характерних для свггового порядку до чаав Друго! свiтово! вшни» [3, с. 401]. Тобто йдеться про той культур-ний ландшафт модершзаци, який е мiнливим i не-передбачуваним, залежить вiд засобiв масово! ко-муткацд, телекомунiкацiй, 1нтернет та ш.
Висновки. Всi засоби глобалiзацi!' пасують перед мас-медiа, а мас-медiа залишаеться единим чинником мультинацюнально! корпорацi! щодо створення глобальних засад для ринку культурних медiа-артефактiв. Тобто на рiвнi технологiчних субструктур мас-медiа та ш. здiйснюеться та глоба-лiзацiя, яка немае проблемного ядра, про яке йдеться. Проблема виникае там, де виникае презумпция волi продуценпв культурних цiнностей, як1 можуть здiйснити простiр комушкацп, простiр взаемодп, здшснити геополiтичну стратегш культуротво-рення.
Лггература
1. Бiлий О. Новiтнi метаморфози радянського „новоязу" / О. Бший // Полiтологiя посткомунiзму. -К.: Полтична думка, 1995. - С.- 86 - 88.
2. Бистрицький Е. Посткомунютична фiлософiя посткомунiстично! доби / Евген Бистрицький // Поль толопя посткомунiзму. - К.: Полтична думка, 1995. - С. 13 - 67.
3. Гелд Д. Глобальш трансформацп / Д. Гелд, Е. МакГрю, Д. Голдблатт, Д. Перратон ; пер. з англ. В.Курганського, В. Окори. - К. : Фешкс, 2003. -548 с.
4. Делез Ж. Складка, Лейбниц и барокко / Жиль Делез. - М.: Логос, 1997. - 264 с.
5. Ортега-и-Гассет Х. Дегуманизация искусства / Х. Ортегга-и-Гассет. - М. : Радуга, 1991. -639с.
6. Пави П. Словарь театра / Патрис Пави. - М. : Прогресс, 1991. - 504 с.
7. Рябчук Н. Украинская посткоммунистическая трансформация: между дисфункциональной демократией и неконсолидованным авторитаризмом / Н. Рябчук. - [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://polit.ru/article/ 2010/06/01/икшпе
