CC BY
72
Ф1ЛОСОФ1Я
УДК 1:316.4
О. П. Дзьобань, доктор фшософських наук, професор
АКС1ОЛОГ1ЧНИЙ ВИМ1Р ПРОБЛЕМИ БЕЗПЕКИ (ЗВЕРТАЮЧИСЬ ДО ТОМАСА ГОББСА)
Присвячено фтософсъкому анализу опрацювання Томасом Гоббсом ¡деИ забезпе-чення безпеки. Показано, що в свош полтичтй теорИ вт виходив з того, що для до-сягнення безпеки необх1дний абсолютизм верховноI державноI влади як щнтстъ, причому заснований на непохитних тдставах природного закону.
Ключовi слова: безпека, право, закон, суверен, влада, держава.
Актуальтсть проблеми. Проблема безпеки мае велике значення для будь-яко! людсько! сшльноти у зв'язку з необхщшстю попередження i л!кш-даци загроз, здатних позбавити людей матерiальних та духовних щнностей, а у деяких випадках — i життя. У сучасних суспiльствах, незважаючи на на-явнiсть iнститутiв прав людини, якi покликанi забезпечувати необхiднi умови юнування iндивiдiв, безпека останнiх залишаеться надзвичайно актуальною, осюльки задоволення саме цих штеремв е певною умовою здiйснення всiх iнших iнтересiв. У зв'язку з цим важливими е ретроспективний аналiз i пере-осмислення ключових питань, пов'язаних з визначенням проблеми безпеки, вихщних дефiнiцiй з обранням найбiльш придатних концепцiй для реал!зацп основоположних моментiв ще! проблеми.
Анал1з наукових джерел I публшащй свщчить про те, що, незважаючи на солщну дослiдницьку базу спадщини Т. Гоббса, iснуе неоднозначнiсть розумшня окремих аспектiв його творчостi, зокрема проблеми безпеки, ви-свiтлення аксюлопчних аспектiв яко! i е метою дано! статп. Тому метою \ завданням статп е здiйснення сощально-фшософського та фшософсько-
© Дзьобань О. П., 2010 3
правового аналiзу теоретично! спадщини Гоббса стосовно опрацювання где! забезпечення безпеки1.
Томас Гоббс (1588-1679) був першим мислителем Нового часу, який, за словами Б. Чичерша, з чистих начал природного права розвинув повне i сис-тематичне вчення про державу [1, с. 165]. У сво!й полггичнш теорп вiн ви-ходив з уявлень про безпеку держави як основно! политично! цшносп, при-чому для 11 досягнення використовував абсолютизм верховно! державно! влади, засновано! на непохитних щдставах природного закону.
В одному з перших роздМв «Левiафана» Т. Гоббс починае сво! мiркуван-ня з приводу природного стану людського роду з досить несподiвано! тези про природну рiвнiсть людей щодо фiзичних i розумових здiбностей i нама-гаеться цю досить стрну тезу довести по-своему. З рiвностi здiбностей вш виводить рiвнiсть надiй на досягнення цшей. А осюльки двое людей не можуть володiти однiею рiччю, то мiж ними виникае ворожнеча (вшна). Причини ворожнечi людей, за Т. Гоббсом, знаходяться у самш природi людини, i таких основних причин три: суперництво, недовiра та жага слави.
Суперництво рiвних за природою людей супроводжуеться насильством 1 виникае з приводу !хшх домагань на будь-як об'екти власностi: майно шшо! людини, вона сама, !! родина, дiти, худоба тощо. Недовiра м1ж людьми при-зводить до того, що вони застосовують насильство з метою самозахисту. Жага слави призводить людей до того, що вони вдаються до насильства з метою домогтися вщ iнших почестей, визнання свое! переваги, бшьшо! поваги тощо.
Т. Гоббс не погоджуеться з добре вщомою в iсторi! полiтично! думки тезою Арютотеля про те, що людина е сусшльна тварина i не може жити поза спiлкуванням. Навпаки, вiн переконаний, що люди не вщчувають шя-кого задоволення вщ життя в суспiльствi i змусити людей жити разом та мирно мiж собою може тшьки верховна влада, яка тримае вшх у покорь Т. Гоббс переконаний, що «поки люди живуть без загально! влади, яка три-мае всiх !х у страху, вони перебувають у тому сташ, що називаеться вшною, i саме в станi вiйни вмх проти всiх» [2, с. 87]. У цьому природному стан1 немае мюця для працьовитостi, оск1льки шкому не гарантованi плоди його пращ. Отже, немае землеробства, судноплавства, морсько! торпвл^ зручних будинкiв, немае знання земно! поверхш, обчислення часу, ремесла, лггера-тури, немае суспiльства. Зате в природному сташ е вiчний страх i постiйна небезпека насильницько! смертi, i життя людини е самотшм, бiдним, без-просвiтним, тупим та короткочасним.
1 Тема дано! статп безпосередньо пов'язана з сощально-фшософськими дослiджен-
нями у межах комплексно! цшьово! программ НДР «Фiлософськi та культуролопчш проблеми духовного життя сустльства та розвитку особмстостi», яку здшснюе кафедра
фiлософil Нацiональноl юридично! академй Укра!^ iменi Ярослава Мудрого.
4
Стан вшни вмх проти вмх характеризуеться також тим, що поняття правильного i неправильного, справедливого i несправедливого не мають тут мюця. Мiрою добра i зла для людини, що перебувае в природному сташ, е 11 особист потяги. Там, де немае верховно! влади, — немае закону, а там, де немае закону, — немае несправедливость Зазначений стан характеризуеться вщсутшстю власносп, володшня, точного розмежування «мого» i «твого». У природному сташ, робить висновок Т. Гоббс, людина перебувае в поганому становищ^ i вийти iз цього стану вона може почасти завдяки сво!м пристрас-тям, а почасти — завдяки розуму.
Пристрастi, як! роблять людей схильними до миру, е такими. По-перше, це страх смерп; по-друге, бажання речей, необхщних для гарного життя; i, по-трете, надiя придбати !х своею працьовитiстю. А розум шдказуе прийнят-нi умови миру, на основi яких люди можуть дiйти згоди. Цi умови суть те, писав Т. Гоббс, що називаеться природними законами.
Перш шж дати свое розумшня природному закону, Т. Гоббс дае визна-чення природному праву: «Природне право е свобода всяко! людини викорис-товувати власн сили за сво!м розсудом для збереження власно! природи, тобто власного життя, ^ отже, свобода робити все те, що, за и судженням, е найбiльш прийнятним для цього» [2, с. 89]. Свободу вш розумiе як вiдсутнiсть зовшшшх перешкод, котрi позбавляють людину можливост робити те, що вона хоче. Звернемо увагу на ту обставину, що Т. Гоббс визначае поняття «право» через поняття «свобода». Вш також дае свое визначення природному закону: «Природний закон е припис, або знайдене розумом загальне правило, вщповщно до якого людинi забороняеться робити те, що згубно для II життя, або те, що позбавляе и засобiв до збереження, i зневажати тим, що вона вважае найкращими засобами для збереження життя» [2, с. 89]. Т. Гоббс пропонуе розрiзняти право i закон, хоча цi поняття зазвичай змiшують. Тим часом право полягае у свободi робити або не робити щось, а закон визначае i зобов'язуе до того або шшого аспекту ще! альтернативи.
У природному станi кожна людина мае право на все, навггь на життя шшо! людини. Тому доти, доки збер^аеться право вмх на все, шхто не може бути впев-неним, що проживе вщведений йому природою час для життя. Отже, перший припис, або загальне правило розуму, зазначае, що будь-яка людина мае прагну-ти миру. У цьому полягае перший i найголовтший природный закон: слад шукати миру i сприяти йому. Якщо в людини не буде надо досягти миру, то за нею за-лишаеться природне право захищати себе всiма можливими засобами.
Другий природний закон. У разi згоди на те шших людей людина повинна вщмовитися вiд права робити все, що вона хоче пею мiрою, в якш це необ-хiдно в iнтересах миру i самозахисту; людина мае задовольнятися таким ступенем свободи стосовно шших людей, який вона допустила б в шших людях стосовно себе. Мотивом i метою при зреченш вщ права е гарашад без-
пеки людсько! особистосп. Безпеку Т. Гоббс розумiе, як збереження життя i забезпечення засобiв такого збереження життя, за якого воно не стало б важ-ким [2, с. 92]. Взаемне перенесения права, або обмш правами, е тим, що люди називають договором.
Пiд час формулювання другого природного закону Т. Гоббсу довелося вдатися до поняття громадянського стану, який вiн одночасно ототожнив з поняттям держави i визначив останню як оргашзащю примусово! влади. Т. Гоббс пояснив, якщо природний стан е станом вшни вмх проти всiх, то в громадянському станi е влада, встановлена для справляння примусового впливу на тих, хто без такого впливу порушив би свое слово. Т. Гоббс зазна-чив, що державою вш вважае органiзацiю примусово! влади.
Звернемо увагу на те, що перший закон природного права проголошуе мир i безпеку як головш полiтмчнi цiнностi, укорiненi у розум^ Всi iншi цш-ностi повинш використовуватися лише як засоби досягнення миру. Так, дру-гий природний закон пщкоряе «миру i безпещ» таку полiтмчну цiннiсть, як свобода шдивща. У Т. Гоббса йдеться саме про свободу iндивiда, яку вш ви-словлюе мовою правово! аксiологi!: вiдмова кожного вiд сво!х прав тiею мь рою, в якш цього вимагають iнтереси миру i безпеки. Держава (органiзацiя примусово! влади) також е несамостшною i самодостатньою цiннiстю, а за-собом досягнення миру i безпеки (самозбереження).
Третш природний закон свщчить про те, що люди повинш додержувати-ся укладених ними угод. У цьому природному законi мiстяться джерела i засади справедливостi. Природа справедливой! полягае у виконаннi угод, що мають обов'язкову чиншсть, писав Т. Гоббс, але обов'язкова чиншсть угод починаеться лише з встановлення громадянсько! влади, досить мiцно!, аби примусити людей до виконання сво!х угод, i з чим зб^аеться також начало власностi.
Четвертий природний закон Т. Гоббс сформулював так: людина, що одержала благодiяння вщ iншо! людини з !! милосп, а не з примусу, повинна поводитися так, аби людина, яка зробила благодiяння, не мала розумно! пщ-стави каятися у сво!й добротi.
П'ятий природний закон е законом люб'язностг кожна людина мае при-стосовуватися до всiх шших.
Шостий природний закон е законом прощення: за наявностi гарантi! вщ-носно майбутнього людина повинна прощати минулi образи тим, хто, вияв-ляючи каяття, бажае цього.
Сьомий закон проголошуе, що у разi помсти (воздаянш злом за зло) люди повинш погоджуватися не з розмiрами заподiяного зла, а з розмiрами того блага, яке мае бути тсля помсти. Вiдповiдно до цього закону людям заборо-няеться накладати покарання з якою-небудь шшою метою, нiж виправлення злочинця або застереження iнших. 6
Восъмий закон констатуе таке: жодна людина не повинна дiями, словом або жестом виявляти ненависть або презирство щодо шшо! людини.
Мiркуючи з приводу дев 'ятого закону, Т. Гоббс писав, що в природному сташ вм люди е рiвними, а iснуючу в цей час нерiвнiсть було введено грома-дянськими законами. Вiн зауважував, що додержуеться доктрини Арiстотеля про природну нерiвнiсть людей, яка е основою його «Политики». За Ар!сто-телем, е люди, призначеш самою природою до управлшня, як найбiльш мудр!, iншi ж, що володiють мщним тiлом, — до служби, начебто подш на хазя!в i слуг було встановлено не угодою людей, а рiзницею розумових здiбностей. Але такий умовивщ Арiстотеля спростовують не тшьки розум, а й досвщ. Адже, не без гумору зазначав Т. Гоббс, мало знайдеться дуршв, як! не хотiли б самi управляти собою. Формулюючи дев'ятий закон, Т. Гоббс зазначав: якщо природа зробила людей р!вними, то ця р!вшсть мае бути визнаною; якщо ж природа зробила людей нер!вними, то р!вшсть все-таки повинна бути допу-щеною, оскшьки люди вважають себе р!вними i вступають у догов!р не шак-ше, як на р!вних умовах. Сам же закон установлюе, що кожна людина мае визнавати шших р!вними соб! вщ природи. Порушенням цього правила е гордють. Таким чином, Т. Гоббс не наполягав на р!вност людей як на емт-ричному фактi, а визнавав р!вшсть як полгтичну вимогу або, iнакше кажучи, полгтичну цшшсть.
З цього закону випливае наступний: вступаючи в мирний догов!р, жодна людина не повинна вимагати надання соб! якого-небудь права, надати яке будь-якш шшш людиш вона не погодилася б. Якщо людина призначена бути суддею в спор! м!ж двома людьми, то наступний десятий природний закон пропонуе, аби вона неупереджено !х розсудила. За цим законом неподшьш речi мають бути, якщо це можливо, використанi сшльно, причому, якщо к!ль-юсть речей дозволяе, — використаш без обмеження, в противному разi — пропорц!йно числу тих, хто мае право. Однак е реч^ як! не можуть бути ш подiленi, н! використан! сп!льно. У цьому раз! природний закон, що пропонуе неупереджешсть, постановляе, аби право володшня надавалося в ц!лому, чи, шакше (якщо встановлюеться почергове користування), — за жеребом. Те, що вмм людям, як! е посередниками миру, повинна бути надана гарантя не-доторканност!, — це теж природний закон. 1нший природний закон — оди-надцятий — радить: у раз! спору сторони мусять п!дкорити свое право р!шен-ню третьо! особи — арб!тра.
«Так! природт закони, що пропонують мир як цшноеп збереження людей у мам ! стосовн! лише вчення про громадянське сусп!льство» — резюмував Т. Гоббс [2, с. 109]. Звичайно, м!ркував в!н дал!, б!лъшосп простих людей, що п!клуються лише про !жу, немае часу займатися дедукщею ! виводити самим щ природн! закони !з власного розуму. Але, аби н!хто з людей не м!г виправ-довуватися незнанням цих закошв, !х було резюмовано в одному легкому
правил^ доступному розумшню навиъ само! нездiбно1 людини: не роби тшо-му того, чого ти не бажав би, щоб було зроблено тобi.
Природш закони е незмшними i вiчними, тому що несправедливiсть, не-вдячнiсть, гордiсть, лукавство та iншi пороки нiколи не можуть стати право-мiрними. Наукою про щ природнi закони е моральна фшософш. Отже, Т. Гоббс, виходячи з единого начала — збереження безпеки спiлъноти як головно! цш-ностi людського спiвжмття, виводив як юридичш, так i моральнi закони, яю злилися в його теори в одне цiле.
Т. Гоббс вважав, що в природному сташ те, що вш формулюе як природы! закони, юнуе як певна природна схмлънiсть людей, про яку за допомогою розуму можна зробити певний умовивщ. Ц приписи розуму зазвичай називають законами, що, однак, не вщповщае !хнш сутносп, оскiлъкм щ приписи е лише певними умовиводами, а законом у власне юридичному сенсi е тшьки те, що видано верховною владою i спираеться на меч держави. Виходячи з цього, можна зрозумтш, чому для Т. Гоббса не юнувало бшьш високо! шстанци в питаннях права i морали н!ж держава, яка за допомогою закотв регулюе полтичну поведiнку людей (зо-втшню сторону поведiнкм). Тому, як слушно констатуе К. Хюбнер, на противагу Ж. Бодену Т. Гоббс «вщкидае природне право, визнаючи значення лише видаваного сувереном громадянського державного права. Природно-правовi закони (як, наприклад, заборона крадгжок або вбивства) суть лише пуст! формули, як е практично марними. Те, що вважаеться крадiжкою i в яких випадках це е крадiжкою, або те, що вважаеться убивством i в яких випадках це е вбивством у криминально-правовому сенсi — все це потребуе визначення винятково в межах законiв, як1 встановлюють, що взагал1 варто розум!ти щд "мо!м" i "тво!м", п!д правом на життя i таке шше» [3, с. 84].
Розiбравшись з питанням про природний стан людського роду i природних законiв, другу частину «Левiафану» Т. Гоббс присвятив державi, стверджуючи, що для досягнення миру й безпеки люди створили штучну людину, «державу». Перебiг його мiркувань такий. в!д природи люди люблять волю i панування над шшими, але турбота про самозбереження i 6!льш сприятливе життя, тобто про безпеку, змушуе !х обмежувати себе, живучи в держава 1м необхщно д!йти згоди, що базуеться на угод! й загальнш владi (угода без влади, без меча — лише слова, яю не можуть гарантувати людиш безпеку).
Загальна влада спроможна захищати людей в!д вторгнень чужоземцiв i в!д несправедливостей, заподгюваних один одному. Але для цього вона повинна бути единою, зосередженою в руках одного суб'екта (шдивщуального чи колективного). Сдтсть влади полягае не тшьки в тому, що вона персотфжуеться в единому суб'екп, i у тому, що загальна влада як би засновуеться кожною людиною. «1накше кажучи, для встановлення загально! влади необхгдно, аби люди призначили одну людину чи групу людей, як! виявилися б !хшми представниками: аби кожна людина вважала себе довiрителем стосовно всього, 8
що носш загально! особи робитиме сам або змусить робити шших вщносно загального миру й безпеки, ! визнае себе вщповщальним за це; аби кожний пщкорив свою волю ! судження вол! ! судженню номя загально! особи» [2, с. 119]. Якщо це вщбулося, писав Т. Гоббс, то велика юльюсть людей, об'еднаних у такий спомб в однш особ!, називаеться державою. Вш дав таке визначення сутност держави: «Держава е единою особою, вщповщальною за дИ яко! зробила себе шляхом взаемного договору мгж собою величезна юльюсть людей, для того, аби ця особа могла використати чинтсть ! кошти вмх !х так, як визнае за необхщне для !хнього миру ! загального захисту» [2, с. 119].
Верховна влада, за Т. Гоббсом, може засновуватися двома шляхами. По-перше, силомщь; по-друге, за добровшьною згодою. Заснована за добровшьною згодою держава називаеться политичною, або заснованою на встановленш. В ютори пол!тично! думки Т. Гоббс разом з Дж. Локком ! Ж.-Ж. Руссо е представником так звано! догов!рно! теорп походження держави. I хоча в Т. Гоббса ми не знайдемо безпосередньо словосполучення «догов!рна теор1я походження держави», але, цю теор!ю вш розвивае, коли йдеться про «догов!р за узгодженням». Що стосуеться термша «полгтична держава», то вш згодом суттево поширився. Розмову про права, що утворюють сутшсть верховно! влади ! одночасно е Г! ознаками, Т. Гоббс розпочинае з цього типу держави.
По-перше, шддаш в такш держав! не мають права без дозволу суверена скинути його владу ! повернутися до хаосу роз'еднано! юрби. По-друге, укладаючи догов!р, кожна людина укладае його одна з одною, а не з сувереном, тому не може мати мюце порушення угоди з боку суверена !, отже, шхто з його тдданих не може бути зв!льнений в!д подданства тд приводом того, що суверен порушив як!-небудь сво! зобов'язання. Адже очевидно, що той, хто став сувереном, не укладав попередньо! угоди з умма сво!ми тдданими. Потрете, якщо бшьшють оголосила когось сувереном, то не згодний з цим змушений тдкоритися вол! бшьшост!
По-четверте, оскшьки в такш держав! кожний тдданий е вщповщальним за вс дп суверена, то що б не робив суверен, це не може розглядатися як неправом!рна ! несправедлива д1я стосовно щдданого. По-п'яте, жодна людина не може бути по праву страченою або якось шакше покараною ким-небудь з1 сво!х шдданих. По-шосте, оскшьки в компетенци суверена перебувае забезпечення миру та безпеки, ! вш може робити все, аби запобнти внутршшм розбратам ! загрозам ззовш, то до компетенци верховно! влади входить ! судд!вство з приводу того, як! думки й вчення перешкоджають, а як! сприяють миру та безпещ. Верховна влада мае визначити, «хто повинен розслщувати доктрини вмх книг, перш ашж вони будуть опублжоваш» [2, с. 59].
Як зазначав Т. Гоббс, «дп людей обумовлеш !хшми думками, ! в гарному управлшш думками полягае гарне управлшня д!ями з метою запровадження
серед них миру та згоди» [3, с. 122]. По-сьоме, верховнш владi належить право засновувати громадянсью закони, особливi закони кожно! окремо! держави, передусiм закони про власшсть. По-восьме, складовою верховно! влади е право юрисдикци, тобто право розгляду i вирiшення всiх спорiв, що можуть виникнути стосовно закону, як громадянського, так i природного, або того або шшого факту.
По-дев'яте, до компетенци верховно! влади належить право оголошення вiйни та укладення миру з iншими державами. Це право судити про те, що потрiбно на даний момент в штересах загального добра i яких чинностей мають набути для досягнення дано! мети зiбранi, озброенi та оплачет сили, а також яка сума повинна бути зiбрана з шдданих для покриття видатюв. Верховна влада мае право розпоряджатися вшськами держави, суверен завжди е верховним головнокомандувачем. По-десяте, до верховно! влади належить право вшх радникiв, мiнiстрiв та iнших посадових осiб i чиновникiв як цивiльних, так i вiйськових. По-одинадцяте, суверен може як нагороджувати i заохочувати людей до служшня державi, так i накладати покарання i безчестити тих, хто заподгае !й шкоду. По-дванадцяте, суверену належить право роздавати почесш титули, встановлювати градацiю цiнностей людей, яю зробили або спроможнi зробити послугу державi.
За такими ознаками визначаеться верховна влада. Ui права е непередаваними i неподiльними. Це Т. Гоббс доводить у такий спомб. G так права (вони не увшшли в перелiченi вище), як можуть бути переадресованi сувереном комусь iншому. Але, якщо вiн передасть комусь шшому право розпоряджатися вшськами, то збереження за собою права судово! влади буде марним, оскшьки в нього не буде чинносп привести закони до виконання. Якщо вш поступиться кому-небудь правом стягувати податки, то пустим залишаеться його право розпоряджатися вiйськовими чинностями. Якщо вш вiдмовиться вiд права цензури тих чи шших доктрин, то люди можуть повстати1.
Рiзновидiв держави, засновано! на встановленнi влади, може бути тшьки три: монархия (верховна влада належить однiй людиш); демократiя, або народо-владдя (верховна влада належить зборам громадян, що представляють усiх, хто хоче брати участь у виборах); аристокрапя (верховна влада належить зборам громадян, що представляють лише частину громадян). 1нших видiв правлiння бути не може, адже навряд чи хто-небудь назве анархию новою формою влади. Що ж стосуеться термiнiв «тирашя» i «ол^арх1я», як зустрiчаються, то це не назви шших форм правлшня. Ti, хто незадоволений монарх1ею, називають !! тиранiею, а незадоволенi аристокрапею називають цей вид влади олiгархiею.
1 Т. Гоббс був переконаний, що недавню громадянську в1йну в Англй спричинила неправильна думка, поширена серед бшьшосп населення, згiдно з якою зазначеш права повиннi бути роздшеш мiж королем, лордами та палатою громад. Bin був упев-нений, що в найближчому майбутньому кра!на повернеться до його ще! nеподiльnос-тi верховно! влади. Тут, як вщомо з наступних подш, Т. Гоббс помилявся. 10
Але не варто вважати, що правлшня мае одну форму, коли воно нам подобаеть-ся, та !ншу, коли воно нам не подобаеться, вважав Т. Гоббс.
Природно припустити, що Т. Гоббс щкавився питаниям про зв'язок форм державного устрою ! державно-полтичних цшностей, таких як мир та безпека. Дшсно, вш досл!джував питання про те, як монарх!я, аристократ!я та демократы забезпечують головне призначення держави — мир та безпеку. З ще! точки зору вш в!ддав перевагу монарх!!. Переб!г його м!ркувань такий. Будь-яка лю-дина, надшена владою, мае в соб! два начала: як пол!тик вона повинна тклу-ватися про загальне добро; як приватна особа вона дбае про сво! власш iитереси, штереси свое! родини, родич!в та друз!в. Якщо с^льт штереси перетинаються з !! приватними штересами, людина найчаст!ше в!ддае перевагу власним ште-ресам, тому що пристраст е сильтшими за розум, отже, стльш штереси най-бшьше переважають там, де вони поеднуються з приватними штересами. Саме таке поеднання е в монарх!!. У монарх!! е один володар, який легко може задо-вольнити себе ! наближених до нього, у той час як у члешв збор!в фаворипв ! родич!в набагато бшьше. Монарх може радитися з тими, чию думку вважатиме слушною. У демократ!ях поради дають особи, як! мають на це право ! найчас-тше компетентн! у придбанн! багатства, тж у знаннях. Порадниками стають також демагоги ! оратори, як! грають на публ!ку, аби розпалити пристрасп, ! шкодять !нтересам справи. За тако! ситуац!! таемне ведення справ, у якому часто виникае необхщшсть у держав!, стае неможливим.
Дал! в!д держави, засновано! на встановленш влади (за допомогою сус-шльного договору), Т. Гоббс переходить до розгляду держав, заснованих на придбанш, або деспотично! влади, або держав, заснованих на чинносп (що-разу Т. Гоббс використовував ц! р!зш поняття як взаемозам!нн!). В обох ви-падках — за догов!рного походження держави або за силового — спонукаль-ним мотивом утворення держави за теор!ею Т. Гоббса е страх. Але, якщо в першому випадку страх перед шшим (а не перед сувереном) змушуе людей домовлятися ! обирати верховну владу, то в державах, заснованих на чиннос-т!, страх перед сувереном в!ддае людей !й у п!дданство. Це единий критер!й, за яким ц! два р!зн! типи держави вщр!зняються пом!ж собою.
Зазначимо, що питанню про державу, засновану на чинност!, Т. Гоббс придшив значно менше уваги, н!ж держав!, заснованш на угод! (лише один роздш з 15), а також шш! критер!! такого типу держав не завжди зрозум!л!. Так, вш писав, що в державах, заснованих на придбанш, верховну владу створено силомщь. «А верховна влада створена силомщь, коли люди — кожен окремо або вм разом — бшьшютю голос!в з остраху смерт! або невол! беруть на свою в!дпов!дальшсть вс! д!! т!е! людини або збор!в, у влад! яких перебувае !хне життя або свобода» [3, с. 138]. Таким чином, як слушно зазначае росш-ський досл!дник творчост! Т. Гоббса Л. Зотова, ! в цьому тип! держави зберь гаеться в!дпов!дальн!сть п!дданих за вс! д!! суверена [4, с. 62]. Однаков! також права ! насл!дки верховно! влади [5, 6].
Поняття «панування» Т. Гоббс використовував для держав, заснованих на придбанш. У них панування може бути набуте подв!йним шляхом: шляхом на-родження та шляхом завоювання. Право панування на основ! народження е правом батька над сво!ми дгтьми — така влада називаеться батьювською. Право панування на основ! завоювання е правом хазя!на над слугою, — така влада називаеться деспотичною. Т. Гоббс спещально тдкреслював, що право панування як у першому, так ! у другому випадку засноване на згод! падкорятися як батьювськш влад!, так ! влад! завойовника, ! пояснював, чому це саме так.
Що стосуеться обов'язюв суверена у сфер! м!жнародного права, то Т. Гоббс виходив з того, що м!жнародне право ! природне право одне й те саме. Кожний суверен при забезпеченш безпеки свого народу мае те саме право, що може мати будь-яка людина при забезпеченш власно! безпеки. Той самий закон, який диктуе людям, як не мають громадянського правлшня, що вони повинш робити ! чого уникати, диктуе те саме держав!, тобто совюп суверенних держав ! верховних збор!в, оскшьки судилище природного права перебувае тшьки в совюп, де царюе не людина, а Бог.
На заюнчення розд!лу про державу Т. Гоббс висловив сво! побажання ! спод!вання на те, що коли-небудь його короткий ! ясний тв!р потрапить до рук суверена, який самостшно його вивчить ! використае наявш там умоглядш !стини на практищ.
Висновок. Сьогодш й у перспектив!, очевидно, подальш! адекватш реаль-нш сощальнш дшсносп науков! розвщки в цариш безпеки без опори на класичну спадщину видаються досить сумшвними. Безперечно, творчють Т. Гоббса, незважаючи на !! щнтсть ! перманентну актуальшсть, повшстю не вичерпуе вмх аспекпв сощально-фшософського ! фшософсько-правового осмислення проблеми безпеки. Однак погляди цього мислителя е найбшьш показовими ! можуть стати тим перспективним аспектом осмислення сутнос-т безпеки, навколо якого будуватиметься майбутня система забезпечення безпеки як на нацюнальному, так ! на глобальному р!вш.
Л1ТЕРАТУРА
1. Чичерин, Б. Н. Политические мыслители древнего и нового мира [Текст] / Б. Н. Чичерш. — СПб. : С.-Петерб. ун-т МВД России; Лань, 1999. — 331 с.
2. Гоббс, Т. Лев!афан [Текст] / Т. Гоббс. — М. : Мысль, 2001. — 478 с.
3. Хюбнер, К. Нация: От забвения к возрождению [Текст / К. Хюбнер- М. : Канон+; Реабилитация, 2001. — 399 с.
4. Зотова, Л. В. Безопасность народа и государства как главная политическая ценность в учении Томаса Гоббса [Текст] / Л. В. Зотова // Вестн. Рос. ун-та дружбы народов. — Серия : Политология. — 2003. — № 4 — С. 55-64.
5. Дзьобань, О. П. Проблема шдивщуально! та колективно! безпеки у творчост То -маса Гоббса та 1мману!ла Канта (фшософсько-правовий аспект) [Текст] /
О. П. Дзьобань, Ю. С. Разметаева // Проблеми фшософи права. — 2005. — Т. III. — № 1-2. — К.-Чершвщ : Рута, 2005. — С. 368-373. 6. Дзьобань, О. П. Проблеми безпеки у доп^ршй концепцп Томаса Гоббса: аксюло-гiчний аспект [Текст] / О. П. Дзьобань // Стратепчш прюритети. — 2008. — № 1 (6). — С. 161-167.
АКСИОЛОГИЧЕСКОЕ ИЗМЕРЕНИЕ ПРОБЛЕМЫ БЕЗОПАСНОСТИ (ОБРАЩАЯСЬ К ТОМАСУ ГОББСУ)
Дзебань А. П.
Посвящено философскому анализу разработки Томасом Гоббсом идеи обеспечения безопасности. Показано, что в своей политической теории Гоббс исходил из того, что для достижения безопасности необходим абсолютизм верховной государственной власти как ценность, причем основанный на нерушимых основаниях естественного закона.
Ключевые слова: безопасность, право, закон, суверен, власть, государство.
AKSYOLOGY MEASURING OF PROBLEM OF SAFETY (SPEAKING TO THOMAS GOBBS)
Dzeban A. P.
The article is devoted to the philosophical analysis of development of Gobbs of idea of providing safety. It is rotined that in the political theory Gobbs went out from that for achievement of safety absolutism of state sovereignty as value is needed, thus based on the inviolable grounds of natural law.
Key words: safety, right, law, power, state.
УДК 351.746.1(477)(075.8)
В. А. Мандрагеля, доктор фшософських наук, доцент
еВРОПЕЙСЬКА ПОЛ1ТИКА БЕЗПЕКИ I ОБОРОНИ (еПБО), НАТО, США: ТРИКУТНИК ПАРТНЕРСТВА ЧИ КОНКУРЕНЦП?
Проаналiзовано ключовi загрози европейсьюй безпещ: тероризм, розповсюджен-ня зброг масового ураження (ЗМУ), регюнальт конфлiкти, розпад держав, оргашзо-вана злочинтсть. Свропейська полтика безпеки i оборони порiвнюeться зi страте-гieю нащонально! безпеки США, НАТО.
Ключовi слова: Свропейська полШика безпеки i оборони, стратегiя нащональног безпеки США, НАТО.
© Мандрагеля В. А., 2010
13
