CC BY
58
УДК 130.3
С. М. Мануйлов, доктор фшософп, професор
Ф1ЛОСОФСЬКО-ПРАВОВ1 КОНЦЕПЦП ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ПРАВОВО1 ДЕРЖАВИ
У статт1 розглядаються фыософсько-правов1 концепцИ виникнення тарозвитку правовог держави в ¡сторп фтософськог думки. Робиться висновок, що в Укран збыьшуеться впевнешсть у необх1дност1 цього досл1дження 7 реал^зацИцгег концепци на практищ. Конституция Украгни забезпечуе новий етап розвитку вчень про правову державу в Украгм.
Ключовi слова: держава, право, закон, правова держава, концепцИ правовог держави.
Актуальтсть проблеми. Зародки теори правово'' держави у виглядi щей гумашзму, широкого i обмеженого зазiхання пануючого класу на принципи демократизму, установлення i збер^ання свободи, панування права i закону простежуються ще в мiркуваннях передових для свого часу людей: мислите-лiв-фiлософiв, юториюв, письменниюв, юристiв Давньо'1 Грецп, Риму, 1ндп, Китаю й шших кра'н. Традицiйна концепцiя правово'' держави пройшла складний i тривалий шлях i склалася на початку XIX ст. Але бшьшють iдей, на яких вона базувалася, висувалися набагато рашше. Ще в античнi часи ро-зумiли, що лише право може дати владi мiрy
Таким чином, актуальшсть проблеми полягае в основних тдвалинах фь лософсько-правово'' детермшацп виникнення та розвитку держави.
Розробц теори правово'1' держави присвячено чимало праць, починаючи вщ класикiв античност до сучасних розробок. Зокрема, проблема розглядалася у працях Платона, Аристотеля, Н. Маюавелл^ Ж. Бодена, Т. Гоббса, Г. Гегеля, С. Франка, С. Алексеева, О. Хьоффе, В. Четвернша та ш. Втсм, у сучасних умовах розвитку украшського суспшьства проблема розбудови правово'1 держави е дуже актуальною, це потребуе грунтовного фшософського осмислення iснуючих концепцш виникнення та розвитку правово'' держави.
Завданням даног статтi е спроба розкриття сутност та змiсту основних концепцш виникнення та розвитку правово'' держави в юторп фшософсько'' думки. Ще давньогрецький фiлософ-iдеалiст Платон у сво'х вiдомих дiалогах «Держава», «Пол^ик», «Закони» тощо писав: «Я бачу близьку загибель тсе'' держави, де закон не мае сили й знаходиться пщ чиеюсь владою». Вщповщно, там, де закони встановленi в штересах декiлькох людей, мова йде не про дер-жавний устрш, а тiльки про внутрiшнi суперечки [2, с. 46].
© Мануйлов М., 2016
71
Тирашя, яка неминуче приходить, за думкою Платона, на 3MÍHy демократа, «сп'яншо1» «свободою в непохитному виглядЬ», коли надмiрна свобода обер-таеться надмiрним рабством, е найгiршим видом державного устрою, де ца-рюють беззаконня, свавiлля й насильство. «Тшьки там, - зазначав Платон, - де закон - володар над правителями, а вони - його раби, я вбачаю спасшня держави i вс блага, яю тшьки можуть подарувати державi боги» [2, с. 45].
Аналопчш щй, якi заклали основу теорп правово'1 держави, розвивалися також у роботах Аристотеля - за словами К. Маркса - «найбшьш великого мислителя». Вш був захисником права шдиввда, приватно'1' власностi як про-яву в кожнiй людинi «природноi любовi до самого себе» i розвивав на проти-вагу Платону погляд на державу, як на продукт природного розвитку, як на вищу форму людського спiлкyвання, що охоплюе собою всi iншi форми (у виглядi родини, поселення i т. ш.). Йому належить крилатий висшв: Amicus plato, sedmagis amica Veritas, що в перекладi означае: «Платон меш друг, але ютина дорожче» [4, с. 365-366].
Виражаючи свое ставлення до державно'1' влади, права i закону, Аристотель постшно проводив думку про те, що «не може бути справою закону волода-рювання не тшьки за правом, але й всупереч праву, прагнення ж до насиль-ного тдкорення, звiсно, суперечить ще'1" права». Аристотель робив такий висновок: «Там, де вщсутня влада закону, немае мюця бyдь-якiй формi державного устрою. Закон повинен володарювати над уйм». Вiн також вважав, що в найбшьш правильному устро'1' i правильно утворенш державi правлять не люди, а закони, оскшьки навт кращi правителi схильнi до пристрастей, закон же е врiвноважений розум: порушення правителем законiв веде до вщ-хилення вiд «полггики» в бiк «деспота» [2, с. 60].
З вдеями передових мислшешв Давньо'1' Грецй про право, свободу, людську гiднiсть i гyманiзм перегукуються гyманiстичнi переконання i погляди дав-ньоримських полiтичних i сyспiльних дiячiв, письменникiв, iсторикiв, поетiв. Особливо виразно це простежуеться у працях вщомого римського дiяча i мислителя Цицерона, таких як «Про державу», «Про закони», «Про обов'язки», а також у численних творах шших римських письменниюв i фiлософiв епохи iмперii.
«Що таке держава? Чшм надбанням вона е?» - питав Цицерон. I ввдповщав так: «Надбанням народу, який розyмiеться не як "будь-яке об'еднання людей, зiбраних разом будь-яким чином", а як "об'еднання багатьох людей, пов'язаних разом мiж собою згодою в питаннях права"». Цицерон незмшно укладав властивi людськш природi, рiвно як i природi взагалi, розум i справедливiсть. Право ж е, за його думкою, необхвдним конституюючим джерелом держав-носп взагалi [3, с. 250].
Як вщомо, Цицерон був переконаним i послщовним прихильником природного права. Вш виходив iз того, що права i свободи людини не даруються i не встановлюються кимось i за чшм би то не було бажанням або велшням, а належать ш за самою природою. Оперуючи поняттям «ютинного закону», Цицерон розглядав його як «розумне положення, яке вiдповiдаe природ^ роз-повсюджуеться на всiх людей, постшне, вiчне, яке покликане на виконання боргу, наказуючи i забороняючи, вiд злочину вiдлякуе; воно, однак, е шщо, коли це не потрiбно, не наказуе чесним людям i не забороняе 1м...» [4, с. 366].
Дуже важливим у плаш формування щей, яю заклали «перше камшня» i склали в подальшому (у видозмiненому, пристосованому до дшсносп, яка змiнилась, виглядi) основу теорп правово! держави, е сформульований Цицероном правовий принцип, згщно з яким «пiд дiю закону повинш пiдпадати всi», а не тшьки деякi «обранi громадяни». Важливим виявилося вироблене ним положення, в стввщношенш з яким будь-якому Закону мае бути власти-ве прагнення хоча б «у чомусь переконувати, а не до всякого примушувати силою i загрозами», висовував !м заклики до «людяностi, законовщповщнос-тЬ>, до боротьби за свободу i справедливiсть, за гуманне ставлення державних органiв до вшьних громадян i навiть рабiв [2, с. 73].
Давня гумашстична думка, державно-правовi погляди та ще! передових, прогресивних мислителiв того часу безсумшвно стали першоосновою всього наступного розвитку гуманiстичних поглядiв й щей, яю склали потiм фундамент теорп правово! держави.
Звiсно, до повного завершення процесу творення дано! конструкцп, само! будiвлi пiд назвою «теорiя правово! держави» було ще дуже далеко. Необхщ-но було пройти ще величезний штелектуальний шлях, який вимiрюеться на-вiть не стол^ями, а тисячолiттями. Але, тим не менше, початок, який надае надш, було покладено. Важливо було тепер не збитися з ще! дороги.
Шсля розпаду Росшсько! iмперп тривалий час полiтико-правове вчення не розвивалося (його пожвавлення спостер^аеться лише у Х1-Х11 ст.), однак поширення в Gвропi римського права i римських традицiй призводить до змщнення пiдвалин державностi, розумiння закону як волi народу, а вiдтак i визнання певно! зв'язаностi верховно! влади цим законом.
У Х11-ХШ ст. формуеться середньовiчний конституцiоналiзм у формi парламентських органiв, якi ототожнюються скорее з судом, нiж iз парламентом.
У подальшому щея обмеження правителя законом i справедливiстю зна-ходить розвиток у працях багатьох вчених, однак iз вiдчутним впливом абсолютистских тенденцiй у полiтичнiй наущ (пов'язаних iз формуванням абсо-лютних монархш у Gвропi на зламi XVI ст.), а також боротьби мiж свiтською
i церковною владою. Вщповщальшсть правителя зводиться до вщповщаль-ностi лише перед Богом i природою.
1де' Середньовiччя, однак, стали фундаментом, на якому зросло система-тичне вчення про правову державу. До ключових вiх у розвитку пол^ично! науки варто вiднести обгрунтування свiтського характеру держави, державного суверештету та верховно'' влади.
Так, в умовах боротьби проти феодального свавшля й абсолютистського деспотизму, в перюд буржуазних революцiй й утвердження нового строю були сформованi вчення про правову державу в теоретично розвинутому виглядi такими мислителями того часу, як Н. Маюавелл^ Ж. Боден.
Маюавелл^ наприклад, намагався пояснити принципи пол^ики, осмисли-ти рушшш розвитки полiтичного життя з тим, щоб зобразити контури щеаль-но'' держави, яка найкраще вiдповiдала б потребам його часу. Мету держави вш бачив у можливосп вшьного користування майном i забезпечення без-пеки для кожного. При розглядi питання про державнi форми вш вiддавав перевагу республiцi, оскiльки саме республша значною мiрою вiдповiдае вимогам рiвностi i свободи.
Боден, у свою чергу, визначае державу як правове управлшня багатьма амействами й тим, що 1'м належить. Завдання держави, на його думку, полягае в тому, щоб забезпечити права i свободи.
Особлива роль у розвитку вчення про правову державу належить Г. Грощю, Г. Гоббсу, Д. Дщро, Ш. Л. Монтеск'е, Т. Джефферсону, Дж. Локку та ш. [3, с. 251].
1з цих вчень слщ видiлити найбшьш важливi положення в правовiй дер-жавi.
Гроцiй був першим вщомим теоретиком школи природного права. Право-вi iнститути феодалiзму Гроцiй вважав такими, що суперечать природi люди-ни, тому вiн висунув вимоги нового права, «яке вщповщае законам розуму». Метою держави вiн вважав охорону приватно'' власносп посередництвом таких правоустановлень, яю б забезпечували людиш вiльне користування сво'м надбанням за згодою вах. Джерелом будь-яко'' форми держави, за вчен-ням Грощя, е громадський договiр, тому при створенш держави народ може обрати будь-яку форму правлшня, але, обравши П, зобов'язаний пiдкорятися правителям.
Як i у Гроцiя, у Дiдро державна влада виникае як продукт суспшьного договору, який надае суспшьству органiзовану полiтичну форму. Люди лише частково передають державi свою природну незалежшсть з метою забезпечення штереав i об'еднання волi i сили всiх. Державна влада, отже, засно-вана на волi народу, який е сувереном.
«Лише нащя е ютинний суверен; ютинним законодавцем може бути лише народ, лише воля народу е джерелом пол^ично! влади».
Головна мета держави, за Двдро, е забезпечення невiд'емних прав громадян та !х щастя. 1де! Дiдро продовжив й обгрунтував Кант у сво!й теорп правово! держави.
Одним iз перших, хто дав теоретичне обгрунтування демократично! держави, був Спшоза. Будучи зв'язаною законами, держава забезпечуе дшсш права i свободи людини. Вiн стверджував, що держава могутня лише тод^ коли вона гарантуе кожному громадянину не тiльки збереження життя, а й за-доволення його штерейв, i застерiгав правителiв вiд посягань на власшсть, безпеку, честь, свободу й iншi блага пiдданих.
Гоббс був захисником абсолютно! монархи в Англп, але тим не менше вш розробив ряд прогресивних положень про панування права в суспшьному житп, якi потiм були розвинеш революцiйними буржуазними мислителями. До них належить обгрунтування формально! рiвностi, непорушшсть догово-рiв. Свободу людини Гоббс розглядав як право робити все те, що не заборонено законом, i тим самим закшчив теоретичш основи найбiльш ефективно-го принципу правового регулювання суспшьних вщносин.
У трактуваннi Дж. Локка, який, за словами К. Маркса, був «класичним виразником правових уявлень буржуазного суспшьства в протилежшсть феодальному», щея панування права втiлюеться в держав^ де пануе закон, який вщповщае природному праву й визнае непорушш природнi права i свободи шдивща, i здiйснено подiл влади. Таку державу з пануванням права вш проти-ставляе деспотизму. «Воля людей, яю знаходяться пiд владою уряду, - писав вш, - полягае в тому, щоб мати постшне правило для життя, загальне для кожного в цьому суспiльствi й установлене законодавчою владою, створеною в ньому; це - свобода йти услвд моему власному бажанню у вйх випадках, коли цього не захищае закон, i не бути залежним вщ постшно!, невизначено!, невiдомо!, самовладно! волi iншо! людини». Обгрунтований тут Локком пра-вовий принцип, як i у Гоббса, iндивiдуально! свободи лише на словах дещо розходиться з наступною, що стала актуальною для нас, формулою: «дозволено все, що не заборонено законом».
Новi уявлення про подш влади отримали систематичну розробку в твор-чостi Монтеск'е. Розрiзняючи в кожнш державi три роди влади - законодавчу, виконавчу, судову, вш зазначае, що для запоб^ання зловживань владою необ-хiдним е такий порядок речей, при якому рiзнi влади могли б взаемно стри-мувати одна одну. Подш i взаемне стримування влади е, згщно з Монтеск'е, головною умовою для забезпечення пол^ично! свободи в !! вiдношеннi до державного устрою.
1дех Локка i Монтеск'е чинять пол^ичний вплив не тшьки на подальшi теоретичш уявлення про правову державшсть, а й на ранньобуржуазне кон-ституцiйне законодавство, державну пол^ику.
Цей вплив виявився, наприклад, у конституцп США 1787 р. Вона майже втшюе щею правово' держави на американському континент. Автор «Декла-рацп Незалежностi США» Джефферсон критикуе монархiчну форму прав-лiння з позицп теорп суспшьного договору й невiдчужуваних, непорушних прав людини, й вщстоюе принцип народного суверештету. Декларацiя Неза-лежностi проголошуе, що iснують невiдчужуванi права людини, для забез-печення яких створюеться держава.
Але серед прихильниюв правово'' держави ми бачимо таких, яю виходять iз пов'язаностi держави позитивним законом, прийнятим у держава Так, Ж.-Ж. Руссо писав, що закон приймаеться сувереном (народом), уряд - тшь-ки слуга й виконавець закону.
З фшософським обгрунтуванням теорп правово'' держави виступив I. Кант, який багаторазово вказував на необхщшсть для держави спиратися на право, суворо узгоджувати сво'' дп з правом, постiйно орiентуватися на право. Цен-тральне мiсце в теорп Канта займае людина, особистють. Найважлившим принципом публiчного права фшософ вважав прерогативу народу вимагати свое'' участ у встановленнi правопорядку шляхом прийняття конституцii, яка виражае його волю. Верховенство народу обумовлюе свободу, рiвнiсть i не-залежнiсть уах громадян у державi, яка виступае як «об'еднання велико'' кiлькостi людей, яю пiдкоренi правовим законам, де дiе принцип, згiдно з яким законодавець не може виршити вщносно себе те, що народ не може вирши-ти вiдносно самого себе» [2, с. 399]. Якщо держава вщхиляеться вiд даного принципу, вщ дотримання прав i свобод i не забезпечуе охорону закошв, то вона ризикуе загубити повагу i довiру сво'х громадян, спонукае 1'х зайняти вiдносно себе позицп вiдчуженостi [2, с. 402].
Там, де держава дiе на основi конституцiйного права, вiдповiдае загальнiй волi народу, там держава правова, там не може бути обмеження прав громадян i особисто'' свободи, совют^ думки, господарсько'' дiяльностi. У правовш державi громадянин повинен володiти ^ею ж можливiстю примусу тих, що володарюють, до точного виконання закону, яку мае володар щодо громадя-нина. Правову оргашзащю Кант, як i Локк, пов'язуе з подшом влади на за-конодавчу, виконавчу - урядову, i судову, що здшснюе суд присяжних, яких обирае народ [2, с. 399].
Фшософська концепщя Канта здiйснила важливий вплив на подальший розвиток полiтико-правовоi думки i практикум державно-правового будуван-ня цивiлiзованого суспiльства [3, с. 251].
Держава, згщно з Гегелем, теж е право, а саме конкретне право, тому що воно включае в себе визнання «вйх шших прав особистосп, родини i суспшь-ства». Зводячи державу в абсолют, який сто!ть над особою й суспшьством, Гегель доводить, що таю держави передують розвитку громадянського сус-пшьства. У цьому твердженнi Маркс бачив головний крок гегелiвсько! кон-цепцп держави, оскiльки в реальному житл суспiльство виникае ранiше держави, а остання е його продуктом i результатом розвитку. «Держава - це найбшьш досконала оргашзащя суспшьного життя, в якому все будуеться на правовш основi, що представляе царство реального життя». Цшшсть поглядiв Гегеля на державу полягае в тому, що примусова, насильницька функщя в нш вiдiграе не настшьки важливу роль. У цiлому вся його концепщя правово! держави прямо й однозначно спрямована проти свавшля, безправ'я i взагалi всiх неправових форм застосування сили з боку приватних ойб, полiтичних об'еднань i державно! влади.
Пiд впливом його щей у Имеччиш сформувався представницький напрям, серед прихильниюв якого були Р. Моль, В. Велькер, Р. Гнейст.
Концепцп правово! держави дотримувалися й представники юридичного позитивiзму. Саме представник цього напряму Р. фон Моль дав перший бшьш-менш грунтовний аналiз правово! держави в 1832 р., де вш назвав вищим !! принципом свободу громадян. Щоб досягти втiлення вказаного принципу, необхщна пов'язанiсть держави правом [3, с. 251].
Сллшек, представник того ж напряму, писав про самообмеження держави правом, а суб'ективш права громадян представляв як захищеш штереси.
Велике значення для «удосконалення теорп правово! держави мають працi втизняних авторiв. Головна увага в них придшяеться не тiльки основ-ним рисам i ознакам правово! держави, а й найбiльш важливим умовам !х формування. Заради справедливостi слщ зазначити, що вiтчизняними авторами концепщя правово! держави в тому вигляд^ як вона склалася i про-кламувалася на сучасному Заход^ часто-густо розглядалася лише в критичному плаш. Це було правильно й щлком виправдано, коли малися на увазi лише !! сутшсть, соцiальний змiст i призначення в кожному конкретному юторичному перiодi й стосовно кожного конкретного пануючого прошарку абу класу. Адже не е таемницею, наприклад, те, що по вщношенню до будь-яких сучасних захщних держав i тих, хто мае владу, ця концепщя закликана iдеалiзувати !х, показати !х «зв'язашсть» дiючим правом, уявити будь-яку захщну державу у виглядi якогось представника й захисника вах без ви-нятку прошаркiв суспiльства, вiдданого сторожа «загально!» справедливос-тi, законностi i правопорядку, яким воно, як показуе життя, е далеко не за-вжди [4, с. 369].
Однак в однозначному критичному пiдходi до теори правово'' держави були й значш натяжки. Недолши такого бачення полягали насамперед у тому, що при ощнщ дано'' концепцп не враховувався той факт створення й застосуван-ня п шакше, як у виглядi поличного й iдеологiчного засобу протиставлення i боротьби з абсолютистськими й iншими, подiбними 1'м, режимами, й дiяль-ност наддержавних об'еднань. Не розглядалися таю загальнолюдсью цшнос-т^ як принципи й ще'', що стосуються невщ'емних прав i свобод громадянина, прюритет i «торжество закону» в умовах демократичного державного й сус-пшьного устрою, соцiальну справедливють i непорушнiсть законност й правопорядку в умовах правово'' держави [4, с. 370].
Мова йде також про ще'' суверенности народу як джерела влади, гаранту-вання його прав i свобод, тдлепшсть держави суспiльству тощо. Маркс i Ен-гельс пiдтримали i розвинули далi iдею Гегеля про розмежування громадян-ського суспiльства i держави. Вони показали, що саме громадянське суспшь-ство складае першооснову будiвлi людського гуртожитку, а життедiяльнiсть громадянських об'еднань е головною рушшною силою юторичного прогресу або дослiвно «ютинний осередок й арена вые'' юторп». Маркс розглядав державу i право, виходячи з вщкрито' або класово'' теорп суспiльного розвитку. Слщ згадати його слова: «Свобода полягае в тому, щоб перетворити державу iз органу, який сто'ть над суспшьством, в орган, який цьому суспшьству по-внiстю пiдкоряеться»; та i в наш час бшьша або менша свобода державних форм визначаеться тим, в якш мiрi вони обмежують «свободу держави» [2, с. 557].
Демократизащя полiтичного режиму, розпад СРСР, здобуття Укра'ною не-залежност1 сприяли тому, що поняття правово'' держави вже кшька рокiв тому мщно увiйшло в теорiю i практику сучасного укра'нського конституцiоналiзму.
Стiйких традицш правова держава Укра'на не мала, однак щея правово'' держави у теорп держави i права та конституцшному правi Укра'ни мае до-сить глибоке корiння i тому на початку 1990-х роюв так швидко була вщро-джена в укра'нськш юридичнiй науцi, а п термiнологiчно понятiйний рiд значно поповнився за рахунок досить широкого використання вщповщних апробованих дефiнiцiй [1, с. 3].
^е'' правово'' держави з великою одностайшстю були сприйнят1 й штер-претованi вiдповiдно до сучасного розумшня вченими-юристами - розробни-ками Конституцп Укра'ни 1996 року [1, с. 5].
Висновок. В Укрш'ш вщсутш згаданi традицii правово'' держави, проте проголошення п такою, розвиток парламентаризму, ознаки цивiлiзованого формування влади, змщнення незалежностi правосуддя i водночас складш й суперечливi тенденцii у становленш украхнсько'' держави змiцнили впевне-
шсть у необхщносп цього дослщження, аби сприяти неодмiннiй реалiзацп в Укра!ш як справдi европейськiй державi одше! з найпривабливiших про-тягом столт ще! правово! науки.
Нова Конститущя Укра!ни започатковуе, без сумшву, новий i важливий етап розвитку вчень про правову державу в Украш.
Л1ТЕРАТУРА
1. Заець О. П. Правова держава в контекст нов1тнього укра!нського досвщу / О. П. Заець. - К. : Парлам. вид-во, 1999. - 248 с.
2. 1стор1я вчень про право \ державу : хрестомапя для юрид. вуз1в \ фак. / уклад., заг. ред. проф. д-р ютор. наук Г. Г. Демиденко. - 2-ге вид., допов., змш. - Х. : Легас, 2002. - 928 с.
3. Скрипнюк О. В. 1дея сощально! справедливост в контекст теорп правово! дер-жави / О. В. Скрипнюк // Вюн. Акад. прав. наук Укра!ни. - 2005. - № 2(25).
4. Скрипнюк О. В. Сощальна правова держава в Укра!ш: проблеми теорп практики : монограф1я / О. В. Скрипнюк. - К., 2000. - 168 с.
5. Арон Р. Демократия и тоталитаризм : пер. с фр. / Р. Арон. - М. : Изд-во «Текст», 1993. - 437 с.
6. Гринюк Р. Ф. 1дея правово! держави: теоретико-правова модель { практика реат-зацп / Р. Ф. Гринюк. - К. : Концерн «Видав. д1м «1н Юре», 2004. - 388 с.
7. Гуменюк I. Концепщя сощально! держави: теоретико-методолопчний анал1з формування змюту / I. Гуменюк // Право Укра!ни. - 2008. - № 7. - С. 9-13.
8. Максимов С. I. Правове суспшьство як регулятивна щея реформування постто-тал1тарно! правово! системи / С. I. Максимов // Проблеми влади { права в умовах посттоталггарних трансформацш: м1ждисциплшарний анал1з / за заг. ред. М. I. Панова, О. Г. Данильяна. - Х. : Право, 2007. - С. 15-22.
9. Цимбалюк М. Громадянське суспшьство як фактор утвердження демократично! правосвщомосп / М. Цимбалюк // Право Ука!ни. - 2007. - № 11. - С. 21-25.
ФИЛОСОФСКО-ПРАВОВЫЕ КОНЦЕПЦИИ ВОЗНИКНОВЕНИЯ И РАЗВИТИЯ ПРАВОВОГО ГОСУДАРСТВА
Мануйлов Е. Н.
В статье рассматриваются философско-правовые концепции возникновения и развития правового государства в истории философской мысли. Делается вывод, что в Украине возрастает уверенность в необходимости этого исследования и реализации этой концепции на практике. Конституция Украины обеспечивает новый этап развития учения о правовом государстве в Украине.
Ключевые слова: государство, право, закон, правовое государство, концепции правового государства.
PHILOSOPHICAL AND LEGAL CONCEPTS OF THE ORIGIN AND DEVELOPMENT OF legal STATE
Manuylov E. M.
The article considers the philosophical-legal concepts of the origin and development of law in the history of philosophical thought. It is concluded that in Ukraine increased confidence in the need for the study and implementation of this concept in practice. The Constitution provides a new stage of development of doctrines of legal state in Ukraine.
The idea of a lawful state have arisen in Antiquity. Even the ancient Greek philosopher Plato in his famous dialogues «State», «Politician», «Laws» and the like wrote «I see close destruction of that state where the law has no force and is under someone's power». Accordingly, where the laws are in the interests of a few people, we are not talking about a state system, but only about internal disputes.
A theory that inevitably comes, according to Plato, to replace democracy, «intoxicated» freedom is unwavering», when too much freedom turns into excessive slavery is the worst form of government. Where the reign of lawlessness, arbitrariness and violence. «Just there», said the Plato, where the law - the Lord over governors, and they are his slaves, I see the salvation of the state and all the benefits, which can only give the state the gods».
Similar ideas, which laid the Foundation of the theory of the legal state, has developed Aristotle, Cicero, the philosophers of the middle Ages, and modern times. A special role in the development of the doctrine of the rule of law applies to the Grotius, Hobbes, D. Diderot, Montesquieu, T. Jefferson, J. Locke and others.
One of the first who gave theoretical justification ofa democratic state Would. Spinoza. Being bound by laws, the state provides a valid rights andfreedoms of man. Spinoza argued that the state is powerful only when it guarantees to every citizen not only save lives, but also the satisfaction of its interests, and warned rulers against encroachments on the property, security, honour, freedom and other good subjects.
With a philosophical basis for the theory of the legal state were made by Kant, who repeatedly pointed to the need for the state to rely on the law, to strictly coordinate its actions with the law constantly focus on the right. Hegel argued for this reason that such States precede the development of civil society.
The concept of legal state adhered to by the supporters of legal positivism. Of great importance for the improvement of the theory of the legal state are the works of domestic authors. (O. P. Zayets, O. V. Skrypniuk, R. F. Grinyuk, I. Gumenyuk, S.I. Maksymov, M. Tsymbalyuk, etc.). But these studies are insufficient, especially because longstanding traditions of the legal state of Ukraine has not yet acquired. In Ukraine there is no tradition of a lawful state, however, the proclamation of her like this.
Key words: state, right, law, rule of law, the concept of a legal state.
