Аксіологічна природа права: теоретико-пізнавальний підхід Текст научной статьи по специальности «Право»

УДК 340:12

Христина Габаковська

Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнального ушверситету "Львiвська полггехшка", аспiрант кафедри теори та фшософи права gabakovska@ukr.net

АКС1ОЛОГ1ЧНА ПРИРОДА ПРАВА: ТЕОРЕТИКО-П1ЗНАВАЛЬНИЙ П1ДХ1Д

© Габаковська Х., 2017

З'ясовано, що праву властивi всi предикати цшность По-перше воно становить цiннiсну, а отже, й ieрархiчну, упорядковану, субординовану сусшльну систему, функ-цieю якоТ е збереження, вiдтворення та пщтримання р1вноваги соцiального буття; подруге, оскшьки право е цiннiсним за своею природою утворенням, орiентованим на реалiзацiю вищезгаданот функцн, то воно е деякою системою "належного бути", а отже, системою загальнообов'язкових, семантично (стосовно змкту) орiентованих iдеальних утворень - норм сощальност та комушкацн людей. Отже, право е "аксюлопчним полем" тотального соцiального досвiду акумуляцн людством цiнностей свого буття. Тому право щоразу набувае, по-перше, вигляду конкретно-кторичнот системи цiнностей (законiв, ак^в тощо), по-друге, вигляду особистiсних поведшкових iмперативiв "належно чинити", i, по-трете, абсолютних цшностей права як тотальних норм "належно бути".

Ключовi слова: аксюлопя; право; теоретико-пiзнавальний пiдхiд; щншсть; соцiальне; принципи; переконання; свiтогляд.

Кристина Габаковська

АКСИОЛОГИЧЕСКАЯ ПРИРОДА ПРАВА: ТЕОРЕТИКО-ПОЗНАВАТЕЛЬНЫЙ ПОДХОД

Выяснено, что праву присущи все предикаты ценности. Во-первых, оно составляет ценностную, а следовательно, и иерархическую, упорядоченную, субординированную общественную систему, функцией которой является сохранение, воспроизведение и поддержание равновесия социального бытия; во-вторых, поскольку право является ценностным по своей природе образованием, ориентированным на реализацию вышеупомянутой функции, то оно является некоторой системой "должно быть", а следовательно, системой общеобязательных, семантически (по содержанию) ориентированных идеальных образований - норм социальности и коммуникации человека. Следовательно, право является "аксиологическим полем" тотального социального опыта аккумуляции человечеством ценностей своего бытия. Поэтому право каждый раз приобретает, во-первых, вид конкретно-исторической системы ценностей (законов, актов и т.д.), во-вторых, вид личностных поведенческих императивов "должно делать" и, в-третьих, абсолютных ценностей права как тотальных норм " должно быть".

Ключевые слова: аксиология; право, теоретико-познавательный подход; ценность; социальное; принципы, убеждения; мировоззрение.

Christina Habakovs'ka

Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University Department of Theory and Philosophy of Law

AXIOLOGICAL NATURE OF LAW: EPISTEMOLOGICAL APPROACH

It was established that the right has all predicates values, first it is value, and consequently hierarchical, orderly, subordinated social system, function is the preservation, restoration and maintenance of the balance of social life. Secondly, since the right's value is inherently entity focused on the implementation of the above functions, it is some system "be appropriate", and thus the system of mandatory, semantic (related content) oriented ideal entities - the norms of social and communication people. Thus, the law is "axiological field" total social experience accumulation humanity values its existence, the right each time becomes, first, the appearance of concrete historical value system (laws, regulations, etc.), and secondly, the form of personal behavioral imperatives "proper to do" and, thirdly, the absolute values of total rights as norms "be appropriate".

Key words: axiology; right; epistemological approach; value; social; principles; belief; outlook.

Постановка проблеми. Теоретичним свггоглядом завжди була i е фiлософiя як особливий вид людського тзнання та знання про граничш тдоснови буття. Це судження щлком стосуеться Tiei галузi фшософи, яка вибирае сво!м предметом дослщження та вивчення феномену цшносп у вшх його аспектах виявлення: вщ розкриття його природи, виявлення сутносп - до аналiзу складних аксюлопчних систем.

1нтерпретащя щнностей не може бути науковою, але вона глибоко тзнавальна i в теоретичному, i в праксеолопчному аспектах. Результатом щннюного освоення сощального свггу е теж ютина, але це праксеолопчно-свггоглядна ютина. Такими, по суп, якраз i е ютини права, у яких змют, концентуально розгорнутий в щею права, становить не що шше, як деяку аксiологiчну побудову щодо вирiшення головного завдання - збереження, упорядкування, регулювання та спрямування сощального буття за певними щннюними i цiльовими векторами. У цьому полягае сутнюний змiст права. 1нша рiч, якi ж цi цiнностi, який 1хнш змiст i спосiб функщонування. Усi цi фактори детермiнованi лопкою культурно-цивiлiзацiйного процесу етносу (етносiв), наци, 1хньо! iсторii в минулому та стратеги на майбутне.

Аналiз дослщження проблеми. До проблеми аксiологii права загалом та соцiальноi цiнностi, зокрема, неодноразово зверталися таю вчеш, як А. А. Козловський, Г. В. Гребеньков, Л. О. Корчевна, I. Бентам, Дж. Остш, Г. Кельзен та шшг Необхщнють детального вивчення цшносп права виникае в аспект дослiдження шляхiв пiдвищення ефективностi ди права. Усвiдомлення природи права як сощального регулятора, його основних шструмешгв та засобiв впливу вщбувалось лише на рiвнi загальнотеоретичного розумшня цього явища i не пов'язувалось iз сумiжними суспiльно-правовими процесами.

Мета роботи - на основi теоретико-тзнавального (наукового) пiдходу дослiдити аксiоло-пчну природу права.

Виклад основного матерiалу. Роздiл фiлософського знання, головним предметом якого е щннють у вшх ракурсах i аспектах свого виявлення, отримав назву загальноi теорii щнносп (аксiологii) та поряд iз онтолопею (ученням про буття), гносеологiею (теорiею пiзнання) i

фшософською антрополопею (фiлософською теорieю людини) становить серцевину фшософського знання взагалi [1, с. 32-44].

Поняття "щнносп" - фшософське i, отже, високого рiвня абстракцп. Це уможливлюе фiксування семантичних зв'язюв, якi виникають мiж рiзними суб'ектами буття в актi ощнювання реальностi iндивiдом, рiзними соцiальними спшьнотами i суспiльством загалом. Лише у фшософському аспектi поняття цiнностi, акумулюючи i "зшмаючи" всi iншi визначення щнносп, мае найвищий ступiнь значенневого (сутнюного) змiсту. У всiх шших випадках визначення щн-ностi набувае свого дисциплшарного вираження у рiзних лiнгвiстичних формах. А це означае, що в будь-якiй сферi людського праксису цiнностi як реальнi феномени матерiальноl та щеально1 природи мають свiй вияв. I завдання дослщника полягае в тому, щоб чггко, спираючись на адекватну предмету дослщження (фiлософiя права) методологiю (теоретико-цiннiсний шдхщ) як iманентну праву пiзнавальну конструкщю, описати й iнтерпретувати цiнностi права в 1х сощально-iсторичних, антрополопчному (особистiсному) та, очевидно, абсолютному вимiрах на сощоло-гiчному (зовнiшньому щодо людини) i психологiчному (внутрiшньому) рiвнях виявлення в буттi.

Уявляючи в такий спошб об'ективну природу права, яка е результатом людсько! цше- та щннюно-ращональнох дiяльностi (i не слщ 11 шукати у сферi трансцендентного, як це намагаються робити деяю сучаснi дослiдники [2, с. 13-17]), можна стверджувати, що праву властивi вс предикати цiнностi. А це означае:

- оскшьки щнносп е результатом телеономно! соцiально детермшовано! дiяльностi людей, то право становить щннюну, а отже, й iерархiчну, упорядковану, субординовану суспiльну систему, функщею яко! е збереження, вiдтворення та тдтримання рiвноваги соцiального буття;

- оскшьки право е щннюним за природою утворенням, орiентованим на реалiзацiю ви-щезгадано1 функци, то воно е деякою системою "належного бути", а отже, системою загально-обов'язкових, семантично (стосовно змюту) орiентованих щеальних утворень - норм соцiальностi та комушкаци людей;

- оскiльки весь свгг соцiальностi становить цiннiсно-смислову реальнють, а право е деяким "аксюлопчним полем" тотального соцiального досвiду акумуляцп людством цiнностей свого буття, то право щоразу набувае, по-перше, вигляду конкретно-юторично1 системи цiнностей (законiв, акпв тощо), по-друге, вигляду особистiсних поведшкових iмперативiв "належно чинити" i, потрете, абсолютних цшностей права як тотальних норм "належно бути".

Ц норми "належно бути" в онтолопчному аспект - важливi умови людсько1 соцiабельностi. Одночасно в гносеологiчному аспекп вони е загальними принципами права, правосвщомосп та правово1 дiяльностi окремого шдивща i людсько1 культури загалом. Артикульоваш й концептуально виражеш, вони утворюють ядро iдеl права - щеали як граничнi значення та смисли збереження й упорядкування сощального життя на всiх його рiвнях органiзацil: iндивiдуально-особистiсному, рiвнi рiзних спiльнот людей i людства загалом [3, с. 102].

Розрив мiж рiвнями виявленостi права, наприклад, забуття iдеалiв як тотальних принцитв права взагалi, призводить до правового релятивiзму, розпаду "правового поля" людства, що, власне, i е станом сучасно1 цивiлiзацil з И правовим цишзмом i поки що не виршеними проблемами визначення автентичного змюту базових категорш права - справедливости, обов'язку, вiдповiдальностi, злочину, свободи взагалi та свободи особистостi особливо. Мабуть, теоретичне виршення цих завдань значною мiрою дасть змогу надати змюту перелiчених категорiй справдi статусу норми, що, безумовно, сприятиме побудовi автентично1 природi права теорil права.

Не вдаючись до додатково1 аргументацп, можемо стверджувати, що змiст, який криеться за поняттями справедливостi, обов'язку, вщповщальносп, свободи тощо, наскрiзь антрополопчний, бо в цьому полягае сутнють фундаментальних аксiологiчних функцiй особистостi [4]. I оскшьки будь-яке суспшьство е деякою впорядкованою системою цшностей, де право - лише один iз рiвнiв И виявлення зi специфiчними функцiями, то такою ж мiрою i соцiальний iндивiд як суспшьний "мiкрокосм" становить у сво1й сутносп цiннiсне явище.

Питання полягае лише в тому, щоб визначити психолопчну форму буття цшностей взагалi та цшностей права зокрема, 1хню структуру, виокремити !х як основнi аксюлопчш функцil, якi

опосередковують штегращю у соцiум людини як тотальне правове поле й одночасно сприяють становленню особистостi як правового суб'екта, справжнього homo juridicus.

Yci окресленi вище проблеми - предмет правово1 антропологи як роздiлу фшософсько! антропологи та юридично! психологи. Не вдаючись до розгляду цих проблем, яю, очевидно, стануть предметом нашого аналiзу надалi, акцентуемо лише на такому: поняття права у сво1й сутностi бере початок вiд специфiчноl форми оргашзаци людиною свого буття як свiту цiнностей, джерела якого принципово антрополопчш, тому що пов'язаш не тiльки з телеономнiстю людини, а й з такими феноменами людського життя, якi iнтроспективно-феноменологiчною мовою позначаються категорiями "справедливють", "обов'язок", "вщповщальнють" тощо. Варто лише не забувати, що упродовж тривалого часу первинною формою 1хньо1 iнтерсуб'ективностi е не право, а сукупнють звича1в i мораль. Однак iз виникненням державносп норми звичаевого "права" та норми моралi стають жорстко фiксованими ("повинно бути так i не шакше") законами (правовими нормами). Тому все, що втшене в iнтерсуб'ективнiй формi 1хнього буття як норми "належно бути", обов'язкове до виконання, артикулюеться й описуеться вже в термшах: правова влада, правова держава, правова особистють, закон, правопорядок тощо.

Будь-який науковий рiвень аналiзу права, зорiентований на абстрагування вiд повнокровно! людсько! присутностi з 11 мотивами, особистюною системою цiнностей (системою 11 аксюлопчних функцiй), мораллю як результатом особистюного становлення "Я", а не лише з розумшням людини як яко1сь статистично1 одиницi суспiльного життя або тшьки з уявленням про не1 як про соцiального iндивiда-носiя ролей i соцiального статусу як об'екта владно-правових маншуляцш, безперспективний iз огляду на автентичне розумшня права.

Залишаючись вiрними кантiвському трактуванню проблеми права, вважаемо, що в ютинному сенс право (i, отже, жодного "кулачного", "телефонного" та шшого права немае й бути не може) виникае там, де людина дiе зпдно зi своею розумною волею як особистють "сама в собi закон", а не як сощальний шдивщ-робот. Тому право - насамперед не "поза людиною", а "усередиш 11" як корелят iмперативного характеру, штенщонально зорiентований у напрямi "належного", i лише потiм - система вщносин iнтерсуб'ективного порядку, описувана в термшах "закон", "правопорядок" тощо [3, с. 105].

Будь-яке розумшня права зобов'язане спиратися на розгорнуту концепщю людини, точшше особистосп. I це - персонолопя, до змюту яко1 як обов'язковi базовi елементи повинш входити, по-перше, аналiз права як аксюлопчного за своею природою сощального ноумена, по-друге, системна побудова моральних основ права як концепщя обов'язку, справедливости суспiльних i особистюних iдеалiв i, по-трете, концепт становлення особистосп як справжнього homo juridicus. Тому праву без фшософи, чи буде це власне вiдокремлена фiлософiя права, чи латентна форма пропедевтики права, донедавна одягнена в термши "загально1 теор^' права", не обштися. 1нша рiч, як спiввiднести, пов'язати мiж собою поняття фiлософського й психолопчного дискурсивного характеру, за допомогою якого тшьки й можна описати особистють як суб'ект права, i цшком науково верифшоваш об'ективнi, фактуальш соцiологiчнi вияви законотворчостi та законорозумшня?

А це не просте завдання. I тим не менше, фiлософiя разом з психологiею, що використовують особливу iнтроспективно-феноменологiчну мову, а також соцюлопя (принаймнi, 11 iнструментальна складова) як "сувора" наука, що оперуе термшами логiки й математики, е тими базисними галузями гуманiтарного знання, однаково необх1дними для пiзнання (опису, пояснення, iнтерпретацil та розумiння) права. Тому можна вважати, що пошук modus vivendi, принаймш в найближчш перспективi, е епiстемологiчною проблемою правознавства, що вимагае дедалi нових виршень [5, с. 3-18].

Але стосовно порушено1 проблеми виявлення природи й сутносп права, а також його понятшного вираження як передумови й, одночасно, результату вибору гносеолопчних моделей його опису можна чггко констатувати: поняття права належить до розряду фшософських категорш, або, iнакше кажучи, метанаукових.

Його змiст, цiннiсний за характером, спираеться на концепщю людини як особистосп й колективного суб'екта дiяльностi, а також на концепщю щеалу як вчення про абсолютш норми "належно бути", що беруть початок усе вщ те1 ж концепцп особистостi.

I лише поим, на всш сукупносп цих концептуальних побудов, узятих як принцип, формуеться прагматика права - проблематика, що традицшно описуеться так званим "позитивним правом". Свого часу батьки-засновники (I. Бентам, Дж. Остш, Кельзен та ш. [6]) зорiентували и на вивчення феноменологи права (реальних законiв, логiки й способiв 1хнього функцiонування, класифшацп, систематизацп аж до правовое' лiнгвiстики).

Методологiею тзнання цих феноменiв е лише теоретико-тзнавальний (науковий) пiдхiд, що дае змогу виявити й описати реальнi закономiрностi та законодоцiльностi реалiзацil практичного права. Тут i фiлософувати особливо не потрiбно, бо немае предмета для цього.

Проблема права - гранично комплексна i мiждисциплiнарна, не стшьки наукова, скiльки споконвiчно фiлософська, штенцюнально висхiдна до людини як вихщного початку й кшцево1 точки свого юнування.

У цьому контекстi влучною е думка Ф. Батиффоля, одного з теоретиюв права, який стверджував, "щоб пiзнати основний вищий змют права, необхiдно встановити, чому юнують рiзнi суспiльства, але як вщповюти на це, не знаючи точно, що являе собою людина, до чого вона прагне, куди йде й чи повинна йти?" [7, с. 20].

Вггчизняна концепщя права, що охоплюе як фшософське з його специфшою, так i наукове знання, виршивши сво! внутрiшнi (методолопчш) проблеми, досягне рiвня сучасних теоретичних вимог i праксеологiчних завдань, яю ставить час.

Фiлософiя права, як будь-яка шша галузь фiлософського знання, е за змютом наукою без кордошв, iнтернацiональним, космополiтичним, мiжнародним чи вселенським глобальним знанням. Але розвивають и на певному нацiональному грунт конкретнi вченi, представники конкретно1 наци чи народу.

З огляду на таку двоединють фшософи (як об'екта тзнання) i суб'ектiв, котрi И дослщжують, сучасна укра1нська фiлософiя права мае реалiзуватися через дослiдження украшських учених, якi не тiльки повинш теоретично осмислити доробок iноземних i вiтчизняних великих попередникiв, але й розвинути тзнання в цьому напрямг Можливо, цей процес буде дещо екстенсивним, але й результат буде кращим [8, с. 12-16].

Висновки. З уваги на вищевикладене, можемо констатувати, що шлях, яким прямуе украшська фiлософiя права, пов'язаний iз дослiдженням певних напрямiв та особливостей ще1 науки.

Насамперед, до них належать дослщження фундаментальних методологiчних проблем права, гносеолопчних меж i можливостей тзнання права, зв'язку реалiзацil права з професшною культурою юриста, фшософського осмислення правово1 реальностi, едностi цшносп та iстини в правi, фшософи злочину, сощально1 справедливостi як фундаментального принципу правознавства, людини в прав^ iсторiографiчних проблем фшософи права, феномену европейського права тощо.

Важливими, на нашу думку, е також дослщження фшософи права як свггогляду, що уможливить формулювання системи принцитв, поглядiв, цшностей, переконань, котрi забезпечать розумшня та ставлення до правово1 дшсносп, розумiння мiсця i ролi права в свт, правових позицiй людей i суспiльних груп тощо.

1. Козловський А. А. Гносеолог1чт принципи права / А. А. Козловський // Проблеми фшософи права. - 2005. - Т. III (№ 1-2). - С. 32-44. 2. Корчевна Л. О. Концепщя права: до постановки проблеми / Л. О. Корчевна // Право 7 безпека: науковий журнал. - Х., 2004. - № 3'1. - С. 13-17. 3. Гарасим1в Т. З. Фыософема дев1антног повед1нки: монограф1я / Тарас Зенов1йович Гарасим1в. -Льв1в: Льв1вський державний ушверситет внутрштх справ, 2013. - 356 с. 4. Гребеньков Г. В. Аксиологический подход к проблеме человека / Г. В. Гребеньков, В. Н. Нечитайло. - Донецк, 1992; Сержантов В. Ф. Феномен людини / В. Ф. Сержантов, Г. В. Гребеньков. - К., 1997. 5. Гребеньков Г. В. Право як предмет фшософського 7 наукового тзнання: принципи та методолог1я демаркацИ' / Г. В. Гребеньков // Проблеми правознавства та правоохоронног д1яльност1: зб. наук. праць. -Донецьк: ДЮ1 ЛДУВС, 2004. - № 2. - С. 3-18. 6. Мухамет-Ирекле А. Методология правового и социального государства: краткий очерк / Артур Мухамет-Ирекле. - М. : Изд-во РАГС, 2003. -

170 с. 7. Буржуазные теории права: реферат. сб. - М., 1982. - C. 20. 8. Козловський А. А. Фыософ1я права як самосв1дом1сть наци / А. А. Козловський //Проблеми фшософИ права. - 2003. -Том I. - С. 12-16.

REFERENCES

1. Kozlovs'kyy A. A. Hnoseolohichni pryntsypy prava [Epistemological principles of law]. Problemy filosofiyi prava, 2005. Vol. III (№1-2). pp. 32-44. 2. Korchevna L. O. Kontseptsiya prava: do postanovky problemy [The concept of law: the formulation of the problem]. Pravo i bezpeka: naukovyy zhurnal. Kharkiv, 2004. No 3"1. pp. 13-17. 3. Harasymiv T. Z. Filosofema deviantnoyi povedinky: monohrafiya [Filosofema deviant behavior: Monograph]. L'viv: L'vivs'kyy derzhavnyy universytet vnutrishnikh sprav Publ, 2013. 356p. 4. Greben'kov G. V. Aksiologicheskii podkhod kprobleme cheloveka [The axiological approach to the human problem]. Donetsk, 1992. 5. Hreben'kov H. V. Pravo yakpredmet filosofs'koho i naukovoho piznannya: pryntsypy ta metodolohiya demarkatsiyi [The right is the object of the philosophical and scientific knowledge: the principle is the methodology of demarcation]. Problemy pravoznavstva ta pravookhoronnoyi diyal'nosti: Zbirnyk naukovykh prats'. Donetsk: DYulLDUVS Publ, 2004. No 2. pp. 318. 6. Mukhamet-Irekle A. Metodologiya pravovogo i sotsial'nogo gosudarstva: kratkii ocherk. Moscow: Izd-vo RAGS Publ, 2003. 170 p. 7. Burzhuaznye teorii prava: Referativnyi sbornik [Methodology of the legal and social state: a short essay]. Bourgeois theories of law: Abstract collection]. Moscow, 1982. P. 20. 8. Kozlovs'kyy A. A. Filosofiya prava yak samosvidomist' natsiyi [Philosophy of Law as the identity of the nation]. Problemy filosofiyi prava, 2003. Tom I. pp. 12-16.

Дата надходження: 16.03. 2017р.