CC BY
174
Т. В. Бачинський, аспірант
ЮВЕНАЛЬНА ЮСТИЦІЯ ЯК ОДИН ІЗ ЗАСОБІВ ВПЛИВУ НА ФОРМУВАННЯ ПРАВОСВІДОМОСТІ ТА ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ
ШКІЛЬНОЇ МОЛОДІ
Вже декілька років поспіль в Україні обговорюється можливість запровадження у ній системи ювенальної юстиції. Є достатньо як прихильників, так і опонентів цього проекту, хоча, незважаючи на суспільну увагу до нього, так і не було сформовано її цілісне бачення та комплексні шляхи реалізації. Як наслідок «протиборства» його учасники дійшли досить цікавого висновку: запроваджувати ювенальну юстицію слід не цілісно, а лише частковим втіленням деяких її елементів, уникаючи при цьому терміна «ювенальна» [1]. Так, Міністерство юстиції України скасувало свій Наказ від 16.03.2010 р. № 198/7, яким створювалася робоча група з впровадження системи ювенальної юстиції в Україні, а в наступному Наказі від 27.05.2010 р. № 491/7 «Про утворення робочої групи» (з впровадження системи кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні) замінило слово «ювенальна» на більш звичне — «кримінальна». Але можна стверджувати, що «ювеналізація» українського законодавства не зупинилася на цьому, адже було прийнято Указ Президента України від 24.05.2011 р. № 597/2011 «Про Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні» [2].
Тим не менше, спроби впровадження ювенальної юстиції розпочалася ще задовго до цього Верховним Судом України спільно з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), Генеральною прокуратурою України та громадськими організаціями, які провели теоретичне опрацювання й обговорення з юристами-практиками української моделі ювенальної юстиції. Наслідком цього стало затвердження резолюцією Всеукраїнської науково-практичної конференції «Створення та розвиток системи ювенальної юстиції в Україні» від 12.04.2005 р. раніше розробленого зазначеними організаціями «Проекту Концепції створення та розвитку системи ювенальної юстиції в Україні» [3].
З огляду на це слід урахувати різні наукові позиції та досвід інших країн щодо організації та функціонування ювенальної юстиції, зокрема її можливостей у справі правового виховання та реабілітації неповнолітніх правопорушників.
Розуміння ювенальної юстиції. В процесі становлення ювенальної юстиції у національних правових системах різних країн світу та на міжнародному рівні формувалися різні бачення цього інституту. Зокрема, навіть пропонується замінити термін «ювенальна юстиція» іншим, більш «громіздким» терміном: «юстиція, що забезпечує захист прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх» [4]. Проте така зміна назви не розв’язує проблему визначення того поняття, що ним позначається. Тож, спробуємо розглянути та систематизувати наукові погляди на поняття ювенальної юстиції.
Передусім зазначимо, що визначення цього поняття ускладнене відсутністю єдиного наукового бачення поняття «юстиція». Так, О. Нікітіна стверджує, що найприйнятнішим для практики є розуміння юстиції як правосуддя у цивільних і кримінальних справах, здійснення якого врегульоване цивільним та кримінальним процесуальним законодавством конкретних держав [5]. І хоча етимологічно юстиція не обмежена діяльністю суду, як і не обмежена наведеним її поняттям й повсякденна практика (відомо, наприклад, що міністерства юстиції різних держав не включені до системи судової влади), однак саме таке розуміння юстиції пояснює, чому деякі вчені, визначаючи ювенальну юстицію, акцентують на особливій ролі спеціальних органів, зокрема судів, у вирішенні різних категорій справ за участю неповнолітніх. Таку саму позицію підтримує колектив авторів на чолі з В. Зеленецьким, акцентуючи увагу на тому, що у міжнародно-правових актах прийнятним є вважати ювенальну юстицію правосуддям. Адже оригінальне "Juvenile Justice" в тексті так званих «Пекінських правил» (1985) — «Мінімальних стандартних правилах ООН стосовно відправлення правосуддя щодо неповнолітніх», — може бути перекладене як «правосуддя у справах
неповнолітніх» [6]. Подібного погляду дотримуються Н. Крестовська та В. Шмеріга, розглядаючи ювенальну юстицію як систему державних і недержавних інститутів, спрямованих, по-перше, на захист прав дитини та, подруге, на правовий і моральний вплив на дитину, яка перебуває у конфлікті з законом [7].
Як бачимо з наведеного, поняття ювенальної юстиції не обмежується системою винятково судових органів, однак пов’язується головним чином або із захистом порушених прав неповнолітніх, або з необхідністю захисту прав, порушених самими неповнолітніми.
На наш погляд, найбільш виправданим є підхід, підтримуваний
В. Ткачовим, який наголошує на тому, що поняття ювенальної юстиції передбачає механізм захисту прав і законних інтересів неповнолітніх, який об’єднує навколо відповідного спеціалізованого (ювенального) суду різні соціальні служби — органи і установи державної системи профілактики бездоглядності і правопорушень неповнолітніх, а також відповідні громадські організації [8]. Згідно з таким підходом ювенальна юстиція передбачає не тільки захист порушених прав неповнолітніх або захист прав, які безпосередньо порушили самі неповнолітні, а й комплекс концепцій і схем впливу на дітей та їх найближче оточення, а також відповідні соціальні інститути, що справляють цей вплив [9]. Тобто, існують певні «службовці» системи ювенальної юстиції (спеціалізовані судді, соціальні працівники, спеціалізовані правоохоронні органи), які своїми діями реалізують особливі схеми роботи з дітьми.
Проаналізувавши запропоновані вченими дефініції, доходимо висновку про те, що ювенальна юстиція може розглядатися у двох аспектах. В одному вона ототожнюється з поняттям ювенального судочинства, причому всі державні чи громадські інституції, які або безпосередньо призначені для виконання певних функцій щодо неповнолітніх, або лише опосередковано беруть участь у вирішенні їхньої долі, мають діяти під контролем або за дорученням відповідного суду. У цьому аспекті діяльність «дійових осіб»
системи ювенальної юстиції так чи інакше звужується до розгляду судових справ щодо неповнолітніх. Проте з огляду на існування різноманітних програм стосовно охорони та захисту прав дітей поза судовим розглядом справ виникають сумніви у практичній доцільності такого вузького розуміння ювенальної юстиції.
В іншому ж аспекті ювенальна юстиція передбачає юрисдикційну участь різноманітних державних та недержавних інститутів, які хоча безпосередньо й не здійснюють публічне правосуддя, але можуть і повинні брати участь у процесі охорони та захисту прав неповнолітніх, у тому числі опосередковано й у здійсненні правосуддя [10].
Для прикладу, у Проекті Концепції створення і розвитку системи ювенальної юстиції в Україні ювенальна юстиція розглядається як система державних та недержавних інститутів, спрямованих на захист прав дитини, правовий і соціальний вплив на дитину та її оточення: правоохоронних органів, судів, адвокатури, служб у справах неповнолітніх, соціальних служб для дітей і молоді, органів пенітенціарної системи, громадських об’єднань тощо [3].
Отже, сьогочасна ювенальна юстиція — це система державних, зокрема судових, правоохоронних і правозахисних органів, муніципальних установ та організацій, які на основі законодавства і за допомогою медико-соціальних та психолого-педагогічних методик здійснюють правосуддя щодо неповнолітніх, попередження правопорушень дітей та проти дітей, захист їх прав, свобод та інтересів, а також ресоціалізацію дітей, які перебувають у складній життєвій ситуації.
Соціально-реабілітаційний аспект ювенальної юстиції.
Визначившись із розумінням ювенальної юстиції, слід звернути увагу на її правовиховні можливості як одного із засобів формування належного рівня правової культури молоді.
Однією з ключових проблем будь-якого суспільства завжди була невідповідність поведінки окремих людей соціальним нормам, визнаних
більшістю. У науці існує чимало підходів, аби пояснити таку поведінку, зокрема навіть з точки зору біології, генетики, біохімії [11, с. 57]. Однак, якщо припустити, що людина народжується за природою, так би мовити, соціально «нейтральною» і засвоює певні моделі поведінки, саме завдяки соціальному середовищу, то така поведінка є цілком суспільною — через соціальну взаємодію з іншими людьми як складова діяльності та спілкування людей, психічних процесів, свідомості. Тоді видається слушним таке уявлення: якщо це поведінка, «нав’язана» суспільством, то цим процесом можна керувати і певним чином «запрограмувати» майбутню особистість у потрібному напрямку.
У США в XIX ст. саме ця ідея стала поштовхом до активізації спроб розв’язати основні проблеми, пов’язані з неповнолітніми. Створювалися дитячі притулки, виправні заклади, одночасно розвивалася система піклувального догляду, яка поступово стала пріоритетною в роботі з дітьми-правопорушниками і дітьми з груп ризику. І коли там були напрацьовані піклувальні (реабілітаційні) схеми роботи з підлітками, універсалізовані та поширені на підліткову злочинність, виникала й ювенальна юстиція. При цьому альтернативні заходи впливу на виховання дітей посіли місце традиційно каральних способів реагування на дитячі порушення, було сформовано ювенальні («дитячі») суди, які, щоправда, утворювались як квазісоціальні служби і не виконували повною мірою покладених на них завдань судочинства.
Отже, можна сказати, що ювенальна юстиція отримала поштовх до свого виникнення і розвитку саме через погляд на підлітка та його розвиток як такий, що зумовлений навколишнім соціальним середовищем.
Таким чином, отримали втілення ідеї біхевіористського підходу, згідно з яким у людей немає жодних вроджених ідей, а їх психіка формується під впливом зовнішнього середовища [12]. Кожний індивід формується завдяки процесу утвердження зв’язків між стимулами і його реакціями на них або між варіантами його поведінки та їх наслідками. В результаті постають
закономірні запитання: навіщо чекати, коли підліток вчинить злочин? Чи не краще працюватиме із тими ситуаціями, в яких опинився підліток, який ще не вчинив злочину, але чия соціалізація і психіка вже перебувають під загрозою?
У подальшому система ювенальної юстиції поступово поповнювалася різноманітними реабілітаційними службами (тренінговими, психотерапевтичними, соціально-психологічними), які працювали над «налагодженням» психічного апарату підлітка, аби допомогти йому засвоїти позитивні соціальні ролі.
Цікавою видається практика багатьох країн світу щодо соціальної реабілітації неповнолітніх правопорушників. Вона здійснюється в рамках програм примирення жертви і правопорушника, відомих також як програми посередництва. Вони являють собою організацію зустрічей правопорушника і жертви віч-на-віч. В умовах таких зустрічей правопорушник бачить конкретні наслідки своїх дій, вчиться брати на себе відповідальність за них. Він відповідає за скоєне, укладаючи мировий договір з потерпілим, за яким зобов’язується відшкодувати збиток, завданий правопорушенням. Подібні договори спрямовані на відновлення почуття справедливості. Звичайно вони містять зобов’язання виплачувати гроші чи виконати певну роботу для потерпілого, брати участь у суспільних роботах.
Спеціально організована процедура примирення зможе забезпечити:
- матеріальні інтереси потерпілого, пов’язані з відшкодуванням йому шкоди, заподіяної злочином. Покладання персональної відповідальності на правопорушника у формі визнання і виконання мирового договору. У цьому процесі беруть участь різні державні і недержавні організації, пов’язані з проблемами профілактики правопорушень неповнолітніх;
- соціально-психологічну допомогу потерпілому і правопорушнику з боку різних державних і недержавних організацій. Нові відновлювальні програми і правові підходи не можуть бути повноцінно здійснені без соціально -психологічної реабілітації неповнолітніх правопорушників [13, 36].
Соціальний підхід до розв’язання проблем дитини (чи як його ще називають, «індивідуалізація ставлення») згодом піддавався значній критиці як не надто ефективний та такий, що не забезпечує почуття відповідальності у підлітка-правопорушника. Тому пропонуються різноманітні поєднання цього підходу з каральними методами, альтернативні чи нові засоби поліпшення ситуації, в якій перебуває підліток. Але, як показала історія розвитку ювенальної юстиції в США, повернення до карних методів не дало результату, а нові підходи ще не витримали випробовування часом [9].
На нашу думку, найбільш доцільним є поєднання соціальної реабілітації неповнолітнього з психологічними тренінгами та не надто важке покарання дитини, яке мало б на меті відновлення попереднього стану (відшкодування шкоди жертві правопорушення — що відоме у світовій практиці також як «відновне правосуддя»).
Як свідчить практика, саме реабілітаційна робота, «нав’язування» неповнолітнім певних схем поведінки забезпечили розвиток ювенальної юстиції і як наслідок поліпшення ситуації у сфері захисту прав неповнолітніх. І це, видається, може бути рецептом і для українського суспільства. Зрозуміло, що такий елемент правового виховання, як соціальна реабілітація неповнолітніх, є вже крайнім заходом, коли правопорушення вже відбулося і доцільніше проводити превентивні заходи правового виховання. Але, враховуючи недостатню розвиненість української мережі соціально-реабілітаційних закладів дітей, західний досвід у сфері соціальної реабілітації як засіб правового виховання і поліпшення рівня правосвідомості та правової культури неповнолітніх видається дуже цінним.
Література
1. Скворцов, Д. Церковь против Лутковской / Д. Скворцов // 2000. — 2012. — 30 марта-5 апреля. — № 13 (600);
Крестовська, Н. Кримінальна чи ювенальна юстиція? (до дискусії про запровадження в Україні ювенальної юстиції) / Н. Крестовська, Т. Бачинський // Юрид. вісн. України. — 2010. — 2 лист. — № 44
2. Указ Президента України № 597/2011 від 24.05.2011 р. «Про Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні»// [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/597/2011
3. Проект Концепції створення та розвитку системи ювенальної юстиції в Україні // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/69F43B16511091D2C325701A001DCD 494. Ермаков, В. Д. Юстиция обязана защищать права и законные интересы несовершеннолетних / В. Д. Ермаков // Рос. юстиция . — 2000. — № 10. —
С. 14-16
5. Никитина, Е. М. Положение несовершеннолетнего в различных отраслях права // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.juvenilejustice.ru/documents/doc3/ss/st2
6. Ювенальна юстиція в Україні: коментар та аналіз діючого законодавства. Конвенція про права дитини (з постатейними матеріалами). Словник-довідник з ювенальної юстиції: наук.-практ. посібник / за заг. ред. В. С. Зеленецького. — Сер. «Юридичний Радник». — Х.: Страйк, 2006.
7. Крестовська, Н. Ювенальна юстиція в США і Україні: порівняльний аналіз / Н. Крестовська, В. Шмеріга // Юрид. вестн. — 2003. — № 1.
8. Ткачев, В. Н. Становление правосудия по делам несовершеннолетних
(ювенальной юстиции) в Ростовской области: опыт взаимодействия
ювенального суда и социальных служб // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.juvenilejustice.ru/documents/doc3/ss/tk
9. Бэйзмор, Г. Три парадигмы ювенальной юстиции // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.sprc.ru/library.html
10. Хомич, В. Введение ювенальной юстиции в Республике Беларусь: стандарты и перспективы / В. В. Хомич // Юстыцыя Беларусі. — 2004. — №10. — с. 24-27
11. Steven, M. Cox, John J. Conrad Juvenile Justice. A Guide to Practice and Theory. — Brown & Benchmark., 199б. — 296 p.
12. Біхевіоризм // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Біхевіоризм
13. Флямер, М. Г. Организация социальной работы и программ восстановительного правосудия в работе Комиссии по делам несовершеннолетних (практический опыт) / М. Г. Флямер, Р. Р. Максудов. — М., 2001.
