CC BY
78
Валерій Бушаков
ВІРШ БЕКІРА ЧОБАН-ЗАДЕ «БУЛУТЛАР»
І ХМАРИ ЯК ОБРАЗИ-СИМВОЛИ У МІФОЛОГІЇ ТА ЛІТЕРАТУРІ
У міфологіях народів світу хмари символізують небо, повітря, дощ, родючість. У Біблії хмара служить символом присутності Бога серед єврейського народу під час виходу з Єгипту. У скандинавів хмари служили бойовими кіньми войовничим дівам валькіріям. Важливе значення поняття хмари (уип) має в китайській культурі. У знаменитий вірші «ВиШїаг» («Хмари»), що став народною піснею, видатний кримськотатарський поет і вчений Бекір Ваган огли Чобан-заде, який перебував 1919 року у Будапешті, звертається до хмар, для яких на відміну від людини не існують земні перешкоди, з проханням віднести його на батьківщину або доплисти до кримських гір і степів і, вилившись там дощем, передати звісточку матері й сестрі, принести звістку з рідного краю. Рядки вірша пронизані тугою за батьківщиною та рідними людьми. При читанні «ВиїШїаг» у пам’яті спливають перші рядки вірша Михайла Лермонтова «Тучи». Бекір Чобан-задє, безумовно, добре знав творчість російського поета, і йому були близькі і зрозумілі мотиви знедоленості й самотності, що спонукали Лермонтова звернутися до «небесних мандрівників».
Хмари сприймаються як об’єкт, що стоїть над земним життям людини, вони втілюють вищі сфери, всеосяжну природу, космос, Бога... Хмари як образи-символи зустрічаються у творчості поетів різних часів і народів.
Іаое шйпёй іо 1аёао íaaanшб Г олубина книга
Знаменитий вірш «Виїийаг» («Хмари»), що став народною піснею, був написаний видатним кримськотатарським ученим і поетом Бекіром Ваган огли Чобан-заде 1919 року, коли він перебував у Будапешті, далеко від рідної землі, зануреної у безодню згубної громадянської війни, в невіданні про долю своїх близьких. Поет звертається до хмар, для яких на відміну від людини не існують земні перешкоди, з проханням віднести його на батьківщину або доплисти до кримських гір і степів і, вилившись там дощем, передати звісточку матері й сестрі, принести звістку з рідного краю. Рядки вірша пронизані тугою за батьківщиною та рідними людьми.
БУЛУТЛАР, БУЛУТЛАР
Булутлар, булутлар! Кетиджи (Г езиджи) булутлар,
Чоньгьаргьа, Кььітайгьа Етиджи булутлар! Альїнььіз мени де геньлюм ачьілсьін,
Кезюмден яшларьім юртьіма сачьілсьін!
Булутлар, булутлар! Бурчакьльї булутлар!
Ал, ешиль, сармлм Кьушакьльї булутлар! Алмньмз кетийик бек узакь ерлерге,
Салгььірда кетенин агьаркьан дюльберге!
Булутлар, булутлар! Ольмек истиймен, Оьлгенсонь кеклерде Кюльмек истимен! Алмньмз кетийик дерьядар четине,
Кьарайьїкь якььіндан Чолпанньїнь бетине!
Булутлар, булутлар! Кьамьішльїкь геллерде, Йьілдьізлар титреген,
О уджсуз челлерде. Мени де альїнььіз кььірьілдеб язгьанда,
Тавларгьа сьійпануб дерьягьа авгьанда!
Булутлар, булутлар! Кьаерден келесиз? Кеюмден, анамдан Не хабер билесиз? Айтьінььіз, барабар туйдурмай джьілапйьїкь!
Елларгьа тюшийик, сарарьіб солайьїкь!
______Булутлар, булутлар!
ХМАРИНИ, ХМАРИНИ
Хмарини, хмарини! Мандрівні хмарини, Чонгару й Китаю Сягаючі хмарини!
Візьміть мене, дайте серцеві розраду, -
Най на рідну землю мої сльози впадуть!
Хмарини, хмарини,
Г розяні хмарини, Барвними пасами Повиті хмарини!
Полетімо до далекого узгір’я,
Де біль красуня білить у Салгира!
Хмарини, хмарини, Померти так хочу,
А помру, - на небі Веселитись схочу! Подамось за море, щоби Вечорниці
Зазирнуть крайнеба у блакитні вічі!
Хмарини, хмарини,
Вночі тремтять зорі В комишевих плесах В степу неозорім!
Візьміть мене, коли, спавши зливою,
Ви в море з гір пострумите бурхливо!
Хмарини, хмарини, Звідкіля пливете?
Чи з села й від неньки
Звісточку несете?
Позовіте мене в мандри, білокрилі,
І ми згинемо разом на небосхилі! Хмарини, хмарини,
Яйлагъа кетинъиз! Яйлу відшукайте!
Эсмамны кёрсенъиз, Есму побачите, -
Селямлар этинъиз! Привіт передайте!
Йыкъанъыз анамнынъ яшлы Ненчині заплакані очі омийте,
кёзлерин! Руки поцілуйте й зажуру
Къоллар опинъиз, унутсун розвійте!
кедерин! Переклад автора статті
Будапешт, 1919 рік
У репродукованому виданні посібника І.С. Кая «Руководство для обучения крымскотатарскому языку по новому алфавиту»» (1928) мені зустрілися дві перших і дві останніх, як згодом виявилося, строфи з вірша «Виїийаг» Бекіра Чобан-заде. Вони зачарували мене (епізод з життя Андрія Болконського, здається, пояснює, чому це сталося). Не відаючи, що це лише частина вірша, я був переклав їх на українську мову. Згодом мій добрий приятель Ферат Усеїнов, що довго мешкав в Асканії-Нова, дав мені у Сімферополі повний текст вірша.
Перекладаючи вірш на українську, я намагався зберегти не тільки його зміст і образи, але і форму. Завершивши переклад 1995 року, я захопився мотивом хмар у світовідчутті людини і став шукати і знаходити його у творчості багатьох поетів та у міфології. Дочка Ферата Лейля сказала мені, що «Виїийаг» був переклав російською трагічно загиблий Юрій Бекірович Османов (одного разу мені довелося з ним розмовляли на науковій конференції, але про політику). Ознайомитися з перекладом Османова я вирішив лише після завершення свого, аби запобігти будь-якого впливу.
Юрій Османов вважав, що «переклад на іншу мову є поширеною формою творення оригінального твору при видимому копіюванні змісту та форми. Це особливо стосується творчості такого поета, як Бекір Чобан-заде. Його поезія не наповнена повчаннями. Вона дуже тонка й цілком будується на найбагатших особливостях кримськотатарської мови. Таких особливостях і красі, які не властиві мові перекладу, а тому в перекладі необхідно й можливо створити тільки імітацію, тобто новий твір» [Османов 1993].
Османов дотримувався своєї концепції при перекладі «Хмар» Чобан-заде: вжив орієнталізми лал яхонт, караван та дестан епічний сказ, відсутні в оригіналі вірша. Вони додають перекладу східний колорит, не властивий оригіналу.
При читанні «Bulutlar» у пам’яті спливають перші рядки вірша Михайла Лермонтова «Тучи»:
Тучки небесные, вечные странники!
Степью лазурною, цепью жемчужною Мчитесь вы, будто как я же, изгнанники С милого севера в сторону южную.
Бекір Чобан-задє, безумовно, добре знав творчість російського поета, і йому були близькі і зрозумілі мотиви знедоленості й самотності, що спонукали Лермонтова звернутися до «небесних мандрівників». Метафору «піліґрими небес» Османов використав у своєму перекладі «Bulutlar». Він невільно вловив близькість вірша Чобан-заде до лермонтовських «Хмар». Лермонтов склав вірш у день від’їзду на заслання до ^вказу на квартирі ^рамзіних, де зібралися друзі, щоби попрощатися з поетом. Він складав вірш стоячи біля вікна і дивлячись на хмари, що пливли над Невою і Літнім садом [Лермонтов 1989. Т. 2: 618]. Поет показує незалежність, байдужість і холодність небесних мандрівників, протиставляє їм свою несвободу, щире страждання, заподіяне вимушеним розставанням з духовно близькими людьми.
Хмари як образи-символи зустрічаються у творчості поетів різних часів і народів. Відшукати цей образ-символ у творчості Івана Франка, Марини Цвєтаєвої, Миколи Ґумільова, Йосипа Мандельштама, Сергія Єсеніна, Бориса Пастернака, Бориса Слуцького, Володимира Висоцького мені не вдалося, що, можливо, свідчить про особливості їхнього особистого світогляду.
А в поемі Володимира Маяковського “Облако в штанах” в образі хмари з’являється ліричний герой:
Хотите -
буду от мяса бешеный
и, как небо, меняя тона -хотите -
буду безукоризненно нежный, не мужчина, а облако в штанах!
Сумуючи за коханою, дивився на хмари видатний китайський поет Лі Бо (701-762):
Над морем тануть хмари -Вони до тебе не допливуть.
Хмари сприймаються як об’єкт, що стоїть над земним життям людини, вони втілюють вищі сфери, всеосяжну природу, космос, Бога...
У танка японського поета Ісікава Такубоку (1885-1912), багато віршів якого стали народними піснями, романтична душа юнака несеться з хмарами в незнані далі:
Біля замку Кодзуката кидався горілиць на пишну траву, і хмарки забирали з собою п'ятнадцятилітню душу мою.
Велемир Хлєбніков (1885-1922) так висловив своє життєве кредо:
Мне мало надо!
Краюшку хлеба И каплю молока.
Да это небо,
Да эти облака!
Твір побудований на антитезі, в якій скибка хліба і крапля молока виступають символами скромних потреб фізичного існування людини, а небо
і хмари символізують неосяжний світ, необхідний людині духовний початок. Схожий мотив властивий віршу “Облака” Валерія Брюсова (18731924); хмари схожі на вітрила кораблів, що пливуть у небесній блакиті:
Но и нас ведь должен с палубы Видеть кто-нибудь,
Чьё желанье сознавало бы Этот вольный путь!
У вірші “Две тучи” Костянтина Случевського (1837-1904) хмари
символізують грізну стихію природи:
По небу быстро поднимаясь,
Навстречу мчась одна к другой,
Две тучи, медленно свиваясь,
Готовы ринуться на бой!
А у вірші для дітей Олександра Федорова “Облачко” (1869-1949)
грозова хмаринка символізує життєдайні сили природи:
Гордится в небе облачко:
«Мне счастье улыбалося,
Лишь только я осталося От тучки грозовой.
Она упала на землю,
Горячую и пыльную,
Дождем - слезой обильною Над нивой трудовой».
У вірші “Облака” московського барда Вадима Єгорова хмари є душами
людей, що пішли у вічність, душі юних випускників 1941 року, які
відправилися з-за шкільної парти захищати Батьківщину:
Облака плывут как павы.
А одно, вон то, что справа, -Над землей бушуют травы,
Это я ...
Это я ...
Это я -
И мне не надо славы.
Якщо в дитячій пісеньці композитора В. Шаїнського “Облака” на слова
С. Козлова хмари грайливі «білогриві конячки», що мчать небом, то в пісні
Олександра Галича з такою ж назвою “Облака” представлене трагічне
світовідчуття ліричного героя, що провів двадцять років у сталінських
таборах, де він «промерз наскрізь, на віки». Тут хмари одночасно і символ
довгоочікуваної свободи, й уособлення вищої пам’яті про жахи репресій для
країни, яка «сидить у шинках» у дні виплат пенсій жертвам терору:
И нашей памятью в те края Облака плывут, облака...
Звернення до хмар як образу вищих духовних сил трапляється в кризові моменти життя людини. Яскравим прикладом є епізоди в житті князя
*
Андрія Болконського, героя роману Льва Толстого «Війна і мир» . Напередодні Аустерліцької битви Болконський мріє про подвиг, військову славу, подібну наполеонівську, і він здійснює героїчний вчинок, підхопивши прапор і очоливши батальйон. Але близькість смерті повністю міняє хід думок князя Андрія:
«Что это? я падаю? у меня ноги подкашиваются», - подумал он и упал на спину. Он раскрыл глаза, надеясь увидать, чем кончилась борьба французов с артиллеристами, и желая знать, убит или нет рыжий артиллерист, взяты или спасены пушки. Но он ничего не видал. Над ним не было ничего уже, кроме неба, - высокого неба, не ясного, но все-таки неизмеримо высокого, с тихо ползущими по нему серыми облаками. «Как тихо, спокойно и торжественно, совсем не так, как я бежал, - подумал князь Андрей, - не так, как мы бежали, кричали и дрались; совсем не так, как с озлобленными и испуганными лицами тащили друг у друга банник француз и артиллерист, - совсем не так ползут облака по этому высокому, бесконечному небу. И как я счастлив, что узнал его наконец. Да! все пустое, все обман, кроме этого бесконечного неба. Ничего, ничего нет, кроме его. Но и того даже нет, ничего нет, кроме тишины, успокоения. И слава Богу!».
Опинившись лицем до лиця з учорашнім своїм кумиром Наполеоном, князь, який після важкого поранення споглядав небо з повзучими по ньому хмарами, усвідомлює, що цілковито переоцінив своє життя:
«Он знал, что это был Наполеон - его герой, но в эту минуту Наполеон казался ему столь маленьким, ничтожным человеком в сравнении с тем, что происходило теперь между его душой и этим высоким, бесконечным небом с бегущими по нем облаками. Ему было совершенно все равно в эту минуту, кто бы ни стоял над ним, что бы ни говорил о нем; он рад был только тому,
Автор вдячний учителю літератури Оксані Бушаковій (м. Могилів-Подільський) за перегляд рукопису та підказані епізоди з життя Андрія Болконського.
что остановились над ним люди, и желал только, чтоб эти люди помогли ему и возвратили бы его к жизни, которая казалась ему столь прекрасною, что он так иначе понимает ее теперь».
Як і в романові Льва Толстого, у вірші Іосифа Бродського «Проплывают Облака» (1961) хмари, що пливуть у небі, втілюють вічність у нескінченному народженні та вмиранні:
Проплывают облака, это жизнь проплывает, проходит, привыкай, привыкай, это смерть мы в себе несем, среди черных ветвей облака с голосами, с любовью...
«Проплывают облака... » - это дети поют обо всем.
Хмари символізують небо, повітря, дощ, родючість, тому в різних індоєвропейських мовах від однієї основи походять такі слова: старослов’янське iäai (iäaänä), литовське debesis хмара, латиське debesis хмара, debess небо (d- < *n-), давньоіндійське nabhas туман, пара, небо, хеттське nepis небо, грецькі уєфо<д та уєфє^п хмара, латинське nebula туман, хмара, німецьке Nebel туман. У міфології древніх греків відома богиня хмар Нефела (“хмара”). Тюркське bulut хмара походить від дієслова bula-охоплювати, закутувати, пор. старослов’янське тёаей, болгарське облак, польське oblok хмара, що походять із праслов’янського *obvolokb те, що обволікає; це слово в уйгурській та чуваській (пелет) мовах має ще значення ‘небо’, а в кизильському діалекті хакаської мови (пулут) значення ‘туман’ [Севортян 1978: 262-264].
За повір’ями тюркского народу теленґітів, що мешкає на Алтаї, одним із семи помічників шамана є Булут-кан, який сприяє добробуту сім’ї і захищає від блискавки людей та худобу. Теленґіти сеоку кьобьок вважали, що Булут-кан є у верховного бога Ульґена священною хмарою, що знаходиться біля їхньої родової гори Кабак. Булут-кану присвячували коня білої масті або коричневої, але з білою смужкою на морді [Дьяконова 1984: 46-47].
У Корані в сурі Анґели (10) говориться: “Аллах - той, хто посилає вітри, і підіймають вони хмару; і погнали Ми його в мертву область і оживили цим землю після смерті. Так і воскресіння!”
У Біблії хмара служить символом присутності Бога серед єврейського народу під час виходу з Єгипту: «Того ж дня, коли поставлено храмину, хмара вкрила храмину, отой намет свідоцтва, а ввечорі вона стала мов полум’я над храминою, і так було аж до ранку. Так було ввесь час: хмара вкривала її за дня, а вночі вона ставала мов полум’я. І щоразу, коли знімалась хмара над наметом, сини Ізраїля рушали в дорогу; а на тому місці де хмара опускалася, там отаборювалися сини Ізраїля. За наказом Господнім рушали сини Ізраїля в дорогу, і за наказом господнім отаборювались; і ввесь час, коли хмара перебувала над храминою, стояли вони табором» [Числа. IX, 1518]. І в Новому заповіті Бог перебуває на хмарах: «Тоді Ісус сказав до нього: “Ти мовив. Тільки ж кажу вам: Віднині ви побачите Чоловічого Сина, який сидітиме праворуч Всемогутнього й ітиме на небесних хмарах» [Євангелія від Матея. XXVI: 64].
Нахмурений лоб верховного божества Аєдіє народу еде у В’єтнамі символізує хмари - думи, що набігають.
У давніх греків хмари вважалися стадами бога Аполлона. У скандинавів вони служили бойовими кіньми войовничим дівам валькіріям, підлеглим верховному богу Одіну, які беруть участь в розподілі перемог і смертей у битвах.
Дивно, що в «Порівняльному словнику міфологічної символіки в індоєвропейських мовах: Образ світу та світи образів» германіста
М. Маковського, складеному за каламбурною методою лінґвістичної комбінаторики, що ігнорує принципи історичної етимології, є розділ «Небо» [Маковский 1996: 229-230], але відсутній розділ, присвячений хмарам.
Важливе значення поняття хмари (уйп) має в китайській культурі: yйnzhбngjйn Юньчжун, Владика хмар (божество хмар), уйп^Ы Юньші (дух, божество хмар), уйп^иап Ріка Хмар “Чумацький шлях”, уйп^й хмарний віз
(хмари, на яких їздять небожителі), уйпМо журавель у хмарах, образно далека мандрівка, далека дорога, yйnzhбng ЬаіИао білий журавель у хмарах, обр. людина кришталевої чистоти, уйщіапМо журавель, що літає у хмарах, обр. видатна людина (пор. практичне прислів’я “Краще синиця в руках, ніж журавель у небі”), yйnshй хмарні письмена (стиль листа, ніби розроблений міфічним імператором Хуан-ді, стилізований під хмари)”
А в нашому комп’ютеризованому світі білі хмари у блакитному небі представлені в одній з екранних заставок операційної системи Windows.
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Библейская энциклопедия 1991 - Библейская энциклопедия. В 2-х кн.: Кн. 1 (А-Н), кн. 2 (Н-Я) / Репринтное воспроизведение издания 1891 г. Москва, 1991.
2. Грейвс 1992 - Грейвс Р. Мифы Древней Греции / Пер. с англ. Под ред. и с послесл. А.А. Тахо-Годи. Москва, 1992.
3. Дьяконова 1984 - Дьяконова В.П. Некоторые этнокультурные параллели в шаманстве тюркоязычных народов Саяно-Алтая // Этнокультурные контакты народов Сибири. Ленинград, 1984.
4. Ісікава Такубоку 1984 - Ісікава Такубоку. Лірика. Київ, 1984.
5. Кая 1928 - Кая И.С. Руководство для обучения крымскотатарскому языку по новому алфавиту. Симферополь, 1928. (Воспроизведено МП «Ставри-Кая». Павлоград, 1992)
6. Коран 1990 - Коран / Пер. с араб. акад. И.Ю. Крачковского. Предисл. к изд. 1986 г. П. Грязневича; предисл. к изд. 1963 г. В. Беляева, П. Грязневича. Москва, 1990.
7. Купер 1995 - Купер Дж. Энциклопедия символов. Москва, 1995.
8. Лермонтов1989 - Лермонтов М.Ю. Полное собрание стихотворений в двух томах. Ленинград, 1989.
9. Маковский 1996 - Маковский М.М. Сравнительный словарь
мифологической символики в индоевропейских языках: Образ мира и миры образов. Москва, 1996.
10.Мифологический словарь 1990 - Мифологический словарь / Гл. ред. Е.М. Мелетинский. Москва, 1990.
11.Османов 1993 - Османов Ю. О некоторых проблемах перевода на русский язык крымскотатарской поэзии. (Выступление на 100-летнем юбилее Б. Чобан-заде) // Арекет (Движение) / Информационный вестник Национального движение крымских татар. 24 сентября 1993 г., № 9 (25).
12.Святе письмо Старого та Нового завіту 1991 - Святе письмо Старого та Нового завіту/ Повний переклад, здійснений за оригінальними єврейськими, арамійськими та грецькими текстами. United Bible Societies. 1991.
13.Севортян 1978 - Севортян Э.В. Этимологический словарь тюркских языков. Общетюркские и межтюркские основы на букву «Б». Москва, 1978.
Цыганенко 1989 - Цыганенко Г.П. Этимологический словарь русского языка. 2-е изд. Киев, 1989.
SUMMARY
The clouds symbolize the sky, air, rain, and fertility. In mythology of various peoples there are deities of clouds. In the Bible the cloud is a symbol of the God’s presence among the Jewish people. The concept of cloud (yún) has an important meaning in the Chinese culture. The famous poem “Bulutlar” (“The Clouds”) was written by Bekir Choban-zade in 1919, when the poet stayed in Budapest, far from his motherland submersed in abyss of the pernicious civil war, in ignorance about destiny of his relatives. He asks the clouds, having no terrestrial barriers unlike the man, to carry him home or to reach the Crimean mountains and steppes and having rained there to transmit a message to his mother and sister and to bring a message from the native land to him. The lines of the poem are penetrated with yearning for the beloved native land and the kinsmen. When reading “Bulutlar” the first lines of the verse “The Clouds” by Lermontov emerge in memory. Undoubtedly, Bekir Choban-zade knew the Russian poet’s creativity, and motives of being rejected and alone that had induced Lermontov to address to
the heavenly wanderers were close and clear to him. The clouds as images and symbols are met in creativity of poets and writers of various times and peoples and absence of these symbols in creativity of many authors probably testifies features of their personal outlook.
