CC BY
36
УДК 2-184.2:316
О. Г. Бортнгкова, кандидат фшософських наук, доцент
В1РА ЯК П1ДСТАВА ВЗАСМОДП РЕЛ1Г11 ТА ПОЛ1ТИКИ
У статт1 розглянута проблемарел^г^йног та политично! в1ри через анал1з характеристик основних елемент1в у своему предметг, якг гх утворюють. Обгрунтову-еться можлив1сть переходу до використання двох нових тдход^в - мета1сторично-го анал1зу зм1н теократичних 7 св1тських форм панування 7 правл1ння, а також створення ¡нституцтно! матриц7 рел^гтно-пол^тичного простору держави, якг знаходяться врусл1 традиций украгнського рел1г1езнавчого теоретизування. Запро-поновано нов1 способи тзнання взаемодп рел^гп та пол1тики у житт1 сустльства через один 7з базових ¡нститут1в - феномен в1ри.
Ключовi слова:рел1г1я, пол1тика, в1ра, дов1ра, сприйняття, достов1рмсть, вко-р1немсть.
Постановка проблеми. Для повнощнно'' концепцп взаемодп релш' i пол^ики необхщна вщповщь на питання про те, якою е структура людських взаемодш у процес змш теократичних i св^ських форм панування i прав-лшня, вплив ще'1 змши на умови людського юнування. Необхщною переду-мовою е розумiння того, як релшйна i нерелiгiйна вiра iнтерпретуе поль тичну дiяльнiсть. Хоча в когштивних науках i мав мюце деякий прогрес, все ж над нами дос тяжiе проблема розумшня витокiв конфлiктуючих систем переконань, 'х гнучкостi, 'х взаемодп з релшйними i полiтичними органiзацiями та шститутами. Велика кiлькiсть змiн середовища виявляють-ся безпрецедентно новими.
Аналiз останнгх до^джень i публЫацш. На сьогоднi проблема вiри розглядаеться у рiзноманiтних аспектах. При цьому слщ зауважити, що ви-користовуються iнтегративнi пiдходи як у межах класично'', так i постне-класично'' науки. У переважнiй бшьшосп праць з'ясовуеться специфiка вiри як особливого знання зi сво'ми критерiями iстинностi, виокремлюються рiзнi аспекти розгляду вiри: аксiологiчний (вiра надае знанню цiннiсного забарвлення, праксеологiчний (вiра задае певну спрямовашсть дiяльностi), дiяльнiсний ^ра, транслюючи знання в особисте переконання, стимулюе дiяльнiсть). Цi проблеми дослщжували як укра'нсью, так i зарубiжнi до-слiдники — М. Андрюшенко, О. Gвстiфеева, I. Воронянський, К. Коспкова, С. Пiменова, Ф. Хуснутдшова, В. Шинкарук та iн.
У сучасному релтезнавсга реалiзуються рiзнi стратеги дослщження феномену вiри, вивченню якого присвячена значна кшьюсть наукових праць,
78 © Бортшкова О. Г., 2016
у тому числг фшософська (Ю. Кiмелeв, В. Мiронов, О. Саратн та iн.), пси-хологiчна (В. Москалець, О. Предко, А. Сафронов, Д. Угршович та ш.), богословська (А. Кураев, Ю. Макселон, Х. Яннарас, С. Ярмусь та ш.) тощо.
Формулювання цтей статтi. Метою статп е розкриття сутнiсних характеристик релшйно'1 та пол^ично!' вiри як складових релшйно-пол^ич-ного простору держави. Завдання статп — обгрунтувати можливiсть про-ведення метаiсторичного аналiзу i дослiдження трактувань категорiй базових шститупв (на прикладi релiriйноi i пол^ично!' вiри) визначення змiсту шститущонально'1' матрицi, яка характеризуе взаемодiю релш'1' та полiтики, що дозволить отримати за допомогою цiеi методологи новi науко-вi результати.
Виклад основного матерiалу до^дження. Якщо прийняти як вщправ-не таке визначення: <Жра е здiйснення очiкуваного i впевнешсть в невидимому» [1], то залежно вщ того, що розум^и пiд термiнами визначення, вiру можна роздшити на релiгiйну й пол^ичну. У такому подiлi вiра е про-довженням життя у своему предмет — релirii та полчищ.
Релiгiйну вiру утворюе вiра в Абсолют (Бога), його закон — благу звют-ку — дiяння. У масовш, народнiй свiдомостi, Бог — це вища iстота, сила, вщ яко'1 врештi-решт залежить виконання очшувань, устремлiнь i збереження життя взагаль Бог постае як Абсолют, Господь, а також Дух, Помiчник або Упшитель. Цьому вiдповiдае ототожнення вiри iз суб'ективною упевненiстю, що переростае у свободу шдивща, звшьнення всiх його сил, де можливе таке розумiння вiри, яке П. Тiллiх позначив як «граничний штерес» [12, с. 133-135].
О. Предко розглядае проблему релшйно'1 вiри як екзистенцшного конструкту формування цшсно'1 особистостi, 11 свiтоглядних настанов та дь яльностi. Вона слушно зауважуе: «Релтйна вiра виступае як каталiзатор активностi свiдомостi суб'екта, як проекщя в майбутне, вiдображення осо-бистого через сформоваш iдеали пiд кутом зору бажаного майбутнього. Релшйна вiра забезпечуе людиш пiдтримку п цшьово! установки, зняття внутрiшнього напруження тощо... Релтйна вiра виступае генератором енергп, пiдтримуе внутрiшню мiць людини, необхщну 1й для подальшо!' дiяльностi та для подолання труднощiв. Фактично, релтйна вiра стае генератором формування своерщно! суб'ективно!' реальностi вiруючого, яка задае стиль життя та мислення людини [7, с. 30].
Пол^ика — це зв'язки i вщносини мiж класами, нацiями та шшими со-цiальними групами, iдеологiчно вмотивована дiяльнiсть iз приводу завою-вання, утримання i використання державно!' влади. Тому пол^ичну вiру утворюе почуття реальностi: вiра в полiтичного лщера, полiтичну силу чи партiю. <^ра — уявлення об'екта, поеднане з почуттям його реальности що виражаеться у вщповщних йому прагненнях i актах» [11, с. 932].
Насамперед зазначимо, що теологи приходять до думки про необхщшсть релшйного санкщонування пол^ично! дiяльностi людини, оскiльки, дiйсно, виршувати глобальнi соцiальнi проблеми в сучасному свт можливо тшь-ки пол^ичним шляхом. Божа благодать може здшснюватися тiльки через полiтичну дiяльнiсть людей, яка у свош сукупностi виступае як глобальний рух благодати що реалiзуе онтологiчно-теологiчну енергiю звiльнення.
Однак i релiгiйна вiра, i полiтична вiра — це бiльше шж впевненiсть, це головним чином довiра. Релiгiйна вiра самодостатня, або принаймш е най-вищим щаблем сприйняття свого предмета, тобто вiрогiдне. Перехщними формами вiд вiри як впевненосп до довiри е: вiдчуття «присутносп Бога» взагалi i в шдиввд як «ентузiазм»; вiра — первинне почуття людини; вона закладена як початковий ютотний напрям людського духу; вона е шануван-ням сущого як безумовно суще i цього цшком достатньо. Г. В. Лейбнщ пише: «Для нас достатньо лише деякого розумшня, що це таке, а розумшня, яким чином це вщбуваеться, перевищуе наш розум, та воно нам зовам не по-трiбно, для нас досить, що це так» [5, с. 109].
Разом з тим, говорячи про релшйну вiру як форму прояву довiри, не можна не торкнутися питання про неможливють ототожнення двох начал релшх — Вищо! природи, Бога як Абсолюту, що породжуе початок i церкви як тша Христа на земл^ i разом з тим соцiального шституту. Очевиднiсть Бога, саме ество Бога, перевищуе все суще та набувае ознак найвищох до-стовiрностi, а тому i довiри. Попри те, що Церква е втшенням деякох рель гшно! щех (змiсту вiри), релiгiйна дiяльнiсть, релiгiйна форма суспшьнох свiдомостi мае чимало вад, саме через те, що залишаеться невщ'емним атрибутом сучасних соцiумiв. А тому потребуе досягнення своерiдноi ед-носп двох начал як Цiлого саме через набуття довiри до церкви.
Пол^ична вiра як прояв довiри вимагае постiйного пiдтвердження через досягнення результату. Вона або змщнюеться, зростае, або згасае, зникае. Держава е втшенням соцiальноi ще". Полiтична дiяльнiсть завжди е iдеоло-гiчно вмотивованою. «Кожна iдеологiя, — зауважуе З. Самчук, — так чи шакше виказуе претензп на евангелiйнiсть свого суспшьного покликання, свiтоглядно-аксiологiчного i телеолопчно-спонукального стрижня» [10, с. 277]. Як зауважив Ж.-Ж. Руссо, «не було створено жодно! держави без того, щоб релшя не служила ш основою» [9, с. 27]. Практична полггика саме з метою змщнити довiру часто маскуе власнi щншсш намiри та цiлi в iм'я нахвнох вiри партiй у наукову довщшсть "х догм.
При розглядi вiри почуття реальностi часто стввщноситься з почуттям залежностi [3, с. 20]. Це означае, що вiра е переживанням едносп зi сво'м предметом, як його сприйняття. 1накше кажучи, вiра е сприйняттям. Вiра як почуття реальностi пiдтверджуе себе в довiрi до нескiнченного: «справ-
жня релшя е почуття i смак до нескшченного» [13, с. 39]. Нескшченна ю-тота — Бог. Однак це не млява нескшченшсть релшйного чи полiтичного просторiв. Вони за своею суттю е предметними. Першють предметного у вiрi як релiгiйному просторi пiдтверджуеться таким п розумiнням — вiра е благодать, дар i одкровення Божества. Сприйняття предметностi в рель гшнш вiрi — це постановка питання про надбання буття, якостей того, що iснуе в свiтi, у буденному житл. Це сприйняття того, що е саме юнування-безпосередшсть як така (можливiсть-неможливiсть; нескiнченнiсть форм життедiяльностi, в тому числi рiзноманiття полiтичних режимiв; конкрет-нiсть пол^ичного режиму i керiвництва — частково теократичного, почас-ти чуттево-секулярного; справжшсть i тимчасовiсть у змiнах на краще (гiрше) в економiчнiй, духовнш, полiтичнiй, соцiальнiй сферах; невизна-чешсть джерела i носiя якостi буття. Це далеко не повний перелш структур-них елементiв сприйняття предметносп в релiгiйнiй вiрi, але видшене нами детермiноване рамками предмета дослщження, яке проводиться.
Така постановка питання про сприйняття предметносл повною мiрою стосуеться i пол^ично'' вiри. Побачити першооснову означае уявити саму природу сприйняття як складово'' релтйно'' та пол^ично'' вiри в чистому виглядь Така «причиншсть» висловлюе повноту юнування i завдяки цьому iснуе взаемодiя релш'1 i полiтики. Питання сто'ть не про первиннiсть релш'1 чи пол^ики в соцiальних процесах, а про зрощення всiх можливих форм у деяку цшсшсть, у деяку едшсть i мае форму сприйняття благо-буття. Уподiбнення вiри (релтйно'' та пол^ично") як сприйняття в надбання-щн-ностi може мати вигляд руху до набуття сенсу природи релш'1 i полiтики. Сприйняття у вiрi набувае форми i логiки розгортання взаемодп релiгii та полiтики як перемщення на «мiсце» метафiзичного, трансцендентного буття сенсу-едносп, тобто йдеться «про реальне або щеальне, почуттеве чи надчуттеве, про дане або умосяжне буття» [2, с. 37].
Однак, чи не е вiра в Бога iлюзiею? Чи не залишаеться вiра як почуття реальносп тшьки почуттям? У релiгiйнiй та пол^ичнш вiрi повинна домi-нувати певна система ютини, що заснована на критерп достовiрностi. Ця система ютини вiри, яка домiнуе в конкретному релтйно-пол^ичному просторi, повинна бути або ютиною, знайденою зi свого роду понад- або позаемтричного джерела, зазначеного Богом, божеством, шляхом одкровення, божественного натхнення, штущп, мютичного досвщу тощо, або рацiональною i лопчною системою людського розуму, джерелом яко' е досконалiсть полiтичного устрою суспшьства.
Вiдчувати — означае жити. I що може бути «бшьше» за життя, шж саме життя — шше, бiльш повне, чисте життя. Тому можна прийняти таке ви-
значення: <Жра е життя зi всеосяжного, е керiвництво i наповнення допо-могою всеосяжного» [15, с. 428]. Тшьки всеосяжне, тобто все життя е кри-терiем розрiзнення шюзп вщ реальностi та достовiрностi iстини релшйно' вiри. «Все життя» зiбране шби спочатку в однiй точцi — одиничному ю-нуваннi iндивiда. Це означае, що iндивiд знаходиться в безумовному, усу-нутому вiд усього сущого вiдношеннi до абсолютного. С. Киркегор визначив вiру як вищу пристрасть в людинi i людини, що перевершуе всяке рацю-нальне пояснення. Вщповщно, вiра е парадокс, але не як початковий порок мислення, а парадокс реального юнування [4, с. 111].
Таким чином, вiра як життя е вже не вiра-довiра, а саме вiра як ютина. Вiра самодостатня, оскшьки все iнше е неiстинним, випадковим, минущим, i вiра е початком життя взагалг вiра е голос стихшно-творчого начала життя, його руху, його безпомилкового тяжшня, як шстинкт.
У полiтицi, де центральне мюце займае людина, не можна ^норувати людину, забувати п щншсш витоки i насамперед принципи пошуку i утвер-дження iстини, чеснот i справедливостi, норми моральностi. Як цього до-сягти у пол^ичнш дп? Полiтична дiяльнiсть завжди балансуе на межi до-зволеного у сво'х вiдносинах з iстиною, з достовiрним, правдивим зображенням i тлумаченням дшсносп. Подолання пол^ично' вiри не може ^норувати iстину, якою б пркою i такою, що не вщповщае благим намiрам полiтикiв, вона не була. Не можна насильно насадити пол^ичну вiру, при-сво'вши собi право iгнорувати iстину або своерщно трактувати моральнiсть, добро i благо.
Вкорiненiсть вiри в житт може набувати форми уявлення п як стану живого органiзму, а також тша i свiдомостi, i мати види вiд тваринно' до науково' вiри, наприклад: «вiра е сукупшсть станiв органiзму, пов'язаних мiж собою тим, що всi вони повшстю або частково мають вщношення до чогось зовнiшнього» [8, с. 161]. Це щось шше, шж визначення вiри як знан-ня сенсу життя, оскшьки завжди в останньому випадку залишаеться питан-ня про кордони i достатностi цього (як i взагалi) знання.
«Релшйний спосiб життя вiдрiзняеться своею вкоршешстю в Переказi Церкви. Переказ е сукупшстю вiроповчальних iстин, якi через свщчення апостолiв прийнятi Церквою, збер^аються нею i розвиваються вiдповiдно до обставин 11 iсторичного iснування i викликiв, звернених до Церкви рiз-ними епохами. Коротко кажучи, Переказ е живим благодатним потоком вiри i життя в лонi Церкви. Переказ — явище нормотворче, бо вш е нормою вiри. Це означае, що поняття норми виступае як найважливша характеристика вiри. Бо кожен вщхщ вiд Переказу розумiеться нами перш за все як пору-шення норми вiри, або, кажучи коротко, як ересь» [6, с. 205-206].
Таким чином, критерiем церковного способу життя буде вщповщати той споаб iснування, який оцiнюеться як вкоршений у Переказi Церкви. Йдеть-ся, звичайно, не стшьки про зовшшш прояви прихильностi до Переказу i навiть не про культурно-iсторичне його сприйняття людиною i сустль-ством. Належшсть до Переказу виявляеться насамперед на рiвнi цiннiсного змiсту життя. Лише життя вщповщно до Переказу як норми вiри може роз-цiнюватися як iстинно релiгiйне життя. Постае проблема засвоення i збере-ження вiри, але ще бшьшою мiрою — засвоення i збереження способу життя, що визначаеться щею вiрою. Для того, щоб норма вiри стала для людини нормою життя, потрiбно мати не тшьки знання, а й реальний досвщ життя в Церквi, бути ствучасником п Ташства. Тiльки тодi ця норма вiри стае для людини природною, як дихання.
Збереження цiеi норми i затвердження п в сучасному суспшьсга як най-6шьшо'1 онтолопчно! цiнностi е в широкому сена завданням кожного члена Церкви, але у вузькому i спецiальному значенш це е завданням сучаснох теологи. Ця норма настшьки ж мщна, як i крихка. У досввд окремоi людини i цших спiльнот людей вона може бути або пошкоджена i навiть зруйно-вана, або збережена i укршлена в результатi зiткнення з шшими культурно-цивiлiзацiйними стандартами, з шшими нормами життя.
1снуе й шший пiдхiд до аналiзу вкорiненостi вiри — через поняття вкоршеносп в полiтичнiй вiрi, до якого ми зараз i звернемося. У дискуаях, якi ведуться у пол^ичнш фшософп, на найбiльш загальному рiвнi, «вкорше-нiсть» означае вбудованiсть на глибинному рiвнi й iнтеграцiю шдивща у свое спiвтовариство. Найбiльш детально щея вкорiненостi операцюналь зована у соцюлогп полiтики, що важливо для даного аналiзу. Перевага даноi концепцп полягае в тому, що вкоршешсть розумiеться як певна сукупнiсть цшком вiдчутних соцiальних i полiтичних зв'язмв. Звертаючись до iдеi вкорiненостi в пол^ичнш вiрi, ми звертаемося i до бiльш колективного типу сощальносп й розвиненостi полiтичних вiдносин — пол^ичних партiй. Питання полягае у такому: чи можна щею вкоршеносп в пол^ичнш вiрi поширити на пол^ичш сфери, де учасники (на вщмшу вiд ситуацii в тради-цiйних спiльнотах) не вiдчувають фiзичноi присутностi i реакцii один на одного i являють собою анонiмнi сукупностi. Ми припускаемо, що тимча-совi механiзми полiтичних виборiв i загальна орiентованiсть учасникiв на об'ект можуть становити основу вкоршеносп в пол^ичнш вiрi. Люди мо-жуть пщтримувати полiтику тiеi чи шшо'1 партii саме в силу своеi вкорiне-ностi в полiтичнiй вiрi, не помiчаючи (або не бажаючи бачити), наприклад застарших поглядiв на реальшсть (догматизм).
Проаналiзуемо вкорiненiсть у пол^ичнш вiрi i з шших позицiй за допо-могою понять темпоральноi i просторово!' синхронiзацii. Такий пщхщ, на
нашу думку, мае евристичне значення для цшей дослщження взаемодп релт' i пол^ики в соцiумi. Звернемося до теорп iнтерсуб'ективностi А. Шюца [14], яку вш тiсно пов'язував iз тшесною присутнiстю учасникiв. Однак вiн запропонував i iншу iдею, яка з часом стала ключовою в його концепцп, — щею темпорально' i просторово' координацп. Близькiсть у просторi супроводжуеться i близькiстю у чаа. Ця близькiсть у часi дае одному шдивщу визнавати досвiд шшого iндивiда i сприймати його пере-живання, якi одночасно вiдбуваються iз власним досвiдом. Для нас важли-во, що розмiрковуючи про темпоральну i просторову координацп, А. Шюц вiдмовився вiд будь-яких спроб помютити в основу феномену сощально' пов'язаност iдею загального досвiду. Наголос робиться на единому соць альному просторi й одночасностi перебiгу подiй. Надалi в наших мiркуван-нях про релтйно-пол^ичний простiр важливо визначити методолопчш пiдходи у визначеннi просторово-темпорально' координацп.
По-перше, релiгiя i полiтика на конкретних майданчиках конкретних держав знаходяться в межах одше' тимчасово' зони, об'еднаних спшьшстю часу. Тут важливi три аспекти: синхроннiсть, безперервнiсть i близькiсть у часi. Саме тому ми вважаемо пшдним пiдхiд щодо використання методологи метаюторичного аналiзу в дослiдженнi взаемодп релт' i полiтики, i як важливий тренд (момент) тако' взаемодп — вкоршешсть у релiгiйнiй та полiтичнiй вiрi.
По-друге, окрiм глобально' одночасностi, важливе значення мае атмосфера колективного очшування i готовностi до певних подш. Темпоральнi структури релiгiйного i полiтичного просторiв звертають увагу на можливi глобальнi змiни. Вони прив'язують щ простори до конкретних часових рамок, навколо яких вщбуваеться посилення або послаблення базових ре-лшйних i полiтичних iнститутiв, до яких без сумшву належать iнститути релтйно' та полiтичноi вiри вже з розглянутими нами якюними характеристиками даних феномешв. I ми заявляемо про плщшсть методологiчного пiдходу щодо створення шституцшно' матрицi релiгiйно-полiтичного простору Украши.
Немае сумшву, що набiр базових характеристик феномену вiри повинен бути достатшм для того, щоб побудувати опис реальних релшйних i полi-тичних процесiв без залучення додаткових категорш.
Вiра — це саме увага, вслухання i пильне споглядання нескшченного. Вiра на слово — це вiра у справжшсть Слова, що може мати форму Зав^у, Звiстки i розумного устрою життя взагаль Якщо спочатку Слово — «На початку було Слово» — замшюеться на «спочатку робилося», то це означае перетворення духовного як одкровення i нав^вання безмежного в момент структури дiяльностi та юнування, у виглядi, наприклад, «архетитв несвi-
домого» — того, що закладено в людиш як початкова i спонтанна здатшсть виробництва образiв i пов'язане з природою через тшесшсть людини i свь домiстю в пошуках сенсу цих образiв. Дух в такому випадку пов'язаний значеннями, яю йому надаються в його усвщомленш. Абсолютний дух тому можливий тшьки у сферi релш:1.
Вiра — це самопосвiдчення духу, i прояв реальностi духовного як такого. Бог — це реальшсть, перемагае все ество людини. Святе це i е власне духовне — Дух, що виходить вщ вищого, як би «центру св^у» i саме це вища.
Бог е Дух, це значить — Бог е Життя, спадна до всяко'1 твар^ як живо-творне св^ло. Життя е дар, дар згори, нестворений, нерукотворний, i болю-на таемниця, нерозкладна на фiзичнi та штелектуальш елементи. Святе — це сокровенне в житл, його джерело, як св^ло i дихання з глибини св^у i життя. Тодi вiра i е первинне, природне сприйняття невидимого, невщо-мого i вищого, як i саме життя. Вiра полягае в набуттi, збиранш й здобуттi святостi, уподiбненнi недоторканному, вщчутл присутностi в собi i мiра взагалi дарiв Духа Святого. Людина у вiрi стае у Бога — як виконана явищем сили i духу — сили духу.
Вiра як синтез — може бути уявою. Людина знаходить можливють «ви-йти» iз себе у станах натхнення, несамовитосп, екстазу. Тут шдивщ стае вiльним — його почуття, думки i воля з'еднуються в одне — уяву. В уявi шдивщ уподiбнюеться Богу як одухотворена душа.
Висновки та перспективи подалi наукових до^джень. Вiра е поед-нання реального та щеального. Однак подiбна еднiсть вщкривае реальнiсть як таку, в п безпосередностi, i таким чином загострюе п проблему — що це таке?
При визначенш складу базових релшйних i полiтичних iнститутiв ми будемо спиратися на постулат функцiональноi необхщносп. 1накше кажучи, концепцiя Х- i Y-теократичних i свiтських форм панування i правлiння ви-дшяе як один iз базових шститупв феномен релiгiйноi та пол^ично!' вiри, якi, з одного боку, необхщш для формування адекватноi реальностi модельного уявлення про релшйну i полiтичну взаемодiю. Отже, ми вщокремлю-емо з усiеi безлiчi релшйних i полiтичних зв'язкiв тi стшю, постiйно вiд-творюванi вiдносини, ям дозволяють дати единий понятiйний опис релшйно-пол^ичного простору рiзних краiн у рiзнi перiоди iсторичного розвитку. З другого боку, цей набiр мае бути достатшм для того, щоб по-будувати опис реальних релшйних i полiтичних процесiв без залучення додаткових категорш. Функцii, якi ми визначили як необхщш й достатш для того, щоб релшйна i полiтична вiра як система вщтворювалася, а також 'й' сутнiснi характеристики — послужили достатньою пщставою розгляду
шституцшних форм. На вщмшу вщ базових шститу^в, що збер^ають свое утримання, шституцшш форми мобшьш, пластичнi, мiнливi. Вони являють собою конкретш встановленi зразки, способи, оргашзацп, в яких виявля-еться порядок взаемодп релш' i полiтики. До них можна вщнести сутнiснi характеристики релтйно' та полгтично' вiри. Iнституцiйнi форми — це пряме або опосередковане зовшшне вираження базових шститу^в, якi за-дають сощетальну природу суспiльства.
Л1ТЕРАТУРА
1. Послание к Евреям святого апостола Павла 11,1 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://days.pravoslavie.ru/Bible/B_ewr1.htm.
2. Виндельбанд В. Прелюдии / В. Виндельбанд. - М. : Кучково поле, Гиперборея, 2007. - 400 с.
3. Зиммель Г. Религия. Социально-психологический этюд / Г. Зиммель ; пер. с нем. М. Бердоносова и О. Лямбек ; под ред. С. А. Котляревского. - М. : Изд. М. и С. Сабашниковых, 1909. - 82 с.
4. Киркегор С. Страх и трепет / С. Киркегор. - М. : Республика, 1993. - 383 с.
5. Лейбниц Г. В. Опыты теодицеи о благости Божией, свободе человека и начале зла / Г. В. Лейбниц // Соч. : в 4 т. - М. : Мысль, 1989. - Т. 4. - 554 с.
6. Митрополит Смоленский и Калининградский Кирилл. Норма веры как норма жизни : проблема соотношения между традиционными и либеральными ценностями в выборе личности и общества // Церковь и время. - 2000. - № 2 (11). - С. 203-221.
7. Предко О. I. Релпшна в1ра як екзистенцшне шдгрунтя особистост / О. I. Предко // Вюн. Ки'в. нац. ун-ту ¡меш Тараса Шевченка. Фшософ1я. Полгтолопя. - 2012. -№ 109. - С. 26-30.
8. Рассел Б. Человеческое познание: Его сфера и границы / Б. Рассел ; пер. с англ. Н. В. Воробьева. - Киев : Ника-Центр : Вист-С, 1997. - 560 с.
9. Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре / Ж.-Ж. Руссо // Трактаты. - М. : КАНОН-пресс, Кучково поле, 1998. - 416 с.
10. Самчук З. Ф. Свгтоглядш основи сощально-фшософського дослщження щеологп: проблема критерпв та прюритепв вибору : монограф1я : у 2 т. / З. Ф. Самчук. -Д. : АРТ-Прес, 2009. - Т. 1. - 920 с.
11. Соколов П. Вера. Психологический этюд / П. Соколов // Вопр. философии и психологии. - М., 1902. - Год XIII, кн. 62 (II). - С. 909-933.
12. Тиллих П. И. Систематическая теология / П. И. Тиллих. - М. ; СПб. : Унив. кн., 2000. - Т. 3. - 415 с.
13. Шлейермахер Ф. Д. Речи о религии к образованным людям, ее презирающим / Ф. Д. Шлейермахер ; пер. с нем., вступ. ст. С. Л. Франка. - СПб. : Алетейя, 1994. -344 с.
14. Шюц А. Избранное: мир, светящийся смыслом / А. Шюц ; пер. с нем. и англ.: В. Г. Николаев и др. - М. : РОССПЭН, 2004. - 1056 с.
15. Ясперс К. Философская вера / К. Ясперс // Смысл и назначение истории. - М. :
Политиздат, 1991. - С. 419-508.
ВЕРА КАК ОСНОВАНИЕ ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ РЕЛИГИИ И ПОЛИТИКИ
Бортникова Е. Г.
В статье рассмотрена проблема религиозной и политической веры через анализ характеристик основных элементов в своем предмете, которые их образуют. Обосновывается возможность перехода к использованию двух новых подходов - мета-исторического анализа изменений теократических и светских форм господства и правления, а также создания институциональной матрицы религиозно-политического пространства государства, находящихся в русле традиций украинского религиоведческого теоретизирования. Предложены новые способы познания взаимодействия религии и политики в жизни общества посредством одного из базовых институтов - феномена веры.
Ключевые слова:религия, политика, вера, доверие, восприятия, достоверность, укорененность.
FAITH AS A BASIS OF INTERACTION OF RELIGION AND POLITICS
BortnikovG О. G.
The article deals with the problem of religious and political faith, through the analysis of the characteristics of the main elements in his subject, they are made. It shows the relationship between religious belief and faith through political determination - trust, perception, authenticity, rootedness. In this context, identify their dynamic nature. The religious and political beliefdifferent specific structuring: direct experience, expression and understanding. The whole process of deployment religious and political practices of all components of the religious and political faith interconnected, leading to the construction of certain vital reference person.
Therefore, the introduction of religious and political faith in the context of the meaning of life measurement allows, firstly, their «entanglement» in the context of the development of meaning, as the personification of the human subject is understanding and has the meaning that people objectively they invest; Second, understanding of religious and political belief as the incarnation of sense, the implementation of certain pre-conception; ideal setting, where the problem of its functional deployment gets praxeological character - how it affects a person (in this context of religious and political belief design principles of life of the individual, giving them some meaningful); Third, consideration of communication of religious and political practices as a unique and universal phenomena as means of obtaining the meaning of life. In this context, opportunities are opening up for studying
the interaction of religion and politics, religious-political space of the state as a value-semantic constructs of a particular religious and political traditions, their role in the constitution of human life-purpose space.
The possibility of switching to two new approaches - meta-historical analysis of the changes theocratic and secular forms of domination and governance, as well as the creation ofan institutional matrix of religious and political space of the state, which are in line with the traditions of Ukrainian religious studies theorizing. New methods of knowledge interaction between religion and politics in public life in one of the basic institutions - the phenomenon of faith. They are based on various grounds, its different systems concepts and different definitions and perspectives of the content review identified institutional changes in religion and politics. A comparison of these approaches is interesting also because they realized a fundamentally different way of constructing social knowledge about the interaction of religion and politics.
Key words: religion, politics, faith, trust, perception, authenticity, rootedness.
