20ART
В1КТОР МАТЮК - КОМПОЗИТОР, ПЕДАГОГ, МУЗИЧНИЙ КРИТИК, ВИДАВЕЦЬ
Стадницька Марiя, астрант кафедри методики i диригування
1нституту музики Дрогобицького державного педагогiчного утверситету iменi 1вана Франка Украг'на, м. Рава-Руська
DOI: https://doi.org/10.31435/rsglobal_ijitss/31012020/6877
ARTICLE INFO
ABSTRACT
Received 10 November 2019 Accepted 14 January 2020 Published 31 January 2020
KEYWORDS
Victor Matyuk, musical culture of Halychyna, musical creativity, school of Peremyshl, musical and public activity.
The main vectors of activity of the Ukrainian priest and composer of the second half of the 19th century are revealed in the article. Victor Matyuk — one of the most consistent heirs to the traditions of the Peremyshl school in Halychyna. V. Matyuk, along with M. Verbytsky, I. Lavrivsky, I. Vorobkevych, P. Bazhansky, O. Nyzhankivsky, O. Kyshakevych and others, he belongs to elite of Ukrainian public and educational figures of Halychyna,who had received a religious education. Subsequently, life-long priesthood duties were combined with active work in many areas of social and cultural life. Based on historiographic and documentary materials, the author analyzes the stages of the artist's creative journey, the defining features of his musical thinking, the facts of pedagogical and editorial-publishing activity, the directions of music-critical and organizational activity. Much attention was paid to the characterization of V. Matyuk's personality, which emerges from the memoirs of his contemporaries and villagers, and also summarizes information about the composer's active contacts with prominent figures of Ukrainian culture of that time.
Citation: Stadnytska Maria. (2020) Viktor Matiuk - Kompozytor, Pedahoh, Muzychnyi Krytyk, Vydavets. International Journal of Innovative Technologies in Social Science. 1(22). doi: 10.31435/rsglobal_ijitss/31012020/6877
Copyright: © 2020 Stadnytska Maria. This is an open-access article distributed under the terms of the Creative Commons Attribution License (CC BY). The use, distribution or reproduction in other forums is permitted, provided the original author(s) or licensor are credited and that the original publication in this journal is cited, in accordance with accepted academic practice. No use, distribution or reproduction is permitted which does not comply with these terms.
Вступ. Укра!нська музична культура Галичини Х1Х ст. розбудовувалася зусиллями декшькох поколшь просв^шх, громадських, мистецьких дiячiв, багато з яких за основним сво!м заняттям були священиками або ж принаймш мали духовну освггу. Серед шанованих до сьогодш iмен до ще! священичо-музично! плеяди належали М. Вербицький, I. Лаврiвський, I. Воробкевич, П. Бажанський, О. Нижанювський, О. Кишакевич, а з ними й В. Матюк — священик, композитор, педагог, музичний критик, музично-громадський дiяч друго! половини XIX — початку ХХ ст.
Анатзуючи творчу дiяльнiсть ще! плеяди укра!нських галицьких митщв С. Людкевич у сво!х статтях окреслив три хронолопчш етапи розвитку нащонально! музично! культури Галичини впродовж друго! половини XIX ст.: I. 50-60-т рр. XIX ст. (творчють о. М. Вербицького та о. I. Лаврiвського); II. 60-70-т рр. XIX ст. (творчють о. С. Воробкевича, о. В. Матюка, А. Вахнянина); III. 80-90-т рр. XIX ст. (творчють Д. ^чинського й
0. О. Нижанювського) [9, с. 337]. Привертае увагу, що священики-композитори е серед представниюв ушх трьох хронолопчних генерацш укра!нських галицьких композиторiв, названих С. Людкевичем. Визначаючи постать В. Матюка хронолопчно поруч з iменами С. Воробкевича й А. Вахнянина у другому поколшш митщв, С. Людкевич визнае, що композитор бшьше, ашж iншi може вважатися прямим спадкоемцем М. Вербицького та
1. Лаврiвського. За його словами: «Вони оба, як кажу сам, були його першими первовзорами,
Moro "igeanoM" [...]. y технiцi rapMom3a^MmM, ronoBHo My^ecbKux KBapieiiB, BnnuB ix cnigHuM Bupa3Ho» [9, c. 282].
flocnig^eHHa Mae Ha MeTi po3rnaHyra M npoaHani3yBaTu HanpaMu gianbHocri o. B. MarroKa b My3HHHiM KynbTypi, Moro ocoÖHCTicTb i TBopni KOHTaKTH b KOHTeKCTi Tpagu^M nepeMumnbcbKoi mKonu, cnuparonucb Ha icropiorpa^iro Ta goKyMemanbHi Maiepianu.
MaTepia^ i MeTogu gocmg^eHHH. MarepianaMu gocnig^eHHa e 3Öepe^em npu^HTTeBi M cynacm goKyMeHTanbHi ny6niKa^i' (y ToMy nucni CTaTTi caMoro KoMno3HTopa), cnoragu npo
B. MairoKa Ta My3uKo3HaBna iciopiorpa^ia, aKi go3BonaroTbca peKoHcrpyroBaru ^aKTH ^HTTenucy M TBopnocTi. y CTaTTi BHKopucTaHo icropiorpa^iHHuM Meiog i3 Meioro gocnigmu 3MicT BignoBigHux ny6niKa^M ^ogo TBopnoi' nocTaTi B. MarroKa, icTopuKo-xpoHonoriHHuM Meiogu i Meiogu cucTeMarroa^i, ^o6 npoaHani3yBaTu M ynopagKyBaru ^aKTH Moro gianbHocri, a TaKo^ KoMnapaTHBHi Meiogu, Heo6xigHi gna 3iciaBneHHa M yronHeHHa gaHux i3 pi3Hux g^epen.
Pe3y^bTaTH gocmg^eHHH. CynacHa My3uKo3HaBna HayKa oKpecnroe eTan po3BHTKy My3HHHoro мнcтeцтвa b ranunum npoiaroM XIX ct. TepMiHoM «nepeMumnbcbKa mKona», ^onpaBga nepcoHanbHy npuHane^mcrb oKpeMux KoMno3mopiB go Hei TnyManuTb ge^o no-pi3HoMy. HanpuKnag, M. 3araMKeBun y cTarri «MuxaMno Bep6нцbкнM i nepeMucbKa My3HHHa mKona», ycnagKoByronu Tpagu^i' HayKoBux ciygiM 3. HucbKa Ta E. KygpuKa, Ha3HBae B. MairoKa npogoB^yBaneM nepeMumnbcbKux тpagнцiM nopag i3 n. Ea^aHcbKHM, A. BaxHaHHHoM,
C. Bopo6KeBuneM, M. KonKoM Ta iH. «Bci bohh, — BKa3ye aBTop, — nparHynu go noegHaHHa y cBoiM TBopnocii 3aranbHoeBponeMcbKHx i Ha^oHanbHo-cBoepigHux 3aco6iB Bupa3Hocii, Bigirpanu HHMany ponb y po3BHTKy yKpaiHcbKoro My3HHHoro MucTe^Ba.»^, c. 256-257].
H. KuaHoBcbKa y cBoix gocnig^eHHax, 3oKpeMa y cram «"nepeMucbKa mKona" aK KynbTyponorinHHM ^eHoMeH» cxunbHa po3muproBara noHaTTa «nepeMumnbcbKa mKona» Ha TBopnicib yciei reHepa^i' yKpaiHcbKux KoMno3HiopiB TanHHHHH XIX ct., y ToMy nucni BigHocuTH go Hei My3HHHy gianbHicTb B. MairoKa, a BnnuB neBHux o3HaK crunro aBTop npocie^ye M b мyзнцi KoMno3uTopiB HaciynHoi go6u: «3ge6inbmoro "nepeMucbKy mKony" o6Me^yrorb gBoMa iMeHaMu — Bep6нцbкoгo Ta HaBpiBcbKoro, 3rigHo 3 пoзнцiero, 3ageKnapoBaHoro 3. HucbKoM, aKy nigrpuMye TaKo^ i E. KygpuK, npoie HacnpaBgi ii BnnuB 3HanHo mupmuM, a cnucoK nepcoHaniM 3HanHo 6inbmuM, i aK^o BpaxyBaru i niTKo c^opMynroBaru ochobh 3acagu TBopnocri i кynbтypнo-пpocвiтннцbкoi' gianbHocri mKonu, to norinHo 6yge po3rnagara TyT i BiKTopa MairoKa, i nop^upia Ea^aHcbKoro, M Icugopa Bopo6KeBuna, i Hocuna KumaKeBuna, M nonacra AHarona BaxHaHuHa, a HaBiTb noacHmu geaKi pucu crunro Ocrana Hu^aHKiBcbKoro, cnag^uHa aKoro nepeBa^Ho oKpecnroeTbca b My3uKo3HaBcrBi 3 noзнцii cnpuMHarra "nuceHKiBcbKoi mKonu" b ranunuHi» [6, c. 66]. TBopnicTb B. MairoKa, aK i mmux nepepaxoBaHux y ^Tari мнтцiв, aBTop noB'a3ye i3 ipeiiM eianoM po3BuTKy «nepeMumnbcbKoi mKonu», paMKu aKoro Bu3HanaroTbca gpyroro nonoBuHoro XIX ct., a BroHananbHuMu o3HaKaMu crae ycianeHHa neBHoi cucieMu мнcтeцbкo-ecтeтннннx ^hhoctcM, Bupo6neHHa npuKMeTHux o6pa3Ho-3MicToBux niHiM, po3mupeHHa, ^aHpoBoi' naniipu My3uKu [6, c. 69].
yKparncbKuM KoMno3uiop i My3uKo3HaBe^ XX ct. B. Butbu^kuM Te^ ogHo3HanHo Bu3Hae B. MairoKa внxoвaнцeм i, ^o Ba^nuBo, nneHoM nepeMumnbcbKoi mKonu, nigKpecnroronu npogoB^eHHa y Moro cnag^uHi тpaцнцiM po3BuTKy BoKanbHux ^aHpiB.
3a cynacHoro HayKoBoro niTeparyporo Mo^Ha goBoni goKnagHo BigTBopuTu ocHoBHi gaiu ^нттenнcy o. B. MairoKa [9; 18, c. 764]: 1852 p. — HapoguBca y c. TygopKoBuni (cynacHoro CoKanbcbKoro paMoHy HbBiBcbKoi o6nacii) b poguHi gaKa; 1865-1873 pp. — HaBnaBca y HbBiBcbKiM riMHa3ii' Ta CiaBponiriMcbKiM 6ypci; 1873-1875 pp. — 3aKimyBaB cBoro rtmha3imhy ocBiiy b nepeMumni; 1876-1879 pp. — HaBnaBca y HbBiBcbKiM gyxoBHiM ceMiHapii; 1880 p. — orpuMaB cBa^eHuni cBaneHHa; ' 1880-1882 p. — npu3HaHeHuM npe^eKToM 3axpucTii nepeMumnbcbKoi Kaiegpu; 1882-1884 pp. — 6yB coipygHuKoM цepквн cb. napacKeBu b KpexoBi (cynacHoro ^oBKiBcbKoro paMoHy HbBiBcbKoi o6nacii); 1884-1885 p. — пpaцroвaв agMiHicipaiopoM цepквн npcB. ТpiMцi b c. MaKoBucbKo no6nu3y m. ^pocnaBa (cynacHa Pecny6niKa nonb^a); 1885-1886 pp. — agMimcrparop npu цepквi nepeo6pa^eHHa rHIX b c. B'aзiвннцa (cynacHa Pecny6niKa nonb^a); b 1886-1889 p. — napox ^pkbu cb. napacKeBu y c. HiBna (3apa3 y cKnagi Pecny6niKu nonb^i); Big 1889 p. i go kih^ ^urra — napox цepквн cb. napacKeBu y c. KapiB (HbBiBcbKoi o6nacri, yKpaiHa).
OopMyBaHHa B. MairoKa aK KoMno3uiopa M My3unHo-rpoMagcbKoro giana npunagae Ha gecaiuniTTa po36ygoBu Mepe^i yKparncbKux aMaiopcbKux KynbTypHo-npocBiTHix ToBapucTB, HeBig'eMHoro naciuHoro gianbHocii aKux 6yno BoKanbHe My3uKyBaHHa y pi3HoMaHiTHux xopax i rypTKax, Ta opгaнiзaцia кoнцepтiв, y nporpaMi aKux HeogMiHHo 3Bynana yKpaiHcbKa My3uKa. Ha
музичну осв^у майбутнього композитора мало суттевий вплив середовище любительського музикування в укра!нськш спiльнотi Галичини друго! половини 60-х — початку 70-х рр. XIX ст. з його низкою аматорських хорiв, таких як: хор Львiвсько!' духовно! семшари, яким впродовж, 1864-1865 рр. керував I. Лаврiвський; хор Перемишльського катедрального собору, св. !оанна Xрестителя яким у той перюд керував чеський музикант Л. Седляк; хор Ставрошгшсько! бурси, серед диригеипв якого був П. Бажанський; хор собору Св. Юра; а також новоствореним театром товариства «Руська Бесща» i першими шевченкiвськими концертами, яю органiзовував А. Вахнянин. С. Людкевич подае таю факти щодо музично! осв^и митця: вiд 1864 р. В. Матюк сшвав у хорi Ставропiгiйсько! бурси, часто слухав хор Львiвсько! духовно! семiнарi! шд керуванням I. Лаврiвського, 1866-1867 рр. сшвав у хорi собору св. Юра, а також 1869 р. брав уроки у «недоощненого», за визнанням В. Витвицького [1, с. 32], композитора о. П. Бажанського [9, с. 279], що вщ 1865 до 1871 р. був сотрудником Успенсько! церкви у Львова Про навчання В. Матюка у П. Бажанського вщомо не багато, зокрема, за твердженням С. Людкевича, уроки гармони у нього могли тривати не бшьше, шж протягом кшькох мюящв 1869 р. [9, с. 279].
Виконавський репертуар студентських аматорських хорiв 60-70-х рр. XIX ст. значною мiрою сформував мистецью й естетичш щеали В. Матюка. Атмосфера вщомих композиторовi з дитинства народних i церковних пiсень збагатилася захопленням музичною творчiстю Д. Бортнянського, М. Вербицького та I. Лаврiвського — саме !хнi композицi! становили основу нащонально! частини репертуару перерахованих хорiв.
За зопеблiкованими на початку XX ст. бiографiями митця вщомий i перелiк постатей свiтового музичного мистецтва, твори яких В. Матюк мг слухати, виконувати чи переписувати як учасник i диригент хору чи оркестрового гуртка Львiвсько! духовно! семшари, як-от фрагменти композищй Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Л. Бетговена, Дж. Россш, Дж. Вердi тощо [9, с. 280].
В. Витвицький у сво!й монографiчнiй статп, присвяченiй творчостi В. Матюка, вказуе, що митець «необхщну для композитора музичну осв^у здобував автодидактично [...]. Основну i вссесторонню працю над собою провадив довгi роки. Про це може свщчити, мiж шшим, залишений покiйним нотозбiр, що в ньому знайшлося дуже показне число найважливших европейських композиторiв; самих солоспiвiв Шуберта i Шумана е там кшька томiв» [1, с. 42].
Сам композитор iз позицi! часу дуже невисоко ощнював власну мистецьку пiдготовку й творчiсть, називаючи себе лише аматором музики: «А, мо! композици!... Xиба це справжня музика? От, аматорсью вправи сiльського попа, шчого бiльше!...» [8]. Такi та iншi подiбнi критичнi судження В. Матюка про свою музичну освiченiсть, вщом^ наприклад, за спогадами П. Лисяка. Однак, саме вони дозволяють зрозумгги його мистецью прiоритети, сформоваш на цiнностях культури класицизму й раннього романтизму: «Ви не повiрите, я, правду кажучи, крiм "Гальки", не чув шшо! опери. Великих композиторiв, як Бетховена, Моцарта i т. д. знаю лише з назвищ. Тшьки Шуберта маю цшого в себе i дуже його люблю. Вш менi найближчий i найбiльше говорить» [8].
Життевий шлях В. Матюка розмежовуе 1889 р. - рш отримання власно! парафi! у с. Карiв (сучасного Сокальського району Львiвсько! областi). Спогади односельчан так шюструють вплив мистецьких защкавлень о. В. Матюка на цю подда (адже, призначення укра!нського священика на парафiю у XIX ст. все ще залежало вщ бажання мюцевого магната): «Пан Марморош, не знаючи нiчого про композитора Матюка, задумав пожартувати собi з хлопського ксьондза i запропонував йому заграти на фортешано перед своею жшкою та !! приятельками [...]. Своею грою Матюк так зачарував польських пань, що вони доти не вщчепилися вщ помщика, поки той не дав свое! згоди отцю Вштору на Карiвську парафда. Ставши парохом, отець Вiктор до панського двору бшьше не заходив» [13, с. 164].
Вщтак, творчий шлях В. Матюка доцшьно подшити на два етапи:
I. Перший перемишльсько-львгвський етап - охоплюе ранш роки навчання у ймназп та духовнш семiнарi!, де були написан першi знанi композицi! митця до його призначення на Карiвську парафда. Це найактивнiшi й найпродуктивнiшi в музично-творчому сена роки, пов'язанш з формуванням особистостi композитора, педагога й музично-громадського дiяча. Територiально дiяльнiсть В. Матюка була безпосередньо пов'язана iз двома центральними осередками укра!нсько! музично! культури Галичини, двома найбшьшими мютами регiону — Перемишлем i Львовом, де вш навчався в ймназп, а згодом у духовнш семшари. Протягом цих неповних двох десятишть композитор написав значну кiлькiсть збережених композицiй (ймовiрно,
понад половину), в тому числ визнаш шедеври - солосшв «Весшвка» на слова М. Шашкевича, хори «Крилець» на слова Б. Кирчiва, «Не згасайте, яснi зорЬ> до поезп М. Шашкевича, музику до сшвогри I. Мидловського «Капрал Тимко». Вже у той перюд дiяльностi митця викристалiзувалися И основнi напрямки: композиторська творчють у вокально-хоровiй, камерно-вокальнiй та сцешчнш сферi; а також просвггницько-педагопчна дiяльнiсть (упорядкування спiваникiв та шдручниюв для потреб народних шкiл), музична критика й видавнича дiяльнiсть.
II. Другий зртий етап - творча дiяльнiсть карiвського перiоду, що характеризувалася дещо складнiшими можливостями зв'язкiв iз основними укра!нськими музичними центрами, неймовiрно рiзнобiчними обов'язками сiльського пароха й дiяльнiстю, що виходила далеко за межi музично! сфери, виразним тяжшням у музичнiй творчостi до сфер духовно! й дитячо! музики. Спогади К. Панаса чудово iлюструють спошб життя В. Матюка у сел^ адже вiн допомагав у судових суперечках з метою повернути у власшсть сшьсько! громади сотнi гектарiв лiсу, лiкував хворих травами, був сшвзасновником читальнi товариства «Просвiта», молочарш, крамницi, громадсько! каси взаемодопомоги, допомагав оргашзовувати голосування на виборах та аптувати за кандидатiв вiд укра!нсько! громади, заохочував i сприяв освт дiтей iз бiдних родин. Вш «органiзував i вишколив чудовий церковний хор, який поим аж до кшця сорокових рокiв провадив дяк-диригент Андрш Ворона», згадував К. Панас [13, с. 165]. У композиторськш творчосп того часу його актившсть дещо згасае, однак вiн i далi постiйно опiкуеться виданнями нескладних репертуарних збiрникiв для спiву та шкшьних музичних пiдручникiв. Взiрцем другого етапу творчостi митця, крiм духовно! музики, дитячих пiсень i редакцш окремих раннiх композицiй, могла би стати не знайдена поки що кантата (за деякими визначеннями — ораторiя) на слова Т. Шевченка «Гамалiя». Зi статтi В. Витвицького вщомо, що композитор працював над кантатою «Гаматя» для хору, солюпв та оркестру багато рокiв. У сво!й вiдповiдi керiвництву «Станiславiвського Бояна», вiдповiдаючи товариству на присудження йому звання почесного члена, митець «написав листа з подякою i просив повщомити найближчi Загальнi збори про те, що шсля викiнчення "Гамаш" вш присвятить цей твiр Товариству i вiддасть до першого виконання» [1, с. 42].
З бiографiчних матерiалiв вiдомо, що i в молодi роки у Львовi та Перемишл^ i перебуваючи згодом у сшьськш парафп, В. Матюк продовжував тдтримувати контакти iз багатьма тогочасними дiячами. Це засвiдчуе листування iз видатними громадськими дiячами О. Барвшським, О. Партицьким, поетами i науковцями О. Маковеем, В. Щуратом, музикантами В. Садовським, Я. Ярославенком (Вшцковським), ймовiрно, що i з М. Лисенком тощо.
В. Матюк знав i стежив за творчiстю М. Лисенка, хоча документальш факти про ближче спiлкування обох композиторiв не збереглися. За публшащями преси й статтями самого В. Матюка можна припустити, однак, що композитор листувався iз М. Лисенком, а протягом середини 80-х рр. XIX ст., також, вiв iз ним, свого роду, заочну полемiку стосовно його критичних оцiнок музично! творчостi укра!нських композиторiв Галичини (рецензiя на дует О. Нижанювського «До ластiвки», опублшована в ч. 11 газети «Дшо» за 1886 р.). Докладна рецензiя на оперу М. Лисенка <^здвяна нiч» (надрукована в часописi «Зоря» за 1885 р., ч. 7) свщчить, що композитор дуже уважно вивчав клавiр твору. Крiм того саме у нш В. Матюк подае ще й щкаву шформащю про власне листовне спiлкування iз М. Лисенком: «В осени минувшого року дiстав я вiд самого автора (видшення наше — М. С.) фортетановий витяг з текстом ново! русько! опери "Рiздвяна шч". Закiнчивши студiю сего знаменитого дша, хочу висказати чувства i враження, якi пiсля студi! в мо!й душi лишилися» [12, с. 83].
Цшавою сторiнкою життепису митця е також факти контакнв з I. Франком, про як можна стверджувати, орiентовно, зi середини 70-х рр. XIX ст., коли композитор працював над музикою до одного з перших театральних творiв поета драми «Три князi на один престол». Цей твiр був поставлений у переробщ I. Вагилевича силами аматорського театру товариства «Академiчний кружок» 21 березня 1876 р. [16, с. 179]. В. Охримович у сво!х спогадах зафiксував частi суперечки мiж В. Матюком та I. Франком на теми укра!нсько! галицько! музично! творчосп i в пiзнiшi роки, стверджуючи, що «... на сю тему мав вш не раз у себе в хан у мо!й присутностi живу суперечку з покшним композитором о. Вiктором Матюком, якого Франко старався переконати, що музичш твори старших галицьких композиторiв е мiшаниною церковно! i шмецько! музики та що в них замало рiдного, народного, укра!нського елементу» [3].
Впродовж 1907-1908 рр. композитор листувався та зус^чався з В. Щуратом iз приводу дослiдження «Грюневальдсько! пiснi» (у В. Матюка називаеться «Богородиця дiвиця»). У сво!х
споминах автор (В. Щурат) згадуе про надюлане йому власне дослщження ще! мелодiï, яке написав В. Матюк на 8 аркушах (Новий Час, 1937, ч. 221).
З В. Матюком в останш роки життя пiдтримував контакти та вiдвiдував його у Каровi С. Людкевич, а в архiвi музиканта збереглися лист i три поштовi картки, датоваш 1910 р. Шукаючи рукописи творiв М. Вербицького та I. Лаврiвського, С. Людкевич декiлька разiв «1'здив до о. Матюка в Карiв коло Рави Руськоï i о. Матюк кожного разу посилав за ним на затзничну станщю шдводу» [17, с. 215].
В музичнш культурi дiяльнiсть В. Матюка розгортаеться у п'яти основних векторах: а) композиторсько-творча; б) редакторсько-видавнича; в) педагопчна; г) музично-критична й публiцистична; д) оргашзацшна.
Узагальнити композиторську спадщину В. Матюка поки що складно, з огляду на те, що багато творiв знаходяться в рукописах, а духовш та дитячi шсш розосереджеш по збiрочках та спiваниках. За бiобiблiографiею I. Бермес можна орiентовно проаналiзувати кiлькiсний вимiр збережених композицш митця, якому належить: близько 90 хорових творiв — оригiнальних та опрацювань, в тому числi богослужбовi композицiï та релiгiйнi пiснi (близько 50), св^сью твори на поезп I. Гушалевича, Б. Кирчiва, М. Шашкевича та iнших (близько 40); понад 20 дитячих пiсень для рiзних (соло, дуету тощо); 8 солоспiвiв на вiршi I. Гушалевича, В. Шашкевича (пересшви з Г. Гайне), М. Шашкевича; 1 вокальний дует; Коломийка для шструментального ансамблю; сцешчш твори, жанрову належнють яких сам композитор визначав по-рiзному — опера («Нещасна любов», «Капрал Тимко»), оперета («Ывалщ»), драма («^шГ поселенщ»). Ще низка композицiй, що могли би суттево доповнити творчiсть митця, е не знайденою, як-от опера «Довбуш», музика до драми «Простак» за В. Гоголем, кантата «Гаматя» на сл. Т. Шевченка й ш.
Одним iз перших охарактеризував стиль i творчу манеру митця С. Людкевич у статп 1912 р. «Вштор Матюк», зауважуючи вщсутнють систематизацiï спадщини В. Матюка, а вщтак — неповноту власних висновюв. Автор пiдкреслював деяку однобiчнiсть творчосп композитора, обмеженоï сольними та хоровими шснями, що е «самостiйнi чи зложеш в мелодрами» [9, с. 282]. Однак, С. Людкевич вщзначав цшюнють стилю, простоту, але й своерщну оригiнальнiсть виразових засобiв, природний сентименталiзм i щирiсть музичного виразу. «Його головш прикмети — се на1'вна простота виразу з вщтшком природного сентименту (далекого вiд усяко1' манери та пересади), а подекуди легко1' меланхолiï», — узагальнював власш висновки автор [9, с. 283].
Характеристику мислення композитора дещо доповнив В. Витвицький, вказуючи, що «як композитор Матюк не був новатором-пробоевиком у нашш музицi минулого столгття» [1, с. 44]. У свош статтi В. Витвицький звертае увагу на таю прикмети творчостi митця: природнш та органiчний синтез рiзних впливiв, перевага вокальних форм, продумане голосоведення у хоровiй фактурi, старанне вiдношення до поетичного тексту, яснють i невибагливiсть музично1' мови.
М. Загайкевич у монографiï «Музичне життя Зах1дно1' Украши друго1' половини XIX ст.» розглядае творчють В. Матюка крiзь призму традицiоналiзму та як зв'язкову ланку мiж творчiстю М. Вербицького i наступним перюдом. Прикладш потреби тогочасного музикування в Галичиш обумовили, на думку дослiдницi, жанровi характеристики спадщини митця. Авторка також звертае увагу на вщдалення музичного стилю вщ фольклорних джерел, натомють iнтенсивнi впливи мелосу побутово1' пюш-романсу i захiдноевропейського солоспiву. «Хоч Матюк талантом i розмахом творчо1' шщативи значно поступався перед сво1'м учителем М. Вербицьким, проте вiн дещо розширив засоби "перемишльсько1' школи", впровадив бiльшу вiльнiсть i iнтонацiйну виразнють мелодики, голосоведення, значно вiдiйшов вщ статичностi ритмiчного руху, що надавала музищ захiдноукраïнських композиторiв деякого хорального забарвлення», — пiдсумовувала М. Загайкевич [5., с. 113].
В дослщженш Л. Кияновсько1' В. Матюк постае композитором-аматором доби «загального прагнення до професюнатзму», а також «романтиком-еклектиком» i прихильником традицiйних принципiв творчостi, цшнють яко1' базувалася на нацiональних дидактичних i прикладних потребах. «Пряма залежнють творчих планiв iз просвiтницькими, суспшьними осередками, до яких у даний момент наближений автор, це теж ознака "кульмiнацiï аматорства" в Галичиш, а передуем просвiтницько-суспiльноï рол^ яку визначае собi митець, обмежуючи сферу сво1'х творчих iнтересiв», — зазначено у монографп «Галицька музична культура XIX—XX столгття» [7, с. 161].
Редакторсько-видавнича дiяльнiсть В. Матюка охоплюе чотири основш напрями: видання зб1рниюв прикладного репертуару для аматорських учтвських, альських та м1стечкових хор1в; видання для потреб народних шшл та тших освттх установ; перевидання твор1в М. Вербицького; оркестрування театральних композиций, зокрема опер М. Лисенка, для потреб театру «Руська Бесгда».
Збiрники прикладного репертуару аматорських учтвських, сшьських i мютечкових хорiв, упорядковаш В. Матюком, вщправали доволi значну роль як одш з перших укра!нських нотних видань у Галичит популярного типу й допомогли зберегти до нашого часу значний пласт тогочасно! нацюнально! музично! творчосп. До них слiд вiднести, передовым, лiтографований збiрник «Шiсть коляд для мшаного хору» (1873), здшснений митцем ще у перюд навчання в Перемишльськш гiмназi!; його продовженням, ймовiрно, варто розглядати одне з остантх видань В. Матюка «Пiснi на Рождество. Коляди» (початок XX ст.); збiрник чоловiчих хорових квартетiв «Боян» (1884 р., перевиданий — 1896 р.); збiрка «Пiснi до Пресвято! Богородиц для народних шкiл» (1881), рiвно ж, попереджуе музично-педагогiчнi видання В. Матюка; «Збiрник церковно-народних шсень» у 3 випусках (1900), реалiзований у спiваторствi iз о. Ф. Луциком. Збiрка «Боян» стала вершиною редакторсько-видавничо! дiяльностi композитора, адже зафшсувала у друцi значну частину тогочасно! укра!нсько! свiтсько! хорово! лiтератури галицьких укра!нцiв. У нiй, за словами В. Витвицького, «^м хорових творiв В. Матюка, знайшлося все цшшше, що на цьому полi створили Вербицький, Лаврiвський i Воробкевич. Нашi хори, що тодi повставали, могли оперти свою працю на цьому зразковому виданш i не мусили користуватись рщко коли точними вщписами» [1, с. 44]
Педагогiчнi видання - пошбники й пiдручники для навчання музики у школах i семiнарiях о. В. Матюка, визнаш С. Людкевичем одними з кращих взiрцiв навчально! лiтератури свого часу. Рецензент свщчив, що «свого часу виданий о. В. Матюком "Руський стваник для шкiл народних", частина I, доволi вiдповiдний для дней шкiл народних, та вiн давно розшшовся» , вiдтак, вже 1905 р. став раритетом [10, с. 258]. У музично-педагопчнш дшянщ В. Матюк опублшував «Малий катехизм музики» (саме таким визначенням митець окреслив початки теорп музики, 1884 р.), «Популярну науку гармони та композицп» (I ч., 1906 р.), «Руський стваник для шкш народних» (друком 1884 р. вийшла лише перша частина, iншi частини зберпаються в рукописах), «Стваник церковно-народний для шкш народних» (1911). Варто додати, що «Руський стваник» 1884 р. отримав офщшний дозвш влади Австро-Угорщини для використання у народних школах та учительських семiнарiях (Дiло, 1885, ч. 107). Етграф до стваника «Xто добре спiвае, той i добре серце мае» [11, арк. 1] найкраще свщчить про цш музично-педагогiчно! дiяльностi В. Матюка.
У рукописах зберпаеться ще низка статей, матерiалiв i вправ композитора, призначених для музично! освiти, що суттево доповнюють iнформацiю про його музично -педагопчну спадщину. Це, зокрема: стаття «Школа спiву», «Наука музикально! композицп», збiрник «Вправи в музицi теоретичнш», що мiстить вправи з гармони та форми [2, с. 98-99].
Окремий вагомий напрям редакторсько-видавничо! дiяльностi В. Матюка — це шдготовка лпографованих видань двох творiв М. Вербицького, зокрема сшвогри «Пiдгiр'яни» та хорово! композицп «Заповп» на сл. Т. Шевченка iз фортепiанним супроводом до них [1, с. 44], опублшоваш 1877 р. Крiм того до збiрки «Боян» увiйшли 9 найпопуляршших свiтських хорiв М. Вербицького. Увага до творчосп свого старшого попередника була невипадковою. Адже iз життепису В. Матюка вiдомо, що протягом остантх роюв життя М. Вербицького вш постiйно провiдував його у львiвськiй лiкарнi, показував сво! першi композицi! та брав уроки гармони. Найдокладшше про факти особистого спшкування обох композиторiв викладае I. Бшиковський у життеписi В. Матюка, написаному зi слiв самого композитора. Автор писав, що М. Вербицький «охоче виправляв його твори i вказував на гармошчш помилки, при цьому пророкував йому, що при наполегливш працi стане добрим композитором» [15, с. 73]. Навчаючись у Львiвськiй духовнш семiнарi!, В. Матюк разом зi студентським хором як диригент виконував серед iншого «Заповп» М. Вербицького. З допису С. Воробкевича вщомо, що згодом В. Матюк мрiяв реалiзувати повне видання творiв М. Вербицького: «Iз творiв Вербицького друкувались недавно у Львовi лише "Пiдгiр'яни" i "Заповiт" (у вшта фортепiанному) трудом многонадiйного молодого музики В. Матюка, який задумав зайнятись виданням вшх музичних творiв незабвенного покiйника», писав автор у сво!й статтi про укра!нських композиторiв Галичини [2, с. 7]. Слщ також згадати про оркестрування
В. Матюком опери «Чорноморщ» (Дшо, 1881, ч. 85) М. Лисенка, що пристосовувало ïï до скромних можливостей оркестру в театрi «Руська Бесща».
Власнi статтi, рецензи та повщомлення В. Матюк подавав у рГзних украшських газетах i часописах Галичини, зокрема в газет «Дшо», часописах «Зоря», «Дяювський глас», «Слово», «Галичанин», «Руслан», принаймш, вщ 1876 р. (коли митець став студентом ЛьвГвсь^' духовно1' семiнарiï). ВщомГ пресовi публшаци добре репрезентують основш сфери защкавлення композитора — музична творчють сучасних йому украшських митщв (I. Лаврiвський,
A. Вахнянин, М. Лисенко. О. Нижанювський) та музичне виховання й освГта загалу. Неповний, очевидно, перелш друкованих у часописах матерiалiв В. Матюка складають такi музично-критичш статтi й повiдомлення: «Музикальнi сочшешя г-на Вахнянина» (Слово, 1876, ч. 73), «!спит воспитанников бурси Ставрошгшського Iнституту» (Слово, 1876, ч. 77), «Руський Спiваник шкшьний» (Зоря, 1881, ч. 7), «Вщозва» (спшьно з М. Копком у часописi «Зоря», 1885, ч. 5), «В справi видавництва руського сшваника» (Дшо, 1885, ч. 16, спшьно з М. Копком), «РГздвяна шч, малоруська опера М. Лисенка» (Зоря, 1885, ч. 7), «"До ЛастГвки" Ост. Нижанковского (По Причиш рецензп того дуету в "ЗорГ' ч. 23 з 1885 р., написано1' Вп. П. Бажанським)» (Дшо, 1886, ч. 11-12), «!ван Лаврiвський» (календар «Просвiта», 1889, ч. 109), «Наша руська народна шсня i ïï значення. Погляд на розвиток в Росiï i ïï вплив на розвиток нашоï музики в Галичиш. Наша руська народна шсня в композищях музичних Ф. Колесси» (Дшо, 1889, ч. 13-15), «В справi науки нотного хорального ству у нас по селах и мютах» (Дшо,
1898, ч. 275), «Наука нотно-музичного шшя» (Дяювський глас, 1898, ч. 1), «Вщозва до сшволюбивих Руситв» (спшьно з В. Шухевичем i М. Копком у часописах «Дяювський глас»,
1899, ч. 8, «Галичанин», 1899, ч. 159, «Руслан», 1899, ч. 160).
В аспект органiзацiйноï дГяльност заслуговують на увагу два факти, яю до сьогодш скупо розкрит в науковш та популярнш лГтературГ, що присвячена постат композитора. 1899 р. В. Матюк став одним Гз тщаторГв з'ïзду украïнських музикантГв Галичини, до оргашзацшного комГтету якого входили також М. Копко, Й. Кишакевич, А. Чайковський, можливо й В. Садовський, з яким композитор переписувався з оргашзацшних питань, i
B. Шухевич — назваш музиканти працювали у той час Гз рГзними новоствореними фшями товариства «Боян» [4, с. 12]. Також, вщомо, що 1904 р. композитор увшшов до комГтету зГ збирання та видання фольклору, який дГяв за сприяння Мшютерства освГти та вГроюповщань Австро-Угорщини [17, с. 232].
Висновки. Отже, В. Матюк е одшею з характерних постатей культури Галичини в другш половинш XIX ст., що зробив вагомий внесок у становлення композиторсь^' школи,, нацюнальних традицш i професшносп в украïнськiй музищ того часу. Будучи священиком та працюючи у зрший перюд переважно по селах, вш прагнув своею музичною творчютю i багатовекторною просвГтницькою працею шднести музично-освГтнш рГвень найширших верств суспшьства. Iсторiографiчнi та документальш публiкацiï, присвячеш особистост i творчост В. Матюка, розкривають його дГяльнють, принаймш у чотирьох напрямках украшсь^' музичноï культури Галичини: композитора — представника перемишльсь^' школи та спадкоемця М. Вербицького, як редактора й упорядника популярних нотних видань, а також музичного педагога — автора одних Гз кращих украïнських навчальних пошбниюв Гз музики в XIX ст., та музично-громадського дГяча. Прикладна й просвГтницька сфера суттево вплинула також на жанрову палГтру й стиль творчосп митця, який, на думку дослщниюв його музики, характеризуеться тяжшням до тсенних форм хоровоï та камерно-вокальноï музики, невибаглим, однак неймовГрно щирим музичним висловом.
Л1ТЕРАТУРА
1. Витвицький В. Музикознавч1 пращ. Публщистика. Упор. Л. Лехник. Льв1в, 2003: 400
2. В1ктор Матюк. Бюб1блюграф1чний покажчик. Укл. I. Бермес. Дрогобич, 1993: 118 с
3. Горак Я. !ван Франко та музика: аспекти контакпв. Слово ПросвГти, 1 ачня, 2016. http://slovoprosvity.org/2016/07/01/ivan-franko-ta-muzika-aspekti-kontaktiv/
4. Горак Я. З'1зд украшських музик 1899 року: до кори нереал1зовано1 поди. НауковГ записки ТНПУ Гмеш Володимира Гнатюка. Серш: Мистецтвознавство. Ч. 2. Тернотль, 2012: 9-17.
5. Загайкевич М. Музичне життя ЗахГдно1 Украши друго1 половини XIX ст. Кшв, 1960: 192
6. Кияновська Л. Галицька музична культура XIX-XX столитя. Чершвщ: Униги-XXI, 2007: 424 с.
7. Кияновська Л. О. «Перемиська школа» як культуролопчний феномен // В1сник ЛНУ: Сер1я мистецтвознавство. Вип. 7. Льв1в, 2007: 65-72.
8. Лисяк П., д-р. Остання 3ycTpi4. Рiздвяний спогад про композитора BiKropa Матюка. Крак1вськ1 BicTi. 1943, 7 ачня. Збруч. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/75265
9. Людкевич С. Доcлiдження, статп, рецензи, виступи: у 2 т. Т. 1. Львiв, 1999: 496
10. Людкевич С. Дослщження, статп, рецензи, виступи: у 2 т. Т. 2. Львiв, 2000: 816
11. Львiвcька нацiональна наукова бiблотека iM. Василя Стефаника, ввд. рук., ф. 163, № 79/23, п. 33.
12. Матюк В. Рiздвяна нч, малоруска опера М. Лисенка. Зоря. Львiв, 1885; Ч. 7. 1(13) кштня: 83-84.
13. Панас К. Вштор Матюк у спогадах односельчан. Gвшан-зiлля. Альманах, ч. 3. Львiв, 1988: 164-166.
14. Перемишль i Перемиська земля протягом вшв. Збiрник праць та матерiалiв м1жнародно1 науково! конференций, оргамзованох науковим товариством т. Т. Шевченка у Польщу Ред. С. Заброварного. Перемишль, 1996: 367
15. Фрайт I. В. Музично-просвгтницька дiяльнicть Вiктора Матюка (до 160^ччя ввд дня народження). Молодь i ринок. Дрогобич, 2012. Ч. 5: 71-77
16. Хороб С. I. Рання драматурпя 1вана Франка: генеза, особливосп розвитку. Прикарпатський вюник НТШ. Слово. Ч. 2(30). 1вано-Франшвськ, 2015: 168-189
17. Штундер З. Станюлав Людкевич. Життя i творчють. У 2. т. Т. 1 (1879-1939). Львiв, 2005: 636
18. Blazejowskyi D. Historical Sematism of the Eparchy of Peremysl including the Apostolic Administration of Lemkivscyna (1828-1939). L'viv, 1995: 1008
