CC BY
40
УДК 1:316.3+1:141.319.8
В. О. Байрачний, астрант
ТРАНСФОРМАЦ1Я СОЦ1АЛЬНО1 В1ДПОВ1ДАЛЬНОСТ1 В ДИНАМ1Ц1 СУСП1ЛЬНОГО РОЗВИТКУ
Показано еволющю сощальног в1дпов1дальност1 в контекст7 розвитку форм со-ц1альност1 при переход7 в1д одного типу сустльства до ¡ншого. Доводиться, що розгляд трансформацИ сощальног в1дпов1дальност1 особистост1 в сучасному сус-тльств1 виходить за рамки фтософського наукового знання. Зазначено, що досл1-дження генези сощальног в1дпов1дальност1 засв1дчуе, що у процес переходу в1д традищйного сустльства до сустльства модерну та постмодерну зм1ст поняття «в1дпов1дальтсть» еволющонував в1д морально-етичного та правового до сощаль-ного (в1дпов1дальтсть за сустльм в1дносини та майбутне людства).
Ключовi слова: сощальна в1дпов1дальтсть, традищйне сустльство, сустльство модерну та постмодерну, сустльний розвиток.
Постановка проблеми. Сучасне сустльство перебувае в стат трансформаций яка зачшае не тшьки правову, адмшютративну, державну, пол^ичну сфери, а й основн культурш тдвалини, сотальт стереотипи i установки, як стали звичними. Модершзащя економши, пол^ики, новi вщкриття у сферi технологий i масових комушкацш призводять до прискорено'1 видозмiни бага-тьох соцiальних структур, якi рашше здавалися непорушними. Цi змiни про-тiкають на тлi штенсивно'1 глобалiзацii, пiдвищення рiвня вiдкритостi краш i товариств у мiжнароднiй сферi, масштабно'1 i рiзновекторноi економiчноi штеграцп, бурхливого розвитку громадянського сустльства в транснащо-нальному масштаба На наших очах руйнуються старi кордони (полiтичнi, економiчнi, соцiальнi, культурнi, психологiчнi, адмiнiстративнi) i виникають новi полiтичнi та сотальт структури, де дiють новi актори i складаються новi парадигми сотального буття. Нова соцiальна реальнiсть, що створюеться на наших очах, вимагае нових форм п усвiдомлення, штерпретацп та розумiння.
Соцiальна вiдповiдальнiсть являе собою не просто найважливший елемент сотальносп - з нею пов'язують надп на вирiшення найбiльш болючих сус-пiльних проблем. При цьому важливо зрозумiти еволюцiю сотально'1 вщпо-вiдальностi в контекстi розвитку форм сощальносп при переходi вiд одного типу сустльства до шшого, що i е метою дано'1 статп.
Результаты аналiзу наукових джерел i публЫацш свiдчать про те, що обрана проблема - розгляд трансформацп сотально'1 вiдповiдальностi осо-бистостi в сучасному суспшьсга - виходить за рамки фтософського науко-
206
© Байрачний В. О., 2016
вого знання. Дослщження сощально'1 вщповщальносп вiдбувалося в рамках юриспруденции сощологп, психологи, фшософи. У юриспруденци сощальна вiдповiдальнiсть розглядаеться в контекстi категорш «борг», «вщповщаль-шсть», «вина», «покарання». У сощологп в основу покладена регулятивна функщя сощально'1 вiдповiдальностi та п вплив на поведiнку особистостi. У психологи - вплив права i механiзми його здiйснення на формування i роз-виток особистосп. Фiлософiя пропонуе теоретичне обгрунтування основних концептуальних положень, важливих для розумшня i формування громадян-сько'1 позици особистостi. I всi цi точки зору еволющонували в процесi переходу вщ традицiйного суспiльства до суспшьства модерну.
Разом з тим, незважаючи на рiзноманiття наукових доробок, присвячених еволюци сощально'1 вiдповiдальностi як об'ективно'1 закономiрностi розвитку сучасного суспшьства, дана проблема е ще недостатньо вивченою в сощаль-но-фiлософському аспект!
Виклад основного матерiалу. Термiни «традищйне суспiльство», «модерн» i «постмодерн», на наш погляд, потребують понятшно-критичного прояснення. Традицгйне сустльство - це суспшьство, в якому збереження традищй пануе над розвитком. Громадський уклад у ньому характеризуемся жорсткою становою iерархiею, iснуванням стiйких соцiальних спшьнот (особливо в кранах Сходу), особливим способом регуляцп життя суспшьства, за-снованим на традицiях, звичаях. Дана оргашзащя суспiльства фактично прагне зберегти в незмiнному виглядi сощокультурш пiдвалини життя, якi в нш склалися. У традицiйному суспiльствi зазвичай переважають вiдносини перерозподiлу, а не ринкового обмшу, а елементи ринково'1 економiки жорстко регулюються, бiльшiсть людей все життя живе в локальному ствтоварисга (наприклад, сел^, зв'язки з «великим суспшьством» досить слабкi, при цьому родиннi зв'язки, навпаки, дуже сильш. Свiтогляд (iдеологiя) традицiйного суспшьства обумовлений традищею i авторитетом.
У европейських мовах модерн як поняття охоплюе дуже протяжний юто-ричний перюд, початок якого зазвичай пов'язують з Новим часом, i справа полягае не в будь-якому явищi зi стiйким набором ознак, а у специфiчнiй ситуацii - сощокультурнш, iнтелектуальнiй, гносеологiчнiй. Приблизно iз се-редини 60-х рр. ХХ ст. у суспшьст, у культурi, у наущ склалися умови, якi принципово вiдрiзняють сьогоднiшнiй етап вiд попереднього. Ця ситуацiя потребуе вiдповiдного осмислення.
Якщо попереднiй перiод (з початку Нового часу до 60-х рр. ХХ ст.) опи-сувався як «модерн», або «сучасшсть», то сьогодення можна позначити як етап «постсучасний», «постмодерновий». Термши, звичайно, не найвдалш^ бо провокують безлiч непорозумiнь, але вони здатш щось описати. Проте
в цшому суперечка про модерн i постмодерн суттева i змютовна. Вона стосу-еться центральних моментiв, характерних особливостей розвитку европейсько'1 цившзаци, який i зумовив багато сучасних проблем i труднощiв. Подолати цi проблеми неможливо, якщо не будуть зрозумiлi 1'х передумови, 1'х зв'язок з тим особливим типом культури (вiдповiдно типом фшософи), який мае назву «щеолопя модерну», «проект модерну».
У чому ж ми бачимо особливосп проекту, який запропонувала i значною мiрою реалiзувала епоха модерну? Пiдсумуемо т характеристики, якi в лгге-ратурi зустрiчаються найчастiше. Зазвичай про iндустрiалiзацiю i модершза-цiю говорять як про ютотш риси модерну. Модершзащя, з одного боку, вть люеться в зростаючш диференщаци людсько'1 дiяльностi, у небаченому роз-магтп подшу працi, функцiй, соцiальних ролей; з другого боку, пов'язана з необхщшстю безпрецедентно'1 координаци, концентраци та штеграци дь яльностi, яка диференцiюеться.
В единш системi з цими принципами ди iснуе i розвиваеться шструменталь-на рацiональнiсть, тобто вмiння перетворити процедури i методи людського розуму в максимально точнi iнструменти тзнання i перетворення навколиш-нього св^ i само'1 людини. Iнституцiональнiй диференщаци вiдповiдае дифе-ренцiацiя iнтелектуальна: тзнавальна сфера професiоналiзуеться, дробиться. Вiдбуваеться вщокремлення тих сфер, як1 ранiше юнували в едностi. Найголов-нiше вщокремлення - секуляризащя знання, його вщдшення вiд релiгii i теоло-гп. Дослiдне знання вiддiляеться вiд фшософп, окремими стають «щншсш сфери» науки, права, моралi i мистецтва. Вщповщно до згаданих правил-прин-ципiв ди, яка знаходить втiлення в практищ, будуеться модель, або «проект», людини розумно'1, яка пiзнае i самотзнае «людського агента», який, як вважали в епоху модерну, здатний дисциплшувати, виховувати, переробити самого себе вщповщно до вимог розуму. Загальновизнано, що в центрi проекту модерну -тзнаючий суб'ект як вихiдний пункт фшософи. Це стосуеться по суп вах фь лософських напрямiв. У гносеологи, онтолог1'1, так само як i у фiлософii полi-тики i суспiльства, iндивiдуум виступае як потенцiйний носiй рацiональностi, яку вш привносить у виробництво, ринковi вщносини, у повсякденне життя, у пол^ику, спiлкування, культуру. Постмодернiзм мае своею метою руйнуван-ня звичних для попередньо'1 культури подiлiв i дихотомш - реалiзму й iрреалiз-му, формалiзму i змiстовностi, «чистого», ел^арного i масового мистецтва та ш. Таким чином, «постмодернiзм» - це найменування соцiокультурноi трансфор-мацii останньо'1 третини XX ст., умовна дефшщя для позначення змiн iнтелек-туального клiмату кра'1'н, зачеплених цiею трансформащею.
Соцiальна вiдповiдальнiсть являе собою не просто найважливший елемент соцiальностi - з нею пов'язують нади на виршення найбiльш болючих сус-
пшьних проблем. При цьому важливо зрозумiти еволюцiю сотально'1' вщпо-вщальносп в контекст розвитку форм сощальносп при переходi вiд одного типу сустльства до шшого. У порiвняннi з традицiйним суспiльством сучас-не сустльство (постмодертстське) характеризуеться якiсно шшим характером сотально'1' оргатзацп i становищем у нш суб'екта. Сенс змш, якi при цьому вiдбуваються, пов'язаний з розкршаченням людини, що поривае 3i станово-корпоративними узами i усвiдомлюе свою iндивiдуальнiсть, свободу, особисту пднють: iндустрiальний безстановий св^ «ставить тепер суверенного ш-дивща, який стае автономним, в ситуаци перманентного самостiйного само-визначення i вибору» [1, с. 65]. Однак специфша цього вибору зовсiм не зводиться до його перманентносп i самостiйностi. Такий вибiр досить часто зус^чався i ранiшe у традицшних суспiльствах з характерною для них зам-кнутiстю локальних соцiальних просторiв, цей вибiр припускав вщповщаль-тсть у рамках станових приписiв, що пов'язують ii з такими поняттями, як честь, гiднiсть i обов'язок. Однак традицшна людина сприймае свгг i заведений порядок життя як щось нeрозривно-цiлiснe, холiстичнe, священне i таке, що змiнам не тдлягае. Мiсцe людини в сустльсга i ii статус визначаються традитею i соцiальним походженням. Вiдповiдно до сформульовано'1' в 1910— 1920 рр. Л. ЛевьБрюлем концепцп людинi традицшного суспiльства прита-манне дологiчнe (prelogique) мислення, не здатне до розсуду суперечливосп явищ i процeсiв i кероване мiстичними переживаннями спiвучастi (participation) [2, с. 250]. У традицшному сустльсга переважають колекти-вiстськi установки, iндивiдуалiзм не вiтаеться (оскiльки свобода шдивщуаль-них дiй може призводити до порушення заведеного порядку, пeрeвiрeного часом). У цiлому для традицшних суспшьств характерне переважання колек-тивних штереав над приватними, у тому чист примат iнтeрeсiв наявних iерархiчних структур (наприклад, держави). Цiнуеться не стшьки iндивiду-альна дiездатнiсть, скшьки те мiсцe в iерархii (чиновницькш, становiй, кла-новiй), яке займае людина. Емшь Дюркгейм у свош роботi «Про подiл сус-пшьно'1' працi» показав, що в суспшьствах мeханiчноi солiдарностi (примiтив-них, традицшних) шдивщуальна свiдомiсть цiлком знаходиться поза «Я» [3]. «Протягом дeсяткiв тисяч роюв життя переважно'1' бiльшостi дорослих людей було пiдпорядкованe завданням виживання i тому залишало для творчосп i нeутилiтарного пiзнання ще менше мiсця, нiж для гри. Життя трималося на традицп, ворожiй будь-яким нововведенням, будь-який серйозний вiдступ вщ заданих норм повeдiнки нiс загрозу всьому колективу», - пише Л. Я. Жмудь [4, с. 20].
Швидю змши i вiдхiд вщ традицiй сприймаються традицiйною людиною як крах орiентирiв i цiнностeй, втрата сенсу життя i т. im Оскiльки пристосу-
вання до нових умов i змша характеру дiяльностi не входить у стратепю традицшно!' людини, то трансформащя суспшьства часто призводить до мар-гiналiзацii частини населення. У перехщш, переломш епохи розвитку сус-пiльства, коли вщбуваеться ломка колишньо!' щннюно!' системи, руйнування належних iнституцiйних норм, формуються новi форми i типи поведшки, новi соцiальнi типи особистостей, яю не вписуються в загальний контекст сощ-ального оточення i його норм, ^ як наслiдок, вщбуваеться збшьшення великих зон маргiнальностi i маргiналiзованих верств населення. Загальна сощальна характеристика маргшальних особистостей характеризуеться станом сощально'1 невизначеностi, промiжностi, перехщносп, а специфiчнi соцiальнi характеристики суб'ектiв-маргiналiв будуть визначатися невизначенiстю статусно!, культурно!, професшно!', громадянсько!', нащонально!', етнокультурно!' щен-тифшацп, подвiйнiстю (розмитiстю) св^оглядних позицiй, роздвоенням, роз-падом щншсно-нормативних установок, духовних основ, вiдсутнiстю сощ-ально!' вiдповiдальностi за те, що вiдбуваеться [5].
При переходi вщ Середньовiччя до Нового часу склався новий напрям сощального розвитку, що характеризуеться кшькома важливими рисами: розвитком пращ вшьних громадян, завдяки чому трудiвники ставали реальною сощальною силою; тенденцiею до iндивiдуалiзацii; а також зростанням мобiльностi, пов'язано!' з освоенням великих територш: «Протягом двох стшть невичерпними джерелами енергii сощального були детериторiалi-зацiя i концентращя, завдяки яким виявила себе ушфшащя iнстанцiй» [3, с. 75]. Сплетшня громадських зв'язкiв призвело в кшцевому рахунку до утворення цiлiсностi, яка самостшно органiзуеться, спонтанно породжуе на шститущональному рiвнi цивiлiзацiйнi способи регулювання вiдносин, а на соцiально-психологiчному - ^ утворення свiдомостi (гештальти), яю висту-пають внутрiшнiми механiзмами регулювання людсько!' поведiнки. По сутi вщбулася глибинна перебудова всього психiчного апарату людини. Основш форми (конфiгурацii, гештальти) людсько!' поведшки були орiентованi на досягнення оптимально!' рiвноваги всерединi себе та мiж собою i середови-щем. Так склалася нова сощально-психолопчна програма поведiнки, зг1дно з якою люди повинш знайти свiй власний шлях у житп i прийняти на себе особисту вщповщальшсть за сво!' дii i думки. Для цього людина повинна була усвщомлювати те, що вщбуваеться навколо не!', передбачати наслщки свое!' власно!' поведшки i поведiнки iнших людей, зютавляти моменти сьогодення з моментами минулого та майбутнiми подiями [6].
У ходi формування цивiлiзацii вироблялися сощальш установки, якi вiдi-гравали роль автоматично працюючих програм поведiнки, i здатнiсть до вiд-повiдальноi поведшки базувалася не тшьки на свщомому самоконтролi, а й
на вироблених звичках. Але в цшому почуття вщповщальносп було пов'язано з передбачуваними санкщями за ймовiрнi порушення прийнятих у суспiльствi зразюв поведiнки, а тому було ретроспективним, а не позитивним. Класична етика з й орiентацiею на совють, почуття обов'язку вiдображае, таким чином, не тшьки процес формування суспшьних норм i цiнностей, а й особливосп соцiогенного розвитку апарату психiчного самоконтролю, що забезпечуе певну шдивщуальну поведiнку. Вiдповiдальна поведiнка трактуеться в кла-сичнiй етицi як поведшка людини, яка постiйно спiввiдносить сво'1 дп з дiями iнших людей i соцiальними нормами i вимогами; втрата самоконтролю спри-чиняе безвщповщальнють. Класична етика особливо ефективна для регламен-тацп дiй у сощальному просторi з жорсткими нормами та приписами. Апе-люючи до понять боргу й щеалу, пов'язуючи вщповщальшсть iз самообме-женням iндивiдуального его'1'зму, вона задае суворi правила поведшки i вимагае, щоб ця поведшка була передбачуваною.
Бшьш розвиненi форми сощально'1 вiдповiдальностi стали складатися при переходi до соцiальноi оргашзацп модерну. Деяк автори безпосередньо пов'язують народження справжньо'1 соцiальностi з прецедентами прояву сощально'1 вiдповiдальностi i турботи з боку суспiльства: «У 1544 рощ в Пари-жi вщкриваеться перший великий притулок для бщних, який бере на себе вщповщальшсть за бродяг, божевшьних, iнших хворих - уах тих, хто не був штегрований в ту чи шшу групу i опинився поза нею як залишок. Це свщчен-ня народження сощального» [7, с. 81]. Сощальшсть отримуе розвиток як «орган державного тклування», а надалi - як система соцiального забезпе-чення, що охоплюе все бшьш широю верстви суспiльного життя.
Модершзащя, безсумнiвно, супроводжуеться витiсненням з мшросощаль-них зв'язкiв емоцiйноi теплоти, довiрливостi, моралiзаторського пафосу, про-те вона не тягне за собою з неминучютю глобально! втрати сенсу на макро-сощальному та iндивiдуальному рiвнях. Навпаки, вона передбачае осмислен-ня ключових проблем сучасносп та щнностей сучасного суспiльства, коли автономний, шструментально орiентований iндивiд намагаеться знайти свое мюце у свiтi i виршити життево важливi проблеми. Сформоване в перюд переходу до модерну «громадянське братство» поряд зi свободою та рiвнiстю припускае вiдповiдальнiсть кожного окремого члена суспiльства за будь-якого шшого i перед будь-яким iншим членом спшьноти, так чи iнакше залученим в орбiту загальноi соцiальноi взаемодп [8].
Дiалектику розбудови «громадянського братства» або «громадянського суспiльства» й формування почуття вщповщальносп в епоху Нового часу дослщжували Г. Гегель, Т. Гоббс, О. Гьофе, I. Кант, Дж. Локк, Дж. Ролз та ш. Варто зазначити, що сучасне розумшня сутносп громадянського суспшьства
суттево вiдрiзняеться вщ того змюту, який був властивий цьому поняттю в епоху Просв^ництва та Нового часу. Наразi громадянське суспшьство ро-зумiеться як сукупшсть громадських органiзацiй, що вступають у дiалог з державою з метою захисту приватних, суспiльних та нащональних iнтересiв. Проте в епоху Просв^ництва та Нового часу тд громадянським суспiльством розумiлася спiльнота, в якш кожен мав вiдмовитися вщ власного свавiлля i змушений був дiяти на основi закону [9].
Дж. Локк здшснив суттевий внесок у дослщження проблеми громадян-ського суспшьства, зокрема аналiзуючи роль закошв у його розбудовi. На його думку, основою становлення громадянського суспшьства е низка закошв та правил ствжиття. Проте фшософ передбачав, що лише на одних правових законах неможливо розбудувати справедливе суспшьство, а тому наголошував на необхщносп зробити людину суб'ектом дiяльностi. Вiдповiдальнiсть за розбудову громадянського суспшьства Дж. Локк, з одного боку, покладае на державного службовця, який мае слщкувати й бути вщповщальним за дотри-мання закону вама членами суспшьства. Проте, з другого, - вщповщальним мае бути й переачний громадянин за дотримання правових закошв та за со-цiально-економiчний розвиток суспшьства. Отже, джерелами громадянського суспшьства, за Дж. Локком, е правовий закон та активна роль громадянина в суспшьно-пол^ичному житл. Якщо Т. Гоббс у громадянському суспшьста абсолютизуе лише роль правового закону, то Дж. Локк, о^м цього закону, акцентуе увагу на необхщносп людини ставати суб'ектом суспшьно!' дiяль-носп [10].
Видатний нiмецький фiлософ I. Кант вважав, що розбудова громадянського суспшьства е нагальним завданням для всього людства взагалг «Найбшьша проблема для людського роду, виршити яку його змушуе природа, - досяг-нення загального правового громадянського суспшьства» [11, с. 12]. Проблему розбудови громадянського суспшьства I. Кант розглядае в контекст мiж-народних вщносин, подолання правового хаосу мiж державами, формування законних, позбавлених свавшля взаемовiдносин мiж державами. «Проблема створення бездоганного громадського устрою залежить вщ проблеми вста-новлення зовшшшх вiдношень мiж державами^» [11, с. 15]. Фшософ вважае, що розбудова громадянського суспшьства в межах окремо!' держави втрачае сенс, якщо ця держава дозволяе протиправне свавшля щодо шшо'! держави. Ми подшяемо цю думку, адже справедливий закон взаемовщносин мiж людьми мае юнувати як у межах певного суспшьства, так i у взаемовщносинах мiж державами. Продовжуючи традищю Т. Гоббса, Дж. Локка, I. Канта, Г. Гегель акцентуе увагу на необхщносп розвитку правових закошв у громадянському суспшьст, яю мають обмежувати свавшля людини i бути загальною вимогою
для вах. «Право, яке ввшшло в юнування у формi закону, юнуе для себе, протистохть особливш волi й думцi права i мае зробити себе чинним як за-гальне» [12, с. 193]. На думку фшософа, вiдповiдальнiсть у громадянському суспшьсга iндивiд мае передуам нести перед законом. «Член громадянсько-го суспiльства мае право - виступати в судi, а також обов'язок - вщповщати в судi й отримувати свое спiрне право тшьки через суд» [12, с. 194].
Таким чином, у процес дослщження ми дiйшли висновку, що почуття вiдповiдальностi формувалося у людини в процес розбудови громадянського сустльства. Громадянин, що виступав суб'ектом суспшьно-пол^ично! дь яльностi, мусив нести вщповщальшсть за продукт та взаемовiдносини, що утворювалися в процес його життедiяльностi. Громадянське суспiльство формувалося, з одного боку, у процес усвiдомлення громадою необхщносп дотримання правових законiв, а з другого - у процес усвщомлення потреби бути суб'ектом дiяльностi. У процесi усвiдомлення загального (норм права, морал^ вiдбувався розвиток людини до рiвня свiдомого, вiдповiдального громадянина. Почуття вщповщальносп примушувало громадянина вдоско-налювати норми права з метою захисту вах членiв суспiльства.
Отже, на вщмшу вiд персонiфiкованоi соцiальноi вiдповiдальностi та со-лiдарностi в рамках стану, громади, цеху або пльдп тут мае мюце деперсонь фiкована громадянська солiдарнiсть. У цих умовах змшюються масштаб i змют iндивiдуального вибору: залишаючись iндивiдуальним за формою, вш усе частiше зачшае життя суспiльства в цiлому, впливае на шляхи, форми i темпи його змш Той факт, що бшьшють значущих соцiальних змiн сьогодш е результатом масовох, колективно органiзованоi дii, робить тенденцiю до соща-лiзацii вiдповiдальностi хоч i не тотальною, але незворотною. Вщповщальшсть за виршення глобальних проблем виходить за рамки окремих товариств, набуваючи репонального i навiть планетарного характеру. Прийшов час усвь домити, що складшсть i суперечливiсть сучасного сустльства, що зазнае на собi вплив шформатизацп та глобалiзацii, роблять актуальними для людства питання про новi виклики, про перспективи його самозбереження i варiанти розвитку. Конструктивнi вщповвд на них не можна отримати, залишаючись на позишях iндивiдуального або групового егозму, без узгодження iнтересiв i усвiдомлення спiльноi соцiальноi вщповщальносп за сьогодення i майбутне [13].
Навт побiжний огляд проблеми соцiальноi вщповщальносп вказуе на те, що складшсть i суперечливють сучасного суспiльства, що зазнае на собi вплив шформатизацп та глобалiзацii, роблять актуальними для людства питання про новi виклики, про перспективи його самозбереження i варiанти розвитку. Конструктивнi вiдповiдi на них не можна отримати, залишаючись на позиць
ях шдивщуального або групового его'зму, без узгодження штереав i усвщом-лення спшьно!' сощально!' вiдповiдальностi за сьогодення i майбутне.
Таким чином, як висновок зазначимо, що дослщження генези сощально'! вщповщальносп засвщчуе, що у процес переходу вiд традицiйного суспшь-ства до суспшьства модерну та постмодерну змют поняття «вiдповiдальнiсть» еволюцiонував вщ морально-етичного та правового до сощального (вщпо-вiдальнiсть за суспiльнi вщносини та майбутне людства).
Л1ТЕРАТУРА
1. Кузьмин М. Н. Переход от традиционного общества к гражданскому: изменение человека / М. Н. Кузьмин // Вопр. философии. - 1997. - № 2. - С. 57-71.
2. Леви-Брюль Л. Сверхъестественное в первобытном мышлении / Л. Леви-Брюль. -М. : ОГИЗ, 1937. - 533 с.
3. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии / Эмиль Дюркгейм. - М. : Наука, 1991. - 576 с.
4. Жмудь Л. Я. А. И. Зайцев и его «Культурный переворот» / Л. Я. Жмудь // Зайцев А. И. Культурный переворот в Древней Греции УШ-У вв. до н. э. - СПб. : Филол. фак. СПГУ, 2001. - С. 20.
5. Черниенко В. А. Методологические основания социальной философии маргинальных периодов : дис. ... канд. филос. наук : 09.00.03 / В. А. Черниенко ; Харьк. гос. аэрокосм. ун-т им. Н. Е. Жуковского «ХАИ». - Харьков, 2000. - 168 л.
6. Стризое А. Л. Трансформация социальной ответственности и развитие общества модерна / А. Л. Стризое, С. Б. Токарева // Вестн. Волгогр. гос. ун-та. Серия 7, Философия. Социология и соц. технологии, 2010. - Вып. № 7-12.
7. Бодрийяр Ж. В тени молчаливого большинства, или конец социального / Ж. Бо-дрийяр. - Екатеринбург : Изд-во Урал. ун-та, 2000. - 106 с.
8. Карась А. Ф. Фшософ1я громадянського суспшьства в класичних теор1ях { не-класичних штерпретащях / А. Ф. Карась. - К. ; Льв1в : Вид. центр ЛНУ ¡м. I. Франка, 2003. - 520 с.
9. Берченко Г. В. Конституцшш засади громадянського суспшьства в Укра'ш : авто-реф. дис. ... канд. юрид. наук / Г. В. Берченко. - Х. : [б. в.], 2012. - 20 с.
10. Локк Дж. Два трактата о правлении / Дж. Локк // Соч. : в 3 т. - М. : Мысль, 1988. -Т. 3. - 688 с.
11. Кант И. Идея всеобщей истории во всемирно-гражданском плане / И. Кант // Соч. : в 6 т. - М. : Мысль, 1966. - Т. 6. - С. 5-24.
12. Гегель Г. В. Ф. Основи фшософп права, або природне право ! державознавство / Г. В. Ф. Гегель. - К. : Ютверс, 2000. - 318 с.
13. Ионас Г. Принцип вщповщальносп. У пошуках етики для технолопчно!' цивш-зацп / Г. Ионас. - К. : Л1бра, 2001. - 400 с.
14. Енциклопед1я постмодершзму / за ред. Ч. Вшквюта та В. Тейлора ; пер. з англ. В. Шовкун ; наук. ред. пер. О. Шевченко. - К. : Вид-во Соломп Павличко «Основи», 2003. - 503 с.
ТРАНСФОРМАЦИЯ СОЦИАЛЬНОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТИ В ДИНАМИКЕ ОБЩЕСТВЕННОГО РАЗВИТИЯ
Байрачный В. О.
Показана эволюция социальной ответственности в контексте развития форм социальности при переходе от одного типа общества к другому. Доказывается, что рассмотрение трансформации социальной ответственности личности в современном обществе выходит за рамки философского знания. Отмечено, что исследование генезиса социальной ответственности показывает, что в процессе перехода от традиционного общества к обществу модерна и постмодерна содержание понятия «ответственность» эволюционировало от морально-этического и правового к социальному (ответственность за общественные отношения и будущее человечества).
Ключевые слова: социальная ответственность, традиционное общество, общество модерна и постмодерна, общественное развитие.
TRANSFORMATION OF SOCIAL RESPONSIBILITY IN THE DYNAMICS OF SOCIETY MODERNIZATION
Bairachniy V. O.
Modern society is in a state of rapid transformation occurring. Before our eyes the old boundaries are collapsing (political, economic, social, cultural, psychological, administrative) and a new political and social structures arises, where there are new actors and paradigms of social existence. Today, the new social reality requires new forms of awareness, interpretation and understanding. It is important to understand the social responsibility evolution in context of the developing forms of sociality in the transition from one type of society to another, which is purpose of this work.
Social responsibility is not just an essential element ofsociality - this is an association with hope to solve the most painful social problems with it. Modern society (postmodern) compared with the traditional society is characterized by a qualitatively different nature of social organization and position of subject in it. In this case meaning of the changes occurring connected with the human emancipation, terminating the relationship with estate-corporate bonds and realizing his individuality, freedom and personal dignity: now industrial classless world puts autonomous and sovereign individual in a situation of permanent self-determination and choice.
In a traditional society collectivist attitudes are dominated, individualism is not welcomed(as freedom of the individual actions can lead to infraction of the existing time-tested order) In general, traditional societies characterized by the predominance of collective interests over private, including the interests primacy of the existing hierarchical structures (state and so on). Prized not only an individual capacity, as a place in the hierarchy (the bureaucracy, class, clan, and so on), which person takes a place of.
In the transition from a traditional society to a modern society, a new direction ofsocial development has formed. It characterized by several important features: the labor development offree citizens, so that workers has become a real social force; a tendency toward individualization; as well as increased mobility associated with the development of vast territories. In fact, there has happened a deep restructuring of the whole psychic apparatus of human. The main form (configuration, gestalt) of human behavior have focused on achieving an optimal balance within themselves and between them and the environment. So, a new social and psychological program of the behavior have formed, according to which people have to find their own way in life and take personal responsibility for their actions and thoughts. For this, one should realize what is going on around him, foresee the consequences of their own behavior and the behavior of other people, compare the present times with moments ofpast and future events. The fact that the most important social changes today is the result of massiveness, collectively organized actions, make the tendency of responsibility socialization, though not total, but irreversible. Responsibility for the solution ofglobal problems goes beyond the scope of individual societies, acquiring a regional and even a planetary character.
In this way, study of the genesis of social responsibility shows that the process of transition from a traditional society to modern and postmodern, the meaning of «responsibility» has evolvedfrom the moral, ethical and legal to social (responsibility for public relations and the future of humanity).
Key words: social responsibility, traditional society, modern and postmodern society, social development.
