CC BY
98
УДК 656.2.003.12
Н. В. МИРОШНИК (ДПТ)
ТЕОРЕТИЧН1 ЗАСАДИ УПРАВЛ1ННЯ Ф1НАНСАМИ
Визначено поняття «фшанси». Дослвджено, що в умовах ринково1 eKOHOMÍKH для ефективного управлш-ня фiнансовими ресурсами необхщно забезпечення дiяльнiстi пiдприeмства оптимальним обсягом фшансо-вих ресурав, рацiональне ïx використання, максимiзацiя прибутку й забезпечення тдвищення ринково1 вар-тостi щдприемства. В умовах ринковоï економiки актуальними стають питання вдосконалення yправлiння процесами виробництва, ефективного використання фiнансовиx, трудових, матерiальниx ресyрсiв. Для ви-ршення таких завдань керiвникам пiдприeмств необхвдт знання економiки, теxнологiï виробництва, фшан-сiв.
Определено понятие «финансы». Исследовано, что в условиях рыночной экономики для эффективного управления финансовыми ресурсами необходимо обеспечение деятельности предприятия оптимальным объемом финансовых ресурсов, рациональное их использование, максимизация прибыли и обеспечение рыночной стоимости предприятия. В условиях рыночной экономики актуальными становятся вопросы усовершенствования управления процессами производства, эффективного использования финансовых, трудовых, материальных ресурсов. Для решения таких задач руководителям предприятий необходимы знания экономики, технологии производства, финансов.
The concept «finance» is defined. It is investigated that in conditions of the market economy for effective management of financial resources the provision of enterprise activities with optimal amount of the financial resources, their rational use, the profit maximization, and the provision of market cost of enterprise are necessary. In conditions of the market economy the issues of improvement of management of production processes, efficient use of financial, labor and material resources become urgent. To solve such problems, the enterprise administrations should be aware of the knowledge of economics, production technologies, and finance.
I. Вступ
Перехщ до сучасно! ринково! економши ви-кликав змши ycie! фшансово! системи i у першу чергу фшаншв шдприемств. Фiнансовi умови господарювання перетерпши перетворення, яю виразились у змшах форм власносп, умовах державного регулювання, системи оподатку-вання. В результат реформ з'явився недержав-ний сектор економши, сучасна банювська система, ринки товарiв, послуг, кашталу. Метою шдприемницько! дiяльностi е одержання прибутку. Це дае змогу для розширеного вщтво-рення, зростання доходiв пiдприемства та його власникiв. Цю мету можна досягти лише за оптимально! оргашзаци фiнансiв.
II. Постановка задача
- визначити поняття «фшанси»;
- дослiдити процес створення фiнансового капiталy;
- вказати особливосп ефективного управ-лiння фiнансами.
III. Результати
Вщомо, що yправлiння в шдприемсга е основою загального yправлiння сyспiльством. В наyковiй лiтератyрi yправлiння фiнансовими ресурсами розглядаеться як одна iз фyнкцiй фiнансового менеджменту. Управлшня фшан-совими ресурсами забезпечуе дiяльнiсть шд-
приемства оптимальним обсягом фшансових ресурсiв, рацiональне !х використання, макси-мiзацiю прибутку й забезпечення тдвищення ринково! вартост пiдприемства.
Стан розв'язання соцiально-економiчних проблем господарства варто розглянути через призму удосконалення напрямiв, форм, методiв i механiзмiв економiчно! дiяльностi, важливим складником е дослщження сутностi фiнансiв. Фiнанси е рушшною силою господарства.
Питання розвитку фшанив завжди перебу-вали в колi наукових iнтересiв представникiв рiзноманiтнiших шкш i течiй економiчно! науки. Зокрема, вони розглядалися у працях Гвiч-чардiнi, Карафа, Макiавеллi, Ж. Бодена, Ф. Кене, П. Самуельсона, Ж. Б. Сея, А. Смгга, Дж. Опглща, Т. Гоббса, Ф. Енгельса, Дж. М. Кейнса, А. Лаффера, К. Маркса, Д. Р> кардо, А. Тюрбо, Ф. Юст та iнших дослiдникiв.
Серед дослщжень вiтчизняних та росiйських вчених у цьому напрямi слiд виокремити пращ А. Абалкша, I. Балабанова, О. Беляева, Д. Бе-керсько!, В. Богинi, П. Бунiна, О. Василика, Л. Вороново!, А. Гальчинського, В. Гейця, О. Горбуново!, П. Сщенко, Б. Кваснюка, Т. Ко-вальчука, О. Ковалюка, Н. Колчино!, I. Лукшо-ва, П. Мельника, С. Мочерного, С. Ненашева, С. Ншоленко, В. Панасюка, Ю. Пахомова,
A. Поддерьогша, А. Покритана, В. Родюново!, Р. Сайфулiна, А. Соколонька, Н. Хiмiчево!,
B. Черняка, А. Шеремета, А. Чухна, В. Федорова, Г. Явлшського та ш.
Фшансова наука почала розвиватися з XV столггтя. Вiдомi рiзнi економiчнi школи: мер-кантилiстiв, фiзiократiв, класикiв пол^ично! економп.
Термiн «фшанси» походить вщ латинського «йпапйа», що означае обов'язкову сплату грошей. Вiн почав застосовуватися наприкшщ VIII ст. в Ггали. У цей час з'являеться перша фiнансова лiтература. Представниками школи меркантатспв були Гвiччардiнi, Караф, Маюа-веллi. Караф керував фiнансами неаполгансь-кого королiвства. Вiн вважав, що основою бюджету мають бути доходи вщ доменiв, держава повинна брати на себе будiвництво гро-мадських споруд, охорону територи, утримання двору.
Представником французько! школи меркан-татспв був Жан Боден. Вiн називав фшанси «нервами держави» i визначав шм джерел до-ходiв казни: вшськова здобич, збори iз союзни-кiв, подарунки iнших держав, доходи вщ торп-влi, ввiзне мито, данина.
Кмецью меркантилiсти узагальнили висно-вки камералiстiв iз фiнансових проблем (Л. фон Секендорф, Ф. Юсп, I. Зоннефельс). Так, Ф. Юст називають батьком фiнансовоI науки. У 1766 р. була надрукована його праця «Система фшансового господарства», де вiн визнавав, що податки в багатьох крашах стали постшним доходом, а управлiння доменами призводить до збиткiв.
Фiзiократи вважали, що основним джерелом багатства держави е земля. Так, Ф. Кене вбачав основним доходом надходження вщ оподатку-вання земельних ресуршв.
Розвиток фiнансовоl науки неможливо уявити без праць класикiв пол^ично! економп. Адам Смiт i Давид Рiкардо вiдкрили нову епоху в фшансовш науцi. Адам Смiт визначае три ос-новних джерела доходiв: землю, працю i каш-тал. Дiяльнiсть Адама Смiта для економiки по-рiвнюеться з винаходом колеса, Д. Ршардо роз-крив теорiю трудово1 вартостi: мiнова вартiсть товарiв обумовлюеться кiлькiстю суспшьно! працi [4].
Етапним стало в 70-х рр. XIX ст. виникнен-ня водночас в трьох крашах - Англи (У. С. Джевонс), Швейцари (Л. Вальрас) i Авс-трп (К. Менгер) нового напрямку - теори граничное' корисностi (та продуктивностi) або ма-ржиналiзму. II основними складовими е вчення про економiчне саморегулювання, психолопч-ний пiдхiд до визначення вартост (цiнностi) товару.
Фiнанси - це система економiчних вiдносин, якi склалися мiж економiчними суб'ектами з приводу створення, формування та викорис-тання фондiв грошових коштiв на основi роз-подiлу та перерозподiлу валового внутршнього продукту.
Фiнанси - це вщносини, суб'ектами яких е держава, пщприемницью структури й населен-ня. Вони мають грошовий характер. Тому гро-шi, якi акумулюються у централiзованих i де-централiзованих фондах, називають фшансами. В економiчнiй лiтературi сформувалися такi основнi точки зору при дослщженш фiнансiв. Так, деяю автори розкривають категорiю «ф> нанси» як «сукупнiсть економiчних вiдносин, що виникають у процес формування та вико-ристання грошових фондiв» [ 3].
Наступна точка зору полягае в тому, що фь нанси - це «грошовi ресурси, фiнансовi ресур-си, що розглядаються у !х створеннi й русi, розподш й перерозподiлi, так й економiчнi вщ-носини, зумовленi взаемними розрахунками мiж суб'ектами господарювання, рухом грошових ресуршв, грошовим обiгом, використанням грошей» [2]. У зв'язку з тим !х можна дослщи-ти як грошовi ресурси, фiнансовi ресурси, фон-ди звертання. Слiд зазначити, що не вс грошовi ресурси е фшансовими ресурсами [3].
Поняття «грошовi ресурси» значно ширше, але фiнансовi ресурси виступають завжди у грошовш формi. Грошовi ресурси стають ф> нансовими ресурсами тодi, коли вони концент-руються у вщповщш фонди [3].
Окрiм того, деяю автори визначають катего-рiю фшанси як «сукупнють грошових вiдносин, пов'язаних з формуванням, мобiлiзацiею й роз-мiщенням фiнансових ресурсiв та обмшом, розподiлом i перерозподiлом вартостi створе-ного валового внутрiшнього продукту, а за пе-вних умов i нацiонального багатства» [3, 4]. Таке визначення е найбшьш поширеним в еко-номiчнiй лiтературi. Акцент у цьому визначеннi робиться на фшансових ресурсах, яким присвя-тили сво! дослiдження вченi рiзних шкiл та на-прямкiв. На наш погляд, узагальнюючи визначення фiнансових ресуршв, можна представити !х коштами, направленими на основнi й обiговi фонди тдприемств.
У структурi функцiонування системи управ-лiння фiнансами господарюючих суб'екпв ф> нансовi ресурси е одним зi складових елементiв керованоI системи, куди входять джерела ф> нансових ресурсiв й фiнансовi вiдносини.
Фiнансовi ресурси формуються ще до початку дiяльностi пiдприемств у процес утворення статутного фонду (капiталу). За останш роки найбiльше поширення набувае поняття «капиталу», нiж фондiв. I дiйсно, для пiдприемств важ-ливим становиться поняття капiталу, тому що в баланс пiдприемств не згадуються фонди. Це поняття замшено кашталом.
Наявшсть достатнiх фiнансових ресуршв е умовою успiшного функцiонування держави, тдприемств i корпорацiй, населення. В еконо-мiчнiй лiтературi висвiтлювалися питання ме-
хашзму та особливостей формування фшансо-вих ресурав.
Цю проблему доcлiджyвали украшсью вчеш I. А. Бланк, В. М. Василик, М. Я. Коробов, О. Д. Опарш, А. М. Поддерьогш, О. О. Терещенко; росшсью - I. Т. Балабанов, С. С. Селез-ньов, С. В. Моюеев, А. М. Ковальова; бшорусь-Ki - Н. А. Русак, В. А. Русак та ш.
Розглянемо деяк i3 цих визначень фшансо-вих pecypciв. Так, Опарш В. М. робить акцент на тому, що фiнанcовi ресурси - це сума кош-rà, спрямованих на оcновнi засоби та обiговi кошти пiдпpиемcтва [6]. Тодi як Василик О. Д. представляе ïx як гpошовi накопичення i доходи, що створюються в процес pозподiлy i пере-розподшу валового внyтpiшнього продукту [3]. Коробов М. Я. дае характеристику фшансових ресуршв: це власш i позичковi гpошовi фонди цiльового призначення [5].
Питання розвитку фшансового yпpавлiння висв^люють заpyбiжнi вчeнi: Ю. Бpiгxeм, Л. Галенсю, У. Шарп, Дж. Ван Хорн та ш.
В умовах ринкових перетворень економши актуальними питаннями стають питання вдос-коналення управлшня процесами виробництва, ефективним використанням фшансових, трудо-вих, матepiальниx pecypciв. Для виршення таких завдань кepiвникам пiдпpиемcтв нeобxiднi знання eкономiки, технологи виробництва, ф> нанciв.
Пiд впливом розвитку державно-моно-полicтичного капiталiзмy в 30-60 pp. в основу фiнанcовоï политики були покладeнi кейншан-ськ i нeокeйнciанcькi доктрини. Для фiнанcовоï доктрини Дж. Кейнса були характерш такi ри-си:
• yci найважливiшi проблеми розширено-го вiдтвоpeння варто виршувати не з позицiй вивчення пропозицп pecypciв, як це робилося його попередниками, а з позици попиту, що забезпечуе peалiзацiю ресурав;
• капiталicтична eкономiка не може цш-ком саморегулюватися. В умовах величезного ycycпiльнeння пpацi втручання держави неми-нуче;
• кризи надвиробництва виступають на повepxнi явищ як недолш попиту, тому проблему piвноваги в eкономiцi варто виршувати з погляду попиту. Для цього Кейнс уводить поняття «ефективний попит» [4], що виражае piв-новагу мiж споживанням i виробництвом, доходом i зайнятютю;
• головним шструментом регулювання eкономiки е бюджетна полiтика. На державний бюджет i фшансову полiтикy в цшому покла-даються завдання забезпечення зайнятосп ро-бочоï сили i виробничого устаткування.
Основним iнcтpyмeнтом державного втручання в ци^чний розвиток i подолання криз,
за Дж. Кейнсом, е державш витрати. 1хне формування, структуру й рют вш вважав дуже важ-ливим фактором досягнення «ефективного попиту». Так само, як i державнi витрати, Кейнс вписуе в рух макропоказниюв i податки, при цьому вш вважае, що змiни в податковш пол> тицi iстотно впливають на основш компоненти попиту: особисте й швестицшне споживання. Новим е i введення Кейнсом у теорiю держав-них фiнансiв положення про необхщнють росту державних витрат, що фшансуються за допомо-гою позик. Послщовники Кейнса називали це положення «принципом дефщитного фшансу-вання». Таким чином, збшьшуються поточнi витрати, якi можна фшансувати в борг. Фшан-сування ж поточних витрат приведе до збшь-шення «схильностi до споживання».
Дж. Кейнс розробив нову теорда фшанав, спрямовану на регулювання економши в умовах державно-монополiстичного капiталiзму. Фiнансова полiтика була здiйснена на практищ послiдовниками Кейнса (у США - Р. Харродом, А. Укеном, У. Хеллером; у Великобритани -Дж. Вайсманом, у Францп - Ф. Перру, в Япо-ни - К. Ем^ Х. 1то й iн.). У 40-i рр. вона мала устх i визначеш позитивнi результати. I до 70-х рр. в основi фiнансово! теори й практики бiльшостi ведучих захщних кра!н лежали вихь днi положення теори Дж. Кейнса.
Подальший розвиток економши, перехiд до iнтенсивного типу економiчного росту в умовах НТП i iнтернацiоналiзацiя господарського жит-тя показали неспроможшсть моделi функщону-вання державних фiнансiв Дж. Кейнса. Посл> довники Кейнса удосконалили його теорда.
Пiд впливом змiни умов розширеного вщ-творення формуеться концепцiя «неокласично-го синтезу» - теорiя рiвноваги в умовах непов-но! зайнятосп, у яку включений грошовий фактор. Ця нова версiя кейншансько! теорi! одержала розвиток у працях Дж. Хiкса i П. Са-муельсона. 1де! фiскалiзму Кейнса з'едналися з концепцiею неокласикiв, що передбачала регулювання економiки за допомогою грошово-кредитно! полiтики (змша дисконтно! ставки, проведення операцiй на вщкритому ринку i т.п.). П. Самуельсон вводить в об^ термш «су-спiльний товар», пiд яким розумдать товари i послуги, що доставляються членам суспшьства державою.
В щею «суспiльного товару» ставиться питання про розподш ресурсiв помiж державою i приватним сектором. На державу покладаеться фiнансування економiчних i сощальних шфра-структур, що в остаточному шдсумку максимi-зують прибуток. На думку П. Самуельсона, задача фiнансово! полггики полягае в тому, щоб забезпечувати регулюючi мiри для сфер «суст-льного товару».
З кшця 70-х рр. в основу фшансово! полгш-ки Великобританiï, США, ФРН i ряду iнших краш була покладена неоконсервативна страте-пя, зв'язана з неокласичним напрямком еконо-мiчноï думки. Вона отримала вираження в тео-рiï пропозицiï. Головним ïï положенням е об-меження економiчноï ролi держави, його втру-чання в господарське життя i, особливо, у сощальну область. У чи^ заходiв цiеï концеп-ци - приватизацiя частини державно1' власносп, посилення ринкового механiзму конкуренцiï, перенесення центра ваги в економiцi на проблему шдвищення пропозицiï, стимулювання виробництва, його ефективностi. Головне мюце придiляеться пiдприемцю, в iнтересах якого повинш вироблятися стимули, що тдвищують його активнiсть i продуктивнiсть.
У фшансовому вiдношеннi неоконсерватив-ний напрямок виходить з необхiдного скоро-чення i перерозподшу нацiонального доходу через фшансову систему, зниження розмiрiв сощальних витрат, стимулювання росту заоща-джень як джерела виробничого iнвестування. Найважливша роль придiляеться податкам -ставиться задача 1'хнього скорочення i змен-шення ступеня прогресивностi. Висуваеться необхщшсть боротьби з бюджетним дефiцитом i породжуваною ним iнфляцiею.
Неоконсерватори вщновлюють принцип «здорових» фiнансiв, тобто обов'язково1' щорь чно1' рiвноваги мiж бюджетними доходами i витратами, оскiльки дефщитнють державного бюджету - серйозна перешкода для стшкого розвитку економiки, причина росту державних боргiв i шфляци.
У цiлому, фiнансова полiтика неоконсерва-торiв, за ïхнiми задумами, мае на мет створен-ня довгострокових стимуляторiв економiчного росту, досягнення довгостроково1' ефективностi суспiльного розвитку.
Найбiльш повно суть фшаншв проявляеться у ïx функцiях. Бiльшiсть економiстiв визнають, що фiнанси виконують двi основнi функцп: розподiльчу та контрольну. Цi функцп тюно взаемодiють помiж собою. За допомогою роз-подiльчоï функцп вщбуваегься формування по-чаткового капiталу, який створюеться за раху-нок внесюв засновникiв, розподiлу валового внутрiшнього продукту у вартюному виразi, визначення основних вартiсниx пропорцiй у процесi розподшу доxодiв i фiнансовиx ресур-шв, забезпечуеться оптимальне сполучення ш-терешв окремих товаровиробникiв, тдпри-емств, оргашзацш та держави в цiлому.
Наявшсть розподiльчоï функцп виокремлюе фiнанси зi сфери дп грошей i перетворюе ïx на самостiйну економiчну категорiю, iнструмент розподiлу та перерозподiлу доxодiв i накопи-чень, формування вщповщних фондiв i резер-
вiв. 1ншими словами, iснуе розподiльча функцiя фшаншв об'ективно i в умовах ринковоï еконо-мiки. Через неï фшанси здшснюють первинний розподiл i перерозподш ВВП, який створюеться у сферi матерiального виробництва шляхом формування централiзованиx i децентралiзова-них фондiв грошових кошив, якi використову-ються на потреби держави i тдприемств.
Основою контрольноï функци е вартiсний облш витрат на виробництво та реалiзацiю продукци, виконання робiт, надання послуг, формування доxодiв i грошових фондiв шдпри-емства та ïx використання. В основi фiнансiв розмiщаються розподiльчi вiдносини, котрi за-безпечують джерелами фшансування вщтво-рювальний процес (розподшьча функцiя). Тим самим зв'язуються ус фази: виробництво, об-мiн та споживання.
Крiм двох основних функцш, в економiчнiй лiтературi наводяться й iншi функцп фiнансiв пiдприемств: забезпечувальна, стимулююча, регулююча, формування грошових фондiв, ïx використання. Цi функцп, на наш погляд, не мають економiчного змюту й самостiйностi, а е кшцевою метою здебiльшого розподiльчоï функци.
IV. Висновки
Формування фшансового кашталу обумов-люеться впливом його на кiнцевi результати виробництва. З метою визначення його впливу можна побудувати моделi управлшня виробни-цтвом. Для ïx побудови необхщне перетворен-ня теори ринку, теорп керування, теори плану-вання шляхом включення в них окремо узятого капiталу.
Б1БЛ1ОГРАФ1ЧНИЙ СПИСОК
1. Баншвська енциклопед1я [Текст] / шд ред. А. М. Мороза. - К.: Ельтон, 1993. - 328 с.
2. Брггхем, Е. Ф. Основи фшансового менеджменту [Текст] / Е. Ф. Бр1гхем. - К., 2000.
3. Василик, О. Д. Теор1я фшансш [Текст] : тдруч-ник / О. Д. Василик. - К.: Н1ОС, 2001. - С. 382, 76.
4. Кейнс, Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. Антология экономической классики [Текст]. - В 2 т. / Дж. М. Кейнс. - М.: Эконов, 1993. - С. 154.
5. Коробов, М. Я. Фшансово-економ1чний анал1з д1яльност1 щдприемства [Текст] : навч. поаб-ник / М. Я. Коробов. - К.: Знання, 2000. -С. 354, 267.
6. Опарш, В. М. Фшансов1 ресурси: проблеми визначення та розмщення [Текст] / В. М. Опарш // Вюник НБУ. - 2000. - № 4. - С. 25.
Надшшла до редколегп 24.03.2009.
