CC BY
29
The assertion of the European identity happened (when it became a significant trend of increasing rates of European identity within ethnic Ukrainians and groups of national minorities). 3) The highest level of European identity was reached in 2005 - 2015. 4) Until 2010 the ethnic Ukrainians in the South and East of Ukraine had a tendency to increase in European and national identity (in 2010 - 2013, this process stopped). 5) The fastest growing of European identity among the inhabitants of large cities could be seen. 6) The synchronization of ups and downs in the development of national and European identity of citizens of Ukraine in 1999 - 2010 and 2013 - 2015 was detected. 7) The European identity until 2015 has not lost its importance for the citizens of Ukraine, because a request for Europeanness is very strong in the Ukrainian society (although the presence of the media in the Ukrainian pro-European rhetoric combined with a complete lack of a balanced politics of identity in Ukraine).
Key words: European identity, continental and civilization identity, citizens of Ukraine, Ukrainian studies.
УДК 141.7(045)
Н. М. Емельянова
СВОБОДА I В1ДПОВ1ДАЛЬН1СТЬ ОСОБИСТОСТ1 В УМОВАХ ДЕГУМАН1ЗОВАНИХ СОЦ1АЛЬНИХ СИТУАЦ1Й
У cmammi проанал1зоват погляди на проблему свободи i в1дпов1дальност1 у класичнт та некласичнт фшософи. Розглянута проблема свободи вибору та вiдповiдальностi особистостi у рамках «людина - система» на прикладi «Стенфордського тюремного експерименту» П. Зимбардо. До^джено умови дегуматзованих сощальних ситуацт та ди людит, що збер^ають гг як особист^ть.
Клю^о^^ слова: Людина, свобода, необхiднiсть, вiдповiдальнiсть, особисткть, дегуматзащя, ситуацтт сили, можливостi, стенфордський тюремний експеримент.
Проблема свободи i вщповщальносп особистосп звичайно розглядаеться в контекст стввщношення свободи й необхщносп. Саме в рамках ще! опозицп здшснюеться особиспсний вибiр, який передбачае вщповщальшсть за його наслщки. Проблема свободи й необхщносп е варiантом найважлившо! онтолопчно! дшеми природно! закономiрностi та свщомо! дiяльностi людей. З одного боку, юнують закони реальности, що нас оточуе, та з якими ми не можемо не вважатися. З шшого боку, людина як розумна ютота протягом уае! свое! юторп прагне щ закони подолати. Свобода, до яко! вона волiе, стае i метою ii юнування, i умовою нових здшснювань. Проте справжня свобода невщ'емна вщ вщповщальносп, шакше вона неминуче перетворюеться на свавшля. Особливо ч^ко це проявляеться у тих сощальних ситуащях, коли вщношення мiж людьми дегумашзоваш. На жаль, саме щ ситуацп ми спостер^аемо зараз: наше супшьство розколото, тривае жорстока безглузда вшна, котра не тшьки перетворюе цш мюта й селища на ру!ни, але й вщшмае людсью життя та руйнуе душь Загрозливi соцiально-полiтичнi поди нашого часу, що виходять за межi етничних або нацiональних штереав i набувають свiтового значення, роблять проблему вщповщальносп особистостi в умовах дегумашзованих соцiальних ситуацiй дуже актуальною.
Над проблемою свободи й вщповщальносп особистосп розмiрковують дослщники, що належать до рiзних фшософських течiй i шкiл. Якщо представники ращоналютичного напрямку осмислюють цi поняття з класично' позицп, то прихильники iррацiоналiзму акцентують увагу на внутршньому досвiдi iндивiда, його моральному виборь Невипадково, розмiрковуючи про мiсце людини в ютори, М. Шелер доходить висновку про юнування п'яти основних щей про людину: ще'1 релЫйно' вiри, ще'1 homo sapiens, ще'1 homo faber, ще'1 декадансу людини i, нарештi, ще'1 постулаторного ате'зму серйозностi й вiдповiдальностi [10, с. 70-96]. Сучаснi укра'нсью фiлософи роздумують над питаннями свободи й необхщносп, свободи й вiдповiдальностi, юторично' закономiрностi та творчо' дiяльностi людини, можливостей i перспектив особистостi, здатностi суб'екта на насильство й знищення та в такш же мiрi - на людяшсть i самопожертву. До таких дослщниюв належать G. Аляев, I. Бичко, Г. Горак, В. Горський, А. Ермоленко, О. Зибачинський, В. 1лын, С. Кримський, Ю. Кушаков, В. Лях, К. Райда, В. Табачковський, Г. Тульчинський, Н. Хам^ов, В. Шинкарук та ш. Захщш фiлософи теж дуже активно обговорюють теми, що пов'язанi з ютинною та iлюзорною свободою шдивща, його цiнностями та екзистенцiйним вибором, тотальною свободою й такою ж тотальною вщповщальшстю. Треба видшити таких авторiв, як Н. Аббаньяно, К. Апель, Х. Арендт, М. Бубер, Д. Дью^ А. Камю, Г. Маркузе, Ж.-Л. Нана, Ортега-ьГасет, Р. Рорт^ Ж.-П. Сартр, Е. Фромм, М. Фуко, М. Хайдеггер, К. Ясперс та ш.
Метою статп е з'ясування можливостей особистосп у сощальних обставинах, яю провокують ii на поглиблення вiдчуження стосовно шших людей та зневагу звичними нормами життя. Досягти ще' мети допоможе фшософський аналiз буття людини в контексп стввщношення свободи й вщповщальносп у нестандартних соцiальних ситуацiях.
Мiркування щодо свободи й необхiдностi сягають у стародавш часи. Першим фшософом античностi, який цiлеспрямовано заговорив про свободу людини, вважаеться Еткур. З учення про атоми, що можуть мимовшьно вiдхилятися вiд задано' орб^и, вiн вивiв тезу про людину, яка здатна долати призначення доль Щоправда, Епiкур прямо не ставив питання щодо вщповщальносп людини, хоча це питання негласно було присутне в його етичному вченш. Рашше точно так проблема вщповщальносп була, так чи шакше, присутня у бесщах Сократа, потiм - у Платона, Арютотеля, Дiогена, у мiркуваннях А. Августина, Б. Паскаля та шших фiлософiв, якi замислювалися про можливосп людини. Категорiчний iмператив I. Канта оргашчно увiбрав у себе вимогу вщповщальносп суб'екта, зобов'язавши його пщпорядковуватися неухильному моральному закону. Цей закон обумовлений приналежшстю людини не лише до штелшбельного свiту, де пануе принцип автономп волi, але й до чуттевого, де юнуе зовнiшня причиннiсть. Тому й ва моральнi вчинки вiдбуваються не автоматично, а як таю, що повинш вщповщати принципу автономii волi. Отже, I. Кант пщшс свободу як ушверсальну сутнiсть, актуалiзував проблему вибору й вщповщальносп шдивщуума, але, в той же час, посилив 'х iмперативний статус. Такий рацiоналiстичний пщхщ до поняття свободи дав привщ Н. Аббаньяно iнтерпретувати цю концепщю як таку, що позбавлена екзистенцшного вимiру: «Погодитися з поняттям штел^ибельно' свободи в кантiанському смислi означае елiмiнувати проблему свободи, тому що це значить перенести свободу в штел^ибельний св^, котрий е чистим запереченням людського юнування як такого» [1, c. 148]. У даному випадку Н. Аббаньяно застосовуе поняття заперечення до умоосягаючого буття, яке протиставляеться екзистенцп. З його думкою можна погодитися при одному застереженш: у I. Канта йдеться не про схоластичне обгрунтування штел^ибельно'
свободи, а про 11 екстраполящю у моральну свщомють суб'екта. У цьому значеннi можна говорити про багатограншсть пiдтекстiв у фшософськш спадщинi кенirсберrського фiлософа.
Вслщ за I. Кантом, I. Фiхте оспiвав свободу людського Я, котра мае стати моральним обов'язком кожно! конкретно! людини. Вважаючи найвищим ступенем несвободи повну залежшсть вiд чуттевого потягу, вiн вимагав вiд людини не тшьки позбавлення вiд тако! залежностi, але й узгодження п волi з категоричним iмперативом. Проте Ф. Шеллшг вiдкинув iдею I. Фiхте про визначальну свободу Я, тому що ця iдея не виршувала проблему спiввiдношення свободи й необхщносп. Система трансцендентального iдеалiзму Ф. Шеллшга будувалася на обмеженнi Я сферою об'ективного, себто не-Я. Онтолопчну завершенiсть ця теза знайшла у Г. Гегеля, який оголосив всезагальний принцип тотожносп мислення й буття, а самосвщомють подав як рух у напрямку свободи. Вщоме гегелiвське визначення свободи як усвщомлено! необхщносп склало основу його фшософп юторп. Надалi у К. Маркса поняття свободи пов'язувалося з розумiнням людини як родово! iстоти - ушверсально! й тому вшьно!.
Нiмецькi класики поширювали поняття свободи на сферу практичного життя людини. Звiдси - повчання I. Канта про моральний обов'язок суб'екта та щея I. Фiхте про його творчу дiяльнiсть, думка Ф. Шеллшга про взаемозумовлешсть реальносп зла i реальносп свободи, учення Г. Гегеля про юторичш форми набуття свободи свщомютю (стощизм, скептицизм, «нещасна свщомють» християнства та ш.), мiркування К. Маркса щодо подолання вiдчуження як форми межлюдських стосункiв та здiйснення гармонiйного процесу гумашзацп природи й натуралiзацii людини. Але центральне мюце проблема свободи, що нерозривно поедналася з поняттям вщповщальносп, посiдае в ученнях представниюв екзистенцiалiзму та близьких до нього напрямюв. Так, за С. К'еркегором, ступшь вiдповiдальностi i ступiнь свободи перебувають у прямiй взаемозалежносп: «...Вибрати себе самого не значить лише вдуматися у свое «я» i в його значення, але воютину i свiдомо взяти на себе вщповщальшсть за будь-яку свою справу або слово» [3, с. 305]. Зовшшне розташовуеться у внутрiшньому досввд iснування людини, але цей внутршнш досвiд залишаеться вiдкритим зовнiшньому як джерелу нових можливостей. При цьому шдивщ, визначаючи рамки сво!х можливостей, часто не розумiе !х справжшх меж.
На цей момент звертае увагу Ж.-П. Сартр, який оголошуе необоротшсть приреченостi людини на свободу. У вщомому мiркуваннi про жах перед прiрвою фiлософ бачить шдивща тим, чим вiн буде в модус небуття: пiдходячи до прiрви, вiн вiдiграе сво!ми можливостями та йде до майбутнього. Його життевий шлях сполучений з подоланням утоми й розпачу, зi знаходженням свободи, невщдшьно! вщ вiдповiдальностi. Свобода - це буття, що ставить свое минуле поза грою. Це означае, що школи не тзно вщмовитися вщ негативного досвiду й «вибрати» себе заново. Для Ж.-П. Сартра вщповщальшсть, поряд iз тривогою та безпорадшстю, утворюе яюсть нашо! свщомосп: Фiлософ апелюе до iнтелiгенцii, яка покликана усвщомити протистояння iстини та щеологл. Iнтелiгент являе собою, на думку Ж.-П. Сартра, дiевий споаб заперечування i демiстифiкацii суспiльства; але при цьому вш залишаеться на узбiччi тих, хто потрапив у немилють, хоча нiколи з ними не зливаеться. Пщозрший для трудящих клаав i зрадник для пануючих, вш, усюди неприйнятний, е, власне кажучи, зайвою людиною ^ в той же час, уособлюе ангажовашсть i вiдповiдальнiсть [13, р. 425-426]. Думаеться, така оцшка ролi штел^енцп вельми актуальна i сьогоднi.
!нтерес фiлософiв екзистенцiалiстського напрямку до внутршнього свiту людини зумовив спробу поеднувати цей напрямок зi психоаналiзом. Так, Е. Фромм, будучи
засновником гумашстичного психоаналiзу, дослiджував людську свiдомiсть, уражену дегумашзмом, i висвiтлював дихотомiчнiсть свободи («свобода вщ» i «свобода для»). Також В. Франкл, обгрунтовуючи етику екзистенцшно! вiдповiдальностi, пiдкреслював: «Оскшьки бути людиною - це бути такою, що усвiдомлюе та вiдповiдае, екзистенцiйний аналiз - це психотерапiя, що грунтуеться на принципi усвiдомлення вiдповiдальностi» [9, с. 157]. Саме так виникае екзистенцшний психоаналiз, занурений у проблему розкола людського Я.
Проблема свободи й вщповщальносп пщшмаеться i фшософами постмодерну, якi часто вдаються до смислових парадокав. Зокрема, Ж. Лшовецьки впроваджуе поняття «спокуса non-stop», у яке вкладае цшу гаму смисшв: це й усунення жорстких обмежувальних рамок для шдивща, i психотехнологл ЗМ1, i логiка, що шчого не щадить, але при цьому здшснюе поступову, толерантну соцiалiзацiю шдивща. Постмодернютська спокуса - це destruction cool (холодне руйнування) сощуму через iзоляцiю, здiйснювану за допомогою гедошзму, шформацп та вiдповiдального вiдношення; останне визначаеться тим, що кожен розпоряджаеться власним досвщом i несе вщповщальшсть за свое життя. Навiть достаток товарiв i заохочення потреб приводить до перемоги особистюно! самостiйностi: «Споживання змушуе людину саму пiклуватися про себе, надшяе ii почуттям вщповщальносп; воно являе собою систему неминучо! участ всупереч звинуваченням, висунутим проти суспшьства спектаклю i пасивностi» [5, с. 163]. Вилучення суб'екта з метафiзичноi системности й остаточна втрата абсолютносп свого Я не означае втрату вiдповiдальностi або втрату сумлшня; навпаки, вiдповiдальнiсть провокуе власну абсолютшсть. У зв'язку з цим Ж.-Л. Нанс пише про безмежну вщповщальшсть: з одного боку, юнуе необмежена взаемозалежнють людей i речей, природи й юторп, iнформацiй i ршень i, з iншого боку, - суб'ект вщповщальносп, себто кожний з нас i ми усi в цшому. Вiдповiдальнiсть так званох' <ашетгибельно:1» особистостi перехрещуеться з вiдповiдальнiстю св^у. Наше iснування доступне смислу, який не пщкоряе iснування, але перевершуе його. Абсолютна вiдповiдальнiсть надае смислу всiеi мiрiади можливостей, - i, можливо, сам смисл створюеться цими можливостями. Тому, пише Ж.-Л. Нана, ми можемо сказати разом з Ж. Деррща: «Совють обмеженоi вщповщальносп - це «чиста» совють, i «чиста» совiсть - це заперечення совютЬ» [6, c. 314].
На безглуздють поняття «чиста совiсть» вказуе i Г. Тульчинський, який розглядае вживання даного словосполучення у двох варiантах. У першому люди хочуть показати свою непричетшсть до будь-якого зла: «Моя совють чиста, я зробив усе, що мт>. Це означае вщхщ вiд вiдповiдальностi, тому що совють - це виявлення споконвiчноi вiдповiдальностi людини, вiдсутностi в неi алiбi у буттi. В шшому випадку про чисту совють говорять, щоб показати чистоту задуму: «Я не задумував зла, моя совють чиста». Але шхто не замислюе зла, тому що воно походить вщ з^кнення воль, вщ заперечення добра iнших людей. Будучи винятково людським зрiзом буття, совють виступае голосом свободи, у той час як горезвюна «чиста» совють - це свобода, що мовчить. Визнання своеi совiстi як нечист1 е визнання своеi вiдповiдальностi, свого не-алiбi в буттi, а отже - свободи [8, с. 215-218].
Повшстю погоджуючись с автором, пщкреслимо, що почуття осо6исто! вщповщальносп нерозривне з усвщомленням особистих можливостей. Невипадково вимога вщповщальносп пов'язуеться багатьма захщними мислителями, у тому чи^ -прихильниками практичноi фiлософii, з етикою майбутнього: «Принцип вщповщальносп - новий вид етичних запитгв, новий вид повинного» [12, s. 3]. I, хоча фiлософiя постмодерну пщозршо ставиться до поняття належного, принцип вщповщальносп не вщкидаеться, а приймаеться нею як умова вибору способу
юнування. Постмодернiзм наполягае на вщповщальносп людини навiть за вщсутшсть вiдповiдей або !х розаювання.
У даному контекстi цiлком коректно застосувати схщне повчання: «Усвiдомлення неможливосп е початок усяко! можливосп» [11, с. 64]. Дшсно, все починаеться зi свiдомостi, котра не хоче упокоритися тому, що звично вважаеться неможливим, та завзято шукае засоби його подолання. Вщкидаючи в собi те, що негiдно справжно! особистосп, i турбуючись про те, що поки перебувае в проект^ людина нацшюеться на iнтенсивне самоздiйснення, в якому свобода невщ'емна вiд вщповщальносп.
Проблема свободи вибору та вщповщальносп особистосп у рамках «людина -система» була оригшально штерпретована вщомим американським психологом i полiтичним фшософом, професором Стенфордського унiверситету П. Зимбардо. В 1971 р. вш поставив знаменитий експеримент, що ввшшов в ютор^ XX ст. за назвою «Стенфордський тюремний експеримент (СТЕ)». Це була доба бурхливих подш - вшни США у В'етнамi, студентських хвилювань, антивоенних акцш, скандальних викритпв, пов'язаних iз фактами, що розкрилися стосовно катувань над ув'язненими. П. Зимбардо виршив провести дослщження з метою виявити сховаш причини насильства в мюцях ув'язнення. Вiн поставив питання: «Що зумовлюе нашi добрi й злi вчинки? Чому нормальш, освiченi, соцiально адаптованi люди стають катами? В чому полягае причина - в !х особистих якостях, себто в !х «злш» природi або, можливо, людина - це продукт ситуацп, моменту, юрби?» [2]. Для проведення експерименту були ввдбраш двадцять добровольщв iз числа студенев, що навчалися в рiзних ушверситетах й були незнайомi один з одним. Ус вони були психiчно здоровими, належали до середнiх шарiв суспiльства, позитивно характеризувалися за мюцем навчання. Методом жеребкування вони роздшилися на двi групи - «ув'язнеш» та «охоронники». Протягом двох тижшв вони повиннi були виконувати сво! ролi в спецiально обладнаному примщенш Стенфордського унiверситету, максимально наближеному до умов справжньо! в'язницi. За участь в експеримент вони одержували грошову винагороду; крiм того, було застережено, що кожний з них у будь-який момент може вийти з експерименту. Були розроблеш правила поведшки «ув'язнених» i «охоронникiв», причому останшм заборонялося застосовувати фiзичне насильство. С^зь були встановленi камери схованого спостереження, що фiксували дп «ув'язнених» i «охоронникiв».
Результати були приголомшуючi. За кшька днiв «охоронники» перетворилися на садиспв, а «ув'язненi» - на зневiрених жертв. Експеримент довелося припинити на шостий день через побоювання за психiчне здоров'я так званих «ув'язнених». Ще ранiше двое учасниюв були достроково виведенi з експерименту по тш же причинi.
Що ж вщбулося в цiй штучнш в'язницi? «Охоронники», вiдчувши владу, стали по-справжньому знущатися над «ув'язненими». З кожним днем !х агреая наростала, здобуваючи форми витонченого, непристойного глуму. Всупереч очшуванням експериментаторiв, «ув'язнеш» не об'едналися в протистоянш «охоронникам» i не спробували вiдстояти сво! права. Напроти, пiдкоряючись необгрунтовано жорстоким наказам, вони настшьки впали духом, що жоден з них навггь не скористався правом добровшьно вийти з експерименту. I т^ й iншi настiльки звикли до сво!х ролей, що уявлювана в'язниця практично стала реальною.
Експеримент дозволив зробити висновок про величезне значення ситуацшних сил, що впливають на кардинальну змшу внутршшх установок i поведшкових реакцiй людей. На думку П. Зимбардо, у масштабах держави щ ситуацшш сили створюються iдеологiею, що часто маншулюе такою тезою, як загроза нацюнальнш безпецi. У цьому випадку створюеться образ ворога, до якого незастосовш принципи гуманносп.
Гуманютичш вiдносини - це вщносини «Я - Ти», що припускають установлення невiдчужених, автентичних зв'язкiв мiж людьми. Дегуманiзованi вщносини - це вiдносини «Я - Воно» (або «Я - Це»), коли шша людина сприймаеться як об'ект, призначений для утилiтарного використання, як нижчий, «недолюдина», «тварина». Дегумашзащя полегшуе образливi й деструктивнi дп стосовно того, хто опинився в ролi «об'екта». Цьому сприяють ярлики, стереотипи, пропагандистсью гасла [2].
Найважливший урок СТЕ, на думку П. Зимбардо, полягае в тому, що Ситуащю створюе Система. Вона забезпечуе узаконену пщтримку, владу й ресурси, завдяки яким виникають тi чи iншi ситуацп. До ситуацiйних факторiв, що сприяють дегумашзацп, автор експерименту зараховуе нав'язану вiру в образ ворога, дух товариства в груш, можливють почувати себе обраними (в «згрш») i звiдси - пщвищення самооцiнки, нагороди й почестi за виконання завдання, постшний тиск начальства. Також вш указуе на такий важливий фактор, як дешдивщуащя: суб'ект стае «аношмним», стираються iндивiдуальнi вщмшносп, знiмаеться особиста вiдповiдальнiсть. Анонiмностi сприяе особливий одяг i екiпiрування: у СТЕ поведiнка «охоронникiв» починала мшятися вже пiсля одягання у вщповщну унiформу, до яко'1 додавалися дзеркальш окуляри, кийки, наручники й т.п. У цьому випадку починае стиратися межа мiж особиспстю й роллю. Подiбний процес вживания в роль призводить до ослаблення самоконтролю й дозволяе забути про сво'1 колишш цiннiснi настанови [2].
Дiйсно, аношмшсть диктуе спрощенi правила життя; у результат сощум постае самодостатньою силою, що автоматично зшмае з шдивща почуття вiдповiдальностi. Маска, справедливо стверджуе П. Зимбардо, мшяе сутнiсть людини, особливо в ситуацп протистояння. Вшна дае офiцiйний дозвiл убивати, i в 90% випадкiв воши, що вбивали й катували, змшювали або ховали свою зовшшшсть [2]. Точно так учасники СТЕ, що надягали маску «охоронниюв», дозволяли собi знайти шшу сутнiсть. Такому ж процесу дешдивщуацп пiддалися й стенфордськi «ув'язнеш», знеособленi й однаковими робами iз привласненими 1'м номерами, i необхщшстю пiдкорятися встановленим правилам, i нездатшстю об'еднатися проти диктату «охоронникiв».
Катування й насильство, переконаний автор СТЕ, можуть виникнути в будь-якш крш'ш, де виникае наполеглива щея про загрозу нащональнш безпецi. У цих умовах цшком нормальна людина стае злочинцем. 1снуе й «зло бездiяльностi», коли свiдки злодiянь стають пасивними спостер^ачами, мовчання яких змушуе злочинщв думати, що 1'х дп схвалюються. Так було й у Стенфордськш «в'язнищ», де дiям найбiльш жорстоких «охоронникiв» не перешкоджали iхнi колеги, котрi не приймали особисто'1' учасп в знущаннях над «ув'язненими».
Очевидно, вщзначае П. Зимбардо, людина первюно не зла i не добра; iмпульс до зла й iмпульс до добра в комбiнацii складають фундаментальний дуалiзм людсько'1' природи. Груповий конформiзм i пiдпорядкування авторитету можуть задушити особисту iнiцiативу. Головна сила - це влада сощально'1 ситуацп. Справа в тому, що звичайно когштивний контроль направляе нашу поведшку в сощально бажаному й шдивщуально прийнятному напрямку. Але, опинившись у ситуацп, коли когштивний контроль заблокований або перекручений, люди втрачають почуття провини, сорому, страху. Вони не вщчувають мук совют й не думають про зобов'язання. Потрапивши в капкан дегумашзацп, люди починають уважати, що iншi - «не люди». Змшюеться золоте правило моральности, що повщае: «Роби з iншими так, як ти прагнеш, щоб робили з тобою». Тепер це правило звучить так: «Роби з шшими так, як прагнеш». Вщповщальшсть перекладаеться на шших («я тшьки виконую наказ» або «я лише виконую свш обов'язок»). Минуле й майбутне втрачають свое значення. Зовшшне домшуе над внутрiшнiм, можливе й доступне - над правильним i справедливим.
Моральний компас особистосп виходить iз ладу; вона тимчасово опиняеться в нескшченному сьогоднг й не думае про наслщки сво!х дiй [2].
Що ж потрiбно робити людинi, яка потрапила у владу ситуацшних сил, щоб не втратити себе як особистють? Насамперед, уважае П. Зимбардо, треба вм^и визнавати сво! помилки, проявляти пильшсть, цiнувати власну незалежнiсть i стверджувати свою ушкальшсть, не пiдкорятися несправедливш владi, пручатися пiдступам системи. Завжди слщ включати критичне мислення та не дозволяти бездумно втягнути себе у сумшвну ситуащю. Не можна давати право шшим применшувати нашу шдивщуальшсть, перетворювати людину на гвинтик, на об'ект. Необхщно вмiти визначати, коли можна додержуватися групових норм, а коли краще !х вщхилити. Уповати не на всезагальну, а на особисту вщповщальшсть означае тримати в руках кермо свого життя. «Щоби не пщдаватися небажаному сощальному впливу, треба пiдтримувати почуття особисто! вiдповiдальностi та в будь-якiй ситуацп вiдповiдати за власнi дп. Тодi ми не будемо слiпо пщкорятися владi. Ми будемо пам'ятати, що колективна вщповщальшсть просто маскуе нашу ствучасть у сумшвних дiях» [2]. Тому вкрай важливо намагатися змшити будь-якi соцiальнi умови, в яких люди вщчувають себе анонiмними. Треба бути пшьним до так званого «обрамлення», до всiляких лозунгiв та розхожих образiв. «Позбувайтеся негативних стереотитв i спонукуйте до цього шших: якщо слова, прiзвиська та жарти когось висм^ють, вони можуть бути руйнувальними» [2]. Не слiд жертвувати особистими й громадянськими свободами заради шюзп безпеки, тому що жертви будуть реальними й негайними, а безпека - вщдаленою й шюзорною. Варто бути готовим на риск ^ не пщдаючись груповому мисленню, бити тривогу й шукати однодумщв. «В будь-якiй ситуацп, -радить П. Зимбардо, - намагайтеся розтзнавати тих, чия влада заснована на професiоналiзмi, мудросп, старшинствi чи особливому статуа, що заслуговуе поваги, й тих, чий авторитет не заснований ни на чому, i хто вимагае покори, не маючи на то вагомих пщстав. У королевську машгю часто виряджаються псевдолщери, лжепророки, шахра!, самовпевнеш особи, яких не тшьки не треба поважати, але яким просто не можна пщкорятися i слiд вiдкрито протистояти» [2].
Людиш, яка опинилася в дегумашзованш ситуацп, необхiдно прийняти установку: я вщрегулюю свое сприйняття часу, щоб не потрапити в пастку «Очного тепер». Коли ми забуваемо про зобов'язання, як дали в минулому, i про майбутню вщповщальшсть, ми стаемо вразливими для ситуацшних спокус. Треба пам'ятати, що людина здатна включати й виключати сво! моральш принципи. Регулюючи свое сприйняття часу на противагу ситуацшним факторам, ми збер^аемо той внутршнш стрижень, який дае нам енергiю для протистояння злу. «Щоб нас не вщнесло потоком, коли оточуючi поводяться образливо або безвщповщально, потрiбно згадати про час, вийти за рамки гедошзму або фаталiзму, орiентованих на «тут i тепер». Пам'ятайте про минуле, пов'язане з вашими особистими цшностями й нормами. Коли ваша часова перспектива включае й минуле, й сьогодення, й майбутне, причому залежно вщ ситуацп й задач^ що сто!ть перед вами, можна спиратися на кожний iз цих перiодiв, вам проспше дiяти вщповщально й мудро, чим коли наше сприйняття часу обмежене лише одним або двома перюдами. Коли минуле й майбутне поеднуються, щоби стримати крайнощi тепершнього, ситуацiя втрачае владу» [2].
П. Зимбардо нагадуе, що у добу друго! свггово! вшни в багатьох крахнах люди рiзних нацiональностей, ризикуючи життям, ховали евре!в вiд нацистiв. Вони спиралися на моральш принципи, придбаш в минулому, i нiколи не випускали з уваги майбутне. Вони знали, що, рано чи шзно, будуть згадувати цю жахливу ситуащю, i !м доведеться запитати у свое! совют, чи не пщдалися вони страху й сощальному тиску.
Зло - це похила площина; опинившись на нш, можна легко скотитися вниз. Велик злодiяння завжди починаються з маленьких кроюв, якi уявляються непомiтними.
Здаеться, рекомендащ автора СТE досить повчальш, хоча можна сперечатися i щодо необхiдностi цього жорстокого експериментy, i вщносно позицп самого дослiдника, котрий впродовж декшькох дiб лише спостер^ав, не втрyчаючись y хiд подш. Показово, що П. Зимбардо визнав свою особисту вiдповiдальнiсть за реалiзацiю та резyльтати СТE. Безперечно, влада сощально!' ситуацп - це дшсно велика сила, можливостями яко"1 не слщ зневажати. У цьому зв'язку yстановка екзистенцiалiзмy на моральний вибiр, котрий у бyдь-якiй ситуацп визначаеться внутршшм моральним стрижнем людини, уявляеться надмiрно максималiстською. Тому й вщома максима Ж-П. Сартра «Людина приречена на свободу» страждае зайвою категоричшстю. Можна погодитися з тим, що шдивщ, безперервно «обираючи» сво"1 вчинки, повинен затвердити себе як особистiсть, а не як явище з юрби. Але не слщ применшувати роль тих самих обставин, у капкаш яких, вiльно або мимовол^ може опинитися людина. У дегумашзованих ситyацiях соцiальнi сили дшсно можуть гнучко спонукувати переачних людей робити вчинки, яю виходять за рамки припустимого.
Виникае питання: який висновок з вищевикладеного можно зробити нам, людям, що не тшьки завважують катастрофiчнi наслiдки планетарних контроверз, але й перебувають в серцевиш громадянсько1 незлагоди? Вiдповiдь очевидна: у будь-якш проблемнiй ситуацп ми повинш мислити критично й не заглушати голос тieï само"1 совiстi, котра за визначенням не може бути «чистою». ^ли ми стверджуемо: «Я не можу поступитися принципами», або кажимо: «Я не можу цього зробити, як я потм буду дивитися в очi людям?», - це означае, що ми уникаемо пастки сьогодення, тому що пам'ятаемо минуле й думаемо про майбутне. Нам завжди даеться свобода бути неморальними чи iмморальними, i саме це зумовлюе нашу моральну свободу. Як говорили давш римляни, «debes, ergo potes» - «якщо повинен, значить, можешь». Цей девiз можна й перефразувати: «якщо можеш, значить, повинен». В остаточному пщсумку i окрема доля, i план юторп залежать вщ людини, яка шануе звичш, створюе закони й будуе суспшьство. Всяка вшна, знищуючи людей як творщв юторп, стае руйшвним фактором буття. Легко починаючись, вшни важко закшчуються. У свш час Лао-цзи оголосив великим лицемiрством розмови про гумашзм i правосуддя в умовах вшни. Вш писав, що, подiбно до того, як у родиш тд час розбрату починаються вимоги «синовньо"1 шанобливостi» та «бать^в^^ любовi», у державi, де пануе безладдя, з'являються гасла «патриотизму» та «любовi до в^чизни». Kитайський мудрець застер^ав: «Де побували вiйська, там ростуть терник i колючки. Пюля бшьших вiйн наступають голоднi роки» [4]. На жаль, гордють тих, хто не може шчого створити, нерщко зводиться до руйнування. В такому випадку свобода особистосп обертаеться свавшлям, а вiдчyття вiдповiдальностi пщмшюеться перекрученим розyмiнням належного.
Свiт людини, справедливо вважае З. Оруджев, не можна повшстю роздшити на зовнiшнiй i внутршнш. Iндивiд не може вщгородитися вiд епохи, тому що вона, завдяки Логосу, вже «сидить» у ньому. Особистюний вибiр детермiнований накопиченим минулим, певним способом мислення епохи. «Моя воля буде тим мостом, по якому мш споаб мислення виходить у зовшшнш св^, щоби впливати на нього у формi моех предметнох практики» [7, с. 396]. Eпоха не детермшуе суб'ективний свiт людини, а, навпаки, залежить вщ нього. Бiльше того, впевнений автор, епоха «сидить» усередит людини i е ïï зовшшшм проявом. Ми прямуемо вщ св^у абсолютних полярностей у свiт промiжних ланок i гармонiï. «I якщо хтось був згодний iз твердженням: Tempora mutantur et nos mutamur in illis (часи змшюються, i ми
змшюемося разом з ними - лат.), то вш повинен тепер перефразувати його: «Часи змшюються разом i3 нами»» [7, с. 399].
Не можна не погодитися з даним твердженням автора. Дшсно, людина не е пасивним спостершачем подiй, що здiйснюються навколо п. Поряднiсть полягае не в тому, щоб удержуватися вiд зла i насильства, а в тому, щоби усвiдомлено !м протистояти. Дiяльна, творча натура змiнюе свiт, хоча й, на жаль, не завжди до кращого. В умовах дегумашзованих ситуацiй ця здатнiсть людини проявляеться найбшьш рельефно. Тому нам потрiбна гнучкiсть мислення, вiдкритiсть до його рiзноманiтних форм, яка сприяе людському спiлкуванню. Якщо ми здатнi заглянути в майбутне й оглянути прийдешнють, ми осягаемо сво'1 можливостi, отримаемо свободу та реалiзуемо себе в особистш вiдповiдальностi.
Отже, з вищевикладеного можна зробити наступний висновок.
Розгляд проблеми свободи й вщповщальносп особистостi в умовах дегумашзованих сощальних ситуацiй дае тдставу для позначення ща проблеми як складно!, суперечливо'1' та дуже злободенно'1'. З одного боку, влада ситуацшних сил, якi створюються Системою, дшсно може змшити моральнi установки та, вщповщно, поведiнку людей. В умовах вшни мiж суб'ектами неминуче змщнюються дегуманiзованi вiдносини, котрi диктують взаемш деструктивнi дп. З iншого боку, цшшсш орiентири, якi одержанi в минулому та впливають на проекщю майбутнього, дають суб'ектовi можливiсть зберегти себе як особистiсть. Здатнiсть людини на моральш або неморальнi вчинки забезпечують !й як iндивiдуальну свободу вибору, так i безмежну вщповщальшсть за сво! дп. Сприймаючи свободу в ii спокусах i водночас -у ii загроз^ шдивщ здiйснюе довiльний вибiр, i варiанти, якi йому пропонуе наявне буття, трансцендують цей вибiр вiдповiдно до власного поведшкового орiентира. Лише фiлософiя дiалогу, що вiдкидае насильство як споаб вирiшення соцiально-полiтичних проблем, спроможна запоб^и дегумашзацп нашого суспiльства та зберегти автентичш зв'язки мiж людьми.
Перспективи подальших розвiдок у даному напрямку зумовлюються не тшьки необхщшстю вивчення небезпек сучасних свiтових конфлштв, але й загроз, якi завдае военне протистояння на наших теренах, що зависае непевно тривалими термшами.
Список використаио! л1тератури
1. Аббаньяно Н. Экзистенция как свобода / Н. Аббаньяно // Вопросы философии. - 1991. - № 8. - С. 145-157.; Abbaniano N. Эkzystentsyia kak svoboda / N. Abbaniano // Voprosbi fylosofyy. - 1991. - № 8. - S. 145-157.
2. Зимбардо Ф. Д. Эффект Люцифера. Почему хорошие люди превращаются в злодеев / Ф. Зимбардо // [Электронный ресурс]. Режим доступа: www.labirint.ru/books/385136/; Zymbardo F. D. Эffekt Liutsyfera. Pochemu khoroshye liudy prevrashchaiutsia v zlodeev / F. Zymbardo // plektronnbii resurs]. Rezhym dostupa: www.labirint.ru/books/385136/
3. Киркегор С. Гармоническое развитие в человеческой личности эстетических и этических начал // Киркегор С. Наслаждение и долг. / Пер. с датского П. Ганзена; Подгот. текста и коммент. И. Булкиной, А. Мокроусова. Издание третье. - К.: Air Land, 1994. - С. 225-419.; Kyrkehor S. Harmonycheskoe razvytye v chelovecheskoi lychnosty эstetycheskykh y эtycheskykh nachal // Kyrkehor S. Naslazhdenye y dolh. / Per. s datskoho P. Hanzena; Podhot. teksta y komment. Y. Bulkynoi, A. Mokrousova. Yzdanye trete. - K.: Air Land, 1994. - S. 225-419.
4. Лао Цзы. Дао дэ Цзин / Лао Цзы // [Электронный ресурс]. Режим доступа: www.lib.ru/POECHIN/lao1.txt; Lao Tszbi. Dao dэ Tszyn / Lao Tszbi // piektronnbii resurs]. Rezhym dostupa: www.lib.ru/POECHIN/lao1.txt
5. Липовецки Ж. Эра пустоты. Эссе о современном индивидуализме / Ж. Лшовецки: Пер. с франц. В. В. Кузнецова. - СПб.: Владимир Даль, 2001. - 331 с.; Lypovetsky Zh. Эга pustotbi. Эsse o sovremennom yndyvydualyzme / Zh. Lipovetsky: Per. s frants. V. V. Kuznetsova. - SPb.: Vladymyr Dal, 2001. - 331 s.
6. Нанси Ж-Л. В ответе за существование / Ж.-Л. Нанси // Интенциональность и текстуальность. Философская мысль Франции XX века. / Пер. с фр. - Томск: Водолей, 1998. - С. 306-316.; Nansy Zh-L. V otvete za sushchestvovanye / Zh.-L. Nansy // Yntentsyonalnost y tekstualnost. Fylosofskaia тыМ Frantsyy XX veka. / Per. s fr. - Tomsk: Vodolei, 1998. - S. 306-316.
7. Оруджев З. М. Способ мышления эпохи. Философия прошлого / З. М. Оруджев.
- М.: Едиториал УРСС, 2004. - 400 с.; Orudzhev Z. M. Sposob mыshlenyia эpokhy. Fylosofyia proshloho / Z. M. Orudzhev. - M.: Edytoryal URSS, 2004. - 400 s.
8. Тульчинский Г. О чистой совести и бессмысленности обоих ее смыслов / Г. Тульчинский // Фшософська i сощолопчна думка. - 1995. - № 3-4. - С. 215-218.; Tulchynskyi H. O chystoi sovesty y bessmыslennosty oboykh ee smыslov / H. Tulchynskyi // Filosofska i sotsiolohichna dumka. - 1995. - № 3-4. - S. 215-218.
9. Франкл В. Человек в поисках смысла / В. Франкл: Сборник: Пер. с англ. и нем. / Общ. ред. Л. Я. Гозмана, Д. А. Леонтьева. - М.: Прогресс, 1990. - 366 с.; Frankl V. Chelovek v poyskakh smыsla / V. Frankl: Sbornyk: Per. s anhl. y nem. / Obshch. red. L. Ya. Hozmana, D. A. Leonteva. - M.: Prohress, 1990. - 366 s.
10. Шелер М. Человек и история // Шелер М. Избранные произведения: Пер. с нем. А. В. Денежкина, А. Н. Малинкина, А. Ф. Филиппова / Под ред. А. В. Денежкина.
- М.: Гнозис, 1994. - С. 70-97.; Sheler M. Chelovek y ystoryia // Sheler M. Yzbran^ie proyzvedenyia: Per. s nem. A. V. Denezhkyna, A. N. Malynkyna, A. F. Fylyppova / Pod red. A. V. Denezhkyna. - M.: Hnozys, 1994. - S. 70-97.
11. Шри Ауробиндо. Мысли и озарения // Шри Ауробиндо. Час Бога. Йога и ее цели. Мать. Мысли и озарения. / Пер. с англ. В. Г. Баранова, А. А. Шевченко, А. А. Чеха. - Л.: Савитри, 1991. - С. 61-78.; Shry Aurobyndo. мык1у y ozarenyia // Shry Aurobyndo. Chas Boha. Yoha y ee tsely. Mat. Мы^у y ozarenyia. / Per. s anhl. V. H. Baranova, A. A. Shevchenko, A. A. Chekha. - L.: Savytry, 1991. - S. 61-78.
12. Jonas H. Prinzip Verantwortung - zur Grundlegung einer Zukunftsethik / H. Jonas // Zukunftsethik und Jndustriegesellschaft (Hrsg. von Mever Th., Grebing H.). - München: Schweitzer, 1986. - S. 3-14.; Jonas H. Prinzip Verantwortung - zur Grundlegung einer Zukunftsethik / H. Jonas // Zukunftsethik und Jndustriegesellschaft (Hrsg. von Mever Th., Grebing H.). - München: Schweitzer, 1986. - S. 3-14.
13. Sartre J.-P. Situations VIII. / J.-P. Sartre. - P.: Callimard, 1972. - 460 p. Стаття надшшла до редакцп 15.01.2016
N. Yemelyanova
FREEDOM AND RESPONSIBILITY OF A PERSONALITY IN THE CONTEXT OF DEHUMANIZED SOCIAL SITUATIONS
In the article the problem of correlation between freedom and responsibility in the context of social situation which causes dehumanization of human relations has been analyzed. Personal abilities in social situations which provoke alienation and make people to
ignore humanistic norms of life have been investigated. The views of the representatives of classic and non-classic philosophers on the problem of freedom and necessity, freedom and responsibility have been analyzed. It has been emphasized that the problem of freedom and responsibility implicitly existed in the ideas of many thinkers from Antiquity to Modern has been actualized in moral philosophy of I. Kant who stressed the imperative status ofpersonal choice and individual responsibility. German classics spread the notion of freedom also on the sphere of political life. But the central place the problem offreedom and responsibility was given by the representatives of existentialism - S. Kierkegaard, J.-P. Sartre, E. Fromm and other thinkers. From their point of view the exterior is situated in the inner subjective experience but at the same time it stays open to the exterior as a source of new opportunities. It has been pointed out the fact that postmodern philosophy accepts the principle of responsibility as a precondition of choice of a way of existence and persists on human responsibility even for absence of answers.
The problem offree will and responsibility in the opposition "man - system" has been illustrated by The Stanford prison experiment Ph. Zimbardo. The preconditions of dehumanized social situations and personal actions have been analyzed. It has been concluded that the System creates situational forces which change moral principles ofpeople and have real power. In the context of war between social subjects it is impossible to avoid dehumanized relations which form destructive actions. In the same time axiological orientations which had been assimilated by a person in the past influence on the projections of the future and help to withstand to the process of dehumanization. Human ability to moral and immoral behavior is a basis to both individual free will and great responsibility for one's free choose. It has been stressed that only the philosophy of a dialogue which denies violence as a method of solve of social and political problems is able to prevent a society from dehumanization and preserve authentic human relationships.
Key words: Human, Freedom, Necessity, Responsibility, Person, Dehumanization, Social forces, Abilities, The Stanford prison experiment.
УДК 17: 343.5:008:24:34:241.38
В. О. Радз1евський
СУБКУЛЬТУРНА ТЕОР1Я У Ф1ЛОСОФСЬКОМУ КОНТЕКСТЕ
У cmammi до^джеш питания субкультур у культурно-фтософському KonmeKcmi. Зокрема, автор торкаеться питать вивчення сучасних субкультур, а в гх c^adi - проблем парадигми загальног теори та wтори субкультур у постмодерному дискурси
Ключовi слова: фiлоcофiя, культура, субкультура, домшуюча субкультура, тeорiя та icторiя субкультур, культурологiя, етика, естетика, icторiя.
У наш час культурфшософське осмислення багатьох явищ набувае все бшьшого значення, а фiлософiя культури заслуговуе на увагу та актуальшсть. Якщо дослщжувати культурологию, то до основних 11 теорш i напрямюв вщносять, зокрема, богословсью й просвггницью концепцп культури, шмецью культуролопчш школи, гегелiвську теор^ культури, культуролопчш проблеми у фшософп О.Шпенглера, людину i культуру у фшософп М. Бердяева, функщональш теорп культури (Б. Малиновський, К. ЛевьСтрос та ш.), концепцп А.Тойнбi й П.Сорокша, концепцп
