CC BY
25
Ф1ЛОСОФ1Я
УДК 1:316.4
О. П. Дзьобань, доктор фшософських наук, професор
СУЧАСНА СОЦ1АЛЬНА СИНЕРГЕТИКА: ДО ПИТАННЯ ПРО ВИЗНАЧЕННЯ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ОСНОВ
Уточнено ключовi положення сощалъног синергетики, що мають прiоритетне значення для розвитку сощально-фтософського знання. Запропоновано варiант розу-мтня ^тори розвитку сощально организованоI матери, пов'язаний з пульсацшним чергуванням и проходження через порядок i хаос. Проаналiзовано бiфуркацiйний ме-хашзм еволюцп дисипативних структур на феноменологiчному, елементарному та суттсному рiвнях.
Ключовi слова: самооргатзащя, хаос, порядок, тезаурус, детектор, селектор, точка бiфуркацii, сусптьство, ентротя.
Актуальтсть проблеми. Незважаючи на те що синергетична парадигма розвиваеться вже досить тривалий час, сощальна синергетика як науковий тдхщ ще не стала загальновживаною у представниюв сощальних наук. Це багато в чому пояснюеться тим, що перш н1ж застосовувати загальну теоргю самооргашзацп до сустльства, необхщно правильно з'ясувати систему основ-них понять ще! теори та !хнш взаемозв'язок, що неможливо без оволодiння методологiею точних наук. Передумм слiд чiтко усвщомити те, що центральною проблемою синергетики е взаемостосунки порядку i хаосу.
Анал1з наукових джерел I публжацш свщчить про те, що на даний час е серйозш дослщження, що вказують, як розпочинати аналiз тако! складно! проблеми [1-7]. Разом з тим наразi при застосуванш синергетики з метою дослщження соцiальних систем виникае необхiднiсть в уточненш И концеп-туальних основ, що i е метою ще! публтацп1.
1 Тема ще! статт безпосередньо пов'язана з соцiально-фiлософськими дослщжен-нями в межах комплексно! цшьово! программ НДР «Фшософсью i фшософсько-право-вi проблеми духовного життя сустльства та формування правово! культури особис-тостГ', яку здiйснюв кафедра фшософп Нацiонального унiверсмтету «Юридична академш Укра!ни iменi Ярослава Мудрого».
© Дзьобань О. П., 2011 3
У цьому вщношенш заслуговують на особливу увагу двi публжацп. У першу чергу, це стаття Г. Малинецького [8]. Як переконливо показано в нш, за-вдання полягае перш за все у розкритп соцiального значения таких фунда-ментальних понять, як бiфуркацiя i атрактор. При величезнiй складностi со-цiальних систем та !х змш найбiльша проблема полягае у тому, аби при з'ясуванш сощально! специфжи цих понять знайти таке теоретичне «сито», яке дозволило б виокремити головне вщ другорядного i при цьому не втрати-ти чогось ютотного.
Другою публiкацiею е монографiя А. Назаретяна [9], де мiститься вщпо-вiдь на запитання: яким чином можна знайти подiбне «сито»? Ним мае стати дослщження взаемовщносин утилггарно! («технократично!») i духовно! («гу-машстично!») тенденцiй у розвитку людства, тобто з'ясувания того, як мож-ливо в тривалiй iсторичнiй перспективi досягти технократично-гуманiстичну гармонiю, оскшьки тшьки остания може урятувати людство вщ загрози само-знищения.
Так виникло теоретичне уявления про дисипативну систему. Специфжа останньо! полягае в тому, що Г! iснувания пiдтримуеться постшним обмiном з середовищем, речовиною чи енергiею або тим й шшим одиочасно. Звiдси — термiн «дисипативний» (дисипацiя — розсiювания речовини та енерги). У разi припинения такого обмшу дисипативна структура руйнуеться й зникае. Цим вона iстотно вiдрiзняеться вiд звичайних «рiвноважиих» (I. Пригожин) систем (наприклад, кристалiв або рщини), як чудово iснують без подiбного обмiну. Одним з найпростiших та ефектних прикладiв дисипативно! системи е хiмiч-ний годинник — рштшчна змiна забарвления однорiдного розчину в пробiрцi
3 блакитного на рожевий i назад за умови постшного притоку одних речовии та вщтоку iнших. Пiсля припинения таких притоку i вiдтоку хiмiчний годин-ник зупиняеться.
Найважливша особливiсть дисипативно! системи полягае у тому, що вона поеднуе порядок з хаосом. Виникнення порядку в такш системi з кшькюного погляду виражаеться у зменшеннi !! ентропп, але останне вiдбуваеться за рахунок збiльшення хаосу в навколишньому середовища Система не тiльки виникае, а й юнуе за рахунок поглинання порядку з середовища (так би мо-вити, «харчуеться» порядком) ^ отже, посилення там хаосу.
Таким чином, синтез порядку i хаосу, здшснюваний дисипативною системою, полягае в тому, що вщтепер упорядкована структура не може iсиувати без неврегульовано!, а порядок — без хаосу. Порядок i хаос, замiсть того аби ви-ключати один одного, як це спостер^аеться у разi «рiвноважиих» систем, що, виявляються, доповнюють один одного так, що ш порядок не може юнувати без пiдтримуючого його хаосу, и хаос — без порядку, що породжуе його.
Крiм зазначеного, синтез порядку i хаосу в дисипативнш системi мае й iнший аспект: упорядкована реакщя цiе! системи на хаотичш дi! зовншньо-го середовища. Рiзнi дисипативнi системи виявляються стшкими стосовно
рiзних (у кшькюному i якюному вiдношеннi) класiв взаемодiй iз середовищем. Ця обставина разом з масштабами експорту ентропп (вiдповiдно iмпорту не-ентропi!) дае змогу говорити про рiзнi ступенi синтезу порядку i хаосу.
Дисипативнi системи характеризуються такими властивостями, як вщ-критiсть, нерiвноважнiсть та нелiнiйнiсть. Вiдкритiсть означае спомб обмiну iз зовнiшнiм середовищем. Це може бути обмш речовиною, енерпею або iнформацiею чи тим й шшим одночасно у рiзних поеднаннях. Нерiвноважнiсть припускае наявнiсть макроскопiчних процемв обмiну речовиною, енергiею та шформащею мгж елементами само! дисипативно! системи. Особливе значения мають нелшшшсть, здатшсть до самодi!. Через вщсутшсть тако! здат-ностi лiнiйнi системи реагують на зовтшт впливи пропорцшно останнiм: малi впливи призводять до малих змiн стану, а велик! — до великих (звщси термш «лшшшсть», тобто лшйний характер пропорцшно! залежноеп). Само-д!я ж порушуе зазначену пропорцшшсть: малi ди тепер можуть призводити до дуже великих наслщюв.
Така непропорцiйнiсть залежностi стану системи вщ стану середовища робить так! системи, з одного боку, виключно стшкими вщносно великомасш-табних несприятливих дш, а з другого — надзвичайно чутливими до навггь незначних коливань стану середовища.
под!6но до того, як р!зш види хаосу i р!зш види порядку можуть утворю-вати впорядковаш i неврегульованi структури, так само дисипативш системи у свою чергу здатнi формувати хаотичнi й упорядковаш структури вищого рангу. Причому впорядковаш системи, складеш з дисипативних систем, у свою чергу, можуть юнувати пльки за рахунок специфiчного о6м!ну з середовищем речовиною, енергiею та шформащею. З цих систем можна утворити дисипативш системи ще вищого рангу тощо. При цьому можлив! й так! дисипативш системи, в яких елементи перюдично замшюються ждабними. Отже, iерархiя дисипативних систем створить шдгрунтя для виникнення р!зних ступенiв синтезу порядку i хаосу. I под!6но до того, як юнують переходи м!ж р!зними видами порядку, р!зними видами хаосу та р!зними видами порядку i хаосу, аналопчно можлив! переходи мгж дисипативними системами з неоднаковою iерархiчною структурою. Не вс з цих переходiв мають однакову стшкють (з погляду прагнення максимально! стшкосп), проте е серед них такий переход, який вщповщае принципу максимально! стшкосп. вш й утворюе те, що з точки зору теорп дисипативних систем природно назвати розвитком.
Людина (як i будь-який органiзм) е типовою дисипативною системою, що може юнувати як ф!зично, так i духовно пльки за умови постшного обмшу з середовищем речовиною, енергiею та шформащею (живлення, дихання, теплообмш, видшення, розмноження, пiзнання, виробництво утилiтарних i духовних цiнностей, спiлкування тощо). Безлiч таких систем утворюе ту чи шшу соцiальну органiзацiю, чи корпорацию (мм'я, група, школа, шдприемство i под.). Подiбна корпоращя у свою чергу е дисипативною системою, оскшьки
вона icHye лише за рахунок специфiчного обмшу з середовищем речовиною, енерпею та шформащею. Корпорацiï одного рангу утворюють диcипативнi системи вищого рангу, внаcлiдок чого формуеться ieрархiчна дисипативна структура, що в результат збiгаeтьcя з державою (у достатньо розвинених сустльствах), яка теж може юнувати лише за умови обмшу з оточуючим його природним i cоцiальним середовищем. Таким чином, будь-яке сусшльство е дисипативною системою, причому з перiодично змiнюваними елементами, оскшьки дисипативна структура тут у певних межах юнуе незалежно вiд змiнювання поколiнь (елементарних дисипативних систем).
На перший погляд може здатися, що описування cycпiльcтва мовою дисипативних систем е лише переформулюванням здавна вщомих icтин. Проте засто-сування до cycпiльcтва «дисипативного» поняття розвитку приводить до вельми несподшаних насладив. На вщмшу вщ природних дисипативних структур в ïx cоцiальних формах цей синтез порядку i хаосу е ще бшьш нерiвноважним та бшьш схильним до динамiчниx коливань. Його механiзм ускладнюеться в багато-рiвневих сощальних утвореннях, що самооргатзуються. Узагальнення iCT^m-ного досвщу людства свщчить про те, що в цих утвореннях (цивiлiзацiях, iмпе-рiях та iнших дрiбнiших локальних формах) чергуються об'еднання простих дисипативних структур у cкладнiшi на етапах ïx розквiтy та розпад складних структур на проcтiшi на етапi ïx занепаду. Розглянемо механiзм цього чергування спочатку на феноменологiчномy, а згодом — на cyтнicномy рiвнi.
На першому рiвнi розв'язуеться проблема: як вщбуваеться cоцiальна само-органiзацiя i як у сощальних системах чергуються ускладнення cоцiальних дисипативних структур з ïx розпадом i спрощенням та вщповщною змiною cпiввiдношення впорядкованоcтi i хаосу в ïx динамiчномy синтеза
Упродовж icторiï людства зароджувалися, розцвггали та занепадали десятки цив^зацш, що нерiдко оформлювалися у величезш iмперiï. На ix уламаках виникали цивiлiзацiï та iмперiï, як правило, вищого рiвня впоряд-кованоcтi. Процеси ускладнення i спрощення локальних складових cоцiально органiзованоï матерiï при цьому змшювали один одного, але так, що все ж таки в юторично тривалих тиcячолiтнix перiодаx переважали процеси ïï ускладнення. Тимчаcовi промгжки мiж цими пyльcацiями вщбувалися десятки й со-тнi роюв. Ця перiодичнicть взаeмопереxодiв cоцiальноï матери вщ упорядко-ваноcтi до хаосу i назад виявляеться, на думку В. Бранського (i ми з цим по-годжуемося), в чергуванш двох процемв, що виключають один одного, — ieрарxiзацiï та деieрарxiзацiï [10, с. 121].
Ieрарxiзацiя cоцiальноï системи полягае у переважаннi процесу послщов-ного об'еднання елементарних дисипативних сощальних структур в дисипа-тивш структури вищого порядку, а динамiчна взаeмодiя оcтаннix один з одним й утворюе складш системи — держави, iмперiï, цивiлiзацiï. Переважання процесу утворення складних, багаторiвневиx ieрарxiчно взаемодгючих дисипативних структур збiльшye щшьшсть цieï взаeмодiï, пiдcилюe ïx прямi та 6
звoрoтнi зв'язки з середoвищем, метабoлiчнi прoцеси з ним, а ташж стiйкiсть сoцiальнoï системи в ц^му i переважання ïï впoрядкoванoстi над xаoсoм.
Деieрарxiзацiя пoлягаe y переважанш рoзпадy складниx дисипативниx структур на ^oermi, i це призвoдить дo переxoдy вщ переважання вгоряд-кoванoстi сoцiальнoï системи дo переважання ïï xаoтичнoгo стану. Отже, в чергуванш циx прoцесiв виявляeться складнiший пoрiвнянo з елементарни-ми дисипативними структурами меxанiзм динамiчнoгo синтезу пoрядкy i xаoсy, oскiльки вiн включаe ще й взаeмoпереxiд oб'eднання дисипативниx структур, щo взаeмoдiють, у складнiшi i рoзпад ïx складниx рiзнoвидiв на елементарш, xаoтичнo взаeмoпoв'язанi.
Чергування ^o^^ ieрарxiзацiï i деieрарxiзацiï визначаeться xарактерoм атрактoрiв. Переважання ieрарxiзацiï визначаeться прoстими атрактoрами, деieрарxiзацiï — так званими дивними атракторами [10, с. 119], тобто нере-гулярними атрактoрами, динамжа якиx здебiльшoгo e xаoтичнoю, i тому ^o-гнoзyвання траeктoрiï, яка готрапила в атрактoр, e надзвичайю ускладненим («ефект метелика»). Узагалi на швидкш стадiï евoлюцiйнoгo прoцесy самo-oрганiзацiï сoцiальна матерiя динамiчнo балансye мiж визначальнoю рoллю прoстиx i дивниx атрактoрiв. Як це вiдбyваeться? Каскад мiкрoбiфyркацiй мoже i вщвести систему, щo самooрганiзyeться, вщ пoчаткoвoгo стану, i го-вернути ïï дo кoлишньoгo стану. Але шли з безлiчi флyктyацiï' oрганiзoвyeть-ся прoстий чи дивний атрактoр, таке ^вер^нна стаe немoжливим, i в систе-мi пoчинаe переважати ieрарxiзацiя абo деieрарxiзацiя. Фoрмyвання у зoнi макрoбiфyркацiй прoстoгo чи дивнoгo атрактора e випадкoвим, iмoвiрнiсним та непередбачуваним i тoмy визначаe нелiнiйнiсть рyxy системи — рoзгалy-ження шляxiв ïï прoгресy абo регресу.
Складний бiфyркацiйний меxанiзм евoлюцiï дисипативниx структур разoм з рoзглянyтими йoгo складoвими включаe ще й взаeмoдiю диференщацп та iнтеграцiï. Уведення у цей меxанiзм нoвиx складoвиx даe змoгy з'ясувати взаeмoзв'язoк такиx пoнять, як «тональна самooрганiзацiя» та «тещальний прoгрес». Сoцiальна самooрганiзацiя при цьoмy пoстаe як складна взаeмoдiя диференцiацiï i штеграцп сoцiальниx iнститyтiв з диференцiацieю та штегра-цieю сoцiальниx iдеалiв. Тoмy на вiдмiнy вщ прирoди у рoзвиткy сyспiльства oб'eктивний пoрядoк i oб'eктивний xаoс переплiтаються найxимернiшим чинoм з iдеoлoгiчним пoрядкoм i xаoсoм. Через це не w^e oб'eктивнoгo критерiю сoцiальнoгo прoгресy, ^залеж^го вiд сoцiальниx iдеалiв. Тoмy тощальний прoгрес системи включаe пoсилення ïï с^йшси шляxoм пщви-щення ступеня складнoстi i щiльнoстi динамiчнoгo синтезу горядку i xаoсy та взаeмoдiю цьoгo oб'eктивнoгo синтезу з суб^ктивним синтезoм пoрядкy i xаoсy А oскiльки сoцiальний щеал включаe динамжу йoгo пoлiтичниx, екo-нoмiчниx, етичню, естетичниx та свiтoглядниx аспектiв, то стутнь сoцiаль-нoгo прoгресy визначаeться разoм з oб'eктивними прoцесами i рiвнем гармo-нiзацiï всix без винятку зазначениx стoрiн сoцiальнoгo идеалу.
Звщси випливае практичний висновок для полгтиюв, що визначають ключов! напрями свое! дшльносп. Один з них полягае в пошуку оптимально! для даних !сторичних умов форми динамiчного синтезу порядку i свободи (хаосу). Практично такий синтез означае досягнення певного балансу м!ж лiбералiзацiею в одних сферах д1яльносп i регламентащею — в шших. Цей баланс на онтолопчному р!вш полягае в знаходженш прийнятно! для конку -рентних умов «золото! середини» м!ж крайнощами тоталитаризму (культу порядку) i анархiзму (культу свободи). Результати такого пошуку i ухвалення правильних рiшень можуть бути особливо ефективними тод!, коли система проходить зону бiфуркацil\
Чергування у процесi розвитку суспiльства процемв iерархiзацi!' i де!е-рархiзацi!, диференщацп i iнтеграцi!' за своею сутшстю схож! з одним з фун-даментальних законiв розвитку матерi! в цшому — першим началом термо-динамiкм, яке виражае закон збереження енергi! при !! взаемоперетвореннях, i визначае в результатi в!чшсть матери. При перетвореннях енергп з одного виду в шший Г! загальна кшьюсть вщповщно до першого начала збер^аеться постшною, але змiнюеться и яюсть. У теорп сощально! синергетики ми мо-жемо стверджувати, що дiе аналогiчний закон, який формуе перше начало соцiальноi синергетики: переходи сустльства вщ одного стану до шшого через iерархiзацiю та деiерархiзацiю е лише формами переходу вщ одного стану соцiально оргашзовано! матери до шшого без !! знищення.
У термодинамiцi ми знаходимо дуже схожий опис процесу трансформа-цп енергi!. Зодно з першим законом термодинамжи вся енергiя в систем! залишаеться незмшною, хоча й трансформуеться. У багатьох випадках в результат! взаемодш м!ж компонентами системи вившьняеться тепло, яке поширюеться в навколишньому середовищ! у раз! вщкрито! системи ! не може бути використано в подальших трансформащях. Бшьш того, внаслщок трансформацш енергп може здшснюватися робота, наприклад, при рус мехашзму. В сощальнш систем! також спостер!гаеться трансформащя енер-г!! !, отже, здшснення роботи. Таку трансформащю ми пов'язуемо з реал!-защею потенцшних уявлень полгтичних лщер!в про належний сусшльний устрш, як! (уявлення) в такий спомб стають актуальними формами струк-туризацп сощально! матер!!. Можна визначити роботу через актуальш со-щальш (полгтичш) побудови, оскшьки саме вони е остаточною метою будь-яко! трансформацп.
Кр!м роботи, процес трансформацп енерги мае сво!м результатом витра-ти, тобто потенцшш сощальш (поттичт) побудови, не реал!зоваш в опти-мальний спомб. Так! витрати можуть бути викликаш недосконалютю метод!в реал!зацп, зовшшшми д!ями.
Однак перше начало сощально! синергетики не вказуе напрям процемв, що вщбуваються у сустльстш, — такий напрям визначае друге начало сощ-ально! синергетики. 8
Друге начало сощально! синергетики корелюе з другим началом термоди-намжи — законом невщворотного зростания ентропи в закритих системах, що визначае сутшсть руху рiзних форм матери в процес мжроеволюцп. Сенс умх переходiв сощально! системи вiд порядку до хаосу i навпаки полягае в пошуку стiйкостi (досягнения такого стану, при якому переходи системи з одного стану в шший припиняються). Природною властивiстю будь-яко! матерiальноl системи е прагнення переходу вщ менш стiйкого до бшьш стiйкого стану i в результата досягнения максимально спйкого (за даних умов) стану.
Цей пошук виявляеться у двох протилежних тенденщях: 1) прагненнi максимально неврегульованого стану (хаосу) в замкнутих (iзольованих вщ зовнiшнiх взаемодiй) системах; 2) прагненш тих чи iнших форм упорядкова-ностi (за певних умов) у вщкритих системах. Осюльки мiрою хаосу (дезор-гашзацп) е величина, звана ентротею, а мiрою порядку (оргашзацп), при-родно, — негативна ентрошя, звана неентропiею, чи «iнформацiею», то й друге начало сощально! синергетики виражаеться в закош зростания ентропи в iзольованiй соцiальнiй системi i законi !! зменшения, тобто збшьшення не-ентропi! у вiдкритiй сощальнш системi (за рахунок роботи, проведено! над системою зовншшм середовищем).
Таким е розглянутий на феноменологiчному рiвнi механiзм самооргаш-зацi! соцiально! матери в процесах взаемопереходiв i динамiчного синтезу порядку та хаосу. Проте цей мехашзм не вiдповiдае на запитання: яким е характер пе! сощально! рушiйно! сили, що примушуе дисипативнi структури ускладнюватися в процес iерархiзацi! або спрощуватися в процес деiерархi-зацп? Вiдповiдь на це запитання можлива тiльки на основi переходу вiд фе-номенолоочного рiвия розгляду процесу самоорганiзацi! до сутшсного.
Якщо припустити, що в основi розвитку лежить процес вщбору, то тодi слiд вiдповiсти на три запитання: 1) з чого проводиться вiдбiр; 2) хто його здшснюе; 3) за допомогою чого вiдбiр здшснюеться. Погодимося iз запропонованими В. Бранським для позначення цих питань поияттями: «перший зручно назвати тезаурусом; другий — детектором, а третш — селектором» [11, с. 40].
Тезаурус — безлiч варiантiв для вщбору. Чим багатша множина, тим бiльше шансiв знайти що-небудь дшсно цiнне (з точки зору того, хто вибирае). Тодi постае запитання: яким чином виникае ця множина i яка природа г! еле-ментiв? Вiдповiдь на це дае таке важливе поияття теори дисипативних систем, як бiфуркацiя. Рiч у тому, що кожиа дисипативна система мае сво! специфiч-ш величини («параметри, що управляють»), яю характеризують фундамен-тальнi властивостi ще! системи. Кожен параметр мае свое критичне (порого-ве) значения, досягши якого в кiлькiснiй еволюцi! системи вщбуваеться як^сний скачок — точка розгалуження еволюцiйноl лiнi!, яка й отримала назву бiфуркацi!. Поблизу точки бiфуркацi! спостерiгаеться як би розгалуження початково! якостi на новi якость К^льк^сть гiлок, що випливають з дано! бь фуркацiйноl точки, визначае дискретний набiр нових можливих дисипативних
структур, у будь-яку з яких скачком може перейти дана структура. Кожна з таких структур вщповщае можливим кореляцшм м!ж елементами системи. Ц! кореляци здатш виникати спонтанно внаслщок комб!нування внутршшх взаемодш у систем! !з зовшшшми взаемод1ями системи з середовищем. Важ-ливо звернути увагу на те, що зазначеш структури можуть дуже ютотно вщ-р!знятися вщ результатно!. З наведеного зрозумшо, що саме б!фуркащя ви-значае наб!р можливих шляхов розвитку, тобто тезаурус для вщбору.
Сощальними б!фуркац1ями виступають перюдично спостережуваш в будь-яких сустльствах сощальш кризи, пов'язаш з революцшними ситуац1ями. Загальновщомо, що сустльство як сощальна система в цьому раз! перебувае в нестшкому стан!, чреватому, як говорять, соцальним вибухом («револющею»). Така криза вщлрае роль глобально! б!фуркаци, яка звичайно готуеться протягом кризових ситуацш (локальних б!фуркацш), що стосуються окремих сощальних шститупв ! навгть окремих людей. Хаотична безл!ч локальних криз, як правило, пов'язана з! змшою поколшь. Виникаюча невщповщшсть старо! сощально! структури (у загальному випадку, — форма влади ! власносп) новим сощальним елементам (нов! люди ! нов! корпоращ!) породжуе у сусшльнш свадомосп су-купшсть уявлень про можлив! вар!анти («сценари») шшо! структуризаци сус-тльства. Так! уявлення (чи, принаймт, частина з них) зазвичай вщображують з тим чи шшим ступенем точност реальш можливосп перебудови глобально! сощально! структури. Отже, кризовий стан сустльства припускае об'ективне виникнення набору нових можливих сощальних структур, реал!защя кожно! з яких може вщновити втрачену вадповадшсть мгж глобальною структурою сощально! системи та и елементами.
На перший погляд, може здатися, що виб!р !з наведених альтернатив е справою випадку. Створюеться враження, що б!фуркацшний скачок вщ од-ше! дисипативно! структури до шшо! шчим не детермшовано. Однак, при найближчому розгляд! така думка виявляеться хибною: вщповщальшсть за виб!р насправд! лягае на внутршню взаемод!ю протиджтаих причин (частина з яких перебувае в стан! конкуренцп, а шша — коопераци), що й вщцрае роль детектора.
Тут вщразу звертають на себе увагу три моменти. По-перше, боротьба щеал!в зовмм не зводиться до суто уявного згткнення якихось суб'ективних образ!в, а припускае сощальну конфронтащю !х носив у вигляд! живих людей, готових заради реал!заци сво!х щеал!в часом шти на крайш жертви. Отже, боротьба щеал!в практично виявляеться результатом згткнення (кол!зи) жерт-вопринесень. По-друге, результат сощального вщбору б!фуркацшних можли-востей (або, як говорять, юторичних альтернатив) залежить не тшьки вщ кшькюного, а й вщ якюного спiввiдношення сил носив р!зних щеал!в. Тому результат вщбору може бути неспод!ваним для носив умх 1деал!в, оскшьки вш у загальному випадку визначаеться р!внод1ючою вмх сощальних сил, як! беруть участь у взаемодп, ! може не в!дпов!дати жодному з !деал!в. По-10
трете, та обставина, що сощальний вiдбiр завжди здiйснюеться шляхом боротьби iдеалiв, показуе його принципову вщмшшсть вiд бiологiчного вiдбору: якщо всю вщповщальшсть за останнiй несе боротьба за юнування, то за перший — зовмм не вона, а боротьба за перетворення (або те, що Ф. Нщше назвав «боротьбою за панування»). Якщо боротьба за юнування спрямовуе на конформiзм (пристосування до середовища), то боротьба за перетворення — на трансформiзм (змшу середовища).
З першого погляду може здатися, що тезаурусу i детектору вже досить для однозначного вибору. Глибший аналiз, проте, показуе, що це не так. Рiч у тому, що (як випливае з реально! практики вщбору) один i той самий детектор може обирати з одного i того самого тезаурусу абсолютно рiзнi елементи, якщо вш керуеться рiзними настановами; ^ навпаки, рiзнi детектори з рiзних тезаурусiв можуть обрати один i той самий елемент, якщо !х настанови збiгаються. Отже, третiй чинник вщбору — селектор е керiвним правилом, на пiдставi якого робиться вибiр.
У разi довiльно! внутршньо! взаемодi! в дисипативнiй системi будь-якоГ природи таким правилом виступае об'ективний закон, якому пiдкоряеться ця взаемодiя. Коли йдеться про дисипативнi структури, таким законом, очевидно, е вщповщний принцип стiйкостi: у дисипативних системах пошук стiйкостi вiдiграе роль природного вщбору. Бiфуркацiя е нестiйким станом системи. При цьому рiзнi бiфуркацil породжують рiзнi види нестiйкостi. У свою чергу, рiзнi типи внутршшх взаемодiй можуть бути пов'язанi з рiзними критерiями стiйкостi. Тому принцип вщбору (селектор) пщкоряеться другому началу со-цiально! синергетики i означае визначення того стану, в який система мае перейти, аби Г! стан став за даних умов максимально стшким. При цьому за-значений принцип залежно вщ сощально! ситуацп, а також вiд характеру детектора може мати декшька рiзновидiв: 1) фундаменталiзм (непримирен-нiсть); 2) компромю; 3) арбiтраж (нейтралiзацiя); 4) конвергенц1я (синтез).
Перший рiзновид проповщуе культ перемоги («жодних поступок супротивнику — боротьба до переможного кшця!»). Повна перемога припускае повну й беззастережиу капiтуляцiю переможеного, причому не тiльки у фь зичному, а й у духовному сени. Духовну поразку переможеного означае вщ-мова його вiд свого щеалу, заради якого було принесено так багато жертв, i ухваления щеалу переможця. Триумф звитяжиого полководця у Стародав-ньому Римi з його розробленим до дрiбниць урочистим ритуалом утшював цей культ перемоги в юторп найяскравiше. 1нший рiзновид — компромю припускае пошук взаемних поступок i готовшсть у чомусь «поступитися принципами», тобто вiдступити вiд якихось iдеалiв, що борються. Арбiтраж означае взаемну нейтралiзацiю альтернативних iдеалiв i передання вибору «третiй силi» (сторонньому iдеалу, вiдмiнному вiд тих, що беруть участь у боротьб^. Нарешп, конвергенц1я вимагае для виходу з критично! ситуацп формування нового щеалу на основi синтезу iдеалiв, що борються.
Вщзначимо, що устх у використанш того чи шшого виду принципу як селектор залежить вщ сшввщношення сил мгж нос!ями ворожих щеал!в. Якщо нос!й !деалу А значно перевершуе за силою нос!я щеалу В, то принцип не-примиренност! принесе йому усп!х, а принцип компромюу — принаймн!, часткову невдачу. Навпаки, для В намагатися робити виб!р юторичних альтернатив, керуючись принципом непримиренност!, р!внозначно самогубству, тод! як принцип компром!су може дозволити йому вийти «сухим з води». При однаковш сил! А ! В принцип непримиренност! стае безглуздим (патова ситу-аця) ! навгть небезпечним для обох (взаемне виснаження).
Якщо перенести щ думки на полгтичну сферу, то можна вщзначити, що самоорган!зац!я сусп!льства в точках б!фуркаци ставить породжену сощаль-ним вщбором пол!тичну владу перед вибором одного з багатьох вар!ант!в подальшого розвитку. Зд!йснивши виб!р, ця влада д!е вщповщно до обраного нею вар!анту. Самоорган!зац!йн! засади системи вступають у взаемод^ю з ор-гашзацшними, що реал!зовуються владою. Вщповщшсть останшх внутр!шн!м тенденциям б!фуркуючо! системи максим!зуе !х ефективн!сть, невщповщтсть — мш!м!зуе. У результат! самоорган!зац!я реал!зуеться за допомогою оргашзацп, за допомогою динам!чного синтезу ! орган!зац!йних засад, самооргаш-зац!й. Такий виб!р ! динам!чний синтез самоорган!зац!! й оргашзацп прита-манн! владним ф!гурам на макрор!вш. На м!крор!вн! у повсякденних життевих ситуац1ях в!н притаманний кожнш особ!. Кожна людина за свое життя тисяч1 раз!в зд!йснюе цей акт творчого синтезу самооргашзацп ! оргашзацп в таких самих за ктльктстю точках життевих б!фуркац!й, тому життя просякнуте твор-чим началом. Це творче начало синтезу самооргашзацп ! оргашзацп, об'ективност! та суб'ективност! до сьогодн!, на жаль, не вщображено н! в роботах основоположников синергетики, н! в наукових публ!кац1ях з сощально! синергетики.
Таким чином, необхщною ! достатньою умовою для однозначного (чи, принаймн!, близького до однозначного) вщбору е поеднання тезаурусу, детектору та селектору. Загальна ж картина дп вщбору е такою. Випадков! кшькю-н! змши, накопичуючись ! досягаючи критичного порогу, створюють для вщбору новий в яюсному вщношенш матер!ал (б!фуркац!йн! структури); взаемод!я («боротьба») протид!ючих причин здшснюе саму процедуру ви-бору конкретних елеменпв з цього матер!алу; закон стшкосп, якому ця вза-емод!я п!дкоряеться, проводить попередне сортування матер!алу, вiдiграючм роль селекц!йного ф!льтру. Результатом вщбору е мутащя, або флуктуац1я, тобто реал!зац1я одше! з б!фуркацшних структур.
Звертае на себе увагу незвичайно складний ! тонкий характер мехашзму в!дбору, який характеризуеться тим, що вс селекц!йн! чинники (тезаурус, детектор, селектор) д!ють сп!льно ! зливаються в процес! в!дбору в дещо едине, яке надае всьому процесу надзвичайно загадкового вигляду. Тому не-випадково, що для того, хто не знае описаних чинниктв вщбору ! не уявляе 12
собi !х взаемовщношення, народження ново! якост як вiртуозно! комбшацп незвичайних елементiв i хитромудро! структури здаеться справжшм дивом, iрацiональним актом (таемниця емерджентностi, якш у XX ст. придшяли так багато уваги Семюел Александер та iншi фiлософи).
У свггт наведеного соцiальну синергетику можна розглядати як теоргю утворення нових сощальних якостей. Пiдставою для цього е, зокрема, та важлива обставина, що синергетика пояснюе суто математично (за допомогою систем нелiнiйних диференщальних рiвнянь), яким чином вщбуваеться роз-галуження старо! якостi на новi (теорiя бiфуркацiй). Механiзм бiфуркацiй робить зрозумшим, як може суто кшькюне зростання приводити до якюно нового вибору.
З аналiзу механiзму соцiального вiдбору випливають два висновки. По-перше, ютор1я людства, або в найвищiй Г! абстракци, — iсторiя розвитку со-цiально! матерi!, полягае в пульсацшному чергуваннi !! проходжения через переважання порядку i хаосу як рiзних форм iснування соцiально! матерi!. При цьому згщно з першим началом сощально! синергетики вщбуваеться не загибель сощально! матери, а лише !! перехщ вiд одного стану до шшого (руйнування однiе! державиЛмпери/цивЫзаци супроводжуеться становлениям нового). Фундаментальною прихованою основою цього пщтверджуваного iсторiею чергувания е складний динамiчний синтез порядку i хаосу у дисипа-тивних структурах, як розвиваються у перебiгу цього чергувания. Отже, сенс розвитку сощально! матери не зводиться ш до однобiчного зростания !! впо-рядкованосп, нi до однобiчного зростания !! хаотичного стану.
Пульсацiйний переход сощальних систем вщ порядку до хаосу i назад ю-тотною мiрою викликаеться взаемодiею прямих органiзацiйних впливiв сощ-альних сил, що набули влади в результат соцiального вщбору, i зворотних зв'язюв, дiй саморозвитку соцiальних систем. Коли соцiальна система просяк-нута критично гострими суперечностями i застарiлими соцiальними структурами (вщносинами), як! гальмують !! прогрес, тодi всупереч органiзацiйним зусиллям влади до впорядкування системи вона неминуче проходить через частковий чи повний бiфуркацiйний хаос, аби виршити найгострiшi супереч-ност та очиститися вщ усього застарiлого. У цьому разi зворотш зв'язки, що вщповщають внутршнш теиденци розвитку системи, яка самооргатзовуеться, виявляються сильншими, шж прям! оргашзацшш д!! влади, оскшьки останш не вщповщають реальнш внутршнш тенденци системи. У такш самооргашза-ц!Г' системи через хаос до вищого порядку виявляеться реактивна нелжйшсть еволюци системи третього роду. I! сутшсть полягае не тальки у здатност сощальних систем до самовиживання, самоочищения та самооновлення у зазна-чених пульсацшних нелшшних переходах, а й у здатност збер!гати ! вдоскона-лювати на кожиому новому цикл! чергувания порядку ! хаосу вс позитивш властивосп зруйнованих хаосом попередшх сощальних систем. Тим самим сощальш системи враховують свш минулий досвщ або, шакше кажучи, отри-
мують icTopH4m уроки з динамiки i чинниюв якюно! 3mîhh свого 3MiCTy, зберь гаючи у ньому все, що сприяе зростанню сттйкосп i локальних систем, i свгто-boï соцiальноï MaTepiï в цшому. Так, сучасна глобальна соцiальна система, пройшовши крiзь хаос двох свгтових воен i потенцiйнy загрозу повного зни-щення в ядернiй вшш, сьогоднi, поза сyмнiвом, потенцiйно перебувае в най-бiльш стiйкомy сташ за всю iсторiю людства. Найб^шою мiрою зросли в ïï найрозвинешших системотворчих дисипативних структурах також стушнь щiльностi i склaдностi динaмiчного синтезу порядку та хаосу.
По-друге, бiфyркaцiйний мехашзм еволюцiï дисипативних структур е дуже складним. На елементарному рiвнi aнaлiзy дисипативних структур вiн полягае в динaмiчномy синтезi у них порядку i хаосу, що породжуеться взaемодiею цих структур з середовищем; на феноменологiчномy — в чергуванш 1х усклад-нення i спрощення в перебiгy iерaрхiзaцiï i деiерaрхiзaцiï соцiaльноï системи; на сyтнiсномy — у спонтанно-суб'ективному фyнкцiонyвaннi детектору i селектору сощального вщбору провiдноï соцiaльноï сили, що перетворюеть-ся на атрактор новоï стрyктyризaцiï соцiaльноï системи. Крiм того, сyтнiсний рiвень включае пyльсaцiйнi переходи соцiaльних систем вщ порядку до хаосу i назад, у переб^у яких особливо швидко пiдвищyеться стyпiнь складносп i щшъносп динaмiчного синтезу порядку та хаосу в дисипативних структурах, що заново виникають.
З наведеного зрозумшо, що синергетичний пiдхiд до соцiaльних явищ зовмм не зводиться до перефразовування вiдомих iстин. У резyльтaтi такого тдходу формуеться нова система сощальних понять i виявляються новi со-цiaльнi зaкономiрностi, вiдкрити якi без урахування цих понять було б не-можливо. Завдяки ж урахуванню зазначених зaкономiрностей так стaрi со-цiaльнi проблеми, як соцiaльний детермшзм, критерiï соцiaльного розвитку, причини виникнення i природа соцiaльних криз, юнування меж культурного розвитку людства, причини виникнення i рол1 соцiaльних утопш та iн., одер-жують i^OT^o нове вирiшення.
Л1ТЕРАТУРА
1. Буданов, В. Г. Методология синергетики в постнеклассической науке и в образовании [Текст] : монография / В. Г. Буданов. — Изд. 2-е, испр. — М. : URSS. ЛКИ, 2008. — 230 с.
2. Вагурин, В. А. Синергетика эволюции современного общества [Текст] / В. А. Вагу-рин. — Луганск : Копицентр, 2005. — 200 с.
3. Василькова, В. В. Порядок и хаос в развитии социальных систем. Синергетика и теория социальной самоорганизации [Текст] / В. В. Василькова. — СПб. : Лань, 1999. — 480 с.
4. Князева, Е. Н. Синергетика. Нелинейность времени и ландшафты коэволюции [Текст] / Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов; вступ ст. Г. Г. Малинецький. — М. : URSS. КомКнига, 2007. — 268 с.
5. Кочубей, Н. В. Синергетические концепты и нелинейные контексты [Текст] : монография / Н. В. Кочубей. — Сумы : Университет. кн., 2009. — 236 с.
6. Ораз, Туркмен. Синергетическая теория Жизни: природа, алгоритм, самопостижение, осознанная эволюция [Текст] / Туркмен Ораз. — 2-е изд., испр. и доп. — К. : Наук. думка, 2009. — 112 с.
7. Салин, Ю. С. Стратиграфия: порядок и хаос [Текст] / Ю. С. Салин — Владивосток : Дальнаука, 1994. — 221 с.
8. Малинецкий, Г. Г. Нелинейная динамика — ключ к теоретической истории? [Текст] / Г. Г. Малинецкий // Обществ. науки и современность. — 1996. — № 4. — С. 98-112.
9. Назаретян, А. П. Агрессия, мораль и кризисы в развитии мировой культуры (Синергетика исторического прогресса) [Текст] / А. П. Назаретян — 2-е. изд., доработ. i доп. — М. : Наследие, 1996. — 184 с.
10. Бранский, В. П. Социальная синергетика как постмодернистская философия истории / В. П. Бранский // Обществ. науки и современность. — 1999. — № 6. — С. 117-127.
11. Бранский, В. П. Синергетический историзм как новая философия истории [Текст] / В. П. Бранский, С. Д. Пожарский // Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях нестабильности. — М. : Прогресс-Традиция, 2003. — С. 36-50.
СОВРЕМЕННАЯ СОЦИАЛЬНАЯ СИНЕРГЕТИКА: К ВОПРОСУ ОБ ОПРЕДЕЛЕНИИ КОНЦЕПТУАЛЬНЫХ ОСНОВ
Дзебань А. П.
Уточнены ключевые положения социальной синергетики, имеющие приоритетное значение для развития социально-философского знания. Предложен вариант понимания истории развития социально организованной материи, связанный с пульсационным чередованием ее прохождения через порядок и хаос. Проанализирован бифуркационный механизм эволюции диссипативных структур на феноменологическом, элементарном и сущностном уровнях.
Ключевые слова: общество, самоорганизация, хаос, порядок, тезаурус, детектор, селектор, точка бифуркации, энтропия.
MODERN SOCIAL SYNERGY: TO THE QUESTION ABOUT DETERMINATION OF CONCEPTUAL BASES
Dzeban A. P.
Key positions of social synergy, having the priority value for development of social-philosophical knowledge, are specified. The variant of understanding of history of development of the socially organized matter is offered related to pulsation alternation of its passing through an order and chaos. The bifurcation mechanism of evolution of dissipative structures is analyzed atphenomeno-logical, elementary and essence levels.
Key words: society, self-organizing, chaos, order, tezaurus, detector, selector, point of bifurcation, entropy.
