CC BY
18Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского Серия «Филология. Социальные коммуникации». Том 25 (64). № 4, ч. 2. 2012 г. С. 51-57.
УДК 811.161.1 + 811.161.2
СТАНОВЛЕННЯ ПАРАДИГМИ ЧАСУ РОС1ЙСЬКОГО ТА УКРА1НСЬКОГО ДЮСЛОВА
Дубова О. А.
Нацюнальний ушверситет кораблебудування iменi адм. С. О. Макарова, м. МиколаУв
Визначено вплив семантичних чинниюв на юторичш змши в складi часово! парадигмы дieслова. Дослщжено вплив семантично! надлишковосп i семантичного синкретизму на становлення ушверсально! форми минулого. Проаналiзовано семантику допомiжних дieслiв у сполученнях з шфшггивом як чинник, що визначив безперервну iсторичну традицiю використання «буду... + шфшггив» у схвднослов'янських мовах i формування моделi утворення аналггично! форми майбутнього часу.
Ключов1 слова: iсторична граматика, дieслово, категорiя часу, семантика.
Постановка проблеми. Питання утворення сучасно! парадигми часу в ютори укра!нсько! i росшсько! мов належить до таких, що мае глибоку дослщженють. Л> тература з цього питання мютить iнформацiю про хронологда втрати або перетво-рення старих часових форм i виникнення нових, а також певною мiрою про причини iсторичних перетворень [1-5; 8; 12 та ш.]. Причини занепаду або виникнення часових форм традицшно вбачають у становленш категори виду (занепад форм аориста та iмперфекта, становлення форм тепершнього i синтетично! форми майбутнього дiеслiв доконаного виду), семантичних i стилютичних обмеженнях використання часових форм (занепад iмперфекта), у втратi аналiтичного форманта (перетворення перфекта на ушверсальну форму минулого), семантичне переосмислення основного складника (форма передмайбутнього). Однак щ причини вичерпно не пояснюють причин дефункцюнатзаци форманта в складi перфекта i виникнення анал^ично! форми майбутнього часу буду + тфттив. У цш статп зробимо спробу запропону-вати пояснення цих причин.
Якщо семантична структура сучасних категорiй часу складаеться з власне тем-поральних грамем, що визначаються за единим орiентиром - моментом мовлення, то в арха!чнш категори часу вс грамеми мали синкретичне значення. Синкретизм граматично! семантики виявляеться практично у вшх часових формах: (а) темпо-ральне значення виражалося разом iз певними аспектуальними значеннями (iмперфект, перфект, аорист), (б) темпоральне значення мало подвшну структуру, оскшьки визначалося за подвшним часовим орiентиром - моментом мовлення та шшою дiею (давноминулий, передмайбутнiй), (в) синкретизм темпорально! семантики форми тепершнього-майбутнього полягав у недиференцшованш репрезентаци двох часових плашв. У перетвореннях складу часових парадигм вщбиваються змiни семантично! органiзацi! категори часу. Чи не найважливiшi наслщки для цього про-цесу мали еволюцшш змiни, якими були охоплеш давнi аналiтичнi форми, що
мютять дiшрикметниковий основний компонент iз суфiксом -л- (форми перфекта, давноминулого, передмайбутнього).
У давшх схiднослов'янських дiалектах (протоукра!нських, проторосiйських) ушм аналiтичним формам часу, що мали дieприкметникове оформлення основного компонента, була притаманна спiльна семантична властивiсть. Вони були призначеш для вираження часово! семантики минулого або майбутнього, але обов'язково ускладнених додатковими елементами часового значення. В аналiтичних формах давноминулого та передмайбутнього значення минулого або майбутнього були ускладнеш вiдносною часовою семантикою, а в анаттичнш формi перфекта значення минулого ускладнювалося вiдношенням результату ди до теперiшнього. Реконструкцiя семантичних вiдношень в аналiтичних сполученнях за первинною дieприкметниковою семантикою основного елемента вщтворюе мотивацiю виникнення перфектного значення, значення давноминулого або передмайбутнього часу. Значення анал^ичних форм грунтувалося на темпоральнш семантицi форматива i тих вщношеннях часово! послiдовностi мiж процесом та його наслщком, що мотивуються синкретичним процесуально-означальним значенням дieприкметника. Основний компонент дieприкметникового походження на -л- збертав арха!чну дieприкметниковiсть i зумовлював той факт, що досить довго дieприкметниковi форми (зокрема, перфекта) залишалися утворення-ми, якi знаходилися на межi морфологи та синтаксису [17, с. 204]. Анал^ична структура «^евщмшюване допомiжне дieслово + дiеприкметник» iмплiкувала се-мантичну схему «локалiзоване вщносно моменту мовлення iснування ознаки, зумовлено! дieю, + здiйснення ди, що передуе iснуванню ознаки». Разом з цим юнування наслiдку, ознаки, зумовлено! дiею, могло мати iнший часовий орiентир -момент мовлення. Рiзнi вiдношення до цього орiентиру (збщ передування, слiдування) виражало допомiжне дiеслово з дейктичним значенням буттевостi бы-ти. Атрибутивний компонент синкретично! семантики дiеприкметникiв визначав функцiональну цiлiснiсть анал^ичних формомоделей, оскiльки саме значення ознаки об'еднувало вщношення до обох темпоральних орiентирiв (до передуючо! ди та до моменту мовлення), а отже, i засоби репрезентацi! цих вiдношень -дiеприкметник на -л- та допомiжне дiеслово быти.
Наявнють допомiжного дiеслова мотивувалася синкретизмом атрибутивно-процесуально! семантики дiеприкметника, оскiльки здшснення дi! та iснування ознаки могли визначатися за рiзними часовими орiентирами, а тому виникала необхщнють у рiзних засобах вираження подвшно! часово! зорiентованостi.
На втрату семантично!, а отже, i структурно! цшсносп аналiтичними формами часу, утвореними за моделями [быти + ^еприкметник на -л-)], могли вплинути певш чинники. По-перше, могла нейтралiзуватися семантична вмотивованють вико-ристання допомiжного дiеслова. Така вмотивованють була стшкою в раз^ якщо часовi орiентири для темпорально! локалiзацi! iснування ознаки та здшснення ди були рiзними: момент мовлення - для юнування ознаки, а для здшснення ди -юнування ознаки. Якщо юнування ознаки зб^алося з моментом мовлення, часовi орiентири «накладалися» один на одний, втрачали свое вiдокремлення. Таку ситуацiю спостер^аемо в семантицi аналiтично! форми давньоруського перфекта.
52
Значення наслщку ди, зумовлено! дiею ознаки, вiднесене в перфект до теперiшнього часу, зумовлювало той факт, що часовий орiентир для попередньо! дi! ототожнювався з моментом мовлення. Структура темпорально! семантики спрощу-валася, вiдтворюючи вiдношення як ди, так i наслiдку до тотожного часового орiентира. У складi перфекта виявилася певна надлишковють допомiжного дiеслова быти теперiшнього часу, зумовлена втратою ним функцi! експлiцитного засобу ви-раження темпорального вiдношення до одного з двох часових орiентирiв. Така надлишковють могла спричинити матерiальну iмплiкацiю допомiжного слова, а згодом i закрiплення використання форм перфекта без допомiжного дiеслова, а отже, перетворенню аналiтично! форми на синтетичну. (Усвщомлюючи вплив загальновiдомих чинникiв на змши перфекта [4, с. 97-107; 12, с. 290-300], вважаемо, що зазначеш семантичш особливостi також мають шдстави бути врахо-ваними при розглядi iсторi! форм перфекта, оскiльки дозволяють визначити причини синтетизацi! ще! аналiтично! форми.)
Другим чинником, що вплинув на синтетичне перетворення форми перфекта стали змши у функцюнальному призначенш дiеприкметникового суфiксального форматива. Якщо його первинна функцiя полягала у вираженш означального компонента при основi з процесуальним значенням, то внаслщок ототожнення часу iснування ознаки, якш передуе дiя, з моментом мовлення, суфшс набув значення передування ди моменту мовлення, тобто став засобом, достатшм для вираження грамеми минулого часу.
Збереженню аналггично! структури перфекта не могло сприяти навт призна-чення форматива бути засобом вираження особово-числових значень. Ця функщя на вiдмiну вiд функцi! вираження темпорально! семантики була факультативною для предикаив двоскладових речень, де особово-числовi значення могли реалiзуватися завдяки сполученню з певним тдметом [4, с. 93-94; 16, с. 43; 17, с. 210]. Отже, внаслщок синтетизацшно! трансформаци перфекта утворилася синтетична форма з власне претеритальним значенням.
Оскшьки форма з суфшсом -л- втрачала синкретичне означально-процесуальне значення i набувала власне процесуального значення, в аналггичнш формi перед-майбутнього [буду + ^еприкметник на -л-)] стали виявлятися контрарш семантичнi вщношення мiж допомiжним дiесловом буду та основним компонентом на -л-, що внаслщок вербалiзацi! став сприйматися iз значенням минулого [1, с. 327 - 328; 4, с. 112, 130; 12, с. 329].
Певна семантична узгодженють мiж складниками анал^ично! форми давноми-нулого пiдтримувалася завдяки претеритальному значенню, що виявлялося як у формативiв укр. був / була.., рос. был / была.., так i в основного вербалiзованого компонента. Анал^ичш форми давноминулого набули в порiвняннi з арха!чною формою певних вiдмiнностей, що були зумовлеш перетворенням основного компонента з дiеприкметникового на вербальний (фiнiтний) i полягали в тому, що формомоделi давноминулого з вербалiзованим компонентом мають значення, що стосуються темпоральних вщношень власне дi! - передування моменту мовлення та шшш дi!, що також передуе моменту мовлення. Така семантика могла сприйматися як своерщна посилювальна редуплшащя претеритального значення.
53
Якщо згодом посилювальний вщтшок нейтралiзувався, то семантика форм дав-номинулого збiгалася з семантикою синтетичних форм минулого, а форматив втра-чав свое функцiональне призначення. Вщношення мiж формами давноминулого та минулого могли перетворитися з дистрибутивних на конкурентш, оскшьки цi формомоделi набували ознак функцiонально-семантичних дублетiв. Конкурентш вщношення виршувалися на користь ие! форми, що не мала у своему складi зайвих у функцюнальному планi структурних елементiв, тобто на користь синтетично! форми минулого. Як наслщок такого розв'язання конкурентних вщношень аналiтична форма усувалася з категоршно! парадигми часу. Такий еволюцiйний варiант спостерiгаеться в iсторi! росiйсько! мови. Залишковим рефлексом, що свiдчить саме про таке спрямування еволюцiйних перетворень, е використання аналiтичних форм давноминулого зi значенням власне минулого в тих швшчноросшських говiрках, де щ форми зберiгаються [4, с. 127-128].
1нший рiзновид еволюцiйних змiн анаштично! формомоделi давноминулого вия-вився в перетворенш форматива на темпоральну частку детермiнантного типу укр. було, рос. было. Таке перетворення було вмотивоване тенденщею до симетризацi! вiдношень мiж планом змiсту та планом вираження. Вираження значення дi!, що передувала не лише моменту мовлення, а й шшш дi!, було не единим функцюнальним призначенням анаштично! форми давноминулого. Другим значенням ще! форми було значення минуло! дп, перервано! iншою дiею [4, с. 127]. Для вираження ще! семантики формувався окремий зашб - темпоральна частка укр. було, рос. было. Оскшьки перервашсть однiе! ди iншою в денотативному планi означае не просту послiдовнiсть дiй, а замiну однiе! процесуально! ситуацi! шшою, форматив давноминулого перетво-рювався на зашб вираження модифiкацiйного вiдтiнку предикативно! одинищ в цiлому, а не окремого !! компонента, манiфестованого дiеслiвною формою. Таке перетворення форматива на детермшантну частку i втрата значення власне передминулого зумовили остаточну втрату аналiтично! форми давноминулого росшською мовою. В укра!нськш мовi значення давноминулого залишалося актуальним i послщовно диференцiйованим вiд власне минулого [6, с. 99-100; 13, с. 377-378; 12, с. 296 - 297]. Саме завдяки цьому функцюнальному призначенню в сучаснш укра!нськш мовi шдтримуеться iснування формомоделi давноминулого паралельно iз синтаксичними конструкцiями, до складу яких входить частка було.
В ютори походження форми буду + тфттив недоконаного виду залишаеться деяка невизначешсть, що вимагае подальших роз'яснень. Ця форма майбутнього традицiйно вважаеться утвореною в перiод окремого iснування нацюнальних схiднослов'янських мов, а не успадкованою з часiв прасхiднослов'янсько! дiалектно-мовно! едносп, оскiльки пам'ятки давньорусько! писемно-лiтературно! мови [10, с. 160; 11, с. 8] (або за шшою термшолопею - давньоруськоукра!нсько! мови [9, с. 12]) не засвщчують сполучень на зразок буду + ¡нф!ттив. Процес виник-нення анаштично! форми майбутнього недоконаного виду буду + ¡нф!ттив визначаеться як контамшащя засобiв вираження основного компонента i форматива.
На нашу думку, аргументовашшою е концепщя, згiдно з якою аналiтична форма майбутнього недоконаного буду + ¡нфттив утворилася в укра!нськш та росшськш мовах шляхом певних семантичних змiн предикативного сполучення бу-
54
ду + гнфгштив, що збер^алося як цшсне утворення в схщнослов'янських дiалектах вщ праслов'янсько! доби.
Уживання iнхоативно-iнфiнiтивних сполучень з футуральним значенням дату-еться XIII ст. (Смоленсью грамоти [3, с. 295]), XII ст. (1пативський лiтопис [8, с. 13] i навiть XI ст. (Збiрник Святослава 1076 р. [5, с. 83]). Ц вщомосп позбавляють пе-реконливо! аргументацi! твердження про перерванiсть праслов'янсько! традицi! у вживанш буду + ¡нф!ттив на схщнослов'янському мовному грунтi. Проникнення сполучення буду + ¡нф!ттив навiть у текст пам'ятки, написано! церковно-слов'янською мовою (Збiрника Святослава 1076 р.) свщчить про те, «що на цю пору така дiалектна риса вже не тшьки iснувала, а й стала нормою живого народного мо-влення» [10, с. 103]. Певною тдставою для припущення про юнування сполучень буду+ ¡нф!ттив у проторосшських дiалектах е засвiдчений факт !х поширення у всiх сучасних росiйських дiалектах [5, с. 84].
Припущення про безперервнють праслов'янсько! традици використання буду+ ¡нф!ттив у схщнослов'янських говiрках може бути аргументоване типовютю сема-нтичних функцiй обох компонеипв (функцiя основного компонента для шфштива у складi сполучень хотети + тфттив, имети/имати/яти + тфттив, начати + ¡нф!ттив i функщя допомiжного слова для буду у складi форми передмайбутнього). Саме тому використання сполучення буду+ тфттив не передбачало принципово нових функцiональних ознак його складниюв.
Гiпотеза про безперервнiсть праслов'янсько! традици вживання сполучення буду + ¡нфттив на схвднослов'янському мовному груш! може набути вагомшо! ар-гументацi! завдяки аналiзу вихiдних семантичних характеристик допомiжного дiе-слова. У дописемний перюд iсторi! схiднослов'янських мов дiеслово быти мало не лише значення становлення [2, с. 376; 14, с. 199], а й iнхоативне значення [5, с. 82]. Наявнють iнхоативно! семантики в дiеслова быти уможливлювала iснування в дописемний перюд сполучення буду + гнфгштив, оскшьки воно могло входити до складу сполучень з типовою семантичною структурою особова форма дгеслова з /нхоативним значенням + ¡нф!ттив. Порiвняно з шшими iнхоативно-шфштивними сполученнями як засобами для вираження значення невласне майбу-тнього часу - каузовано! проспективностi - сполучення буду + тф!ттив виявилося найменш виразною. Суплетивiзацiя парадигми дiеслова быти в праслов'янськiй мо-вi [2, с. 376] е свщченням того, що семантична структура цього дiеслова ускладни-лася значенням буттевост^ а вихiдне iнхоативне значення послаблювалося, оскшьки не поширювалося на вш форми суплетивно! парадигми. Саме така послаблена вира-знiсть iнхоативно! семантики могла спричинити периферiйну позицiю, а отже, об-межене вживання сполучень буду + ¡нф!ттив у пам'ятках до XIII ст.
Можна припустити, що закршлення значення власне майбутнього часу припадае на XIII ст. Саме в цей час розвиток видових кореляцш зумовив вщокремлення часового значення власне майбутнього [4, с. 192-196]. На цей час сполучення буду + тфттив входило до складу тих мовних ресуршв, що здатш були б лшвщувати неповноту часово! парадигми дiеслiв недоконаного виду. ^ властивостi, що робили сполучення буду + тфттив найменш придатним засобом для вираження значення невласне майбутнього як значення каузовано! проспективносп, зумовили найбшьшу !! вiдповi-
55
дтсть значенню власне майбутнього. На вщмшу вщ iнших iнхоативно-iнфiнiтивних сполучень буду + тфштив виявилося найбiльш вшьним вiд додаткових каузативних ускладнень i тому найближчим до значення власне майбутнього часу. Остаточне пе-ретворення буду на аналiтичний форматив уможливлювалося значенням буттевостi, тобто iснування без будь-яко! кiлькiсно!, локально! або темпорально! характеристики [15, с. 102], й ушверсальною сполучуванiстю з iнфiнiтивами недоконаного виду. Рiзнi темпи поширення анаштично! форми майбутнього буду + тфштив в юторп укра!н-сько! та росшсько! мов вiдтворюють вплив позамовних чинникiв, що регулювали вживання традицшних i нових мовних засобiв. Позамовш чинники могли прискорити або уповшьнити поширення форми [4, с. 129-130; 7, с. 243], але процес !! становлення визначався переважно семантикою.
Висновки. Отже, якщо узагальнити iнформацiю про причини становлення су-часно! парадигми категорi! часу укра!нсько! i росiйсько! мов, то виявимо власне одну основну причину семантичного характеру - трансформащя семантично! структу-ри категорi! часу в одноядерну з единим iнварiантним значенням «вiдношення дi! до моменту мовлення». Така трансформацiя вiдбувалася завдяки вщокремленню зна-чень часу вщ аспектуальних значень категорi! виду, становленню елементарних грамем власне теперiшнього, майбутнього i минулого.
Список л1тератури
1. Бевзенко С. П. 1сторична морфологш украшсько! мови: Нариси 1з словозмши та словотвору / С. П. Бевзенко. - Ужгород : Закарп. обл. кн.-газ. вид-во, 1960. - 415 с.
2. Вступ до поршняльно-гсторичного вивчення слов'янських мов / [за ред. О. С. Мельничука]. - К. : Наукова думка, 1966. - 595 с.
3. Горшкова К. В. Историческая грамматика русского языка : [учеб. пособие для ун-тов] / К. В. Горшкова, Г. А. Хабургаев. - М. : Высшая школа, 1981. - 359 с.
4. Иванов В. В. История временных форм глагола / В. В. Иванов // Историческая грамматика русского языка: Морфология. Глагол. - М. : Наука, 1982. - С. 25-131.
5. Иванов В. В. Становление аналитической формы будущего времени в русском языке / В. В. Иванов // Русский язык. Функционирование грамматических категорий. Текст и контекст. Вино-градовские чтения XII - XIII. - М. : Наука, 1984. - С. 75-85.
6. Крижашвська О. Спостереження за вживанням форм давноминулого часу в розмовно-побутовому мовленш / О. Крижашвська // Науков1 записки. - Серш: Фшолопя. - Вшниця : ВДПУ, 2001. - Вип. 3. - С. 98-101.
7. Ларин Б. А. Лекции по истории русского литературного языка (X - середина XVIII в.) / Б. А. Ларин. - М. : Высшая школа, 1975. - 327 с.
8. Марчило Л. М. Ьторш форм майбутнього часу д1еслова в украшськш мов1 : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата фшол. наук : спещальшсть 10.02.01 «укра!нська мова». - К., 1999. - 16 с.
9. Шмчук В. В. Перюдизащя як напрямок дослвдження генези та гстори украшсько! мови /
B. В. Шмчук // Мовознавство. - 1998. - № 1. - С. 3-12.
10. Швторак Г. П. Украшцг Зв1дки ми [ наша мова / Г. П. Швторак - К. : Наукова думка, 1993. -200 с.
11. Швторак Г. П. Мовна ситуацш в Кшвськш Рус1 та !! вплив на давньоруську периферта / Г. П. Швторак // Мовознавство. - 1997. - № 4-5. - С. 3-10.
12. Русашвський В. М. Д1еслово / В. М. Русатвський // !сторш укра!нсько! мови: Морфологш /
C. П. Бевзенко, А. П. Грищенко, Т. Б. Лукшова та ш. - К. : Наукова думка, 1978. - С. 235-341.
13. Русашвський В. М. Д1еслово / В. М. Русатвський // Сучасна укра!нська лггературна мова / [за ред. I. К. Бшодща]. - К. : Наукова думка, 1969. - С. 296-429.
56
14. Серебренников Б. А. Вероятностные обоснования в компаративистике : [монография] / Борис Александрович Серебренников. - М. : Наука, 1974. - 352 с.
15. Хабургаев Г. А. Судьба вспомогательного глагола древних славянских аналитических форм в русском языке / Г. А. Хабургаев // Вестник Моск. ун-та. Сер. 9. Филология, 1978. - № 4. - С. 42-53.
16. Шведова Н. Ю. Русские бытийные глаголы и их субъекты / Н. Ю. Шведова // Слово и грамматические законы языка: Глагол / Шведова Н. Ю., Белоусов В. Н., Касимова Г. К., Коробова М. М. - М. : Наука, 1989. - С. 5-171.
17. Шевелева М. Н. Об утрате древнерусского перфекта и происхождении диалектных конструкций со словом есть / М. Н. Шевелева // Языковая система и ее развитие во времени и в пространстве ; [сб. научных статей к 80-летию проф. К. В. Горшковой]. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 2001. - С. 199-216.
Дубовая Е. А. Становление временной парадигмы русского и украинского глагола / Е. А. Дубовая // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия «Филология. Социальные коммуникации». - 2012. - Т. 25 (64), № 4, ч. 2. - С. 51-57.
Определяется влияние семантических факторов на исторические изменения в составе временной парадигмы глагола. Исследуется влияние семантической избыточности и семантического синкретизма на становление универсальной формы прошедшего. Анализируется семантика вспомогательных глаголов в сочетаниях с инфинитивом как фактор, определяющий непрерывную историческую традицию употребления сочетаний «буду... + инфинитив» в восточнославянских языках и формирования модели образования аналитической формы будущего времени.
Ключевые слова: историческая грамматика, глагол, категория времени, семантика.
Dubova O. The moulding of tense paradigm of russian and Ukrainian verb / O. Dubova // Scientific Notes of Taurida V. I. Vernadsky National University. - Series: Philology. Social communications. - 2012. -Vol. 25 (64), No 4, part 2. - P. 51-57.
The influence of semantic factors on historical changing in paradigm of tense has been highlighted. The influence of semantic surplus and semantic syncretism on moulding of universal form of past tense have been studied. The semantics of auxiliary verbs in word-combinations with infinitive as factor of unbroken historical tradition of use word-combinations «буду... + инфинитив» in Eastern Slavonic languages and form a model analytical future have been analyzed.
Key words: historical grammar, verb, tense, semantics.
Поступила в редакцию 12.10.2012 г.
57
