CC BY
60
СОЩАЛЬНА ПЕДАГОГ1КА
УДК (043.92)(37.015)"653"
В. е. РОБАК
СОЦ1АЛЬНО-ГЕРОНТОЛОГ1ЧН1 АСПЕКТИ СПРИЙНЯТТЯ СТАРОСТ В
ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВ1ЧЧЯ
Розглядаеться ставлення до cmapocmi в епоху Середньовiччя, co^anbHO-eKOHOMium умови життя людей похилого eiKy, ix статус та виконуваш сощальт poni. Стверджуеться, що низький сощальний статус cmapocmi безпосередньо пов 'язаний i3 цившзацшним занепадом miеi епохи. Робиться висновок про coцiaльнo-пeдaгoгiчну цттсть icmopичнoгo дocвiду ставлення до cmapocmi для виршення проблем сьогодення.
Ключовi слова: cmapicmь, люди похилого вi^, сощальна гepoнmoлoгiя, Сepeдньoвiччя.
В. Е. РОБАК
СОЦИАЛЬНО-ГЕРОНТОЛОГИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ ВОСПРИЯТИЯ СТАРОСТИ В ЭПОХУ СРЕДНЕВЕКОВЬЯ
Рассматривается отношение к старости в эпоху Средневековья, социально-экономические условия жизни людей преклонного возраста, их статус и социальные роли. Постулируется, что низкий социальный статус старости непосредственно связан с цивилизационным упадком той эпохи. Делается вывод о социально-педагогической ценности исторического опыта отношения к старости для решения проблем современности.
Ключевые слова: старость, люди преклонного возраста, социальная геронтология, Средневековья.
V. E. ROBAK
SOCIAL AND GERONTOLOGICAL ASPECTS OF PERCEPTION OF OLD AGE IN
THE MIDDLE AGES
The article considers the attitude to the old age in the Middle Ages, socio-economic living conditions of the elderly, their status and social roles. The author states that the low social status of the old age is directly connected with a decline of the civilization of that epoch. It is concluded about social and pedagogical value of historical experience of attitude to the old age for solving the problems of today.
Keywords: old age, the elderly, social gerontology, Middle ages
Швидке зростання частки людей похилого вшу, що спостер^аеться остантм часом у CTpyKTypi населения уих без винятку кра!н, породжуе комплекс проблем у рiзноманiтних сферах: економiчнiй, сощальнш, полиичнш i, безумовно, осв^нш. З одного боку, актyалiзyеться проблема подальшого поглиблення i розширення герагопчних до^джень, геронтолопчно! профшактики, навчання старших людей та тдготовки !х до старост^ тобто освгтньо! дiяльностi, спрямовано! на оиб линього i похилого вшу. З шшого - зростае потреба у фаxiвцяx сощально! сфери, як б мали грунтовну геронтолопчну тдготовку для роботи з ще! категоpiею населення. Зрештою, за останнш час загострилась проблема дискримшацп людей за вiковою ознакою у багатьох сферах суспшьного життя, трактування !х як соцiального баласту. Зввдси виникае проблема формування шанобливого ставлення до старост^ що дозволить зняти соцiальнy напpyженiсть у сyспiльствi, гармошзувати стосунки мiж поколiннями, повнiше
використати той значний потенщал, яким володie старше поколiння у рiзних сферах (виховнiй, освiтнiй, економiчнiй).
Важливу роль у вирiшеннi вказаних проблем повинш вiдiгравати соцiальнi пращвники. Питания вдосконалення !х професшно1 тдготовки, у т. ч. до роботи з людьми похилого вшу, перебувають у цеш^ уваги як вичизняних [4; 5; 8], так i зарубiжних [10, 19] дослiдникiв. Важливе мiсце у процесi 1х тдготовки повинно бути ввдведено вивченню юторичних форм сприйняття старостi, що дасть змогу бшьш повно i творчо враховувати i використовувати цiнний сощально-педагопчний досвiд минулого для успiшного виршення проблем сьогодення.
Метою статтi е аналiз соцiально-геронтологiчних аспектiв сприйняття старосп у перiод Середньовiччя.
Одним iз вагомих чиннишв, що визначав ввдмшшсть буття Античностi вiд Середньовiччя, був релшйний. Якщо у стародавньому свт кожен народ мав свою релтю i сво1х богiв, то у Середш вiки одна релiгiя об'еднала всю Свропу [1, с. 6]. 1нтеграцшний вплив Церкви став вiдчутним вiд початку VI ст. i поступово посилювався. До цього часу в житп рiзних народiв дивним чином переплiтались або спiвiснували залишки римського права та гхш традици i звича!, що дуже вiдрiзнялись. Це звичаеве рiзноманiття вiдображалось на становищi старшо! вшово1 групи, що була у л часи представлена переважно старими вошами, як1 не загинули у боях.
Як приклад, можна навести ставлення до людей похилого вшу у германщв та вiкiнгiв. Тацит описуе, що древш германцi дуже шанували сво!х старих: на нарадах вождiв черга отримання голосу визначалася вшом; молодi во1ни отримували першу зброю з рук батька вождя племенц у звичаевш iерархil вiк мав перевагу над походженням i вшськовими заслугами [20, с. 271-273]. Однак така повага зовим не заперечувала iснувания у них звичаю геронтоциду [6, с. 206].
На вiдмiну вiд цього, один з норвезьких законiв, введених вже пiсля християнства, проголошував, що старих i немiчних слiд залишати на цвинтарi, аби вони там помирали. Тому серед во!шв була поширена думка, що краще померти у бою, шж ввд старостi. Поступово, з посиленням впливу християнства, практика геронтоциду зникае у скандинавiв, навiть якщо вона була освячена законом, ритуалом чи звичаем [14, с. 150-151].
Здавалося, що поширення християнства та посилення його впливу мало би позитивно позначитися на статуи людей старшого поколшня, адже п'ята заповiдь Декалогу прямо вказуе: «Шануй свого батька та мапр свою». Ще одшею причиною, яка мала б зумовити шанобливе ставлення до людей третього вiку, було поширене у п часи ставлення до старих людей як до таких, що найбшьше вiдповiдають релiгiйним догматам про роль i призначення людини на землг Зокрема, середньовiчнi фiлософи Августин Блаженний, Фома Аквiнський, Роджер Бекон розглядали старють насамперед як особливий етап людського буття, що мае перевагу над уама шшими. В цьому перiодi людина у сво1х устремлшнях до життя вiчного зрiкаеться мирського i И близьк1сть до Бога е максимальною [3].
Один з дослвднишв Середньовiччя - А. Я. Гуревич зробив спробу реконструювати сощальш стосунки того часу на основi текслв церковних проповiдей. Зокрема, в них тдкреслювалось, що Церква засуджувала жорстоке поводження дiтей зi своши батьками, наголошувалось на необхiдностi поважати старших i бути 1м вдячними. Однак автор слушно зауважуе, що про це говорять лише тексти церковних проповедей i насшльки вони ввдображають стосунки реального життя - сказати важко [2, с. 273].
Як сввдчить аналiз лiтературних джерел, незважаючи на усi заклики Церкви поважати старших, ставлення до найстаршо! вшово! групи у тi часи не ввдповвдало канонам християнсько! фшантропш. Практично усi дослiдники соцiальноl юторп Середньовiччя стверджують, що люди старшого поколшня не користувалися повагою у п часи. Наприклад, Ш. Шахар вказуе, що в цю епоху старша вшова група належала до марпнально1, поряд з такими, як дии i ж1нки. Це зовим не було пов'язано з 1хньою незначною чисельнiстю. Низький соцiальний статус старосп випливав iз бiдностi, нездатносп працювати i заробляти на себе, часто самотност! У соцiальнiй iерархil вони розташовувалися поряд з калшами та волоцюгами. Зрозумiло, що такий статус мали не всi старi люди. Вiн залежав вiд багатьох чиннишв, зокрема, вiд багатства, яким володша конкретна людина, соцiальноl старти, до яко! вона належала,
виконуваних функцiй, iсторичного перюду та регiону [17, с. 3-4]. Наприклад, особливою повагою користувалися старi монахи, як1 жили i старши в монастирях серед братл [12].
Р. Ренсон i Дж. Емер вказують, що сощальне становище лишх людей, належали до бiдних прошаршв середньовiчного суспiльства, можна оцiнити як важке. Сдиним засобом iснування для них була фiзична справнiсть, тому зниження чи втрата працездатностi у похилому вiцi становили екзистенцiйну загрозу. Старшi люди часто iснували завдяки поеднанню жебрацтва i випадкових зароб^кш, имейно! або шституцшно! пiдтримки [11, с. 165, 16, с. 103].
А. Я. Гуревич зазначае, що йому не вдалося знайти даних про почесне положения старих людей у Середш вши. Скорше навпаки: старий батько був тягарем для дорослих дтай. Старi ж1нки у лиературних творах того часу зображуються у ролi звiдниць, чаклунок, гадалок, або мегер, що молодяться. I хоча лиература - це не життя, але е його ввдбитком [2, с. 276]. 1снують даш й iнших авторiв, зокрема Р. Шпрандля, про те, що у середньовiчному суспiльствi старiсть не була оточена повагою [18].
Не кращим було становище старших людей i у середовищi лицарiв. Значення тут також мала лише сила, а не вш. Доля старого лицаря була незавидною. Виняток становили лише п, кому вдалося потрапити радником або вчителем до особи знатного роду. Хоча треба зазначити, що у рiзних народiв ставлення до лицарства вiдрiзнялося; наприклад, в 1сландп старi во1ни були оточенi повагою [14, с. 202-207].
Природно виникае запитання: «Чому старша вiкова група займала маргiнальне становище у сощальнш iерархil середньовiчного суспiльства попри заклики Церкви шанувати батьшв?». На це е дешлька причин. Першi поколшня християнських проповiдникiв заперечили давню латинську традицiю у головному пунктi: послух батьшв мае бути замiнений послухом стосовно Бога. Це пояснюеться тим, що вони творили у той час, коли св1т ще був переважно поганським, а молодь потрiбно було навернути до вiри. Тому непослух стосовно батьшв виправдовувався, якщо треба було слухатися Бога. Згодом, коли християнство у Свропi змщнилося, знову була проголошено правило сишвського послуху, але певним чином це ввдграло свою негативну роль у ставленш до старостi [14, с. 143].
Друга причина полягае в тому, що ставлення до бвдносп, страждань i неповносправносл у середньовiчнiй Свропi суттево вiдрiзнялося вiд сучасного. Злидш возводились до морального достошства, а в бiдних i калшах бачили Божих обранцiв. Церква говорила про ^ховшсть плотi i необхвдносп страждань для очищення безсмертно! душг Цим можна пояснити певною мiрою байдуже ставлення тодiшнього суспiльства до злидарiв, немiчних i калiк, серед яких було немало людей похилого в1ку.
Ще однiею причиною такого ставлення було те, що хоча Церква закликала до милосердя стосовно бвдних, сирщ вдiв i калш, однак серед цих знедолених старi люди не видiлялися в окрему соцiальну групу: для Церкви ус вони були рiвними. За деякими даними, радше допомагали калiкам (наприклад, слшим), нiж старим. Церква не визнавала, що старiсть потребуе окремого ставлення. Деяк священики забороняли старим людям завчасно залишати службу Божу, навiть якщо вони жили далеко в1д церкви [14, с. 128, 154].
Негативне бачення старост домiнувало у християнськ1й лiтературi того часу i у цьому вона була подабна до давньоеврейсько! (Старий Зави), давньоримсько! чи давньогрецько!. Стара людина - ^ховна, бо з вшом накопичуеться к1льк1сть i важк1сть грiхiв. Вважалося, що грiх старо! людини е важчим, шж аналогiчний, скоений молодим. Для багатьох християнських авторiв тих чаев бридота старостi була яскравим символом марноти людського життя. У релтйних колах старший вш розглядався як Боже покарання, прокляття, частина Адамового спадку за людськ грiхи [7, с. 227; 13, с. 303-316; 14, с. 135].
Зрештою, дикость i жорсток1сть деяких звича1в раннього Середньовiччя не вкладалась у християнськ канони, а виховш зусилля Церкви не завжди давали ефект. Наприклад, в Англи та Францп засудженому до страти iнодi з почуття помсти натовп ввдмовляв не т1льки в причастi, а й у споввд. Цим його хотши позбавити можливостi спасiния душ^ обтяжуючи страх смерт1 неуникиiстю пекельних страждань [9, с. 25].
Однак певними прившеями старi люди користувалися 1 в т1 часи. Наприклад, за розпорядженням короля Генр!ха VII на волоцюг та жебрак^в, яким виповнилося 60 рок1в,
накладалися меншi штрафи порТвняно з молодшими. Ця норма поширювалася також на вагiтних, хворих та швалвдв. В подальшому ïx звшьнили вiд примусово1 пpацi i не пере^дували за жебракування, коли вони в пошуках роботи та милостиш ходили кpаïнoю [21, с. 75-76].
В окремих випадках Церква брала до уваги старший вш i допускала для цих людей певн послаблення. Наприклад, за законами сеpедньoвiчнoï Венецiï монахи звiльнялись вiд обов'язку самокатування п1сля 60 рок1в, ш дозволялось ïсти перед визначеним для всix часом [21, с. 75-76].
Чи ввдгравали стаpi люди у ri часи важливi сoцiальнi, полиичш poлi, чи мали вони вплив у суспiльствi? До певно1' мipи так, але це стосувалося далеко не вих. На вiдмiну ввд римського, сеpедньoвiчне право не було прихильним до старих людей. Хоча влада батька була практично необмеженою - вш керував домом i мав право на життя сво1'х дией за аналопею з римськими законами, проте всюди iснували обмеження. Кельтськ1 i геpманськi звича1' ставили хрест на батьшвськш владi з того моменту, коли батько не м^ ïï фiзичнo п1дтримувати, а в швтчному Уельсi такими чинниками були початок служби сина у вшську або досягнення ним 14 рошв. Пiсля цього стара людина втрачала контроль над родиною i повшстю залежала вiд ласки сво1'х piдниx [14, с. 154-155].
Повагою користувалися люди, як1 знали грамоту, що у ri часи було великою рвдшстю. Як правило, це були нечисленш представники середнього i вищого класiв. У суспiльствi вони були хранителями знань i спадкоемност звича1'в, iнoдi - дорадниками, наприклад, коли узгоджували спipнi межi, виpiшували певнi пoбутoвi кoнфлiкти [17, с. 82].
У Ранньому Сеpедньoвiччi старше поколшня вщгравало певну пoлiтичну роль, однак це стосувалось лише духовенства i знатних оиб. Зокрема, при королях юнували ради старшшин (наприклад, у Британп), як1 забезпечували спадкоемшсть державно1' пoлiтики, оск1льки смерть монарха у ранньому вщ у ri часи не була рвдюстю. Так в часи панування династiï Меровшпв (VII ст.) стаpi священики займали почесне мюце у трибуналах i судах. Стаpшi люди виконували також осв^ню та виховну функцiю, зокрема, майбутшх мoнаpxiв виховували в оточенш старих достойник1в i жiнoк знатного походження [14, с. 167-168].
Важливим суспiльним iнститутoм, де старше поколшня займало дoмiнуючi пoзицiï, була Церква. Однак, треба ввдзначити, що хоча серед церковних iеpаpxiв дiйснo переважали люди старшого вiку, при обранш на висoкi цеpкoвнi посади цьому чиннику не надавали жодного значения. Тут щнувалися лише праведшсть життя i мудрють [15, с. 38-46]. Зрештою, як уже згадувалось, це шяк не позначалось на ставленш Церкви до цiеï вiкoвoï категорп.
В XI-XIII ст. ситуацiя з усввдомленням стаpoстi як специфiчнoгo перюду людського життя починае дещо змiнюватися. Образ старо1' людини з'являеться в лггературних творах, iстopичниx xpoнiкаx, теолопчних трактатах, чого не спoстеpiгалoся рашше. Зокрема, з'являються твори Роджера Бекона, Арнольда з Вшланови, Авiценни, де старють аналiзуеться з piзниx позицш - медично1', морально!', нормативно!', симвoлiчнoï, описово1'. Однак тoнальнiсть oцiнoк старост! не змiнюеться: це важкий перюд у житп людини, обтяжений хворобами, злиднями, самoтнiстю, вiдчуттям непoтpiбнoстi, думками про смерть, що наближаеться. У лггературних творах цiеï епохи описи старост! викликають огиду, а repoï старшого вТку переважно антипатичнi. Як i в попереднш юторичний перюд, не дуже цшавляться стаpiстю теологи, визначаючи для ^eï вiкoвoï групи переважно моральт та есxатoлoгiчнi цш [14, с. 176-178].
Пеpioд Шзнього Сеpедньoвiччя (XIV-XV ст.) ознаменувався змщненням екoнoмiчниx та полГтичних позицГй людей старшого вшу в сусп1льствГ. Причиною цього стала пандемТя чуми у Сврот, яка за три роки знищила понад третину населення, переважно дггей i молодь. Частка старих людей у структурТ населення, ïx влада та вплив почали зростати. Це спричиняло напpуженiсть у стосунках та конФлТкти мТж поколТннями. Так було, наприклад, у XV ст. в багатьох мютах 1тали та Франци, де стаpi люди займали кер1вт посади в магiстpатаx [14, с. 223-250].
Сеpедньoвiччя стало епохою усввдомлення стаpoстi як специфiчнoгo перюду людського буття, коли людина всходить вед активнoï дТяльностТ i iïï мае бути забезпечений належний догляд. Це був пеpioд, коли розпочали з'являтися шршТ заклади сoцiальнoï отки закритого типу, що створювалися на основТ пpoфесiйниx об'еднань. Наприклад, в Лондош в 1446 р. з'явився будинок для старих шинкаpiв, а в 1454 р. - будинок для старих моряюв. Аналопчш заклади створили купщ та pемiсники. Вони спшьно оплачували ïx утримання. Свою дТяльшсть
стосовно цього продовжувала i Церква. Зpозyмiло, що к1льк1сть охоплених цими формами соцiального захисту була мiзеpною. Величезна маса старих людей продовжувала жебракувати, однак iдея сощального захисту в пеpiод старост впевнено укоршювалася в сyспiльнiй свiдомостi, а ввдпочинок в останнiй фазi життя став визнаватися як необxiднiсть [14, с. 262-263].
На вiдмiнy ввд доби Античностi, особа старшого вшу в перюд Сеpедньовiччя не викликала поваги: переваги стаpостi в епоху жоpстокостi та насильства нiчого не значили. Сощально значущими стали iншi статyснi характеристики - пеpедyсiм багатство, походження. У сyспiльномy життi riei епохи старша вiкова когорта людей практично була непоминою. Про них важко знайти згадку у джерелах того часу, вони не розглядались як окрема сощальна група. У сощальнш iеpаpxi! вони перебували на самому дш, а з точки зору права не мали жодних привше!в. Хоча стаpшi люди стояли на чолi духовенства, Церква трактувала !х суворо. Важливi соцiальнi pолi (сyдовi, доpадчi, виxовнi, освiтнi) могли виконувати лише представники духовенства та знатш особи. Бiднi стаpi люди виживали завдяки сво!й пpацi i повнiстю залежали вiд ласки сво!х близьких, а самотнi жили з милостиш [14, с. 168].
Зневажливе ставлення до людей похилого вшу можна також пояснити тим, що вони втратили деяк1 важливi сощальш pолi, зокрема, культову та частково виховну. З розвитком християнства щ соцiальнi функци перейшли до слyжителiв Церкви. Подальше погipшения становище старшо! вшово! групи пов'язане з поширенням книг та появою людей, як почали фахово займатися науковою дiяльнiстю, оск1льки це позбавило !х чергових важливих соцiальниx фyнкдiй - хранител1в знань, звича!в, тpадицiй.
З шшого боку, Сеpедньовiччя стало епохою усввдомленпя стаpостi не тiльки як бюлопчного, а й соцiального феномена. У суспшьнш свiдомостi поступово починае утверджуватися думка про необxiднiсть соцiального захисту оиб у цьому пеpiодi життя. Зароджуються i розвиваються iнститyцiйнi форми опши. Якщо на початках Сеpедньовiччя роль установ, де людина похилого вшу могла знайти притулок, ввдгравали лiкаpнi та монастиpi, що мали вщкритий характер, то в шзнш пеpiод ще! епохи виникають спецiалiзованi установи закритого типу. З розвитком медицини лшарш поступово звiльияються ввд невластиво! 1м функци притулку. Цившзацшний занепад Сеpедньовiччя позначився на статуи старост! втратою авторитету, престижу, поваги, багатьох сощальних ролей.
На жаль, певш аналоги з лею епохою простежуються i в наш час (байдужють сyспiльства до проблем старшо! вшово! групи, iгноpyвания !х у засобах масово! iнфоpмацi!, вiддавания батьшв до притулк1в, евтаназiя). Особливо! актуальност набувають дослiджения з соцiально! геронтологи у наш час глобалiзованого суспшьства та масових мiгpацiйниx пpоцесiв, коли у пошуках заpобiткiв батьки ви!жджають за кордон i часто полишають дией (так зване «евросириство») на представнишв старшого поколiния. При цьому люди похилого вшу змyшенi виконувати не властивi !м соцiальнi роль Все це породжуе новi проблеми, а отже, актyалiзyе дослiджения з метою пошуку шляxiв !х виршенпя.
Л1ТЕРАТУРА
1. Грановский Т. Н. Лекции по истории Средневековья / Т. Н. Грановский. - М.: Наука, 1986. - 428 с.
2. Гуревич А. Я. Культура и общество средневековой Европы глазами современников /
A. Я. Гуревич. - М.: Искусство, 1989. - 368 с.
3. Демидов В. П. Старость как социально-философский феномен: автореф. дис. ... канд. фшос. наук: /
B. П. Демидов. - Нижний Новгород, 2005. [Електронний ресурс], режим доступу: http://www. dissercat. com/content/
4. Капська А. Й. Технологи сощально-педагопчно! роботи: навч. помбник / ред. А. Й. Капська. - К., 2000. - 372 с.
5. Карпенко О. Г. Професшна тдготовка майбутшх сощальних пращвниюв в умовах ушверситетсько! освгти: автореф. дис. д-ра пед. наук: / О. Г. Карпенко. - К., 2008. - 44 с.
6. Прокопий из Кесарии. Война с готами. [отв. ред. акад. Е.А.Косминский] - М.: Изд-во АН СССР, 1950. - 515 с.
7. Святий Августин. /Сповщь/ переклад В. С. Бойка; передмова i прим. П. О. Школова. - Х.: Фолю, 2011. - 346 с.
8. Сощальна робота: тдручник /В. А. Полщук, О. П. Бартош-Шчкар, Н. М. Горшна, Г. В. Лещук, О. Ю. Пришляк / за ред. Н. Г.Ничкало. - Тернопшь: ВАТ «ТВПК «Збруч». - 2010. - 330 с.
9. Хёйзинга Й. Осень Средневековья: исследование форм жизненного уклада и форм мышления в XIV и XV веках во Франции и Нидерландах / отв. ред. С. С. Аверинцев / Й. Хёйзинга. - М: Наука, 1988. - 540 с.
10. Холостова Е. И. Социальная работа с пожилыми людьми: учеб. пособие. / Е. И. Холостова. - М.: Дашков и К°, 2003. — 296 с.
11. Ehmer J. Das Alter in Geschichte und Geschichtswissenschaft / U. Staudinger, H. Häfner // Was ist Alter(n)? Neue Antworten auf eine scheinbar einfache Frage. - Berlin; Heidelberg: Springer, 2008. - S. 149 - 172.
12. Gnilka C. Aetas spiritualis. Die Überwindung der natürlichen Altersstufen als Ideal frühchristlichen Lebens. / Christian Gnilka. - Bonn: Cologne, 1972. - 245 s.
13. Luh A. Das „Goldene Zeitalter der Alten"? Alter in historischer Perspektive / Andreas Luh // Zeitschrift für Gerontologie und Geriatrie. - 2003. - Vol. 36. - Issue 4. - S. 303-316.
14. Minois G. Historia starosci / Georges Minois. - Warszawa: Wydawnictwo Marabut, 1995. - 336 s.
15. Swi^ty Benedykt z Nursji / Regula swi^tego Benedykta XXXVII.- Krakow: Zywot, 1993. - S. 38-46.
16. Renson R. Leibesübungen der Bürger und Bauern im Mittelalter / Ueberhorst H. // Geschichte der Leibesubungen / R. Renson. - Berlin; Munchen, Frankfurt, 1980. - S. 97-144.
17. Shahar S. Growing Old in the Middle Ages: Winter Clothes Us in Shadow and Pain / Shulamith Shahar. -London and New-York: Routledge, 2004. - 251 p.
18. Sprandel R. Modelle des Alterns in der europäischen Tradition / Hans Süßmuth // Historische Antropologie Der Mensch in der Geschichte / Rolf Sprandel. - Göttingen, 1984. - S. 110-123.
19. Szatur-Jaworska B., Bl^dowski P., Dzi^gielewska M. Podstawy gerontologii spolecznej // Oficyna Wydawnicza ASPRA - JR. - Warszawa, - 2006 - 322 s.
20. Tacyt P.K. Germania: (Dziela) / Publiusz Korneliusz Tacyt. - Warszawa, 1957. - T. II. - 531 s.
21. Thane P. Das Alter. Eine Kulturgeschichte / Pat Thane. - Darmstadt: Primus Verlag, 2005. - 320 s.
УДК 37.013.42
Л. I. РОМАНОВСЬКА
ВОЛОНТЕРСТВО ЯК ЗАС1Б ПРОФЕС1ЙНО1 СОЦ1АЛ1ЗАЩ1 МАЙБУТН1Х
СОЦ1АЛЬНИХ ПРАЦ1ВНИК1В
Розглянуто питання про загальну i профестну соцiалiзацiю, волонтерську di^bmcmb та ii види за етапами: оргатзащя волонтерськог дiяльностi, ствробтництво вищих навчальних закладiв (ВНЗ) з громадськими оргатза^ями i державними соцiальними службами. Проведено аналiз волонтерськог дiяльностi в зарубiжних крашах Визначено завдання волонтерiв, ят спрямоваш на виховання i соцiалiзацiю особистостi.
Ключовi слова: студентська молодь, загальна соцiалiзацiя, професшна соцiалiзацiя, волонтери, волонтерська дiяльнiсть, види волонтерськог дiяльностi, цттсш орieнтацii.
Л. И. РОМАНОВСКАЯ
ВОЛОНТЕРСТВО КАК СРЕДСТВО ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ СОЦИАЛИЗАЦИИ БУДУЩИХ СОЦИАЛЬНЫХ РАБОТНИКОВ
Рассмотрен вопрос об общем и профессиональную социализацию, волонтерскую деятельность и ее виды по этапам: организация волонтерской деятельности, сотрудничество вузов с общественными организациями и государственными социальными службами. Проведен анализ волонтерской деятельности в зарубежных странах. Определены задачи волонтеров, которые направлены на воспитание и социализацию личности.
Ключевые слова: студенческая молодежь, общая социализация, профессиональная социализация, волонтеры, волонтерская деятельность, виды волонтерской деятельности, ценностные ориентации.
