CC BY
21
ОСВ1ТНЯ ПОЛ1ТИКА У Ф1ЛОСОФСЬКИХ РЕФЛЕКС1ЯХ
Серий ДЕМОШЕНКО
СОЦ1АЛЬНИЙ 1НСТИТУТ ОСВ1ТИ ЯК ОБ'еКТ ПОЛ1ТИЧНИХ В1ДНОСИН
У статтi розглянуто методологiчнi аспекты до^дження освты, освтньог проблематики i пер-спектывктыкы. Зокрема, йдеться про те, що адек-ватт до^дныцьт процедуры можлывi лыше за умов вiдтворення суттсных ознак, особлывостей освты як сощального iнстытуту. До^дження освты також выявыться неповным чы навть необ'ектыв-ным, якщо кноруватыме вплыв сустльно-полтычног сферы на освтнш процес.
Впчизняна освгга набувае все рельефшших ознак визначального фактора суспшьного розвитку Укра!ни, становлення нашо! держави як пов-нощнного й авторитетного суб'екта всесвггнього штелектуального простору. 1з цих причин цiлком зрозумiло, що освiтянськi проблеми i потреби все частiше опиняються в епiцентрi уваги науковцiв, полггиюв та управлiнцiв. Як слушно зазначае В.Г. Кремень, «не створимо конкурентоспроможний освггнш проспр, що властивий найбшьш розвиненим крашам, — втратимо молодь, а, отже, й перспективи державного будiвництва. Втратимо й вищу освггу, оскiльки будемо витiсненi з власного освггянського ринку, не кажучи вже про те, що не зможемо конкурувати на освггянському ринку шших кра!н» [1, 4].
1нший авторитетний науковець у сферi соцiальних наук додае: «Система освгги як важливий соцiальний iнститут за умов глобально! кризи цившзаци виступае стратегiчним фактором i умовою 11 виживання. Розумшня цього в контекстi формування ново! фшософп освiти, адекватно! реалiям сучас-ностi, — нагальна потреба часу. Зазначена обставина зумовлюе необхiднiсть усвщомлення фiлософських засад вищо! освiти, адже саме в !! системi формуеться головний «каталiзатор» процесiв кардинально! мелюраци сус-
пiльного життя, «запобiжник» загрозливого процесу сощально! ентропп» [2, 32]. Пiдсумувати зазначенi свгтоглядш наголоси можна наступним чином: «Найголовшшою i найскладнiшою проблемою нарощування штелектуального потенцiалу суспiльства й особистостi е проблема визна-чення стратеги i розвитку вищо! освiти» [1, 3].
Безперечно, розв'язання зазначено! проблеми невщщльне вiд мiри ефек-тивностi дослщницьких зусиль щодо освгтньо! сфери, яю, у свою чергу, значною мiрою залежать вiд методологiчних пiдходiв, прюритепв та точок зору. Адже вибiр екстенсивного, неефективного чи неевристичного методу дослщження фактично прирiкае подальшу дослщницьку процедуру на тео-ретико-праксiологiчну невибагливють та посереднiсть. Власне, в такому випадку значною мiрою девальвуеться як дослщження в цшому, так i його пропозицiйна складова зокрема.
Сукупнють i динамiка проблем сучасно! освгги дозволяе зробити попе-реднiй висновок: невщ'емними складовими дослщження освигао! сфери, п концептуал1зацп 1 побудови стратеги розвитку мае бути врахування щонаймен-ше двох фактор1в: особливостей 1 законом1рностей сощально! природи осв1ти, а також розгляду генезису, динам1ки освггнього розвитку в контекст1 взаемодп 1з пол1тичним форматом сусп1льного буття. 1гнорування зазначених аспектiв перетворюеться на ютотну перешкоду на шляху адекватних й ефективних дослщницьких процедур як на констатацшному, так i на пропозицшному рiвнях. 1ншими словами, йдеться про очевидну теоретико-праксюлопчну проблему, розв'язання яко! потребуе якомога повнiшого врахування корелятивно-детермшативно! взаемоди: а) соцiального формату освгги; б) специфiки освiти як сощального iнституту; в) 11 залежностi вщ сукупно! ди векторiв суспiльно-полiтичного впливу.
З погляду фшософп, освiта — це трансформащя пе! сукупностi визна-чальних свiтоглядних прiоритетiв, свiтоглядних стереотишв й автоматизмiв суспшьно! свiдомостi, яку Г. Гегель вщрекомендував «духом епохи», яка iнкорпорована в структуру практично! свщомосп, духовний свiт, культуру i ментально-аксiологiчне ество особистостi, котрi визначають праксюлопч-ний вимiр, спрямованiсть i телеологiчну акцентованiсть iндивiда й сощуму. Трансформований засобами освiти «дух епохи» стае стрижневою основою, свiтоглядним пiдмурiвком особистостi, визначае сумiрнiсть людини з епо-хою. Засобом освiти «дух епохи» задае суспiльно прiоритетнi параметри осо-бистостi. Фiлософiя ж освгти визначае, по-перше, суспiльну якiсть i зна-чення таких параметрiв, по-друге, ефективнють И реалiзацli педагогiчними засобами за умов наявного типу культури, по-трете, !хню вiдповiднiсть загальноцивiлiзацiйним прюритетам розвитку людства в метаiсторичному формат!
«Дух епохи» — поняття складне i неоднозначне. У рiзних фшософських системах воно характеризуеться по-рiзному. Разом з тим вщ легендарних «тшей печери» Платона, через «абсолютну щею» Гегеля i «дух капiталiзму Макса Вебера проглядаеться дещо спiльне, що можна витлумачувати
як конструктивну основу, першовиток культуротворення особистосп засо-бами освiти. Основний змют «духу епохи» формуеться, насамперед, як фшо-софське узагальнення, пояснення й ощнка сенсу, причинних зв'язк1в i тен-денцiй розвитку буття людини у свiтi, яке розгортаеться у вщповщних форматах культури. Друга складова — порiвняння зазначеного сенсу з дос-вiдом юторп, тобто iз сенсом буття людини у свт загалом. Третю складову становить прогноз перспективи людського розвитку, його джерел i спону-кальних чинникiв.
Таким чином, «дух епохи» постае фшософським узагальненням найви-датнiших наукових i культурних надбань, виходячи з яких людство вибудо-вуе свою сощальнють, проектуе майбутне, готуе до життя в ньому шдроста-юче поколшня. Фактично «освiта — це юторично перший i найвиразнiший рiзновид культурно! дiяльностi. Вона реалiзуе основне функщональне призначення культури — створювати умови для справжнього людського буття, усвщомленого i творчого, бути головним чинником розвитку особистосп» [3, 32].
Поглиблюючи цю тезу, М.1. Михальченко зазначае: «Освiта як складова культури в широкому розумшш готуе людей до змш у суспiльствi i життi, вчить сприймати змiни як щннють (позитивну чи негативну), скеровуе !хню дiяльнiсть на конструктивнi змши. Освiта формуе уявлення про реальнють як про процес, який вщбуваеться в соцiальному просторi i чаа, шляхом розкриття i розв'язання суперечностей. Ефективнють освiти визначаеться мiрою пщготовленосп людини до змiн, до конструктивних дiй iз розв'язання суперечностей суспшьного розвитку» [2, 52]. Це — перелж сутнiсних ознак освгти як типу, спецiалiзованого рiзновиду суспшьного буття. Най-бiльш важливим, евристичним аспектом слщ визнати принцип розвитку, який акцентуе увагу на факторах, котрi мають виршальне значення для становлення, перспектив освгти й суспшьства як двоедино! системи, що перебувае в тюнш корелятивнiй взаемодп.
Дослщжуючи освiту як необхiдний структурний елемент сощально! дiйсностi, перш за все треба враховувати наступну детермiнативну iерархiю (послiдовнiсть) функцiональних атрибутiв соцiуму: 1) сощальна норматывк-тыка; 2) соцшльт ролi i статусы; 3) соцшльт санкци.
Норма — це юнуючий у даному суспiльствi стандарт, регламентацшний зразок поведшки, певний iнтервал прийнятних дш. Соцiальна норма е зраз-ком, правилом, принципом дiяльностi, визнаним сощумом i в тiй чи шшш формi заданим для виконання його членам. Система сощальних норм забезпечуе впорядкованють суспiльно! взаемодП шдивщв i груп (нормативна штегращя). Соцiальнi норми розрiзняють за способом фжсаци (формальш та неформальнi, усш та письмовi, очевиднi та латентш), за утверсальтстю ди (наприклад, специфiчнi привiле! та загальнозначущi права), за ступенем жорсткостi вымог (обов'язков^ рекомендован^ схвалюванi, прийнятнi i т. ш.). ФункцП норматывных iнстытутiв виконують звича!, права, мораль, суспiльна думка тощо.
Успiшне здшснення сощально! функци тiсно пов'язане з наявнютю в межах вiдповiдного сощального iнституту цшсно! системи стандартiв пове-дшки, необхщних для реашзаци ще! функци. Таким чином, у змютовному форматi соцiальний iнститут е набором цшеспрямовано зорiентованих стандартiв поведiнки конкретних шдивщв у типових ситуацiях, комплекс правил, нормативiв i соцiальних настанов, котрий надае стiйкостi вщповщ-ним формам (напрямкам) людсько! дiяльностi.
Сощальш iнститути призначенi для свiдомого регулювання й оргашзаци жигтедiяльностi людей i перманентного вiдтворення найбiльш стiйких i найчастiше вживаних зразк1в поведiнки, звичок, традицш, котрi передають-ся з поколшня в поколiння. Освiта як сощальний iнститут е органiзованою системою зв'язюв i соцiальних норм, котра об'еднуе значущi суспiльнi цiнностi й процедури, що задовольняють основнi потреби суспшьства. У да-ному визначенш пiд суспльними цтностями слiд розушти iдеi' i цiлi, котрi подшяються суспiльством, пiд суспльними процедурами — стандартизоваш зразки поведiнки у групових процесах, а пiд системою сощальних зв'язшв — сукупнють соцiальних ролей i статусiв, завдяки яким ця поведшка здшсню-еться й утримуеться в певних межах.
З'ясування специфжи освiти як соцiального iнституту зумовлюе потребу врахування функщонального призначення явища соцiальноi' iнститу-цiональностi. Отже, головною функщею сощального iнституту е закршлення й вщтворення певно! нормативютики (моделi, алгоритму) суспiльних взае-мин. Ця функщя пов'язана зi стандартизащею поведiнки i соцiальних зразкiв. Будь-який сощальний шститут виникае i функцюнуе, виконуючи ту чи iншу сощальну потребу. Якщо така потреба набувае очевидних ознак, то це виявляеться необхщною пщставою для створення сощального шституту; якщо ж соцiальна потреба незначна чи взагалi вiдсутня (зникае), то юнування соцiального iнституту втрачае сенс: протягом якогось часу за шерщею вiн ще продовжуе функщонувати, проте врештi припиняе свое сощальне буття.
Наприклад, останнiм цвяхом у домовину сощального шституту дво-рянських дуелей честi виявилися два фактори: по-перше, дворянство почало iнтенсивно зникати, поступаючись мюцем буржуазй, по-друге, вщбулося iстотне корегування уявлень про сам сенс з'ясування стосунюв засобом пролиття кровi (чи не найепатажнiшим був вибiр збро! Авраамом Лiнколь-ном, який зажадав кидатися картоплею з вщсташ 20 метрiв).
Водночас у суспшьста iснують iнститути, покликанi до життя вiчними (трансчасовими) цiнностями; вщтак, iнститути, що вiдповiдають такому типовi цiнностей, також вiчнi (принаймнi, настшьки тривалi, наскiльки довго iснуе сама суспшьна форма об'еднання людей). Йдеться щонайменше про сiмейнi, полiтичнi, економiчнi, освiтнi та релiгiйнi iнститути. Оскшьки останнiм часом цiнностi процедури наукового життя набули вкрай важливих для функщонування соцiуму i високостандартизованих ознак, остшьки
до найважливших соцiальних iнститутiв здебiльшого зараховують також шститут науки.
Втiм, слщ зазначити: якщо соцiальний iнститут вщдзеркалюе трансча-совi цiнностi, але неефективно виконуе сощальну потребу, то вш дискреди-туе себе i його фактичний сощальний статус може виявитися ютотно пщр-ваним. Освiтi та уам причетним до не! варто мати це на увазь Сощальний шститут — це своерщна форма людсько! дiяльностi, заснована на певних свггоглядних прiоритетах, iдеологi!, системi правил i норм, а також на розви-неному соцiальному контролi за !хшм виконанням. Iнституцiалiзована дiяльнiсть здшснюеться людьми, органiзованими у групи чи асощаци, в яких проведена структуризащя на статуси й ролi вщповщно до потреб соцiально! групи або суспшьства в цiлому.
1нтернал1защя — це процес, у ходi якого шдивщ вивчае i сприймае як обо-в'язковi для себе особысто сощальш цшносп й норми поведшки, що мають статус доцiльних у вщповщнш соцiальнiй групi чи в суспiльствi в цiлому. Зазначений процес вщбуваеться шляхом засвоення, перетворення зовшш-нiх цiнностей i норм у глибою внутрiшнi переконання. Практика закршлен-ня соцiальних вiдносин полягае у створенш сыстемы ролей i стату^в, котрi вимагають вiд iндивiдiв певних правил поведшки у вщповщних сощальних ситуацiях i вiдносинах, а також у визначенш й застосуваннi сыстемы санкцш з метою досягнення неухильного виконання бажаних правил поведшки. Системи ролей, статуав i санкцiй функщонують у форматi соцiальних ш-ституцш, якi вiдповiдають за перебiг найскладшших i найважливiших для суспiльства сощальних зв'язюв. Саме соцiальнi iнститути тдтримують спiльну дiяльнiсть iндивiдiв i визначають стшю зразки поведiнки, iде!, сти-мули, прiоритети тощо.
У процеа суспiльно! практики iндивiди з метою задоволення сво!х потреб знаходять певш зразки й шаблони поведiнки, котрi поступово в ре-зультатi повтору й оцшки (переоцiнки) перетворюються на стандартизоваш звички й ритуали. Згодом щ шаблони й зразки поведшки починають пщтримуватися суспiльною думкою, сприймаються й набувають нормати-зованих, узвичаених i узаконених ознак. На цш основi й розробляеться сыстема санкцш. Санкци — це заохочення i покарання, котрi пов'язанi з виконанням норм. Вони бувають формальш, неформальш, позитивнi, нега-тивнi. Фактично сощальш санкци виявляються реакщею суспiльства на поведшку iндивiда (групи, частини суспшьства), яка вщхиляеться (як у негативному, так i в позитивному сенсi) вiд соцiальних очiкувань, норм i цiн-ностей.
Соцiальнi санкцП покликаш здiйснювати функцiю сощального контролю — нормативно! регуляцп поведiнки людей у сощальних системах, меха-шзму пiдтримання суспiльного порядку, котрий мютить норми i санкцi!. Сощальный контроль — це сукупнють процесiв у суспшьств^ завдяки яким забезпечуеться слщування певним зразкам життедiяльностi, а також дотри-мання обмежень у поведшщ, порушення яких негативним чином познача-
еться на функщонуванш сощально! системи в цшому. Такими зразками й обмеженнями е системи щнностей, правовi i моральш норми, адмшютра-тивнi настанови, традицп, звича! тощо. Соцiальний контроль забезпечуе адекватнють поведiнки членiв суспiльства взаемним оч^ванням.
Сутнiснi аспекти, перебiг становлення сощального iнституту назива-ються шститущал1защею. Iнституцiалiзацiя — це процес визначення й закршлення соцiальних норм, правил, статуав i ролей, зведення !х до спiльного знаменника сощально! системи, спроможно! дiяти в напрямку задоволення суспiльних потреб. Iнституцiалiзацiя — це замша спонтанно! й експериментально! поведшки на поведiнку передбачувану, котра очжу-еться, моделюеться i регулюеться. 1ншими словами, це процес, завдяки якому певш види соцiально! практики виявляються достатньо регулярними, щоб структурно оформитись як шститути.
Найважливiшими передумовами iнституцiалiзацi! як формування i становлення сощального шституту е: 1) виникнення певних суспшьних потреб у нових умовах i типах соцiально! практики, а також вщповщних соцiально-економiчних та полгтичних умов; 2) розвиток необхiдних орга-нiзацiйних структур i пов'язаних з ними норм та правил поведшки; 3) iнтерналiзацiя шдивщами нових сощальних норм i цiнностей, формування на цш основi нових потреб особистосп, цiннiсних орiентацiй та очiкувань. Завершенням процесу шститущалiзацii е новий вид суспшьно! практики. Таким чином, формуеться новий набiр ролей i санкцш з метою реалiзацi! соцiального контролю за вщповщними типами поведiнки.
Процес iнституцiалiзацli, тобто творення соцiального шституту, склада-еться з кiлькох необхщних, послiдовних i закономiрних етапiв:
1. Виникнення потреби, задоволення яко! вимагае оргашзованих дiй.
2. Формування цшей, що покликанi задовольнити спiльнi потреби.
3. Виникнення сощальних норм i правил у процеа стихiйно! сощально! взаемодП, котра здiйснюеться методом спроб i помилок.
4. Виникнення процедур, зумовлених нормами i правилами.
5. Iнституцiалiзацiя норм, правил i процедур — тобто !х прийняття, засво-ення i практичне застосування з метою пщтримання нормативного алгоритму функщонування соцiально! дiйсностi.
6. Встановлення системи санкцш з метою пщтримання норм i правил, диференцшоване застосування !х у рiзних випадках.
7. Створення системи статуав i ролей, котрi охоплюють усiх членiв шституту.
Таким чином, кшцевим результатом процесу iнституцiалiзацi! можна вважати створення вщповщно до норм i правил ч^ко! статусно-рольово! структури, пiдтримано! бшьшютю учасникiв цього процесу. За вщсутносп iнституцiалiзацli та соцiальних iнститутiв жодне сучасне суспiльство iсну-вати не у змозь Це пояснюе, чому спонтанш протистояння перетворюються у високоформалiзованi спортивнi поединки, iнстинктивна сексуальнiсть — у ам'ю, а прагнення вщнайти iстину — в повноцiннi науковi дослiдження.
Сощальш iнституги е символами, атрибутами й iмперативами впорядко-ваност й оргашзованосп соцiуму. Що стосуеться соцiального шституту освiти, то BiH не е винятком 3i сформульованого правила. Кризовють його бугтевостi значною мiрою зумовлена втратою чи невизнaченiстю символ1ч-них, атрибутивних та iмперaтивних ознак, а вихщ i3 кризового стану — з ix набуттям, унормуванням, суспшьною прийнятнiстю, переконливiстю та те-леолопчною мотивовaнiстю.
У цьому контекстi варто пригадати, що Г. Гегель у «Феноменологи духу» наголошував на доцшьноста розмежування освiти «прaктичноi» та «теоретичной. Перша формуеться у людини в результaтi i"i пiдключення до чужого свггоглядного i досвiдного надбання. Коли цей чужий розум i досвiд набувае ознак сaмовiдчуття суб'екта шзнання, остaннiй стае його ноаем — тобто чужий стереотипiзм стае невщдшьним вiд нього. Що ж стосуеться теоре-тично'1' освiти, то вона, на переконання Гегеля, покликана виводити суб'екта шзнання за межi безпосереднього знання; ii сутнють полягае в тому, щоб навчити ощнювати дiйснiсть, виявляти ii критерii, узагальнювати i система-тизовувати i"i.
Е. Гусерль акцентував увагу на шшому aспектовi: вiн iнтерпретувaв освiту як habitus — сукупнють засвоеного протягом життя досвiду. Це може бути теоретичний досвщ, практичний чи аксюлопчний. Глибинна мета кожного соцiуму полягае в тому, щоб на шдивщуальному рiвнi кожен член сус-пшьства засво'1'в якомога Грунтовшший теоретико-праксюлопчно-аксю-лопчний досвiд. Власне на освiту й покладена функцiя своерiдного шстру-мента, засобу досягнення тако'1' мети.
Подш системи освiти на телеологiчну, змютовну, функцiонaльну i ре-зультуючу пщсистемш склaдовi в цiлому не викликае заперечень. У цш функцiонaльнiй комплексност телеологiчна пiдсистемa задае мету, щннос-тi, норми, iдеaли й настанови освггнього процесу; змктовна окреслюе значення i смисли освiтнix процедур; функциональна вщповщае за техноло-гiчнi (методичш) способи реaлiзaцii мети освiтнix зусиль; результуюча фж-суе сукупнiсть результапв цiлереaлiзaцii.
У нашому випадку найбшьше дослiдницьке значення мае телеологiчнa пщсистема освiтньоi системи, в контекстi яко'1' слiд зазначити, що дослiд-жуючи проблематику соцiaльноi аном11', Роберт Мертон увiв у науковий обiг термш «поведiнкa з вiдxиленнями». В1н означае неузгоджешсть, розба-лaнсовaнiсть взаемод!!' м1ж породженою соц1окультурним фундаментом метою та сощально оргaнiзовaними засобами i"i досягнення. Мета — це те, до чого, з погляду загальносуспшьних потреб, необхщно прагнути. Засоби ж ощнюються п1д кутом зору ефективностi зусиль 1з досягнення мети. Зг1дно з Мертоном, рiвновaгa м1ж метою та засобами пщтримуеться доти, доки суспшьство задоволене як сформульованою метою, так i нормативними засобами ii досягнення.
Здебiльшого освiтa асоцшеться 1з засобом, iнструментом досягнення сусшльно!' мети. Щоправда, це зовс1м не означае, що освгга не мае влaсноi
мети: як сош^ьному iнститyтy 1и y повнш мipi пpитaмaннa телеологiчнa склaдовa. Причому, метa фyнкцiонyвaння освiти тa сyспiльствa не зaвжди спiвпaдae — зокpемa, в детaляx, y кон'юнктypниx особливостяx цiльовi aкценти освiтнього тa зaгaльносyспiльного розвитку можуть iстотно вiдpiз-нятися, i це чaсто призводить до конфлжту iнтеpесiв, який викликae yпpaвлiнськy нaпpyгy i нaвiть генеpye шиpокофоpмaтнi кризи. У дaномy контекстi слщ нaголосити нa пpовiднiй pолi сощуму, який покликaний своeчaсно yзгоджyвaти, гapмонiзyвaти свою мету з конкpетно-iстоpичними особливостями фyнкцiонyвaння соцiaльниx iнститyтiв.
Подiбним до мертошвсько!" «поведшки з вдаиленням» e теpмiн «де-вiaцiя» — сош^ью явищa, вчинки й дiяльнiсть, котpi не вклaдaються y paмки норм, прийнятт y дaномy сyспiльствi. Першим до проблеми вдаи-лення вщ соцiaльниx норм звернувся Емiль Дюркгейм y свош пpaцi «Сaмо-губство» (189У). Вiн нaвiть yвiв новий термш — аном1я (тобто зaпеpечення норми, стaн сyспiльствa, зa якого для його члешв втpaченa зтачущють соцiaльниx норм i pеглaментaцiй). Згщно з Дюркгеймом, aномiя нaйчaстiше зумовлета сyпеpечливiстю сyспiльствa, котре пеpебyвae та стaдiï штенсив-но'1' соцiaльно-економiчноï, кyльтypно-спaдкоeмнiсноï чи щншсно-етично!' тpaнсфоpмaцiï.
Aномiя виникae тодi, коли стapi норми вже зpyйновaно, a новi aбо ще не сформув&лися, aбо не утвердилися як сyспiльно н^ежний чинник. З чи-мось подiбним доводиться мaти спpaвy в сyчaснiй Укpaïнi: попередш норми фyнкцiонyвaння як соцiyмy в цшому, тaк i освiти зокpемa, вже вочевидь виявили свою недieздaтнiсть, y той чaс як новi ще не нaбyли yстaленого фоpмaтy, що стpyктypизye фyнкцiонyвaння сyспiльноï дшсносп зa aномiч-ним принципом.
Фyндaментaльним зaсобом, кpитеpieм фyнкцiонyвaння соцiyмy, згiдно з тим же Дюркгеймом, ввaжaeться солiдарнiсть. Якщо для apxa'1'чного сус-пiльствa пpитaмaнний меxaнiчний тип солiдapностi (коли солдаризуються подiбнi iндивiди), то для сyспiльствa бypжyaзноï епоxи xapaктеpний iнший тип солдарносп — оpгaнiчний, який поeднye iстотно вiдмiнниx, yнiкaльниx iндивiдiв. Влaсне, незaвеpшенiсть i неостaточнiсть пеpеxодy до оргашчно1" солiдapностi виявляeться нaйчaстiшою причиною aномiï, оскiльки сус-пiльство та шляxy тpaнсфоpмaцiï об'eктивно детеpмiнye певну дезоpieн-тaцiю iндивiдiв щодо сус^льн^ норм. Це цiлком пpитaмaнно й сyчaсномy укряхнському сyспiльствy тa його освггнш сфеpi, якiй доцiльно якомога pетельнiше вpaxовyвaти солiдapизaцiйний aспект, мaти нa yвaзi, що кожен недолж стaновлення освiти негaтивним чином познaчaeться нa солiдapи-зaцiйномy стaтyсi i пеpспективax соцiyмy.
Як освiтa, тaк i соцiyм — це явищa динaмiчнi. Втiм, xapaктеp, спрямо-вaнiсть тa iнтенсивнiсть тaкоï динaмiки можуть бути i здебшьшого бyвaють piзними. Для познaчення циx вiдмiнностей y соцiaльнiй нayцi iснyють тaкi поняття, як «соцiaльнa динaмiкa», «соцiaльнi змши», «соцiaльний розви-ток», «соцiaльний прогрес», «соцiaльний регрес» i т.п. З методолопчного погляду принципово вaжливо з'ясyвaти змiст циx кaтегоpiй.
Поняття «сощальна динамжа» y нayковий оби* yвiв Огюст Конт, визна-чивши його як сощальний рyx, змшу стaнiв сyспiльниx явищ i сyспiльствa в цiломy. Близьке до нього за смислом поняття «сощальш змши». Воно вщоб-ражае порyшення тотожносп соцiaльного явища чи процесy iз самим собою або ж iз подiбними соцiaльними явищами та процесами. Будь-яке явище в 6удь-який момент тотожне собi, однак з часом така тотожнють порyшyeться, i це пщлягае дослiдженню, плануванню i прогнозуванню. У випадку з понят-тям «сощальний розвиток» слiд зазначити, що воно вщдзеркалюе незворот-нi, цшеспрямоваш, зaкономiрнi змiни соцiaльниx явищ i процеав, в резуль-тaтi чого останш переxодять у новi якюш стани (змiнюeться ïxнiй склад та структура).
Визначивши поняття «сощальна динамжа», «соцiaльнi змiни», «сощаль-ний розвиток» та 1хне спiввiдношення, варто розглянути змют i спрямо-вaнiсть сощального розвитку. 1стотною xaрaктеристикою процесiв розвитку вважаеться фактор часу, оскшьки, по-перше, тшьки час виявляе спрямова-нють розвитку, тому iсторiя нayковиx уявлень про розвиток починаеться лише з rax шр, коли сформулювалися теоретичш уявлення про спрямова-нiсть часу. Як результат — у сощальнш наущ викристaлiзyвaлися двi концепций два типи поглядiв на розвиток суспшьства: еволюцiонiзм та марксизм. На 1хнш основi сформувалися двi течи' — реформютська та революцiйнa.
Що становить методолопчну основу для визначення xaрaктерy та спря-мовaностi сощального розвитку в цшому й освгти як соцiaльного iнститyтy зокрема? Очевидно, щею основою може слугувати вчення Гегеля про розвиток, на пiдстaвi якого формулюються тай сутнюш xaрaктеристики соцiaль-ного розвитку:
1) за сво'1'м xaрaктером соцiaльний розвиток становить кшьюсне накопи-чення такт змiн у соцiaльниx явищax, процесax та сyспiльствi в цiломy, яй на певному етaпi (коли буде порушена мiрa, яка xaрaктеризye 1хню стaлiсть), призведуть до якiсниx змш дaниx явищ, процесiв та суспшьства в цшому;
2) джерелом сощального розвитку е боротьба протилежностей: сощального прогресу та сощального регресу. Сощальний прогрес — це послщов-не сxодження до все складиш^ форм суспшьного життя, яке здшсню-еться в результат! розв'язання суперечностей, породжент попередшми етапами i фазами суспшьного розвитку. Сощальний регрес — це антипод, антагонют сощального прогресу;
3) сощальний розвиток суспшьства, тим бшьше його структурно елемен-пв (держави, iнститyтiв, оргaнiзaцiй), здшснюеться не по прямiй лiнiï вщ нижчого стану до вищого, а по сшраль Це означае, що не завжди i не в усьому в боротьбi прогресу з регресом перемогу святкуе прогрес: наприклад, дiяльнiсть окремиx оргaнiзaцiй держави може бути реакцш-ною, також можливий тимчасовий вiдстyп назад i суспшьства в цшому. Iсторiя знае чимало тaкиx приклaдiв, однак загалом суспшьний розвиток прямуе вгору, домiнyючa тенденщя його розвитку — рyx у напрямку до
все вищо! органiзацi! суспiльного життя. Втiм, динамжа висхiдного становлення може мати надзвичайно широкий дiапазон швидкостей, що вгдкривае перед суспiльством та його сощальними iнститутами надзвичайно велик1 можливостi для концептуаизацп генезису розвитку.
Адекватнiсть дослгдницьких процедур зумовлена врахуванням особливостей освгти не лише як соцiального шституту, а й також як об'екта полгтичних зусиль, прiоритетiв тощо. Проблемнють практично! реалГзацп цiе! вимоги полягае у певнш теоретичнiй невизначеностi полГтично! сфери. Показовою iлюстрацiею тако! тези може слугувати та обставина, що дефшь щя полiтики не була структуризована нi Макiавеллi, нi Сшнозою, нi Мон-теск'е, нi Руссо, ш Гегелем, хоча головним чи одним з головних предмет !хшх роздумiв i творiв була саме полГтика.
I в цьому немае шчого дивного, оскiльки поняття полгтики надзвичайно об'емне, глибоке i всеосяжне, щоб його можна було втиснути в межi дефшь ци, незалежно вiд того, якою розлогою та не була б. Тому будь-яке визначення полгтики — це скорше не дефшщш, а чергова спроба вщслати до тiе! основи, на якш полiтика вибудовуеться, довкола яко! вона функцiонуе, якою вона перманентно породжуеться Г завдяки якш розвиваеться. Такою основою е певна форма людсько! асощаци — перш за все, держава, ¡з глибинних життевих сил Г потреб яко! полгтика Г виникае як найбшьш повне та дГеве !! вщдзеркалення. Саме тут слГд шукати глибинш витоки полгтики. МГж шшим, цей висновок первюно мютиться ще в аристотелГвськш формуй, згГдно з якою людина за своею природою ¡стота полГтична, суспгльна.
Як зазначав Морю Дюверже, «полгтична теорГя коливаеться мГж двома драматичними штерпретащями полгтики. ЗгГдно з одшею, полгтика — це кон-флжт, боротьба, в якш тг, хто володае владою, забезпечують собГ контроль над суспгльством Г отриманням благ. Вщповщно до шшого погляду, полгтика — це спроба здшснити правлшня порядку Г справедливостг. Перше розумшня слугуе збереженню привгле!в меншостг за рахунок бгльшостГ Друге ж розумшня означае забезпечення штеграци вах громадян у сощум» [5, 106].
Перше розумшня значно бгльш поширене серед дослщниыв суспгльних дисциплш. Зокрема, у пращ «Полгтика як покликання Г професГя» Макс Вебер зазначав: «Полгтика означае прагнення до участг у владГ або до вияв-лення впливу на розподгл влади» [4, 646]. Втгм, друге розумшня полГтики, яке акцентуе увагу на справедливосп й пошуковГ сощальних солщаритетгв, значно перспективнее Г бгльш прийнятне шд кутом зору потреб суспгльства в цглому, оскгльки воно виявляе Г заохочуе максимальне розкриття шдивщуальних потенщалГв Г !хне взаемне тдсилення.
Полгтичш способи дГяльностг, поведшки Г мислення володшть специ-фГчною властивютю ¡снувати поза шдивщуальним контролем. Втгм, вони не лише ¡снують поза контролем шдивща, а й надглеш певною примусовою
силою, завдяки чому нав'язуються незалежно вщ волi й бажання окремих суб'екпв чи навiть соцiальних iнститутiв.
Полгтика, таким чином, виступае щодо шдивщв як зовнiшня необхгд-нiсть. Полгтичний факт конституюеться на пiдставi пе! публiчно! примусо-во! сили, яку вш мае або спроможний мати над шдивщами. Тут слiд пщкрес-лити слово «публГчно!», щоб вщокремити полiтичний факт вiд простих сощальних фактiв, як1 не володiють такою публiчною примусовою владою, а мають лише частково примусовий характер. Наприклад, так звана «полггика дружини щодо чоловжа», незважаючи на термш «полгшка», все ж, е звичайним сощальним фактом, але аж шяк не фактом полгтичним.
Суттсть полтычных вiдносын полягае в тому, що щ вщносини виникають мГж учасниками соцiальних спгльнот у процесi реалiзацii ними сво!х шдивь дуальних, групових Г загальних iнтересiв, а також потребують використання засобiв пщпорядкування державг У цьому полягае своерщнють полгшчних вщносин у порГвнянш з шшими видами суспгльних вгдносин, !хня специ-фжа як форма дГяльност й оргашзаци людей. Вгдтак, освгта як об'ект полгшчних вгдносин не лише може, а й повинна за лопкою суспшьно! життедГяльносп зазнавати цглеспрямованого впливу, ютотного корегування з позицш загальносуспгльних штереав Г прюритепв розвитку.
Шд суб'ектом полтычных вiдносын розумшть носГя предметно-практично! дГяльносп, який володГе свщомютю Г самосвщомютю (усвгдомленням самого себе) й у зв'язку ¡з цим — спроможнютю до осмислених, цглеспрямо-ваних дш. 1ншими словами, ознаку суб'ективносл становить володшня самосвщомютю, усвщомленою метою Г спроможнютю до дш задля реалГзаци мети. Представники одних напрямыв фшософи як суб'екти полгшчних вгд-носин визнають лише людських шдивщв, прихильники шших напрямыв — як шдивщв, так Г складов! елементи суспгльства. Ми виходимо з того, що нолями предметно-практично! дГяльност можуть бути як шдивщи, так Г сощальш групи, об'еднання Г навгть спшьноти.
Суб'екти полГтики надзвичайно рГзномаштш. Здебгльшого !х подгляють на двГ основш групи. До першо! вгдносять об'ективно юнуючГ основш сощальш спшьноти й одинищ: народ, класи, прошарки, наци, сощальш, рель гшш, професшш, демографГчш групи та шдивщи. Кожен ¡з цих сощальних суб'екпв володГе власним специфГчним штересом, який Г спонукае його до участ в полгшщ. Цю групу називають первыннымы суб'ектамы полтыкы.
Другу групу суб'екпв полгтики утворюють сощальш шститути й оргашзаци, яы формуються людьми Г !хшми спшьнотами з метою участ в полгшщ. Вони називаються полГтичними шститутами, до яких здебгльшого вщносять органи держави, полгшчш парти, суспшьш оргашзаци Г рухи. Ус вони вторынт щодо суб'екпв полгтики першо! групи, оскшьки створюються з метою опосередкованого вираження полгшчних штересГв рГзномангтних сощальних груп, нацш, народГв тощо.
Об'ектамы полтычных вiдносын е т елементи предметно-практично! сфери сощуму, на яы скероваш зусилля суб'ектГв полгшчних вгдносин.
Освгта може бути як суб'ектом, так Г об'ектом полгтичних вщносин. З огляду на цю обставину перспективи розв'язання проблем освгтньо! галузГ значною мГрою залежатимуть в першу чергу вГд двох факторГв: по-перше, вщ усвГдом-лення полГтичною сферою шструментально-функцюнального покликання Г можливостей освгти, якомога повшшого !х використання, по-друге, вщ ак-тивноси сощального шституту освгти, оскгльки вш може не лише пасивно очжувати адекватних полгтичних вердиктгв, а й генерувати, формувати !х, забезпечувати неухильнють ефективного функцюнування як сощального шституту освгти зокрема, так Г сощуму в цглому.
Не зайвим виявиться й акцентування уваги на об'ектнш складовш освГтнього буття. У цьому випадку доцшьно пщкреслити сощальну вщповь дальнють суб'ектГв полГтичних вщносин, потребу напрацювання ними Г впровадження в життя Грунтовних цглепокладаючих зусиль ¡з трансформацп освгтньо! сфери шд кутом зору належного, оптимального статус-кво.
Л^ература:
1. Кремень В.Г. бдшсть завдань реформування й забезпечення стабiльностi — запорука розвитку вищо! освiти // Фшософш освiти ХХ1 столiття: проблеми й перспективи. — К., 2000.
2. Михальченко М.1. Фiлософiя освгти i соцiокультурна теорiя // Фiлософiя освiти ХХ1 столiтгя: проблеми й перспективи. — К., 2000.
3. Пазенок В.С. Фшософсько-методолопчш засади сучасно! вищо! освгти // Фiлософiя освгти ХХ1 столiття: проблеми й перспективи. — К., 2000.
4. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избр. произв. — М., 1990.
5. Ильин М.В., Коваль Б.И. Что есть политика и что — наука о политике (опыт нетрадиционного обзора) // Полис. — 1991. — № 4.
Сергей Демошенко. Социальный институт образования как объект политических отношений
В статье рассмотрены методологические аспекты исследования образования, образовательной проблематики и перспективистики. В частности, речь идет о том, что адекватные исследовательские процедуры возможны лишь в условиях отражения сущностных признаков, особенностей образования как социального института. Исследование образования также окажется неполным или даже необъективным, если проигнорирует влияние общественно-политической сферы на образовательный процесс.
Serhiy Demoshenko. Social Institute of Education as an Object of Political Relations
The article deals with the methodological aspects of the educational study, educational problems and future prospects. In particular, it is stated that adequate research procedures are possible only on the assumption of essential features reproduction, peculiarities of education as the social institute. Educational study will not be complete or even biased, if it ignores the impact of social and political sphere on the educational process.
