CC BY
17
Л1НГВ1СТИКА
УДК 81'373.74
О. А. Мороз
«СЛОВО» ЯК КЛЮЧОВЕ ПОНЯТТЯ В ПОЕТИЧНОМУ ДИСКУРС1 ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
У статт1 досл1джено ключове поняття «слово» як важлива текстотвгрна одиниця поетичного дискурсу Тараса Шевченка. У цьому зв 'язку розглянуто особливост1 ключового слова як одиниц1 лтгвокультурологИ. Вивчено на основ1 контекстног реалгзацп лексеми «слово» усг гг можливг смисловг нашарування. Визначено чинники символгзацИ образу слова.
Клю^о^^ слова: текст, ключове слово, текстотвгрна одиниця, дискурс, конотацп, контекстне оточення.
У художньому текст слово перетворюсться на особливу одиницю, значення яко! «видозмшюеться, набувае додаткових вщтшюв» [12, с. 100]. Крiм того, таке слово вбирае в себе найважливiшi смисли, визначаючи безмежну палiтру думок, настро!в, переживань та оцiнок, що !х висловлюе автор. Слово виходить i на рiвень об'ективацп, адже у свщомосп «кожного народу живуть певш поняття-символи, якi вiдбивають своерiдне розумшня зв'язку речей i подiй» [13, с. 56]. Ця система понять-символiв посiдае особливе мiсце й у Шевченковому поетичному баченнi й багато в чому позначилася на словесно-образнш структурi його творiв [13, с. 56]. З-помiж таких символьних понять важливу роль у Шевченка ввдграе така лексична одиниця, як «слово». У вимiрi лiнгвокультурологГi та лшгвопоетики поняття слова як ключового недостатньо опрацьоване, що вповш стосуеться й специфши функцiонування «слова» у текстах Тараса Шевченка. У зв'язку з цим вважаемо тему розвщки актуальною.
Ниш поширеним явищем стало звернення до концепту «слово» [7, с. 7]. Слово як ключова одиниця поставлене в центрi духовних пошуюв украшсько! лiтератури друго! половини ХХ - початку ХХ1 столiття, а також i мае давню традищю [12, с. 123], що !! презентуе й поетичний дискурс Тараса Шевченка.
У вимiрах сучасно! лшгвютично! парадигми осмислення мовно! особистостi Тараса Шевченка не перестае бути актуальним питанням. Своерщне вчення про слово та «наука про рщномовш обов'язки» (уживаючи щодо цього вислiв I. Опенка), виразно актуалiзуються крiзь призму Шевченково! мови. У творчому доробку поета немае спещальних вiршiв, присвячених украшськш мовi, але !! образ присутнш скрiзь: у жшочих плачах i стражданнях, у звитязi гайдамакiв, у роздумах лiричного героя тощо. Насамперед украшська мова викристалiзовуеться через ключове поняття слова. Отже, дослщження особливостей структурно-семантично! й асощативно! реалiзацii ключового образу «слово» становить мету пропоновано! розвщки. Досягнення визначено! мети передбачае розв'язання таких завдань: 1) теоретичне осмислення поняття «ключове слово»; 2) установлення метафоричних контекспв вияву поняття; 3) визначення додаткових смисшв ключового слова; 4) характеристика асощативних смисшв ключового образу й контекстного оточення, яке сприяе !х виформуванню; 5) специфша концептуалiзацii слова як стрижневого поняття.
Феноменальнiсть й унiкальнiсть Тараса Шевченка спонукае науковцiв до нових осмислень його мовотворчосп. Як зауважила О. Забужко в межах лекцп «Шевченко у ХХ1 столiттi: спроба перезавантаження», виголошенiй перед студентами Киева, увага сучасниюв до творчостi митця е «суто шту'тивною потребою звернутися до поетового силового поля як найбшьш потужного, ушверсального, загадкового, духовно поживного в модерний перюд украшсько' культури» [3]. Цiлком погоджуемося i з думкою Т. А. Космеди, що мовний генш Тараса Шевченка ще не розшифровано, «незважаючи на юнування численних праць, присвячених рiзним аспектам його лшгвокреативно'' дiяльностi» [8, с. 174].
Для лшгвютично'' шевченкiани важливими е розвщки Н. В. Гуйванюк, С. Я. Ермоленко, Т. А. Космеди, А. К. Мойаенка, Л. I. Мацько, Н. М. Сологуб,
B. М. Русашвського та ш. Попри величезну кшьюсть праць, що 1'х презентують як названi автори, так i багато iнших не згаданих, мовна особистють митця й надалi лишаеться актуальною, особливо в контекст сучасно'' мовно'' ситуацп в Укрш'ш, коли держава не мае моделi мовно'1' полiтики, а певна частина спшьноти вiдверто зневажае укра'нську мову, укра'нське слово. У зв'язку з цим вважаемо, що актуалiзацiя поняття слова як ключового у Шевченковому поетичному мисленш дозволить усвщомити цiннiсть рiдного слова, незмiннiсть рщно! мови. Такими були цi категори у часи великого Кобзаря, 1'х вартють слiд доводити й сьогодш.
Теорiя «ключових слiв» не нова для лшгвютики XXI столiття, однак вона вщкрила, як переконаний В. Кононенко, «перспективи дослiдження лшгвокультурно'' проблематики, що грунтуеться на функцп вербалiзацii понять ... у твореннi нащонально орiентованого культурного простору» [6, с. 3]. Культурно зумовленою, поза сумшвом, е текстова поетична площина Тараса Шевченка.
Ключовi слова традицiйно тлумачаться як провщш одиницi текстового рiвня. У них закодовано глибинний змют, об'ективного та суб'ективного плану. Ключовi слова виходять i на обрп нащонально' свiдомостi, адже «це слова, особливо важливi й показовi для окремо взято! культури» [1, с. 35].
Певне слово як ключова одиниця тексту не юнуе iзольовано, i його асощативно-образний смисл розкриваеться завдяки «внутршньотекстовому розширенню» [4, с. 192]. Контекст, так би мовити, нашаровуеться на слово, залишае свш вiдбиток на ньому у виглядi додаткових смислiв, конотацiй. Семантична трансформащя ключового слова пов'язана з особливостями сполучуваносп лексеми, а також i з асоцiативним рiвнем, що виявляеться нерiдко iмплiцитно.
Слово як компонент укра'нських творiв Т. Шевченка, за тдрахунками
C. Ермоленко, зус^чаеться 178 разiв [2, с. 63]. У кожному випадку воно набувае рiзних вщтшюв значення, набувае своерщних конотацiй. При цьому важливо врахувати, що будь-яю видозмiни слова в тексп, його символiзацiя пов'язанi з прямим лексичним значенням. У зв'язку з цим е потреба звернутися до словникового визначення аналiзованоi лексичнох одинищ.
Так, за «Словником укрш'нсько! мови» в 11-ти томах лексема «слово» мае 7 значень, а саме: 1. Мовна одиниця, що являе собою звукове вираження поняття про предмет або явище об'ективного св^у. 2. Мова, мовлення. 3. Висловлення, фраза. 4. Общянка. 5. Прилюдний виступ, промова де-небудь. 6. Жанр л^ературного твору у формi ораторсько'' розповвд. 7. Л^ературний текст до вокального твору [15, с. 367]. Уа перераховаш значення засвщчують основш сфери поширення поняття «слово» в украшськш мовi, при цьому лексичне значення розширюе свiй обсяг вщповщно до сфер уживання слова. У поетичному дискура Т. Шевченка найчаспше вживаються п'ять перших значень багатозначно'' лексеми «слово».
Вивчаючи особливосп контекстно! реалiзацii слова, беремо до уваги, що ця одиниця - це також i важливий образ художнього поетичного твору, у зв'язку з чим враховуемо юнування супровщних образiв, якi пщсилюють мовне вираження першого. Насамперед фшсуемо контекстне оточення - типове, словникове, i нове щодо поняття «слово». Саме контекст дозволяе виявити додатковi нашарування на основне значення слова, а також встановити його оцшну семантику.
Як засвщчуе практичний матерiал, Т. Шевченко широко послуговувався лексемою слово: вщ конкретного, вузького його значення до узагальненого, широкого. Однак, найчаспше слово вживаеться в значенш мова, мовлення, вимовлене слово, причому щ елементи нацiонально вмотивованi, тому пов'язуються з прикметниками-означеннями: украгнський, великий, найкращий, ргдний, наш, свгй; вони мають здатшсть виявлятися й експлщитно, й iмплiцитно. Асоцiативну природу мае означення украгнський, що жодного разу не зафшсоване в Т. Шевченка. Однак зрозумшо з контексту, що образ укра!нського слова, украшсько! мови присутнш с^зь.
Через Шевченкове слово ми осмислюемо украшсью нацюнально-культурш цiнностi, з-помiж яких чи не найважливша - мова, з якою асощюеться повноправне буття нацп. Тарас Шевченко доводить це новою естетикою слова - мовним реалiзмом. Як переконаний О. Тихий, «шхто до Т. Шевченка не вживав у лiтературi укра!нську мову з такою повнотою, як вш» [11, с. 94]. Не викликае сумнiвiв той факт, що Шевченко розкрив багатство !! словника, особливi структуры, семантичш i стилiстичнi властивостi, у яких «виявляеться придатнiсть народно! мови для висловлення найскладшшо! думки i найтоншого почуття» [11, с. 94]. Тарас Шевченко здобув пошану серед народу, бо зм^ передати на письмi всi найтоншi порухи душi й серця народного гешя. Поет «так нелукаво слугував, так високо !! пщняв i уславив помiж людьми...» [11, с. 92].
Мова - це ознака нацп. Нацюнальний шстинкт - це iнстинкт самозбереження наци. У Шевченка вш був особливо загострений i реалiзувався в прагненш «хоч через папiр почути рщне слово». Звiдси i його потужна дiевiсть у розгортаннi творчостi, яка за великим рахунком була спрямована на збереження нацп [5]. А збереження нацп неможливе без рщного слова, без мовно! щентифшацп.
Украшська мова - це основа буття Шевченка-митця, Шевченка-громадянина. У листах до брата Микити поет пише, як йому важко без рщного слова, тому просить брата писати йому рщною мовою: «не по-московському, а по-нашому» (причому про це вш просить двiчi); «нехай же я хоч через патр почую рщне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами ...» [18, с. 16]. Зрозумшо, наскшьки дорогим для Тараса Шевченка було кожне слово рщно! мови i як його бракувало на чужиш. У чужому кра! слово рщно! мови стае надзвичайно важливим, украй потрiбним: Через 10 роюв, перебуваючи також не на рщнш земл^ поет напише: А душу требарозважать, Бо гй так хочеться, так просить Хоч слова тихого. Не чуть. [17].
Одне-едине слово рщно! мови, навт промовлене й шепотом, важить дуже багато. I тому очевидною е зневага й засудження тих, хто вщршався вщ рщно! мови, Бо хто матгр забувае, Того Бог карае... [17].
Слово, мова, матгр - це те, без чого немае Укра!ни. При цьому Шевченко не забував схвалювати мовну стшкють представниюв шших народiв, наприклад словака Шафарика, серба Караджича. Як переконана Л. Мацько, доля укра!нського народу сформувала Т. Шевченку «етичну програму захисника й пророка рщного слова.» [10, с. 176].
Т. Шевченко усвiдомлював Henepeci4Hy роль украшсько'1' мови в життi народу, про що свщчать як його поетичш рядки, так i щоденниковi записи. При цьому ми не знайдемо вiрша, спецiально присвяченого украшськш мовi, однак ïï образ актyалiзyeться саме через ключове в його поезп поняття «слово». На думку Л. Мацько, для поетично'1' мови Т. Шевченка «е характерним уживання лексеми «слово», саме в ïï узагальнених значеннях як мови людсько'1' взагал^ як украшсько'1' мови, правдиво'1', благородно'1' - сакрально'1» [10, с. 185]. Повсякдення украшського народу - це мова украшська, тому й будь-яке слово окреслюе неосяжнi вимiри ща мови.
Так, зважаючи на конкретш Шевченковi тексти, можемо констатувати, що вони «вияскравлюють ту чи ту семантику поняття «слово», i до кожного читача воно промовляе по-своему. Та над уама вщтшками Шевченкового символу Слова вивищуеться його загальнолюдський i нацiональний змют... » [2, с. 79].
Над проблемою, що е украшська мова для Т. Шевченка, замислюеться I. Фарюн, видшяючи два тдходи до ïï розумшня: «По-перше, нацiональний свiтогляд, що категорично вщкидав мовне вiдстyпництво («...свого не цурайтесь.»). По-друге, Шевченкова мова - це духовно-державш чати його народу («Я на сторожг коло ïx поставлю слово. . .»)» [16]. Отже, слово метонiмiчно зближуеться з мовою, слово -ознака нацп, народу, а ще це могутнш засiб захисту його прав. I кожен народ мае свою мову-слово. Так, I. Ющук щодо цього пригадуе передмову до невиданого «Кобзаря» 1847 р., де Т. Шевченко писав: «А на москалиюв не вважайте, нехай вони собi пишуть по-своему, а ми по-своему. У них народ i слово, i в нас народ i слово». Причому слово й мова - це «не просто мальовничий нацюнальний орнамент., Шевченко надае 1'м нащетворчого значення ...» [19]. Таким чином, слово розширюе свою словникову семантику, набуваючи вщтшюв значення «рщне слово», «мова». I не тшьки такими контекстами уживання, а й уаею творчютю Т. Шевченко засвщчив, що «украшське слово не лише джерело самобутньо'1' л^ератури, а незаперечне юнування окремого слов'янського народу» [2, с. 75].
Контексти, яю презентують значення «слово-мова», визначальнi щодо мовних поглядiв митця. Так, украшське слово нерозривно пов'язане з творчiстю кобзарiв, якi й несли, поширювали його: Не одцуравсь того слова, Що про Украшу Слтий старець, сумуючи, ствае... [17]. Рщне слово асощюеться з шшим укра'шським образом -славетним Дншром, вщповщш асоцiацiï презентоваш в текстi через порiвняння: Неначе наш Дтпро широкий, Слова його лились, текли [17]. Твердим е переконання поета в тому, що украшська мова житиме завжди: ..Щоб наше слово не вмирало! [17]. Увиразнюють i конкретизують образ слова-мови прикметники-означення - велике, ласкаве, найкраще, наше. I що найголовшше, украшське слово - це Божа милють, адже « . од Бога I голос той, i mi слова...» [17].
Нелегко було Тарасовi Шевченку в часи тотально'1' зневаги до украшсько'1' мови. Вщповщаючи тим, хто заперечував юнування украшсько'1' мови, «Шевченко сам до власно'1' творчосп ставився надзвичайно вимогливо, обережно оцшюючи мову сво'1'х творiв» [14, с. 15]. Мова постае як мовлене слово. Пщтвердження тому - рядки з вiрша «На вiчнy пам'ять Котляревському»:
Праведная душе! Прийми мою мову
Не мудру, та щиру. Прийми, привтай!
Звичайно, що самощентифшащя украшського народу - це не едине осмислення поняття «слово». Проаналiзованi контексти засвщчують й iншi значенневi вимiри дослiджyваного ключового образу. Зокрема, С. Ермоленко зазначае, що Т. Шевченко шдивщуально осмислюе слово: як слово-спшкування i як слово-творчють [2, с. 79].
Вважаемо за noTpiÔHe розшифрувати щ блоки осмислення ключового поняття слова й додати iншi його конотацп.
Безперечно, слово - це одиниця мовлення, це певний вимовлений комплекс, завдяки чому вщбуваеться обмiн шформащею. У цьому випадку слово пов'язуеться з дiесловами мовлення, адже слово промовляеться. Якее тихее ти слово Тойд1 б промовила менг? [17]; таке слово довгоочшуване вщ стврозмовника, воно мовлене як ознака його бажано'1 присутносп, мае вiдтiнок одиничносп: Вдвое, втрое витертла За едине слово!; Хоч би слово, Хоч би де голос об1звавсь ...[17]. Слово - це i розмова рщною мовою: Прилини до мене хоть на одно слово Та про Украшу мет заствай! [17]. Слова доступш не тшьки через мовлення, але й через сприймання, тому ïx читають: Та читайте Од слова до слова, Не минайте аш титли... [17]. Отже, слово осмислюеться як одиниця мовлення, як елемент породження мовлення i його сприймання.
Слово-мовлення переростае у слово як знаряддя творчосп. Слово - думка, народжена i в радосп, i в горц слово - потреба творити для народу, а кожний створений вiрш - це спшкування з ним. Думка вщштовхуеться вщ того, що поет «мовчать не вмie», як би важко не було, тому .. .Виливайся ж слово-сльози: Сонечко не гр1е. Не висушить. ПодшюсяМогми сльозами... [17].
Слово як творшня митця - це потужна думка, що ïï вш несе в серця i душi сучасниюв i нащадюв. Митець «de» слово, «куе». Та сю слово. Добр1 жнива колись-то будуть; ... Мое тихе слово. Може, викую я з його До старого плуга Новий лем1ш i чересло [17]. Уже зазначалося, що для ключового поняття слова характерна емоцшна означувашсть з боку еттетив [2, с. 67]. Слово-творчшть пов'язуеться з «притишеними» емощями, що вербалiзуeться вщповщними одиницями: тихе, тихосумне, богобоязливе. Поет не гордуе словом, вш знае, наскшьки важливе кожне. Подекуди за словом закршлюеться iронiчний вщтшок: Чи не дурю себе я знову Свогм химерним добрим словом? [17]. Сумш емоцп е такими, бо вщображають жорстоку правду життя. Натомють радюш поди, наприклад, геро'1'чне минуле Украши, пов'язанi з позитивним сприйманням, вщповщно i слово «смiялось, лилось», бо «ляхи горши».
Дослщники творчосп Т. Шевченка давно помiтили таку особливють його художнього мислення, як живописно-зоровий компонент [5; 9]. Щодо слова, то цей образ також розкриваеться через конкретно-чуттeвi образи [12, с. 125]. Зокрема, образ слова формуеться через зоров^ слухов^ дотиковi метафори й порiвняння. Це видно i з попередшх метафоричних контекспв: «слово куеться» i порiвнюeться з новим плугом, «слово смieться» тощо. Порiвняння з плугом не випадкове, i тут проглядаеться ще одна семантична риса поняття «слово». слово мае силу, здатну змшити життя народу, i «добрi жнива» - саме про такий результат мрie митець.
Слово - сакральна цшшсть. Ще давш украïнцi пов'язували зi словом певнi забобони й вiрили в позитивну його силу. Вимовлеш слова вiдзначалися осмисленiстю, i ïx говорили невипадково, не «на в^ер». Слово - не просто звуки, не «слова та голос», воно наповнюеться глибшим смислом - «од Бога». А Бог надшив кожен народ сво'1'м власним «словом», окремою мовою. Це слово пов'язуеться не стшьки зi звучанням, скшьки з нацюнальним i культурно-iсторичним смислами, загрунтованими на духовних чеснотах. У цьому сена слово у Т. Шевченка сприймаеться як позитивно осмислена вартють, несумюна з брехнею, нерозумнiстю, беззмютовшстю, xимернiстю: Та постся не словами, А розумом, ниво!; Де ж слава ваша?? На словах!». «Нерозумш слова» шчого не варт, вони химерш й мертвi: А то дурень розказуе Мертвими словами.. Вщповщно слово функцюнуе як контекстуальний антошм до одиниць «розум», «дiяльнiсть». Конкретизуеться протиставлення й увиразнюеться оцшка епiтетами: мертвi слова - живi слова. I ти слова його живи В живую душу прийняла [17].
Слово може набувати рiзних оцшних змiстiв (негативного й позитивного) навт у межах одного твору. Наприклад, у «Подражани 11 Псалму» за щею ключовою одиницею закрiплюються таю конотаци: слово - брехливе, лицемiрне, бо цшуються »...словами, Медоточивыми устами ...»; слово - слово правди, бо сто'ть «на сторож» закованого люду; слово - рабське, тдневтьне (I пониче, Неначе стоптана трава, I думка ваша, I слова); слово - святе, «словеса Господа» (.словеса Твог, о Господи, такгг. Розкинь же гх, твог святие, По вс1й землг) [17]. Отже, юнувати може тшьки слово, освячене «розумом святим», правдою. Слово призначене для того, щоб ^и «мж люди» й нести ютину, духовш цшносп, правду i свободу.
Дiяльнiсть 1суса Христа пов'язана також зi словом, i саме за «слово 1стини» вiн був розп'ятий. Слово Бога - дiяльне, активне, воно звернене до людини як духовно'' ютоти, покликане змшити п, спрямувати на iстинний, духовний шлях розвитку. Для Шевченка Боже слово набувае нацюнального звучання, бо це ще й обер^ украшщв: Возвеличу Малих отих раб1в н1мих\ Я на сторож1 коло гх Поставлю слово [17]. Овiяне Божою ютиною, слово «неначе ср1бло куте, бите I семикрати перелите Огнем в горнилЬ» летить в народ. Для Т. Шевченка ютина - це укра'нський народ, а саме його вшьне, чесне й щасливе життя. Тому така ютина розгортаеться за допомогою «адяльшсного», «активного» слова. Отже, слово розширюе сво'' семантичш меж за рахунок нового компонента - «одяльнють». А дiяльнiсть, як вiдомо, - це вчинки, конкретш справи, що також закршлюеться за образом слова: «Тглько сльози за Украгну... А слова — немае». Активш дп протиставляються бездiяльностi. Слово -своерiдна зброя, спрямована на досягнення ютини, на звшьнення суспiльства вiд рабських пут, i таке слово мiцне й потужне: Прорветься слово, як вода...[17]. Слово Бога переростае у Шевченкове слово правди. I це ще один семантичний вщтшок «слова» як ключового елемента художнього тексту.
Слову «правда» належить неабияка роль у Шевченковому дискурс^ у межах якого воно розумiеться широко й переосмислено, насамперед з погляду правди життя. Е розумiв Т. Шевченко як вшьне, правдиве буття украшського народу, i тут слово -провюник пробудження вщ рабського сну, вщ «ласки царсько'», отже, слово символiзуе звшьнення й очищення: I слово правди I любов1 В степи I дебр1 рознесли! [17]. Слово перетворюеться на символ нового, вшьного суспшьства, де проголошуються «любов i правда, i добро»; нове життя суперечить старому, неправдивому. Увиразнюеться цей символ антошмами-еттетами, причому антонiмiя помiтна на стилютичному й емоцiйно-експресивному рiвнi, оскшьки один антонiм виражаеться арха'чними лексемами й мютить негативну оцiнку, шший - загальновживаною лексемою, iз позитивно оцшним значенням: Скажи, що правда оживе, Натхне, накличе, нажене Не ветхее, не древне слово Розтленное, а слово нове Меж людьми криком пронесе Iлюд окрадений спасе... [17].
Слово-правда незмшно пов'язуеться зi словом-гдеею як новою думкою про звшьнення й боротьбу за вшьне, «ютинне» юнування народу. Не випадковою в такому контексп е присутшсть семантики вогню, що символiзуе духовну енерпю, мщь: Щоб слово пламенем взялось, Щоб людям серце розтопило. I на Украйт понеслось.[17]. Слово персошфшовано, до того ж iмплiцитно, осмислюеться як «борець», «ватажок», що кидаеться у вир битви, i до ще'' боротьби долучаеться народ: ... слово встало. I слово правди понесли По всгй невольничгй землг... [17].
Вiдомо, що найбiльшою мрieю Т. Шевченка було жити у вшьнш, незалежнiй, eдинiй Укрш'ш. Ця мрiя позначилася чи не на кожному словесному образа Очевидно, що й ключове поняття «слово» у дискурс Т. Шевченка вбирае весь проспр його мрiй i сподiвань; слово поета проектуеться на суспшьство, слово - це iдея вол^ заклик до вiльного й самостшного буття нацп.
У контекстi майбутнього нацп, а так само i ïï минулого, реалiзуeться й шша конотацiя образу «слово». слово як пам'ять, згадка. Когось або пам'ятають (... не забудьте пом'янути Незлим тихим словом), або не згадують (Шхто й слова не промовить...) [17].
Таким чином, на основi аналiзу творiв Т. Шевченка робимо висновок про належшсть образу слова до ключового у творчому мисленш поета. Саме через слово як важливу «творчу зброю» вщбуваеться осмислення важливих духовних цшностей, рiзниx аспектiв буття народу. Реалiзуючи прямi значення, у Шевченковому дискурсi слово обростае новими конотащями, зумовленими етико-естетичною програмою митця. Цi новi смисли розтзнаються в тому чи шшому контекстi через уживання допомiжниx елемешив: прикметникiв-означень, дieслiв мовлення, iншиx дieслiв, якi метафорично презентують слово; супровщних iншиx образiв, якi розкривають поняття слова. Художш означення, пов'язуваш зi словом, мають виразну оцшну семантику й розпадаються на негативш (слово - мертве, химерне, древле) й позитивнi (слово -богобоязливе, велике, добре, ласкаве, найкраще, святе, тихосумне). Слово уживаеться з неузгодженими означеннями, утворюючи метафоричш контексти: слово-сльози, слово правди, слово любовi, слово добра. Оскшьки слово - це продукт мовленнево'1 дiяльностi людини, то воно неодмшно пов'язане з дieсловами мовлення - у прямому й переносному значенш, а саме:розказувати, промовляти, щебетати, Ыяти, пом'янути, заствати. Персошфшовано презентують слово дieслова. смiятись, литись, ствати, вставати, оживити, освятити тощо.
Дослщження слова як ключового поняття в поезп Тараса Шевченка створюе дослщницьку базу для подальшого його вивчення на основi прозових творiв митця, причому як украшських, так i росiйськиx. Очевидно, що слово набуватиме там смисшв, генерованих i в поетичному дискурс^ але й розвиватиме iншi, властивi тiльки прозовому тексту.
Список використаноУ л1тератури
1. Вежбицкая А. Понимание культур через посредство ключевых слова / Анна Вежбицкая. - М.: Языки славянской культуры, 2001. - 288 с.
2. Ермоленко С. Я. Мовно-естетичш знаки украшсько'1' культури. - К. : 1нститут украшсько'1' мови НАН Украши, 2009. - 352 с.
3. Забужко О. Шевченко у ХХ1 сташтп: спроба перезавантаження. Лекщя [Електронний ресурс] / О. Забужко. - Режим доступу : http.//betv.com.ua/ culturalproject/ kulturny project 1/.
4. Загштко А. Мовно-образний i поетично-символьний вимiри художнього тексту / Анатолш Загнiтко // Лiнгвiстичнi студiï : зб.нак.праць. - Донецьк : Дон НУ, 2013. -Вип 27. - С. 189-194.
5. Клочек Г. Емоцюнальний штелект Тараса Шевченка / Григорш Клочек // Л^ературна Украша. - 2014. - 20 лютого. - № 8 (5537).
6. Кононенко В. Ключовi висловлення як текстотвiрнi знаки художнього дискурсу / Вгталш Кононенко // Украшська мова. - 2014. - № 1. - С. 38-50.
7. Кононенко В. I. Лшгвопоетичш вимiри сучасного текстотворення / В^алш Тванович Кононенко // Мовознавство. - 2013. - № 4. - С. 3-14.
8. Космеда Т. А. Ego i Alter Ego Тараса Шевченка в комушкативному npocropi щоденникового дискурсу / Тетяна Анатолпвна Космеда. - Дрогобич : Коло, 2012. -372 с.
9. Масенко Л. Явище семантичного розширення лексики в поезп Тараса Шевченка (на матерiалi назв одягу жупан i свита) / Лариса Масенко // Украшська мова. - 2014. - № 3. - С. 12-20.
10. Мацько Л. Украшська мова в осв^ньому просторi : навчальний поабник для студенпв-фшолопв освiтньо-квалiфiкацiйного рiвня «мапстр» / Любов Мацько. - К. : Вид-во НПУ iменi М. П. Драгоманова, 2009. - 607 с.
11. Мова - народ. Висловлення про мову та ii значення в житп народу [Упорядник Олекса Тихий]. - К.: Смолоскип, 2007. - 416 с.
12. Пустовгг Л. О. Словник украшсько! поези друго! половини ХХ стшття : семантико-функцiональний аспект : Монографiя / Любов Омелянiвна Пустовт - Ки!в : УНВЦ «Рщна Мова», 2009. - 243 с.
13. Русашвський В. М. У словi - вiчнiсть : (Мова творiв Т. Г. Шевченка) / В^алш Макарович Русанiвський. - К. : Наук. думка, 2002. - 240 с.
14. Семеренко Г. Шевченко - творець ново! украшсько! л^ературно! мови / Галина Семеренко // Украшська мова i л^ература в школах Украши. - 2014. - № 6. -С. 14-17.
15. Словник украшсько! мови. [В 11 т.]. Т. 9 : / Ред. I. С. Назарова [та ш.]. - К. : Наук. думка, 1978. - 916 с.
16. Фарюн I. Хто проти мови Шевченка? / 1рина Фарюн // Л^ературна Украша. -2014. - 20 березня. - № 12 (5541).
17. Шевченко Т. Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко. - К. : Всеукрашське товариство «Просвгга», 1993. - 512 с.
18. Шевченко Т. Повне зiбрання творiв : у 10 т. / Тарас Шевченко ; [Редкол. Бшецький О. I., Копиця Д. Д., Корншчук О. С. та ш.]. - Том 6. (Зам^ки, статп, листи, записи народно! творчосп, «Букварь»). - К. : Видавництво Академп наук УРСР, 1957. -590 с.
19. Ющук I. «Прорветься слово, як вода» / 1ван Ющук // Слово Просв^и. - 2014. -№ 9 (6-12 березня).
Стаття надшшла до редакцп 31.10.2014
O. A. Moroz
«WORD» AS A KEYCONCEPTIN SHEVCZENKO'SPOETICDISCOURSE
The article highlights the processes of Ukrainian fiction texts through lingua-poetic dimension as well as gives a detailed analysis of linguistic features in TarasShevczenko's poetry. Typological resources of figurative and metaphorical word are implied in a system of concepts, verbal symbols, etc. with a focus on individual Shevczenko's idiolects. The author defines pragmatics functions of keywords as linguistic and aesthetic signs.
Keywords in a Shevczenko's poetry as a special culture and ethnic language unit are investigated. These words form a particular system of language picture of the world. Keywords prove to be special signs, which form a fiction text, thus being text-forming units.
Modern linguists believe, that Shevczenko's poetry brings vital perspectives to the contemporary literature. Shevczenko is especially attentive to the Ukrainian language. In his view each Ukrainian word was sacred. Therefore the concept «word» turns into a key symbol of Shevczenko's artistic discourse.
The concept word» is recorded 178 times in Shevchenko's poetry. There is a practice of metaphorical transformation as a result of motivational deformation, antonymic and allusive convergence, shifts in the context environment. Similarly in Shevchenko's poetry the unit «word» is transformed. This keyword is represented by different language-stylistic meanings. These shades of meaning are superimposed on the basic meaning of the word.
In Shevchenko's poetry the concept «word» means: language (Ukrainian), author's creativity, activities, truth, fight and memory. These connotations are concretized by epithets, speech verbs, other verbs as well as various symbols.
Key words: text, keyword, discourse, connotations, keyword as a text-forming unit, context environment.
УДК 81'373.3= 111
С. В. Олшник
ГЕНДЕРНО МАРКОВАН1 ФРАЗЕОЛОГ1ЧН1 ОДИНИЩ-АКТУАЛВАТОРИ ГШЕРКОНЦЕПТ1В «ЛЮДИНА» I «ОТОЧЕННЯ ЛЮДИНИ»
У cmammi розглянуто сучасну теоретичну основу до^дження гендерного компонента втчизняних та тоземних лiнгвiстiв. Зроблено акцент на до^дженш гендерного компонента у структурi та семантиц англтських фразеологiчних субстантивiв i3 застосуванням принцитв когнтивног лтгвттики. Визначено критери добору мовного матерiалу. Зроблено висновки щодо взаемоди гендерного компонента з тшими компонентами семантики фразеологiзмiв-актуалiзаторiв представлених мiкроконцептiв. Окреслено перспективи до^дження.
Ключовi слова: гендерний макрокомпонент, оцтка, оцтна гендерно маркована субстантивна фразеологiчна одиниця, гтерконцепт, гтоконцепт, мтроконцепт, маскултшсть, фемттсть.
Статтю присвячено аналiзу структурно-семантичних особливостей фразеолопчних одиниць (ФО) з гендерним компонентом в англшськш мовi типу: a lady's man 'кавалер', a man of his word 'людина слова'.
Гендерш дослщження - один з актуальних напрямiв сучасно! гумаштарно! науки. У цен^ уваги цих дослщжень знаходяться культурш та сощальш чинники, якг визначають ставлення суспшьства до чоловтв i жшок, поведшку шдиввдв у зв'язку з приналежшстю до те'! чи шшо! ста™, стереотипш уявлення про чоловiчi та жiночi якостi. Вперше чинник стат у зв'язку з мовою виник в античност при осмисленш категори граматичного роду. Найстародавньою i тривалий час единою гiпотезою щодо причин появлення i функцiонування в мовi категорп роду стала символшо-семантична. Вона базувалася на спiввiднесеннi природно! бюлопчно! категори 'sexus' з граматичною категорiею 'genus'. Прихильники символжо-семантично! ппотези вважали, що граматичний рГд виник тд впливом природно! даностi - наявносп людей рГзно'! статi. Хоча точки зору на детермшовашсть категорп роду 6ГологГчною реальнiстю в рядГ аспектiв не збiгались, единою була думка про безсумшвний зв'язок природно! статi та граматичного роду. Удар по символiко-семантичнiй гiпотезi завдало вщкриття мов, де категорiя роду вщсутня. Тим не менш в межах критики ще! гiпотези i поступового ii витiснення морФологГчним i синтаксичним поясненням категорп роду
