ЯЗЫК ХУДОЖЕСТВЕННОЙ ЛИТЕРАТУРЫ
УДК 808.1
СИНТАКСИЧНА ОРГАН13АЦ1ЯМОВИОПОВ1ДАЧ1В УНОВЕЛ1МИКОЛИВШГРАНОВСЬКОГО «НАШБАТЬКО»
О. О. Алексеева
У статтг розкриваетъся та аналгзуетъся мова трьох оповгда-чгв новели М. Вгнграновсъкого «Наш батъко». Дослгджуютъся син-таксичнг засоби та стилгстичнг прийоми, використанг автором на лексичному та синтаксичному ргвнях для створення цглгсностг та зв'язностг тексту. Основними скргпами виявлено апеляцгю до чита-ча,риторичнг питання, суб'ективну модалънгстъ.
Ключов! слова: новела, оповвдач, автор, синтаксичний зааб, стилктичний прийом.
Художнш текст складаеться з мовних елеменпв, яю вибудо-вують лшшну послвдовшсть не в хаотичному порядку, а ретельно добираються творцем цього тексту. Автор цшеспрямовано вико-ристовуе емоцшно забарвлеш мовш одинищ, експресивш синтак-сичш структури, що в сукупносп формують шдиввдуальний стиль письменника, який 1мплщитно закладений у його творк Автор задае форму художнього тексту, створюе концепщю та образшсть твору. Завершений текст становить едине цтсне утворення, що несе в соб1 образ автора. Анатз синтаксису авторсько! манери оповвдносп дае змогу виявити не тшьки характерш риси вдостилю письменника, вивчити манеру його письма, але й побачити загальш особливосп мовотворення певно! епохи.
Проте якщо образ автора е «творчим суб'ектом» [8. С. 9], або творцем художнього тексту, то реатзатором уае! ще! системи, суб'ектом оповвд е опов1дач. Саме вш ввдграе дуже важливу роль у внутршнш оргашзацп твору.
Роль оповвдача у твор1 може бути р1зною 1 не завжди пров1дною. «Головна увага опов1дача може бути зосереджена на максимально точному й виразному зображенш художньо! дшсносп, а сам вш
Ып%иа тоЬШяМ 5 (44), 2013
може знаходитися шби поза зображеним свггом, уникаючи ощню-вальних 1 рефлективних висловлень. Але композицшний центр ваги може бути змщений 1 на образ оповвдача, на його коментар1, його оцшки, його звертання до читача» [8. С. 10].
Оповщшсть як таку, образ та мову опов1дача досить активно досл1-джують лгтературознавщ (зокрема М. О. Прняк [4], Н. С. Ференц [11], Вольф Шм1д [12]) та мовознавщ (С. П. Бибик [1], В. В. Виноградов [3], Н. А. Кожевникова [5], С. В. Падучева [6], I. К. Бшодщ [9] та ш.).
Останшми роками посилився штерес мовознавщв до образов, як1 створюються в текст автором, оповщачем, розпов1дачем, та притаман-но! !м загально! стилютично! оргашзаци. Запропонована стаття е актуальною, оскшьки синтаксична организация мови опов1дач1в у новел1 М. Вшграновського «Наш батько» не була предметом дослщження.
Мета статт - виявити засоби та прийоми, як1 використовуе письменник для забезпечення цтсносп, зв'язност зазначеного ху-дожнього тексту, що в1дзначаеться композицшною своервдшстю, з'ясувати особливост авторського стилю, зокрема вживаш засоби експресивного синтаксису.
Твори з1 змшою суб'екта оповвд становлять особливий штер-ес для досл1дження. Н. I. Трефяк, зокрема, в1дзначае те, що новела «Наш батько» «засв1дчуе яскраву модершстську постать розпов1да-ча з1 сво!м свгтобаченням, що формуеться тд впливом авторського военного досв1ду» [10. С. 87]. У цш новел1 спостер1гаемо манеру оповвд, близьку до баладно! химерност1, фантастики 1 фрагментарности [10. С. 87].
Новела М. Вшграновського «Наш батько» являе собою опов1дь трьох син1в, як1 загинули тд час в1йни. Кожен 1з них веде свою опо-в1дь про батька уже з шшого свпу. Серед твор1в з ^мпресюшстич-ною композищею, як зазначае Н. Шумило, «окрему групу становлять новели, побудоваш в ракурса потойб1чного «бачення» земних под1й духом покойного» [13. С. 294]. Наскр1зними мотивами анал1зо-вано! новели е в1йна, тслявоенш реалп життя, втрата близьких, сум. Образ батька, що втратив у час вшни вс1х сво!х сишв, а також образи самих сишв, як1 полягли, е пров1дними в цьому художньому твор1.
Письменник не випадково змальовуе образ батька через сприй-няття син1в, оск1льки саме вони найкраще можуть схарактеризувати його. У цьому вбачаеться спещальний авторський задум. Видаеться законом1рним, що в новел1 немае д1алопв персонаж1в м1ж собою. Сам головний персонаж - батько -через опов1дь постае надзвичайно
дшовим, про що сввдчить активне використання М. Вшграновським однор1дних ряд1в 1з д1есловами-присудками.
Щтстсть новели «Наш батько» забезпечують зчеплення на лек-сичному та стил1стико-синтаксичному р1внях, виявляючи риси индивидуально! авторсько! оргашзацп тексту.
Опов1дь ведеться в1д трьох сишв почергово. Головна мета будь-яко! оповвд полягае у створенш максимально! автентичносп, чому сприяе опов1дач.
Про те, що розповвдь подаеться опов1дачем насамперед сввдчить використання особового займенника вт на самому початку новели: Оце вт г е. Нашому батъковг, як мет здаетъся, ще немае вгсгмде-сяти. Здоров'ям вгн, слава Богу, нгвроку: г зваритъ сам, г попере, г роботу яку коло хати зробитъ, г взагалг... [2. С. 320]. Водночас у вставнш конструкцп вжито форму першо! особи мет, яка представ-ляе оповвдача-сина. I в подальшому розгортанш контексту лише в спогадах використовуеться початкова формая: Япригадую, як одного разу до вгйни, ще наша мати була жива, привезли ми з батъком на цей базар шгстъ мгшкгв оггркгв [2. С. 320].
Уживання присвшного займенника наш (наш батъко, наша мати, наша хата) указуе на те, що син-оповвдач не едина дитина в родиш. Цей займенник набувае в контекст! новели символично!, уза-гальнено! семантики -1 позначае «свое, рвдне, Батьювщина».
1з поступовим розгортанням контексту стае зрозумшим, що новела «Наш батько» мае форму уявного диалогу оповвдача з чита-чем. Саме це вдаграе визначальну роль у структурнш оргашзацп новели.
Апелювання до читача мае яскраво виражену експресивну функцию в ц1й новел1, оскшьки завдяки !м опов1дач кожного разу немов призупиняе свою розпов1дь, звертаючи таким чином увагу 1 свою, 1 читача на кожну деталь у д1ях батька. Тим самим опов1дач пока-зуе, як в1н шануе батька, 1 намагаеться викликати таке ж ставлення до головного героя 1 в читача. Як штимно-контактний зас1б автор використовуе вставш конструкцп: ЗажЫть, батъко щосъ помтив. Що ж це вгн помгтив? Ага, за тим оно возом где корова на продаж: г роги, г вим'я, г нога пгд нею, як пгд доброю дгвкою... Глянъте, як батъко назирцг дибаеза цгею коровою [2. С. 321].
Те, що опов1дачем по сут1 е душа загиблого сина, а не жива лю-дина, показуе часткове питання В1зьме чи не в1зьме?, з якого почи-наеться складне синтаксичне цше (дал1 ССЦ), що можна об'еднати
мшротемою «купуе». Питания передуе викладу подш, тобто оповь дач уже бачить те, про що читач доввдаеться лише згодом:
Вгзъме чи не вгзъме? Гляньте, як довго вгн прицгнюетъся до цих чобгт. Мабутъ, вгзъме, бо по тому, як колупае нггтем пгдошву — чи добре вичинена — як обмацуе голенища, передки, ранти, зала-зитъ рукою всередину — чи рубчика якого нема, чи цвях не вилгз гз пгдошви, — дгстае грошг. Купуе. Перев'язуе мотузком, перекидае через плече г зараз пгде купувати морозиво. [2. С. 320]. Оповвдач дь литься сво'ми роздумами, сумшвами, коментуе кожен рух батька. Наратор шби ставить нам питания, потам сам на них i ввдповвдае, переконуючись у тому, що вш усе ж таки добре знае свого батька. Такий прийом А. Л. Палшчук називае «наративний код iнтимiзацii» [Палшчук, стаття]. Характерна надтекстова оргашзащя виражае ав-торську стратепю зближення з читачем через оповвдача, ввдтворю-еться ефект бесiди з читачем, ввдбуваеться скорочення дистанц^' мiж читачем i наратором.
Окрiм дiалoгу з рецитентом, наведений фрагмент oпoвiдi уви-разнюеться рiзними стилiстичними прийомами, зокрема синтаксич-ним паралелiзмoм (як колупае нггтем пгдошву; як обмацуе голенища). Оповвдь про батька ведеться повшьно, розважливо. Такий ритм створюють видo-часoвi форми дiеслiв, oрганiзoванi в однорвдний ряд (прицгнюетъся, колупае, обмацуе, залазитъ, дгстае), а також вставлеш конструкцп.
У зазначеному ССЦ «купуе» основною скршою е повтор ввдпо-вiднoгo дiеслoва в рiзних граматичних формах. М. Biнгранoвський пo-рiзнoму оргашзовуе повтори залежно вiд мети викладу:
Батъка нашого хлгбом не годуй, але дай йому морозива або тулъ-ки. Вгн любитъ морозиво г любитъ тулъку. Купуе. Тепер вгн буде його гсти. Вгн не буде його гсти, ходячи по базару. Вгн зараз стане осъ пгд цим деревом, де менше людей, г тут почне. Нехай гстъ на здоров'я. Ми зачекаемо, доки вгн досмакуе, оберточку згмне в кулацг, покладе у кишеню, бо нгкуди кинути, потгм ще раз подивитъся на лоток та й пгде собгз чобгтъми через плече по базару далг... [2. С. 320-321]. У цьому контекста повтор використовуеться не тальки для створення ритму, ввдповвдного до розповвд, а й для акцентування уваги на ху-дожшх деталях. У наведеному уривку повторюються iменники морозиво i тулъка та дiеслoва любитъ i гсти. Виразшсть посилюеться повтором того ж предикативного центру iз ствердною та заперечною модальшстю: Тепер ein буде його icmu. Bin не буде його i'cmu, ходя-
чи по базару. Смислов1 акценти при цьому розставляють обставинш поширювач1 часу й способу дп (тепер, ходячи по базару).
Бшьшому увиразненню мовлення оповвдача сприяе повтор-тдхо-плення, що передае специф1ку усного мовлення: Купив та й купив, може, йому веселгше буде, бо як не е, а худобина в хлгвг бгля ясел зимою дихае парко, як дверг вгдчиниш - то все-таки клопгт. А клопгт -дгло велике [2. С. 322]. Повтори не лише тдкреслюють шдивщуаль-шсть мови оповвдача, а й вказують на образ автора, оскшьки повтори е одшею з найяскравших особливостей даостилю М. Вшграновського.
Слад ввдзначити гармоншне поеднання мови оповвдача та вну-тршнього мовлення головного персонажа - батька. Для плавного перетжання цих мовотитв одне в одне М. Вшграновський вико-ристовуе структуру складного безсполучникового речення: Грош^ правда, у нього е г на кабана, але навгщо вгн йому здався: хто того кабана буде 1'сти? [2. С. 321], - в останнш частит якого функщо-нуе фраза, що е смисловим та граматичним «переходом» 1 яка характерна для синтаксичних структур розмовного стилю. У наступно-му реченш вже безсумшвною е оргашзащя внутршнього мовлення батька, думки якого шби прочитуються сином-оповвдачем: Глечика, може б, г взяв, але як г в чому ти будеш везти по такгй дорозг? [2. С. 321]. Для внутршнього мовлення батька характерш риторичш питання, що доповнюють цтсну експресто твору.
У подальшому виклад1 (Не треба нг кабана, нг глечика - пгдемо собг по базару далг [2. С. 321]; Але все одно випивати не будемо, та г морозиво тыьки що з'гли <...> [2. С. 321]) форма множини головних члешв частин, що е формальними ввдповвдниками означено-особових речень, - пгдемо, випивати не будемо, з "гли - породжуе смислову ба-гатозначшсть: з одного боку, шанобливе ставлення до батька; з другого - психолопчна, духовна неввддшьшсть сина 1 батька; 1з третього боку, е еднальною ланкою мови оповвдача й головного персонажа.
Стверджувальний повтор змшюеться х1азмом 1з запереченням: Коли б ще випивав, то можна було б г випити: ось молдавани вино продають. Недороге, можна було б г випити. Але все одно випивати не будемо, та г морозиво тгльки що з'гли, та й спека - ну його к чорту [2. С. 323].
Емоцшний ефект у реченш може створювати раптове вживан-ня шшого предикативного центру (сонце заходить) тсля перелжу повсякденних дш батька: Батько виходить з хати, дае собацг г курам гсти, бере косу, вкосюе трави, пгдкидае на нгч коровг, сонце за-
ходить [2. С. 323]. Такий р1зкий перехвд передае швидкоплиншсть дня, проведеного батьком, який пораеться по господарству, водно-час тдкреслюе звичшсть i природшсть усього, що д1еться. Додае експресивност й перелiк, що е частим прийомом в аналiзованiй но-велi, який дае змогу найповшше представити змальовувану картину.
Piзноманiтнi звернення до читача оповвдач використовуе не лише з метою встановлення контакту. Текст е посередшм елементом мiж двома суб'ектами, один з яких подае шформащю у виглядi мовних або метамовних кодiв, а другий - сприймае и, розкодовуе. Так, апе-люючи до читача, наратор прагне полегшити сприймання оповвд, шби переконуючись у тому, що читач устигае вловити хвд його думок та подш, наприклад: Оце бачите братськумогилу? [2. С. 320].
Ведучи дiалог з уявним читачем, оповвдач вказуе на просторовi змши у творi: Отож, поки ми говорили про батькову професгю та розглядали базарних коргв на базарг, як уже наш батько веде симен-талку по дорозг вгд райцентру в наше село додому, оберемок сгна пгд рукою. Навгщо вона йому? Молоко г сметана, масло г сир у погребг годами у нього глевЮть [2. С. 321-322]. Читач одразу бачить увесь шлях головного героя, стежить за його пересуванням. При цьому оповвдач ш на мить не забувае про читача, звертаючись до нього в цьому разi риторичним запитанням {Навгщо вона йому?), що, зви-чайно, увиразнюе мову наратора.
Продовжуючи розповвдати про подальший шлях свого батька {головного героя) i звертаючись до читача, оповвдач точно знае, що буде вщбуватися далк Оце бачите братську могилу? Бгля цгег могили батько пустить корову попасом, а сам сяде г закурить. Так воно г е. Корова пасеться, наш батько курить, вгтер, сонце, а в цгй братськгй могилг лежу я, його старший син. Лежу в цгй могилг, нагороджений посмертно разом зг свогми товаришами. Ми бились, як нам здаеться, на совгсть г хоча перемогли уже мертвими, так би мовити, смертю смерть поправши, але справа зараз не в цьому: сонце, вгтер, корова пасеться, наш батько курить [2. С. 322]. Художня виразшсть мови оповщача тдкреслюеться дистантним повтором^азмом ключово! фрази {Корова пасеться, наш батько курить, вгтер, сонце...i в кшщ уривка: сонце, вгтер, корова пасеться, наш батько курить).
Як уже було зазначено вище, оповвдь ведуть три сини головного персонажа. На змшу оповiдачiв указуе прикладкова конструкщя до особового займенника я {а в цгй братськгй могилг лежу я, його старший син). Oповiдачi не е нейтральними особами, про що сввд-
чaть вcтaвнi кoнcтpyкцiï cyб'eктивнo-мoдaльнoгo плaнy: Mu бшжь, як нам здаеться, нa coвicmь. Cyб'eктивнa мoдaльнicть, щo виpaжae cтaвлeння oпoвiдaчiв дo cитyaцiï пpocтeжyeтьcя в ycьoмy тeкcтi твo-py. Цeй фaктop e тaкoж визнaчaльним y твopeннi цiлicнocтi нoвeли.
Bapтo зaзнaчити, щo, кpiм мoдaльнoгo знaчeння ймoвipнocтi, в мoвi oпoвiдaчiв eмoцiйнe тлo нoвeли й caмoï мoви oпoвiдaчiв пoдe-куди твopять кoнcтpyкцiï eмoцiйнo-oцiннoï мoдaльнocтi, нaпpиклaд: Здopoв'ям вт, слаеа Богу, нiвpoку: i звapumь caм, i nonepe, i poбomу яку кoлo xamu зpoбumь, i взaгaлi... [2. C. 320].
Щ^ oднieю ocoбливicтю, яга cтвopюe цiлicнy cтpyктypy нoвe-ли, e пepeдaння poлi oпoвiдaчa ввд oднoгo cинa iншoмy: Tenep, кoлu мeнi вжe бamькa 3a ceлoм ш в^т, mo вaм npo ньoгo poзкaжe нaш ocmaннiй, нaймeншuй, бpam [2. C. 324]. ^и цьoмy кoжeн швий oпo-вiдaч пoчинae cвoю oпoвiдь нe зi змaлювaння cвoгo бaтькa, a з нeвe-ликoï poзпoвiдi пpo ceбe, cвoe життя i чoмy вoнo зyпинилocя.
Peплiкa, в якiй oпoвiдaч пpeзeнтye читaчeвi iншoгo oпoвiдaчa, cвo-го бpaтa, дoпoвнюeтьcя пiдpядними чacтинaми ^ичини. Taкa отт^к-cичнa opгaнiзaцiя тaкoж викoнye фyнкцiю iнтимiзaцiï, зближeння iз читaчeм, cтвopюючи в нoвeлi лoгiчнi пepexoди: Tenep, no moму, як бamькo pушae з кopoвoю дaлi, ужe дo ceлa, я nepeдaю cлoвo нaшoму мeншoму бpamoвi, 6o вт цю дopoгу знae кpaщe зa мeнe, 6o вoнa, ця дo-poгa, i ceлo, ixama, maк 6u мoвumu, щ вжe йoгo вoлoдiння [2. C. 322].
Для oпoвiдaння «Шш бaтькo» xapaктepним e дocить a^i™^ фyнкцioнyвaння чacтки щ, ^p^o в кoнcтpyкцiяx iз зaймeнникoм тa дiecлiвнoю зв'язкoю (oщ вт i e; щя i e).
Ta^ cкpiпaми в нaвeдeнoмy нижчe CCЦ iз poзпoвiддю дpyгoгo cинa, якe мoжeмo yмoвнo нaзвaти «бepecт», e пoeднaння вкaзiвниx чacтoк з ocoбoвим зaймeнникoм я, щo дoпoвнюeтьcя вiдoкpeмлeни-ми пpиклaдкaми, якими oпoвiдaч нaгaдye читaчeвi, щo мoвa йдe caмe ^o ньoгo:
3apa3 бamькo npuв'яжe кopoву дo бepecma нa npтику xamu. no-miм вumягнe з ^muц вiдpo вoдu, нan'emьcя i дacmь нanumucя mpo-вi. Taк i e: бaчume, бamькo npuв'язуe кopoву дo бepecma.
Бepecm — це я, йoгo cepeднiй cm. B oднoму з 6oï6 я вnaв нa мту i вupic oщ кoлo нaшoï xamu бepecmoм. Бamькo ш знae, щo цвй бe-pecm — це я, йoгo cepeднiй cm. Mem й caмoму дшш, чoгo щ pan-moм я cmaв бepecmoм i чoму caмe бepecmoм, a ш iншoю дepeвuнoю. Убuлo мeнe ш Oдepi, i булo б ш maк o6^ш, якбu xmo-^будь бa-чш, як мeнe вбuлo. Бo нaвimь бamькo дo cux nip думae, щo я жшт,
Ып%иа тоЬШяМ 5 (44), 2013
що, може, я десь е г не хочу до нього признаватися, — от що менг обидно! Сказати батьковг, що я — цея, берест, я вже не можу, бо листя мое не говорить по-людському, з вгтром хгба чи дощем — то гнше дгло [2. С. 322-323].
Ввдчай через те, що вш (оповвдач) загинув раптово 1 батько не здогадуеться про його присутшсть поруч, передаеться синтаксич-ним дистантним повтором сполуки цея. Стилютичного забарвлення додае х1азм, що вжитий у реченш як обрамлення: Убило мене на Одерг, г було б не так обидно, якби хто-небудь бачив», як мене вбило. Також загальний емоцшний стан, викликаний сильним душев-ним болем та ввдчаем, передаеться безособовими конструкщями, якими наповнено ССЦ.
Необхщно ввдзначити те, що оповвдь другого сина за обсягом ста-новить майже половину пор1вняно з попередньою, старшого сина. Це, на наш погляд, пояснюеться певною статичшстю словесного образу - береста, в якого перетворився середнш син, тому превалюе зосеред-жешсть на його ввдчуттях саме як природного явища, оскшьки листя «не говорить по-людському». Тому використовуваш синтаксичш кон-струкцп тдпорядковаш спогадам, описам, переданню ввдчутпв тощо. За нашими спостереженнями, в тих контекстах, де йдеться безпосе-редньо про оповвдача-береста, його минуле та юнування як дерева, превалюють складш речення, що ввдповвдае ритму нестшного коли-вання його розлого! крони. Автор навпъ добирае лексеми та !х звуков! форми, щоб передати шум верховггтя береста. Цьому тдпорядковаш також р1зного типу повтори, яю теж створюють ввдчуття ритючних коливань. А в контекстах оповвд другого сина про батька, навпаки, домшують прост речення. Оповщач-берест не надшений можливютю читати думки, на ввдмшу вщ душ1 попереднього оповщача.
Таким чином, незважаючи на схож! лексико-синтаксичш зче-плення, використаш в усьому оповвданш трьома оповвдачами, в1д-мшшсть усе ж простежуеться. Так, перший 1 третш син веде розпо-ввдь здебшьшого тшьки про свого батька. 1х перед1стор1я вводиться, як було зазначено, одним чи декшькома реченнями. Другий же син-оповвдач бшьшу частину свое! розповвд придшяе журб1 через те, що вш став берестом, що не може попрощатися з батьком, подае детальний опис довкшля, де вш росте. Отже, центр уваги в1д батька певною м1рою перемщуеться на самого оповвдача.
Зовам незначною за обсягом е оповвдь найменшого брата, який, за сюжетом новели, став полем. У цьому фрагмент! самостшш про-
CTi речения е поодинокими вкраплениями. На нашу думку, переваж-не використання складних конструкцш пов'язано з маcштабнicтю описувано! реалп - поля.
Завершенням новели е оксиморон, який повторюеться двiчi (в се-рединi i в кшщ твору): Батъко постдав, обдивляеться свою череду i закурюе. Ну, то хай co6i й курить, аби на здорое'я [2. С. 324], що, як зауважуе Н. I. Трефяк, сввдчить про розумiння батькового горя i cимволiзуе cинiвcьке ставлення [10. С. 87] .
Незважаючи на таку незвичну кшьюсть оповiдачiв, новела «Наш батько» мае форму цтсного тексту з довершеною стилютичною та структурною органiзацiею. Такiй лопчнш зв'язноcтi та послвдовнос-т1 оповвд сприяе використання автором багатьох зчеплень на лек-сичному та синтаксичному рiвнях та уживання cтилicтичних прийо-м1в, якi посилюють виразнicть твору. Основними зчепленнями, якi нами було виявлено, е постшш звернення до читача, що виконують cтратегiю зближення та iнтимiзацii з реципiентом тексту, риторичш питання, суб'ективна модальнicть, що роздшяе думки батька та опо-вiдачiв, cтилicтичнi прийоми повтору та перелшу. Загальна структура новели мае форму уявного дiалогу оповiдачiв iз читачем iз вкра-пленнями внутршнього мовлення батька. Виявлений спектр ститс-тико-синтаксичних прийомiв новели «Наш батько» становить штер-ес для мовознавчого анатзу й вiдкривае перспективу для подальших доcлiджень творчоcтi Миколи Вiнграновcького у цьому напрямi.
Список лгтератури
1. Бибик, С. П. Оповвдшсть в украшськш художнiй прозi : мо-нографiя. Киев : Луганськ : ДЗ «ЛНУ iменi Тараса Шевченка», 2010. 288 с.
2. Вшграновський, М. С. Вибра-ш твори: у 3 т.. Тернотль : Богдан, 2004. Т. 3: Повют й оповi-дання. 352 с.
3. Виноградов, В. В. О теории художественной речи. М. : Высш. шк. 1971.240 с.
4. Прняк, М. О. Розумшня i са-морозумшня у ромаш Агатанге-
List of literature
1. Bibik, S. P. Opovidnist' v ukrai'ns'kij hudozhnij prozi : monografija. Kiev : Lugans'k : DZ «LNU imeni Tarasa Shevchenka», 2010.288 s.
2. Vingranovs'kij, M. S. Vibrani tvori: u 3 t.. Ternopil' : Bogdan, 2004. T. 3: Povisti j opovidannja. 352 s.
3. Vinogradov, V. V. O teorii hudozhestvennoj rechi. M.: Vyssh. shk. 1971.240 s.
4. Girnjak, M. O. Rozuminnja i samorozuminnja u romani
na KpHMCBKoro «AHflprn .HaroB-cbkhh». C. 29-36. URL : http:// www.ukma.kiev.ua
5. Ko^eBHHKOBa, H. A. «MepTBwe syrnH»: H3 hctophh cy6teKTHB-Horo aBTopcKoro noBecTBoBaHHa. URL :http://rus.lseptember.ru
6. naayneBa, E. B. B. B. BHHO-rpa^oB h HayKa o a3tiKe xy^o^e-CTBeHHon npo3w // H3Becraa PAH. CepHa ^HTepaTypw h a3tiKa. T. 54, № 3, 1995. C.39-48.
7. n&mHHyK, A. .H. HapaTHBHHH
koa iHTHMi3auii (Ha MaTepiani aH-rnoMoBHoro xyao^Htoro flHCKyp-cy): aBTope^. ahc. ... KaHfl. $inon. HayK. XapKiB, 2011. 16 c.
8. CanpyH, I. P. CTHnicTHKa poMa-Hy I. C. TypreHeBa «^BopaHCBKe rm3flo» : aBTope^. ahc. ... KaHfl. ^inon. HayK. XapKiB, 2003. 19 c.
9. CynacHa yKpaiHctKa niTeparyp-Ha MoBa: CHHTaKCHC / 3a 3ar. peg. I. K. Binoflifla. K.: HayK. ayMKa, 1972.516 c.
10. Tpe^aK, H. I. CHHTe3 Mogep-
HiCTCtKHX CTHntoBHX o3HaK y npo3i MHKonH BiHrpaHoBCtKoro. C. 8489. URL: http://www.ukma.kiev.ua
11. OepeHu, H. C. Ochobh niTepa-Typo3HaBCTBa : niapyHHHK. KneB :
3HaHHa, 2011.431 c.
12. fflMHg, B. HappaTonorna. M. : ^3wkh cnaBaHCKon KyntTypw,
2003.312 c.
13. fflyMHno, H. M. nifl 3HaKoM HauioHantHoi caMo6yTHocTi. KneB : 3a^pyra, 2003. 354 c.
Agatangela Krims'kogo «Andrij Lagovs'kij». S. 29-36. URL : http://www.ukma.kiev.ua
5. Kozhevnikova, N. A. «Mertvye dushi»: iz istorii sub#ektivnogo avtorskogo povestvovanija. URL : http://rus.1september.ru
6. Paducheva, E. V. V. V. Vinogradov i nauka o jazyke hudozhestvennoj prozy // Izvestija RAN. Serija literatury i jazyka. T. 54, № 3, 1995. S. 39-48.
7. Palijchuk, A. L. Narativnij kod intimizacii' (na materiali anglomovnogo hudozhn'ogo diskursu) : avtoref. dis. ... kand. filol. nauk. Harkiv, 2011. 16 s.
8. Saprun, I. R. Stilistika romanu I. S. Turgeneva «Dvorjans'ke gnizdo» : avtoref. dis. ... kand. filol. nauk. Harkiv, 2003. 19 s.
9. Suchasna ukrains'ka literaturna mova: Sintaksis / Za zag. red. I. K. Bilodida. K.: Nauk. dumka, 1972.516 s.
10. Trefjak, N. I. Sintez moder-nists'kih stil'ovih oznak u prozi Mikoli Vingranovs'kogo. S. 84-89. URL: http://www.ukma.kiev.ua
11. Ferenc, N. S. Osnovi literaturoznavstva : pidruchnik. Kiev : Znannja, 2011.431 s.
12. Shmid, V. Narratologija. M. : Jazyki slavjanskoj kul'tury, 2003. 312 s.
13. Shumilo, N. M. Pid znakom nacional'noi samobutnosti. Kiev : Zadruga, 2003. 354 s.