Научная статья на тему 'Синтаксична організація мови оповідачіву новелі Миколи Вінграновського «Наш батько»'

Синтаксична організація мови оповідачіву новелі Миколи Вінграновського «Наш батько» Текст научной статьи по специальности «Ветеринарные науки»

CC BY
186
41
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
Журнал
Lingua mobilis
Область наук
Ключевые слова
НОВЕЛА / ОПОВіДАЧ / АВТОР / СИНТАКСИЧНИЙ ЗАСіБ / СТИЛіСТИЧНИЙ ПРИЙОМ

Аннотация научной статьи по ветеринарным наукам, автор научной работы — Алексеева Елена Александровна

У статті розкривається та аналізується мова трьох оповідачів новели М. Вінграновського «Наш батько». Досліджуються синтаксичні засоби та стилістичні прийоми, використані автором на лексичному та синтаксичному рівнях для створення цілісності та зв’язності тексту. Основними скріпами виявлено апеляцію до читача, риторичні питання, суб’єктивну модальність.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.

Текст научной работы на тему «Синтаксична організація мови оповідачіву новелі Миколи Вінграновського «Наш батько»»

ЯЗЫК ХУДОЖЕСТВЕННОЙ ЛИТЕРАТУРЫ

УДК 808.1

СИНТАКСИЧНА ОРГАН13АЦ1ЯМОВИОПОВ1ДАЧ1В УНОВЕЛ1МИКОЛИВШГРАНОВСЬКОГО «НАШБАТЬКО»

О. О. Алексеева

У статтг розкриваетъся та аналгзуетъся мова трьох оповгда-чгв новели М. Вгнграновсъкого «Наш батъко». Дослгджуютъся син-таксичнг засоби та стилгстичнг прийоми, використанг автором на лексичному та синтаксичному ргвнях для створення цглгсностг та зв'язностг тексту. Основними скргпами виявлено апеляцгю до чита-ча,риторичнг питання, суб'ективну модалънгстъ.

Ключов! слова: новела, оповвдач, автор, синтаксичний зааб, стилктичний прийом.

Художнш текст складаеться з мовних елеменпв, яю вибудо-вують лшшну послвдовшсть не в хаотичному порядку, а ретельно добираються творцем цього тексту. Автор цшеспрямовано вико-ристовуе емоцшно забарвлеш мовш одинищ, експресивш синтак-сичш структури, що в сукупносп формують шдиввдуальний стиль письменника, який 1мплщитно закладений у його творк Автор задае форму художнього тексту, створюе концепщю та образшсть твору. Завершений текст становить едине цтсне утворення, що несе в соб1 образ автора. Анатз синтаксису авторсько! манери оповвдносп дае змогу виявити не тшьки характерш риси вдостилю письменника, вивчити манеру його письма, але й побачити загальш особливосп мовотворення певно! епохи.

Проте якщо образ автора е «творчим суб'ектом» [8. С. 9], або творцем художнього тексту, то реатзатором уае! ще! системи, суб'ектом оповвд е опов1дач. Саме вш ввдграе дуже важливу роль у внутршнш оргашзацп твору.

Роль оповвдача у твор1 може бути р1зною 1 не завжди пров1дною. «Головна увага опов1дача може бути зосереджена на максимально точному й виразному зображенш художньо! дшсносп, а сам вш

Ып%иа тоЬШяМ 5 (44), 2013

може знаходитися шби поза зображеним свггом, уникаючи ощню-вальних 1 рефлективних висловлень. Але композицшний центр ваги може бути змщений 1 на образ оповвдача, на його коментар1, його оцшки, його звертання до читача» [8. С. 10].

Оповщшсть як таку, образ та мову опов1дача досить активно досл1-джують лгтературознавщ (зокрема М. О. Прняк [4], Н. С. Ференц [11], Вольф Шм1д [12]) та мовознавщ (С. П. Бибик [1], В. В. Виноградов [3], Н. А. Кожевникова [5], С. В. Падучева [6], I. К. Бшодщ [9] та ш.).

Останшми роками посилився штерес мовознавщв до образов, як1 створюються в текст автором, оповщачем, розпов1дачем, та притаман-но! !м загально! стилютично! оргашзаци. Запропонована стаття е актуальною, оскшьки синтаксична организация мови опов1дач1в у новел1 М. Вшграновського «Наш батько» не була предметом дослщження.

Мета статт - виявити засоби та прийоми, як1 використовуе письменник для забезпечення цтсносп, зв'язност зазначеного ху-дожнього тексту, що в1дзначаеться композицшною своервдшстю, з'ясувати особливост авторського стилю, зокрема вживаш засоби експресивного синтаксису.

Твори з1 змшою суб'екта оповвд становлять особливий штер-ес для досл1дження. Н. I. Трефяк, зокрема, в1дзначае те, що новела «Наш батько» «засв1дчуе яскраву модершстську постать розпов1да-ча з1 сво!м свгтобаченням, що формуеться тд впливом авторського военного досв1ду» [10. С. 87]. У цш новел1 спостер1гаемо манеру оповвд, близьку до баладно! химерност1, фантастики 1 фрагментарности [10. С. 87].

Новела М. Вшграновського «Наш батько» являе собою опов1дь трьох син1в, як1 загинули тд час в1йни. Кожен 1з них веде свою опо-в1дь про батька уже з шшого свпу. Серед твор1в з ^мпресюшстич-ною композищею, як зазначае Н. Шумило, «окрему групу становлять новели, побудоваш в ракурса потойб1чного «бачення» земних под1й духом покойного» [13. С. 294]. Наскр1зними мотивами анал1зо-вано! новели е в1йна, тслявоенш реалп життя, втрата близьких, сум. Образ батька, що втратив у час вшни вс1х сво!х сишв, а також образи самих сишв, як1 полягли, е пров1дними в цьому художньому твор1.

Письменник не випадково змальовуе образ батька через сприй-няття син1в, оск1льки саме вони найкраще можуть схарактеризувати його. У цьому вбачаеться спещальний авторський задум. Видаеться законом1рним, що в новел1 немае д1алопв персонаж1в м1ж собою. Сам головний персонаж - батько -через опов1дь постае надзвичайно

дшовим, про що сввдчить активне використання М. Вшграновським однор1дних ряд1в 1з д1есловами-присудками.

Щтстсть новели «Наш батько» забезпечують зчеплення на лек-сичному та стил1стико-синтаксичному р1внях, виявляючи риси индивидуально! авторсько! оргашзацп тексту.

Опов1дь ведеться в1д трьох сишв почергово. Головна мета будь-яко! оповвд полягае у створенш максимально! автентичносп, чому сприяе опов1дач.

Про те, що розповвдь подаеться опов1дачем насамперед сввдчить використання особового займенника вт на самому початку новели: Оце вт г е. Нашому батъковг, як мет здаетъся, ще немае вгсгмде-сяти. Здоров'ям вгн, слава Богу, нгвроку: г зваритъ сам, г попере, г роботу яку коло хати зробитъ, г взагалг... [2. С. 320]. Водночас у вставнш конструкцп вжито форму першо! особи мет, яка представ-ляе оповвдача-сина. I в подальшому розгортанш контексту лише в спогадах використовуеться початкова формая: Япригадую, як одного разу до вгйни, ще наша мати була жива, привезли ми з батъком на цей базар шгстъ мгшкгв оггркгв [2. С. 320].

Уживання присвшного займенника наш (наш батъко, наша мати, наша хата) указуе на те, що син-оповвдач не едина дитина в родиш. Цей займенник набувае в контекст! новели символично!, уза-гальнено! семантики -1 позначае «свое, рвдне, Батьювщина».

1з поступовим розгортанням контексту стае зрозумшим, що новела «Наш батько» мае форму уявного диалогу оповвдача з чита-чем. Саме це вдаграе визначальну роль у структурнш оргашзацп новели.

Апелювання до читача мае яскраво виражену експресивну функцию в ц1й новел1, оскшьки завдяки !м опов1дач кожного разу немов призупиняе свою розпов1дь, звертаючи таким чином увагу 1 свою, 1 читача на кожну деталь у д1ях батька. Тим самим опов1дач пока-зуе, як в1н шануе батька, 1 намагаеться викликати таке ж ставлення до головного героя 1 в читача. Як штимно-контактний зас1б автор використовуе вставш конструкцп: ЗажЫть, батъко щосъ помтив. Що ж це вгн помгтив? Ага, за тим оно возом где корова на продаж: г роги, г вим'я, г нога пгд нею, як пгд доброю дгвкою... Глянъте, як батъко назирцг дибаеза цгею коровою [2. С. 321].

Те, що опов1дачем по сут1 е душа загиблого сина, а не жива лю-дина, показуе часткове питання В1зьме чи не в1зьме?, з якого почи-наеться складне синтаксичне цше (дал1 ССЦ), що можна об'еднати

мшротемою «купуе». Питания передуе викладу подш, тобто оповь дач уже бачить те, про що читач доввдаеться лише згодом:

Вгзъме чи не вгзъме? Гляньте, як довго вгн прицгнюетъся до цих чобгт. Мабутъ, вгзъме, бо по тому, як колупае нггтем пгдошву — чи добре вичинена — як обмацуе голенища, передки, ранти, зала-зитъ рукою всередину — чи рубчика якого нема, чи цвях не вилгз гз пгдошви, — дгстае грошг. Купуе. Перев'язуе мотузком, перекидае через плече г зараз пгде купувати морозиво. [2. С. 320]. Оповвдач дь литься сво'ми роздумами, сумшвами, коментуе кожен рух батька. Наратор шби ставить нам питания, потам сам на них i ввдповвдае, переконуючись у тому, що вш усе ж таки добре знае свого батька. Такий прийом А. Л. Палшчук називае «наративний код iнтимiзацii» [Палшчук, стаття]. Характерна надтекстова оргашзащя виражае ав-торську стратепю зближення з читачем через оповвдача, ввдтворю-еться ефект бесiди з читачем, ввдбуваеться скорочення дистанц^' мiж читачем i наратором.

Окрiм дiалoгу з рецитентом, наведений фрагмент oпoвiдi уви-разнюеться рiзними стилiстичними прийомами, зокрема синтаксич-ним паралелiзмoм (як колупае нггтем пгдошву; як обмацуе голенища). Оповвдь про батька ведеться повшьно, розважливо. Такий ритм створюють видo-часoвi форми дiеслiв, oрганiзoванi в однорвдний ряд (прицгнюетъся, колупае, обмацуе, залазитъ, дгстае), а також вставлеш конструкцп.

У зазначеному ССЦ «купуе» основною скршою е повтор ввдпо-вiднoгo дiеслoва в рiзних граматичних формах. М. Biнгранoвський пo-рiзнoму оргашзовуе повтори залежно вiд мети викладу:

Батъка нашого хлгбом не годуй, але дай йому морозива або тулъ-ки. Вгн любитъ морозиво г любитъ тулъку. Купуе. Тепер вгн буде його гсти. Вгн не буде його гсти, ходячи по базару. Вгн зараз стане осъ пгд цим деревом, де менше людей, г тут почне. Нехай гстъ на здоров'я. Ми зачекаемо, доки вгн досмакуе, оберточку згмне в кулацг, покладе у кишеню, бо нгкуди кинути, потгм ще раз подивитъся на лоток та й пгде собгз чобгтъми через плече по базару далг... [2. С. 320-321]. У цьому контекста повтор використовуеться не тальки для створення ритму, ввдповвдного до розповвд, а й для акцентування уваги на ху-дожшх деталях. У наведеному уривку повторюються iменники морозиво i тулъка та дiеслoва любитъ i гсти. Виразшсть посилюеться повтором того ж предикативного центру iз ствердною та заперечною модальшстю: Тепер ein буде його icmu. Bin не буде його i'cmu, ходя-

чи по базару. Смислов1 акценти при цьому розставляють обставинш поширювач1 часу й способу дп (тепер, ходячи по базару).

Бшьшому увиразненню мовлення оповвдача сприяе повтор-тдхо-плення, що передае специф1ку усного мовлення: Купив та й купив, може, йому веселгше буде, бо як не е, а худобина в хлгвг бгля ясел зимою дихае парко, як дверг вгдчиниш - то все-таки клопгт. А клопгт -дгло велике [2. С. 322]. Повтори не лише тдкреслюють шдивщуаль-шсть мови оповвдача, а й вказують на образ автора, оскшьки повтори е одшею з найяскравших особливостей даостилю М. Вшграновського.

Слад ввдзначити гармоншне поеднання мови оповвдача та вну-тршнього мовлення головного персонажа - батька. Для плавного перетжання цих мовотитв одне в одне М. Вшграновський вико-ристовуе структуру складного безсполучникового речення: Грош^ правда, у нього е г на кабана, але навгщо вгн йому здався: хто того кабана буде 1'сти? [2. С. 321], - в останнш частит якого функщо-нуе фраза, що е смисловим та граматичним «переходом» 1 яка характерна для синтаксичних структур розмовного стилю. У наступно-му реченш вже безсумшвною е оргашзащя внутршнього мовлення батька, думки якого шби прочитуються сином-оповвдачем: Глечика, може б, г взяв, але як г в чому ти будеш везти по такгй дорозг? [2. С. 321]. Для внутршнього мовлення батька характерш риторичш питання, що доповнюють цтсну експресто твору.

У подальшому виклад1 (Не треба нг кабана, нг глечика - пгдемо собг по базару далг [2. С. 321]; Але все одно випивати не будемо, та г морозиво тыьки що з'гли <...> [2. С. 321]) форма множини головних члешв частин, що е формальними ввдповвдниками означено-особових речень, - пгдемо, випивати не будемо, з "гли - породжуе смислову ба-гатозначшсть: з одного боку, шанобливе ставлення до батька; з другого - психолопчна, духовна неввддшьшсть сина 1 батька; 1з третього боку, е еднальною ланкою мови оповвдача й головного персонажа.

Стверджувальний повтор змшюеться х1азмом 1з запереченням: Коли б ще випивав, то можна було б г випити: ось молдавани вино продають. Недороге, можна було б г випити. Але все одно випивати не будемо, та г морозиво тгльки що з'гли, та й спека - ну його к чорту [2. С. 323].

Емоцшний ефект у реченш може створювати раптове вживан-ня шшого предикативного центру (сонце заходить) тсля перелжу повсякденних дш батька: Батько виходить з хати, дае собацг г курам гсти, бере косу, вкосюе трави, пгдкидае на нгч коровг, сонце за-

ходить [2. С. 323]. Такий р1зкий перехвд передае швидкоплиншсть дня, проведеного батьком, який пораеться по господарству, водно-час тдкреслюе звичшсть i природшсть усього, що д1еться. Додае експресивност й перелiк, що е частим прийомом в аналiзованiй но-велi, який дае змогу найповшше представити змальовувану картину.

Piзноманiтнi звернення до читача оповвдач використовуе не лише з метою встановлення контакту. Текст е посередшм елементом мiж двома суб'ектами, один з яких подае шформащю у виглядi мовних або метамовних кодiв, а другий - сприймае и, розкодовуе. Так, апе-люючи до читача, наратор прагне полегшити сприймання оповвд, шби переконуючись у тому, що читач устигае вловити хвд його думок та подш, наприклад: Оце бачите братськумогилу? [2. С. 320].

Ведучи дiалог з уявним читачем, оповвдач вказуе на просторовi змши у творi: Отож, поки ми говорили про батькову професгю та розглядали базарних коргв на базарг, як уже наш батько веде симен-талку по дорозг вгд райцентру в наше село додому, оберемок сгна пгд рукою. Навгщо вона йому? Молоко г сметана, масло г сир у погребг годами у нього глевЮть [2. С. 321-322]. Читач одразу бачить увесь шлях головного героя, стежить за його пересуванням. При цьому оповвдач ш на мить не забувае про читача, звертаючись до нього в цьому разi риторичним запитанням {Навгщо вона йому?), що, зви-чайно, увиразнюе мову наратора.

Продовжуючи розповвдати про подальший шлях свого батька {головного героя) i звертаючись до читача, оповвдач точно знае, що буде вщбуватися далк Оце бачите братську могилу? Бгля цгег могили батько пустить корову попасом, а сам сяде г закурить. Так воно г е. Корова пасеться, наш батько курить, вгтер, сонце, а в цгй братськгй могилг лежу я, його старший син. Лежу в цгй могилг, нагороджений посмертно разом зг свогми товаришами. Ми бились, як нам здаеться, на совгсть г хоча перемогли уже мертвими, так би мовити, смертю смерть поправши, але справа зараз не в цьому: сонце, вгтер, корова пасеться, наш батько курить [2. С. 322]. Художня виразшсть мови оповщача тдкреслюеться дистантним повтором^азмом ключово! фрази {Корова пасеться, наш батько курить, вгтер, сонце...i в кшщ уривка: сонце, вгтер, корова пасеться, наш батько курить).

Як уже було зазначено вище, оповвдь ведуть три сини головного персонажа. На змшу оповiдачiв указуе прикладкова конструкщя до особового займенника я {а в цгй братськгй могилг лежу я, його старший син). Oповiдачi не е нейтральними особами, про що сввд-

чaть вcтaвнi кoнcтpyкцiï cyб'eктивнo-мoдaльнoгo плaнy: Mu бшжь, як нам здаеться, нa coвicmь. Cyб'eктивнa мoдaльнicть, щo виpaжae cтaвлeння oпoвiдaчiв дo cитyaцiï пpocтeжyeтьcя в ycьoмy тeкcтi твo-py. Цeй фaктop e тaкoж визнaчaльним y твopeннi цiлicнocтi нoвeли.

Bapтo зaзнaчити, щo, кpiм мoдaльнoгo знaчeння ймoвipнocтi, в мoвi oпoвiдaчiв eмoцiйнe тлo нoвeли й caмoï мoви oпoвiдaчiв пoдe-куди твopять кoнcтpyкцiï eмoцiйнo-oцiннoï мoдaльнocтi, нaпpиклaд: Здopoв'ям вт, слаеа Богу, нiвpoку: i звapumь caм, i nonepe, i poбomу яку кoлo xamu зpoбumь, i взaгaлi... [2. C. 320].

Щ^ oднieю ocoбливicтю, яга cтвopюe цiлicнy cтpyктypy нoвe-ли, e пepeдaння poлi oпoвiдaчa ввд oднoгo cинa iншoмy: Tenep, кoлu мeнi вжe бamькa 3a ceлoм ш в^т, mo вaм npo ньoгo poзкaжe нaш ocmaннiй, нaймeншuй, бpam [2. C. 324]. ^и цьoмy кoжeн швий oпo-вiдaч пoчинae cвoю oпoвiдь нe зi змaлювaння cвoгo бaтькa, a з нeвe-ликoï poзпoвiдi пpo ceбe, cвoe життя i чoмy вoнo зyпинилocя.

Peплiкa, в якiй oпoвiдaч пpeзeнтye читaчeвi iншoгo oпoвiдaчa, cвo-го бpaтa, дoпoвнюeтьcя пiдpядними чacтинaми ^ичини. Taкa отт^к-cичнa opгaнiзaцiя тaкoж викoнye фyнкцiю iнтимiзaцiï, зближeння iз читaчeм, cтвopюючи в нoвeлi лoгiчнi пepexoди: Tenep, no moму, як бamькo pушae з кopoвoю дaлi, ужe дo ceлa, я nepeдaю cлoвo нaшoму мeншoму бpamoвi, 6o вт цю дopoгу знae кpaщe зa мeнe, 6o вoнa, ця дo-poгa, i ceлo, ixama, maк 6u мoвumu, щ вжe йoгo вoлoдiння [2. C. 322].

Для oпoвiдaння «Шш бaтькo» xapaктepним e дocить a^i™^ фyнкцioнyвaння чacтки щ, ^p^o в кoнcтpyкцiяx iз зaймeнникoм тa дiecлiвнoю зв'язкoю (oщ вт i e; щя i e).

Ta^ cкpiпaми в нaвeдeнoмy нижчe CCЦ iз poзпoвiддю дpyгoгo cинa, якe мoжeмo yмoвнo нaзвaти «бepecт», e пoeднaння вкaзiвниx чacтoк з ocoбoвим зaймeнникoм я, щo дoпoвнюeтьcя вiдoкpeмлeни-ми пpиклaдкaми, якими oпoвiдaч нaгaдye читaчeвi, щo мoвa йдe caмe ^o ньoгo:

3apa3 бamькo npuв'яжe кopoву дo бepecma нa npтику xamu. no-miм вumягнe з ^muц вiдpo вoдu, нan'emьcя i дacmь нanumucя mpo-вi. Taк i e: бaчume, бamькo npuв'язуe кopoву дo бepecma.

Бepecm — це я, йoгo cepeднiй cm. B oднoму з 6oï6 я вnaв нa мту i вupic oщ кoлo нaшoï xamu бepecmoм. Бamькo ш знae, щo цвй бe-pecm — це я, йoгo cepeднiй cm. Mem й caмoму дшш, чoгo щ pan-moм я cmaв бepecmoм i чoму caмe бepecmoм, a ш iншoю дepeвuнoю. Убuлo мeнe ш Oдepi, i булo б ш maк o6^ш, якбu xmo-^будь бa-чш, як мeнe вбuлo. Бo нaвimь бamькo дo cux nip думae, щo я жшт,

Ып%иа тоЬШяМ 5 (44), 2013

що, може, я десь е г не хочу до нього признаватися, — от що менг обидно! Сказати батьковг, що я — цея, берест, я вже не можу, бо листя мое не говорить по-людському, з вгтром хгба чи дощем — то гнше дгло [2. С. 322-323].

Ввдчай через те, що вш (оповвдач) загинув раптово 1 батько не здогадуеться про його присутшсть поруч, передаеться синтаксич-ним дистантним повтором сполуки цея. Стилютичного забарвлення додае х1азм, що вжитий у реченш як обрамлення: Убило мене на Одерг, г було б не так обидно, якби хто-небудь бачив», як мене вбило. Також загальний емоцшний стан, викликаний сильним душев-ним болем та ввдчаем, передаеться безособовими конструкщями, якими наповнено ССЦ.

Необхщно ввдзначити те, що оповвдь другого сина за обсягом ста-новить майже половину пор1вняно з попередньою, старшого сина. Це, на наш погляд, пояснюеться певною статичшстю словесного образу - береста, в якого перетворився середнш син, тому превалюе зосеред-жешсть на його ввдчуттях саме як природного явища, оскшьки листя «не говорить по-людському». Тому використовуваш синтаксичш кон-струкцп тдпорядковаш спогадам, описам, переданню ввдчутпв тощо. За нашими спостереженнями, в тих контекстах, де йдеться безпосе-редньо про оповвдача-береста, його минуле та юнування як дерева, превалюють складш речення, що ввдповвдае ритму нестшного коли-вання його розлого! крони. Автор навпъ добирае лексеми та !х звуков! форми, щоб передати шум верховггтя береста. Цьому тдпорядковаш також р1зного типу повтори, яю теж створюють ввдчуття ритючних коливань. А в контекстах оповвд другого сина про батька, навпаки, домшують прост речення. Оповщач-берест не надшений можливютю читати думки, на ввдмшу вщ душ1 попереднього оповщача.

Таким чином, незважаючи на схож! лексико-синтаксичш зче-плення, використаш в усьому оповвданш трьома оповвдачами, в1д-мшшсть усе ж простежуеться. Так, перший 1 третш син веде розпо-ввдь здебшьшого тшьки про свого батька. 1х перед1стор1я вводиться, як було зазначено, одним чи декшькома реченнями. Другий же син-оповвдач бшьшу частину свое! розповвд придшяе журб1 через те, що вш став берестом, що не може попрощатися з батьком, подае детальний опис довкшля, де вш росте. Отже, центр уваги в1д батька певною м1рою перемщуеться на самого оповвдача.

Зовам незначною за обсягом е оповвдь найменшого брата, який, за сюжетом новели, став полем. У цьому фрагмент! самостшш про-

CTi речения е поодинокими вкраплениями. На нашу думку, переваж-не використання складних конструкцш пов'язано з маcштабнicтю описувано! реалп - поля.

Завершенням новели е оксиморон, який повторюеться двiчi (в се-рединi i в кшщ твору): Батъко постдав, обдивляеться свою череду i закурюе. Ну, то хай co6i й курить, аби на здорое'я [2. С. 324], що, як зауважуе Н. I. Трефяк, сввдчить про розумiння батькового горя i cимволiзуе cинiвcьке ставлення [10. С. 87] .

Незважаючи на таку незвичну кшьюсть оповiдачiв, новела «Наш батько» мае форму цтсного тексту з довершеною стилютичною та структурною органiзацiею. Такiй лопчнш зв'язноcтi та послвдовнос-т1 оповвд сприяе використання автором багатьох зчеплень на лек-сичному та синтаксичному рiвнях та уживання cтилicтичних прийо-м1в, якi посилюють виразнicть твору. Основними зчепленнями, якi нами було виявлено, е постшш звернення до читача, що виконують cтратегiю зближення та iнтимiзацii з реципiентом тексту, риторичш питання, суб'ективна модальнicть, що роздшяе думки батька та опо-вiдачiв, cтилicтичнi прийоми повтору та перелшу. Загальна структура новели мае форму уявного дiалогу оповiдачiв iз читачем iз вкра-пленнями внутршнього мовлення батька. Виявлений спектр ститс-тико-синтаксичних прийомiв новели «Наш батько» становить штер-ес для мовознавчого анатзу й вiдкривае перспективу для подальших доcлiджень творчоcтi Миколи Вiнграновcького у цьому напрямi.

Список лгтератури

1. Бибик, С. П. Оповвдшсть в украшськш художнiй прозi : мо-нографiя. Киев : Луганськ : ДЗ «ЛНУ iменi Тараса Шевченка», 2010. 288 с.

2. Вшграновський, М. С. Вибра-ш твори: у 3 т.. Тернотль : Богдан, 2004. Т. 3: Повют й оповi-дання. 352 с.

3. Виноградов, В. В. О теории художественной речи. М. : Высш. шк. 1971.240 с.

4. Прняк, М. О. Розумшня i са-морозумшня у ромаш Агатанге-

List of literature

1. Bibik, S. P. Opovidnist' v ukrai'ns'kij hudozhnij prozi : monografija. Kiev : Lugans'k : DZ «LNU imeni Tarasa Shevchenka», 2010.288 s.

2. Vingranovs'kij, M. S. Vibrani tvori: u 3 t.. Ternopil' : Bogdan, 2004. T. 3: Povisti j opovidannja. 352 s.

3. Vinogradov, V. V. O teorii hudozhestvennoj rechi. M.: Vyssh. shk. 1971.240 s.

4. Girnjak, M. O. Rozuminnja i samorozuminnja u romani

na KpHMCBKoro «AHflprn .HaroB-cbkhh». C. 29-36. URL : http:// www.ukma.kiev.ua

5. Ko^eBHHKOBa, H. A. «MepTBwe syrnH»: H3 hctophh cy6teKTHB-Horo aBTopcKoro noBecTBoBaHHa. URL :http://rus.lseptember.ru

6. naayneBa, E. B. B. B. BHHO-rpa^oB h HayKa o a3tiKe xy^o^e-CTBeHHon npo3w // H3Becraa PAH. CepHa ^HTepaTypw h a3tiKa. T. 54, № 3, 1995. C.39-48.

7. n&mHHyK, A. .H. HapaTHBHHH

koa iHTHMi3auii (Ha MaTepiani aH-rnoMoBHoro xyao^Htoro flHCKyp-cy): aBTope^. ahc. ... KaHfl. $inon. HayK. XapKiB, 2011. 16 c.

8. CanpyH, I. P. CTHnicTHKa poMa-Hy I. C. TypreHeBa «^BopaHCBKe rm3flo» : aBTope^. ahc. ... KaHfl. ^inon. HayK. XapKiB, 2003. 19 c.

9. CynacHa yKpaiHctKa niTeparyp-Ha MoBa: CHHTaKCHC / 3a 3ar. peg. I. K. Binoflifla. K.: HayK. ayMKa, 1972.516 c.

10. Tpe^aK, H. I. CHHTe3 Mogep-

HiCTCtKHX CTHntoBHX o3HaK y npo3i MHKonH BiHrpaHoBCtKoro. C. 8489. URL: http://www.ukma.kiev.ua

11. OepeHu, H. C. Ochobh niTepa-Typo3HaBCTBa : niapyHHHK. KneB :

3HaHHa, 2011.431 c.

12. fflMHg, B. HappaTonorna. M. : ^3wkh cnaBaHCKon KyntTypw,

2003.312 c.

13. fflyMHno, H. M. nifl 3HaKoM HauioHantHoi caMo6yTHocTi. KneB : 3a^pyra, 2003. 354 c.

Agatangela Krims'kogo «Andrij Lagovs'kij». S. 29-36. URL : http://www.ukma.kiev.ua

5. Kozhevnikova, N. A. «Mertvye dushi»: iz istorii sub#ektivnogo avtorskogo povestvovanija. URL : http://rus.1september.ru

6. Paducheva, E. V. V. V. Vinogradov i nauka o jazyke hudozhestvennoj prozy // Izvestija RAN. Serija literatury i jazyka. T. 54, № 3, 1995. S. 39-48.

7. Palijchuk, A. L. Narativnij kod intimizacii' (na materiali anglomovnogo hudozhn'ogo diskursu) : avtoref. dis. ... kand. filol. nauk. Harkiv, 2011. 16 s.

8. Saprun, I. R. Stilistika romanu I. S. Turgeneva «Dvorjans'ke gnizdo» : avtoref. dis. ... kand. filol. nauk. Harkiv, 2003. 19 s.

9. Suchasna ukrains'ka literaturna mova: Sintaksis / Za zag. red. I. K. Bilodida. K.: Nauk. dumka, 1972.516 s.

10. Trefjak, N. I. Sintez moder-nists'kih stil'ovih oznak u prozi Mikoli Vingranovs'kogo. S. 84-89. URL: http://www.ukma.kiev.ua

11. Ferenc, N. S. Osnovi literaturoznavstva : pidruchnik. Kiev : Znannja, 2011.431 s.

12. Shmid, V. Narratologija. M. : Jazyki slavjanskoj kul'tury, 2003. 312 s.

13. Shumilo, N. M. Pid znakom nacional'noi samobutnosti. Kiev : Zadruga, 2003. 354 s.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.