CC BY
71
УДК 389:392.5(477) Ст. викл. Р.В. Вттонв - НЛТУ Укршни
СИМВОЛ ДЕРЕВА В ПОЕТИЧН1Й ТВОРЧОСТ1 ЛЕС1 УКРА1НКИ
Звернено увагу на один з чинниюв формування таланту Лес Украшки як збу-джувач творчого натхнення, а саме: природа рщного краю. За допомогою умовних форм i м!фологп поетеса поеднала конкретно-юторичне й загальномодельне, по фь лософськи осмислюючи символiку дерева. Тема актуальна й сьогодш, у час нового погляду на еколопчш проблеми, взаемовщносини людини i природи.
Ключов1 слова: поетика, персонiфiкацiя, вiчнiсть, буття, алегоризм, неоромантизм, фiлософiя природи, метафоричнiсть, гармоншнють, естетичне осмислення дiйсностi.
Senior teacher R. V. Vintoniv - NUFWT of Ukraine The symbol of the tree in Lesya Ukrainka's poetry
The article deals with one of the Lesya Ukrainka talent forming factor - the creative inspiration stimulator that is the nature of the country. Using conditional forms and mythology the poetess combines real historical with human things, philosophically grasping the symbol of the tree. The theme is vital today with the new look on ecological problems, interrelation of a man and nature.
Keywords: poetics, personification, existence eternity, allegorism, neoromantism, nature philosophy, metaforism, harmony, esthetic grasp of reality.
Украшщ здавна були спостережливими до життя дерев. Проникаючи у таемнищ рослинного свггу, наш1 предки почали одухотворювати життя зе-лених красешв.
1снувало навггь уявлення, що дерева живуть родами, як i люди. Понят-тя про тотеми-дерева побутувало з давнини в багатьох народ1в, у тому числ1 й древшх слов'ян. Осшваш у народних шснях, переказах, казках, легендах, м1фах, загадках, наш1 зелеш супутники е в1чним джерелом краси, незамшним об'ектом у систем! естетичного осмислення дшсность
Якщо говорити про художню л1тературу, а стислше, про поезда, то тут особливо вщчутна ота символжа дерева; того дерева, що супроводжуе людину вщ ii народження до смерт як певний мютичний знак, як символ усього живого на земль Дерево виступае тим косм1чним мютком, що об'еднуе високе й земне, мютичне й реальне, мистецьке й побутове.
Поетика люу, дерева у творах Шевченка, Франка, Лес Украшки нага-дуе нам живопис Чурльошса. Червош стовбури високих сосен мов струни ар-фи, що ось-ось забринить шд пальцями вггру. Дуби - мов язичники, що йдуть хреститись, а м1ж ними й шдл1тки, й парубки, й старезш дщугани.
Вщкрийте будь-яку поетичну зб1рку хорошого поета сучасност1, i ви обов'язково зустршете шдтвердження думки, що дерево е символом зарод-ження усього живого.
Я був так само деревиною
З душею, мов дитя, невинною,
Я мав думки мщш, мов кореш,
I мрп, ночами зазореш.
або:
В зелених венах люового св1ту
Та кров, що захистила нас, шумить.
Кожне дерево - як певний тип людини, може, тому, що вiрили, що душа небiжчика переходить у дерево. Ця вiра поеднувалась iз вiрою у могут-шсть слова.
Населяючи лiси рiзними божествами, люди персошфжували дерева, iдентифiкували 1х з певними моральними характеристиками.
З юторичних джерел вiдомо, що на територи Киево-Печерсько1 лаври був розюшний священний гай, що ретельно обер^ався не тому, що мав бути використаним на практичш потреби, а тому, що слугував джерелом духов-них, естетичних потреб, був ключем до тзнання прекрасного й таемничого.
"Без верби й калини нема Украши". Вербу в Укра1ш шанують з дав-нiх-давен. Нашi предки вважали 11 Священним деревом, символом безперер-вностi й вiчностi буття. Власне верба символiзуе язичницького бога Ярила, який подарував людям вогонь. Як приходить свято 1вана Купала, то й сьогод-ш молодi дiвчата й хлопцi прикрашають вербу, розпалюють бiля не! багаття, а шсля закiнчення свята вербовi гшки садять по дворах.
Символом могутност^ велично! краси, сили й невмирущост вва-жаеться дуб. Зайдiть у дiброву, дубовий лiс, - i там ви особливо вiдчуете дерево як живу ютоту, вдихнете подих 11 таемничо! й цшющо! сили.
Либонь, тому й закладали люди монастирi часто у дубових пущах.
У деяких народiв Сходу покарання злочинця через повшання на дере-вi вважаеться безслав'ям i безчестям, свiдченням божого прокляття. А сук, на якому було повшено злодiя, називали огидною гiлкою i разом з тiлом повь шеного закопували в ямi. Дерево як символ краси не мало залишатися зап-лямленим злочином.
Для художньо1 лiтератури початку XX ст. притаманне концентроване вираження думки, гранична узагальнешсть та алегоризм. У реалiзмi тих днiв помггно посилюеться тенденцiя до лiрико-фiлософського осмислення св^у, пiдносяться загальнолюдськi моральнi щнность Подано спроби поеднати конкретно-iсторичне i загальнолюдське за допомогою умовних форм i мiфо-логи, по-фiлософськи осмислити символжу дерева. I тут чи не найяскравь шим прикладом е поетична творчють Лесi Укра1нки.
Природа рщного краю була одним з чинниюв формування таланту Лес Укра1нки, вона збуджувала творче натхнення i розвивала естетичний смак.
Поетеса не зверталася до оспiвування природи тшьки одного, якогось конкретного, куточка рщно1" Землi. У не1 - вся Украша: Подiлля, Славута, Случ, Волинь, Полтавщина, Буковина, гуцульськi Карпати, твдень Укра1ни. А попри те, ще й своерщшсть краси природи шших кра1н - Схiднi Альпи, Iталiя, вгипет, туманнi води Босфору.
Пейзажi Л. Укра1нки не статичш, а повнi руху, живi, персошфшоваш. Вони взаемодiють iз свiтом людей, сшвпрацюючи чи ворогуючи з ним.
Малюнки персошфжовано1" природи зливаються з глибоким i щирим людським, почуттям - коханням.
До кипариса магнол1я пишная
Чолом закв1тчаним шжно схилилася,
Як молода до свого нареченого.
Бшп кв1ти тремтять в темних кучерях.
Але серпанку немае на них.
Щире кохання не вкрите серпанками...
Спи, мое серце! Хай пишна магнолiя
До кипариса стрункого схиляеться.
А ось шше полотно:
Гей, тду я в тi зеленi гори,
Де смереки гомонять висою,
Понесу я жалi одинокi
Та й пущу ïx у гiрськi простори.
Кину сво'1' жалi
на зелеш галi,
пущу бором свою тугу,
чи не знайду другу...
Чуемо тут народношсенну символшу, лексику, коломийковий лад i в той же час " бiографiю " душi.
Пейзаж, i у його тканиш лiс, дерево, нiколи не був для поетеси само-цшлю. Це був фон, на якому увиразнювалося Лесине лiричне свiтовiдчуття.
Чари Полюся, мiстика лiсу, незборимi сили природи, апофеоз едност людини i природи - це "Люова шсня". Це те, "що не вмирае".
Твiр мае не тiльки конкретний, а й алегоричний, чи вiрнiше, парабо-лiчний змiст, пiдноситься до вищого синтезу, до символу, до того ж складш проблеми розв'язуються не тiльки на мiфологiчному матерiалi чи "вiчниx темах", а й на звичайному, побутовому.
Кожен образ Лес Украшки, навiть символiчний, завжди мае пiд собою глибокий реальний грунт. "Вiчнi питання" у неï' сповнюються злободен-шстю, найпекучiшими проблемами сучасностi.
Художня майстершсть ïï вражае здатнiстю глибоко проникати в суть, мислити образами. Символiзм Леся сприймала як неоромантизм, який був ш близький свiтоглядно, тому символ дерева вона пiднесла до такого рiвня фь лософського узагальнення, до якого вiн не шдносився ранiше в жодному ху-дожньому творь
Любов поетеси до шюзш, метафори, символу дае змогу ш насичувати поетичнi рядки глибиною змiсту й мелодiйностi.
Прекрасна, оспiвана найкращими поетами свiту, Iталiя, але люи ту-манноï Волинi дорожчi понад усе: "Кругом озера був старий густий великий листяний лю, з одного боку вш шдходив до поля, а з другого переходив у старезний сосновий бiр, що простягся на багато верс^в".
У таемницях природи, зокрема люу, поетеса знайшла те, до чого праг-нула ïï душа:
Поки шж не крае, дерево не грае. А хто вр1же глибоченько, тому заствае. А хто вр1же гшку, заграе в сопшку, То той соб1 в серце пустить калинову стршку.
Часто перебуваючи за кордоном, Леся на географiчнiй i часовiй вiдда-лi чула ту шсню лiсу. До ^ï приходили "дуби поважнi, ясен, клен i явiр, шорстка осика".
Пишучи мЛiсову пiснюм, письменниця виходила Ï3 реального життя, вiд конкретно:' мюцевост i людей, що заперечуе гшотезу дослiдникiв про те, що образ дуба, якого не дозволив зрубати дядько Лев, походить з грецьких мiфiв про те, що людське життя походить вщ дуба, або ж з переказiв про Зев-Ыв дуб в Епiрi.
Система образiв мЛiсовоï пiснiм переконливо обгрунтовуе необхiднiсть гармони людини з природою, як частини природи. Слова геро1'т "Лiсовоï шс-нiм Мавки "Не рiж! не убивай! " сьогодш як школи актуальнi, попереджають, що природа выплатить людинi, за нищення живоï краси - лiсу. Кожне дерево у драмi - живе, дихае, говорить, мае свою вдачу. Дика рожа - задирлива. Явiр - гордовитий, осика - все чогось богться, тремтить. Це своерщна фшосо-фiя природи - все живе, все мшяеться, одна форма матери переходить в шшу. Цьому шдпорядкований час подiй у драмг перша дiя - дерева ще безлистi, але вкритi бростю. Провесшь у природi - це ж i провесшь людського життя. Як людина обростае роками й досвщом, так i верба i вшьха, прикрасились сережками, згодом береза листом залопотша. У першiй дп природа досягае апофеозу у своему розквт, це ж спостершаемо i у почуттях головних героïв -Мавки i Лукаша. Але... Шсля весни й лiта приходить осшь. Береза й верба журливо ронять сльози - це передчуття трапчного лiта.
Та надiя помирае останньою, бо "нiяка туга краси перемагати не повинна". Лю спалахуе осiнньою казковою красою перед настанням зими. Кожне дерево тут - шдив^ум iз своïм характером, майже iстота. Доки Лукаш не повернеться до Мавки, природа повшьно вмирае, вона хвора зрадою. Лiс пiзньоï осенi, тужливе завивання вгтру. Рух лiсу у вгтряну нiч передано як "хаос голого верховая", "по узлiссi снуеться розтршаний морок".
Лiс сiрий. Потрiбен вогонь, яскрава пляма, щоб оживити лю, щоб спо-пелити все, що заважае на шляху до щастя.
Природа стане прекрасшшою i добршою вiд гармонiйного поеднання з людиною. Людина стане деревом, а дерево зродиться у людину:
Легкий, пухкий попшець ляже, вернувшися, в рщну землю, вкут з водою там зростить вербицю, -стане початком тод1 мш кшець.
Лiс як складова природи прихильний до людей, потрiбен людинi для ïï життя, добрий друг. Треба тшьки, щоб людина була мудрою i доброзичливою. Таким е дядько Лев, що живе в злагодi з люом, знае його закони, шануе 1'х. Такою е i Мавка, для яко1' кожне дерево - жива ютота, що мае сво1' звички, вдачу:
Осика все мене чогось лякае; вона й сама богться - все тремтить. Дуби поважш надто. Дика рожа Задирлива, так само й гад, i терен. А ясен, клен i яв1р - гордовип. Калина все хизуеться красою, що байдуже 1и до всього на свт.
Береза - дерево ушкальне, незвичайне. Воно випдно вирiзняеться серед шших дерев сво1'м привабливим зовшшшм виглядом. Як часто у народi
порiвнюють гарну тенд^ну дiвчину з берiзкою. Це ж з уст Мавки лунають тага поетичнi рядки: А я не знаю
шчого шжного, окр1м берези, за це ж 11 сестрицею взиваю; але вона занадто вже смутна, така блща, похила та журлива, -я часто плачу дивлячись на не1;
або:
Чом ти, березо, такая журлива? Глянь, моя сестронько, та ж я щаслива!
Дерево - диво, витворене природою, вабить, формуе художню свщо-мють, створюе настрш.
У такому фшософському тот й змют опису дерев криеться хвала всьому живому, захоплення багатством й щедрютю самого життя:
- Ичого в лю1 в нас нема шмого - говорить Мавка Лукашевг
- Он бачиш, там питае дика рожа:
- "Чи я хороша?"
- А ясень 1и кивае в верхов1тп:
- "Найкраща в свт"
А коли Люовик просить Мавку повернутися в лю, знову дерева висту-
пають символiчним фоном вiдродження щастя для Мавки, бо ще "не вс вшки
погинули".
Вдяг ясень-князь кирею золоту, А дика рожа буйнп корали. Невинна бшь змшилась в гордий пурпур На тш калиш, що тебе кв1тчала, де соловей ствав тсш весшьш. Стара верба, смутна береза нав1ть у злотоглави й кармазини вбралась на свято осеш.
Чи ж не нагадуе нам це свгт людей? Яка прозора символжа, сильна ме-тафоричнiсть, а яка багата гама почутпв!
Мавка проходить шлях вщ вершини щастя до верховггь розпуки. Складну гаму почутлв людини-мавки подано через призму розумшня 1х лiсо-вою ютотою. Кохання для не1 - це гра в^у з листям берези, яку вш начебто обцiловуе та обшмае сво1м леготом. Загалом, уЫ почуття героlнi - чи то ра-дiсть, чи то сум - оргашчно пов,язанi з природою, зокрема люом, а ще точш-ше з кожною деревною рослиною. Свою глибоку тугу з приводу смер^ дядька Лева Мавка так висловлюе: "Мш жаль спадае, наче мертвий лист".
Мистецтво, за Лесею, здатне приймати рiзнi форми i промовляти до людей рiзними способами. Так верба у драмi символiзуе вiчнiсть мистецтва, бо, Мавка, ставши вербою, промовлятиме до людей: "шелестом тихим вербо-во1 гшки, голосом нiжним тонко1 сопiлки, смутними росами з втв мо1х".
Отак i живуть люди поряд з окрасою планети - деревами, шлють нам прив^ пращурiв, тягнуться в^ами у майбуття, дають наснагу поетам, художникам, музикантам. I не перериваеться золота нитка юторй, нитка життя у гармони людини з природою.
Кожне дерево у "Люовш пiснi" - наче дзеркало людських натур, ха-рактерiв, стосункiв. Ми бачимо в драмi розквiт почуттiв, дiвочу недолю, тугу за молодютю, подружньою вiрнiстю й злагодою. Все це асощюеться з деревами, заступниками й хранителями людського сшвтовариства, захисниками вщ грiзних стихiй.
Дерево - начало начал, вiчний кругообiг у розмагтому поетичному свь тi "Лiсовоï шсш", це форма життя, невiддiльна вщ людини.
У свiй час поява "Люово1" пiснi" була явищем закономiрним, породже-ним необхiднiстю. Такий твiр повинен був з'явитися, його вимагало життя, чекала лiтература. Отож i сьогодш на час звернутися нам до поетичного свь ту драми - феери як твору, що шдшмае актуальну для нас проблему - людина i природа, гармоншшсть стосунюв, збереження природи, новий погляд на еколопчш питання.
Лггература
1. Бабишкш О., Курашова В. Леся Украшка. Життя i творчють. - К.: Держл1твидав Украши, 1955. - 346 с.
2. Кулииська Л.П. Поетика Лес Украшки. - К. : Вид-во Ктвського ун-ту, 1967. - 326 с.
3. Леся Украшка. Драматичш поеми. - К.: Вид-во худ. лгт-ри "Дншро", 1983. - 346 с.
4. Леся Украшка. Публшаци. Стата. Дослщження. - К.: Вид-во АН УРСР. - 1956. - 236 с.
УДК 1:57 Доц. 1.М. Возняк, канд. фтософ. наук - НЛТУ Украти
ОБРАЗ ДЕРЕВА У Ф1ЛОСОФП ЛЮДИНИ
Стверджусться, що коли образно nopiBHHra людину з деревом, то коренем ïï природи е досвщне пiзнання. Це означав, що сутшсть людини виражаеться, насампе-ред, у едносп сприйняття та мислення. Проте, як у процесах безпосереднього вщно-шення людини до свiту, так i в класичнш фiлософiï не усвщомлюеться роль мислення у досвщному пiзнаннi.
Ключов1 слова: досвщне тзнання, вiдображення, сприйняття, мислення, за-гальне, одиничне, свiдомiсть, самосвiдомiсть
Doc. I.M. Voznyak - NUFWT of Ukraine Image of a tree in philosophy of man
It is affirms in article,, that if figuratively to compare a man and a tree, so the root of his nature is skilled knowledge. It means, that the essence of the man is expressed, first of all, in unity of perception and thinking. Nevertheless, as in processes of direct attitude, of the man to the world, and in classical philosophy the role of thinking in skilled knowledge is not realized.
Keywords: Skilled knowledge, reflection, extrasensory perception, thinking, universal, isolated, consciousness, self-consciousness.
Якщо образно пор1вняти людину з деревом, то коренем ïï природи, вщ якого найбшьшою м1рою залежить уся ïï життед1яльшсть, е передовЫм досвщне тзнання. Тому коршь дерева тд таким кутом зору можна розглядати як символ фшософського осмислення сутност1 людини. Щоб зрозумгти дшсшсть, людина в усьому юнуючому завжди намагаеться вщнайти невиди-мий коршь, потойб1чну сутшсть, що спричинюе наявне буття. Безумовно, ем-
