У статп «Шлях до I. Г. Ткаченка i разом з ним» Б. Хижняк бшьш детально висвiтлюe внесок педагога в науку. OKpiM вищезазначеного, вiн вщзначае, що 1ван Гурович розвинув i nepeBip™ на практицi сiльськоï школи започатковану В. Сухомлинським методику трудового навчання i виховання; чiтко окреслив п'ять важливих положень методики трудового виховання в процесi поетапного здшснення багатоступеневого трудового завдання по створенню матерiальних цiнностей для суспiльства; зробив доповнення до основних положень лекцшно-практичноï системи навчання, застосування ïï для виробничого навчання i гумаштарних наук; науково обгрунтував пiдвалини трудового навчання i виховання, фундамент його майбутнього розвитку як в процес виробничого навчання, продуктивноï пращ в умовах трудових об'еднань старшокласникiв, так i в позакласнш роботi в учшвських наукових об'еднаннях [11, 75].
Таку оцшку дiяльностi педагога можна знайти в багатьох публшащях, що шдтверджуе важливiсть спадщини I. Ткаченка для сьогодення та вказуе на необхщшсть детального ïï вивчення та впровадження, зокрема в сучасну систему трудовоï пiдготовки пiдростаючого поколiння.
Л1ТЕРАТУРА
1. 1ванко А. Б. В. О.Сухомлинський, I. Г. Ткаченко: д1алог самодостатшх педагопчних систем (2-е видання). — Кровоград: Центрально-Украшське видавництво, 2003. — 60 с.
2. 1ванко А. Б. Освгтня д1яльшсть та педагогична спадщина I. Г. Ткаченка. — Юровоград: ПП «Пол1граф-Терщя», 2004. — 188 с.
3. Педагопчний словник / За ред. дшсного члена АПН Украши Ярмаченка М. Д. — К.: Пед. думка, 2001. — 516 с.
4. Розенберг А. Я. Педагог з велико1 лгтери // Спогади про I. Г. Ткаченка. — Юровоград: ПП «Пол1граф-Терщя», 2004. — С. 37-40.
5. Савченко О. Я. I. Г. Ткаченко. Богдашвська середня школа 1меш В. I. Ленша // Радянська школа. — 1976. — № 7. — С. 107-108.
6. Скалько С. Л. Степовик, закоханий у л1с // Спогади про I. Г. Ткаченка. — Юровоград: ПП «Пол1граф-Терщя», 2004. — С. 33-36.
7. Ткаченко I. Г. Богдашвська середня школа 1меш В. I. Ленша. — К.: Рад. школа, 1975. — 276 с.
8. Ткаченко I. Питання трудового виховання в педагопчнш спадщиш В. О. Сухомлинського // Серп i молот. — 1979. — 8 серпня.
9. Ткаченко I. Г. Сшьська школа, ïï середовище, проблеми i перспективи // Серп i молот. — 1983. — 23 серпня.
10. Ткаченко И. Г. Трудовое воспитание учащихся (Из опыта работы Богдановской средней школы). — К.: Знание, 1978. — 48 с.
11. Хижняк Б. П. Шлях до I.Г.Ткаченка i разом з ним // Спогади про I. Г.Ткаченка. — Юровоград: ПП «Пол1граф-Терщя», 2004. — С. 68-81.
Юрш ЩЕРБЯК
РОЗВИТОК БОГОСЛОВСЬКОÏ ОСВ1ТИ I ШК1ЛЬНИЦТВА В ГАЛИЧИН1 У ПЕР1ОД APyroï CBITOBOÏ В1ЙНИ (1939-1946 РР.)
У cmammi анал1зуеться розвиток богословсько'1 освти i шктьництва в Галичиш у перюд Друго1 ceimoeoï вшни (1939-1946 рр.). Розглядаеться педагогiчна спадщина представниюв укратського духовенства, в якш аналiзуеться концептуальт засади морально-релтйного виховання. Зроблений висновок про високий розвиток укратськоХ богословсько'1 освти та нацюнального шктьництва, спрямованих на дотримання засад християнсько'1 моралi i нацюнальних цтностей у повсякденному життi.
Сучасну украшську освгту характеризуе тенденщя до формування новоï педагогiчноï парадигми. У виховному процеш виникають проблеми, яю не можуть бути розв'язаш в рамках iснуючоï моделi загальноосвiтньоï школи. Змшюсться розумшня суп процесу виховання. Це завдання висувае на перший план потребу розробки методолопчних основ морального виховання як вагомого засобу сощатзацп особистосп, штегрування ïï у систему суспшьних вщносин, побудованих на засадах рiвностi, вщповщальносп, толерантносп, почуття власноï гщносп. Водночас справжне вщродження украïнськоï нацiï, розвиток украшського
шкiльництва неможливi без висв^лення теоретичних i практичних аспектiв оргашзацп виховного процесу на засадах християнського свiтогляду. Особливого такту, виваженостi, компетентносп i толерантностi вимагае вирiшення питання про роль, мiсце, механiзми ди релт! в освiтньо-виховнiй сферi як середовищi формування нового поколiння укра!нсько! наци. З огляду на сказане, особливий штерес для iсторико-педагогiчного дослщження становлять 1939-1946 рр., означенi не лише складними пол^ичними обставинами Друго! свггово! вiйни, а й змогою простежити розвиток богословсько! освiти i шкiльництва в Галичинi. Актуальнiсть теми пояснюеться також вiдсутнiстю комплексного дослщження осв^ньо! полiтики УГКЦ окресленого перюду.
Мета статтi — висвiтлити розвиток богословсько! осв^и i шкiльництва в Галичиш у перiод Друго! свггово! вiйни (1939-1946 рр.).
Витоки означено! проблеми, а зокрема дiяльнiсть греко-католицько! Церкви та !! впливу на розв'язання завдань морально-релiгiйного виховання молодi розглядали I. Бойко, О. Гришв, М. Ваврик, А. Васькiв, А. Великий, Ю. Волошин, В. Мокрий, С. Мудрий, I. Нагаевський,
A. Сапеляк, М. Стахiв, О. Сурмач, Ю. Федорiв, С. Цьорох; педагопчна спадщина представникiв укра!нського духовенства, в якш аналiзувалися концептуальнi засади морально-релшйного виховання (I. Бартошевський, Г. Костельник, Ю. Дзерович, М. Конрад, О. Лещук, I. Назарко, Й. Осташевський, I. Ординський, А. Шептицький); пращ сучасних дослiдникiв з питань становлення i розвитку нацiонального шкiльництва Галичини ХХ столiття (В. Верига,
B. Галузинський, М. Свтух, В. Кемшь, В. Майборода, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, Г. Фiлiпчук, М. Ярмаченко та шш^.
Аналiз iсторичних джерел дозволяе стверджувати, що з початку першо! окупацi! Захiдно! Укра!ни, що тривала 21 мiсяць, радянська влада усiляко намагалася заволодiти прихильнiстю населення. Особливi зусилля робилися для того, щоб справити на захiдних укра!нщв враження «укра!нськостЬ> нового режиму. Зазначимо, що деяю полiтичнi заходи СРСР принесли галичанам конкретш покращення. Багато було зроблено для укра!шзаци та змщнення системи освiти. Так, до середини 1940 р. кшьюсть початкових шкш на Захiднiй Укра!нi досягла близько 6900, iз них 6 тис. укра!нських. Позитивом вважаемо й запровадження укра!нсько! мови у Львiвському унiверситетi. Помiтно полiпшилося також медичне обслуговування населення, насамперед сiльського. Але чи не найпопуляршшим кроком стала експропрiацiя радянською владою польських землевласниюв i обiцянка перерозподiлити мiж селянами !хш землi [15, 393].
Проте, документальш матерiали свiдчать, що паралельно з цими реформами СРСР почав демонтувати створеш захвдними укра!нцями пол^ичш, соцiально-економiчнi та культурно-освiтнi шфраструктури. По всьому краю було введено радянсью закони i суддiвство, нацiоналiзовано торгiвлю i промисловiсть, розпочато насильницьку оргашзащю колгоспiв [7, 293]. Одразу радянська влада розпочала кампанiю проти греко-католицько! церкви, священства та релш! взагаль Наслiдком цих насильницьких дш з боку «визволителiв» стало закриття духовно! академi!, семiнарi! i вшх релiгiйних шкiл, було припинено видання всiе! релiгiйно! перiодики i лтератури. У школах заборонялося викладати релтю, усi духовнi товариства припинили юнування, православну церкву було пiдпорядковано Московському патрiархатовi як автономну. Зi шкш i громадських установ було усунено релтйну символiку. Заборонялося здiйснювати реестращю церковних шлюбiв. Церковнi землi конфюковувалися [5, 344]. Зрозумiло, що була запроваджена також нова система осв^и, яка дiяла на теренах Радянського Союзу. Ус школи стали державними, приватш заклади нацiонально-освiтнiх товариств були закрип, гiмназi! та лiце! перетворилися у стандарты середнi школи (неповш 7-рiчнi та 10-рiчнi). Зi змiсту середньо! освiти були вилучеш античнi мови, пропедевтика фiлософi! та новочасш iноземнi мови, за винятком одше!, яка вивчалася, починаючи з п'ятого класу. У вшх типах навчально-виховних установ освiта здiйснювалася за новими програмами, котрi мали утилгарний характер i були пройнятi комушстичною iдеологiею. На думку професора ГКурляк, зневажливе ставлення до iнтелiгенцi!, яка тддавалася масовим репресiям, насадження чужих традицш, диктатура пролетарiату й масове залучення до управлiння середнiми школами та процесу викладання в них неквалiфiкованих людей привели до остаточного занепаду класично! освiти в УРСР та до формування комушстичного виховного щеалу [8, 28-29].
З 1940 р. почалися масовi арешти i депортацiя нацюнально свiдомих громадян краю. До червня 1941 р. iз Захiдно! Укра!ни було депортовано в Сибiр i Казахстан близько пiвтора мiльйона населення, в тому чи^ багато духовенства, сконфюковано церковнi i монастирськi грунти, було наказано лiквiдувати всi монастирi [12, 136]. За 20 мюящв радянсько! влади в Галичинi було вбито 34 греко-католицьких священикiв, а 41 виселено насильно [11, 316]. Все ж, на переконання втизняних релшезнавщв, арешти, терор i вивезення в Сибiр не змогли остаточно знищити громадськi, науково-освiтнi та пол^ичш органiзацi! Галичини. У цей час УГКЦ фактично залишалася единою шститущею незалежного укра!нського життя. Добре усвщомлюючи значення церкви у кра!, радянська влада не наважувалася брати приступом цю останню твердиню нацiонального i релiгiйного духу галичан, остерiгаючись ворожих настро!в населення. Таку тенденцiю шдтверджуе у монографi! «Католицька Церква в минулому i сучасному Укра!ни» (Фiладельфiя, 1950 р.) отець I.Нагаевський: «Першу фазу пол^ики бiльшовикiв оглядом нашо! церкви можна схарактеризувати крайно негативною й ворожою, але обережною» [10, 55].
За важких соцiально-полiтичних умов митрополит АШептицький став на захист вiруючих, церкви та публiчно висловив протест радянськiй владi, що в час державного терору i репресш було смiливим та рiшучими кроком. Використовуючи сво! митрополичi повноваження, глава церкви вже 17 вересня 1939 р. таемно скликав екзарх1в УГКЦ для проведення уншно! акцi! на територи СРСР, повiдомивши Ватикан про щ заходи постфактум. Спископ М.Чарнецький мав здшснити мiсiйну акцiю на Волиш, Полiссi, Холмщинi, Пiдляшшi, отщ К.Шептицький — у Росi! та Сибiру, Й.Слiпий — на Наддшпрянськш Укра!нi, призначений для цього у вересш 1940 р., А. Неманцевич — у Бiлорусi! [21, 114]. Наступним кроком митрополита Андрея було проведення арх1епархшьних соборiв (у грудш 1939 та у травнi 1940 рр.), на яких пiдкреслювалася важливють рiшень церковних соборiв: категорична вимога не залишати церковних посад, надавати першочергового значення виконанню заповiдей вiри та церкви [28, 433]. Аналiзуючи подi! 1939 р. митрополит А.Шептицький згодом писав: «Бiльшовицька займанщина, що тривала майже два роки, спричинила майже повну ру!ну нашого бщного i обездоленого народу» [23, 273].
Вщступ Червоно! армi! у 1941 р. перед наступаючими фашистськими вшськами супроводжувався численними кривавими розправами над мирним населенням, ув'язненими представниками патрютично! штел^енци, служителiв церкви, активiстiв релтйного руху i просто мирних, ш в чому не винних людей. За даними юторика О. Субтельного, масовi вбивства вiдбулися у Львов^ Самборi та Станiславi, що в Галичиш, де загинуло близько 10 тис. в'язшв, та Рiвному i Луцьку на Волинi, де загинуло ще 5 тис. [15, 400]. У якшсь мiрi цi розправи над невинними жертвами припинив напад гiтлерiвсько! Нiмеччини на СРСР.
Дослщження свiдчить, що структура Укра!нсько! Греко-Католицько! Церкви в роки нiмецько! окупаци зазнала значних змiн. Греко-католицька митрополiя в цей час складалася з трьох епархш: арх1епарх1я Львiвська — !! головою був кир А.Шептицький, який був також i митрополитом Галицько! церковно! провiнцi!. Спархiю Перемиську очолював епископ Й.Коциловський, а Сташславську — епископ Г.Хомишин. Апостольськi вiзитатури були на Лемкiвщинi — А.Малиновський i Волинi — М.Чарнецький [19, 365]. Для допомоги в управлшш церквою митрополитовi i епископам в епархiях допомагали капiтули. Допомiжним судово-адмшютративним органом митрополита була консисторiя. Канцелярiя здiйснювала посередництво мiж митрополичим ординарiатом i деканатами, парафiяльними чиновниками. Наступною ланкою був церковний суд, який займався виршенням шлюбних справ, уточненням метричних запишв, змiною вiросповiдання та ш. Найнижчою iнстанцiею греко-католицько! iерархi! були деканальнi уряди, якi складалися з декана або адмiнiстратора деканату i вще-декана. Останнiй переважно виконував функцi! наглядача народних шкш [22, 305]. Митрополичий ординарiат доручав ушм деканатам перевiряти педагогiчну працю священиюв у школi, катехизацiю молодi в церквi та освiтнiх закладах. Церковний суд вважав занедбання катехизащею дiтей серйозною провиною, за яку священика могли позбавити навт парафи. Владика Андрей наголошував: «Душпастиря, котрий бодай 4 години на тиждень над тим не працюе, уважаю недбалим i недостойним священиком» [28, 56]. Адмшютративно Львiвська архiепархiя подшялась на п'ять протопресвiтератiв: Галицький, Золочiвський, Львiвський,
Стрийський i Тернопiльський. Ц протопресвiтерати пiдроздiлялись на деканати. В перюд шмецько1 окупаци в цшй архiепархil було !х п'ятдесят чотири [19, 367].
Зпдно з шформащею, яка була надрукована у «Мартирологи Укранських Церков» (Торонто-Балтимор, 1985 р.), на кшець шмецько1 окупаци 1944 р. у Львiвськiй арх1епархи нараховувалося 1267 парафiй, 1261 церков, 1061 священик. Також було 53 монастирi — василiан, студитiв, редемптористiв, в яких жили 271 чернець i 419 черниць. У Перемиськiй епархи на 1943— 1944 рр. нараховувалося 620 парафш, 1268 церков, 700 священиюв. На теренi епархи було 66 монастирiв. На 1943-1944 рр. у Сташславськш епархи нараховувалося 465 парафш, 886 церков, 482 священика. На тереш епархи було 68 монастирiв [9, 56-57]. Своерiдним узагальненням статистичних даних кiлькiсного складу УГКЦ в перюд Друго! свггово1 вшни може служити нижчеподана порiвняльна таблиця трьох релiгiйних об'еднань в Галичиш [24, 21].
Таблиця 1
Шльюсть релггШних громад г чисельтсть вгруючих у Зах1дтй Украш станом на 1939-1948 рр.
Назва кульпв Було Станом на 1 квггня 1948 р.
До 1940 р. 1942-1944 рр.
молитовш будинки служител1 культу молитовш будинки служител1 культу X и V 2 у & 'и молитовних будиншв служител1 культу х и ^ 2 у & '(0
Греко-католицька церква 2725 2949 2725 2723 - 373 288 3800000
Римо-католицька церква 758 542 652 451 - 241 78 -
1удейське в1роспов1дання 657 657 3 3 - 55 54 -
Запроваджеш структурш модифшаци церкви засвiдчили, що вона докладала максимум зусиль для ефективного продовження свое1 дiяльностi в умовах сощально-пол^ичних катаклiзмiв. Вбачаючи загрозу для самих тдвалин укра1нського християнського суспiльства, А.Шептицький робив все для того, щоб церква виконувала свiй духовний обов'язок перед народом i була готова структурно та обрядово адаптуватися у военний час.
Як уже наголошувалося, шд час шмецько1 окупаци Захщно1 Укра1ни (1941-1944 рр.) у житп УГКЦ чiльне мiсце належало Львiвському Архiепархiальному Собору, започаткованому у 1940 р. Його особливють полягае у тому, що за тривалютю (майже 5 рокiв) i за кшьюстю сесiй (понад 100) вiн м^ би зрiвнятися хiба що з Другим Ватиканським Собором. Собори стали своерщною школою виживання церкви у небачених щодо жорстокостi умовах окупацшного режиму. Загартованi Соборами, священики зумши вистояти вiйну, окупацiю, репреси, сконсолщувати вiруючих навколо себе [16, 175].
Особливу увагу греко-католицька церква надавала вихованню i навчанню учшвсько1 молодо На урочистiй сеси 10 грудня 1942 р. И учасники затвердили 34 правила — своерщний кодекс християнського виховання [13, 25-26]. Вони були дуже необхщними майже шсля дворiчного панування ате1стичного режиму, а також в умовах деморашзуючого впливу вiйни. У декретi «Про виховання молодЬ> зазначалося, що реалiзацiя завдань християнського виховання молодi духовенство мусить вважати за найважлившим обов'язком, головним напрямком душпастирсько1 працi [4, 89]. На засщанш передсоборово1 комiсil (30 листопада 1942 р.) И учасники виробили правила виховання молодь Зокрема, у 22 правилi зазначалося, що священики мусять бути вихователями молод^ формувати святих християн i праведних громадян, плекати щиру любов до Вселенсько1 церкви та Батькiвщини [2, 42]. Митрополичий ординарiат закликав священиюв до посилення працi над катехизащею учнiв у школi i поза нею, зобов'язував душпастирiв пiдтримувати проповщями збiркову акцiю, спрямовану на допомогу середньошкшьнш, фаховiй молодi, укра!нським студентам, доручав отцям заохочувати молодь до навчання у рiзних сферах ремюничих професiй [1, 93-94]. Церква також настшливо застерiгала молодих людей вщ нерозважливих вчинкiв, вчила !х уникати шкщливих впливiв, бути обачливими i толерантними, не пiддаватися на провокаци [3, 132]. Таким чином, Собори
налагодили справи вiри i змiцнили зв'язок духовенства з керiвництвом церкви, забезпечивши активну працю вшх священикiв Галицько! митрополи.
Важлива роль у розвитку богословсько! осв^и i науки належало греко-католицькш богословськiй академи у Львовi. Академiя вiдновила роботу восени 1941 р. При цьому церква обходилась без допомоги шмецько! влади, яка намагалася ослабити ïï штелектуальний потенцiал. У звiтi таeмноï служби про ситуацiю в Украш було чiтко сказано, що головна небезпека для шмець^' влади в Украш полягае не у вщновленш комунiстичноï iдеологiï серед населення, а у зршосп нацiональноï свiдомостi, безпосередньо пов'язано1' з рiвнем освiти [17, 61]. Богословська академiя дiяла на зразок католицьких унiверситетiв. Очолював ïï ректор, якого призначав митрополит термшом на три роки. За перюд шмець^' окупацiï в академiï дiяло два факультети — теологiчний i фшософський [25, 7]. Порiвняно з довоенним перюдом склад професорськоï колеги академiï помiтно змiнився. За довщником Львiвськоï архiепархiï 1943 р., опублшованому на початку 1944 р. у Львов^ професорська колегiя Богословськоï академи налiчувала в той час 27 ошб [15, 63]. В академи викладалися таю дисциплши: догматика й апологетика, аскетика i мютика, гомшетика, канонiчне право, iсторiя церкви, бiблiйна наука, наука моральноï та пасторальноï лiтургiки [27, 15]. В 1941-1942 академiчному роцi кiлькiсть студентiв становила 117 звичайних, 14 надзвичайних, 16 абсольвеипв [26, 8]. На пiдставi вищесказаного робимо висновок, що греко-католицька академiя виконала важливу просвiтительську роль у житп украïнцiв в умовах шмець^' окупацiï, з ïï лав вийшла високоосвiчена iнтелiгенцiя, яка сприяла розвитку духовностi украшського народу в державотворчому i нацютворчому процесах.
Одночасно з богословською академiею восени 1941 р. було вщновлено дiяльнiсть Богословського наукового товариства. У його робот^ як у 1920-х рр., брали участь викладачi академи. Друкованим органом обох шституцш був квартальник «Богословiя», редагований Й.Слiпим. Часопис мав на мет пiднести наукову богословську творчють, виховувати новi кадри. Тут друкувалися статтi кращих представникiв богословськоï думки та ютори греко-католицькоï церкви — Т.Галущинського, Г.Костельника, А.1щака, В.Лаби, С.Скрутеня та iн. Ректоровi Й.Слшому вдалося також видати третiй том публшаци «Греко-Католицька Богословська Академiя у Львовi у третьому трьохлiттi свого юнування 1934-1937» (Львiв, 1941 р.). Передбачалося видрукувати другу частину нарису про Свял тайни, який мав велике науково-богословське значення. Й.Слший намагався заповнити значну прогалину в богословськш лiтературi церкви i видати тдручник для священикiв, що вiдповiдав би вимогам науковоï методологiï, з понятшним апаратом, усталеною богословською термiнологiею, тобто з узгодженням питань i проблем православноï церкви [17, 65].
Щц час шмець^' окупацiï у Львовi було створено наукову комiсiю для перекладу Лггурги украïнською мовою. До ïï складу входили видатт богослови церкви i свтеью мовознавцi. Очолював комгаю Й.Слiпий. Весною 1944 р. комюя переклала Службу Божу лторатурною украïнською мовою. Проте другий прихщ рацянськоï влади перешкодив появi nidi працi [14, 257].
Не залишилась поза увагою Греко-Католицькоï Церкви й культурно -просв^ницька праця. Чималу роботу було проведено для вщновлення дiяльностi товариства «Просвiти» й iнших оргашзацш, що ранiше дiяли у кра].'. Очолювали цi осередки у рiзний час греко-католицькi священики. Однак командування полiцiï безпеки i СД в Украш дало вказiвку не допускати нових мюцевих органiзацiй товариства «Просвга» [6, 195]. Украïнськi культурнi потреби до уваги не бралися, навпаки, окупанти всшяко знищували слов'янськi культурш досягнення. Така полiтика у шдсумку повинна була полегшити колонiзацiю загарбаних земель.
Важливим засобом публiчного спшкування з вiруючими була релiгiйна преса, кшьюсть якоï з кожним роком зменшувалася, оскiльки окупацiйна ацмiнiстрацiя дозволяла друкувати релшйну лiтературу украïнською мовою в обмеженому обсязi i тддавала ïï суворiй цензурi. Окрiм квартальника «Богословiя», виходив також щомiсячник «Львiвськi архieпархiальнi вiдомостi» i журнал «Мююнар Пресвятого Серця 1сусова» [18, 171].
Таким чином, попри вс труднощi окупацiйного режиму УГКЦ виразно окреслила свою позищю для консолiдацiï релшйного i нацiонального життя украïнського народу. Важливу роль у справi розбудови та збереження нацюнальних культурно-освiтнiх шституцш належить митрополиту Андрею, який був единим пол^иком i духовним лщером, що наважився
протестувати проти масових убивств евре!в. Особливу турботу владика церкви виявляв до навчання та виховання шдростаючого поколiння, закликав священикiв до посилення працi над катехизацieю учшв у школi i поза нею, зобов'язував душпастирiв пiдтримувати проповiдями збiркову акцiю, спрямовану на допомогу середньошкшьнш, фаховiй молодi, укра!нським студентам, доручав отцям заохочувати молодь до навчання у рiзних сферах ремiсничих професш.
Незважаючи на постiйний контроль шмецько! влади, греко-католицька ieрархiя в перюд шмецько! окупаци зумiла вiдновити роботу Богословсько! академи, Богословського наукового товариства, релшйно! преси, що сприяло розвитковi нацiонально-релiгiйного життя, збереженню духовностi народу, утвердженню християнських моральних засад у суспшьств!
Важливим засобом публiчного спшкування з вiруючими була релiгiйна преса. Окрiм квартальника «Богослов!я», виходив також щомюячник «Львiвськi архieпархiальнi вщомосп» i журнал «Мiсiонар Пресвятого Серця 1сусова».
Долаючи рiзнобiчнi труднощi органiзацiйного характеру, церква брала активну участь в розвитку нацюнального життя, зокрема культурно-просв!тницько! працi. Значна робота спрямовувалася на вщновлення товариства «Просвiта», осередки якого здебшьшого очолювали греко-католицькi священики. Особливу увагу придшялося вирiшенню соцiальних питань, зокрема посильно! допомоги пораненим во!нам, збiр харчових пайкiв для полонених, органiзацiя в голодуючих мiсцевостях так званих народних кухонь, надання матер!ально! допомоги сiм'ям загиблих, сиротам та ш.
Проведене дослiдження не претендуе на повне i всебiчне розкриття порушено! багатоаспектно! проблеми. Перспективними напрямами подальшого дослiдження вважаемо: теоретичне опрацювання змiсту, форм, методiв навчання у християнськш педагогiцi на монографiчному рiвнi; теоретико-методологiчнi та методичнi основи тдготовки у вищих навчальних закладах спещал!епв вiдповiдного рiвня для читання у школах курсу «Християнська етика».
Л1ТЕРАТУРА
1. В справ! фахово!' осв!ти рем!сничо-промислово! молод! // Льв!вськ! Арх!епарх!альн! ввдомост!. — 1942. — Ч. 5. — С. 93-94.
2. Гарват М. Особа катехита в житп церкви // Катехитичне служ!ння в УГКЦ сьогодн!: досввд, труднощ!, перспективи. Документи та матер!али. Конференц!я присвячена Митрополитов! Андрею та Патр!архов! Йосифу. — Льв!в: Св!чадо, 2005. — С. 38-44.
3. Головин Б. «Я зрадником не був ! не стану», — сказав отець Мирон Кордуба п!д час допиту в КГБ // Под!льське слово. — 1993. — 9 жовтня.
4. З декретв собору. Про виховання // Льв!вськ! Арх!епарх!альн! в!домост!. — 1942. — Ч. 11. — С. 81-95.
5. 1с!ченко I. 1стор!я Христово! церкви в Укра!н!. — Харк!в: Акта, 2003. — 472 с.
6. Косик В. Укра!на в друг!й св!тов!й в!йн!: У документах. — Льв!в: М!с!онер, 1998. — Т. 2. — 383 с.
7. Крип'якевич I. 1стор!я Укра!ни. — Льв!в: Св!т, 1990. — 520 с.
8. Курляк I. С. Розвиток класично! осв!ти на зах!дноукра!нських землях (XIX перша половина ХХ столитя): Автореф. дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.01. — К., 2000. — 43 с.
9. Мартиролог!я Укра!нських церков. — Торонто-Балтимор, 1985. — Т. 2. — С. 56-57.
10. Нагаевський I. Католицька Церква в минулому ! сучасному Укра!ни. — Ф!ладельф!я, 1950. - 88 с.
11. П. Л. Митрополит Андрей Шептицький на служб! Христовш Церкв! (З польського журналу «Без декрету» ч. 9-10, 1985 р.) // Визвольний шлях. — 1988. — Кн. 3. — С. 314-319.
12. Панас К. кторш Укра!нсько! Церкви. — Льв!в, 1992. — 160 с.
13. Промова Всепреосвященного митрополита Кир Андрея на зак!нчення арх!епарх!ального собору 1942 р. // Льв!вськ! Арх!епарх!альн! в!домост!. — 1942. — Ч. 12. — С. 25-26.
14. Сениця П. Св!тильник ктини (джерела до !стор!! Укра!нсько! Католицько! Богословсько! Академ!! у Львов! 1928-1944). — Частина перша. — Торонто-Чикаго, 1973. — 719 с.
15. Субтельний О. Укра!на. кторш. — К.: Либ!дь, 1991. — 510 с.
16. Сурмач О. Внутршньоцерковне життя УГКЦ в роки шмецько! окупаци (1941-1944) // Питання !стори Укра!ни. Зб. наук. статей. — Чершвщ: ЧНУ !м. Ю. Федьковича, 2000. — Т. 4. — С. 175-179.
17. Сурмач О. Дн! кривавих свастик. Греко-католицька церква в перюд н!мецького окупацшного режиму в Укра!н! (1941-1944 рр.). — Льв!в: Сполом, 2005. — 176 с.
18. Сурмач О. I., Малик Я. Й. Преса про д!яльн!сть укра!нсько! Греко-католицько! церкви в перюд шмецько! окупаци (1941-1944 р.) // Укра!нська перюдика: кторш ! сучасн!сть. П'ята всеукра!нська науково-теоретична конференц!я 27-28 листопада 1998 р. — Льв!в, 1999. — С. 169-179.
19. Сурмач О. Структурна реоргашзацш УГКЦ в роки шмецько! окупаци // Iсторiя релтй в УкраМ.
Пращ XI-!' м1жнародно!' науково! конференций Книга I. — Льв1в: Логос, 2002. — С. 364-369.
20. Тожецький Р. Митрополит Андрей Шептицький / Ковчег. Зб1рник статей з церковно! юторп.
Число I. — Льв1в, 1993. — С. 109-121.
21. Федор1в Ю. кторш Церкви в УкраМ. — Люблш, 1991. — 362 с.
22. Ходькова Л. Релшезнавство. Навч. поабник. — Льв1в: Аф1ша, 2000, 308 с.
23. Центрального державного арх1ву громадських об'еднань Украни (ЦДАГО Укра!ни). Ф. 1, оп. 23,
спр. 5377, арк. 51.
24. ЦДАГО Украни. Ф. 451, оп. 1, спр. 76, арк. 7.
25. Центральний державний юторичний арх1в Укра1ни у Львов1 (ЦД^АУ у Львов1). Ф. 451, оп. 1, спр.
577, арк. 8.
26. ЦЩАУ у Львова Ф. 451, оп. 1, спр. 24, арк. 15.
27. Шептицький А. Листи-Послання 1939-1944. — Льв1в: Фонд духовного вщродження 1м.
митрополита А. Шептицького, 1991. — 454 с.
Оксана СЛАВОПАС
НАРОДН1 Ж1НОЧ1 ШКОЛИ ТЕРНОП1ЛЬСЬКОГО ПОВ1ТУ ТА ТРУДОВА П1ДГОТОВКА В НИХ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛ1ТТЯ
У статтi висвтлеш питання про народш школи для дiвчат у Тернопшьському повimi на початку ХХ столiття. Розглянуто питання про термiни i змкт навчання, трудову пiдготовку в народних школах.
Сьогодш ж1нка сто!ть в одному рядi з чоловшами, беручи активну участь у суспшьному, громадському, полiтичному життi. Але ще сто роив тому вона не мала шяких прав у родинному, громадському чи державному життi. Так було не лише в Тернопол^ чи загально в Галичинi, але у цiлiй захiднiй Свропi. Це звичайно ж не могло не вщобразитись i на жiночiй освт.
Мета статтi полягае в аналiзi народних шкiл для жiнок, а також в з'ясування особливостей трудово! пiдготовки дiвчат в початкових школах Тернопшьщини в першiй половинi XX столотя.
До початкових (народних) шкш Тернопшьського повiту, та й уше! Галичини, приймались дiвчата усiх сташв, адже навчання було обов'язковим для вшх дiтей вiд 6 до 14 роюв не залежно вщ !х статтi i соцiального статусу батьюв.
Народнi школи були двох титв: мiськi (вищi) до яких належали п'ятикласнi, шестикласнi i видiловi (бiльше як шестикласнi) школи, сшьсью (нижчi) — однокласнi, двокласнi, трикласш i чотирикласнi школи.
Так, в Тернопшьському повт було 38 однокласних, 30 двокласних, 9 трикласних, 13 чотирикласних, 1 п'ятикласна та 9 семикласних шкш. Серед них в мют Тернополi були 1 чотирикласна i 4 видiлових (семикласних) жшочих шкiл [ 4 ].
Щодо структури навчального року в школах, то до 30-х роюв навчальний рiк тривав з 1 вересня по 11 липня i складався з II пiврiч — осшнього та весняного. I пiврiччя тривало з 1 вересня до 31 шчня i подiлялось на квартали: I — вщ 1 вересня до 15 листопада i II — вщ 16 листопада до 31 шчня. II пiврiччя — з 1 лютого до 11 липня i дшилось на квартали: III — вщ 1 лютого до 15 кв^ня i IV — вщ 16 квiтня до 11 липня. Зимових кашкул не було, давалось лише 3 дш вщпочинку, а лiтнi — вщ 12 липня до 1 вересня [3].
Згодом, згщно мiнiстерського розпорядження вiд 11 березня 1932 р. навчальний рш тривав уже вщ 20 серпня до 19 серпня, також складався з II пiврiч. I пiврiччя тривало з 20 серпня до 22 грудня i подiлялось на квартали: I — вщ 20 серпня до 21 жовтня i II — вщ 22 жовтня до 22 грудня. II пiврiччя — з 16 шчня до 15 червня i дiлилось на квартали: III — вщ 16 сiчня до 31 березня i IV — вщ 1 квiтня до 15 червня. Були зимовi канiкули, якi тривали вщ 23 грудня до 15 шчня i лiтнi — вщ 16 червня до 19 серпня [2].
Змют освiти народних шкш залежав вiд !х типу. Так, в сшьських школах в основному 1-, 2-класових (Анастасiвська, Куткiвецька, Константишвська, Курiвецька, Лозовецька, Загребельна, Настасiвська, Смиювська та iншi), вчили дiвчат релт!, читати, писати, рахувати, спiвати, малювати, розмовляти рiдною та польською мовами, давали найпотрiбнiшi вiдомостi