CC BY
14
УДК 342.951 М. В. Ковалiв
Львiвський державний у шверситет внутрiшнiх справ, канд. юрид. наук, професор, завiдувач кафедри адмшстративно-правових дисциплiн
РОЛЬ ТА М1СЦЕ КЕР1ВНИКА В УПРАВЛ1НН1 ОРГАНАМИ ВИКОНАВЧО1 ВЛАДИ
© KoeanieМ. В., 2014
Порушуються питання ролi та мкця керiвника в управлiннi органами виконавчо!" влади. Розкриваються три типи керiвникiв: авторитарний, демократичний та лiберальний. Розглядаються iндивiдуальнi особливостi керiвника, риси характеру, дшов^ моральнi, соцiальнi та психолопчш якостi, якi повинен мати щеальний керiвник.
Ключовi слова: керiвник, пiдлеглi, управлiння, органи виконавчо!" влади, стиль, службова поведшка, професiйне ядро кадрiв, службовi обов'язки, досвiд.
М. В. Ковалив
РОЛЬ И МЕСТО РУКОВОДИТЕЛЯ В УПРАВЛЕНИИ ОРГАНАМИ ИСПОЛНИТЕЛЬНОЙ ВЛАСТИ
Затрагиваются вопросы роли и места руководителя в управлении органами исполнительной власти. Раскрываются три типа руководителей: авторитарный, демократический и либеральный. Рассматриваются индивидуальные особенности руководителя, черты характера, деловые, моральные, социальные и психологические качества, которыми должен обладать идеальный руководитель.
Ключевые слова: руководитель, подчиненные, управление, органы исполнительной власти, стиль, служебное поведение, профессиональное ядро кадров, служебные обязанности, опыт.
M. V. Kovaliv
THE ROLE AND PLACE OF THE HEAD IN THE MANAGEMENT OF EXECUTIVE AGENCIES
The article raises questions of the role and place of the head in the management of executive agencies. Disclosed are three types of leaders: authoritarian, democratic and liberal. We consider the individual characteristics of leader traits, business, moral, social and psychological qualities which should have a perfect leader.
Key words: supervisor, subordinates, management, executive power, style, service behavior, professional core staff, duties, experience.
Постановка проблеми. Продуктивтсть пращ того чи шшого шдроздшу, ефектившсть управлшського процесу, характер взаемоввдносин мiж ствробгшиками, мжроммат в колективi усе це залежить ввд багатьох чинниюв, серед яких важливим е керiвник пiдроздiлу.
Керiвник - це особа, яка надшена правом приймати ршення, виступае единоначальником у межах наданих йому повноважень. Дiяльнiсть сучасного кершника надзвичайно багатопланова. Вплив його на тдлеглих мае за мету насамперед забезпечити належну службову поведiнку зпдно i3 правилами ще1 оргашзаци.
35
Стан дослщження. Теоретичною основою вивчення питань ролi та мiсця керiвника в управлшш органами виконавчо! влади стали публжацп провiдних науковцiв В. Б. Авер'янова, I. П. Голосшченка, в. В. Додша, А. Т. Комзюка, О. I. Остапенка, В. К. Колпакова, О. В. Кузьменко, В. I. Олефiра, В. М. Плшкша, Ю. С. Шемшученка, Х. П. Ярмаю та iнших.
Мета роботи - висвгглити питання ролi та мкця керiвника в управлiннi органами виконавчо!
влади.
Виклад основних положень. Протягом уме! кторп розвитку сустльства точаться суперечки навколо визначення сутi i природи кер1вництва. При цьому необхвдно враховувати i ту обставину, що бiльшiсть людей пiдсвiдомо переконанi, що керувати вони вмiють якнайкраще (навпъ не маючи теоретичних знань чи практичного досввду), на вiдмiну ввд будь-яко! шшо! галузi чи виду дiяльностi.
Чи керiвником треба народитися, чи керiвнi здiбностi та якост можна культивувати або набути з досввдом, чи можна зарадити у виборi керiвного стилю? Цi питання одш з найдискусiйнiших у дослвдженш управлiння. Розглянемо погляди на щ та iншi проблеми в юторичному аспектi та наведемо кiлька сучасних теорiй i пiдходiв [1, с. 161].
Керiвництво можна визначити як процес використання влади задля досягнення впливу на людей.
Влада - це можливкть реально вплинути на поведшку iнших людей, тобто влада е знаряддям впливу. Своею чергою, вплив - це будь-яка поведiнка одше! людини чи групи осiб, що активно впливае на поведiнку, ввдчуття, стосунки iнших людей.
Проте влада не едина основа керiвництва, такий пiдхiд притаманний лише авторитаризму i застосовуеться щодо формально! оргашзацшно! структури.
За iншим визначенням, адмiнiстративне керiвництво розглядаеться як процес управлiння та впливу на стльну дiяльнiсть члешв групи.
Як бачимо, тут вже запроваджуються елементи кер1вництва:
1) кершництво передбачае наявнiсть шдлеглих;
2) кнуе певний розподiл влади, впливу чи управлшня керiвника шдлеглими;
3) керiвники вказують, що i як жприбно робити.
Проте це визначення стосуеться лише адмшктративного кершництва. Тому постае питання: менеджери i кершники - це люди, що виконують аналопчт дц або однаковi функци чи мiж ними iснуе певна розбiжнiсть? За Мургедом i Грiффiном, "...управлшня спираеться на формальну можливiсть влади впливати на людей, тим часом, як кершництво е використанням непримусового впливу з тим, щоб координувати i узгоджувати дiяльнiсть членов групи для досягнення мети" [1, с. 161].
У стосунках мiж керiвником та шдлеглими в процесi використання влади кнуе пряма пропорцiйна залежшсть (так званий баланс влади): влада керiвника над шдлеглими тим бшьша, чим вища залежнiсть пiдлеглих вщ керiвника, i навпаки. Ця залежшсть може набувати рiзних форм прояву, прямо чи опосередковано пiдлеглi залежать ввд управлiнських рiшень керiвника (у питаннях ресурсного забезпечення, розподiлу та отримання винагород, послуг, iнформацil тощо). Своею чергою, пiдлеглi впливають на керiвника, адже це вони реалiзують на практицi усi його ршення, вказ1вки, накази та розпорядження, i саме виконання доручено! роботи залежить вщ них.
Поеднання i впорядкування елементiв, забезпечення цiлiсностi соцiальноl системи досягаеться значною мiрою завдяки цшеспрямованш керiвнiй дiяльностi суб'екта управлiння. Таким суб'ектом управлшня в органах виконавчо! влади е його керiвник. Ввд нього каналами прямого зв'язку до об'ект!в управлшня надходять команди управлшня, а до нього каналами зворотного зв'язку даш про результати виконання цих команд.
Щоб керувати, необхвдно мати для цього досить шдстав, тобто мати шструменти впливу, а щоб впливати, жт^бно мати основу влади (аби змусити шдлеглих шдкорятись розпорядженням). Здоровий глузд пiдказуе, що для реалiзацil влади необхiдно дещо мати пiд сво!м контролем. Це "дещо" повинно бути iстотним для виконавця i на його основi створюеться залежнiсть вiд
36
^piern^. Залежшсть - це ситyацiя, за я^ виконавець змyшений дiяти саме так, як того бажае кеpiвник [1, с. 162].
Iнстpyментом впливу на дiяльнiсть пiдлеглиx вистyпаe можливкть кеpiвника вплинути на piвень задоволення ïxнix активниx потpеб. Усi фоpми впливу та влади спонукають людей виконувати бажання iншоï людини, задовольняючи тим самим активнi потpеби.
Люди очжують та пеpедбачають наслiдки rieï чи iншоï поведiнки. Кеpiвник чи особа, яка здшснюе вплив, також пеpедбачаe ефект свого впливу на поведшку виконавця.
Спpоби визначити, якими pисами xаpактеpy чи якостями повинен володгги iдеальний кеpiвник, покладенi в основу piзноманiтниx теоpiй пpо CTrai кеpiвництва.
Стилем yпpавлiння того чи шшого кеpiвника можна вважати ужфядковану сyкyпнiсть pобочиx, пpактичниx пpийомiв його поведшки i вiдносин з тдлеглими в пpоцесi yпpавлiння, пiд яким pозyмiються pозpобка, пpийняття piшень, оpганiзацiя ïx виконання i контpоль слyжбовоï дiяльностi. У стилi yпpавлiння знаxодять вияв концептyальнi засади кеpiвника, pиси його особистостi, досвiд, свiтогляд, кpyгозip, xаpактеp. Це так би мовити дiловi манеpи, пpофесiйна гpамотнiсть. У CTrai yпpавлiння вiдобpажаються i поеднуються пpофесiйнi, оpганiзацiйнi, вдейно-полiтичнi, моpальнi та iншi якостi кеpiвника [2, с. 177].
Дослщники зупиняються на пеpсональниx якостяx, фiзичниx xаpактеpистикаx та pозyмовиx здiбностяx.
Hеобxiдно зауважити, що yсi дослiдники одностайно ствеpджyють, що жодниx фiзичниx вiдмiнностей мiж кеpiвником та звичайною, пеpесiчною людиною не виявлено. Hi стать, нi вж, нi вага чи piст, m зовнiшнi данi не впливають на yraix чи фiаско будь-якого заxодy.
Кожен кеpiвник вiдpiзняeться своею шдиввдуальтстю, тобто наявними у нього дшовими, моpальними, соцiальними та псиxологiчними якостями. Однак усю piзноманiтнiсть iндивiдyальниx особливостей кеpiвника можна звести до певнж тишв, коpистyючись такою класифiкацiйною ознакою, як ввдносини кеpiвника з тдлеглими. З цж позицiй pозpiзняють тpи типи кеpiвникiв: автоpитаpний, демокpатичний та лiбеpальний.
Aвтоpитаpний тип кеpiвника xаpактеpизyeться сxильнiстю до одноособового кеpiвництва у гiпеpтpофованиx фоpмаx, надмipною центpалiзацieю влади, особистим виpiшенням абсолютноï бiльшостi питань, свщомим обмеженням контактiв з тдлеглими.
Кеpiвник автоpитаpного типу (автокpат) - догматичний, пpагне пiдпоpядкyвати увесь колектив своïй волi, не спpиймаe запеpечень i не пpислyxовyeться до думки шшж, часто втpyчаeться в pоботy пiдлеглиx i жоpстко контpолюe ïxm дiï, вимагае пунктуального виконання своïx вказiвок. Hаpади пpоводить лише для дотpимання фоpмальностi, оскiльки piшення у нього тдготовлет заздалегiдь. Кpитики i своïx помилок не визнае, однак сам любить покpитикyвати. Дотpимyeться думки, що адмiнiстpативнi стягнення - най^ащий засiб впливу на пiдлеглиx з метою досягнення високий показниюв ^ац^. ^апк^ багато, змушуючи ^аи^вата й шшж, зокpема i у позаypочний час. Може йти на пеpедбачyваний pизик.
Hiкомy не дозволяе "мсти to6í на шию", однак вимагае ввд пiдлеглиx все, що вважае за жт^бне, незважаючи на те, що його вимоги неpiдко вжодять за межi власне слyжбовиx вщносин i пpизводять до поpyшення тpyдового законодавства [1, с. 167].
Демокpатичний тип кеpiвника, на вiдмiнy ввд автокpата, пpагне надати пiдлеглим самостшноста, вiдповiдно до ïx квалiфiкацiï i функцш, якi вони виконують, залучае ïx до такиx видiв дiяльностi, як визначення цiлей, оцiнка pоботи, пiдготовка та пpийняття piшень, ствоpюe необxiднi для виконання pоботи пеpедyмови i спpаведливо оцiнюe зусилля, з повагою ставиться до людей i тypбyeться пpо ниx.
Кеpiвник демокpатичного типу особисто займаеться тiльки найскладтшими i найважливiшими питаннями, надаючи ^аво пiдлеглим виpiшyвати yсi iншi. Вш pадиться з ними i пpислyxовyeться до думки колег, не шдкзеслюе своeï пеpеваги i pозyмно pеагye на кpитикy, не уникае вщповвдальноста нi за власнi помилки, m за помилки виконавщв. Звичайно йому, як i кожнш людинi, ^тамант побоювання за власний добpобyт. Однак, якщо цього вимагають iнтеpеси с^ави, вiн смiливо йде на pозpаxований pизик. Максимально обrpyнтовyючи piшення, що pозpобляються, вiн твеpдо втiлюe ïx у життя.
37
Керiвник демократичного типу вважае сво!м обов'язком постшно i Грунтовно, з повною ввдвертктю iнформувати пiдлеглих про стан справ i перспективи розвитку колективу. За тако! системи спiлкування набагато легше мобiлiзувати тдлеглих на реалiзацiю поставлених перед ними завдань, виховувати в них почуття справжнiх господарiв.
Отже, керiвник-демократ орiентуеться на можливосп пiдлеглого, на його природне прагнення до самовираження свого iнтелектуального i професiйного потенцiалу. Тим самим стимулюються сприйняття пiдлеглим цiлей системи як сво!х власних, його iнiцiативнi ди в умовах самоуправлiння i самоконтролю. За такого пiдходу функцiональна дiяльнiсть керiвника вдало поеднуеться з його роботою щодо виховання працiвникiв, мiж ними змiцнюеться почуття довiри i поваги.
Лiберальний тип керiвника ввдзначаеться вiдсутнiстю масштабностi у дiяльностi, безшщатившстю i постiйним очiкуванням вказiвок ввд вищого кер1вництва, небажанням приймати на себе ввдповвдальшсть за рiшення i !х наслiдки. Керiвник-лiберал мало втручаеться у справи тдлеглих i не виявляе достатньо! активностi, виступае переважно в ролi посередника у взаемоввдносинах з iншими колективами. Як правило, вш дуже обмежений, можливо, через свою невпевнешсть у власнiй компетентности а отже, i в становищ^ яке вiн займае в службовш iерархil. Такий керiвник несподiваний у дiях, легко зазнае впливу оточуючих, схильний пасувати перед обставинами i миритися з ними, може без серйозних пiдстав скасувати ранiше прийняте рiшення.
У взаемовiдносинах з тдлеглими керiвник-лiберал ввiчливий i добродушний, ставиться до них з повагою, намагаеться допомогти у виршенш !хшх проблем. Готовий вислуховувати критику i мiркування, але здебiльшого виявляеться нездатним реалiзувати висловленi йому думки. Недостатньо вимогливий до пiдлеглих. Не бажаючи псувати з ними вiдносин, вiн часто уникае рiшучих заходiв. Здатний нехтувати сво!ми принципами, якщо !х дотримання загрожуе його популярностi в очах вищих начальникiв чи птдлеглих.
У намагант набути чи змiцнити авторитет здатний надавати тдлеглим рiзного роду тльги, виплачувати безпiдставнi премп, схильний зволшати та перестраховуватися, рiдко користуеться сво!м правом казати "н1", легко роздае нездшсненш о6!цянки. Коли наражаеться на ввдмову тдлеглого виконати його вказ1вку, радше змiнить завдання, атж буде домагатися його виконання. У той самий час не допускае думки про те, що мае право заперечувати наказовi вищого кер1вництва, навiть якщо такий наказ перевищуе службовi повноваження.
Не може захищати власну думку та позищю у складних ситуацiях. Керiвник-лiберал не виявляе оргатзаторських здiбностей, слабко контролюе та регулюе дiяльнiсть тдлеглих.
Особливе мкце кер1вника у структурi управлiння створюе йому особливий авторитет. У цьому випадку не йдеться про неформальний авторитет, який визначаеться особистими якостями кер1вника i який, безумовно, повинен мати керiвник органу виконавчо! влади. Йдеться про авторитет формальний, який породжуеться посадовим становищем керiвника, його правовим статусом. Змiцненню такого авторитету сприяе i та обставина, що керiвники органiв виконавчо! влади керують тдлеглими переважно на принципах единоначальства. Необхвдшсть единоначальства в органах виконавчо! влади зумовлена специфiкою !х оргашзацл та функцюнування в органах внутрiшнiх справ, ^м того, статутною дисциплiною, наявшстю збро! та спецзасобiв. Керiвник - офщшний лiдер колективу органу виконавчо! влади.
Природно, що единоначальство у разi потреби поеднуеться з колепальтстю, з активною участю пращвниюв в управлшт. Якими б органiзаторськими здiбностями не волод!в кер1вник, вiн не може ггнорувати так! чинники, як досвщ та розум колективу. Вш не може бути застрахованим вщ помилок у роботi, якщо не спиратиметься на допомогу сво!х заступниюв, кер1вниюв служб та тдроздшв.
Проввдна роль у створеннi квалiфiкованого професшного ядра кадрiв органу виконавчо! влади належить ^р!вников! органу, який зобов'язаний забезпечити д1яльн!сть пiдлеглих йому пращвник1в (органiзацiйно, матерiально), будучи при цьому прикладом у виконанш службових обов'язюв, користуючись авторитетом. Вимоги такого кер1вника виконуватимуться не т!льки через його службове становище (авторитет влади), але й завдяки його особистому авторитету (влада авторитету), що школи е бшьш привабливим (поеднання в однш осо6! формального i неформального лвдера).
38
Шдсумовуючи, можна зробити висновок, що ум керiвники рiзного Гатунку, рангу та рiвня тяжiють до двох полярних способiв поведiнки чи впливу на тдлеглих. Це знаходить вiдображення у виокремлент двох категорiй керiвникiв.
Перша - кращi серед кращих за професшною ознакою. Як правило, 1х шлях до успiху був тернистим, але вони знайшли у собi сили здолати всi перешкоди. 1м притаманнi таю риси:
• ненавидять некомпетенттсть, миттево звiльняють працiвникiв з посередтми та незадовiльними професiйними якостями, якщо таке стае очевидним;
• у р^ потреби вважають за краще виконати складне завдання власними силами, анiж довiрити його особ^ яка може з ним не впоратися;
• мало уваги звертають на свое реноме дипломата, завжди називаючи речi сво1ми iменами;
• щнують у виконавщв професiоналiзм, шщативу, власну думку (якщо вона краща за загальновизнану).
Друга категорiя керiвникiв - типовi полiтикани, iмпозантнi, представницью, гоноровi та сповненi власно1 пдност функщонери, що мають посереднi професшш якостi та незначний практичний досввд, але достатнiй шарм i талант налагодження мiжособистiсних стосункiв, щоб досягти свое1 тепершньо! посади чи статусу. Цей тип керiвникiв дiе шакше:
• найголовнiше завдання це не втратити власно1 репутацп, а тому дж>ть так, аби уникнути скандалу;
• усша зусиллями намагаеться тдтримувати добрий мжроммат у колективi, а ввдповвдальтсть за недолiки в роботi перекладати на тдлеглих та на "об'ективт причини", яю завжди знайдуться [3, с. 146].
Двi наведенi категорй керiвникiв - це двi крайноста, а iстина, як завжди, знаходиться десь посередит. 1деальний керiвник повинен одночасно бути i професiоналом, i адмiнiстратором, проте на практицi, на жаль, це вдаеться лише одиницям. Для того, щоб точно ощнювати ситуащю, керiвник повинен добре уявляти можливост сво1х тдлеглих та сво1 власнi, природу завдань, потреби, повноваження.
Керiвник, який прагне працювати якнайефективнiше, отримувати максимум корисного ефекту ввд дiяльностi тдлеглих, не може дозволити собi таку розюш, як застосування лише якогось одного стилю керiвництва протягом уме! кар'ери. Вш повинен навчитися володгги усiма стилями, методами та типами влади i впливу, i умни обирати серед них той, що найбшьше пасуе данiй ситуацп. Якщо вже визначати кращий стиль, то це буде стиль адаптивний, тобто орiентований на реальнiсть. Отже, керiвництво, лiдерство та управлiння - це свого роду мистецтво.
1. Ортинський В. Л. Управлтня в органах виконавчоЧ влади Украти: навч. поЫб. / В. Л. Ортинський, З. Р. ЮсЫь, М. В. Ковалiв. — К. : Центр навч. л-ри, 2008. — 296 с. 2. Ковалiв М. В. Основи управлтня в органах внутрштх справ Украти : навч.-практ. поЫб. / М. В. Ковалiв. — Львiв : Львьвiвський державний ун-т внутр. справ, 2010. — 340 с. 3. Ортинський В. Л. Оргатзацтт засади управлтсько! дiяльностi в органах внутрштх справ Украти: навч.-метод. поЫб. / В. Л. Ортинський, З. Р. Шсть, М. В. Ковалiв. — Львiв: Львiвський державний ун-т внутр. справ, 2006. - 248 с.
39
