CC BY
74
УДК 616.833—001+616.833.17—089—08—039.76
Реабілітаційне лікування хворих з паралічем м’язів обличчя після невротизації лицевого нерва
Ліхачова Т.А., Курдюкова А.П., Третьякова A.I., Богомаз Г.І., Третяк І.Б.
Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова АМН України, м. Київ, Україна
Проаналізовані можливості різних методів хірургічного втручання, які використовують для лікування хворих з патологією лицевого нерва. Наведені власні результати лікування 148 пацієнтів з пошкодженням лицевого нерва. Хірургічні втручання виконували у строки від 1 до 72 міс (в середньому 4,2 міс) з моменту пошкодження лицевого нерва. Кращі результати лікування методом невротизації лицевого нерва досягнуті при використанні кількох нервів-донорів. Результати лікування коливались в межах ІІ—IV ступеня за шкалою House-Brackmann. Використаний метод дозволяє проводити невротизацію лицевого нерва без наростання неврологічного дефіциту. Реабілітаційні заходи є важливою умовою відновлення функції лицевого нерва.
Ключові слова: пошкодження периферичних нервів, реабілітація, реконструкція лицевого нерва, невротизація, мікрохірургія, електроміографія.
Розлади функції мімічних м’язів при ураженні лицевого нерва (ЛН) надзвичайно важко сприймаються хворими. Такі потерпілі уникають зустрічі з знайомими, обмежують коло осіб, з якими спілкуються. Наявність косметичного дефекту істотно позначається не лише на їх поведінці, а й суттєво обмежує їх професійну діяльність. З 148 хворих, яких лікували в клініці, у 32 — виявлений грубий параліч мімічних м’язів протягом одного року і більше, проте, жоден з них за цей час не повернувся до попередньої роботи, хоча прояви основного захворювання більшість з них суттєво не турбували. Надзвичайно важливою проблемою при пошкодженні ЛН є профілактика виникнення та лікування трофічних розладів рогівки ока. Тому повноцінне відновлення функції ЛН є не лише вагомим клінічним, а й соціальним чинником, що зумовлює актуальність проблем діагностики, вибору лікувальної тактики та застосування нових ефективних методів для лікування хворих з патологією ЛН.
Одним з перспективних напрямків відновлення втраченої функції ЛН є його невротизація з використанням іншого нерва-донора (facial nerve crossover surgery) [1—3, 7, 9, 14, 15, 17, 21, 28]. Ще у 1895 р. Ballance вперше зшив периферичний кінець ЛН з центральним відрізком додаткового [8]. Проте, значні неврологічні розлади функції пояса верхніх кінцівок, спричинені ви-
падінням додаткового нерва та наявність некон-трольованих синергічних скорочень мімічних м’язів при підніманні верхньої кінцівки спонукало до пошуку нових джерел іннервації. Найчастіше з цією метою використовують діафраг-мальний [2], під’язиковий нерви [20], рухові гілки II шийного нерва [3], низхідну гілку під’язикового [23], гілки неураженого ЛН [27]. Кожен з цих варіантів відновлення функції ЛН має свої переваги та недоліки.
Показання до невротизації ЛН обмежені тими ситуаціями, коли відсутня можливість відновлення функції ЛН за допомогою засобів консервативного лікування та неможливе пряме хірургічне відновлення його анатомічної цілості. З метою найбільш повного відновлення функції ЛН треба брати до уваги не тільки особливості самої техніки невротизації, а й ведення післяопераційного періоду та реабілітаційні заходи, які здійснюють як за стандартними методиками, що використовують при невриті ЛН [4—6], так і специфічними, притаманними лише для відновлення функції ЛН після його невротизації, спрямованими на залучення нових структур іннервації м’язів обличчя та тренування кіркових представництв контролю діяльності згаданих структур.
Матеріали та методи дослідження. Проведений аналіз результатів хірургічного лікування 148 пацієнтів з ураженням ЛН в клініці за пе-
ріод з 1989 по 2002 р. Серед потерпілих переважали жінки — 89 (62,2%). Вік оперованих хворих у середньому 37,2 року. Хірургічне лікування проводи в строки від 1 до 72 міс з моменту пошкодження (у середньому 4,2 міс). Найчастіше причиною ураження ЛН було хірургічне втручання з приводу невриноми слухового нерва (у 70,3 % спостережень), у 12,8 % розлади функції ЛН зумовлені черепно-мозковою травмою з переломом кісток основи черепа, у 12,1% — виникли після виконання радикальних операцій з приводу гнійного отиту. Хірургічне лікування проведене 7 пацієнтам з стійкою нейропатією ЛН після його невриту.
Повна втрата функцїї лицевого нерва, виявлена за даними клінічних спостережень, підтверджена результатами електронейроміографії (ЕМГ). Для хірургічного втручання відбирали пацієнтів з ознаками повної втрати провідності ЛН. Нейрофізіологічними критеріями випадіння функції ЛН були: відсутність М-відповіді під час електричної стимуляції нерва, ранньої та пізньої рефлекторних відповідей на боці ураження незалежно від сторони стимуляції (повний еферентний блок) при дослідженні мигального рефлексу; відсутність ознак довільної активності м’язових волокон у вигляді інтерференційної ЕМГ та паттерну “окремих рухових одиниць” [10— 13, 19].
З метою відновлення функції ЛН в усіх хворих як метод реконструктивного втручання здійснено невротизацію його дистального відрізка з використанням різних нервів-донорів.
Анастомоз нерва формували шляхом пери-неврального накладання швів нитками 9/0—11/0 з використанням операційного мікроскопа та мікрохірургічних інструментів. Результати хірургічного лікування оцінювали за шкалою оцінки функціонального стану ЛН Ноше-Вгаскшапп [18, 25], за якою до першої позиції відносили нормальну функцію (100%) ЛН, до шостої — повне випадіння його функції (0%). Функціональний стан ЛН оцінювали за наступними критеріями: симетрія обличчя у спокої та під час функціонального навантаження, ступінь функціонування окремих гілок ЛН (наморщування чола, обсяг змикання повік, відведення кута рота), наявність синкінезії та спазму мімічних м’язів.
Реабілітаційне лікування проводили у строки від 3 до 7 міс після хірургічного втручання. Обо-
в’язковою умовою початку реабілітаційного лікування були наявність ознак реіннервації за показниками голкової ЕМГ — поява чіткої М-відповіді мімічних м’язів, іннервованих невротизованим ЛН при виконанні стимуляційної ЕМГ чи поява скорочень цих м’язів під час виконання рухів, що забезпечувались нервом-донором (синкінезії).
Умовно комплекс реабілітаційних заходів розподілили на три етапи. На першому етапі проводили вимушене тренування мімічних м’язів шляхом відтворення синкінетичних скорочень. Оскільки у більшості спостережень з метою невротизації використовували одну з гілок додаткового нерва, появи синкінезій легко досягали шляхом повертання голови у протилежний зоні ураження бік. Основною метою на першому етапі було досягнення чітких скорочень мімічних м’язів при повертанні голови, нарощування їх загальної маси. З цією метою додатково проводили електростимуляцію як мімічних м’язів, так і ЛН.
Для електростимуляції застосовували апарат “Ампліпульс-4” або “Міоритм-012-б” та “Міо-ритм-021”. “Ампліпульс-4” генерує середньоча-стотні коливання струму, що не спричинюють больового подразнення шкіри. Електростимуляцію проводили за наступними параметрами: вид роботи — II, режим — І, глибина модуляції — 0, співвідношення струм-пауза 1—1,5, тривалість впливу — 10—15 хв, силу струму підбирали індивідуально до видимих скорочень мімічних м’язів в межах 0,2—0,5 мА, за 30—40 хв до електростимуляції проводили ультразвукову терапію з використанням постійного режиму малих доз (0,2—
0,4 Вт/см2) протягом 10 хв щоденно, курс 10—15 сеансів за допомогою апарату “УЗТ 104” (частота 880 кГц) з метою поліпшення обмінно-трофічних процесів в м’язах та збільшення швидкості проведення імпульсів по нерву.
Електростимуляцію з використанням апаратів “Міоритм 012-б” та “Міоритм — 021” здійснювали шляхом подразнення електричними імпульсами прямокутної форми з частотою 30 Гц , тривалість імпульса 0,1 с через електроди, які накладали на шкіру над мімічними м’язами та ЛН. За добу здійснювали до 3 сеансів тривалістю 15 хв. За потребою пацієнт міг придбати електростимулятор для індивідуального користування і продовжити лікування в домашніх умовах.
На другому етапі ставили завдання досягти чіткого скорочення мімічних м’язів без вимуше-
них рухів головою, але при одночасному напруженні м’язів шиї, що забезпечують повертання голови у протилежний бік. Для досягнення цієї мети найбільш продуктивними виявилися вправи перед дзеркалом. Достатньо було 3—4 занять на добу тривалістю 10 хв протягом 2—3 міс.
Третій етап (найбільш складний) — досягнення довільних скорочень мімічних м’язів без залучення у цей складний комплексний процес інших груп м’язів. Ідеальним результатом вважали досягнення повністю контрольованих, узгоджених з рухами неушкодженої половини обличчя скорочень мімічних м’язів.
Результати та їх обговорення. Під час планування реконструктивного втручання на ЛН шляхом невротизації надзвичайно важливе значення має вибір нерва-донора, випадіння функції якого, що неодмінно виникає після операції, може суттєво вплинути не лише на неврологічний статус, а й на якість життя пацієнта. Так, випадіння функції додаткового нерва спричиняє асиметрію поясу верхніх кінцівок, відхилення лопатки назовні, обмеження відведення плеча, іноді до появи болю у плечовому суглобі. Ще більш виражену дисфункцію спостерігають при пошкодженні під’язикового нерва — суттєві розлади мови, атрофію половини язика, порушення евакуації слини, пережовування та ковтання їжі.
Для невротизації ЛН найчастіше використовували низхідну гілку під’язикового, гілку додаткового нерва, що іннервує грудинно-ключично-соско подібний м’яз, передню гілку ІІ шийного нерва. Під’язиковий нерв не використовували через небезпеку появи значних розладів мовлення при його пошкодженні. При ізольованому використанні одного з зазначених нервів-донорів результати відновлення функції ЛН не завжди задовольняли хірургів. Відновлення функції чотирьох основних гілок ЛН відзначене у 12 хворих. Обме-
жене відновлення функції після невротизаціїї за згаданими методиками зумовлене тим, що загальна площа фасцикул ЛН у 2—4 рази більша, ніж загальна площа фасцикул нерва-донора. Перші ознаки відновлення спостерігали через 5— 6 міс після операції, максимальний клінічний ефект
— через 10—14 міс.
Застосування мікрохірургічної техніки дозволяє одночасно використовувати кілька нервів-донорів, випадіння функції яких суттєво не впливає на неврологічний статус. Для невротизації використовували переважно низхідну гілку під’язикового та гілку додаткового нерва, низхідну гілку під’язикового нерва, передню гілку II шийного чи всі три нерва-донора одночасно. Таке реконструктивне втручання здійснене у 95 хворих. Віддалені результати відновлення функції ЛН, оцінені за шкалою House-Brackmann, наведені в таблиці. Післяопераційне відновлення функції ЛН вважали задовільним, якщо результати відповідали III позиції за шкалою House — Brackmann. В усіх пацієнтів досягнутий позитивний результат. Відзначені відновлення функції м’яза, що підіймає кут рота, колового м’яза рота, поліпшення закривання ока, відсутність асиметрії обличчя, зникнення запалення рогівки ока.
Основною умовою відновлення функції мімічних м’язів є успішне виконання мікрохірургічної частини втручання. Проте, не менш важливим є адекватне проведення комплексу післяопераційного лікування. Позитивним результатом оперативного втручання вважали ефективну компенсаторну реіннервацію, яка підтверджена появою синкінетичної активності м’язів обличчя під час виконання тестів з імітації рухів, що виконують з залученням м’язів, іннервованих нервом-донором, та електрофізіологічних ознак відновлення функції мімічних м’язів (реєстрація їх викликаної відповіді, формування достатньої кількості
Віддалені результати відновного лікування після невротизації ЛН
Нерв-донор Функціональний стан ЛН за House—Brackmann
II—III (хороший) IV—V (задовільний)
абс. % абс. %
Низхідна гілка під’язикового 2 11,8 15 88,2
Додатковий 9 90,0 1 10,0
Передня гілка ІІ шийного 0 0 3 100
Частина додаткового 20 86,9 3 13,1
Поєднання різних нервів-донорів 89 93,7 6 6,3
рухових одиниць, збільшення амплітуди та тривалості рухів). Оскільки перші клінічні прояви успішного проростання волокон донора через периферичний відрізок ЛН спостерігають через 3— 8 міс після операції, протягом цього періоду найбільш важливе значення має забезпечення оптимальних умов для регенерації нервових волокон. З цією метою оптимальним був комплексний підхід з використанням як медикаментозних (група ноотропних препаратів, судинних, вітамінів, антихолінестеразних, біофлавоноїдів), так і фізіотерапевтичних методів (ультразвукової терапії, електростимуляції ураженого нервово-м’язового апарату. З метою запобігання формуванню грубого післяопераційного рубця у пацієнтів без онкологічних захворювань використовували електрофорез лідази, тричі на добу проводили масаж мімічних м’язів.
Для оцінки ступеня відновлення функції ЛН та стану структур головного мозку використовували мигальний рефлекс [19, 24]. Відновлення компонентів рефлексу, за данними різних авторів [22, 26, 29], відображає формування нових рефлекторних ланок завдяки гетеротопічному спра-утингу деяких аксонів з залученням нейронів ядра трійчастого нерва з переключенням на ядра нервів-донорів. Це узгоджується з результатами досліджень механізмів залучення синаптичної пластичності при ураженні еферентної ланки рефлексу, демонструє нейробіономічну функцію процесів відновлення нервової системи [16]. Наявність синкінетичної активності мімічних м’язів може бути підтвердженням залучення мотоней-ронів нервів-донорів у процес виникнення нових рефлекторних ланцюгів (пізніх білатеральних компонентів мигального рефлексу).
Проте, успішне проростання волокон нерва-донора до паралізованих мімічних м’язів та повне відновлення їх здатності до скорочення не в усіх ситуаціях було достатнім для відновлення повноцінних контрольованих мімічних рухів. У деяких хворих без наполегливого тренування реі-ннервованих мімічних м’язів, вироблення нового навику довільного контролю їх функції належне ефективне відновлення міміки не спостерігали, що узгоджується з даними інших дослідників [26].
Оскільки скорочення мімічних м’язів після невротизації ЛН забезпечує вже нова ланка нервових структур із залученням в рефлекторну дугу структур нерва-донора, запорукою ефективного
відновлення функції мімічних м’язів було проведення комплексу реабілітаційних заходів. Реабілітацію розпочинали за наявності перших ознак реіннервації паралізованих мімічних м’язів. Основну увагу приділяли формуванню контрольованого впливу кори великого мозку на ядра нерва-донора, тренуванню нового навику довільного контролю за скороченням мімічних м’язів. Для відновлення довільної здатності контролювання функції мімічних м’язів суттєве значення мало застосування комплексу адекватних реабілітаційних заходів.
Аналізуючи результати хірургічного лікування хворих з ураженням ЛН, слід визнати, що методом вибору є пряме зшивання кінців нерва. Під час виконання невротизації ЛН найкращі результати досягнуті при одночасному використанні кількох нервів-донорів. Мінімальні результати відновлення функції ЛН спостерігали, коли тривалість існування патології ЛН перевищувала 3 роки. В інших спостереженнях ступінь відновлення становив II—III позиції за шкалою House — Brackmann. Синкінезії за такого методу лікування проявлялись незначною мірою. Важливе значення для досягнення ізольованого скорочення мімічних м’язів має електростимуляція в поєднанні з лікувально-фізкультурним комплексом.
За необхідності з метою більш повного відновлення симетрії обличчя та функціонального стану мімічних м’язів здійснювали коригувальні операції, що значно підвищувало ефект реконструктивного лікування.
Висновки. 1. При здійсненні з метою відновлення функції ЛН гетеротопної невротизації найкращі результати досягнуті при одночасному використанні кількох нервів-донорів.
2. Запропонований комплекс реабілітаційних заходів максимально сприяє виробленню нового навику довільного контролю функції мімічних м’язів, належного ефективного відновлення міміки.
Список літератури
1. Говенъко Ф.С. Повреждение лицевого нерва
в детском возрасте и исходы лечения // Травма нервной системы у детей: Сб. науч. тр. — СПб: Эскулап, 1999. — С. 133—136.
2. Гребенюк В.И., Чуприна Ю.В. Хирургическое лечение параличей лицевых мышц. — М., 1964. — 156 с.
3. Каверина В.В. Регенерация нервов при ней-ропластических операциях. — Л.: Медицина, 1975. — 199 с.
4. Корнейчук А.Г., Зингерман Б.Б. Применение иглотерапии при поражении лицевого нерва// Врачеб. дело. — 1968. — N 11. — С. 84—87.
5. Куликов Д.В., Чернецкий В. К., Флаксман Ж.Л., Тымчук В.С. Восстановительное лечение травматических повреждений лицевого нерва// Нейрохірургія. —1991. — С. 85—87.
6. Миротворцев Ю.К., Мостун Т.Б. Лечебная
гимнастика в комплексной терапии больных невритом лицевого нерва// Вопр. курортологи, физиотерапии и лечеб. физкультуры. — 1968. — N 2. — С. 167—171.
7. Морозов И.С. Шов разноименных нервов в
хирургии лицевого нерва// Травма периферической нервной системы: Сб. науч. тр. — Л.,
1984. — С. 61—66.
8. Неробеев А.И., Плотников Н.А. Восстанови-
тельная хирургия мягких тканей челюстнолицевой области. — М., 1997. — 228 с.
9. Рогачев И.А., Черненков В.Г., Хасани Х.М., Эль-Шех-Диб Х.Р. Одномоментная пластика лицевого нерва стволом подъязычного и реиннервация последнего ветвью шейной петли с применением нового биологического пластического материала// Бюл. Укр. асоціації нейрохірургів. — 1998. — N 6. — С. 19—20.
10. Сергеев В.В. Электромиографическая диагностика и прогнозирование исхода поражений лицевого нерва// Современные подходы к диагностике и лечению нервных и психических заболеваний: Материалы юбил. науч. конф. — СПб: ВМедА, 2000.— С. 540—541.
11. Третьякова А.І. Клініко-електронейроміогра-фічна діагностика уражень лицевого нерва, критерії прогнозування ефективності лікування // Укр. вісн. психоневрології. — 2002. — Т. 10, N 2 (31). — С. 79—81.
12. Чеботарева Л.Л., Третьякова А.И. Клини-ко-электронейромиографическая диагностика поражений лицевого нерва, критерии прогноза результатов хирургического лечения // Новые информационные технологии в клинической нейрофизиологии, неврологии и нейрохирургии: Материалы юбил. междунар. науч. конф.— Ялта; Гурзуф: IT+ME, 2002.—С.476—478.
13. Чеботарева Л.Л., Третяк И.Б., Третьяко-
ва А.И., Спиридонова М.В. Электронейро-миографические (ЭНМГ) критерии для обоснования тактики лечения невропатий ЛН// Современные подходы к диагностике и лечению нервных и психических заболеваний: Материалы науч. конф. —СПб: ВМедА, 2002.— С.542—543.
14. Arai H., Sato K., Yanai A. Hemihypoglossal-facial nerve anastomosis in treating unilateral facial palsy after acoustic neurinoma resection// J. Neurosurg. — 1995. — V 82. — P. 51—55.
15. Cooper T.M., McMahon B., Lex C. et al. Crossfacial nerve grafting for facial reanimation: effect on normal hemiface motion// J. Reconstr. Microsurg. — 1996. — V. 12, N 2. — P. 99— 103.
16. Esteban A., Prieto J. Unmasking of the trigemino-accessory reflex in accessory facial anastomosis // J. Neurol. Neurosurg. Psychiat.
— 1999. — V.67, N 3. — P.379—383.
17. Griebie M.S., Huff J.S. Selective role of partial XI-VII anastomosis in facial reanimation// Laryngoscope. — 1998. — V.108, N 11, Pt 1. — P. 1664—1668.
18. Hause J.W., Brackmann D.E. Facial nerve grading system// Otolaryng. Head Neck Surg. —
1985. — V. 93. — P. 146—147.
19. Kimura J. Electrodiagnosis in diseases of nerve and muscle: principles and practice.—Philadelphia: W.B. Saunders Co, 1989.—710 p.
20. Korte W. Ein Fall von Nervenpfropfung des Nervus facialys auf den Nervus hypoglossus// Dtsch. Med. Wschr. — 1903. — Bd. 29. — S. 293.
21. Mackinnon S. E., Dellon A. L. Surgery of peripheral nerve. — N. Y.: Thieme, 1988. — 638 p.
22. Maisonobe T., Tankere F., Lamas G. et al. Reflexes elicited from cutaneous and mucosal trigeminal afferents in normal human subjects // Brain Res. — 1998. — V. 810, N 1—2. — P.220—228.
23. May M., Drucker C. Temporal muscle for facial reanimation// Arch. Otolaryng. Head Neck Surg.
— 1993. — V. 119, N 4. — P.378—384.
24. Nakamura K., Kashima K., Koike Y. Blink reflex excitability recovery curves in patients with dysfunctions after facial nerve palsy // Otorhin-olaryngol. Relat.Spec. — 1999. — V. 61, N1. — P. 10—15.
25. Portman M. Conclusion (ofthe Fifth International
Symposium of the Facial Nerve regarding. A Facial Nerve Grading System)// Facial Nerve/ Ed. M. Portman — N. Y.: Masson Publ., 1985.
— p. 43—44.
26. Ryoji Kayamori, Akira Tamura, Masahiro Mikami. Electrophysiological evaluation for the hypoglossal-facial anastomosis with blink reflex // Recent advances in clinical neurophysiology: proceedings of the Xth Intern. Congr. of EMG and Clinical Neurophysiology /Eds. J. Kimura, H. Shibasaki. — Tokio, 1996.—P. 771—775.
27. Scaramella LF. Cross-face facial nerve anastomosis: historical notes// Ear Nose Throat. J. — 1996. — V. 75, N 6. — P. 343
28. Stephanian E., Sekhar L.N., Janecka I.P., Hirsch B. Facial nerve repair by interposition nerve graft: results in 22 patients// Neurosurgery.
— 1992. — V. 1, N 31. — P. 73—76.
29. Willer J.C., Lamas G., Poignonec S. et al. Redirection of the hypoglossal nerve to facial muscles alters central connectivity in human brainstem // Brain Res. — 1992. — V. 594. — P. 301—306.
Реабилитационное лечение больных с параличом мышц лица после невротизации лицевого нерва
Лихачева Т.А., Курдюкова А.П., Третьякова А.И., Богомаз Г.И., Третяк И.Б.
Проанализированы возможности различных хирургических методов, используемых для лечения больных с патологией лицевого нерва. Приведены собственные результаты лечения 148 пациентов с повреждением лицевого нерва. Хирургическое лечение проводили в сроки от 1 до 72 мес (в среднем 4,2 мес) с момента повреждения лицевого нерва. Лучше результаты невротизации лицевого нерва достигнуты при использовании нескольких нервов-доноров. Результаты лечения оценены в пределах II—IV степени по шкале House-Brackmann. Метод позволяет осуществлять невротизацию лицевого нерва без нарастания неврологического дефицита. Реабилитационные мероприятия являются важным условием восстановления функции ЛН.
Rehabilitation of patients with facial nerve palsy after neurotisation
Likhachova T.A., Kurdyucova A.P., Tretyakova A.I., Bogomaz G.I., Tretyak I.B.
The analysis of the possibilities of different types facial nerve anastomosis have been provaded. Report of own results of facial nerve function recovery in 148 cases were obtained. The interval between facial nerve injury and facial nerve crossover surgery ranged from 1 to 72 months, with an average of 4.2 months. The best result was obtained by using several nerves-donors for neurotization of the peripheral part of the facial nerve. The results varied between class II and class IV on the House—Brackmann scale following initial complete paralysis. No donor site morbidity was noted. The rehabilitation is an important measure in the facial nerve recovery.
КОМЕНТАР
до статті Ліхачової Т.А. та співавторів "Реабілітаційне лікування хворих з паралічем м’язів обличчя після невротизації лицевого нерва”
Захворювання і пошкодження лицевого нерва спостерігають досить часто. Так, за даними статистики, неврит лицевого нерва становить 2—3% усіх захворювань периферичної нервової системи і складає від 16 до 25 випадків на 100 000 населення (П.А. Альперович і співавт., 1983; Е.Л. Мачерет і співавт., 1989). Одужання при застосуванні стандартних методів лікування досягають приблизно у 40—60% хворих, у решти — воно може бути неповним, у деяких (від 20,8 до 32,2%, за даними різних авторів) — виникає посттравматична контрактура мімічних м’язів (В.Ф.Аліферова, 1990). Під час нейрохірургічного втручання іноді з тих чи інших причин не вдається зберегти анатомічну цілісність VII нерва. Наприклад, під час видалення вестибулокохлеарної невриноми, за даними M. Samii (2000), інтраопераційне пошкодження ЛН виникало у 2,8% хворих. Тому розробляються і впроваджуються методи відновної нейрохірургії, які сприяють компенсації втрачених функцій. Одним з них є терапія гетеро-топної невротизації.
В представленій роботі узагальнені результати проведених операцій невротизації у 148 хворих, проаналізований неврологічний дефіцит, який спостерігали при використанні різних нервів-донорів. Запропонований спосіб одночасного використання гілок трьох нервів-донорів, що дозволило досягти більш повної компенсації втрачених функцій мімічних м’язів.
За таких обставин реабілітаційні заходи після операції дещо відрізняються від комплексів відновного лікування невриту лицевого нерва. Необхідно виконати завдання поступового залучення в процес керування функціями мімічних м’язів інших груп ядер стовбура мозку (залежно від обраного нерва-донора). В зв’язку з чим і виникла необхідність розробки комплексу лікувально-реабілітаційних заходів, що сприяють поступовому залученню до функціонування мімічних м’язів новоутворених рефлекторних дуг. Виділені три етапи та запропоновані методи фізіотерапевтичного лікування, комплекси лікувальної фізкультури та масажу, які призначають диференційовано на кожному етапі відновного лікування.
Комплекс фізіотерапевтичних заходів, на нашу думку, в групі пацієнтів без онкологічних захворювань можна було б доповнити призначенням теплових процедур (солюкс, парафін-озокеритові аплікації), а також лазероте-рапії, що дозволило б поліпшити результати консервативного лікування.
В цілому робота характеризується детальністю викладення клінічного матеріалу та комплексу відновних заходів, має важливе практичне значення, відкриває нові можливості для поліпшення якості життя пацієнтів з стійкою і непоправною дисфункцією мімічних м’язів.
^нд. мед. наук Жданова B.M. Зав.терапевтичного відділення Ыститут нeйpoxipуpгiï ім. акад. Л.П. Ромоданова AMH Україніи
