CC BY
29
1СТОР1Я ПЕДАГОГ1КИ
УДК 37 (09)
Н. В. ПРИЙМАС ПРОСВ1ТНИЦЬКА Д1ЯЛЬН1СТЬ УЛАСА САМЧУКА
Вивчено вплив «Просвти» на формування свтогляду У. Самчука. До^джено його просвтницьку dimbHicmb, напрямки якоЧ охарактеризовано за життевими nерiодами. Звернено увагу на внесок У Самчука у вiдродження та збереження укратського шкыьництва, участь у виршент питань освти. Проаналiзовано вiдображення дiяльностi «Просвти» в автобiографiчних творах У. Самчука. З'ясовано роль У. Самчука у розвитку просвтницького руху в Укра!ш та емiграцii.
Ключовi слова: «Просвта», просвтницькаробота, освта, ттелкенщя, школа.
Н. В. ПРИЙМАС
ПРОСВЕТИТЕЛЬСКАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ УЛАСА САМЧУКА
Изучено влияние «Просвиты» на формирование мировоззрения У. Самчука. Исследована его просветительская деятельность, направления которой охарактеризованы в соответствии с жизненными периодами писателя. Обращено внимание на роль У. Самчука в возрождении и сохранении украинской школы, на его участие в решении вопросов образования. Проанализировано отображение деятельности «Просвиты» в автобиографических произведениях У. Самчука. Сделаны выводы о роли У. Самчука в развитии просветительского движения в Украине и в эмиграции.
Ключевые слова: «Просвита», просветительская работа, образование, интеллигенция, школа.
N. V. PRYIMAS
ULAS SAMCHUK'S ENLIGHTENMENT ACTIVITY
The influence of «Prosvita» on the formation of U. Samchuk's outlook has been studied. His educational activity, the aspects of which have been characterized according to life periods, has been revealed. Special attention is concentrated on U. Samchuk's contribution to regenerating and preserving the Ukrainian school education, participating in solving educational problems. The matter of reflecting the activity of «Prosvita» in U. Samchuk's autobiographical works has been analyzed. The role of U. Samchuk's participation in the development of education movement in Ukraine and emigration has been revealed.
Key words: «Prosvita», enlightenment work, education, intelligentsia, school.
На сьогодшшньому етат виршення проблем осв^и прюритетне значения мае поеднання педагопчно! спадщини минулого та досягнень сучасно! педагопчно! науки. Удосконалення системи нащонально! освии та виховання зумовлюе зростання штересу до до^дження проблем юторп нащонально! педагопки. Особливо! уваги вимагае повернення iмен культурно-освггшх дiячiв, як зробили значний внесок у створення i розвиток укра!нсько! школи та педагопки, але тривалий час були незаслужено забуп. До таких постатей належить видатний громадсько-полпичний та культурно-освинш дiяч, письменник Улас Самчук (1905-1987 рр.).
Першi спроби до^дження творiв У. Самчука з'явилися у 30-i роки. минулого столтя. Його високохудожшй доробок постшно перебувае у цешр уваги дослвдниюв укра!нсько! дiаспори. Оглядовi статт та аналпичш матерiали у тслявоенний перюд опубл^вали А. Власенко-Бойцун, В. Державш, Г. Костюк, I. Кошелiвець, Б. Кравщв, О. Лятуринська, О. Тарнавський та iн. В Укра!ш тiльки на початку 90-х рошв з'явилися статтi учених, яш намагалися збагнути естетично-виховний феномен творчост У. Самчука, заглибитися у його художнш свiт, проаналiзувати виховнi аспекти лпературно! спадщини. Першими
самчукознавцями е М. Герц, М. Гон, Р. Гром'як, А. Жив'юк, М. Жулинський, С. Пiнчук, Г. Чернихiвський та ш. Захистили кандидатськi дисертаци з питань творчосп письменника С. Бородща, I. Бурлакова, Г. Горох, В. Кизилова, I. Ком^рська, Ю. Мариненко, О. Пастушенко, Н. Плетенчук, О. Паучник, А. Жив'юк. У 2007 р. I. Руснак захистила докторську дисертацш «Художня модифiкацiя нацiональноI юторюсофп в прозi Уласа Самчука».
Розгляд проблеми У. Самчук i «Просвга» дае можливiсть зрозумiти, який вплив мала ця визначна украшська нацюнальна iнституцiя на формування поглядiв i переконань видатного лiтератора i громадського дiяча.
Мета статтi - дослвдити основнi напрямки просвиницько! дiяльностi У. Самчука, з'ясувати його роль у розвитку просвiтницького руху в Укра1ш та ем^раци.
Важливою в бюграфи У. Самчука е його дiяльнiсть у «Просвiтi» в 20-i роком ХХ ст. Його поколшня здшснило своерiдний освiтньо-iнтелектуальний «прорив», який пройшов через рiзнi соцiальнi i полиичш проблеми, але все ж таки вивiв це поколiння на новий рубiж.
У 1921-1926 рр. У. Самчук навчався в Кременецькш украшськш приватнiй пмназп iм. I. Стешенка. II iсторiю та дiяльнiсть вш описав у книзi спогадав «На кош вороному». Переборюючи великопольськ впливи, нацiональна стихiя початку 20-х рошв панувала в цьому мiстi лише в «Просвт» та украшськш пмнази. Остання, як вiдзначив письменник згодом, «активно поповнювала кадри украшсько! штелкенцп на Волинi» [4, с. 18]. Саме у цш пмназп розпочинаеться громадсько-полиична бiографiя У. Самчука. В сво! поглядах на просвiтянство того часу вш категорично не подмв думку тих, хто намагався «зробити з «просвiтянства» синонiм пласкости i простацтва, свiдомо переплутуючи виразнi поняття двох рiзних культурних функцiй iнтелектуальноI творчости таланпв i роботи в широких i найширших верствах народное' маси, яка... стояла на висоп свохх завдань, була багато краще продумана i побудована як рiзнi цього роду шституци комушстично!, нацюнал-сощялютично! i фашистськоI систем» [10, с. 103]. На думку У. Самчука, це були «жив^ самобутш, народш лябораторп i верстати працi, як протягом короткого часу, проти волi i великого несприяння державних чинниюв безземельну i занедбану крашу тднесли на рiвень iмпонуючого розвитку шродно! культури i господарства» [10, с. 103]. У промовi на ювше! 25-рiччя Iнституту дослiдiв Волинi у Вiннiпезi (1977 р.), говорячи про умови, в яких зароджувалося просвиянство, У. Самчук наголосив, що хоча край належав рашше до «найбайдужших губернiй Украши щодо свого нацюнально-державного вияву», польсью властi помилилися, вважаючи, що «Волинь е для них найкращим матерiалом для черговоI денацiоналiзаци» [8, с. 20], адже вона не здавала сво!х позицш у боротьбi на полiтичному та культурно-осв^ньому рiвнях.
Кременецька «Просвiта» в 20^ роки XX ст. була особливо дiяльною i мала значний вплив на учшв гiмназiI. У. Самчук активно ствпрацював з товариством i став його членом 29 серпня 1923 р. В архшних матерiалах Тилявського лiтературно-меморiального музею У. Самчука збершаеться список членiв Кременецько! «Просвiти» у 1923 р., яш живуть у селах; пiд номером 85 ньому записано «Самчук Влас - Тилявка, Бшокр. - 29 VIII 23». Поряд читаемо: «13 -Самчук Влас - 29^Ш, членсьш внески: 29/VIII - 1000». У. Самчук зазнав впливу чшьних дiячiв товариства, М. Черкавського, С. Жука, голови «Просв^и» Б. Козубського, був з ними у дружшх стосунках. Крiм цього, гiмназисти стлкувалися з деякими дiячами, котрi, хто улкши вiд бiльшовикiв, пiсля падшня УНР в 1920 р., опинилися в Кременцi; серед них були професор В. Бiднов, публiцист Р. Бжеський.
У. Самчук брав найактившшу участь в дiяльностi «Просвiти»: сприяв заснуванню фiлiй, товариства в селах та створенню аматорських гурткхв при них, виступав з рефератами перед селянами. В книзi спогадiв «На бшому конi» вiн аналiзуе свою просв^ницьку роботу с. Тилявка,в якому жив з родиною вiд 1913 р. (ниш село Шумського району ТернопiльськоI обл.). З теплотою згадуе сестру Василину, котра завжди допомагала його культурницькш роботi в сел^ першою з сiльських дiвчат брала участь в аматорських театральних виставах. У. Самчук говорить, що, пройшовши складний процес становлення «просвiтянсько-кооперативного реалiста», вiн почав новий етап свого життя: «Ми брали приступом кожну хату i кожну душу, усю мою гiмназiяльну мудрiсть я намагався перенести на мо!х Кирилiв, Савок, КорнiIв» [10, с. 150].
У серпш 1941 р. У. Самчук вiдвiдував Тилявку i в хатi-читальнi, створенш ним у роки юнацтва, виголосив промову, в як1й згадав просвпницьку роботу в селi. У спогадах про це вш згодом напише: «Пригадуеться, як нелегко було свого часу намовити перших хлопщв, щоб вони, замiсть горiлки, виписали собi першу газету, щоб ходили не лише на вечорнищ, але й до читальш, щоб, замiсть розбивати один одному голови, грали у футбол, робили вистави, будували кооперативу, але це було переможне i коли мо! товаришi по пращ понесли мене сьогодш на руках, це не був випадковий порожнш жест чи примха, а вияв трiюмфу зробленого нами дiла... Сшльки непотрiбних томiв Ленiна треба було написати, сшльки треба було вимордувати людей, зруйнувати майна, щоб не досягти навиь того, що ми досягли в Тилявщ, користуючись лише звичайним «здоровим людським розумом» [10, с.150].
Велику повагу мав У. Самчук до товариства «Просвиа» у Галичиш, яке вiн пiдносив майже до рiвня нащонально! святинi, про що виразно свiдчать рядки спогадiв «На бiлому конi». Прибувши восени 1926 р. у Львiв, юнак насамперед почав розшукувати примiщення «чудово!», i «дорого!» «Просвiти», яку «знав, любив i шанував, бо вона несла в наше село справдi просв^» [10, с. 98]. Знайшовши будову, цей «центр» i «душу» товариства, вш довго стояв перед нею i не мiг надивитися, не наважуючись зайти. Опинившись у примщенш, У. Самчук зустрiвся з «молодим добродiем», якому сказав, що хоче лише побачити «Просв^», тож той провiв його рiзними поверхами i кiмнатами, старанно розказуючи i показуючи все. В подарунок У. Самчук отримав калька брошур про «Просв^», як1 вiн «шанобливо i довго» зберiгав у сво!й книгозбiрнi.
Прикладом у наслiдуваннi i формуванш свiдомостi патрiота-iнтелегента був для У. Самчука голова Львiвсько! «Просвiти» М. Галущинський. У спогадах вiн пише про нього як про «великого будителя простого народу, ... який при!жджав до... закинутого маленького Крем'янця i там щлими годинами, терпляче, спокойно i переконливо оповiдав про те, як треба нести просвиу у село, тд селянську стрiху, до душi i розуму нашо! людини» [10, с. 98]. Таю шститущ! нацюнально-духовного виховання i розвитку, як «Просвiта», на думку У. Самчука, були «найдощльтшими, бо оргатчними, еволюцшними засобами всенародного культурного, господарського й политичного розвитку» [10, с. 102]. Про цей час вш пише: «Закладались iнституцi!, творились партл, вiдбувалися з'!зди, робилися сходини, обговорювались справи» [11, с. 280]. Все це призвело до арештв активютв «Просвпи» в Кременцi та !! закриття в 1936 р.
Просвтницька дiяльнiсть У. Самчука перiоду першо! емiграцi! (1927-1941 рр.) пов'язана з його навчанням у Празькому ушверситеп, де вiн спiлкувався iз закарпатськими укра!нцями-студентами. За iнiцiативою оргашзацп «Союз укра!нських студентiв Пiдкарпатсько! Руси» було скликано з'!зд молодi, зпдно з рiшеннями якого просвiтницька робота проводилась у псному переплетеннi iз полiтико-державними змаганнями. У зв'язку з цим з середини 30-х роив У. Самчук, будучи представником проводу ОУН, часто вда^вав Закарпаття, стлкувалися з мюцевими вчителями та молоддю в мютах i селах.
Товариство «Просвета» створило мережу читалень в усьому Закарпаттi, народний рух поширювався в рiзних сферах життя, молодь вступала в «Пласт». У. Самчук був одним з вдейних наставников молодiжного руху в кра!нi, проводив пропагандистську роботу з укра!нiзацi!. Так у грудш 1938 р. укра!нське жiноцтво спiльно з «Карпатською Оччю» в Севлют влаштувало вечiр, на якому з рефератом про завдання сучасно! укра!нсько! лiтератури виступив У. Самчук. Подабт заходи вiдбувалися повсюдно. Дiяльнiсть письменника була в центр активност формування нацюнального характеру укра!нського населення Закарпатського краю.
У. Самчук був серед засновнишв лiтературно-мистецько! громади «Говерла», що об'еднувала укра!нських письменнишв-патрюлв Закарпаття. З проведених цiею оргашзащею заходiв варто вiдзначити, зокрема, цикл реферапв культурно-освiтнього змiсту. Перший виступ, що вiдбувся в Хустi i згромадив усю мiсцеву укра!нську штелкенщю, був реферат У. Самчука «Завдання сучасно! укра!нсько! лiтератури». Велику роль вшграв вiддiл преси, пропаганди та вдеолопчно-полетичного виховання «Говерли», який називався «Летюча естрада». Пропагандистська група на чолi з У. Самчуком проводила велику осветню роботу. I! учасники !здили по селах з доповдами, показували iнсценiзацi! коротких п'ес патрютичного змiсту. Ця праця була насичена глибоким виховним змiстом завдяки поширенню державотворчих iдей, як1 пробуджували нащональну свiдомiсть. У. Самчук брав участь у
радiомовленнi «Сiчовi вiстi», державному театрi «Нова сцена», що вирю з аматорського театрального гуртка, членами якого час були переважно народш вчителi.
Велика громадсько-полиична i культурно-освiтня робота, яку проводив У. Самчук на Закарпатл, буваючи там в 1933-1939 рр., а також його художш твори мали велике значения для украшського життя краю.
Особливо! уваги заслуговуе просвпницька дiяльнiсть У. Самчука пiд час нацистсько! окупаци Укра!ни в1941-1944 рр. Вш вiдiграв велику роль у вiдродженнi та дiяльностi «Просвiти» на Волиш в цей перiод. Оргашзацшно-вдеолопчним органом украшського життя того часу в краш була газет «Волинь», редакцию яко! очолював У. Самчук. У серпш 1941 р. вш i С. Скрипник заснували в Рiвному видавничий концерн «Волинь», а незабаром, 1 вересня 1941 р. з'явилося в мiстi перше число газети гад однойменною назвою. «Волинь» стала головним i найтиражнiшим пресовим органом на територи вае! окуповано! Укра!ни. Редакцiя газети органiзацiйно творила шфраструктуру украшських iнституцiй, серед яких була й «Просвiта». З уах украшських видань, як1 виходили тодi в Укршш, можливо, саме «Волинь» придала найбiльше уваги справам просвии.
У спогадах У. Самчука маемо можливють ознайомитися з деякими фактами ще! дiяльностi, а також з дiяльнiстю Украшсько! Ради Довiр'я на Волиш. Письменник стверджуе, що одшею з головних справ ще! Ради були шшльш питання, зокрема, впорядкування програм, навчання у школах. Згадуе вiн i добре органiзованi учительськ курси пiд кер1вництвом Н. ШульгинЛщуково!. «Пригадую свою промову на тих курсах, - пише У. Самчук, -оптимютичний настрш учительства, планували розпочати навчання в усiх школах, як також ввдкрити цший ряд рiзних курсiв... Я закликав учительство розгорнути пропаганду на селi» [10, с. 184]. Цей виступ перед учителями, який ввдбувався 20 серпня 1941 р., мав великий усшх i тому У. Самчук дютав запрошення на ще одну промову на 23 серпня. Головна вдея його вистушв полягала у тому, що «наш народ культурно i господарсько може дуже швидко вщродитися i догнати в цьому ввдношенш народи Заходу...» [10, с. 186]. На думку У. Самчука, серед перших, кого потребував край у той час, аби вийти з ру!н, були вчител тож саме !м призначалися його слова.
Усшхи дiяльностi, яку розгорнули газета «Волинь» та Украшська Рада Довiр'я у вересш 1941 р., були вражаюч^ В звiтi жшочо! служби були Ради даш про вiдновления дитячих садив у селах, влаштування курив навчання украшсько! мови, лiтератури, ютори. Своею дiяльнiстю могла похвалитися «Просвпа», шкiльнi уряди. Про наповненi працею буднi У. Самчук пише: «Вс днi i недiлi абсолютно заповнеш. У недiлю, п'ятого жовтня, !ду до Дерманя на вiдкриття там пмназп, наступно! недiлi до Дубна на ввдкриття «Просвiти». I так день-щодень» [10, с. 231].
У спогадах письменника читаемо про те, що не було проблем, до яких редакщя «Волиш» не мала б вiдношення. Так вирiшувалось багато питань, що стосувалися мюького ввдд^ освии Рiвного. Представники рiзних верств населення зверталися до У. Самчука особисто з проханням допомогти у тш чи iншiй справi, серед яких були i справи шкшьництва. У його редакцiйному кабiнетi постшно вiдбувалися наради й засiдания з найрiзноманiтнiших питань, ву т. ч. освитх. В лютому 1942 р. у Рiвне прибула делегацiя з Острога на чолi з колишшм вчителем математики У. Самчука з чаив навчання у школi в Дермаш А. Павлюком, котрий тода був директором острозько! учительсько! семшарп, яку рейхскомiсарiат погрожував закрити. У. Самчук разом з делегащею, що звернулася до нього за допомогою, прибув у рейхскомiсарiат для виршення проблеми. Однак заступник керiвника полпичного вiддiлу рейх комiсарiату вiдповiв: «Яка там семiнарiя i як1 там учителi? Це вiйна^ Нiяких учителiв нам не потрiбно. Вистачить, коли вашi дiти вмiтимуть читати й писати, а це можна зробити й без вчителiв. Ш, ш!» [11, с. 142]. Цей випадок переконливо показуе сутнiсть полiтики антипатрютичного нацистського режиму щодо освiти укра!нц1в: «Нiяких вищих, анi середнiх навчань не полагалося... А найнижчi поставили так, що «грамотш» знали тшьки букви i цифри без шякого змiсту», писав пiзиiше У. Самчук про урядування нiмецьких окупантгв в Укра!т [11, с. 97].
30 листопада 1941 р. на першш сторшщ газети «Волинь» з'явилося поввдомлення «Закриття шк1л на Волинi». Негайною реакщею газети були двi передовищ У. Самчука «Наше село» i «Наша школа». У першiй з них говорилося: «Необхвдно i то негайно приступит до ввдновлення й урохомлення господарсько-культурно! чинност1 села^ I ще одно: вчитись, вчитись i ще раз вчитись. У школ^ вдома, на вулищ, на кожному крощ. Само життя - велика
школа. Розумна людина повинна використати все, що може ïï удосконалити. Ось тепер у нас на деякий час припинена дiяльнiсть шк1л. Цивiльна влада дала це розпорядження з уваги на брак палива, як також з ппешчних оглядiв. Але це не значить, що сшьська детвора мае в той час гасати по вулицях та стр^ти бомки. На таке немае часу. Батьки мусять подбати, щоб навчання детей не перервалося. Треба вчитися самотужки, вдома, збиратися малими гуртами, брати когось, хто може вчити i так вчитись. Це е перша i остання заповiдь - вчитись!...» [11, с. 98]. Стаття була виразно протестацiйною, а тому окупацшш властi зажадали вiд У. Самчука пояснень. Той намагався довести, що «таке розпорядження дуже не виправдане полетично» [11, с. 99], бо хоча проблеми е, але не таш, щоб через них закривали школи. В результатi «Волинь» 4 грудня 1941 р. опублiкувала наступну передовицю У. Самчука з «виясненням», пiдписану П. Б. У нш були так1 слова: «Тому розпорядження влади мае поважний сенс... Але не менш поважний сенс мае також затурбування нашого населення з приводу припинення школьного навчання... Те затурбовання яскраво свiдчить про сввдомють народних мас та ïx гiн до освiти. Нашi народш маси усвiдомлюють собi цiлком справу, що у наш час без освети, без знань, без ввдповвдного виховання у школi людина не може бути повноварлсною... Маемо бути рiшуче переконаш, що нашi школи будуть урухомлеш...» [12, с. 1]. Висловлюючи свою думку стосовно цiеï статтi, У. Самчук зазначав шзшше, що це був «ще раз виклик».
На сторiнкаx газети «Волинь» постшно друкувалися нормативнi документи, яш регламентували дiяльнiсть «Просвiти», висвiтлювався ïï оргашзацшний розвиток та культурно-осветня праця за допомогою матерiалiв, зiбраниx по всьому краю. Украïнськi громадянство та iнституцiï постiйно жертвували кошти на народнi цiлi, зокрема на «Правду». Одна з пожертв, зiбраниx редакщею «Волинi» у квiтнi 1942 р., становила 3896 крб. [3, арк. 7]. У. Самчук валяко сприяв налагодженню зв'язк1в мiж «Просветою» та iншими громадськими органiзацiями. Найбшьше вiн опiкувався Дубенською фiлiею товариства, на ввдкритп якоï 12 жовтня 1941 р. виступав. Газета «Волинь» опубл^вала 29 сiчня 1942 р. поввдомлення, в якому зазначалося: «З дозволу п. гебiтскомiсара, перервана зарядженням польськоï оргатзацл, праця окружноï' «Просвiти» в Р1вному вiдновлюеться». Наступнi рядки мютили вiдомостi про дiяльнiсть товариства, автором яких був голова окружжл «Просвiти» Н. Кибалюк. Вказувалося ж, що до ради «Просв™» запрошет чiльнi громадяни й представники украшських установ та органiзацiй: пiд другим номером у списку подано: п. Улас Самчук - головний редактор «Волиш».
Передовi статтi редактора публ^вала «Волинь» в час поширення серед частини украшського громадянства думки про консерватизм «Просвети», яка шбито «шджила свiй вiк». 15 лютого 1942 р. на сторшках газети У. Самчук переконливо доводив, що «Просвета» повинна виховувати «новий тип украшця», а кожен украïнець мае вважати за велику честь бути ïï членом. У ромаш «На кош вороному вш розповвдае про культурницьку роботу, яка проводилася у Рiвному та iншиx мiстаx i селах, наголошуючи на ролi в цьому «Просвiти». 14 березня 1943 р. в Р1вному завдяки старанням окружноï «Просвiти» вiдбулася академiя пам'ял Т. Г. Шевченка, на як1й Н. Кибалюк та У. Самчук виступили з промовами.
Справами освiти У. Самчук займався i тд час другоï емiграцiï. Зокрема, в ичш 1945 р. вiн очолив культурно-осветнш вiддiл Украïнського нацiонального об'еднання у Берлш (Нiмеччина). В своему щоденнику 28 липня 1945 р. У. Самчук записав: «Ходив по таборах шукати людей для оргашзацп шкiльноï справи. Надходить осiнь i треба вчитись. Шукав учителш...» [13, с. 207].
Аналiзуючи спiвробiтництво У. Самчука з «Просветою», можемо сказати, що вш, будучи справжнiм украïнським штелкентом, виплеканим на iдеяx цього товариства, у важк часи впевнено i смшиво стояв на його захисп, всiма силами сприяв його розвитку.
Активна просветницька дiяльнiсть У. Самчука ввдображена в його автобiографiчниx творах. У романах «Волинь» та «Юшсть Василя Шеремети» письменник значне мюце вдаодить висвiтленню дiяльностi «Просвiти».
У «Болит» по-особливому розкриваеться значения i суть цiеï iнституцiï. Спочатку ми разом з головним героем Володьком Довбенком, що е прототипом автора, спостер^аемо за дiяльнiстю товариства i тим, як ця даяльшсть сприймаеться населенням. Уперше з дiяльнiстю «Просвети» Володько знайомиться у Дермансьшй вчительсьшй семiнарiï. Вiн повiдомляе дядьковi Слисеев^ який вiдстоюе думку про необхвдшсть поширення книг мiж людей, що «у семшарп «Просвiту» роблять. Хуру книжок привезли» [6, с. 267]. Перебуваючи в Остроз^
Володько робить свш перший внесок - кидае до скриньки молодо! панночки 5 крб. i на отриманiй карточщ читае напис: «На Просвiту. Чудесно. Вш, значить дав щось також на Просв^» [6, с. 294].Важливо вiдзначити, що у 20-30-i роки ХХ ст. у Дермаш (ниш село Здолбушвського району Рiвненсько! обл. працювали «Просвiта», «Просвiтянська хата», гурток сшьсько! молодi (нараховував 13 оиб, керiвник Захар Довбенко), гурток сшьських господинь (нараховував 21 особу, керiвник Христина Довбенко), танцювальний гурток, хор, драматичний гурток та iншi гуртки, товариства й оргашзаци. Реальне прiзвище - Довбенко - У. Самчук дав головному героевi «Волинi».
У третьому томi «Волинi» постерiгаемо за просвиницькою дiяльнiстю Володьки. Спершу вш iз захопленням органiзовуе постановку вистави в Тилявщ. Розподiляючи кошти вад усшшно! прем'ери, мiркуе: «Стане на залю, на всi видатки, i зiстанеться для Просвiти. Ах, як буде чудово, коли на другий тиждень Володько з'явиться в Крем'янщ й передасть Просвiтi стiльки грошей» [7, с. 50]. Згодом Володько повадомляе сво!м товаришам рiшения про необхадшсть вiдкриття читальню i прикладае чимало зусиль для втiления свое! ново! ще!. Йому допомагають хлопщ, як1 погоджуються з тим, що читальня вкрай необхадна молодi. Про тодашиш стан села можемо судити з шдтексту наступних слiв: «У глибокш темнотi грузли хати, i тiльки десь-не-десь проривалось кволе свило з вiкна» [7, с. 69].
Голова управи сшьсько! кооперативи, усвадомлюючи справжнш сенс речей, говорить Володьковi про село: «Головне, що воно дуже глибоко вросло у землю... А треба б трохи i неба...» [7, с. 278]. Потроху це небо починае вадкривати для радио! Тилявки молодий Довбенко, заручаючись шдтримкою товаришiв. Хлопцi знаходять мюце для читальнi в комiрцi одного селянина, де е навиь портрет Т. Шевченка та I. Франка, а Володько бере на себе забезпечення !! книгами. Про змши, що вадбувалися в селi, автор пише: «В щ днi повол^ але певно росла Тилявка... Кшьчилась i витикала паросток читальня» [7, с. 116]. Прагнення Довбенка щнили i схвалювали його товаришi, один з них говорить: «Село наше темне, темне... Як тч, як дерева... Тут пращ треба. Тут треба страшно! пращ», щоб звшьнити вад «бруду, розпусти, брехнi, шяцтва» [7, с. 126]. Для цього потрiбен той, хто б цього не боявся. Ним i був Володько i саме це намагаеться пояснити йому один з його товаришiв: «... Не злякаешся, шзнаеш нас i видержиш -ми врятоваш. Нам треба тiльки початку. Нас тшьки рухнути треба...» [7, с. 126]. Цей рух молодий Довбенко вже розпочав, першi сходи його дiяльностi проросли i розвивались далi.
Передаючи власне ставлення до просвиницько! роботи свого героя, У. Самчук наголошуе, що «найбiльшою нагородою для Володька був день вадкриття його читальш. Простора, свiтла шмната набита молодими, веселими людьми... Це вже не п люди, що !х недавно бачив Володько. Це зовим iншi», якi слухають його - «шструктора культурно-освiтнього ваддшу тилявецько! кооперативи. Це зовсiм iншi парубки. В очах !х рiвна, яскрава думка» [7, с. 177]. Поступово настае просвiтлення, молодь входить в той ритм життя, якого вимагае вад не! !! буття у тому просторi i в той час. Описуючи молодiжнi розваги в сел^ автор у шдтексп слiв «Ясне чисте небо вкривалось зорями. На землю впала чиста, прозора роса» [7, с. 336] передае той стан, у який перейшло село, скинувши вшовий сон; настав ранок нового життя. Роса у цьому випадку е символом чистоти i пробудження, початку нового, того, що розпочалось завдяки просвпницькш дiяльностi молодого юнака.
Наступним кроком Володьки Довбенка стае будiвництво нового кооперативного будинку. «... Вим хотшося зробити це чудо за одну шч, це стало вимогою, щоденною потребою, обов'язком». За два мюящ будинок готовий, «тiшить око тилявчан, наповняе гордiстю кожного, хто не гляне» [7, с.349], навiть з шших сiл приходили подивитися «на таку несподiвану дивовижу. В цей час у селi вiдбулися помггш змiни, «зникли зайвi витiвки парубшв», в ньому готувалися до небувалого свята - освячення кооперативного будинку. Ви, у т. ч. в навколишшх селах, знали, що «це мае бути велика урочистють, це приклад, це iсторiя», «цша околиця, небо i земля, i навиъ далек1 яснi зорi, готуються взяти у цьому участь» [7, с. 349].
Придшяючи цш подi! особливу увагу, автор наголошуе на !! важливостi i мiсцi у просвпницькому русi, що зароджувався на той час у волинських селах: «Це було не саме посвячення будинку на площi села Тилявки. Це було щось бшьше й краще... Це по своему воскресало й зводилось село...». З навколишшх сш сходились люди, бо «с^зь на кожному крощ чути було про Тилявку» [7, с. 358]. Посвячення цього будинку е своервдним символом дiевостi просвiтницького руху, значущостi його насладив, важливосп результат1в: «Село
встало, село йде, село рушило, мов велика повшь яко!сь загачено! р!ки, що раптово прорвала свою перепону» [7, с. 359]. Цей, мовби летарпчний, сон села, яке спало вшовим сном, вдалося розрушити з допомогою дiяльностi молодого юнака, котрий втшював вде! «Просвети».
Якщо в першому томi роману, за словами А. В. Ляшко-Бойцун, показано «село перед Першою свiтовою вiйною: бiдне, неосвiчене, спокiйне, вiдстале» [2, с. 27], село, яке спало вшовим сном, то далi ми бачимо, що внаслвдок просветницько! дiяльностi молодi настало його пробудження. Змальовуючи це, У. Самчук утверджуе думку, що штел^енщя повинна вести за собою шших i не остання роль у цьому належить освiтi. Аналiзуючи «Волинь», А. В. Ляшко-Бойцун пише: «Володько здобувае освету, оpганiзовуе читальню, кооперативу i скоро пiдносить i добробут, i освiту свого села...» [1, с. 115]. Розглядаючи це питания, С. Шнчук зауважуе: «Ввшшовши в культурницьке коло штелкентсько! молодь.., Володько пiдлiток i юнак бере участь в оргашзацп самодiяльних вистав, вщкритп кооперативно! кpамницi. Так з сшьського хлопця, формуеться iнтелiгент з селян у першому поколшш. Навчання в Крем'янецьшй гiмназi! остаточно повернуло життеву долю Володьки в нове русло. Вш зpозумiв, що надалi належатиме не тiльки своему селу» [5, с. 23].
У ромаш «Волинь» У. Самчук показав, яш зрушення на селi вiдбувалися тд впливом «Пpосвiти». Разом з цим бачимо надп, що покладало укра!нське громадянство на товариство у своему житп. За допомогою iншого героя - Василя Шеремети, котрий е прототипом автора в ромаш «Юшсть Василя Шеремети», письменник показуе просветницьку дiяльнiсть молодi в Кpеменцi. Належачи до «передово! iдейно! гiмназiяльно! молодо» [14, с. 100], Шеремета входить до театрального i лiтеpатуpного гуртшв, бере участь у сходинах, читаннях, Шевченшвському святi, е серед перших видавщв рукописного журналу, який оргашзовуе разом зi сво!ми однодумцями. Пмназист Шеремета, будучи членом «Пpосвiти», живе !! турботами, проблемами, виступае на засвданнях. Вiн усвiдомлюе значимiсть товариства i навiть у мpiях про майбутне не оминае його своею увагою. Сидячи на камеш козацьких могил, вш сво!ми фантазiями переноситься у майбутне, коли через роки повернеться на р!дну землю i здшснить багато справ, зокрема, збудуе «також будинок Пpосвiти. Великий з залями i кабiнетами та бiблiотекою» [15, с. 138].
Порушуючи проблему укра!нсько! iнтелiгенцi! того часу, значення i роль !! дiяльностi, У. Самчук звертаеться до цього питання i в iнших творах. У ромаш «Гори говорять!» одна з головних геро!нь Кiтi, pозповiдаючи матеpi про Дмитра Цокана (головного героя твору), е: «Вiн аристократ ввд природи, вiн культуpнiший вiд шших» [9, с.144]. Саме так! люди, як Дмитро, ведуть за собою шших, шдшмають осв!ту серед простого народу, пробуджують нацiональну сввдомють, беруть участь у культурно-просветницьшй д!яльность Усввдомлюе це i Василь Шеремета, тому говорить: «...Треба штел^енцп!.. Аристократ^'!..» [15, с. 34].
Висветлюючи у сво!х творах просветницький рух на волин! у 20-i роки, У. Самчук ввдзначае психолопчну та духовну атмосферу, в яшй дiяла «Пpосвiта», розкривае психолопю тих, хто поширював цей рух, та населення, яке його сприймало. Герой письменника не лише виконавець, а й теоретик власних погляд!в стосовно просветянщини, !! духу. Вш висловлюе власнi думки у диску^ях, намагаеться довести свою правоту: «Не в назвi й не в «просветянщиш» суть. Суть у зтсп. А змют вкладае той, хто працюе. Можна плекати широк! штани, гопака, а можна й шш! речь Я пpинаймнi маю на увазi далеко ширш! намipи, шж гопак i штани. Хочу сказати вам одверто, що й гопак, i штани, i все iнше, що мае цей народ, все це складники його культури. По моему смшно цуратися того, що мали наш! двди. Мусимо тшьки всьому надати шший, новий змют, i це все» [7, с. 173].
Просветницьку д!яльшсть У. Самчука не можна ввдмежовувати ввд його творчосп, осшльки остання для просветництва е вагомою. Важливо, що невичерпна летературна спадщина письменника переконуе високою актуальнютю в наш час, збер!гае важлив! виховш аспекти.
Отже, просветницька д!яльшсть У. Самчука, його внесок у в!дродження та збереження укра!нсько! духовносп займають вагоме мюце в юторп нащонально! школи та педагопки. Вивчення життя i творчосп письменника, педагопчного потенщалу його летературного надбання мае стати важливою складовою сучасного навчально-виховного процесу у ветчизнянш систем! освети.
Л1ТЕРАТУРА:
1. Власенко-Бойцун А. Улас Самчук - лгтописець / А. Власенко-Бойцун // Украшсью назви у ЗСА та iншi пращ з назвознавства й юторично-литературного дослвдження. - Бкмарк-Грил^ 1977. -С. 113-126.
2. Власенко-Бойцун А. Хрошки, романи, i мемуари Уласа Самчука / А. Власенко-Бойцун // Есе! i рецензп. - Miami: Coral Springs, 1983. - С. 26-43.
3. Даш про збiр пожертвувань для надання матерiальноi допомоги «Просвт» (квiтень, 1942 р.). // Державний архiв Рiвненськоi областi. - Фонд 69, оп. 1, спр. 8, арк. 5-10.
4. Жив'юк А. Мiж Сциллою полiтики i Харибдою творчоста: громадсько-полiтичний портрет Уласа Самчука: монографiя / А. Жив'юк. - Ршне: Лiста-М, 2004. - 184 с.
5. Шнчук С. Улас Самчук - найвидатшший укра!нський проза!к ХХ столiття / С. Шнчук // Улас Самчук - видатний укра!нський письменник ХХ ст.: матерiали урочисто! академи, присвячено! творчостi митця. - Тернопiль ; Кременець, 1994. - С. 19-33.
6. Самчук У. Волинь: трилогш. Ч. 2: Вшна i революцiя / У. Самчук. - 3-е вид. - Торонто: Громадський ком^ет для видання творiв Уласа Самчука, 1965-1969. - 398 с.
7. Самчук У. Волинь: трилопя. Ч. 3: Батько i син / У. Самчук. - 3-е вид. - Торонто: Громадський комгтет для видання творiв Уласа Самчука, 1969. - 396 с.
8. Самчук У. Волинь незабутня: слово до ювшею 25^ччя 1нституту дослвдв Волиш у Вiннiпезi (25.05.1977) / У. Самчук // Лгтопис Волиш. - 1977-1978. - Ч. 12. - С. 15-25.
9. Самчук У. Гори говорять! / У. Самчук. - Винипег; Мангтоба: Накладом Нового Шляху, 1944. -194 с.
10. Самчук У. На бшому кош: спомини i враження / У. Самчук. - Вшншег: Видання Товариства «Волинь», 1972. - 250 с.
11. Самчук У. На кош вороному: спомини i враження / У. Самчук. - Вшншег: Видання Товариства «Волинь», 1975. - 360 с.
12. Самчук У. Наша школа / У. Самчук // Волинь. - 1941. - 4 грудня. - Ч. 21. - С. 1.
13. Самчук У. П'ять по дванадцятш: записки на бпу / У. Самчук. - Буенос-Айрес: Вид-во Миколи Денисюка, 1954. - 230 с.
14. Самчук У. Юшсть Василя Шеремети. Ч. 1 / У. Самчук. - Мюнхен: Прометей, 1946. - 156 с.
15. Самчук У. Юшсть Василя Шеремети. Ч. 2 / У. Самчук. - Мюнхен: Прометей, 1947. - 166 с.
УДК 378(477)
О. М. КОБР1Й
ГУМАН1ЗАЦ1Я СВ1ДОМОСТ1 МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ ЙОГО Ц1НН1СНИХ ОР16НТАЦШ (1СТОРИКО-МЕТОДОЛОГ1ЧНИЙ АСПЕКТ)
Обгрунтовано основт тенденцп розвитку проблеми гуматзацп ceidoMocmi майбутнього вчителя у втчизнянш педагогщ в другiй половит ХХ — на початку ХХ1 ст. У радянський перiод вони були пов'язат 3Í спробами демократизацп освти, висвтлювалися через призму iдейностi та дiяльностi педагога, а наприктщ ХХ — на початку ХХ1 ст. увага акцентуеться на повазi до людини, становленш в тй людяностi, формуваню ii духовного свту, зв'язку iз народнктю i нацюнальними традищями. Визнання гуматзацп свiдомостi як основи формування цттсних орiентацiй педагога розвиток iдей християнсьmi сутностi людини, прiоритет моралi, необхiднiсть практикування моральних чеснот тощо.
Ключовi слова: педагог, гуматзащя свiдомостi, цт^сн орiентацii, людятсть
О. Н. КОБРИЙ
ГУМАНИЗАЦИЯ СОЗНАНИЯ БУДУЩЕГО УЧИТЕЛЯ КАК ОСНОВА ФОРМИРОВАНИЯ ЕГО ЦЕННОСТНЫХ ОРИЕНТАЦИЙ (ИСТОРИКО-МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЙ АСПЕКТ)
Обосновано основные тенденции развития проблемы гуманизации сознания будущего учителя во второй половине ХХ — в начале ХХ1 ст. В советский период они были связаны с попытками демократизации образования, освещались сквозь призму идейности и в рамках деятельности педагога, а
