CC BY
129ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ У МАЙБУТНЬОГО СПЕЦІАЛІСТА
Костик Є.В.
Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди
Анотація. Розкрито проблему формування духовних цінностей у майбутнього спеціаліста вищого навчального закладу Виявлено соціально-економічні чинники, які впливають на якість підготовки майбутніх спеціалістів та формування духовності у них. Визначено, що проблема духовно-інтелектуального становлення особистості потребує одночасного поступового та системного застосування всього комплексу професійних підходів сучасної педагогіки, методів та принципів виховання.
Ключові слова: духовні цінності, професійні якості особистості, виховний процес у вищому навчальному закладі.
Аннотация. Костик Е.В. Проблема формирования духовных ценностей у будущих специалистов. Раскрывается проблема формирования духовных ценностей у будущего специалиста высшего учебного заведения. Выявлены социально-экономические факторы, которые влияют на качество подготовки будущих специалистов и формирования духовности у них. Определено, что проблема духовно-интеллектуального становления личности нуждается в одновременном постепенном и системном применении всего комплекса профессиональных подходов современной педагогики, методов и принципов воспитания.
Ключевые слова: духовные ценности, профессиональные качества личности, воспитательный процесс в высшем учебном заведении. Annotation. Kostyk Y.V. Problem of forming spiritual values at future specialists. Exposes the problem of forming spiritual values at the future specialist of higher educational establishment. In the process of research social and economical factors which influence on quality of preparation of future specialists and forming of spirituality at them are exposed. It is certain that the problem of the spiritually-intellectual becoming of personality needs simultaneous gradual and system application of all complex of professional approaches of modern pedagogics, methods and principles of education.
Key words: spiritual values, professional qualities of personality, educating process in higher educational establishment.
Вступ.
Проблема якості підготовки майбутнього спеціаліста на сьогодні є актуальним. Зумовлена вона тим, що більшість вишів готуючи фахівців до професійної діяльності хотіли б бачити своїх вихованців конкурентоспроможними на ринку праці. Проте молоді спеціалісти не завжди виправдовують сподівання педагогів. Переважно більшість молодих людей вишу вже мають певні вади (у моральному, культурному та духовному розвитку), котрі впливають на професійно-якісний показник майбутнього спеціаліста. Це свідчить про те, що у навчальних закладах застаріли методи, прийоми, принципи виховання, тобто системний підхід, який є причиною таких наслідків.
Зазначена проблема турбувала багатьох відомих науковців, філософів, педагогів, психологів, які зробили значний внесок в розробку проблем духовно-морального виховання підлітків та студентської молоді.
Питання виховання духовності особистості великого значення надавали відомі українські педагоги (Г. Ващенко, Б. Грінченко, О. Духнович, В.О. Сухом-линський), вітчизняні вчені духовну культуру розглядають як процес гуманізації природи та суспільства, самої людини, та як сутність духовного розвитку, особливості організації духовного виховання особистості (І. Бех, І. Зязюн, О. Сухомлинська, О.Виговська,
О.Олексюк, Г. Шевченко, М. Євтух та ін.), у працях філософського спрямування, духовність як сферу осмислення дійсності, в яких достатньо повно розроблено питання цінностей моралі і культури (М. Бах-тін, П.Юркевич, В. Андрущенко, В.М.Баранівський, Л.Буєва, Л.Губерський, В.Кремень, А. Комарова, Б.Кримський, С. Пролєєв.), професійно-психологічна спрямованість особистості майбутнього вчителя (І. Бех, С. Яремчук), естетичне в духовному житті сучасного студента (Н. Богданова).
З огляду на наукові праці невирішеним питанням залишається проблема формування духовних цінностей та їх вплив на підготовку майбутнього спеціаліста.
Дослідження проводилось в рамках кафедральної теми “Духовність особистості: методологія, теорія © Костик Є.В., 2009
і практика” над якою працює кафедра педагогіки духовності Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (м. Луганськ).
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Завдання роботи - на основі вивчення психолого-педагогічної літератури та інших джерел, дослідити проблему формування духовних цінностей у майбутнього спеціаліста, та їх вплив на формування професійних та культурно-духовних якостей особистості.
Результати дослідження.
Сьогодення вимагає від вищої школи підготовки не просто висококваліфікованих випускників, а фахівців із високим рівнем інтелектуального й духовного розвитку, національно свідомих громадян-патріотів, носіїв нових соціальних цінностей. Для того, щоб підготувати майбутнього спеціаліста до професійної діяльності, потрібно не лише звертати увагу на професійні здібності у його галузі, але й на вихованість, що включає духовні цінності.
Зокрема звертаючи увагу на виховання молоді у вищих навчальних закладах, ми спостерігаємо, що на сучасному етапі молодь втрачає духовні цінності. Так, як духовне життя переважно охоплює процеси виховання, освіти, науки, культури, літератури, мистецтва і відображається в поглядах, думках, концепціях, суспільних процесах і явищах, у реалізації духовних потреб та інтересів людини. Як виділяє М. Бахтін, духовні цінності — це те в науці, моралі, мистецтві, що об’єктивно потрібне, корисне для суспільства і для розвитку особи [2, 81-82].
Особливого значення у формуванні духовних цінностей студентської молоді набуває культура (духовна, педагогічна, професійна культура особистості). Звідси можна визначити психолого-педагогічні аспекти духовних цінностей, а саме - це особистісні якості високодуховної людини, які спонукають, регулюють високодуховні вчинки, поведінку, є предметом її розвитку та саморозвитку, підготовки до нових вершинних досягнень - як суб’єктивних, для себе, так і об’єктивних, для людства.
Зазначені аспекти залежать від факторів, які впливають на формування особистості. Тому, фор-
мування особистості - безперервний і надзвичайно складний процес, у якому діє багато факторів. Особистість розвивається в процесі її соціалізації, виховання й саморозвитку. Є три групи обставин, за яких відбувається соціалізація. Це:
- макрофактори: суспільство, держава, планета, світ і навіть космос;
- мезофактори: етнокультурні умови й тип поселення, де живе і розвивається людина;
- мікрофактори (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільні виховні заклади, релігійні організації, товариства ровесників, засоби масової комунікації та інші інститути виховання) [1, 32].
Із проведеного короткого огляду деяких факторів, які впливають на формування особистості, видно, якими складними вони є для формування послідовних світоглядних та інших духовних підвалин молодої людини. З огляду на цю складність важко перебільшити роль вищого навчального закладу в такому формуванні та в створенні потужного інтелектуального потенціалу для потреб подальшого економічного й політичного зростання держави.
Навчально-виховний процес вищого навчального закладу переважно спрямований на пізнавальні можливості студента і тому поза увагою залишається особистість, яка формується. У той же час світоглядні питання для студента є серйозною життєвою проблемою, яку він вирішує, обираючи концепцію свого життя. Тому, перед вищими навчальними закладами повинно вирішуватися складне завдання - виховання всебічної, гармонійної особистості, гідного громадянина своєї держави, зокрема майбутнього спеціаліста з сформованими професійними та духовними якостями.
Основні завдання, які повинні стояти перед керівниками з виховної роботи щодо виховання та формування особистісних якостей майбутніх фахівців виділяємо такі:
1. Розвиток високого професіоналізму, який включає глибокі спеціальні знання і широку гуманітарну підготовку, здібність до самостійного мислення, прийняття нестандартних, оригінальних рішень.
2. Формування духовності, яка передбачає становлення високої моральності з одночасним прагненням ліквідувати інфантилізм, утриманство, байдужість, сформувати почуття колективізму, вміння працювати у команді, здатність до розвитку високих естетичних смаків та ідеалів [4, 50].
На основі вказаних завдань виховної роботи необхідно продумати й системний підхід у студентському середовищі. Значущість такої роботи визначається віком контингенту, який навчається у ВНЗ. Саме на цю пору припадає період активного життєвого і духовно-морального становлення молодих осіб, коли вони вперше зіштовхуються з незнайомим світом складних відносин і мають потребу у правильних орієнтирах.
Головною фігурою у вищих навчальних закладах, яка активно впливає на особистість студента, є викладач. У сучасних умовах він повинен не тільки
ознайомлювати молодих людей з новими знаннями, а й прилучати їх до культури, допомагати орієнтуватися в ній. Н. Г. Чибісова наголошує на тому, що сьогодні не всі викладачі готові виконувати цю роль, не всі обізнані й володіють сучасними методиками викладання, можуть організовувати навчально-виховний процес так, як цього потребує час. Більшість викладачів сформувалася в радянські часи, дехто з них зміг перебудуватися, засвоїти сучасні духовні засади й працювати по-новому, використовуючи інноваційні навчально-виховні технології. Але навіть ті, які повсякчас удосконалюють свою викладацьку діяльність, потребують допомоги з боку держави, зокрема Міністерства освіти та науки України, АПН України [9, 138]. Тому, реалізація завдань виховання у студентських групах повинна здійснюватися через інститут кураторів, що допоможе викладачу організувати виховний процес. Діяльність куратора спрямована на здобуття молодою людиною соціального досвіду поведінки, формування національної самосвідомості, ціннісних орієнтацій та розвиток індивідуальних якостей майбутнього фахівця.
Розвиток особистості студента здійснюється в різних напрямках:
1. формування ідейної спрямованості, професійної
орієнтації,
2. професіоналізація психічних процесів,
3. підвищення відповідальності, зросту загальної
зрілості і стійкості,
4. підвищення питомої ваги самовиховання в форму-
ванні досвіду і якостей.
На психолого-педагогічному рівні в структурі особистості виділяють таку сукупність елементів, які впливають на її формування:
• морально-вольові якості, які ґрунтуються на гли-
бокій людяності, громадянськості, працелюбстві, волі і цілеспрямованості;
• інтелект, який вміщує пізнавальну активність осо-
бистості, її здатність до вирішення творчих задач, культуру розумової праці;
• почуття краси як високу емоційну культуру, розви-
ток творчої уяви, здатність для внесення в свій та оточуючий світ естетичної культури;
• здоров'я, яке передбачає високий рівень фізичної
культури, здатність до витримки тривалих розумових і фізичних навантажень, потреба в фізичному самовдосконаленні [3].
У сучасному навчальному закладі від викладача, від рівня його професійної майстерності, ерудиції, професійної і загальної культури залежить виховання та формування у студентів національної свідомості, духовної культури та професійних якостей майбутнього фахівця. Адже, духовна культура освіти - це узагальнена інтеграційна громадська свідомість, це загальнолюдська пам'ять, що зберегла до нас надзвичайно цінні думки, гуманність минулих віків. Духовна культура окремої людини (в тому числі, і викладача)
- це наявність різноманітних форм відображення дійсності в особистій свідомості [7, 127]. Духовна культура викладача повинна являти собою сплав наукових
знань, моралі і почуттів. Тому, можна навести чимало прикладів, коли добре освічені й поінформовані люди не лише не можуть або не хочуть узгоджувати свої дії із завченими в школі моральними істинами, а й використовують власні інтелектуальні надбання у відверто антисоціальних цілях. І давно стало банальним твердження, що для того, щоб перетворити дитину на істоту соціальну й моральну, недостатньо звертатись лише до її інтелекту. Треба, щоб увесь психічний, розумовий і фізичний потенціал особистості, насамперед її глибинні почуття й нахили, формувався в активному освоєнні, взаємодії з нагромадженим суспільством моральним і соціальним досвідом.
Організовуючи виховний процес у загальноосвітніх навчальних закладах, педагоги недостатньо враховують можливості й природні задатки особистості: на противагу суттєвим змінам у змісті виховання, наповнення його благородними ідеями вони орієнтуються лише на часткове його оновлення; повільно впроваджують активні форми позаурочної діяльності; виховні заходи не мають глибокої пізнавальної, розвивальної основи, не сприяють формуванню в памолоді почуття доброти, чуйності, милосердя, терпимості, взаємоповаги, співпереживання, толерантності тощо [6, 29].
Необхідно враховувати та розвивати у студентської молоді професійні та особисті якості, які формують духовні цінності майбутнього спеціаліста. Зокрема, до професійних якостей можна віднести: уміння бачити перспективу, вирішувати технічні проблеми, підбирати кадри, мотивувати людей до праці, відстоювати інтереси колективу, керувати виробництвом. При цьому необхідно знати нові технології та організації виробництва, економіку, право, психологію та педагогіку, теорію управління. Формуючи та розвиваючи професійні якості ми не можемо обійтися без вже сформованих особистісних якостей, тому виділяємо такі з них: психологічні - пам'ять, увага, реакція, кмітливість, воля, витриманість тощо, та моральні
- ввічливість, справедливість, чесність, тактовність, чуйність, самокритичність і т. д.
Такі якості впливають на формування та становлення особистості на удосконалення її професійного рівня. Але, проблема духовно-інтелектуального становлення особистості потребує одночасного поступового та системного застосування всього комплексу професійних підходів сучасної педагогіки. Зазначимо їх за І. Лустенком [5].
Ціннісний підхід — культивування гуманістичних цінностей, орієнтирів, які втілюють національні й загальнолюдські цінності духовного життя суспільства та становлять одну з його сутнісних основ.
Особистісний підхід — визнання суб'єктами освітнього процесу не учня як такого (індивіда), а його особистості як «найвищого в людині» з проекцією в майбутнє: «особистість у минулому — особистість нині — особистість у майбутньому». Особистісно-ціннісний підхід — це утвердження особистості найвищою цінністю буття, навколо якої групується решта суспільних пріоритетів; навіть істина при цьому є не
метою, а засобом розвитку особистості.
Середовищний підхід — створення системи потрібних освітніх умов (збагаченого освітнього середовища): усвідомлення цілей діяльності; культивування моральних цінностей, що сприятимуть засвоєнню учнем особистісно й соціально значущих способів діяльності.
Континіумний підхід — розуміння освіти як єдності процесів навчання, виховання, самовиховання, соціалізації, тобто як єдності всіх процесів, які «створюють» особистість.
Синергетичний підхід — методика надавання людині якнайбільше можливостей для саморозвитку в межах соціокультурних норм. Ці можливості багато в чому мають випадковий характер. Завданням освіти в цьому контексті є залучення особистості до соціального й гуманістичного шляху її можливого розвитку.
Діяльнісний підхід — навчання та виховання в контексті особистісного підходу, як породження засоби діяльності, формування суб'єктності учнів (студентів) у процесі їх залучення до спеціальних, відповідних цілям і сутності особистісно орієнтованої освіти психолого-педагогічних технологій. Щоб бути суб'єктом навчальної діяльності, учень (студент) насамперед має оволодіти основними її етапами; ними є: орієнтація — визначення мети — планування — виконання — контроль — корекція — оцінювання.
Співчуттєвий підхід — подолання відчуження в освіті створенням умов для присвоєння людиною своєї родової сутності в контексті освітньої праці, коли вона братиме в ній повноцінну участь. Це станеться лише тоді, коли учень (студент) буде суб'єктом діяльності й міжособистісних стосунків у контексті освіти, коли він почне розуміти сутнє як повинність стосовно себе.
Підходи котрі запропоновані І. Лустенком доцільно застосовувати у школах, коледжах, технікумах, вищих навчальних закладах. Вони, на нашу думку, допоможуть якнайкраще зрозуміти індивідуальні риси кожної особистості для того, щоб сформувати у них професійні якості.
Поєднуючи зазначені професійні та особистісні якості кожної особистості, ми зможемо за допомогою зазначених підходів розвивати та формувати духовні цінності майбутнього фахівця.
У процесі виховання духовності високої моралі й толерантності майбутніх спеціалістів слід створювати сприятливі умови для формування та розвитку особистості. Адже духовно-моральна культура суспільства у значній мірі і, перш за все, зумовлюється духовною культурою вчителя, який є довіреною особою і повноважним представником суспільства і держави в системі освіти. Звідси випливає одне з найактуальніших і найважливіших завдань освіти - правильно визначити моральну і духовну орієнтацію підростаючого покоління, що є запорукою майбутнього розвитку української нації.
Висновки.
Таким чином, формування духовних цінностей у майбутніх спеціалістів повинно бути невід’ємною
складовою навчально-виховного процесу ВНЗ. Так як, майбутній спеціаліст повинен бути таким фахівцем, який не тільки міг би професійно виконувати свої обов’ язки, а й бути всебічно та гармонійно розвиненою особистістю, патріотом нашої держави, котрий збереже духовні цінності накопиченні українським народом протягом багатьох століть.
Подальші дослідження передбачається провести у напрямку вивчення інших проблем формування духовних цінностей у майбутніх спеціалістів, зокрема визначити критерії та рівні підготовки майбутнього спеціаліста у системі духовних цінностей.
Література:
1. Атрощенко Т. Культура міжнаціонального спілкування в студентському середовищі // Шлях освіти. - 2004. - № 2. - С. 31-35.
2. Бахтін М. Формування духовно-моральних орієнтацій майбутніх робітничих кадрів - учнів ПТУ / Вища освіта України. - 2006. - № 4. - С.80-86.
3. Гончаров С.М. Основи педагогічної праці [Електронний ресурс]: навч. посіб. для виклад. вищ. навч. закладів. - Рівне: Рівненський державний технічний університет, 2000. - http:// nuwm.rv.ua
4. Драгомирова І. Концептуальні аспекти формування сучасного спеціаліста /Вища школа. - 2002. - № 2-3. - С. 49-52.
5. Лустенко І. Школа як духовно-інтелектуальне середовище // Шлях освіти. - 2006. - № 4. - С. 32-34.
6. Пархоменко 0. М. До питання оновлення парадигми виховання гуманістично спрямованої особистості підлітка /Педагогіка і психологія. - 2007. - № 1 (54). - С. 28-34.
7. Проказа А. Т., Гречка Е. А. Духовная культура личности учителя - предпосылки и залог прогрессивного преобразования образования // Ціннісні пріоритети у XXI столітті: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 11-13 листопада 2003 p., м. Луганськ. - Ч. 1. - С. 126-130.
8. Роганова М. Виховання духовної культури студентів вищих навчальних закладів // Рідна школа. - 2007. - № 5. - С. 36-39.
9. Чибісова Н. Г Формування культурної особистості - завдання сучасної освіти / Педагогіка і психологія. - 2002. - № 3 (36). - С. 135-139.
Надійшла до редакції 05.06.2009р.
klio79@mail.ru
