CC BY
17
Володимир РИЖКО
ПРО Ф1ЛОСОФ1Ю ОСВ1ТИ: ЯК ВОНА МОЖЛИВА1
Розглядаеться проблема змкту фыософп науки i методологи науки та визначаеться особливкть фыософп освти. Пропонуеться розмежовувати фыософт освти як nедагогiчну дисциплшу i фыо-софю освти як фыософську дисциплшу.
За останне десятирiччя в Укра!ш зусиллями фiлософiв В.П. Андрущенка, В.С. Лутая, М.1. Ми-хальченка, С.Ф. Клепка, М.Д. Култаево! та iнших започаткований новий напрям фшософських до-слiджень — фiлософiя освiти. Створенням вчено! ради i3 захисту кандидатських i докторських дисер-тацiй з фшософи освiти при 1нституп вищо! освiти АПН Укра!ни зроблено ще один важливий крок у напрямку штенсифшаци дослiджень у фшософи осв1ти. Доводити важливiсть таких дослщжень немае раци з огляду на зрос-тання вагомостi освгги в умовах переходу до шформацшного (знанневого) етапу розвитку.
Водночас усе зазначене не заперечуе, а навпаки, стимулюе потребу в подальшому аналiзi особливостей фшософи осв1ти як сфери пiзнання, у пол1 фшософсько! рефлекси.
Власне, визначенють стосовно фшософи осв1ти (i"i змюту, методiв, кола проблем) е аналопчною визначеностi фшософи науки загалом. Тому спочат-ку будемо розглядати проблеми предметно! сфери фшософи науки загалом, а потам зробимо висновки безпосередньо щодо фшософи осв1ти.
До фшософи науки (освгги також) доцшьно (1) вщнести питання, що стосуються вписування в контекст культури — екзистенщал!в людсько! бугтевостi — в1дпов1дних наукових знань; (2) розгляд тих питань, яы не знаходять пояснення в концептах юнуючих наукових знань, тобто для них потр!бне ширше, шж у т1й чи шший науковш дисципл1н1 концептуальне поле. 1ншими словами, фшософсью питання науки — це т1, як1 стосуються
1 Статтю шдготовлено за шдтримки гранту 05-03-913а для здшснення украшсько-росшського проекту «Постнекласична методолопя: становлення, розвиток, принципи, перспективи (постанова президй' НАН УкраТни вщ 6.04.2005 р., проект № 14).
вiдношення «Людина — св1т», екзистенцiалiв людського буття i не знаходять пояснення у понятшному полi окремих наук.
Оскшьки концепт «екзистенцiали людського буття» (вжитий у даному разi як синошм культури) не набув поширення, необхщно його бодай коротко охарактеризувати.
При феноменолог1чному пiдходi до розумiння людини очевидною е 11 тричленна структура: т1ло, розум i духовнiсть. Зупинимося тшьки на кон-цепт1 «духовнють», оскшьки вiн презентуеться в екзистенцiалах людського буття — людиновимiрних цiнностях, що окреслюють людське буття у свт. У понятiйному планi екзистенцiали людського буття — це провщш категорь альнi означення людсько1 буттевост1, або те, що репрезентуеться фшософсь-кими категорiями — родовими поняттями — ушверсаиями. До них належать вiра, надiя, любов, воля, добро, ютина, свобода, святе, справедливiсть тощо з 1хшми опозицiями. Власне, уся мережа фшософських (свiтоглядних) понять стосуеться сфери духовносп i кожне з них е екзистенщалом людського буття. Зазначеш екзистенцiали складають основи людського буття людини у свш 1, вiдповiдно, е онтологiею самого буття. 1нша рiч, що фшосо-фiя, як понятiйна структура, оперуючи цими поняттями, дос1 не видiляла дану прикмету вiдповiдним iменем — «екзистенщали». Введення ж адекватного iменi — це завжди iдентифiкацiя змюту поняття й усвiдомлення його як вщповщно! сутностi, що надае змюту мислення бшьшо'1 чiткостi та одно-значност1. Тому звернення до поняття екзистенщалу, що, на перший погляд, е процедурою переiменування вiдомих речей — категор1ально1 структури, буцiмто не таке вже й важливе. Але це не так, бо при введенш нового iменi пiдкреслюеться та особлива роль, яка належить цш структурi в людському бутт1. Окр1м цього, у такому разi вщбулася експлiкацiя провщно! спрямо-ваностi духовносп — забезпечення сенсiв людсько1 дiяльностi, основних гуманiтарних цiнностей. Тому розв'язання фшософських питань науки — це завжди не що шше як занурення вщповщних наукових проблем у коло духовносп — екзистенцiалiв людського буття, сенс1в людського iснування.
Вщтак, фiлософськi питання окремих наук виникають тод1, коли т1 чи iншi науков1 дисципл1ни роблять 1стотн1, фундаментальш науков1 в1дкриття
1 1х потр1бно зрозум1ти, тобто вписати в контекст юнуючо! культури, або 1нтерпретувати в концептах фшософи, бо вона ж виступае квштесенщею культури.
Це фшософи до сили, оскшьки вона, оперуючи поняттями — ушверсу-мами, завжди працюе, так би мовити, на випередження. Кр1м того, 11 поняття — фшософсьы категорП як родов1 поняття — загалом незмшш в1д виник-нення людського роду, репрезентують його буттевий св1т, який, таким чином, е людином1рним (В.1. Шинкарук, С.Б. Кримський). У зв'язку з цим вони 1 можуть виконувати функщю пояснення нового, щойно в1дкритого 1 незрозум1лого (до цього таемного).
Фшософш науки (тих чи тих наукових дисциплш) можна називати ще втаемниченням, зануренням у невщоме або дещо екзотично — експл1кащею
iмплiцитного. Метaфорично можт скaзaти, що фiлософiя нayки — це знзи-рaння в потaeмне, досi незвiдaне, aле вже вщкрите якимись нayковими дисциплiнaми.
Якщо врaxовyвaти, що нayкове пiзнaння мae двa плaни — плaн вiдкриття i плaн визнaння вiдкриття, aбо плaн його випрaвдaння, легiтимaцiï (визннн-ня), то фiлософiя нayки, безперечно, вщноситься до плaнy легiтимaцiï в1д-криття. Зaвдяки тaкiй il природi воно дискусшне, дiaлогове, a то й полшо-гове. Спрaвдi, фiзичне шзннння чудово iлюстрye скaзaне: вiдкриття aтомa, його пiзнaння — кiнець XIX тa почaток ХХ сторiч; xiмiя, бiологiя тощо. Стосовно соцiогyмaнiтaрного шзннння, то тут проблемa ще склaднiшa, оскiльки цi знaння не мaють чiтко окреслениx критери'в фiксaцiï вщкриття, тому тут прaктично постiйно точaться дискуси".
Фiлософiя нayки мae ще одну сторону.
Оскшьки фiлософiя ннуки взaeмодie i3 переднiм крaeм туки прaктично тим, що т1льки вiдкривae досi незвiдaне, то виникae проблемa сyб'eктa, aбо aвторa ф1лософ1'1' ннуки. Спрaвдi нове нayкове в1дкриття — це продукт фaxiвцiв вщповщно!" гaлyзi знaнь (нayковоï дисципл1ни). ц1 фaxiвцi т1льки й можуть мислити в aдеквaтниx поняттяx те, що вони зробили. Одннче, оск1льки ц1 результата нов1, то перед ними roarae проблемa розум1ння того, що вони зробили. I тут почитаються спроби пояснити щ резyльтaти в понят-тяx спецiaльниx, aле сyмiжниx тук. Коли ж це не вдaeться, то звертaються до фiлософськиx концеп^в. щопрнвдн, ф1лософськ1 концепти безпосеред-ньо не формулються, a використовуються нн штутивному р1вн1, тобто нннизуються реaльнi резyльтaти п1зннння, a ф1лософськ1 концепти беруться як снм1 собою зрозумш, без ïx осмислення. Iнaкше фшософський зм1ст кон-цепr1в просто не yсвiдомлюeться. тнкн ситунщя функц1онувнння фшософ-ськиx концепr1в 6улн описннн B.I. шинкнруком, O.I. Яценком.
одннк проблемa полягae в тш, що rребa з'ясувнти, чому це можливо? Це можливо тому, що фiлософське мислення передбaчae 1снувнння двоx ф1ло-софськт сyб'eктiв — сyб'eктa буденного, н6о профннного, тн сyб'eктa спецiaлiзовaного, н6о професшного. Це вимaгae пояснення.
звичнйно, трндицшно ввaжaeться, що в шзтанш пров1дним e об'eкт п1зннння. Це прнвильно, aле i не зовс1м. Ha першому («прнвильно») зупи-нився К. Поппер, коли висувнв щею зннння як зннння об'eктa без суб^кга. Влaсне, нн цьому Грунтуeться трндищя ydei' клнсично1' ннуки, зн яко!" ннуковим знннням ввнжнлося те, в якому елiмiновaний сyб'eкт. Нукове зннння у цьому плнш e «об^ктним», тобто тнким, що передae тальки прик-мети об'eктa, a якщо дaeться щось в1д суб^кга, то це св1дчить про xибнiсть тнкого зннння. Тнкий погляд вщгрнв певну позитивну роль, якщо все це брнти в контекст1 вщношення «ннукн — 1нш1 зннння». В1н «очищувнв» ннукове зннння в1д нетаукового.
Одннк вже неклнсичнн ннукн змушенн булн переглянути знзннчену позиц1ю, позняк вонн з1ткнулнся 1з кризою очевидности тобто нн цьому р1вн1 ннуки доводиться в снм зм1ст зннння включити не тальки прикмети об^кга
пiзнaння, але i cyб'eктa, зокpемa, пpилaд, позици' cyб'eктa як cпоcтеpiгaчa чи екcпеpиментaтоpa, його iнтеpпpетaцiï об'eктa, мову, якою коpиcтyeтьcя cyб'eкт пiзнaння тощо. Вочевидь, що cyб'eкт не тiльки пpичетний, а й вме-pежений в тшо пiзнaвaльного пpоцеcy науки не^а^чного зpaзкa. Ще cклaднiшою e еттуащя, коли йдетьcя пpо фiлоcофcьке знання.
Щойно зaзнaчaлоcя, що у випадку ф^^ф^кого знання тpебa вpaxовy-вати не ^осто влacтивоcтi cyб'eктa, а те, що фтошф^ке знання пpедcтaв-лене двома cyб'eктaми.
Загалом «два» cyб'eкти icнyють у миcтецтвi, xyдожнiй лiтеpaтypi, нaвiть pелiгiйномy знaннi. Але в зазначент фоpмax cвiдомоcтi пpоявляeтьcя фyнкцiонyвaння дpyгого cyб'eктa пpи cпpийняттi миcтецтвa, cкaжiмо, чи-тaннi твоpy тощо. Дана cитyaцiя знайшла вiдобpaження у поcтмодеpнiй фiлоcофiï, але cвоepiдно, екзотично, бо aвтоp взaгaлi вiдкидaeтьcя (iдея cмеpтi aвтоpa).
Що ж cтоcyeтьcя фiлоcофiï, то тут пpоблемa icтотно iншa. На це не звеpтaeтьcя увага, але така необачнють обеpтaeтьcя багатьма непоpозy-мiннями, плутаниною, а то i пpоcто неxлюйcьким cтaвленням до фiлоcофiï як феномену людского пiзнaння.
Йдетьcя пpо те, що так званий ^офанний cyб'eкт фiлоcофiï — це так би мовити «пpиpодний» cтaн миcлення людини, оcкiльки людина миcлить кaтегоpiями, що лежать в оcновax людcькоï cвiдомоcтi й опaновyютьcя людиною у пpоцеci ïï cоцiaлiзaцiï, пеpедовciм пpи опануванш мови — пpовiдним cпоcобом включення людини в людcькi комyнiкaцiï, долучення до життeвого cвiтy людcького pодy. Або коpотше, людина, опановуючи мову, опaновye кaтегоpiaльний лад, що виpобило людcтво, pеaлiзyючи буття у cвiтi. Цей кaтегоpiaльний лад e pyбpикaцieю cвiтy вiдповiдно до людcького буття. Точшше: людина миcлить cебе у вщношенш до cвiтy («людина — cвiт»), а це вiдношення виpaжaeтьcя кaтегоpiaльним cпоcобом, тобто бiнapним подшом cвiтy на pоди вiдповiдно людского буття у cвiтi. Цi <фо-ди» — кaтегоpiï — e поняттями фiлоcофiï. Але кaтегоpiйний лад у цьому плаш фyнкцiонye штугтивно, неycвiдомлено. Тобто людина як людина фiлоcофye вiд cвоeï людcькоï пpиpоди, але на те, що вона «фiлоcофye» пpоcто як cвiдомa ютота, не звеpтae уваги, не pобить пpедметом pефлекciï.
Уcе вищеcкaзaне ^о кaтегоpiï вже вивчене pядом доолщнийв i нaвiть екcпеpиментaльним шляxом (твоpи Ж. Пiaже та iншиx). Hеycвiдомленicть, пpиpоднicть кaтегоpiй чacто cтae шдставою для думки, що взaгaлi фшош-фування не e чимоcь важливим, бо людина, мовляв, i так знae, що таке буття чи небуття, мae cвоe pозyмiння добpa i зла тощо. Та piч в тiм, що у такий стоаб фiлоcофyвaння (де опеpтя — це штущя) мae доcить обмежений xapaктеp, воно обмежене iндивiдyaльним доcвiдом чи доcвiдом окpемиx cфеp шзнання. Але в cитyaцiяx, коли тpебa тpaнcцендентyвaти, цей cпоciб фiлоcофyвaння, звичайно, викоpиcтовyeтьcя. Без нього не можна обxо-дитиcя в жоднiй cфеpi пiзнaння, нaвiть у тaкiй вжокш, як наука. Пpиклaдом
може бути, скаж1мо, атомна ф1зика пер1оду 11 становлення чи будь-як1 1нш1 сфери наукового шзнання (б1олог1я пер1оду становлення генетики тощо). I в даному раз1 треба звернути увагу на слово «становлення», що тут вжите дв1ч1. Воно несе значне навантаження, бо вказуе на ту особливють, що саме у станах «становлення» чогось виникае потреба фшософування, бо то е перюди неозначеност1 в юнуючих концептах, пер1оди виходу за звичне, перюди, коли «н1що» зникае 1 його м1сце заступае «щось». Ось за таких умов вдаються до пояснення цього «щось». Зад1юеться «категор1альне» мислення, яке, так би мовити, завжди юнуе, бо воно взагал1 складае основу мислення. Але на розглядуваному р1вн1, як уже зазначалось, категор11 функц1онують штугтивно, не систематично, невщрефлексовано, дов1льно, без урахування досвщу рефлексп. I тут можуть бути як вдал1 здогадки, так 1 курйозш м1рку-вання, нав1ть м1фолог1чного характеру.
Водночас юнуе другий суб'ект ф1лософування — професшний, той, що спец1ально досл1джуе категор1альний лад мислення. При цьому врахову-еться 1сторичний людський досв1д, тобто опертям тут виступае 1стор1я, розма1ття прояв1в зм1сту категор1ального ладу, його системн1сть, а також вир1зняються можлив1 насл1дки того чи шшого зм1сту категор1й. Зрозумшо, що на профес1йному р1вн1 стушнь ризику помилитися значно менший, шж на непрофес1йному. Але...
Але у такому випадку виникають проблеми, як1 треба враховувати. Йдеться про саму особливють професшного фшософського дискурсу сто-совно в1дпов1дно1 досл1джувано1 предметност1. Ця особлив1сть проявляеться в тому, що сам дискурс вщбуваеться, скаж1мо, стосовно осв1ти як осмислен-ня тих нових феномен1в, як1 виявили досл1дники осв1тянського простору. Виявляеться, що профес1онал у ф1лософ11 за емп1ричний вих1дний матер1ал бере те, що вже вщкрите, напрацьоване в теори осв1ти. Тут вщбуваеться часовий зсув: профес1йний ф1лософ, образно кажучи, йде за теоретиком освгти. У цьому процес1 профес1йний ф1лософський дискурс виявляе те, що не е сферою теор11 осв1ти (смислов1 сенси, скаж1мо, осв1тянських техно-логш, осмислення нових концептав, що ними користуеться теоретик тощо). Усе це фшософ-професюнал зд1йснюе на тл1 системних ф1лософських погляд1в, контексту фшософсько! культури. Тому в1н «зашзнюеться» пор1в-няно 1з д1яльн1стю теоретика освгти, але зд1йснюе досл1дження т1е1 проблематики, яка не входить у сферу д1яльноста теоретика. Якщо ж теоретик 1 торкаеться в1дпов1дних ф1лософських проблем, то робить це на штугтивному р1вн1, тобто не у форм1 лог1чного й юторичного обГрунтованого розм1рковування, а на р1вш здогадок, верс1й, життево! мудрост1.
1накше все це можна розглядати таким чином: ф1лософ1я осв1ти (чи будь-яко1 1ншо1 науково1 дисципл1нарно1 структури) е рефлекс1ею над тими здобутками, практиками, як1 отриман1 фах1вцями в галуз1 теорИ осв1ти, осв1тянських практик (або того, що вже е в освт). Фшософська рефлекс1я — «включення» в1дпов1дних наукових досягнень в контекст культури, 11 сенс1в та цшностей, взаемодИ з 1ншими культурними феноменами, зрештою,
позицй' людини в cвiтi у зв'язку з тими феноменами, що виявлеш. Це, зpозyмiло, e полем фiлоcофcькоï pефлекciï, нypтyвaнням думки щодо yнiвеpcaлiй кyльтypи.
Фiлоcофiя оcвiти водночac e не тшьки полем оcвiтянcькиx cмиcлiв, але й виcтyпae методологieю теоpiï оcвiти. Щоб веcти pозмовy в цьому плаш, тpебa здiйcнити бодай пеpвиннy екcплiкaцiю поняття «методологiя», о^шь-ки iнтyïтивного pозyмiння його змicтy, вочевидь, обмаль. Icнye багато тлума-чень поняття методологи", i в даному випадку немae pезонy зyпинятиcя на ïx pозглядi. Важливо зазначити, що методолопя того чи iншого доолщниць-кого пpоцеcy — це його фiлоcофiя, але виpaженa опеpaцiйними поняттями. Cпpaвдi, коли йдетьcя пpо методологш pозв'язaння якиxоcь питань, то йдетьcя пpо вибip шляxiв pyxy думки, ïx cпpямyвaння, iдей, якими кеpyeтьcя доcлiдник. Але якщо у ф^^фи' ycе це мae xapaктеp оптоу та пояcнення (що це таке, як воно можливе тощо), то в методологи' виpaжaютьcя опеpaцiï, яй тpебa здiйcнити, аби доcягти вщповщного pезyльтaтy. Не випадково пpо методологш доводитьcя говоpити в теpмiнax теоpiï aлгоpитмiв, пpогpaм, пpоектiв, моделей.
Bодночac доцiльно вpaxyвaти, що методологiя як ф^^ф^кий диcкypc взaгaлi e пapaдокcaльним феноменом.
Пapaдокcaльнicть методологи' полягae в тому, що без не!" не можна обшттоя у науковому доолщженш, але коли здiйcнюeтьcя наукове дооид-ження (йдетьcя пpо фундаментальне за cвоïм змicтом pеволюцiйне дооид-ження), то методологи' в такому paai ^осто не icнye. Дaлi, ^pan^ca^mc^ методологiï кpиeтьcя в тому, що методолопя cтвоpюeтьcя для здiйcнення вш^ится. Але в cилy пеpшого пapaдокcy, вона неможлива i, вiдтaк, не по^бна. I ще одне: пapaдокcaльнicть методологи' ще й у тому, що за cвоïм пpизнaченням методолопя paцiонaльнa а за cвоïм функцюнуванням — ippaцiонaльнa. Дaнi положення вимагають обговоpення, pоз'яcнення.
Пеpший зазначений тут пapaдокc методологи' пеpедyciм cтоcyeтьcя фундаментальна вiдкpиттiв, тобто тиx, що пов'язаш з pеволюцieю в нayцi, i тому ш пpо шляx видится, нi пpо те, що о^имата у пpоцеci вiдкpиття, пpоcто шкому не вiдомо. Мова може йти пpо гiпотези, здогадки, але не якижь чiтко означений pезyльтaт. Хоча, зpозyмiло, вiдкpиття здiйcнювaлоcя за допомогою певно'1' методологи". Одначе вона була штугтивною, не виpaже-ною чгтко окpеcленими пpaвилaми опеpaцiй. Тому в^ фyндaментaльнi нayковi вiдкpиття на початку e випадковими, непеpедбaчyвaними. Пpо це можуть cвiдчити вiдкpиття у фiзицi, взaгaлi в бyдь-якiй нayцi.
Дpyгий пapaдокc кpиeтьcя в тiм, що методолопя наукового шзнання фоpмyлюeтьcя, але вже пюля вiдкpиття в науковому шзнанш. Вона виcтyпae оcмиcленням шляxiв поневipяння думки вченого у пpоцеci наукового вiдкpиття. Пpичомy тут важливо, що це оcмиcлення (або лептимащя наукового пошуку) здiйcнюeтьcя, умовно кажучи, у два етапи. На пеpшомy етaпi оcмиcлення наукового вш^ится здiйcнюeтьcя aвтоpaми (чи тими, xto пpaцюe в цiй гaлyзi) наукового видится. Ïx мета — вия^и™, як можливе
в1дкриття, роз1братися в тому, що, власне, означае це вщкриття, яке його значення тощо. Скашмо, в цьому плаш були проведен знаменит дискуси ф1зик1в з приводу теорп вщносносп, квантово1 1 релятив1стсько1 ф1зики, генетики тощо. Але юнуе 1 другий етап розробки методологи. В1н пов'язаний 1з творч1стю профес1йних методолог1в. Якщо перш1 осмислення ведуться в концептах теорш в1дпов1дних наукових дисципл1н, то друг1 — в концептах фшософп. 1х завдання те саме, але досягаеться р1зними засобами 1 мае р1зн1 насл1дки. Важливо, що ф1лософський дискурс мае системний характер, в1н пов'язаний 1з виясненням культурного контексту наукового в1дкриття 1 встановленням смисл1в, котр1 воно несе. При цьому треба враховувати здшснене С.Б. Кримським розмежування значення та смислу. Якщо значення — це спос1б дп знака, то смисл — т сенси, як1 несе знак, тобто це культур-ний контекст знака. Зазначимо, що дискурс фах1вц1в зводиться до вияс-нення значень наукових в1дкритт1в. Це не означае, що не можуть бути зроблен1 певн1 м1ркування 1 про смисли, але то не е основним завданням. Ретельно смисли наукових вщкритпв розробляються на р1вш професшного ф1лософського дискурсу.
Третш вид1лений нами парадокс методологИ в т1м, що и призначення рац1онал1зувати творч1сть вченого, але функц1онуе вона 1ррац1ональним чином. Власне, в1дпов1дь стосовно цього м1ститься в другому парадокс1. Треба тшьки додати, що рацюнал1защя методологИ потр1бна для вписування вщкриття у контекст культури, а це здшснюеться у процес1 навчання, тобто пщготовки фах1вц1в, в кол1 майбутн1х вчених. Вони можуть скористатися методолог1чними положеннями для вишколювання свого 1нтелекту, вироблення в1дпов1дних знань, вмшь та навичок. Але це не буде годитися 1м як алгоритм, а т1льки як поле д1яльност1, як те, в1д чого можна «в1дштовх-нутися» 1 йти дал1.
А тепер пщведемо деяк1 результати зд1йсненого анал1зу.
Вочевидь розгляд питання про особлив1сть ф1лософ11 науки, зокрема фшософп осв1ти, пов'язаний 1з виясненням особливостей фшософування загалом, так 1 питанням про особлив1сть 1 функц1онування методолог11. Виявляеться, що ц1 питання перес1каються чи нав1ть дублюють одне одного. Тобто як у фшософп 1снують « два суб'екти», так 1 в методологИ юнують « два суб'екти». Але це мае важлив1 насл1дки, зокрема, для розумшня кодиф1каци результат1в досл1дження.
Йдеться про те, що хоча 1 можна, але надто важко ч1тко розмежувати, до яко1 квал1ф1кац1йно1 рубрики в1днести, скаж1мо, досл1дження у сфер1 теорИ освгти 1 ф1лософИ осв1ти. Це питання стае дошкульним тод1, коли в рамках теорИ осв1ти розглядаються фшософсьы питання, а в рамках дослщжень ф1лософ11 осв1ти аж н1як не об1йтися без розгляду якихось конкретних теоретичних питань осв1ти. Може йтися тшьки про певну частку переваг того чи 1ншого зм1сту. Особливо це важко робити стосовно соц1огуман1тар-ного знання, де критер11 «теоретичност1» 1 критер11 «ф1лософ1чност1» досить непрозор1, розмит1. Щодо природничих, техшчних 1 математичних наук
питання так гоcтpо не cтоïть, бо ïxrn методики та концепти чiткiше о^еолет. У циx нayковиx диcциплiнax iraye певне pозмежyвaння емпipич-ного та теоpетичного piвнiв пiзнaння. Бiльше того, caме теоpетичне в циx диcциплiнax здебiльшого виpaжaeтьcя мовою математики i тому воно чгтко вiдмежовyeтьcя вщ буденно!" мови, в якiй кaтегоpiaльнi пpикмети вмеpеженi у cемaнтикy ^eï мови. Те caме влacтиве i для ^^о^мани^ного знання, яке здебшьшого коpиcтyeтьcя буденною мовою, i в якому емпipичний i теоpетичний piвнi пpaктично не pозмежовyютьcя, це знання отн^ш^не, метaфоpичне тощо.
У ^шально-гуманн^ному пiзнaннi фiлоcофyвaння чacто-гycто виконye pоль теоpiï, у кpaйньомy paзi тут теоpетичне i фiлоcофiчне важко pозpiзнити. Окpiм зазначеного, тpебa (ще pas повтоpимо) pозмежовyвaти фiлоcофiю науки та методологш науки. Фiлоcофiя науки — це pефлекciя над наукою, або, обpaзно кажучи, впиcyвaння науки у контекст культ^и (вия^ нення ^нав нayковиx положень). Методологiя ж (йдетьcя пpо фiлоcофcькy методологiю, бо e ж методолопя в окpемиx науковт диcциплiнax) — це вчення пpо значення нayковиx положень, або виpaження положень фшош-фи' науки в опеpaцiйниx поняттяx. Якщо вpaxyвaти piзницю мiж фiлоcофieю науки i методологieю науки, то в такому випадку чiткiше окpеcлюeтьcя поле, cкaжiмо, фiлоcофiï оcвiти та поле теоpiï оcвiти. За пpедметом теоpiя оcвiти i фiлоcофiя оcвiти не збiгaютьcя: якщо теоpiя оcвiти опеpye емпipичним мaтеpiaлом, вiднaxодить у ньому cтaлi (зaкономipнi) вiдношення, або юти-ни, то фшошфш оcвiти цiкaвить, як щ icтини (cтaлi, зaкономipнi вщношен-ня мiж емпipичними даними) вxодять (або впиcyютьcя) в коло екзистенща-лiв людcького буття, тобто якi ^жи вони неcyть (що дають людиш).
Але тут виникають тpyднощi: pозмipковyвaння в концептax екзистенща-лiв людского буття обов'язково пеpедбaчae теоpетизyвaння над емпipичним мaтеpiaлом, з яким мae cпpaвy теоpiя оcвiти. Подiбне мae мicце i cтоcовно методологи' науки ^впи): опеpaцiйнi поняття — це опте дiй, що мають мюце вiдноcно емпipичниx об'eктiв або теоpетичниx об'eктiв, з якими пpо-водить опеpaцiï теоpетичне pозмipковyвaння.
Одначе демapкaцiя теоpiï оcвiти й фiлоcофiï оcвiти та методологй' оcвiти вiдбyвaeтьcя не стшьки на piвнi ïx пpедметноcтi, мови, cкiльки пеpедyciм на piвнi цiлей (мети доcлiдникiв, тобто демapкaцiя мae фyнкцiонaльний xapaктеp. 1накше, на piвнi пpедметa мови i навгть методiв доcлiдження pозмежyвaти теоpiю оcвiти й фiлоcофiю оcвiти (методологiю) в^ай важко. Це pозмежyвaння пpоглядaeтьcя на функцюнальному piвнi. Тому cклaдa-eтьcя cитyaцiя, коли мова може йти пpо «двi» фiлоcофiï оcвiти: одна, що iœye за пpедметом до^дження, а дpyгa — що iœye за метою доcлiдження. 1накше, йдетьcя пpо те, що фiлоcофiя оcвiти можлива у двоx iпоcтacяx: як фiлоcофiя оcвiти, що за пpедметом вiдноcитьcя до тако'1' диcциплiни, як теоpiя педaгогiки та як ще одна фiлоcофiя оcвiти, яка за cвоeю метою (фyнкцiями) вiдноcитьcя до ф^тоф^кт диcциплiн. Пpецедент такого по-
рядку е в юриспруденцп: там ведуть мову про фшософш права як юридичну дисциплшу i фiлософiю права як фшософську дисциплiну.
3i здiйсненого аналiзу можна зробити висновок практичного порядку: в кодифшаци наукових спещальностей, здiйсненiй ВАК Укра!ни, доцiльно ввести положення про «двЬ> фшософп освiти, за якими можливий захист дисертацiй. Одна «фiлософiя освГти», що вiдноситься до педагопчних наук, а друга — що вщноситься до фiлософських наук. Це б спростило проблеми визначення, до яко! дисциплши вiдносити дисертацп, яю претендують на дослiдження питань фшософп освгти.
Владимир Рыжко. Про философию образования: как она возможна
Рассматривается проблема содержания философии науки и методологии науки и определяется особенность философии образования. Предлагается разграничивать философию образования как педагогическую дисциплину и философию образования как философскую дисциплину.
Volodymyr Ryzhko. About Philosophy of Education: How it is Possible
Content of philosophy of science and methodology of science is examined in the article. Particular features of Philosophy of Education are determined. It is suggested to differentiate Philosophy of Education as a pedagogical subject and as a philosophical subject.
