CC BY
79
Аналогiчно, на наш погляд, необхiдно доповнити i дiючий План ра-хунюв бухгалтерського облiку активiв, капiталу, зобов'язань i господарських операцiй тдприемств i органiзацiй [7] субрахунком 978 "Еколопчш витрати" щодо всiх видiв дiяльностi.
Екологiчна економiя, таким чином, вже сформувалась як самостiйна наука. При цьому Ii фундаментальний характер дае методологiю для всього комплексу економiчних наук. По сво1й сутi екологiчна економiя - це новггня еконо-мiчна теорiя епохи переходу свггового спiвтовариства на шлях сталого розвит-ку. У нашш краiнi всi економiчнi законодавчi i нормативнi акти повиннi бути в1дредаговаш згiдно ii вимог, зокрема це стосуеться облшу екологiчних витрат.
Лггература
1. Елизаров А.Ф. Экономические вопросы охраны окружающей среды на предприятиях лесной и деревообрабатывающей промышленности. Лекции. - Л.: ЛТА, 1984. - 60 с.
2. Комплексное лесное хозяйство/ Ю.Ю. Туныця, И.И. Грунянский, В.Ф. Верес и др. - М.: Агропромиздат, 1987. - 215 с.
3. Туниця Ю.Ю. Еколопчна конститущя Земль 1дея. Концепщя. Проблеми. - Льв1в: Вид. центр ЛНУ 1м. 1вана Франка, 2002. - 298 с.
4. Про оподаткування прибутку тдприемств: Закон Украши вщ 22.05.1997. № 293/97-ВР 3i змшами i доповненнями// Урядовий кур'ер. - 2003, № 12. - 2004, № 143.
5. Витрати: Положення (стандарт) бухгалтерського обл^ 16/ Затверджено наказом МЫстерства фiнансiв Украши вщ 31.12.1999 р. № 318// Все про бухгалтерський облiк. -2003, № 59.
6. 1нструкщя про застосування Плану рахункiв бухгалтерського обл^ активiв, кат-талу, зобов'язань i господарських операцiй пiдприемств i органiзацiй/ Затверджено наказом Мiнiстерства фшанав Украши вiд 30.11.1999 р. № 291// Все про бухгалтерський облш. -2003, № 5.
7. План рахунюв бухгалтерського облшу активiв, капiталу, зобов'язань i господарських операцш пiдприемств i органiзацiй/ Затверджено наказом МЫстерства фшанав Украши вщ 30.11.1999 р. № 291// Все про бухгалтерський облш. - 2003, № 5.
УДК 330.112:339 Проф. М.М. Павлишенко, д-р екон. наук;
acnip. Р.М. Горинь - ЛьвЬвська КА
ПРИБУТОК: ЙОГО СУТЬ I МЕХАН1ЗМ ФОРМУВАННЯ В УМОВАХ РИНКОВОÏ ЕКОНОМ1КИ
З'ясовусться суть прибутку, його джерело та об'ективш основи формування в умовах ринково'1 економши.
Prof. M.M. Pavlyshenko; doctorate R.M. Goryn ' - Commercial Academy of Lviv
Income: His Essence and Forming Mechanism in the Conditions of Market Economy
The matter of income, its source and objective bases of formation under the conditions of market economy are grounded.
Актуальшсть теми
Основною метою тдприемницько1 д1яльност1 в умовах ринково1 еко-номжи е прибуток. Тому з'ясування сут прибутку, його джерела i мехашзму зростання мае важливе значення для розвитку економжи краши.
Анал13 останн1х досл1джень 1 публ1кац1й та невир1шен1 питания
В економiчнiй лiтературi серед економю^в немае едино! думки щодо сутi прибутку та джерела його утворення. Одш вважають, що прибуток - це плата за вкладений у виробництво каштал [1, с.141-143], другi - що це плата за ризик вкладеного капiталу [2, с.176], третi - що це вартють, яка створена пiдприемницькою дiяльнiстю [3, с.458], четвертi - що це додаткова вартють, створена затратами пращ найманих робггниюв i вказуе на рiвень !х експлу-атаци [4, с.49-50]. Але цей рiзнобiй думок сходиться в одному, що прибуток становить собою рiзницю мiж цiною i витратами виробництва продукцй.
При такому пiдходi до сутi прибутку виникае спокуса збшьшувати його величину не стiльки за рахунок шдвищення продуктивностi працi i зни-ження собiвартостi продукцп, скшьки за рахунок пiдвищення цiн, як найбшьш легкого i доступного методу. З щею метою штучно створюеться пе-реважання попиту над пропозищею, що веде до зростання щн та збiльшення прибутку за одних i тих самих витратах виробництва. Але таке зростання щн, а, отже, й збшьшення прибутку, веде до шфляцшних процесiв [5, с.61-71].
Невирiшеним е питання щодо джерела утворення прибутку. У сучас-нш економiчнiй лiтературi заперечуеться трудова теорiя вартостi i цiн. Цiна розглядаеться як договiр мiж продавцем i покупцем на виплату певно! суми грошей за придбаний товар [6, с.74,88-97]. Грошi також не мають вартюно! основи, а сприймаються лише як заЫб обiгу товарiв. Тому й прибуток не мае вартюно! основи, а сприймаеться просто як рiзниця мiж цiною товару i його витратами виробництва, як дармова добавка, до витрат виробництва, що йде на збагачення шдприемщв i т.д., що е, на нашу думку, помилковим.
Мета стати: З'ясувати суть прибутку як економiчно! категорй, його джерело та об,ективнi основи формування в умовах ринково! економжи.
Виклад основного матер1алу
Перших три концепцй утворення прибутку не витримують критики, бо сам по собi нi капiтал, нi ризики не створюють вартость Вони е лише засо-бом привласнення уже створено! вартость Прибуток, який одержуе тд-приемець, може в сотнi-тисячi разiв перевищувати фактичнi затрати його пращ. Тому найбшьш правдоподiбною е точка зору, що прибуток створюеться затратами додатково! пращ всього колективу шдприемства.
Почнемо з визнання уЫх економю^в того, що прибуток - це рiзниця мiж цiною товару i його витратами виробництва. Це безперечний факт. Але як утворюеться додатковий продукт, формою вираження якого е прибуток, i що лежить в основi щни i витрат виробництва i чи спiвмiрнi щ категорi! для того, щоб на !х основi робити кiлькiснi вимiри, зокрема визначати прибуток -ось головне питання сут прибутку. Якщо виходити з того, що щна - це не грошовий вираз вартост^ а просто лиш договiр мiж покупцем i продавцем на сплату певно! суми грошей за придбаний товар, то тако! спiвмiрностi з витратами виробництва немае. Витрати виробництва - це спожит в процес виробництва товару засоби виробництва, плюс затрати на оплату пращ, або, що те ж саме, спожитий у виробнищш каштал. Тут чггко вираженим е те, що в ос-новi витрат виробництва е праця - жива i уречевлена в засобах виробництва,
адже ïx також слiд виробляти i виробленими вони е до того, як почалося ви-робництво товару. Тому очевидно, що щна як договiр (юридична категорiя) i витрати виробництва як затрати пращ (економiчна категорiя) не спiвмiрнi.
Отже, визначений на ïx основi прибуток також е помилковим. Виправи-ти цю неточнiсть можна лише за умови, що щна - це також економiчна катего-рiя, яка вщображае усi затрати працi на виготовлення товару. Тодi i прибуток буде виступати як додаткова вартють, створена затратами додатковоï працi. Додатковою вартютю цей прибуток е тому, що вш е вартiсною формою вира-ження додаткового продукту, що е рiзницею мiж виробленим i спожитим продуктом. Якщо суспiльство буде споживати рiвно стiльки, скiльки виробляе, то шякого додаткового продукту не буде. Це буде просте вщтворення виробництва. Для того, щоб збшьшувати розмiри виробництва, потрiбний додатковий продукт, а отже, потрiбно бшьше виробляти i менше споживати. I вже це вка-зуе на те, що прибуток створюеться затратами додатковоï працi.
Саме на цш основi виникае i вiдмiннiсть мiж вартiстю i собiвартiстю продукцiï. Вартють продукцiï формуеться на основi вщносин безпосереднього виробництва товару i вщображае всi затрати працi на його виготовлення, а со-бiвартiсть продукцп (витрати виробництва) формуеться на основi вщносин ви-робничого споживання i вщображають вартiсть спожитого продукту (катта-лу) в процесi виробництва товару. Тому ототожнення витрат виробництва i вартост товару, яке юнуе в економiчнiй лiтературi, безпiдставне. Тут не врахо-вано те, що основами формування цих категорш е рiзнi виробничi вiдносини.
Тим бiльше помилковим е те, коли до витрат виробництва додаеться прибуток i таким чином визначаеться щна товару. Ця помилковють полягае в тому, що таке додавання мае суб'ективний характер, не мае економiчноï основи: хто скшьки захо^в, стшьки i додае до витрат виробництва. Кажуть: ринок його поправить. Але ринок - це не всезнаючий справедливий Бог, який вип-равить неточшсть. Суб'ектами ринку е звичайш люди, як прагнуть того ж -максимальних прибутюв. Де об'ективний критерш цього прибутку? Вiн може бути лише на основi того критерш, що визначае щну i собiвартiсть продукцп - затрат пращ.
Таким чином, визначення щни товару i прибутку шляхом додавання до витрат виробництва прибутку, яке широко використовуеться на практищ, е помилковим. Повинно бути навпаки: вщ щни товару, яка вщображае вс затрати пращ на його виготовлення, вщшмаються витрати виробництва i прибуток тодi становитиме додаткову вартють, яка створюеться затратами додатковоï пращ, тобто буде об'ективною економiчною категорiею. I лише за цих умов додавання прибутку до витрат виробництва з метою визначення щ-ни буде правильним.
Як формуеться ця додаткова вартють? Формування ïï вщбуваеться таким чином. Вартють засобiв виробництва, спожитих в процес виробництва товару, повшстю переноситься на його вартiсть, оскшьки це кругообiг вар-тостi (кашталу) у внутрiшньогосподарському оборотi. До неï долучаеться вартiсть, яка створена в момент виготовлення товару (новостворена вартють) i разом утворюють вартють товару. Але безпосереднш виробник товару спо-
живае не всю створену ним вартють, а лише частину ïï, яка необхщна йому як 3aci6 iснування. Друга частина новоствореноï вартостi становить додаткову вартють. Вона е додатковою стосовно до споживання, а не виробництва. Тому й юнуе рiзниця мiж вартiстю i собiвартiстю продукци: вартiсть - це всi затрати пращ на виготовлення товару, а собiвартiсть - лише та вартють, яка спожита в процес його виготовлення. Тому й прибуток - це рiзниця мiж вар-тютю i собiвартiстю продукцiï, а, отже, додаткова вартють, яка створена затратами додатковоï працi. У цьому контекст правильним буде й визначення вартост товару як суми собiвартостi i прибутку. Без такого уточнення прибуток буде виглядати як дармова прибавка до витрат виробництва, що по^м трактуеться як плата за вкладений у виробництво каштал, плата за ризик такого вкладення тощо.
Ця додаткова вартють привласнюеться пiдприемством безплатно i ви-користовуеться на розвиток виробництва. Але в умовах колективно1' власнос-т на засоби виробництва це не означае вщносин експлуатаци людини люди-ною, бо йде не збшьшення колективно1' власностi, на розвиток виробництва, що повертаеться до робггниюв у формi зростання ïx добробуту. Така експлу-атацiя виникае лише в тому випадку, коли власником тдприемства е окрема особа. Така приватна власшсть стае нетрудовою, бо суб'ект власност сво1'ми затратами працi не створив того багатства, власником якого став. А тому безплатно привласнена ним додаткова вартють йде на збшьшення його катталу i назавжди втрачаеться для найманих робггниюв.
Додаткова вартють е категорiею, що вщображае ïï створення в процес виробництва. Перетворення додатковоï вартостi в прибуток вщбуваеться на основi переходу аналiзу цiлоï категорiï з процесу виробництва до процесу вщтворення, того, що вона створюеться як матерiальна основа розвитку виробництва, для збшьшення засобiв виробництва i робочоï сили (капiталу). Тому вт вже зiставляеться не з новоствореною вартiстю, як в першому випадку, а з уЫм функщонуючим капiталом, на збiльшення якого використо-вуеться. Величина його визначаеться потребами розширеного вiдтворення, а норма прибутку - як темпи нагромадження катталу - стосовно до всього функщонуючого катталу [7, с.27-28]. I хоч це породжуе видимють, тби прибуток е результатом функщонування цього катталу, насправдi вiн i надалi створюеться тiльки затратами додатковоï пращ. Слщ пам'ятати, що праця в економiчнiй науцi виступае не як енергетичний потенщал, який можуть замь нити машини, а як критерш здтснення товарних вiдносин. Тому тверджен-ня, що машини також створюють вартють, безпiдставне.
Другим важливим чинником, що вносить плутанину в сприйняття сут прибутку, е сшввщношення вартост i цiни. Коли цiна сприймалася як грошо-вий вираз вартоси, проблем таких не виникало. Але очевидним е i те, що щна i вартють - не одне i те ж, а саме, щни вiдxиляються вiд вартост товару. I це вiдxилення характерним е в умовах ринковоï економжи, де цiни визначають-ся шд впливом спiввiдношення попиту i пропозици. Саме це й сприяе запере-ченню трудовоï теорiï вартостi та визначенню щни як договору мiж продав-цем i покупцем на сплату певноï суми грошей за придбаний товар.
Насправдi нiякоï суперечностi тут немае. Визначення щни як грошового виразу вартост е загальним i шдкреслюе еднiсть цих категорiй. Вщмш-шсть мiж ними полягае лише в тому, що вартють товару визначаеться в оди-ницях часу, а щна - в грошових одиницях. Грошова одиниця - це еталон ви-мiрювання затрат людськоï пращ у власне економiчному вираженнi, коефь цiент (масштаб) переведення фiзичниx одиниць в чисто економiчнi одиницi. Якщо вартiсть товару становить 100 год. суспшьно необxiдного робочого часу с.н.р.ч.), а 1 год. = 1 грн., то щна цього товару дорiвнюе 100 грн.
Грошовий вираз вартост (цiна) товару залежить вiд вартостi грошовоï одинищ. I тут iснуе обернено пропорцшна залежнiсть: чим нижча вартiсть грошовоï одиницi, тим вищою е щна, i навпаки. Якщо 1 грн. = 0,1 год. с.н.р.ч. то щна товару становить 1000 грн. Якщо 1 грн. = 2 год., то щна товару дорiв-нюе 50 грн. Але ця залежшсть стосуеться не окремого товару, а всiеï маси то-варiв, загально прийнятого масштабу переведення затрат пращ з одиниць часу в грошовi одинищ. А стосовно до кожного товару при стабшьнш вартост грошовоï одинищ щна товару залежить вщ його вартост - затрат людсь^ пращ на його виготовлення.
Переведення затрат пращ з одиниць часу в грошовi одинищ вщбу-ваеться в момент виготовлення товару. Тривалють робочого дня приймаеться за суспшьно необхщний робочий час. Встановлюеться норма виробггку i роз-щнка за вирiб. Якщо виконана норма вироб^ку, то це означае що створена вартють дорiвнюе вартост робочого дня, вираженоï вже в грошовш формi. Якщо ця розщнка за вирiб встановлена з метою нарахування заробiтноï плати, то будемо мати грошовий вираз вартост необхщного предмету, що розпо-дшяеться залежно вiд кiлькостi i якост затраченоï працi. Для визначення но-воствореноï вартостi слiд внести поправку в цю розщнку на створення додат-ковоï вартостi. Таким чином вся маса вироблених товарiв мае вже грошовий вираз вартость I в побут вартiсть сприймають як щну товару, не роблячи мiж ними нiякоï рiзницi.
Але це аж шяк не означае, що щна - це лише договiр мiж продавцем i покупцем i не вщображае шяких затрат пращ. Адже визначена вона на основi грошовоï одиницi, що вiдображае цшком конкретну встановлену суспшь-ством кшьюсть працi. Тому цi затрати пращ тут мають лише шший, чисто економiчний вираз. А сприйняття щни як "договору" е чисто умовним, спро-щеним на пiдставi того, що мiж продавцем i покупцем йде суперечка щодо визначення рiвня щни, яка закшчуеться договором мiж ними. На жаль, ця вульгаризащя цiни в сучасних умовах береться за теоретичну основу i безпщ-ставно вщкидаеться трудова теорiя щни.
Пщмша трудовоï теорiï цiни теорiею попиту i пропозицiï також зумов-лене поверхневим сприйняттям тих економiчниx процесiв, якi зв,язанi з мо-дифiкацiею вартостi товару [8, с.58-68]. Вартiсть товару - це не просто втше-на в продукцп людська праця. Це втшеш в продукцп товарш вiдносини мiж людьми, що взяли участь у виготовленш товару шляхом суспшьного подiлу пращ i здшснюють виробничi вiдносини мiж собою на основi врахування затрат пращ кожного виробника. Це кштина, з я^ складаеться весь оргашзм то-
варного виробництва. Тому розвиток оргашзму веде до змш в клiтинах, i нав-паки. Ось чому цiна - це генетичний код розвитку економжи.
Вартють товару як втiлена в продукци праця е загальним, абстрактним поняттям, що характеризуе суть товарного виробництва. Вона формуеться в самому процес виробництва. Але товарне виробництво е самовiдтворюючою системою. Тому i вартють товару слщ розглядати з позици вiдтворення, яке включае в себе виробництво, розподш, обмiн i споживання. Варт^тъ вiд-творення, ^м затрат працi, формуеться ще й тд впливом закономiрностей вiдтворення сукупного суспшьного продукту, зокрема потреб планового i пропорцiйного розвитку усiх галузей економiки краши. Це означае, що в кожнш галузi мае вироблятись не будь-яка, а тшьки сусшльно необхiдна кiлькiсть продукци. I оскшьки вартiсть товару (цiна) е генетичним кодом, вщ якого залежить розвиток вЫе1 економiки краши, то ця вимога повинна врахо-вуватись i при визначеннi вартостi вiдтворення. А тому вартiсть вiдтворення визначаеться за формулою:
N
Жв = Ж- —, N
де: Ж - вартють виробництва, що вщображае вс затрати працi на виготовлен-ня товару; Nc - суспiльно необхщна кiлькiсть продукци; N - фактично вироб-лена кiлькiсть продукци.
Сшввщношення Nc|N = к е, по сут^ коефiцiентом поправки до вар-тост товару на плановий i пропорцiйний розвиток суспiльного виробництва. В умовах ринково! економiки воно виступае як спiввiдношення попиту i про-позици. Попит визначаеться потребами суспшьства в товар^ а пропозищя -виробництвом цього товару. Сдшсть попиту i пропозици означае еднiсть виробництва i споживання, а отже, плановий i пропорцiйний розвиток нащ-онально! економiки, яка тепер називаеться ринковою рiвновагою.
Саме потреба в плановому i пропорцшному розвитку виробництва то-варiв, незалежно вiд об'ективних умов, якi так склалися, веде до перетворен-ня вартостi товару в цшу виробництва, а в сшьському господарствi до визна-чення 11 не середнiми, як в промисловост^ а гiршими природно-клiматичними умовами. Це вже цший роздiл економiчноl науки, що розкривае закономiр-ност розвитку форм вартостi товару шд впливом закономiрностей вщтворен-ня нащонально1 економiки, що виходить за межi ще1 статтi. Але, на жаль, цш проблемi в сучаснiй економiчнiй науцi не придiляеться належно1 уваги. Тому стихшне встановлення цiн веде до стихшного розвитку виробництва.
Цша виробництва е основою встановлення ринкових цш. Ринкова щ-на - не кшцева форма прояву вартост товару, що формуеться в момент ку-пiвлi-продажу товару на ринку шд впливом об'ективних i суб'ективних фак-торiв. Об'ективними е затрати пращ i потреба в плановому i пропорцiйному розвитку виробництва (щна виробництва), а суб'ективними - те сшввщно-шення попиту i пропозици, яке склалося на ринку в даний момент з враху-ванням реальних потреб i смакiв суб'ектв ринку. Вiдхилення цього сшввщ-ношення попиту i пропозици вiд того, яке зумовлене об'ективними законо-
мiрностями розвитку виробництва, веде до вдаилення ринкових цiн вiд ïx основи - щни виробництва.
На жаль, щ складш процеси формування ринковоï цiни в сучаснiй еко-номiчнiй лiтературi спрощенi до абсурду, до визначення волею i бажанням суб'ек^в ринку, без врахування ïï об,ективноï основи, а вiдтак, усе, що супе-речить йому, вщкидаеться як помилкове. Ось так появилася концепщя визначення цiн тшьки спiввiдношенням попиту i пропозицiï без визначення вар-тостi товару, тобто за основу щни прийнято не затрати пращ, а лише коефь щент поправки до вартост товару на плановий i пропорцшний розвиток виробництва. I, на жаль, це все видаеться за "наукове вщкриття", яке заперечуе трудову теорда щни. Насправд^ це крок назад, до епохи мерконтилизму, коли ще були поверxневi й примггивш знання людей про економiчнi процеси.
Якщо виправити цю помилку, то встановлення щн шд впливом сшв-вiдношення попиту i пропозицiï е продовженням розвитку трудовоï теорiï вартост i цiни. I в пошуках доступност пояснення цих процесiв потрiбно уникати вульгаризацiï ïx аж до протиставлення, пам'ятаючи, що форма i змют не завжди спiвпадають. Ринкова форма визначення щни аж шяк не означае, що головну роль тут вщграе бажання суб'екта ринку купувати чи продавати товари за такою чи шшою щною. В основi ïï е вартiсть товару, а суб'ективний фактор, ринкова кон'юнктура приводять лише до вiдxилення ринкових щн вiд своеï основи. I це вдаилення повинно бути в межах ±10 %. !накше суб'ективний фактор буде негативно впливати на плановий i пропорцшний розвиток виробництва (ринкову рiвновагу), закладений в основу щни виробництва (щни рiвноваги). На жаль, процес щноутворення зараз зведено лише до ринковоï кон'юнктури, до ди тшьки суб'ективного фактору, що вносить хаос в розвиток економши краши.
Це спрощене уявлення про формування ринкових щн перенесено i на формування прибутку. Хто скшьки захо^в, на стшьки тдвищуе щну, порiв-няно з витратами виробництва, щоб мати бажану суму прибутку. I доповнен-ня до цього пояснення того, що тут мшае йому це зробити конкуренщя, не вносить ясност^ бо конкуренщя - це лише змагання мiж виробниками, а не об'ективний критерш визначення щни, яка дуже часто при сшвпадшш мети переростае в змову - монопольне встановлення щн.
Бшьш аргументованим поясненням цього обмеження щни, а вщтак й прибутку е едшсть виробництва i споживання, те, що не можна виробляти, не споживаючи, i споживати, не виробляючи. А тому виробник i споживач завжди мшяються мюцями. Вигравши як продавець, вш таким же чином програе як покупець. Отже, об'ективним критерiем обмшу товарами може бути тшьки праця. А обман е лише способом паразитизму одного за рахунок шшого. I хоч вш мае мюце в реальному житп, але не може бути прийнятий за наукову основу товарних вщносин.
На жаль, у сучаснш економiчнiй лггератур^ де вщкидаеться трудова теорiя товарних вщносин, нее^валентний облж товарами шд впливом суб'ективного фактору, ринковоï кон'юнктури пщнесено в ранг загально прийнятих ринкових вщносин. Тому ринкова економжа вже стала сприйма-
тись як "узаконена спекулящя". Хто як може, так i наживаеться. А конкурен-цiя е лише ширмою, якою прикриваеться цей паразитизм. Вважаеться, що щ-ни регулюються ринком, а по сут монополютами ринку, бо ринкове регулю-вання цiн означае встановлення цш на основi об'ективно дiючиx економiчниx законiв вiдтворення - щни виробництва. А ïï шхто не визначае i не визнае. Тому монополют ринку i бере в сво1' руки весь процес щноутворення в сво1'х iнтересаx, видаючи його за об'ективно дiючi закони ринку.
Цша рiвноваги, що визначае рiвновагу ринку, фiксуе лише те сшввщ-ношення попиту i пропозици, яке фактично склалося на ринку, а не те, яке потрiбно суспшьству. От i виходить, що штучно змшюючи спiввiдношення попиту i пропозици, встановлюеться цша рiвноваги, яка i забезпечуе в цих умовах ринкову рiвновагу. I навпаки. У цьому замкнутому mni наслщок i причина мшяються мiсцями, що не розв'язуе проблеми.
Якщо виходити з того, що основою цши е вартють товару, то величина ïï визначаеться об'ективно - затратами пращ i потребами розширеного вщ-творення. А тому об'ективною е i величина прибутку. Вона визначаеться як додаткова вартють, що створена затратами додатковоï пращ. При цьому слщ мати на уваз^ що прибуток створюеться не для збагачення шдприемщв, як це сприймаеться, а як матерiальна основа розвитку виробництва, для створення фонду нагромадження, страхових i резервних фондiв на рiвнi як шд-приемства зокрема i суспшьства в цшому. I шдприемство привласнюе його тому, що воно забезпечуе це вщтворення за рахунок виробленоï продукци.
Звщси випливають i фактори зростання прибутку. Основним фактором його е шдвищення продуктивност пращ, що веде до зниження собiвар-тост продукци. Цша вщображае стабшьний на певний перiод сустлъно необ-хдний рiвень господарськоï дiяльностi пiдприемства, а собiвартiсть продукци - ïï фактичний рiвень. При встановленш \х i визначаеться прибуток шд-приемства, який одночасно е основним синтетичним показником рiвня госпо-дарськоï дiяльностi пiдприемства. Якщо вш збiгаеться з суспiльно необхщ-ним, то його прибуток зб^аеться з тим, який закладено в щну; якщо вищий -то прибуток зростае, а нижчий - зменшуеться. Змагання за шдвищення при-бутковосп шдприемства. е те ж саме, що й змагання за вдосконалення технологи виробництва, шдвищення продуктивност пращ й зниження собiвартостi продукци шдприемства. I в цьому аспекл боротьба за максимальш прибутки справдi е, поряд iз задоволенням потреб суспшьства в товарах, основною метою шдприемства.
Якщо ж прибуток iз засобу розвитку виробництва перетворити в заЫб самозбагачення власниюв шдприемства, то вш перетворюеться в свою проти-лежшсть, стае матерiальною основою паразитичного юнування цих власни-юв. I тут використовуються рiзнi, найбшьш доступнi методи його зростання. Найбшьш поширеним е зростання прибутку за рахунок штучного шдвищення щн. Замють зростання продуктивностi працi зусилля спрямовуються на рiзнi методи шдвищення щн, зокрема шляхом штучного створення перева-жання попиту над пропозищею, на так званi рiзнi цiновi афери (зернова, наф-това, цукрова i т.д.), яю приносять велию дармовi надприбутки тим, хто
займаеться такими аферами, i збитки нащональнт економiцi в цiлому, оскшьки таке зростання прибутку е шюзорним.
Справа в тому, що щна i грош^ як уже зазначалось, - це лише рiзнi форми вираження одного i того ж - вартост товарiв, а тому мiж ними iснуе дiалектична едшсть. Штучне пiдвищення цiн i маси грошей веде до штучного зменшення вартост грошовоï одиницi. Це урiвноваження вiдбуваеться на ос-новi дй закону едностi товарного i грошового обшу [5, с.61-64]. Наприклад, нехай вартють вироблених товарiв в кра"т становить 100 млрд. год. с.н.р.ч. За умови, що 1 грн. = 1 год., щна ïx становитиме також 100 млрд. грн. На таку суму потрiбно грошей для ïx придбання. Якщо з метою одержання додаткового прибутку збшьшити щну в 2 рази, то й в 2 рази зменшиться вар-тють грошовоï одинищ: 1 грн. = 0,5 год. с.н.р.ч. Це зменшення вартост гро-шовоï одинищ вщбуваеться в процес кругооб^у товарiв i грошей, що здтснюються паралельно, тiльки в протилежних напрямках. Отже, одержа-ний за рахунок тдвищення цiн додатковий прибуток на суму 100 млрд. грн. без додаткового виробництва товарiв, виявився фальшивим. Реальним при-бутком i надалi залишаеться той, що створений затратами додатковоï працi.
Саме таке тдвищення щн з метою одержання додаткових прибутюв призвело в 1992-1996 рр. до супергтертфляцй. Цiни зросли в 150-200 тис. разiв, порiвняно з 1991 р., в стшьки ж разiв зменшилась i вартiсть грошовоï одиницi. I хоч в 1996 р. одна гривня обмтювалась на 100 тис. купоно-карбо-ванцiв, але вартiсть ïï була в 2 рази менше вщ вартостi карбованця 1991 р.
На жаль, цей процес зростання прибутковост за рахунок штучного тдвищення щн продовжуеться i тепер. В результат маемо такий парадокс: зростання доxодiв в держбюджет майже дорiвнюе темпам росту тфляцй, що означае iлюзорну видимiсть такого зростання, оскшьки його "з'ïдае" тфлящя.
Чи потрiбний такий самообман зростання прибутку? Звичайно, т. Але вт вигiдний тим, хто дае змогу перерозподшяти прибутки мiж суб'ектами ринку на мiкрорiвнi, а також створювати видимють зростання обсягу виробництва. У щновому вираженнi, звичайно, бо в реальному значент мало би вщбутись i вiдповiдне зростання продукту. Але виробництво в занепад^ тому й "гонять порожняк" за допомогою зростання щн, тобто тфляцшних процешв.
Зрозумiло, що не з добра це робиться. Але причину слщ шукати в по-милках такого реформування, а не вишукувати способи покриття збитюв, на-несених цим реформуванням. Воно повинно здшснюватись вщповщно до об'ективно дiючиx економiчниx закотв розвитку товарного виробництва. Ринкова економжа - це не "узаконена спекулящя", стиxiйний середньовiчний базар, а цившзована форма використання економiчниx законiв в ттересах усix громадян краïни. Вщповщно до цього слiд створювати господарський мехатзм краïни, формувати цiни i прибутковють пiдприемств.
Висновки i пропозицп
1. Об'ективнi основи утворення прибутку в умовах ринковоï економiки, по суп, таю ж, як i в товарному виробнищш, оскшьки ринкова економша е господарським меxанiзмом використання його економiчниx законiв.
Прибуток як категорiя товарного виробництва е формою вираження до-датковоï вартостi, що створюеться затратами додатковоï працi. Перетво-рення додатковоï вартостi в прибуток вщбуваеться на основi закономiр-ностей розширеного вщгворення. Вiн створюеться як матерiальна основа розвитку виробництва, а не для збагачення пiдприемцiв. Перетворення прибутку iз засобу розвитку виробництва в заиб самозбагачення вщбу-ваеться на основi встановлення нетрудового типу приватноï власностi на колективнi за своею суттю засоби виробництва.
2. Специфшою утворення прибутку в умовах ринковоï економiки е те, що цей процес вщбуваеться на основi ринкового меxанiзму, де важливу роль ввдграють суб'екти ринку i i надмiрно спрощений. Але вплив суб'ектив-ного фактору не слiд переощнювати: вiн мусить вкладатися в рамки об'ективно дточих економiчниx законiв. Це означае, що тд впливом ринковоï кон'юнктури ринкова цiна може вщхилятися вiд цiни виробництва в межах ±10 %, шакше негативно впливатиме на розвиток еконо-мiки краïни. Цiна виробництва забезпечуе основт параметри планового i пропорцiйного розвитку економiки, а вiдxилення ринкових цш - враху-вання суб'ективних вимог ринку, тимчасовоï ринковоï кон'юнктури, яке сприяе кращому задоволенню потреб виробнишв i споживачiв товарiв, але не може ютотно вплинути на розвиток ïx виробництва, на еднiсть виробництва i споживання. Тому i прибутковють пiдприемств також повинна мати нормативний характер, визначатись рiвнем цш i може змiню-ватись тшьки пiд впливом змiни рiвня господарськоï дiяльностi.
3. Помилковiсть юнуючого меxанiзму утворення прибутку полягае в тому, що в ньому вщкидаеться трудова теорiя вартостi, цiни i прибутку. Тому прибуток втрачае свш економiчний змiст, сприймаеться як дармовий до-даток до витрат виробництва, плата за вкладений у виробництво каттал, за ризик такого вкладення тощо, що не е вартюноутворюючими факторами. Це дае тдставу до волюнтаризму i суб'ективiзму у визначент вели-чини прибутку i використання будь-яких засобiв, в т.ч. й злочинних, для його збшьшення. А збiльшення прибутку за рахунок штучного зростання цш веде до шфляцшних процесiв зi всiма його негативними наслщками. Тому всi зусилля держави повиннi бути спрямованi на те, щоб величина прибутку визначалась в щт, виходячи з потреб розширеного вщтворен-ня пiдприемств i прибуток використовувався за призначенням.
4. Боротьба за зростання прибутковост тдприемств повинна асоцiюватись з боротьбою за вдосконалення теxнологiï виробництва, зростання про-дуктивностi працi i зниження на цш основi вартостi i собiвартостi про-дукцiï, а не бути боротьбою за самозбагачення приватних власнишв пiд-приемств будь-якими способами. Шдприемщ, так само як i iншi члени виробничого колективу, повиннi одержувати заробiтну плату залежно вiд кшькост i якостi затраченоï ними пращ. Тодi й прибуток буде висту-пати як матерiальна основа розвитку тдприемств i узагальненим показ-ником рiвня ïx господарськоï дiяльностi.
Лггература
1. Полггична економ1я. Навчальний поабник. За ред. д.с.н., проф. Кривенка К.Т. - К.
2001.
2. Экономическая теория (политэкономия). Учебник. М., ИНФРА-М. 1997.
3. Економ1чна теор1я: макро- 1 мшроекономша. - К., Альтернативи, 2001.
4. Економ1чна енциклопед1я. Т.З. - К. "Академ1я" 2002.
5. Павлишенко М.М. Суть едносп товарного 1 грошового об1гу. - Економша Укра-!ни, 2004., № 9.
6. Семюелсон П.А., Нордгауз В.Д. Макроекономша. - К., Основи. 1995.
7. Павлишенко М.М. Додаткова вартють, !! суть 1 форми. Льв1в, 2000.
8. Павлишенко М.М. Модифшащя вартосп товару. - Економша Укра!ни. 2001, № 7.
