CC BY
23
Ф1ЛОСОФ1Я ПРАВА
УДК 34:316.624
Т. З. TaparaMiB
професор кафедри теорп та фшософп права Навчально-наукового 1нституту права та психологи Нащонального унiверситету "Львiвська полггехшка",
д-р юрид. наук, професор
ПРАВОВА Ф1ЛОСОФЕМА СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТ1
© rapacuMie Т. З., 2014
Розглянуто одну з основних проблем фшософп права, а саме дилему правового становлення особистос™, зокрема поеднання сощального та шдивщуального в певнiй шституцп. Мета статтi полягае в тому, щоб акцентувати увагу на виршенш фундаментально!" проблеми сусшльно!' науки: становлення особистост через призму фiлософсько-правових детермшант. Здiйснено кореляцiю мiж iндивiдуальними та сощальними чинниками становлення особистостi та формуванням людини як повноцiнного члена сусшльства.
Ключовi слова: особистiсть, сощальш чинники, персоналiзм, марксизм, екзистенцiалiзм, неофрейдизм, сучасна релМйна фiлософiя, постмодернiзм, щдивщ, iндивiдуальнi чинники, фундаментальна проблема, становлення особистост iндивiда, детермiнацiя.
Т. З. Гарасымив
ПРАВОВАЯ ФИЛОСОФЕМА СТАНОВЛЕНИЯ ЛИЧНОСТИ
Статья посвящена одной из основных проблем философии права, а именно дилемме становления личности, в частности сочетанию социального и индивидуального в данной институции. Цель статьи заключается в том, чтобы акцентировать внимание на решении фундаментальной проблемы общественной науки: становление личности через призму философско-правовых детерминант. Автором проведено корреляцию между индивидуальными и социальными факторами становления личности и формированием человека как полноценного члена общества.
Ключевые слова: личность, социальные факторы, персонализм, марксизм, экзистенциализм, неофрейдизм, современная религиозная философия, постмодернизм, индивид, индивидуальные факторы, фундаментальная проблема, становление личности индивида, детерминация.
T. Harasymiv
LEGAL FILOSOFEMA IDENTITY FORMATION
This article is devoted to one of the main problems of the philosophy of law, namely the dilemma of identity formation, in particular the combination of social and individual in this institution. The purpose of this article is to focus on solving the fundamental problems of social science: identity formation through the lens of philosophical and legal determinants. The
46
author carried out the correlation between individual and social factors of identity formation and the formation of man as a full member of society.
Key words: personality, social factors, personalism, marxism, existentialism, neofreydizm, modern religious philosophy, postmodernism, individual, individual factors, the fundamental problem of personality individual determination.
Постановка проблеми. Фшософсько-правова проблема становлення особистост як шдиввда корелюеться з необхвдшстю дослвдження формування особи - повноцшного члена демократичного, правового та сощального суспiльства.
Аналiз останшх дослiджень. Проблема становлення людини як особистост у фшософсько-правовому аспекта е актуальною з огляду на ïï недостатню розробленiсть i в сучаснш украïнськiй, i в пострадянськш юридичнiй науцi.
Виклад основного матерiалу. Аналiтика сучасноï науковоï думки сввдчить, що найпоширенiшими та найвпливовiшими у виршенш проблем особистостi е вчення фiлософiв -представникiв таких напрямiв i шкiл, як персоналiзм, марксизм, екзистенцiалiзм, неофрейдизм, сучасна релiгiйна фiлософiя, а також постмодернiзм (явище в сучаснш науковш думцi, що певною мiрою стосуеться всiх напрямiв фшософп).
Найвiдомiшими представниками персоналiзму як одного iз провiдних напрямiв сучасноï свiтовоï фiлософiï е М. Бердяев, Б. Боун, Р. Флюелшг, Е. Брайтмен, Е. Мунье, Ж. Лакруа, П. Ржер. ïx поеднуе розумiння особистостi як первинноï онтологiчноï реальностi та вищоï духовноï цiнностi, буття я^ зумовлене верховною особою - Богом [1, с.278].
Загалом персоналiзм обгрунтовуе концепцiю розумiння реальностi як сукупност окремих духовних iснувань ("персон"), пов'язаних через нерацiоналiзовану комунiкацiю в гармоншну цiлiснiсть. Ця гармонiя е творшням Верxовноï Персони (Бога), функцiя якого полягае у поеднанш окремих персон [1, с.272]. Зпдно з позищями представникiв персоналiзму, особистiсть-персона е онтолопчним поняттям i виявляе себе як фундаментальний принцип буття, в якому вольова актившсть поеднуеться з неперервшстю кнування, що й надае особистюному iснуванню "персонального" реалiзування. Саме тому ращонально-дискурсивне мислення нездатне осягнути повноту "персонального" в свт. Таке осягнення можливе лише в плюралiстично-множиннiй шзнавальнш орiентацiï, на яку не здатний абстрактний моносуб'ект традицiйноï фiлософiï, який керуеться принципом збтання судження та дшсноста. Аналiтично-об'ективiстська наукова методологiя традицшно розглядае людину як частину природи чи суспшьства (бiологiчна iстота або атом сощального буття), тому ця методолопя не може осягнути людину як самодостатню цЫсшсть, персону, "духовне творшня". В основi персони лежить властивкть самочинно набувати певного стану (свобода вол^, що е наслвдком самопокладання, а не впливу середовища. Тому позитивiзм заперечуе можливiсть прогресу суспiльства самого по собi, оскшьки воно не здатне на будь-яю самостiйнi дiï, а тому безплвдне, таке, що лише вiдтворюе вже кнуюче. Тiльки iндивiд е реальною персоною, що здшснюе новi дп.
Головною характеристикою особистостi е ïï свобода: особисткть, на думку М. Бердяева, не просто мае свободу, вона й е сама свобода. А тому фшософ ввдкидае ri визначення людини, якi ïй надавала традицшна фiлософiя. Вiн не сприймае за характеристику людського буття поняття субстанцiï, хоча у бiльш раннш перiод своеï дiяльностi, пiд впливом вiтчизняного неолейбнiцiанства, був схильний бачити в людиш духовну субстанцiю - монаду. Починаючи з 30-х роюв ХХ ст. вш вiдмовляеться ввд мислення в таких традицiйниx категорiяx, як субстанцiя i, навiть, буття. Особисткть, як твердить М. Бердяев, не субстанщя, а творчий акт, вона - спротив, бунт, боротьба, "перемога над "тягарем свiту", свободи над рабством" [2, с.7].
Представники Французь^ школи персоналiзму пiд впливом М. Бердяева поширюють низку принципових положень, розвинутих екзистенцiалiзмом. Зусилля спрямовуються на штимшсть персони, яка б замшила "зовшшш" характеристики власностi на "внутршш". Саме iнтимнiсть мала
47
захистити цшкшсть людини вiд тоталiтаризму, нав'язування зовнiшнiх обставин силою, але водночас не дати замкнутися "у собГ', ввдгородитися вiд iнших персон. "1нтимшсть" формуе новий тип особистостi, який вiдрiзняеться вiд того, що сформувався в умовах формально-юридичного об'еднання живих органiзмiв та рацiонально-механiчного подiлу в державнш системi [1, с. 279].
Серед сучасних фiлософських шкiл, яю придiляють значну увагу проблемi особистоста, слiд вiдзначити екзистенцiалiзм (С. К'еркегор, Г. Марсель, Ж.-П. Сартр, К. Ясперс, М. Хайдеггер). Представники цього напряму вважають, що сутнiсним визначенням особистостi е iррацiональна самобутнiсть 11 внутрiшнього свiту, 11 екзистенцiя [1, с. 272]. Екзистенщя - ушкальне особистiсне ество людини, що вталюе духовну, психоемоцiйну неповторнiсть особи. Особисткний характер екзистенцп робить 11 недосяжною для будь-яких логiко-дискурсивних, рацiонально-об'ективних метсдав пiзнавального осягнення: через свою загальшсть вони е принципово "несумiсними" з особисткною (неповторно-унiкальною) природою екзистенцп. Тому остання як принципово несумiсна iз "загальним", речово-предметним об'ективним свiтом з його ращонально-лопчною структурою, тлумачиться як те, "що не е" (тобто сукупнiсть можливостей, майбутне тощо, на що переважно й орiентована "екзистенщя" як на предмет сво1х бажань, задушв, планiв, проектiв), як небуття, нiщо.
Сучасний неофрейдизм (К. Хорш, Г. Салiван, Е. Фромм) наголошуе на визначеннi особи як вияву нею свого ставлення до шших людей через певнi форми мiжлюдського спiлкування, уникаючи психолопзаторсько1 традицп (З. Фрейд), пояснюе особистiсть, враховуючи внутршш процеси i водночас психологiзуючи сощальне буття особи [1, с. 272]. Особливу увагу привертае вчення Е. Фромма, котрий використав певнi аспекти психолопчного вчення З. Фрейда про людину, особистiсть, що дало йому змогу тднести розгляд останнiх до сощально-фшософського рiвня.
Е. Фромм розуше людське буття як становлення людини, вдосконалення 11 духу [3, с. 11]. Будь-яка розмова про мораль, щншсш оркнтацп, совiсть та обов'язок може формуватися на rрунтi фшософського осягнення людини. Мiж iншим, слабккть багатьох етичних систем полягае у тому, що вони таорують фшософську антропологiю, залишають без уваги загальш роздуми про людську природу та намагаються протиставити особистост наперед визначеш святинi, котрi буцiмто й дозволяють конструювати людину. У цьому випадку фшософська антропологiя втрачае свою первиншсть, стае фрагментом етичних роздумiв. Саме так ощнюе П. Гуревич позищю Е. Фромма у ставленнi до сшвввдношення психоаналiзу та етико-суспшьно1 думки [4].
Пишучи про людину, Е. Фромм тдкреслюе: "Людина - не чистий аркуш паперу, на якому культура може писати свш текст; вона - ктота, яка заряджена енерпею та структурована певним чином, ктота, котра, адаптуючись, реагуе специфiчним i певним чином на зовшшш умови. Якщо б людина адаптувалася до зовнiшнiх умов, гнучко змiнюючи свою природу, подiбно до тварини, то була б здатною до життя тшьки за певних умов, до яких вона розвинула спещальну адаптацiю, вона досягла б глухого кута сощалiзацп, що е долею будь-якого тваринного виду, тобто зупинки кторп. Якщо б, з шшого боку, людина могла адаптуватися до умх вимог не роблячи спротив тим, що противнi 11 природ^ вона нiколи б не мала будь-яко1 кторп взагалi" [5, с. 26].
Е. Фромм надавав великого значення проблемi людсько1 деструктивностi. З позицп всебiчно обгрунтовано1 антропологiчноl концепцп вiн критикував вiдому тезу: агресивна поведiнка людини мае фiлогенетичнi кореш, вона запрограмована в людинi, пов'язана iз вродженим iнстинктом. Така начебто природа людини, тут шчого не поробиш. На думку ж Е. Фромма, виникнення людсько1 деструктивностi стосуеться швидше iсторil, нiж передiсторil. "У тм-то й справа, - писав вш, - що людина вiдрiзняеться вiд тварини саме тим, що вона вбивця" [6, с. 8].
Величезну методологiчну цiннiсть мае розтзнання Е. Фроммом "доброякiсноl" та "злояккно!" агресивностi. Перша почасти належить свiтовi людських iнстинктiв, друга корiниться в людському характерi, в людських пристрастях, якими керують спонукання зовсiм не природно1, а екзистенцiйноl якостi [6, с. 10]. Детальшше про це йтиметься нижче.
Е. Фромм вважав, що життя позначене особливою динамжою: людина, особисткть повинна зростати, проявити себе, прожити свое життя. Якщо ця тенденщя стримуеться, то енерпя, спрямована на життя, розпадаеться та перетворюеться на руйшвну. 1накше кажучи, прагнення до
48
життя та потяг до руйнування пов'язаш зворотною залежнiстю: чим сильнiше виявляеться прагнення до життя, тим повшше реалiзуеться життя, тим слабкiшi руйшвт сили [6, с. 11].
Отже, погляди представниюв сучасних найпоширенiших фшософських напрямiв, переконують у тому, що спостерiгаеться значний прогрес у вивченш проблем людини, особистостi, демонструеться широке та рiзноманiтне бачення цих проблем i шляхiв 1х вирiшення. Водночас багатомаштшсть пiдходiв, наявнiсть низки учень про людину, 1х претензп на самодостатшсть пiд час вирiшення сучасних проблем особистост не призводять до радикальних позитивних змiн в особисткному суспiльному розвитку.
Особистiсть - це едшсть соцiального та iндивiдуального, суть 11 кнування [1, с. 273]. Вона являе собою цшкну, iндивiдуалiзовану систему соцiально значущих властивостей людини (штереЫв, потреб, здiбностей), котрi формуються пiд час становлення конкретно-iсторичних видiв дiяльностi вiдповiдно до умов життя суспшьства. Пiд час практично1 дiяльностi людини соцiальне та духовне поеднуються, вiдбуваеться самореалiзацiя та самоутвердження особистоста, 11 соцiалiзацiя, що водночас е 11 iндивiдуалiзацiею, iндивiдуальною формою привласнення нею суспiльних вiдносин. Розвиток особистоста, розкриття 11 iндивiдуальностi - це розвиток загальносуспшьного в iндивiдуальному i через нього зростання багатства та розма1ття 11 духовного свiту, розвиток шщативи i творчих здiбностей. Особисткть реалiзуе себе лише поруч з шшою особистiстю у процесi спшьно! дiяльностi. Глибина та масштаб 11, мiра самореалiзацil людини, а також те, наскшьки збiгаються 11 штереси з iнтересами iнших особистостей i суспiльства, визначають рiвень розвитку особистоста. Отже, iндивiдуалiзацiя перетворюеться на фактор усебiчного розвитку особистостi. Суспiльство може сприяти цьому, але саме воно здатне розвиватися лише за умови наявностi реальних можливостей, свободи вибору, коли особисткть е одночасно й законодавцем, i виконавцем, i творцем суспшьства. Ввдсутшсть таких умов неминуче призводить до стагнацп суспiльства, одж^чного розвитку певного рiзновиду людсько1 дiяльностi (бюрократизацiя, мiлiтаризацiя, професiйний кретинiзм тощо), що загрожуе людинi втратою можливост бути особистiстю.
Формування особистостi визначаеться кторично певною системою суспiльних ввдносин, культурою певно1 епохи, яку вона поступово опановуе тд час суспшьно! життедiяльностi. В. Нестеренко зазначае, що виршальною умовою iндивiдуалiзацil людини е "...11 соцiалiзацiя -залучення людини до сощального шляхом прийняття в себе й перетворення на свш життевий свiт, вiдповiдно до можливостей i вимог iндивiдуальних рис, здобутюв соцiального досвiду в найширшому його розумшт". Звичайно, в реальному житл соцiальне та природно-неповторне взаемодiють у людиш з перших днiв 11 життя, а, можливо, ще й рашше. Але, як засвiдчують i науковий аналiз, i практичне життя, шдиввдуальшсть не дана людинi ввд природи, а задана 1й самим способом 11 буття - сощальним. "Саме соцiалiзацiя, здiйснювана через наслвдування, навiювання, через дiю вск1 системи виховання та освiти, - саме соцiалiзацiя уможливлюе iндивiдуалiзацiю" [7, с. 242].
Пошук сутнiсних характеристик явища i його понятiйно-категорiальне визначення е, як ввдомо, найважливiшою умовою, складовою частиною i метою наукового аналiзу цього явища. Одночасно це - найскладшший компонент у будь-якому науковому дослвдженш. Така складнiсть зумовлена, зокрема, багатозначшстю практично всiх суспiльних явищ та процесiв. А це вимагае вiд дослiдника певного, кажучи словами В. Соловйова, "отвлеченного начала" в розгортанш теоретично! моделi об'екта дослвдження. Але не тiльки. Саме "отвлеченное начало" мае бути достатшм для Грунтовного розгортання теоретичних обгрунтувань. Ращональшсть цих думок особливо пiдтверджуеться на прикладi самореалiзацil особистостi. Як пише один iз дослiдникiв вказаного феномена шмецький фiлософ Г. Кох, поняття самореалiзацil може означати все i нiчого. Тому його вживають в одному випадку для позначення цшкно1 особистостi, в другому - щоб показати лише окремi аспекти процесу 11 життедiяльностi, в третьому - з метою виокремлення iндивiдуальностi особистоста [8, с. 1283].
49
Висновки. Сощальне виступае важливою складовою особисткного буття людини як неввд'емного чинника суспшьного життя. Це означае, що соцiальне icHye не поза шдиввдами, а мiж ними, в них самих. К. Поппер, критикуючи сощальний радикалiзм, спрямований на повну замшу сощальжи системи, пише, що "маляр i ri, хто cпiвпрацюe з ним, а також ri шститути, якi забезпечують ïхнe життя, ïx мрiï та плани про кращий cвiт, норми ïx приcтойноcтi та моралi - все це cкладовi cоцiальноï системи, яку треба змити. Якщо вони cправдi мають намiр очистити полотно, то ш доведеться знищити заразом себе i cвоï yтопiчнi плани" [9, с. 189], бо своервдшсть новоï картини сощальжи системи, якою бачать ïï новi автори, е певною мiрою результатом тieï ж системи, яку вони хочуть перебудувати. Соцiальне, що кнуе лише завдяки iндивiдyальномy як формi свого буття, задае шдиввдуальному колу межi cоцiально окреслених можливостей поведiнки. Воно зумовлюе загальну спрямовашсть розвитку iндивiдiв, а також детермшуе cтyпiнь, мiрy прояву та реалiзацiï iндивiдом багатоманiтниx здiбноcтей, потреб, знань, умшь, навичок тощо, тобто вЫх cyтнicниx сил оcобиcтоcтi. В цьому полягае його функщя стосовно шдиввдуального.
Однак людина як "шдиввдуальна суспшьна ктота" вибiрково ставиться до зовшшнього впливу. Ця вибiрковicть, певний споЫб ставлення до зовнiшнього, i е концентрованим втiленням того неповторного, одиничного в оcобиcтоcтi, яке перетворюе сощальш можливоcтi, поданi ззовнi. Вибiрковicть зумовлена, по-перше, iндивiдyальними межами буття людини i залежним вiд цього освоенням cycпiльниx вiдноcин та, по-друге, формою освоення оcобиcтicтю цих вiдноcин, яю вираженi вiдповiдними ознаками iндивiдyальноcтi. Отже, шдиввдуальне та cоцiальне в особистоста можуть бути зрозyмiлi як едшсть та протилежнicть форми i змкту. Вони е сторонами оcновноï суперечливоста оcобиcтоcтi на рiвнi iндивiдyальноcтi: мiж cоцiальним змicтом оcобиcтоcтi та шдиввдуальною формою освоення та реалiзацiï цього змкту. Як справедливо пiдкреcлюe Г. ДЫгенський, аналiз притаманного cyчаcнiй людиш cпiввiдношення cоцiальноcтi та iндивiдyальноcтi змш би слугувати ключем для розумшня ïï суб'ективного cвiтy [10, с. 39]. На нашу думку, такий шдхвд мае свое цшковите виправдання i в аналiзовi процесу становлення оcобиcтоcтi.
1. Сощальна фiлософiя: короткий енциклопедичний словник / [за заг. ред. В. П. Андрущенка, М. I. Горлача та т]; [Текст]. — К.: Харюв: Рубжон, 1997. — С. 272-279. 2. Бердяев Н. А. О назначении человека /Николай Александрович Бердяев. — М.: Республика, 1993. — 383 с. 3. Фромм Э. Психоанализ и этика / Эрих Фромм. — М., 1993. — С. 11. 4. Гуревич П. Величие и ограниченность самого Фромма / Павел Гуревич. — Режим доступу : [http://www.infoliolib.info/psih/ fromm/frommO 1.html]. 5. Фромм Э. Человек для себя. Иметь или быть? / Эрих Фромм. — Минск, 1997. — С. 26. 6. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности / Эрих Фромм. — М., 1994. — С. 8-11. 7. Нестеренко В. Г. Вступ до фтософп: онтологiя людини / Владислав Григорович Нестеренко. — К., 1995. — С. 242. 8. Koch H. Karl Marx und die "Selbstverwirklichunq des individuums " // Einheit. — Berlin, 1973. — № 11. — S. 1283. 9. Поппер К. Вiдкрите сустльство та його вороги / Карл Поппер. — К. : Основи, 1994. Т. 1. — С. 189. 10. Дилигенский Г. Г. В защиту человеческой индивидуальности / Г. Г. Дилигенский //Вопросы философии. — 1990. — № 3. — С. 39.
50
