CC BY
347
L
ORCID 0000-0001-9692-9276
Семешхш 1гор Вiкторович,
кандидат юридичних наук,
асистент кафедри теорп держави i права,
Нацональний юридичний унверситет
iменi Ярослава Мудрого,
Украна, м. Харш
e-mail: igsemenihin2009@yandex.ru
УДК 340.143
ПРАВОВА ДОКТРИНА: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ, СТРУКТУРА
Стаття присвячена визначенню природи правово'г доктрини, з'ясуванню iii суттсних ознак i структури, мкця в систем1 джерел права, встановленню й загальнш характеристик умов набуття нею значення форми права, формулюванню на цш пiдставi загальнотеоретичного поняття «правова доктрина».
Ключовi слова: правова доктрина; юридична наука; практика цитування; джерело права; правова система.
Семенихин И. В., кандидат юридических наук, ассистент кафедры теории государства и права, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail : igsemenihin2009@yandex.ru ; ORCID 0000-0001-9692-9276
Правовая доктрина: понятие, признаки, структура
Статья посвящена раскрытию природы правовой доктрины, определению ее признаков, структуры, содержания и места в системе источников права, установлению и общей характеристике условий обретения ею значения формы права, формулированию на этой основе общетеоретического понятия «правовая доктрина».
Ключевые слова: правовая доктрина; юридическая наука; практика цитирования; источник права; правовая система.
Постановка проблемы. Представники вггчизняного i заруб!жного пол!-тикуму, науково-експертного середовища неодноразово акцентували увагу на незадовшьнш якост акпв, що приймаються суб'ектами нормотворчост та органами судово! влади. У зв'язку з цим наголошуеться на важливост й необ-хвдност наукового (доктринального) забезпечення юрисдикцшно! д!яльност Конституцшного Суду Укра!ни, шших оргашв державно! влади та мюцевого самоврядування. Узагальнюючи росшський досвщ, C. Б. Поляков змушений констатувати, що законодавство здебшьшого не ввдповщае вимогам i нормам юридично! техшки, а чимало акив правозастосування виноситься юристами, як
очевидно не знають, що таке елементи правовщносин, юридичш факти, стадп правозастосовчо'1 дiяльностi, обгрунтовашсть та законнiсть правозастосовного акта. На його думку, проблема полягае не у незадовГльнш якостi понятшно-ка-тегорiального апарату, а у ненауковостi, обивательському рГвш правотворчо'1 та правозастосовно'1 дiяльностi [5, с. 415]. Мiркування правника доволi акту-альнi, ïx можна спроектувати й вГтчизняну правову систему. З одного боку, у правознавщв немае сумнiвiв, що правова доктрина мае вщгравати важливу роль у правовому жита сусшльства, активно впливати на процеси формування права i правореалiзацГí. А з другого, - цей феномен залишаеться малодослГ-дженим у вгтчизнянгй юридичнш лгтератург, що зумовлюе актуальшсть i свое-часшсть наукових розвГдок у цГй предметнш галузГ.
Метою cmammi е розкриття юридично'1 природи правово'1 доктрини, визна-чення основних ознак, встановлення основних форм ïï об'ективацп та впливу на функщонування правово'1' системи.
ÂHanÏ3 остантх до^джень i публжащй. Правова доктрина дослщжу-валася у працях таких вГтчизняних i зарубГжних авторГв, як С. В. БатурГна (S. Baturina), М. Ван Хоук (M. Van Hoecke), Г. Дж. Берман (H. Berman), Р. ДавГд (R. David), G. П. бвграфова (Y. Yevgrafova), М. Ю. бмелш (M. Emelin), О. О. Зозуля (O. Zozulia), М. В. КармалГта (M. Karmalita), С. I. Максимов (S. Maksymov), М. G. Мочульська (M. Mochul's'ka), Т. М. ПряхГна (T. Priakhina), Ф. Чезайро (F. Shecaira) та Гн.
Виклад основного Mamepiany. Правова доктрина е продуктом науко-во'1 дГяльностГ, своерГдним пГдсумком пГзнання державно-правово'1 дГйсностГ в конкретний Гсторичний перГод. Погоджуемось з С. I. Максимовим у тому, що найбГльш концентровано прояв практично!" функцп юридично'1 науки, яка полягае у сприянш розвитку i вдосконалення права, проявляеться у право-вГй доктринГ як такому феноменов^ що максимально ефективно поеднуе нау-ковГ розробки з практикою створення й застосування права, враховуючи при цьому як контекст правово'1 культури, так i вплив основних чинникГв розвитку сусшльства [4, с. 34]. Правова доктрина створюеться в результат проведення фундаментальних наукових дослГджень, що пов'язаш з глибоким i всебГчним аналГзом сутностГ державно-правових явищ i процесГв, з'ясуванням закономГр-ностей ïx виникнення й розвитку. Це е основною причиною ïï високого авторитету, передумовою для лептимацп доктринальних положень у правосвГдомостГ правниюв i, як наслГдок, - сприйняття юридичною практикою. Йдеться про ввдображеш в узагальненГй теоретичнГй формГ юридичнГ знання: категорп i поняття, теорп, концепцп, що вГдбивають закономГрностГ й логГку правово'1 матери i служать формами вираження змГстово'1 частини правово'1 доктрини, яка безпосередньо оформлюеться у виглядГ наукових праць з питань права -монографш, наукових статей, коментарГв законодавства тощо.
Правова доктрина мае вищий авторитет, шж юридична наука, та включае найбГльш цГннГ для суспГльства розробки, якГ сприяють сталому розвитку державних i правових шститутГв. Загальнозначущий характер правово'1 доктрини проявляеться у тому, що, з одного боку, вона формуеться вщповщно до
вдейно-ментальних особливостей правово! системи, ввдображае нащональш правов! традицп, а з шшого, — ввдображае потреби сощально-економ!чного, пол^ико-правового розвитку конкретно! держави та !! правово! системи, про-понуе конкретш шляхи виршення проблем, що виникають у процес розвитку останшх. Правова доктрина не ильки статично ввддзеркалюе державно-пра-вову дшсшсть, формуючи знання про право та його реал!защю. I! функщя не зводиться виключно до ттерпретацп та систематизацп позитивного права, хоча саме у цьому полягае ключова функщя правово! доктрини. Вона також мае прескриптивний характер, позаяк мктить бачення права яким воно мае бути, тобто його уявний вдеальний образ, обгрунтовуе необхвдшсть ! дощльшсть закршлення норм права, формування нових галузей та шсти-туив права, !х удосконалення чи реформування. Вважливою складовою правово! доктрини е ощночно-прогностичний компонент, що мктить програмш положення рекомендац!йно-ор!ентуючого характеру ! ставовить результат критичного анал!зу практики державо- ! правотворення. Це питання спещ-ально вивчалося професором М. Ван Хоуком, який дослвджував взаемозв'я-зок систематизацп, тлумачення права ! правово! доктрини. З позицГ! цього дослвдника, систематизащя передбачае ! включае штерпретащю юридичних припис!в, принцишв, понять, юридичних конструкцш тощо, як! системати-зуються. Разом з тим штерпретащя неможлива без певно! концептуально! основи, яка водночас е необхщним шдГрунтям будь-яко! правово! норми, так само як ! правово! аргументац!!. Ця основа формуеться правовою доктриною. Створенню Французького цившьного кодексу та Шмецького цившьного уложення передувала багатовжова «шдготовча робота» правово! доктрини. Так, сформована нею концептуальна основа матер!ал!зувалася у позитивному прав! ! стала шдГрунтям нових систематизацш. Отже, кнують д!алектичш вщносини, або, точшше, рух по сшрал! (spiral movement), м!ж правовою доктриною ! правом, м!ж описом (!нтерпретац!ею) ! законодавчим оформленням юридичних норм та !х систематизащею [10, с. 197].
Правова доктрина виступае необхщним штелектуальним шдГрунтям профес!йного юридичного мислення та правосв!домост! юрист!в, чим забез-печуеться результативне функц!онування нормотворчо!, правозастосовно!, правотлумачно! практики. За !! допомогою зд!йснюеться перех!д вироблених юридичною наукою понять, принцип!в, конструкц!й, без яких неможливе розу-мшня й ефективне використання правових шститупв, у сферу нормативних настанов св!домост! юрист!в. Це дозволяе правов!й доктрин! через профес!йну д!яльн!сть останн!х активно впливати на вс! складники правово! системи.
Правова доктрина як практично зор!ентований комплекс наукових знань про право мае складну багатор!вневу структуру, елементи кожного р!вня яко! вщр!зняються за р!внем абстрактност ! мають р!зний стушнь узагальнення. Це, по-перше, часткова правова доктрина - р!вень галузевих доктринальних розро-бок, у яких Грунтовно досл!джуються певн! галуз! права: вивчаеться !х природа, особливост! формування, тенденц!! розвитку, вдосконалюеться понят!йно-кате-гор!альний апарат. У межах галузевих правових доктрин розробляються док-
трини шдгалузей та шститупв права. 1х формування, як i вщповщних галузей права, обумовлене потребами правового регулювання у певнш сферi суспiльних вiдносин. Як правило, виникнення галузево'1 правово'1 доктрини за часом пере-дуе формуванню вщповщно'1 галузi права. Так, виокремленню трудового права з цившьного передували тривалi дискусп правознавцiв щодо iснування у новш галузi власного предмета i методу правового регулювання. У шдсумку розме-жування цивiльного i трудового права законодавцем сталося тод^ коли в юридичнш сшльнот було досягнуто згоди з цього приводу, а вщповщна щея набула доктринального характеру. Завдяки прогностичним дослвдженням, пропозищям юридично'1 науки та участi науковщв у правотворчiй дiяльностi сформувалися таю новi галузi права, як еколопчне, комунальне, кооперативне та iн. По-друге, на основi систематизацп галузевих доктринальних розробок, ïx рефлексп та уза-гальнення формуеться загальна правова доктрина, положення яко'1 сформульо-ванi у абстрактнш, найзагальнiшiй формi. IÏ стрижневим елементом е вчення про джерела права та тлумачення правових норм. На думку М. Ван Хоука, саме це лежить в основi парадигми правово'1 доктрини, до яко'1 вш також вщ-носить теорш аргументацй. Остання включае всi прийнят стратеги (пiдxоди) юридично'1 аргументацй, наприклад, посилання юрисдикцшними органами на судовi рiшення, працi визнаних авторiв, джерела права зарубiжниx правових систем, неюридичш джерела (релiгiйнi, полiтичнi) тощо, а також аргумента-цiю (у т. ч. оцшки й судження) самих правознавщв. Теорiя аргументацй' визна-чае, яю види аргументiв, якi аргументацшш стратегй' можна використовувати для юридичного обгрунтування, наприклад, судових рiшень [10, с. 197-198]. Отже, загальна правова доктрина розробляе й обгрунтовуе певш юридико-шз-навальш форми тлумачення права i його джерел, визначае сшввщношення мiж ними та пiдxоди (порядок) до застосування. За допомогою цих форм лопчно впорядковуеться нормативно-правовий матерiал чинного права. Це дозволяе подати його виглядi цiлiсноï i внутршньо узгоджено1 моделi, що важливо як з точки зору його належного розумшня, так i практичного застосування та удо-сконалення. Мiж ввдповщними структурними елементами (рiвнями) правово1 доктрини юнуе тiсний взаемозв'язок. Галузевi доктрини використовують аргу-менти загально1 правово1 доктрини, яка, у свою чергу, спираеться на доробки галузевих юридичних наук, аналiзуе й узагальнюе ix.
Процес формування правово1 доктрини та ÏT складникiв е тривалим, багатоетапним i починаеться, як привило, з висунення оригшальних автор-ських поглядiв (iдей, гiпотез) на певнi явища державно-правово1 дiйсностi або з обгрунтування нових пiдxодiв до розв'язання актуальних проблем юридично'1' практики. У проце^ науково']" дискусй', яка може тривати роками на сторшках журналiв, наукових конференцiяx, «круглих столах» тощо, науковi iдеï удосконалюються i оформлюються, розробляються ефективш способи та мехашзми ix впровадження в практику сусшльного i державного життя. Це може супроводжуватись появою нового напряму в юридичнш наущ або формуванням науково']" правничо']" школи. Тому правова доктрина - це не просто сукупшсть поглядiв окремих учених, а до певно'1' мiри продукт ïx сшльно'1
штелектуально'1 творчость У результат створюеться цiлiсне, концептуально та методолопчно, логiчно узгоджене вчення (знання) про право, його галузi та шститути, яке певною мiрою редуковане до внутршньо несуперечливого ядра [4, с. 35]. У силу свое! переконливост1, лог1чног обГрунтованост1, нау-ково1 1стинност1 воно отримуе шдтримку i загальне визнання правниыв, що е необхвдною умовою для набуття науковими положеннями ознак док-тринальностi й ïx подальшого втiлення на практищ. Щербанюк О. слушно зазначае, що особливо ввдповщальним для вчениx-правознавцiв е професшна позицiя, заявлена науковцем або колективом авторiв на власну доктринальну теорш у певному напрямi (галуз^ знань. Далеко не всiм дослщникам вдаеться досягти такого визнання, оскшьки правознавець не створюе математичну формулу для пояснення якогось складного фiзичного явища. Тому в юридичних науках результатом досягнення теоретичних знань доктринального характеру е глибина i доказовють у висновках щодо правових явищ, обгрунтовашсть правових iдей i тенденцiй об'ективного шзнання реальностi [8, с. 201]. СвЬ товий досвiд державо- i правотворення свщчить, що фаxiвцi, беручи участь у розробщ проектiв нормативно-правових акив, пiдготовцi експертних висновкiв на запити з конкретних питань застосування права юрисдикцш-ними органами, використовують, як правило, науковi положення, як асо-цiюються з поглядом бшьшосп, що у заxiднiй юриспруденцп позначаеться такими поняттями як «домшуючий погляд» (нiм. - herrschende Meinung), «доктрина бшьшостЬ» (англ. - the doctrine of the majority). Суди, звертаючись до правово'1 доктрини, у сво1х рiшенняx використовують такi конструкций «за загальним доктринальним шдходом», «вiдповiдно до усталено'1 в юридичнiй лiтературi думки», «зпдно з визнаними пiдxодами у юридичнш науцi» тощо. Своерiдним шдсумком складного процесу формування правово'1 доктрини е штегращя доктринальних положень до текспв законiв чи результатiв судо-во'1 нормотворчостi. Реалiзацiя цих акив служить водночас також емпiричним матерiалом для розробки нових або змши iснуючиx наукових концепцiй i тео-рiй. Такi унiверсальнi вчення, як концепщя подiлу влади, верховенства права, теорiя природного права тощо, стають складником правово'1 доктрини як еле-мента правово'1 системи в результат ïx творчо'1 iнтерпретацiï з урахуванням нащональних iсторичниx, економiчниx, соцiально-культурниx особливостей та актуальних потреб правового регулювання сусшльних вiдносин.
Слiд визнати, що закршлення доктринальних положень на законодавчому рiвнi (чи ввдтворення доктринальних положень у змкт iншиx формальних джерел) хоча i сввдчить про визнання практично!" цiнностi правово'1 доктрини на офщшному рiвнi, проте не означае набуття нею юридично'1 сили, загально'1 обов'язковостi, тобто таке визнання не робить ïï формально-юридичним дже-релом права. У цьому разi фактичним джерелом права, що буде використову-ватися правозастосовними органами, стане закон чи судовий прецедент, а не правова доктрина (доктринальш пращ тих чи шших учених як форма ïï об'ек-тивiзацiï). У зв'язку з цим видаеться непереконливою позищя тих дослщни-кiв правово'1 доктрини, яы, ймовiрно, намагаючись пiдкреслити значушдсть
i новизну власних розввдок, визначають доктрину як первинне джерело права, що «знаходиться на вершиш юридично'1 шрамщи джерел права» [1, с. 45-47]. Суперечливою е позищя М. Ю. бмелша. Вш стверджуе, i з цим слщ пого-дитись, що сутнiсними ознаками правово'1 доктрини е авторитетнiсть i пере-конливiсть. Це вiдрiзняе доктрину вщ iншиx джерел права, «регулятивш властивостi яких пiдтримуються примусом». Разом з тим автор визначае пра-вову доктрину як «систему теоретичних та науково обгрунтованих положень про право, яы мають переконливу силу та прикладне значення, санкцюноват законодавцем або правозастосовцем» (курсив наш - I. С.) [3, с. 11]. Схоже за змютом визначення поняття доктрини пропонуе Н. 6. Садохша: «Це — створеш науковими школами положення загального характеру, що отримали тдтримку з боку держави (курсив наш - I. С.) i використовуються в право-застосовнш дiяльностi в обгрунтування ршень, як приймаються» [7, с. 15]. У цьому контекст бшьш виваженим i обгрунтованим видаеться визначення доктрини, запропоноване Р. В. Пузжовим: «Правова доктрина — це створена юридичною наукою система поглядiв на проблеми правового регулювання сусшльних ввдносин, яка виражена у формi принцишв, презумпцш, аксюм, що е моделлю позитивного права, визначае прюритетш напрями, закономiрностi й тенденцп розвитку законодавства, незалежно в1д факту фжсацй ïï положень у будь-якому документа» (курсив наш - I. С.) [6, с. 73].
З моменту виникнення у правовому житт сусшльства правова доктрина орiентована на виршення практичних завдань у юридичнш цариш, тобто мае практично значущий характер. IÏ поява припадае на перюд юнування Ста-родавнього Риму й обумовлена необхщшстю задоволення потреб юридично'1 практики в усуненш суперечностей, подоланш прогалин у позитивному прав^ в належнiй систематизации лопчному впорядкуваннi й у передачi досвщу, нако-пиченого в процесi нормотворчо1 й правозастосовно1 дiяльностi, в його кри-тичнiй оцiнцi й подальшому збагаченнi. При розглядi спiрниx питань суд або iншi учасники судового процесу зверталися до визнаних юриспв з проханням надати консультацп щодо належного застосування права. Останнi глибоко проникали в суть виршуваних справ i, спираючись на джерела чинного римського права, здшснювали правову оцшку рiзноманiтниx фактiв, подiй i явищ, якi зустрiчалися у практищ. Надаючи науково-практичнi висновки, знавцi права штерпретували юридичнi приписи вiдповiдно до вимог справедливости а якщо зустрiчалися з колiзiями норм права або неточшстю (неоднозначнiстю) ïx фор-мулювань, то iнодi змiнювали змiст правово1 норми. У результатi тако1 дiяль-ностi нерiдко створювалися новi положення (правила, принципи), яы в силу визнання i поваги до ïx авторiв набували авторитетности близько'1 до обов'яз-ковостi. Поступово з'являються цт збiрники вiдповiдей вiдомиx юристiв, яы de facto використовувались суддями при здшсненш судочинства. 1з прийнят-тям у 426 рощ н. е. закону про обов'язкове використання поглядiв найбшьш авторитетних юриспв (Папiнiан, Гай, Павел, Ульшан, Модестiн), що визначив порядок ïx застосування, правова доктрина внаслвдок ïï офщшного санкцiону-вання набула значення обов'язкового джерела права.
Правова доктрина ктотно вплинула на формування романо-германського права, у тому числ на рецепщю римського права. У середньовiчниx европей-ських ушверситетах уперше було усввдомлено i втiлено в життя щею ново1 системи суспiльноï оргашзацп, в основi яко1 лежить право як засiб забезпечення порядку та розвитку сусшльства. Ученi-юристи (глосатори та постглосатори), займаючись дослщженням i пристосуванням римського права як найкращого, едино мислимого на той час права до умов Середньовiччя, формують ушвер-ситетську правову доктрину, яка тривалий час мала ушверсальний, наднащо-нальний (загальноевропейський) характер. Глоси - результати творчо1 обробки вщнайдених римських тексив (кодекс Юстишана) - були основною формою об'ективацп правово'1' доктрини, що упродовж тривалого часу мала значення провщного джерела права. У цей час створюються дiевi канали впливу доктрини на юридичну практику. Знавщ римського права залучались монархами, мкцевими феодалами до виршення сшрних питань публiчного i приватного права як радники, третейсьы суддi. Згодом суддiвський корпус став повнiстю комплектуватися з професшних юристiв, що отримали ушверситетську освiту. Практикувалося також передавання юридичних справ до юридичних факульте-^в, де створювались спецiальнi комiсiï з провiдниx професорiв права. У процесi вирiшення юридичних питань правознавщ нерiдко формулювали суперечливi висновки, що спричинило виникнення шституту communis doctorum opinio — спiльний погляд учених на певне правове питання. У багатьох крашах дiяли норми, яы зобов'язували суддiв слiдувати цьому погляду, що е свщченням оф^ цшного визнання правово'1' доктрини джерелом права.
У зв'язку з утвердженням у бврош впродовж XVII-XVIII столiть нащональних держав, посиленням державно']" влади, що спричинило централiзацiю нормотворчо']" дiяльностi владними суб'ектами, вiдбуваеться нацiоналiзацiя юридично']" освiти i науки, а ввдтак i правово'1' доктрини. Як наслвдок - правова доктрина втрачае статус ушверсального транснацiонального джерела права i поступаеться мкцем закону. За сучасних умов лише в окремих кра1-нах мусульманського права, де клам проголошено офiцiйною релiгiею, правова доктрина (вджма) - сшльна думка провiдниx iсламськиx правознавцiв з питань, не врегульованих у прямш формi священних текстiв Корану та суни, - е обов'язковим джерелом права. У деяких з них на офщшному рiвнi закршлено норми, ввдповвдно до яких за наявносп прогалин у законодавствi суддi мають застосовувати висновки певно1 школи мусульманського права (мазхабу). 1нколи наводиться список конкретних праць знавщв мусульманського права, на яы можна посилатися. Коран i суна насамперед е вдеолопч-ною основою, вдейно-теоретичною базою мусульманського права. Тому суддi звертаються безпосередньо не до цих джерел, яких вони не уповноважеш i не зобов'язаш тлумачити, а до написаних у рiзнi перюди авторитетними юристами, вченими-богословами книг, що мктять таке тлумачення. Мусуль-мансько-правова доктрина також е вагомим правотвiрним чинником, позаяк визначае змкт та вдейну спрямованiсть законодавства цих кра1н.
У сучасних правових системах романо-германського та англо-американ-ського права правова доктрина - неввд'емний, хоча й ненормативний елемент мехашзму правового регулювання. Вона виконуе насамперед роль вдейного фундаменту й теоретичного стрижня нормотворчоси, сприяе правильному розумшню i застосуванню юридичних припи^в. Правова доктрина висту-пае сполучною ланкою мiж юридичними нормами та юристами-практиками. Результати нормотворчо'1 дiяльностi юрисдикцшних оргашв доходять до юрисив через «решето» штерпретацшно'1 дiяльностi науковцiв, якi не тшьки мовою доступних i зрозумших термiнiв з'ясовують i доводять до користувача змкт юридичних приписiв. У разi необxiдностi вони доповнюють, удоскона-люють, «очищують» ïx вiд рiзноманiтниx дефектiв - суперечностей, двоз-начност чи розпливчатостi формулювань у юридичних актах тощо. Суддi часто звертаються до науково-практичних коментарiв законодавчих акив, якi за природою е результатом доктринального тлумачення, що дозволяе сформувати ïx суддiвське уявлення у конкретних справах щодо правових явищ, правоввдносин, правового статусу суб'екив права тощо. У багатьох випадках офщшне тлумачення норм права Грунтуеться на висновках учених, тобто за змктом е доктринальним, а за формою вираження - офщшним. Значним е вплив правово'1 доктрини на нормотворчу дiяльнiсть, що пов'я-заний з розробкою понятiйно-категорiального апарату, яким користуеться законодавець, удосконаленням юридично'1 техшки, залученням науковщв до опрацювання проекив нормативно-правових акив (обгрунтування акту-альностi розробки таких акив, участь у складi робочих груп з ïx розробки, проведення науково-правових експертиз, порiвняльно-правовиx дослвджень вггчизняного i зарубiжного досвiду, обговорення проекив розроблених актiв тощо). Доктринальне обгрунтування проекту нормативно-правового акта значною мiрою впливае на позищю нормотворчого органу в питанш визначення змкту, своечасностi та доцiльностi його прийняття.
На правозастосування правова доктрина впливае у двох основних формах. По-перше, коли доктринальнi положення стають частиною правосввдомост суб'ектiв правозастосування у xодi вивчення ними наукових праць. У цьому разi йдеться про опосередкований вплив правово'1 доктрини на прийняття юристами юридично значущих ршень. По-друге, за умови неоднозначно'1 практики застосування норм права, наявност прогалин у законодавств^ колiзiйностi юридичних приписiв судовi органи використовують доктринальш положення (насамперед часткову правову доктрину) як засiб додатково'1 аргументацй", посилаючись у сво'1х рiшенняx на авторитетш працi юристiв. Це робить ïx правову позищю бшьш переконливою, лопчною й обгрунтованою. У такому разi правова доктрина виступае як переконливе (авторитетне) джерело права, але (за ввдсутноси офщшного санкцiонування) не е достатньою юридичною базою для винесення юридично значущих р!ш^ень. Така практика (citation practice) поширена в кра'1нах англосаксонського права, де суддi найчастiше звертаються до правово'1 доктрини при виршенш так званих складних справ (hard cases). Юристи вiльнi у використанш та цитуваннi наукових праць:
вони можуть звертатися до них, але не зобов'язаш цього робити. Часто суддi не наводять детальну аргументащю сформульованих науковцями положень (що, до реч^ може займати десятки сторшок), а коротко цитують зроблеш на основi викладених аргумента висновки визнаних авторiв. Проте нав^ь у цш сфер^ де суддi мають свободу вибору i фактично шчим не обмеженi, вони схильш дотримуватись певних неформальних правил, негласних конвенцш, що склалися в суддiвському середовищi. На думку Ф. Чезайро, це вщображае ïx формалктичш сxильностi [9, р. 92]. У зв'язку з цим у юридичнш л^ера-турi найчастiше згадуються т. з. авторитетш книги (books of authority) дванад-цяти видатних англшських юристiв (Гленвiлл, Бректон, Коук, Хейл, Хоукшс, Блекстоун та iн.), що витримали перевiрку часом i навггь сьогоднi нерiдко цитуються суддями. Окрiм цього, фактично в кожнiй галузi права iснуе декiлька праць, як правило, не бшьше трьох, що мають статус доктринальних. Ix автори зробили вагомий внесок у розвиток певних галузей (шститута) права i користуються глибокою повагою серед правниюв. Таю книги-«чемш-они», як ïx влучно називае О. Дубшчш, цитуються на виключнш (тшьки вони i шяы iншi) або прiоритетнiй основi [2]. Ix вiдмiнними ознаками е: а) фунда-ментальнiсть та енциклопедичшсть - автор намагаеться зазирнути до кожного «кутка» галузi права, що дослвджуеться, детально проаналiзувати найдрiбнiшi детали часто вдаеться до екскурсу в кторш й аналiзуюе, яким чином виршу-валась та чи шша правова проблема у рiзниx правопорядках; б) перюдичне перевидання в оновленому та актуалiзованому варiантi авторськими колек-тивами, як правило, з числа учшв оригiнального автора, його послвдовниыв або однодумцiв. Так, науковi доробки вщомого валлiйського автора Гленвiлла Вшьямса - представника науки кримiнального права - постшно цитуються Верховним Судом Канади. Усього нами було вщнайдено 91 ршення Суду, де мктяться посилання на працi цього юриста [11]. У вггчизнянш правовiй сис-темi немае таких традицiй, хоча, як видаеться, поширення подiбноï практики сприятиме шдвищенню авторитету судово'1 плки влади, а також стане важли-вим стимулом для само'1 юридично'1 науки i ï"ï представникiв.
Висновки. Правову доктрину можна визначити як зумовлену характером правово'1 культури сусшльства цШсну i лопчно узгоджену сукупшсть визнаних юридичною (насамперед академiчною) сшльнотою iдей та наукових поглядiв на право, що е основою професшно'1 правосвщомоси i концептуальним пiд-Грунтям нормотворчо'1, правозастосовно'1, правотлумачно'1 дiяльностi. Доктрина е невщ'емною складовою частиною будь-яко'1 розвинуто'1 правово'1 системи, де сформований клас професшних юриста, створений комплекс спещальних правових текста, кнують вщдиференцшоваш вiд iншиx сфер сусшльно'1 дiяльностi професiйнi юридичнi практики. Разом з тим стушнь i форми впливу правово'1 доктрини на правове життя сусшльства залежать вщ стану розвитку правово'1 системи, наявних правових традицш, характеру системи джерел права. У бшь-шостi сучасних правових систем правова доктрина мае значення авторитетного (переконливого) джерела права i використовуеться насамперед як додатковий засiб для обгрунтування юридично значущих ршень.
Список лггератури:
1. Васильев А. А. Правовая доктрина: вопросы теории и истории / А. А. Васильев. -Москва : Юрлитинформ, 2009. - 272 с.
2. Дубинчин А. Доктрина английского частного права: книги- «чемпионы» по основным разделам права [Электронный ресурс] / А. Дубинчин. - Режим доступа : http://media.wix.com/ Ugd/77d674_42ff22c99da04ef196a3cade65fd88e3.pdf.
3. Емелин М. Ю. Правовая доктрина в системе источников общего права: на основе анализа правовой системы Соединенных Штатов Америки : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Емелин Михаил Юрьевич; Пензенский гос. ун-т. - Пенза, 2015. - 201 с.
4. Максимов С. I. Правова доктрина: фшософсько-правовий тдхвд / С. I. Максимов // Право Украши. - 2013. - № 9. - С. 43-54.
5. Поляков С. Б. Юридическая наука, практика, политика / С. Б. Поляков // Lex russica. -2014. - № 4. - С. 413-420.
6. Пузиков Р. В. Юридическая доктрина в сфере правового регулирования (проблемы теории и практики) : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Пузиков Руслан Владимирович ; Тамбов. гос. ун-т. - Тамбов, 2003. - 213 c.
7. Садохина Н. Е. Развитие источников российского права в советский и постсоветский период : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Садохина Наталия Евгеньевна ; Тамбов. гос. ун-т. -Тамбов, 2005. - 186 с.
8. Щербанюк О. Правовi доктрини як фундамент розвитку юридично'1 науки / О. Щерба-нюк, О. Гршенко // Право Украши. - 2015. - № 9. - С. 201-203.
9. Shecaira F. Legal scholarship as a source of law : a thesis ... for the degree of doctor of philosophy / F. Shecaira ; McMaster University - Hamilton. - 2011. - 157 р.
10. Van Hoecke M. Legal doctrine in crisis: towards a European legal science / M. Van Hoecke, F. Ost // Legal Stidies. - 1998. - Vol. 12. - Р. 197-215.
11. За даними електронного реестру ршень Верховного Суду Канади [Електронний ресурс]. -Режим доступу : https://scc-csc.lexum.com/scc-csc/en/d/s/index.do?cont=+Glanville+Williams.
References:
1. Vasiliev, A. A. Pravovaja doktrina: voprosy teorii i istorii [The legal doctrine: theoretical and historical questions]. Moscow : Jurlitinform, 2009, 272 p. [in Russian].
2. Dubinchin, A. Doktrina anglijskogo chastnogo prava: knigi -«chempiony» po osnovnym razdelam prava [English doctrine of private law: books-champions in main areas of law ] Available at: http://media.wix.com/ugd/77d674_42ff22c99da04ef196a3cade65fd88e3.pdf [in Russian].
3. Emelin, M. Ju. Pravovaja doktrina v sisteme istochnikov obshhego prava: na osnove analiza pravovoj sistemy Soedinennyh Shtatov Ameriki [The legal doctrine in the system of legal sources of common law: based on analysis of the United States legal system]. Penza, 2015, 201 p. [in Russian].
4. Maksymov, S. I. Pravova doktryna: filosofs'ko-pravovyj pidkhid [Legal doctrine: philisophical and legal approach]. Pravo Ukrainy [Law of Ukraine], 2013, Is. 9, pp. 32-54. [in Ukrainian].
5. Poljakov, S. B. Juridicheskaja nauka, praktika, politika [Legal science, legal practice, state policy]. Lex russica, 2014, Is. 4, pp. 413-420 [in Russian].
6. Puzikov, R. V. Juridicheskaja doktrina v sfere pravovogo regulirovanija (problemy teorii i praktiki) [The legal doctrine in the sphere of legal regulations: theoretical and practical problems]. Tambov, 2003, 213 p. [in Russian].
7. Sadohina, N. E. Razvitie istochnikov rossijskogo prava v sovetskij i postsovetskij period [Evolution of legal sources of Russian law in Soviet and post-Soviet periods]. Tambov, 2005, 186 p. [in Russian].
8. Scherbaniuk, O. Pravovi doktryny iak fundament rozvytku iurydychnoi nauky [Legal doctrines as the foundation of legal science]. Pravo Ukrainy [Law of Ukraine], 2015, Is. 9, pp. 201-203 [in Ukrainian].
9. Shecaira, F. (2011). Legal scholarship as a source of law. Hamilton: McMaster University.
10. Van Hoecke, M. F. Ost (1998) Legal doctrine in crisis: towards a European legal science. Legal Stidies, 12, 197-215.
11. According to the electronic register of judgments of the Supreme Court of Canada, from https://scc-csc.lexum.com/scc-csc/en/d/s/index.do?cont=+Glanville+Williams.
Semenihin I. V., Candidate of Legal Sciences, The Department of Theory of State and Law, assistant, Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv.
e-mail : igsemenihin2009@yandex.ru ; ORCID 0000-0001-9692-9276
The legal doctrine: definition, features and structure
The conception of a «legal doctrine» is commonly used in domestic jurisprudence. At the same time, in legal science, particularly, in the theory of law, there are significant differences on awareness of the legal nature of a legal doctrine, determination of its concept and characteristics, the disclosure of its relationship and interaction with legal science, which predetermines the importance and timeliness of this research. Actuality of the working out of the legal doctrine is closely connected with the problem of determination of its place and role in the development of domestic law and legal system as a whole. It is important to determine the structure of a legal doctrine and establish the conditions under which scientific provisions acquire features peculiar to the doctrine and are used in various branches of state-legal practice. It is actual the determination of optimal approaches and forms of such its use as in lawmaking and enforcement of law so, in particular, in judicial practice. Works by S. Maksymov, R. Puzikov, F. Shecaira, M. Van Hoecke, A. Vasiliev, Y. Yevgrafova are noteworthy among modern scientists researching this problem.
A legal doctrine is the product of scientific activity, some kind of results of cognition of state-legal reality in a particular historical period. A legal doctrine is created as a result of carrying out of fundamental scientific researches connected with deep and a comprehensive analysis of the essence of the state-legal phenomena and processes and revealing of their objective laws of their appearance and development.
This is the main reason for its high authority, a prerequisite to legitimate doctrinal provisions in legal consciousness of jurists and, as a result, perception by legal practice. The main functions of a legal doctrine - the interpretation and systematization of law. It also has a prescriptive nature as law contains a vision how it should be that is, its imaginary ideal image, justifying the need and feasibility of consolidating the rule of law, the formation of new branches and institutions of law and their improvement or reformation. An important part of a legal doctrine is estimated and prognostic component that contains program provisions and is the result of a critical analysis of practices of state-and lawmaking. A legal doctrine being practically oriented as complex of scientific knowledge of law has a complex multilevel structure, elements of each level of this structure differ by level of abstraction and have different degrees of generalization.
This is firstly, partial legal doctrine - level of branch doctrinal elaborations in which thoroughly investigated certain areas of law: study their nature, peculiarities of formation, development trends and improved conceptual and categorical apparatus. Secondly, based on the systematization of branch doctrinal elaborations and their reflection and generalization it is formed general legal doctrine, the provisions of which are formulated in the abstract, most general form. Its core element is the doctrine on the sources of law and interpretation of legal rules and also argumentation theory. In modern legal systems of the Anglo-American law and Romano-Germanic law, as well as, in the domestic legal system, the legal doctrine - an integral part though non-normative element of the mechanism of legal regulation. It serves primarily as the ideological and theoretical foundation and theoretical core of rulemaking and promotes its correct understanding and application of legal orders.
On the basis of the determined features, the legal doctrine can be defined as, predetermined by the character of the legal culture of society, a complete and logically coordinated set of ideas recognized by the legal community and scientific views on law which is the basis of professional legal conscience and conceptual framework of rulemaking, enforcement of law and interpretation of law activity.
Keywords: legal doctrine ; legal science ; citation practice ; source of law ; legal system.
Hadiuwna do pedKomzii 20.02.2016 p.
