CC BY
45
В. І. Білошицький, здобувач
ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛЬНО-ВІЙСЬКОВИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ
Цивільно-військові відносини (ЦВВ) перебувають у центрі пізнавальної уваги дослідників практично з моменту набуття Україною державно-політичної незалежності. При цьому перші узагальнення з проблематики ЦВВ належали зарубіжним аналітикам. Дещо пізніше з’явились аналогічні напрацювання українських авторів.
Так, американський дослідник С. Олійник при аналізуванні проблем становлення ЦВВ ще у середині 90х рр. XX ст. указував на недоліки їх оптимізації1:
а) цивільні політичні установи в Україні є відносно стабільними, при цьому їхній рівень політичної культури низький. Більшості цивільних службовців в уряді та інших структурах влади бракує досвіду управління незалежною державою. Питання розподілу влади між трьома гілками в державі не налагоджено;
б) військові установи в Україні є слабкими через причини, подібні до тих, що пояснюють слабкість цивільних установ. Як цивільні структури, так і Збройні Сили є новими державними органами, які знаходяться у постійному процесі розвитку (у тому числі скорочення);
в) характер розмежування повноважень між військовим керівництвом та соціально-політичним середовищем в Україні є невизначеним. Виходячи з цього, потрібно точніше встановити тип та сферу формального цивільного контролю над військовими, а також з’ясувати неформальні відносини військовослужбовців з іншими суспільними групами, провідними політичними та економічними колами.
Аналітики Українського центру економічних і політичних досліджень (Центру Разумкова) у 2000 р. оцінили ефективність демократичного цивільного контролю в Україні за п’ятьма базовими критеріями. Ці критерії охоплювали не тільки право цивільної влади на отримання інформації та нагляд, а й відповідальність за визначення функцій і завдань силовим структурам, створення нормативно-правової бази забезпечення їх діяльності, визначення їх структури та чисельності, забезпечення необхідними ресурсами, розроблення довгострокових програм розвитку відповідно до потреб і можливостей держави, а також забезпечення правового та соціального захисту військовослужбовців і членів їх сімей2.
За результатами зазначеного дослідження експерти дійшли висновку про те, що «попри помітні здобутки, Україні ще не вдалося побудувати надійну систему цивільного контролю над воєнною сферою, з чітким розмежуванням повноважень між цивільними і військовими. Стан цивільного контролю... не можна визнати задовільним, оскільки порушується один з головних його принципів - відповідальність цивільних за рівень ефективності силових структур»3. Іншими словами, балансу цивільно-військових відносин в Україні не досягнуто. Нормативні вимоги щодо його забезпечення на той момент звучали як політичне побажання.
Останні узагальнення з приводу якості ЦВВ в Україні не надто відрізняються від висновків 2000 р. Досить послатися на матеріали парламентських слухань від 23 травня 2012 р. на тему «Про стан та перспективи розвитку Воєнної організації та сектору безпеки України».
Тогочасний голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони А. Гриценко відзначив такі недоліки національної оборонної сфери4:
стан Збройних Сил України, як і оборонно-промислового комплексу, характеризується глибокою депресією;
небезпечних масштабів набуває деградація військово-технічного потенціалу Збройних Сил;
повільно здійснюється реформування діяльності правоохоронних органів згідно з європейськими стандартами, призначених забезпечувати національну безпеку;
1 Політологія /за заг. ред. В. Ф. Смолянюка. - Вінниця : Нова книга, 2002. - С. 120.
2 Демократичний цивільний контроль над воєнною сферою в Україні: на шляху від форми до змісту. Аналітична доповідь Центру Разумкова //Нац. безпека і оборона. - 2000. - № 11. - С. 2-45.
3Мельник О. Оборонна реформа: певні успіхи, непевні перспективи / О. Мельник // Нац. безпека і оборона. - 2010. -
№ 4. - С. 45.
недостатньо враховується та обставина, що в українському суспільстві відбувається політична радикалізація, зростають екстремістські настрої, що може створювати реальну загрозу громадському спокою, державному суверенітету і територіальній цілісності України.
Одна з показових цитат А. Гриценка: «...якщо говорити про армію як найбільшу складову (Воєнної організації держави. - В. Б.), то у Сухопутних військах немає жодного боєздатного батальйону. У Повітряних Силах немає жодної повністю боєздатної ескадрильї. У Військово-Морських Силах немає жодного підрозділу кораблів, який міг би виконувати всі завдання за призначенням».
Учасники слухань визнали як справу надзвичайної державної ваги «радикальне поліпшення стану справ у сфері оборони і національної безпеки, зміну ставлення державних органів до розвитку Воєнної організації і безпекових структур держави, розробку і реалізацію їх прогнозної моделі на перспективу до 2023 року з тим, щоб якнайшвидше створити мобільні, оптимальні за чисельністю, професійно підготовлені, оснащені новітньою військовою технікою і озброєнням, всебічно забезпечені та соціально захищені Збройні Сили України і сучасний безпековий сектор, здатні забезпечити недоторканність кордонів України і дати відсіч можливому агресору, надійно захистити інтереси громадян і суспільства, національні інтереси нашої держави»5.
Як видно, ситуація в оборонній сфері України не поліпшується, оскільки не виконується один із базових принципів підтримання оптимального стану ЦВВ - практичне застосування принципу відповідальності цивільних за рівень ефективності силових структур, насамперед Збройних Сил України, на які відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.
