CC BY
29
ПОЛ1ТОЛОГ1Я
УДК 324
I. О. Полщук, доктор полгтачних наук, професор, О. А. Матета, кандидат полггичних наук, доцент
ПОЛ1ТИЧНА КУЛЬТУРА В УКРА1Н1: АВТОРИТАРНИЙ РЕФЛЕКС ЧИ ДЕМОКРАТИЧНИЙ ТРАНЗИТ
Розглянуто розвиток полтичноИ культури постсоц1ал1стично1 Украши. За умов, коли демократизащя стае пров1дною тенденщею свШовоЧ полтики, культура пол1-тичноИ влади визначаеться як один з найперспективтших компонент1в для вивчення полтичноИ культури суспыьства.
Ключовi слова: Украша, постсощал1стичне сустльство, культура полтичноИ влади, демократ1я, демократизащя, державне буд1вництво в УкраИт.
Численш помилки i невдачi на шляху реформування рiзних сфер життя сусшльства, високий рiвень невдоволення населенням дiями влади та опо-зицп, а також власною неспроможнiстю реально впливати на полiтичнi про-цеси гостро ставлять питання щодо необхiдностi дослщження стану политично! культури укра!нських громадян. Серед головних складових, що визначають природу политично! системи, проблема культури взаемодп мiж полiтичною владою та народними масами посiдае одне з чшьних мiсць. Цей аспект политично! культури е ключовим з огляду на те, що вш визначае якють здшсню-вано! политики, 11 демократичнiсть чи недемократичшсть.
Актуальтсть вивчення означено! проблеми полягае в тому, що шсля «помаранчево! революцп» укра!нський соцiум фактично опинився на роздо-р1жж м1ж авторитарним рефлексом та об' ективною необхiднiстю брати участь у демократичних змiнах ХХ1 ст. Аналiз усiх трансформацiй, як вщбуваються в Укра!нi, неможливий без урахування свiтових полiтико-культурних традицiй. Загальносвгговий контекст допомагае зрозумiти еталоннi норми, що утверди-лися в св^ових полiархiях, а розгляд укра!нсько! специфжи дозволяе © Полiщук I. О., Матета О. А., 2010 101
розглянути мюце Укра!ни у свгтовому политичному процесi та визначити !! реальнi перспективи в полiтичному транзита
Метою cmammi е дослщження тенденцш у становленнi поттично! куль-тури Укра!ни у свiтлi соцiально-економiчних та полтичних вимог сучасностi.
Проблема становления политично! культури в Укра!ш не залишае байду-жим жодного вичизняного полiтолога. Виходячи з того, що пiдгрунтям для стабшьно! демократ е розвинута полiтична культура громадян, багато до-слщниюв пов'язують процеси демократизаций в Укра!ш саме з цим феноменом. Серед них слiд видшити В. Полохало, М. Рябчука, А. Карася, В. Кременя, В. Степаненко, В. Баркова та ш. Вщомим укра!нським фахiвцем з питань громадянсько! культури е А. Колодiй. Статп та монографи цього автора роз-кривають теоретичнi погляди на сутшсть зазначених понять, а також стан i тенденци розвитку громадянського сустлъства i демократично! политично! культури в Укра!ш. Безпосередньо проблемою становлення политично! культури як важливо! умови демократично! трансформацп займаються С. Рябов, М. Логунова, О. Рудакевич, С. Рутар та iн. Процеси сощально! стратифжацп та маргiналiзацi! у перехвдних суспiлъствах стали об' ектом дослвдження таких авторiв, як G. Ходус, Ю. Бродецька, О. Кравченко, О. Атоян. Важливi проб-леми взаемоди мiж народом та политичною владою пiднiмаються в роботах укра!нських учених М. Михальченка, Д. Видрша, А. Адаменко, В. Бебика, М. Головатого, В. Ребкала, В. Веденеева, В. Матусевича, В. Ясинсько!, М. Ро-зумного, М. Кузьмiна. Соцюкультурну трансформацiю в Укра!нi неможливо розглядати, не спираючись на працi таких видатних зарубiжних теоретиков i практиков з питань полiтично! культури, як G. Вятра, П. Бурдье, Дж. Сарто-рi, Д. Грей, Д. Белла. Роботи цих авторiв е вагомим внеском у розроблення сучасних уявлень про поняття «политична культура» у захщних демократiях.
Протягом свого юнування людство переживае третiй етап культурного становлення, що мае назву постмодерну. До цього були традицшна культура (вщ найдавнiших часiв до кшця XVI ст.) та епоха модерну (вщ кшця XVI ст. до кшця XX ст.). Епоха постмодерну розпочинаеться наприкшщ минулого столгтття та тривае й дотепер.
До традицшних суспiльств зазвичай вщносять родовi общини, суспiлъства вiйськово! демократ, схщш деспотп, античнi полiси, середньовiчнi евро-пейсью монархи [1, с. 85]. За винятком практики взаемоди м1ж суспiльством i владою в античних полюах (демократичних республжах, де дiяв принцип res publica — res populi, «держава — справа народу»), в шших наведених прикладах традицшного сустльства спостерiгаемо вiдсторонене, навiть вщ-чужене спiвiснування державно-владних iнституцiй та народних мас. Можно-владцi розглядали суспiльство виключно як засiб вщтворення та забезпечен-ня власного матерiального iснування, а народ сприймав владу як верховну iнституцiю, вищу та недосяжну для себе. 102
Епоха модерну породжуе принципово шшу полличну культуру i держав-ну традицию. Головне зрушення полягало в тому, що на замшу теолопчним поглядам на походження та природу державно! влади (всяка влада вщ Бога) прийшла iнша фiлософiя стосунюв мiж народом та полiтичною владою. Ви-никае договiрна теорiя походження держави, що розглядае iнститути влади як шдсумок суспiльно! угоди мiж суверенним народом та можновладцями, як мусять через делегованi !м повноваження захищати природнi права люди-ни (право на приватну власнiсть, право на свободу слова, право на життя тощо). Просто революцшною за сво!м значениям була iдея Ж.-Ж. Руссо про народний суверенитет [2], сутшсть яко! полягае в тому, що саме народ (i шхто iнший) виступае единим джерелом державно! влади. Фактично полгтична культура модерну здшснюе ренесанс антично! полгсно! традицп. Державна влада iнтерпретуегься не як щось незалежне вщ суспiльства, а навпаки — як феномен, що е похвдним, службовим соцiальним шститутом. Фiлософiя зверх-ностi та вщчуженосп у вiдносинах мiж державною владою та народом, яка була характерна для епохи традицшного сусшльства в епоху модерну змшю-еться фiлософiею взаемно! залежиостi та партнерства мгж державною владою та !! джерелом — народом. Полтшчна влада перестала бути чимось вщчуже-ним та незалежним вщ суспiльства. Формуеться лгберальна поттико-культурна традицiя, яка виводить народ та державну владу на один щабель: посту лю-ються шдзвишсть та обов'язки влади перед народом, а не тшьки навпаки.
Свого апогею розвиток держави епохи модерну досягае у середиш ХХ ст. з виникненням та втшенням у життя концепцп держави добробуту (The Welfare State). Сутшсть дано! концепцп полягала в тому, що ум члени сощуму мають бути забезпеченими через державне регулювання вмма мате-рiальними благами та послугами, як необхiднi для забезпечення свое! нормально! життедiяльностi. Держава встановлюе «прожитковий мжмум» — такий мiнiмальний рiвень доходiв, який дозволяе будь-якому громадянинов! забезпечити належний рiвень харчування, потреби в одяз!, взутп, оплатi жит-ла, транспортних перевезень, задовольнити потреби у галузi охорони здоров'я, культури та ш. Держава пiклуеться про створення i пщтримання шституцш-них норм та меж сощально орiентованого ринкового господарства, нейтра-л!зуючи негативш для суспiльства наслiдки вшьно! конкуренци. Отже, держава добробуту цшком перетворюеться на шститут, що виконуе головним чином функщю надання сво!м громадянам рiзноманiтних послуг, серед яких основними е управлшсью послуги в рiзноманiтних галузях соцiального життя. У полгшчнш культур! держав добробуту з максимальним розширен-ням у ХХ ст. виборчих прав громадян формуються активютсью настанови, адже задля того, аби одержувати вщ держави якюш послуги необхiдно активно впливати на !! функцiонування.
Якщо модерн розглядався у теорiях Р. Арона та В. Ростоу здебшьшого як соцiально-економiчна та культурна система, в якш домiнували промислове
виробництво та технологи, юнувала шститущоналiзащя розподiлу пращ, рацiоналiзацiя сощальних вщносин, то постмодерн у концепци Д. Белла штер-претуеться як соцiально-економiчна та культурна система, що Грунтуеться на обслуговуючiй економiцi, iнтелектуальних технолопях, знаниях як головному ресурш виробництва, плюралiзмi виробничо! оргашзацп, широких та штенсивних комунiкацiях [3, с. 230—238].
Для позначення феномену сучасного сустльства вчет використовують рiзноманiтнi термiни i поняття, як! взаемодоповнюють одне одного: шформа-цшна епоха, третя хвиля, глобалiзм, постшдус^альне суспiльство, сощаль-но-правова держава, гумашстичне право. У такому суспiльствi свш вплив на соцiум влада справляе через державу i право, певну структуру владних iнституцiй, повноваження яких обумовленi принципами оргатзацп законо-давчо!, виконавчо! та судово! гiлок влади.
Якими ж е особливостi постмодерно! политично! культури в контекст взаемовщносин громадян з державою?
Напевно, е сенс казати про загальну невизначешсть та розiрванiсть буття iндивiдiв в нашу епоху, що означае фактичну маргшальшсть (вiд лат. marginalis — межа, узбiччя) культури бiльшостi людей та процес маргшал^ зацп шших. Вочевидь, сьогодт ми маемо справу з тим, що за умов перехщ-ного сустльства (поняття вживаеться вщносно всього свiтового соцiуму, який глобалiзуеться та в цiлому не може навить контурно окреслити риси швидко змiнюваного майбутнього) переход людини в нове соцiальне середовище е не-повним, незавершеним. У результат ми спостерiгаемо втрату попереднiх та ненабуття нових сталих соцiальних зв'язюв бiльшiстю iндивiдiв, якi не мо-жуть по-справжньому пристосуватися до нових умов життя. У сучасному свт маргiнальне становище стало «нормою» для юнування значно1 кшькос-тi людей, як! набувають рис амбiвалентно!, роздвоено1 свiдомостi, втрачають полiтичнi та сощальт орiентири та стають здобиччю полтгачних манiпуляцiй. Швидкоплинне життя у постмодерну епоху змушуе громадян поводитися вщносно державно! влади залежно вiд актуалiзацi! тiе! чи шшо! iпостасi власного буття. У громадян втрачаеться читке, однозначне уявлення про дер-жавну владу, и функцп, мiсце та роль в житп соцiуму. Це спричиняе появу кризи участь Про це пише Д. Грей: «Вщчуження мiж демократичним електо-ратом i полiтичними елiтами охопило сьогоднi вс захiднi держави, включа-ючи Сполучет Штати Америки» [4, с. 79].
На змiну активiстськiй культурi епохи модерну приходить культура мар-гшальна епохи постмодерну. Громадянам, якi не визначилися щодо цiнностi держави як тако!, живуть у невизначеному сощальному середовищi, немае особливого сенсу виявляти полiтичну активнiсть. Звiдси можна передбачити на найближчу перспективу, що в постмодершстськш полiтичнiй культурi участь громадян у сусшльно-полггачному життi розвиватиметься за хвилями,
по синусода, залежно вщ конкретно! ситуаци та ïï значения для 1'хшх штере-ciB. Бiльше того, перейчт виборцi, вихованi у попередню епоху модерну, готовi в основному сприймати якраз модершстсью культурнi настанови, вони, як правило не знають та не замислюються над тим, що вчеш називають особ-ливостями епохи постмодерну. Складшсть cтоcункiв мiж народом та державою в наш час полягае в тому, що громадяни вимагають вiд урядiв зрозумiлих для себе пояснень того чи шшого полiтичного курсу, а у державних дiячiв таких пояснень iнодi просто немае. На думку М. Кузьмша, «вимога зрозумь лосп та фактична неможливicть пояснити — основний культурний конфлiкт сучасно! перехадно! епохи» [1, с. 88].
Загалом держава поcтiндуcтрiального cуcпiльcтва (поcтiндуcтрiальна держава чи держава епохи постмодерну) розвиваеться у двох напрямах — внутршньому та зовншньому. Внутршш функцiï поспндус^ально1' держави насамперед cпрямованi на розвиток шформацшного cуcпiльcтва — сусшльства шформацшних технологiй, а зовтшт — на рух до глобалiзму — загальнопланетарно! цивiлiзацiï. Отже, постшдус^альне cуcпiльcтво мае щонайменше два вимiри — iнформацiйне cуcпiльcтво (уcерединi краши) та глобалiзм (на мiжиароднiй ареш).
Розглядаючи розвиток полiтичноï культури Украши у загальноcвiтовому контекcтi, вiдмiтимо низку юторичних особливостей, головна з яких полягае в тому, що одна з найбшьших европейських нацiй протягом свое! icторiï зде-бiльшого перебувала в колошальному та напiвколонiальному сташ. Татаро-монгольське нашестя, литовський, польський протекторати у перiод середньо-вiччя, перебування в Роciйcькiй та Австро-Угорськш iмперiях рiзних терито-рiй Украши, голодомор (фактично геноцид) початку 30-х роюв ХХ ст. у скла-дi СРСР наклали cвiй вщчутний вiдбиток на ментальний генетичний код украшського народу, сформувавши характернi особливосп колонiальноï мен-тальноcтi, головна з яких — вщчужене ставлення до влади як тако!, сприй-няття громадcько-полiтичного життя як чогось далекого та вщстороненого.
Разом з тим Украша мае яcкравi епiзоди суверенно! державно! традицп. Це Держава румв (або Кшвська Русь), Галицько-Волинська держава, Козаць-ка реcпублiка, Украшська Народна Республта та Захщноукрашська Народна Республжа. Цим державам були притаманнi пею чи iншою мiрою загальш риси, яю е ознаками украшсько! нацюнально1' полiтичноï культури: консти-туцiоналiзм, демократизм, регiоналiзм, цивiлiзацiйна маргiнальнicть тощо. Проте перервашсть державно! традицп вирiшальним чином вплинула на по-лiтичну ментальшсть украïнцiв.
Складний icторичний досвщ позначився на свщомосп украïнцiв i в шший cпоciб: влада сприймалася як щось сакральне. В Украïнi влада школи не вва-жалася шститутом, а втшювала в cобi деякий вищий cоцiальний авторитет (або навпаки — анархiчний антиiдеал) та не сприймалася як втшення
рацюнально оргашзовано! держави. В нашш «нащоналънш традици, — пише I. Яковенко, — все в сощальному космос набувало статут буття лише через стввщношення з владою» [5, с. 49].
На момент здобуття державно1 незалежностi у 1991 р. укра!нське сустль-ство мало низький рiвень консолщаци, а полiтична культура громадян — фрагментарний та суперечливий характер. Все це iстотним чином позначи-лося на характерi демократичних трансформацiй в Укра!ш та специфщ! по-лiтичного процесу. Як слушно зазначають Д. Сакс та О. Пивоварський, «Укра-!на переживае не одну, а цших три трансформаций перехiд вiд диктатури до демократ, вщ колони до самостшно! наци та вщ економiчного занепаду до оздоровлення i зростання. Не багатьом кра!нам в !стори людства довелося розв'язувати щ три проблеми водночас» [6, с. 12].
Визначимо проблемш блоки, як! детермiнують рiзноманiтнiсть полгшко-культурно! щентифжаци укра1нських громадян:
— !сторико-ментальш розб!жност! м!ж Захщною ! Схщною Укра1ною, що виникли внаслщок колонiально! належност! цих територш до р!з-них держав;
— сощально-економ!чне розшарування, яке ще бшьш посилилося вна-слщок кризи, та стало причиною масового зубожшня, маргшал!зацп та десощал!зацп значно! частини укра!нських громадян;
— довол! строкатий етнонацюнальний склад населення (понад 130 ет-шчних груп), що накладае свш вщбиток на пол!тичний розвиток кра!ни;
— лшгвокультурна гетерогеншсть укра!нського сощуму полягае в !с-нуванш приблизно р!вновеликих груп росшськомовного (Сх!д, П!в-день) та укра!номовного (Центр, Захщ) населения;
— конфесшна неоднорщшсть, що знаходиться у площиш юнування не лише православно! та греко-католицько! церков, а й у розкол! м!ж православними церквами Ки!вського ! Московського патр!архапв;
— етнокультурна маргiналънiсть, коли росшськомовш етшчш укра!нщ усвщомлюють себе людьми росшсько! культури;
— одночасна пщтримка як штеграци кра!ни в Свропейський Союз, так ! союзу з Ромею та Бшоруссю;
— щеолоочна неоднорщшсть. За даними 1нституту соцюлогп НАН Укра!ни, р!вень пщтримки сощалютичного шляху розвитку складае 27,5 %, каттал!стичного — 17,1 %, будь-якого безконфл!ктного вар!-анту — 24,2 %, не визначилися з цього питання — близько 18 % [7, с. 42]. До цього слщ додати, що продовжуе юнувати залишковий тип радянсько! субкультури.
Розбiжиостi, як! !снують м!ж окремими регюнами кра!ни, мали юторич-ний характер, тобто були об'ективними. За таких умов вщчувалася гостра
необхщшсть у политиках, якi могли б не тшьки утримувати баланс штеремв рiзних соцiальних, етнонацiональних та конфесшних груп, а й виробити за-гальну стратегiю розвитку сусшльства. Сталося все по-шшому. Полiтичний олiмп поступово правiшав за iдеологiею. Та досить швидко стало зрозумiлим, що укра!нське суспiльство структуроване не стшьки за партiйною ознакою, скшьки за симпапями до лiдерiв полттичних сил. З 2002 р. вщбуваеться оста-точне розмивання iдеологiй полттичних сил. Все частше, незалежно вщ того, до якого табору належала партя, и програма ряснiла соцiальними общянками. Полiтичними ж лидерами ставали представники великих корпорацiй, за якими стояли штереси певних кланiв та чимал капiтали. У нових полттичних умовах з'явилася потреба в технолопях впливу на виборщв, а оскшьки програми кандидапв мало чим вщр!знялися, було виршено спекулювати саме на !сто-ричних, переважно культурних, розб!жностях украшщв: мов!, обраннi зов-ншшх прюритепв розвитку, конфесiйних вщмшностях. Так, з 1994 р. i до сьо-годн у передвиборчих програмах р!зних полгтичних сил залишаеться питан-ня запровадження в Укра!ш друго! державно! мови — росшсько!. Хiба це питання е настшьки актуальним для Укра!нсько! держави? Чи призведе його виршення до об'еднання укра!нського сусшльства? Однозначно т! За допо-могою, здавалося б, лшгвокультурних проблем тримаеться на гачку схщний та швденний електорат Укра!ни. Звюно, для них, «мабуть», е важливiшим мовне питання, шж проблеми з виплатою заробгтних плат, аварiями на шахтах, проблемами з теплопостачанням. 1нше питання: куди штегруватиметься Укра!на: до Свропейського союзу чи до союзу з Ромею? Це питання мае бути давно виршене политиками остаточно i не викликати сумшв!в перед черго-вими виборами. Бшьше того, воно, як i попередне, роз'еднуе укра!нське сусшльство, викликае непорозумiння у свгтово! стльноти. Нарештi, релтй-ний чинник. Чи е принциповими конфесшш вщмшносп Московського та Ки-!вського патрiархатiв? Знову т! Чому ж тод! не виходить створити Укра!нську помюну православну церкву? Вщповщь одна — це не потр!бно певним по-лгтичним угрупованням. Виявляеться, розкол в укра!нському сусшльств! свщомо пщтримуеться з року в рж нашим укра!нським политиканством. Стан сусшльно! аномi! е «вигщним», оскшьки перетворюе сусшльство на слухня-ний електорат. Як тут не згадати вiчне гасло аморальних полттиюв: розподшяй i володарюй!
Але проблема, на наш погляд, е навиь глибшою. Економ!чний розвиток, культурш, а також пол^ичш змши вiдбуваються одночасно, утворюючи, на думку Р. 1нглхарта, щтст ! навгть передбачуван патерни [8]. Становлення полттично! культури в Укра!ш вщбуваеться у складних сощально-економ!чних умовах. Бшьш!сть населення знаходиться на меж виживання, середнш клас становить близько 12—15 %. Основною потребою для такого сощуму е вщ-чуття безпечност та впевненост! у завтрашньому дш. На перший план
виходять матер!альш щнносп, а !х досягнення пов'язуеться не з власною працею ! сусп!льно-пол!тичною участю, а з оч!куванням приходу сильного л!дера та утворенням держави загального блага з необмеженою владою. За таких обставин йдеться про можлив!сть розвитку авторитарного рефлексу, який набувае двох вид!в: 1) неприязш до юнуючо! политично! влади, особливо в моменти кризи та сустльних стремв; 2) готовносп беззаперечно пщко-рятися сильним л!дерам. В обох випадках реакц!я на зм!ни приймае форму заперечення нового, а також в!дстоювання непогр!шност! старих, звичних культурних моделей. Невпевнен!сть у майбутньому сприяе виникненню не лише потреби в сильних владних ф!гурах, як! б захистили в!д загрози, а й ксенофоб!!. В Укра!ш е загроза переростання !! в нетерпимють до шоетшчних груп.
Якщо розглядати перспективи розвитку Укра!ни в епоху постмодерну, то варто зважити на дещо зап!зн!лий, пор!вняно з !ншими розвиненими кра-!нами, характер нац!онально! модерн!зац!!. В!рог!дно, найб!льш придатною для прогнозування укра!нсько! перспективи е теор!я цикл!в. Соц!ологи нин! вид!ляють р!зноман!тн! цикли розвитку, виходячи з !сторичного досв!ду т!е! чи !ншо! кра!ни. Анал!зуючи !стор!ю Укра!ни, вони зробили таке ц!каве спо-стереження: переломш моменти вщбуваються кожш 100 роюв. 1917 р. став багато в чому переломним не т!льки для Рос!!, а й для Укра!ни та всього люд-ства. Зв!дси можна передбачити, що наступний зламний пункт в!дбудеться у 2017 р. Кер!вник науково-дослщного комитету «Теорп сощальних систем» при Росшському товариств! соц!олог!в А. Давидов стверджуе, що в будь-якому цикл! 67 % його тривалост припадае на фазу зростання, а 33 % — на фазу перебудови. Таким чином, фаза зростання вшэвого циклу почалася в 1917 р., а завершилася в 1984 р. Тривал!сть перебудови становитиме 33 роки [9, с. 43].
Отже, за теор!ею циктв, найвагомш! сощально-економ!чш та поттичш перетворення вщбудуться близько 2010—2011 рр., коли Укра!на як система вийде на як!сно новий р!вень. Цикл, який розпочався у 1917 р. гаслом «Грабуй награбоване!», тривав до 1984 р. тд знаком постшного нарощування вироб-ничих потужностей за рахунок позаеконом!чного примусу та латентно! екс-плуатацп трудящих. З 1984 р. розпочався новий етап перебудови, сутшсть якого полягала у перерозподш награбованого мiж своти. В тому чи шшому вигляд! та масштаб! цей етап тривае й дос!.
Висновки. Якщо в традицшному сустльств! панувала фшософ!я зверх-ност! та вщчуженосп у вщносинах м!ж державною владою та народом, то в епо-ху модерну формуеться принципово нова ф!лософ!я — взаемно! залежност! та партнерства м!ж державною владою та !! джерелом — народом. Политична влада перестала бути чимось в!дчуженим та незалежним в!д сусп!льства.
У пол!тичн!й культур! держав добробуту — апогею розвитку держави епохи модерну з максимальним розширенням у ХХ ст. виборчих прав грома-дян дом!нують актив!стськ! настанови, адже задля того, аби одержувати в!д держави як!сн! послуги, необх!дно активно впливати на !! функц!онування. 108
У постмодершстськш полгтичнш культур! швидше за все участь громадян у сусшльно-полгтичному житп розвиватиметься за хвилями, по синусода, залежно вщ конкретно! ситуаци та !! значения для !хшх штерейв.
Розглядаючи еволющю полттично! культури в Укра!ш, доходимо висновку про те, що поряд з правоцентристськими цшностями европейсько! демократ!! продовжують юнувати л!в!, прорадянськ! щнност! Перехщний стан укра!н-ського сусшльства визначае й перехщний характер його полгтично! культури, наявшсть як демократично!, так ! авторитарно! складових. У подальшому саме д!яльшсть полгтично! ел!ти визначатиме характер становлення полгтично! культури у напрям! до авторитаризму чи до демократичних цшностей.
Л1ТЕРАТУРА
1. Кузьмин, Н. Н. Трансформации и типология отношений власти и общества: традиционная культура, модерн, постмодерн [Текст] / Н. Н. Кузьмин // Методолопя, теорш та практика соцюлопчного анашзу сучасного сусшльства : зб. наук. пр. — Х., 2005.
2. Руссо, Ж.-Ж. Об общественном договоре [Текст] / Ж.-Ж. Руссо // История политических и правовых учений : хрестоматия для юрид. вузов и фак-тов / сост. и общ. ред. Г. Г. Демиденко. — Х., 1999.
3. Белл, Д. Прихщ постшдустр!ального сусшльства [Текст] / Д. Белл // Сучасна за-руб!жна фшософш : хрестоматия. — К., 1996.
4. Грей, Д. Поминки по просвещению: Политика и культура на закате современности [Текст] / Д. Грей ; пер. с англ. Л. Переяславцевой, Е. Рудницкой, М. Фетисова и др., под общ. ред. Г. Каменской. — М. : Праксис, 2003. — 368 с.
5. Яковенко, И. Г. Русская интеллигенция как промежуточный социокультурный тип [Текст] / И. Г. Яковенко // Динамика культурных и социальных связей. — М., 1992.
6. Сакс, Д. Економжа перех!дного перюду: Уроки для Укра!ни [Текст] / Д. Сакс, О. Пивоварський. — К. : Дело, 1996. — 847 с.
7. Дергачев, А. Становление и развитие демократического консенсуса [Текст] / А. Дергачев // Президентские выборы и Оранжевая революция: влияние на трансформационные процессы в Украине / Фонд им. Фридриха Эберта; под ред. Г. Кур -та и др. — К., 2005. — С. 34—51.
8. Инглхарт, Р. Постмодерн: меняющиеся ценности и изменяющиеся общества [Электронный ресурс] / Р. Инглхарт. — Режим доступа: h1lp://www.sociology.mephi.ш/docs/polit/ Йт1/1гщ1.Йт. — Заглавие с титул. экрана.
9. Цикличность в социальных системах («круглый стол») [Текст] // Социолог. ис-след. — 1992. — № 6.
ПОЛИТИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА В УКРАИНЕ: АВТОРИТАРНЫЙ РЕФЛЕКС ИЛИ ДЕМОКРАТИЧЕСКИЙ ТРАНЗИТ
Полищук И. А., Матета А. А.
Рассмотрено развитие политической культуры постсоциалистической Украины. В условиях, когда демократизация становится ведущей тенденцией мировой поли-
тики, культура политической власти определяется как один из наиболее перспективных аспектов для изучения политической культуры общества.
Ключевые слова: Украина, постсоциалистическое общество, культура политической власти, демократия, демократизация, государственное строительство в Украине.
POLITICAL CULTURE IN UKRAINE: AUTHORITARIAN REFLEX OR DEMOCRATIC TRANSIT
Polischuk I. A., Mateta А. A.
We are looking at the development of the political culture of the post-socialist Ukraine. In the conditions when democratization becomes the most popular tendencies in the world politics, the culture of the political power is determined to be the most perspective one in studying of the components of the political culture of the society.
Key words: Ukraine, postsocialist society, culture of the political power, democracy, democratisation, the Ukrainian state building.
УДК 351:352(091)477
Г. П. Клiмова, доктор фшософських наук, професор
1НСТИТУТ ПРЕЗИДЕНТСТВА У ФРАНЦП ТА УКРАШ1: ПОР1ВНЯЛЬНИЙ АНАЛ1З
Розглянуто мiсце та роль тституту президентства у структурi державних оргатв у Францп та УкраЫ. Наведено порiвняльний аналiз конституцШних повно-важень президентiв цих крат.
Ключовi слова: тститут президентства, форма правлтня, президентська система влади, натвпрезидентська система влади, парламентська система влади, повно-важення президента.
Актуальтсть проблеми. У сучасних умовах вивчення шституту президентства набуло особливого значення у зв'язку з «третьою» хвилею демократизаций що охопила держави Центрально-Схщно! Свропи та республ!ки колишнього СРСР ! зумовила формування ново! политично! системи, одним з основних елеменпв яко! виступае шститут президентства.
Анал1з останн1х джерел I публжацш. У науковш литератур! проблем! функц!онування !нституту президентства прид!ляеться достатньо уваги. Вче-ш Укра!ни (В. Авер'янов, Ф. Бурчак, В. Погоршко, В. Тацш, Ю. Тодика, В. Шаповал, Л. Юзьков та ш.), а також Рос!! (Г. Атаманчук, В. Верш, С. Глуш-ко, М. Крутоголов, А. Мшин, Г. Решетшков, С. Рябов, Ю. Скуратов, Ю. Тихо-
110
© ^мова Г. П., 2010
