CC BY
202
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
СЕРІЯ: ПРАВО, 2013, ВИП. 5
5. Киселева Н.В. Способы формирования верхних палат бикамеральных парламентов: региональные отличия и доминанты / Н.В.Киселева // Гілея. - 2009. Вип. 25. - С. 389 - 397.
6. Киселева Н.В. Сравнительная характеристика современного бикамерализма / Н.В. Киселева // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Политические науки. -2007. - Т. 20(59). - С. 104 -112.
7. Конституції зарубіжних країн: навч. посіб. / авт.-упоряд. В.О. Серьогін, Ю.М. Коломієць,
О.В. Марцеляк [та ін.]; за заг. ред. В.О. Серьогіна. - Х.: ФІНН, 2009. - 664 с.
8. Райковський Б., Рибачук М. Сучасні моделі виборчих систем: проблеми теорії і практики // Вісник Центральної виборчої комісії - 2009. - №1(15). - с. 44-52.
9. Сартаев С.С., Ибраева А.С. Избирательная система Казахстана: проблема совершенствования // Вестник КРСУ: ежеквартальный научный журнал. - Казахстан, 2008. - Том 8, № 2. - С. 116 - 120.
10. Серьогіна С.Г. Форма правління: питання конституційно-правової теорії та практики : монографія /
С.Г. Серьогіна. - Х. : Право, 2011. - 768 с.
Y. Chemsak
ESTABLISHING A BICAMERAL LEGISLATIVE AUTHORITY:
THE EXPERIENCE OF FOREIGN STATES
The article is dedicated to a topical subject both from theoretic and practical point of view. Its importance can be explained by the fact, that there are no complex studies of the legal regulation of the direct forming procedure of the legislative body in terms of structure change of the latter nowadays in Ukraine. In this article the author draws attention to the global tendency of legislative bodies structuring and also considers certain aspects of their forming procedure. Vectors of further improvement of legislation regarding legislative body of Ukraine and its structuring have been studied and introduced.
Keywords: structure of the Parliament, forming procedure of the legislative body, bicameral parliament, electoral system, electoral lists.
СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
В УКРАЇНІ
УДК 340.12+342.55
І. А. Г аліахметов
ПАРАДИГМА МУНІЦИПАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
У статті розглядаються філософсько-юридичні підходи щодо проникнення за допомогою абстрактного мислення в сутність муніципального права України, його змістовну частину і форми, причини і закономірності розвитку,а також з’ясування способу інституціоналізації парадигми зазначеного права як юридичного буття, його концепції, осмислення його місця в правовій системі.
Аналіз проблем муніципального права, його принципів має теоретичне і практичне значення для розвитку всієї правової думки в сучасній Україні. Парадигма дозволяє вибудовувати належну раціональну методологічну модель високого ступеня узагальнення, яка, у свою чергу, допомагає розробляти конкретні проблеми правової філософії в руслі певних світоглядних поглядів і вихідних принципів пізнання на прикладі права на місцеве самоврядування та формування інститутів муніципального права.
У системі місцевого самоврядування мають прояви такі форми безпосереднього вираження публічної влади, які відсутні або асоціюються з системою влади державної. Тому державна влада та місцева (муніципальна) влада - це лише два напрямки, за якими народ здійснює свою публічну владу.
Діючий правовий механізм публічного регулювання суспільних відносин дозволяє залежно від територіальних основ місцевого самоврядування здійснювати три рівні місцевої муніципальної влади.
Еволюція місцевого самоврядування, таким чином, багаторазово підсилює державну природу муніципальних інститутів, з'єднавши місцеві справи із загальнодержавними завданнями і поставивши обрані органи місцевого самоврядування в адміністративну та фінансову залежність від уряду, міністерств та інших відомств.
Ключові слова: парадигма, місцеве самоврядування, місцева муніципальна влада, муніципальне право, предмет науки муніципального права.
91
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ПРАВО, 2013, ВИП. 5
Постановка проблеми. Жодна галузь права не може існувати та розвиватися без чітко окреслених орієнтирів і ціннісних мірил, якими виступають, зокрема, правові принципи. Принцип є ідеологічною надбудовою, що слугує для правових норм певною загальновизнаною метою, у досягненні якої норми є засобами. Принципи не визначають зміст галузі права, а розкривають характер прав і правового регулювання [1].
Для муніципального права виявлення правових принципів має важливе теоретичне та практичне значення. Адже принцип - не тільки юридична категорія, оскільки він акумулює в собі ідейні витоки філософських, історичних, моральних і соціально-політичних світоглядів, є особливим об’єктом дослідження в усіх науках. Дати достатньо вичерпний перелік загальних принципів права також важко, тому що вони не мають достатньої чіткості та стабільної загальнолюдської цінності, які змістовно орієнтовані на світоглядні позиції тієї або іншої історичної епохи (цивілізації). Тому вони віддзеркалюються через змістовну частину філософсько-правової парадигми - раціональної методологічної моделі високого ступеня узагальнення, що володіє імперативною силою для багатьох дослідників і яка приписує їм розробляти конкретні проблеми правової філософії в руслі певних світоглядних посилань та вихідних принципів пізнання. Парадигму можна розглядати як комплекс світоглядних принципів наукової спільноти.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню теорії муніципального права і законодавства були присвячені праці та публікації багатьох українських учених, зокрема: М. О. Баймуратова, О. В. Батанова, В. Ф. Погорілка, О. В. Прієшкіної та інших.
Виклад основного матеріалу. Існують три провідні парадигми - природничо-правова, позитивно-правова (наприклад, соціогенний феномен) і неправова (розглядає пріоритет закону над правом; наприклад, філософські школи, як фа-цзя, макіавеллізм, марксизм-ленінізм), що складають так би мовити «Тріалог» [2, с. 573-574]. Нова (сучасна, цивілізаційна) парадигма в центр уваги дослідника ставить не об’єкти, а взаємодію між ними, акцентує увагу ні на стан, а на процес, на спрямованість часу й необоротність змін та містить основні принципи діалектики - принцип взаємозв’язку і принцип розвитку.
Філософський підхід передбачає проникнення за допомогою абстрактного мислення в сутність права на місцеве самоврядування, його змістовну частину і форми, причини і закономірності розвитку, з’ясування способу інституціоналізації парадигми муніципального права як юридичного буття, його концепції, осмислення його місця в правовій системі.
Значним досягненням сучасної науки є створення синергетичної картини світу. Як зазначав В.І. Шинкарук, що «... стає помітною тенденція застосовувати принципи теорії самоорганізації систем (синергетики) до суспільствознавства» [3, с. 25]. До нової парадигми науки ввійшло розроблене синергетикою положення про те, що суперечності є наслідком відкритості та неврівноваженості систем. Останні й слід розуміти як найглибше джерело розвитку. Зараз ми є свідками початку процесу прийняття нової парадигми вченими, які працюють у соціогуманітарних науках, у тому числі й у правознавстві [4, c. 13].
Аналізуючи право і суспільство взагалі потрібно враховувати принципи сучасної парадигми, відповідно до яких суспільство постає частиною матеріального світу, яка відособилася від природи і є формою спільної діяльності людей [5, с. 17-18]. Тоді його можна розглядати як систему, що самоорганізовується, тобто функціонує і розвивається на власній основі, сама регулює своє життя, власне існування і розвиток. Правильніше вести мову не про розвиток суспільства, а про його саморозвиток.
Процес самоорганізації, саморозвитку суспільства потребує регламентації. Найефективнішим засобом цієї регламентації виступає право.
Кожна галузева наука, керуючись загальними засадами філософії права, повинна: «1) розвинути її головні принципи стосовно до своєї галузі та 2) вказати засади реалізації отриманих висновків у певних умовах місця і часу» [6, с. 77].
Отже, під муніципальним правом частіше розуміють систему норм та принципів, які регулюють та охороняють суспільні відносини у сфері існування та функціонування місцевого самоврядування та інші тісно пов’язані з ним суспільні відносини. Тому можна стверджувати, що муніципальне право стосується, насамперед, безпосередньої і представницької місцевої (локальної) влади, а отже, воно належить до групи публічних галузей права. Звідси, муніципальне право найбільш тісно пов’язане із конституційним, адміністративним, фінансовим та іншими галузями права. Загалом, конституційне право є найбільш важливим підґрунтям для створення і функціонування муніципального права.
Відразу хотілося б зазначити, що термін «муніципальне право» не зовсім точно відображає предмет регулювання і охорони, оскільки, як уже зазначалося, норми цієї галузі спрямовані, насамперед, на місцеве самоврядування. Окрім цього, Конституція і законодавчі акти України не використовують термін «муніципалітет». Він є нетрадиційним для нашої юридичної науки і практики. Але приблизно аналогічні зауваження можуть бути висунуті й щодо термінів «комунальне право», «право місцевого самоврядування» тощо.
92
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
СЕРІЯ: ПРАВО, 2013, ВИП. 5
Разом із тим, у більшості національних правових систем світу використовується саме термін «муніципальне право», а тому він дедалі більше поширюється і в нашій правовій системі.
Дійсно, важливе значення для розуміння предмета науки муніципального права має виявлення того принципового орієнтира відправної ідеї, яка розкриває сутність предмета науки муніципального права та орієнтує муніципально-правові знання. Такий відправний принцип повинен являти собою основоположну ідею, яка пронизує муніципально-правове законодавство та сприймається як основний логічний вузол усіх теоретичних конструкцій. Така ідея об’єктивується у категоріях граничного рівня узагальнення, які охоплюють сферу муніципально-правових відносин і прямо або опосередковано проявляються у нормах та інститутах муніципального права [7, с. 63].
Цим вимогам відповідають дві взаємопов’язані категорії - «влада» та «свобода». Велика юридична енциклопедія під владою розуміє «соціальне відношення, що проявляється у можливості і праві одного суб’єкта або групи приймати рішення, що набувають обов’язковий характер для іншого суб’єкта або групи... Суб’єктом влади може бути соціальна спільнота... Соціальна влада - це розподіл положення в соціальній структурі, статусів, посад і привілеїв» [8, с. 93-94]. Одночасно свобода у вузькому смислі слова - суб’єктивна можливість людини і громадянина здійснювати конкретні дії, засновані на її конституційних правах і обов’язках [8, с. 539].
Дійсно, всі дослідники феномена місцевого самоврядування, як об’єкта муніципально-правового регулювання, задають питання: саме яка влада здійснюється на місцевому територіальному рівні? У більшості випадків можна об’єднати цих авторів у три групи:
1) ті, які твердять, що муніципальна влада - це не є державна влада (В.Є. Чиркін) або «відносно самостійний вид влади в системі народовладдя» (В. Ф. Погорілко);
2) ті, які вважають, що муніципальна влада - це різновид державної влади (В.І. Борденюк, який вважає, що відбувається своєрідне «злиття» влади державної і влади територіальної громади, внаслідок чого остання втрачає природу громадської і набуває статусу «державної» [9]) або як вид публічної влади (О. В. Батанов, Н. А. Антонова, О. А. Давиденко, В. В. Кравченко);
3) група вчених, що займають проміжну позицію, - тобто на їхню думку, в місцевій владі співвідносяться два начала: суспільне і державне (М. П. Орзіх, Є. С. Шугріна).
Безумовно, муніципальна влада володіє ознаками, що притаманне державній владі. До них, як правило, відносять: чітко виражений інституціоналізований характер, тобто місцеве самоврядування запроваджується не за ініціативою самого населення, а в силу закону, і є обов’язковим; наявність специфічного відокремленого апарату, що здійснює цю владу; безперервність у часі; універсальність, всезагальність; заснування на законах та інших нормативно-правових актах; здійснення влади на певній території по відношенню до всіх осіб, що знаходяться на ній; встановлення місцевих податків і зборів; самостійність формування бюджету (на думку російського правознавця К. С. Шугріної. - І.Г.).
Академік РАН В.С. Нерсесянць зазначав, що у відповідності з лібертарно-юридичним трактуванням предметом юриспруденції є свобода. Тому ми розглядаємо юриспруденцію як науку про свободу - науку про свободу в її всезагальній і необхідній правовій (державно-правовій) формі [10]. Тобто «свобода» носить абстрактний характер і фактично ототожнюється з ідеєю і сучасним поняттям права, ядром якого є права і свободи людини.
На філософському рівні зазначені категорії знаходять методологічне пояснення у категоріях необхідного (належного) та можливого (дозволеного). Свободи не можна досягнути без усвідомлення необхідності підпорядкування, дотримання правил, керованості, а отже, включення у відносини влади. Влада, у свою чергу, не може забезпечити прогрес суспільства та держави без визнання самостійності, широких можливостей та підтримки активності кожної людини, а також різних соціальних спільностей. Тому свобода завжди є межею для влади, а влада встановлює межі свободи. При цьому мірою їх співвідношення є ступінь розумного поєднання можливого та належного, а в деякий час термінується об’єктивними умовами, формалізованими у соціальних нормах, насамперед, правових. Тобто, на думку Н.О. Богданової, принциповим орієнтиром для предмета науки проголошуються категорії «влада» і «свобода», які «на наступному ступені адаптації до пізнання предмета науки уточнюються і утворюють парну категорію - «державна влада» і «громадянська свобода» [11, с. 13] (У нашому випадку, це парна похідна категорія - «муніципальна влада» та «муніципальні права і свободи». - І. Г.). Вони, як і інші парні категорії, фіксують їх єдність, так і протилежність. Однак у разі категоріального «зіткнення» (колізії) у конституційному та адміністративному праві спостерігається ситуація, коли на одному полюсі правових відносин між державою та суспільством (людиною, громадянином) знаходиться державна влада, яка завжди пов’язана з підпорядкуванням, що зумовлює примус заради підтримання правопорядку та здійснення управління, а на другому - її протилежність, контрагент - громадянська свобода, яка обмежує владу або зобов’язує її до певних дій [11, с. 15].
У науковій літературі відсутнє загальновизнане, універсальне розуміння влади. Як зазначає І.А. Азовкін: «... важко знайти інше поняття, яке тлумачилось би настільки по-різному» [12, с. 11]. Е. А. Юртаєва розглядає владу у якості різних іпостасей: 1) влада як спосіб формування органів влади; 2)
93
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ПРАВО, 2013, ВИП. 5
влада як форма здійснення політичної діяльності; 3) влада як критерій для розмежування методів правового регулювання (публічно-правовий, приватноправовий) [13, с. 12]. Влада - це такий тип комунікації всередині формальної організації, якому учасник організації згодний підпорядковуватися; іншими словами, такий, якому він згодний надати право визначати те, що він повинен робити по відношенню до організації. Згідно з цим визначенням, у влади два аспекти. Перший, суб’єктивний аспект пов’язаний із тим, що людина погоджується визнати даний тип комунікації (порядок). Як пише Ж.-П. Жакке, «Влада, щоб зберегти, повинна ґрунтуватися на згоді з боку тих, якими управляють; якщо такої згоди не має, то влада заснована виключно на силі не може сподіватися на тривалий строк існування. Ця згода може бути набута шляхом звернення або до віри, або до участі громадян» [14, с. 51]. Другий, об’єктивний аспект пов’язаний із тими особливостями комунікації, які спонукають людину визнавати її владою. Влада формується і всередині різних соціальних об’єднань, і в різноманітних соціальних відносинах, тобто існують рівні влади, носіями яких є держава, громадські органи, недержавні органи. Раніш на підставі того, чиї інтереси виражає влада, виділяли владу загальнонародну, класову. За сучасних умов на підставі приватних і публічних інтересів відрізняють публічну і приватну владу, відповідно функціонування влади здійснюється на двох рівнях соціальної структури суспільства: публічному і приватному. Приватний рівень діє в малих групах, публічний же включає в себе державну владу і корпоративну владу. На публічному рівні відрізняється і муніципальна публічна влада місцевої громади.
Тобто у таких відносинах завжди чітко протиставляється суб’єкт та об’єкт влади, її носій та виконавець. У системі координат «муніципальна влада» - «муніципальні права і свободи» такого протиставлення немає. У механізмі місцевого самоврядування, з одного боку, суб’єкт муніципальної влади - територіальна громада та, з іншого - носій муніципальних прав і свобод - співпадають. Муніципальна влада є, по-перше, засобом реалізації муніципальних прав і свобод, а по-друге, самі муніципальні права та свободи, за умови їх чіткої регламентації та забезпечення, є гарантією стабільності й ефективності муніципальної влади [7, с. 64-65].
Саме ідея, на думку українських учених-муніципалістів, яка міститься у парних категоріях «муніципальна влада» і «муніципальні права та свободи», складає сутність предмета науки муніципального права, проявляється у змісті об’єктів, які вивчаються цією наукою, відображаються у її поняттях та інших теоретичних конструкціях. Вона виступає у ролі своєрідної філософії та ідеології муніципального права.
Висновки. Аналіз природи місцевої (муніципальної) влади дозволяє зробити висновок про те, що в ній одночасно співвідносяться дві засади: суспільне і державне. При цьому необхідно наголосити про те, що існування в теперішній час конституційного розподілу державної влади і місцевого самоврядування на дві самостійні владні структури має під собою практичне підґрунтя.
Чи навряд можливо і необхідно відстоювати тезу про те, що місцеве самоврядування повністю незалежне від держави. Дійсно немає протистояння місцевого самоврядування і центральної державної влади, вони діють спільно на засадах принципу субсидіарності, - взаємно доповнюючи один одного. Адже одним із аспектів значення принципу субсидіарності у конституційному праві, наприклад, є те, що він обґрунтовує правовий механізм розподілу владних повноважень від нижчих до верхніх рівнів (поверхів) публічної влади, тобто передбачає expessis verbis самодостатність відповідного рівня влади, здатного самостійно і відповідально виконувати увесь масштаб завдань і владних функцій. У Конституції України принцип субсидіарності закріплений в нормі ст. 7 про конституційну гарантію місцевого самоврядування. У даному випадку зміст субсидіарності полягає у процесах самоорганізації та саморегулювання суб’єктів муніципально-правових відносин.
Отже, за своєю природою місцеве самоврядування - це не тільки публічна влада (право на володарювання у громадянському суспільстві), це більш складний за своєю внутрішньою структурою феномен. Цінність місцевого самоврядування полягає в тому, що його необхідність у громадянському суспільстві обумовлюється як фактор запобігання громадянським (цивільним) та міжособистісним (сусідським) війнам населення на тій чи іншій території держави шляхом встановлення місцевого правового світопорядку, і в той же час, це інструмент розвитку і вдосконалення первинних ланок громадянського суспільства, тобто місцеве самоврядування - це інститут демократії. Власною владною структурою в місцевому самоврядуванні є органи місцевого самоврядування - в повній відповідності із ч. першою ст. 5 Конституції України. Владна діяльність в системі функціонування місцевого самоврядування здійснюється також населенням - жителями територіальної громади - безпосередньо через місцевий референдум, місцеві вибори, збори громадян, народну правотворчу місцеву ініціативу (ініціації), органи самоорганізації населення, зібрання (конференції) громадян, громадські слухання та форми звернення громадян до органів місцевого самоврядування.
Таким чином, в системі місцевого самоврядування мають прояв такі форми безпосереднього вираження публічної влади, які відсутні або асоціюються із системою влади державної. На нашу думку, у випадку не визнання феномена місцевого самоврядування державною владою поза увагою будуть
94
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
СЕРІЯ: ПРАВО, 2013, ВИП. 5
знаходитися не лише притаманні місцевому самоврядуванню і надзвичайно важливі для розвитку громадянської ініціативи і самостійності публічно-владні форми діяльності населення та безпосередня демократія на місцях.
Тобто державна влада і місцева (муніципальна) влада - це лише два напрями, за яким народ здійснює свою владу. «Категорія влади настільки багатопланова, що із рівною підставою може бути розглянута і як передумова управління або самоврядування, і як здатність до підпорядкування або самопідпорядкування. Справа лише в тому, з якої точки зору... підходити до з’ясування даної проблеми» [15, с. 9].
У світовій юридичній практиці розуміння терміну «управління» (англ. Governance) за останні десятиліття змінилося у відповідь на соціальні, економічні та технічні зміни. Має місце відповідний відхід від поняття government, що визначаємо суворо державою (нацією), до більш всеосяжного поняття governance, адже враховуються вклад різних рівнів управління (глобального, міжнародного, регіонального, місцевого) і ролі приватного сектора, неурядових суб’єктів і громадянського суспільства (Порівняйте: local self-government та local self-governance).
Таким чином, публічне регулювання - це впорядкування відносин шляхом не тільки офіційно-владного встановлення державою, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями різноманітних загальнообов’язкових правил, але і за допомогою опрацьованих самим суспільством, колективом громадян і недержавними органами норм і правил. Адже, по-перше, публічне регулювання, як і управління, уявляє собою процес. По-друге, регулювання є впливом на поведінку людей. Зв’язок регулятивного впливу норми на поведінку відмітив свого часу американський психолог Т. Шибутані: «Чим більш усталені норми, тим менш вірогідно, що люди їх усвідомлюють» [16, с. 42]. По-третє, регулювання обумовлює поведінку людини по відношенню до інших людей у всіх сферах своєї діяльності. По-четверте, регулювання носить системний характер.
Вплив на суспільні відносини відбувається за допомогою взаємопов’язаних елементів, що походять з різних соціальних норм. Публічне регулювання здійснюється за допомогою функціонування різних видів публічної влади. Вид публічної влади, на думку П.А. Мінакова, визначається відповідною спільнотою людей, яка виступає в якості її безпосереднього, визнаного джерела [17, с. 75]. Зокрема, на сучасному етапі виділяють наступні види публічної влади: наддержавну, державну, муніципальну і публічну владу громадських об’єднань. Деякі вчені виділяють корпоративну владу [18, с. 53]. При цьому під корпоративною владою розуміють владу громадських об’єднань. Публічна влада кожного з видів може здійснюватися на різних рівнях, і перелік таких рівнів індивідуальний для кожного виду влади.
Так в залежності від територіальних основ місцевого самоврядування виділяють три рівня місцевої (муніципальної) влади:
1) муніципальна влада в межах територіальних сільських громад;
2) муніципальна влада в межах міста;
3) муніципальна влада в межах міських та сільських (селищних) поселень.
Саме на цих рівнях спостерігається початок дії правових норм про місцеве самоврядування. На всіх рівнях місцевої публічної влади функціонують свої регулятори. За допомогою соціальних регуляторів досягаються цілі публічного управління на місцях.
Таким чином, саме місцеве публічне управління є формою прояву місцевої (муніципальної) влади, а місцеве регулювання у свою чергу є функцією місцевого (муніципального) управління і засобом місцевої (муніципальної) влади. Положення, що регулюють місцеве управління, наприклад, містяться в конституціях всіх суб’єктів американської федерації. США взагалі є унікальною державою з точки зору формування і оформлення системи публічного управління. Це єдина країна у світі, де державне (публічне) управління не набуло крайніх форм ані в бік централізації, ані в бік децентралізації. Діюча система державного управління заснована на співвідношенні сильної центральної влади, сильної влади штатів і розгалуженої влади місцевих громад [19].
На основі історико-політологічного аналізу дослідження понять та форм реалізації суспільного самоврядування і принципу самоврядування можна прийти до висновку, що поняття місцевого самоврядування постійно розвивається. Еволюція місцевого самоуправління, таким чином, багатократно посилила державну природу муніципальних інститутів, поєднавши місцеві справи з загальнодержавними і поставивши виборні органи місцевого самоврядування в адміністративну і фінансову залежність від уряду, міністерств та інших відомств. Це «остаточно відтіснило елементи місцевого самоуправління в муніципальній організації і діяльності на другий план», перевтіливши муніципальне управління в «різновид виконавчої діяльності, що здійснюється в межах загальної державної політики» [20, с.18].
Список використаної літератури
1. Лукашева Е. А. Принципы социалистического права / Елена Андреевна Лукашева // Советское государство и право. - 1970. - №6. - С. 21-29.
2. Бачинин В. А. Энциклопедия философии и социологии права / Владислав Аркадьевич Бачинин. -СПб.: Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. - 1093 с.
95
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ПРАВО, 2013, ВИП. 5
3. Шинкарук В. І. До питання про принципи діалектики як методології суспільствознавства /
В. І. Шинкарук // Філософська і соціологічна думка. - 1993. - №9-10. - С. 21-29.
4. Філософія права: Навчальний посібник / О.О. Бандура, С.А. Бублик, М.Л. Заінчковський [та ін.]; За заг. ред. М.В. Костицького, Б.Ф. Чміля. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 336 с.
5. Гвоздік О. І. Раціональність: загальна теорія та логіка історії: Монографія / О. І. Гвоздік. - К.: Українська академія внутрішніх справ, 1994. - 114 с.
6. Петрова Л. В. Нариси з філософії права: Навчальний посібник / Любов Василівна Петрова; За ред. проф. В.О. Чефранова. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1995. - 260 с.
7. Муніципальне право України: Підручник / В.Ф. Погорілко, М.О. Баймуратов, Ю.Ю. Бальций [та ін.]; За ред. М.О. Баймуратова. - 2-ге вид., доп. - К.: Правова єдність, 2009. - 720 с.
8. Большая юридическая энциклопедия / В.В. Аванесян, С.В. Андреева, Е.В. Белякова [и др.]. - М.: Изд-во Эксмо, 2005. - 688 с.
9. Борденюк В. Деякі аспекти співвідношення державного управління і місцевого самоврядування в контексті реформи адміністративного права / Василь Борденюк // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2000. - №1. - С. 209-216.
10. Нерсесянц В.С. Философия права: либертарно-юридическая концепция / Владик Сумбатович Нерсесянц // Вопросы философии. - 2002. - №3. - С. 3-15.
11. Богданова Н.А. Система науки конституционного права / Наталья Александровна Богданова. - М.: Юристъ, 2001. - 256 с.
12. Азовкин И.А. Демократический характер государственной власти в СССР и механизм ее осуществления / Иван Акимович Азовкин // Советское государство и право. - 1968. - № 9. - С. 11-20.
13. Гражданин, закон и публичная власть / Ред. кол. А.Ф. Ноздрачёв, А.Е. Постников, Ю.А. Тихомиров; Ин-т законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве РФ. - М.: НОРМА, 2005. - 368 с.
14. Жакке Ж.-П. Конституционное право и политические институты. Учебное пособие: Перевод с французского / Ж-П. Жакке; Пер., вступ. ст.: Маклаков В.В. - М.: Юристъ, 2002. - 365 с.
15. Степанов И.М. Советская государственная власть / Игорь Михайлович Степанов; Отв. ред. В.Ф. Коток. - М.: Наука, 1970. -148 с.
16. Шибутани Т. Социальная психология: Пер. с англ. / Тамотсу Шибутани. - М.: Прогресс, 1969. - 535 с.
17. Минаков П.А. Публичная власть: политологический аспект: Монография / Павел Анатольевич Минаков. - Уфа: РИЦ БашГУ, 2008. - 200 с.
18. Югов А.А. Правовые основы публичной власти в Российской Федерации: Монография / А.А. Югов; Урал. гос. юрид. акад. - Екатеринбург: Издательство УрГЮА, 1999. - 121,[2] с.
19. Малахина С. Н. Административная децентрализация в Российской Федерации: Монография / Светлана Николаевна Малахина. - Воронеж: Изд-во Воронежского гос. ун-та, 2005. - 335 с.
20. Черкасов А.И. Сравнительное местное управление: теория и практика / Александр Игоревич Черкасов; Ин-т государства и права Рос. акад. наук. - М.: Изд. дом «Форум», ИНФРА-М, 1998. - 156,[2] с.
I. Ghaliahmetov
PARADIGM OF THE MUNICIPAL LAW OF UKRAINE
The article considers philosophical and legal aspects of understanding of essence of the municipal law, its structure and forms, the reasons and tendencies developments. On pages of article can learn about judgments what is paradigm of the municipal law as scientific phenomenon, its concepts. The analysis of law principles for the municipal law has theoretical and practical value. Not only principles are legal categories but also they can accumulate ideological sources from philosophical, historical, ethical and political views in themselves and have especial object of researches by all branches of a science. Philosophical paradigm allows create rational model of a high degree of generalization and ascertain the nature of origin of the municipal law and its principles. Paradigm is considered as complex of world outlook principles of scientific community. Researches of the theory of municipal law and the legislation are carried out by many Ukrainian scholars.
A new paradigm focuses attention on legal interaction processes relations as to objects of research on the basis of principles of dialectics. Modern law science uses principles of theories of self-government (Synergetic) for studying problems of social science and law. Now we are eyewitnesses of the beginning of process of acceptance new paradigm by scientists who work in sphere of jurisprudence. They use a new paradigm. It allows us to develop the municipal law and its main principles regarding the branch of science. As well as bases of the municipal law will must be implemented in certain conditions of place and time.
The municipal law is system of norms and principles that adjust and protect public relations in sphere of existence and functioning of local self-government and other local public relations. The municipal law is branch ofpublic law as well as the constitutional, administrative and financial branches of law.
96
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
СЕРІЯ: ПРАВО, 2013, ВИП. 5
Researchers of the municipal law of Ukraine are included into three groups of authors. The first group of research scholars asserts that municipal local authority is not state authority. They define that municipal local authority is not independent kind of state authority in system of democracy. The second group of scholars is of opinion that municipal local authority is a kind of state authority or a kind of public authority. Authors of the theory of municipal law are also taking part in the third intermediate group that define municipal local authority as a combination of authority ofpublic and state types at once.
In the Ukraine, municipal local authority or local municipal authorities play a highly influential role in society. Municipal local authority is manner of realization of municipal rights and freedom. It is necessary a precise control and adhere to municipal rights and freedom because this is a guarantee of stability and efficiency of the functioning of municipal local authority or local self-government. The analysis of nature origin of municipal local authority allows speak about existence its as state authority and local self-government that they are independent power structures on the basis of the Constitution of Ukraine.
The value of local self-government (or «local self-governance». This is the definition used now. -Author’s note) consists in that necessity of civil society is confirmed by factor of prevention of civil and interpersonal wars or violation of law of neighbouring tenements on this or that state territory. The given condition is reached by an establishment of a local legal regime for the peace existence ofpeople as a whole.
In our opinion if the government will not recognize local self-government as law phenomenon in that case it remain without attention and will not be used in public forms of activity ofpeople and the pure democracy as a whole. Local self-government will promote in the given case to development of the initiative and independence of citizens at the local territorial level. Thus the state authority and municipal local authority are two directions with the help of which people carries out its authority - democracy.
Keywords: paradigm, local self-government, municipal local authority, municipal law, object of science of the municipal law.
УДК 352.07(477)(045)
Н. М. Запольська
СОЦІАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ МОЛОДІ
Стаття присвячена юридичному дослідженню соціальної ролі та соціального значення органів місцевого самоврядування у забезпеченні правового статусу молоді на локальному рівні в частині аналізу їх функцій та повноважень щодо досягнення загального публічно-правового інтересу окремих соціальних груп.
Стверджується, що одним з найважливіших напрямків та завдань соціальної політики органів місцевого самоврядування є муніципально-правове забезпечення належної реалізації правового статусу молоді в межах кожного міста, селища, села, адже становлення та розвиток в Україні системи локальної демократії вбачається одним з найважливіших соціально-політичних та правових чинників удосконалення демократичної державності, наближення публічної влади до громадян (зокрема такої особливої та специфічної у правовому вимірі категорії громадян як молодь), важливим засобом формування компетенції територіальних громад та сформованих ними органів місцевого самоврядування.
За таких умов виникає необхідність суттєвого вдосконалення компетенції та принципів організації діяльності органів місцевого самоврядування з метою задоволення зростаючих потреб молодої людини-члена територіальної громади, територіальних громад і суспільства в цілому, що є головною передумовою демократичних трансформацій, створення ефективної системи забезпечення реалізації прав та свобод людини і громадянина, ефективного муніципально-правового забезпечення необхідних можливостей для розвитку молоді в межах її чинного правового статусу в Україні.
Ключові слова: місцеве самоврядування, правовий статус, молодь, суспільство, соціальне значення, органи місцевого самоврядування.
Постановка проблеми. Зростаючі тенденції правової глобалізації та міждержавної інтеграції значно актуалізують питання розвитку основоположних суспільних цінностей, конституційно-правового забезпечення розбудови громадянського суспільства, пошуку балансу між свободою й публічною владою на муніципальному рівні, потребу в гармонічному поєднанні яких значною мірою може задовольнити місцеве самоврядування.
У свою чергу, становлення та розвиток місцевого самоврядування як важливого інституту публічної влади вимагає з’ясування соціальної сутності та соціального значення органів місцевого
97
