CC BY
124
7. Split W., Sawrasewicz-Rybak M. Nature of headaches in Kimmerle anomaly // Neurol. Neurochir. Pol. - 2004. - N 5. - P. 389-394.
8. Split W., Sawrasewicz-Rybak M., Sinczuk-Wal-czak H. The picture of visual evoked potentials in Kimmerle anomaly // Neurol. Neurochir. Pol. - 1994. - N 4. -P. 509-514.
9. Symptomatic Kimmerle anomaly. Clinical case / Iaccarino M, Apicella C, Formicola C. et al. // Pediatr. Med. Chir. - 1985. - N 7. - P. 587-589.
10. Tedeschi G. Surgical trial in the vertebral flow alteration due to Kimmerle anomaly // J. Neurosurg. Sci. -1979. - N 3. - P. 235-238.
♦
УДК 577.245.004.14-053.66
Ю.К. Больбот, О.М. Таран
ОСОБЛИВОСТ1 ФУНКЦ1ОНУВАННЯ СИСТЕМИ 1НТЕРФЕРОНУ У Д1ТЕЙ РАННЬОГО В1КУ
Днтропетровська державна медична академiя кафедра госттальног nediampii № 2 i неонатологп (зав. - д. мед. н., проф. Ю.К.Больбот)
Ключовi слова: дiти раннього eiKy, ттерферон, ГРВ1 Key words: children of early age, interferon, acute respiratory viral diseases (ARVD)
Резюме. Представлены особенности функционирования системы ИФН у детей младшего возраста. Показано, что возрастные особенности системы ИФН не только обусловливают высокую частоту вирусных заболеваний у данного контингента детей, но и способствуют их более тяжелому, осложненному течению. У детей раннего возраста синтез ИФН-а значительно снижен по сравнению со взрослыми и функция системы ИФН осуществляется преимущественно за счет гамма-интерферона. Функциональная состоятельность системы ИФН зависит не только от возрастных особенностей, но и от целого ряда факторов, таких как состояние здоровья, регион проживания, нарушения питания, радиационный фон и др. Дефект системы ИФН характеризуется снижением скорости её включения в ответ на вирусную инфекцию. Повышение продукции ИФН является закономерностью ИФН-генеза, обусловленного возрастом. Summary. Peculiarities of interferon (IFN) system functioning in the children of early age are presented. It is shown that age peculiarities of IFN system cause not only a high incidence of viral diseases in a given children contingent but provokes their more severe complicated course. In children of early age a synthesis of IFN-а is significantly decreased as compared to adults; function of IFN system is executed predominantly at the expence of gamma-interferon. Functional validity of IFN system depends not only on age peculiarities but on a number of factors such as: health state, place (region) of living, nutritional disorders, radiation background, etc. Defect of IFN system is characterized by decrease of rate of its inclusion as a response to a viral infection. Rise of IFN production is a regularity of IFN genesis, caused by age.
Протягом багатьох роюв збертаеться стшкий штерес до вивчення штерферошв, що пов'язано з широким спектром !х бюлопчно! ди. 1нтер-фероногенез е важливим ланцюгом неспеци-фiчного захисту людини, який спрямовано на розтзнавання та елiмiнацiю чужорщно! шфор-маци оргашзму та шдтримання його гомеостазу.
1нтерферони було вщкрито в Англи в 1957 рощ A. Issaks та J.Lindenmann при вивченш явищ взаемного пригшчення (штерференци) вiрусiв. Вiрус грипу при репродукци в культурi курячо! ембрюнально! тканини стимулював у кттинах вироблення фактора, який був здатен створювати в новш тканиш нечутливють до вiрусно! шфекци
[10]. На mдстaвi того, що вироблення цього фактору знаходиться в основi штерференцп вiрусiв, автори назвали його штерферон (1ФН). Пiзнiше А. Issaks встановив головнi властивостi штер-ферону, а саме: приналежнiсть до бшюв, видо-специфiчнiсть та здатшсть бути синтезованим практично всiма ядерними кттинами [24].
У 1980 рощ мiжнародним комiтетом по но-менклатурi було надано визначення штерферошв. Згiдно з ним, iнтерферони е низько-молекулярними бiлками, якi пригшчують репл> кацiю вiрусiв та створюють у клiтинах стан вiрусноl несприятливосп при 1х повторному iнфiкуваннi шляхом впливу на процеси кл> тинного метаболiзму, а саме синтезу РНК та бшюв.
Система iнтерферону мютить у собi гени та 1х рецептори, самi 1ФН, специфiчнi кттинш рецеп-тори, ферментнi системи, як активуються при взаемоди 1ФН iз цими рецепторами [11, 13].
Синтез штерферошв е складним та багато-етапним процесом [12, 33]. З молекулярно-генетично! точки зору система 1ФН складаеться з трьох взаемопов'язаних ланцюгiв: iндукцiя, продукцiя та дiя. В нормi гени 1ФН знаходяться в зарепресованому станi, тому саме iндукцiя по-трiбна для !х дерепресп. Динамiка та рiвень продукцп 1ФН визначаються двома основними компонентами системи - кл^инами та шдук-торами. Декiлька сотень вiдомих на цей час iндукторiв iнтерферонiв представляють гетеро-генну групу високо- та низькомолекулярних речовин природного та синтетичного поход-ження, якi об'еднанi в самостшний клас за !х здатшстю викликати продукцiю 1ФН, якi мають противiруснi та iншi бiологiчнi ефекти [33]. 1ндуктори можуть бути подшеш на iндуктори з унiверсальною актившстю (деякi вiруси, полiну-клеотиди) та з вибiрковою активнiстю (ендоток-сини, бактерп, низькомолекулярнi препарати, полiкарбоксилати та шш^ [13]. Система 1ФН неспецифiчна, а саме: рiзнi iндуктори мають властивосп iндукувати один i той самий тип 1ФН, а один i той самий 1ФН iндукуе рези-стентнiсть клiтин до широкого кола рiзнома-нiтних вiрусiв [29]
У фiзiологiчних умовах процеси продукци та елiмiнацil 1ФН знаходяться в такому сшввщ-ношеннi, що рiвень 1ФН у сироватцi кровi не перевищуе фонових значень [42], а вплив iнду-кторiв посилюе його синтез. Продукщя 1ФН пов'язана з транскрипщею та трансляцiею штер-феронових шформацшних РНК з наступною секрещею 1ФН у зовнiшне середовище.
Рiзноманiтнiсть виявлених та вивчених на цей час функцш 1ФН вказуе на !х контрольно-ре-гуляторну роль у забезпеченш гомеостазу [10]. До основних ефекпв 1ФН належать противiруснi, антимшробш, антипролiферативнi (в тому ж чи^ антитуморогеннi), iмуномодулюючi, радю-протекторнi та шш. Простий перелiк ефектiв 1ФН свiдчить про велику вагомiсть та ушвер-сальнiсть дано1 системи, що робить 1ФН важливим фактором неспецифiчноl резистент-ностi [9].
Накопичена до тепершнього часу iнформацiя про штерферони свiдчить про суттевi вiдмiнностi !х антигенних, фiзико-бiологiчних, фармако-кiнетичних та функцюнальних властивостей. На сьогоднi вщомо близько 20 1ФН, якi за вище-названими характеристиками та здатностями пiдроздiляються на два типи. В силу структурное' та функцюнально1 схожостi до iнтерферонiв I класу належать лейкоцитарний штерферон (1ФН-а) та фiбробластний 1ФН (1ФН-Р), яю виро-бляються у вiдповiдь на чужорщну генетичну iнформацiю (iндукцiю вiрусами, синтетичними полiнуклеотидами, ендотоксинами, чужорiдними клггинами) усiма ядерними клiтинами, в тому чи^ неiмунокомпетентними та малодиферен-цшованими [2]. Основними клiтинами-продуцен-тами 1ФН-а е В-лiмфоцити, нaтурaльнi кшери (NK), моноцити та макрофаги. 1ФН-Р синте-зуеться фiброблaстaми, епiтелiaльними ктти-нами та макрофагами. 1ФН-а розноситься по всьому оргашзму, 1ФН-Р дiе тiльки в мiсцi утворення. 1ФН I типу мають виразну против> русну дiю, яка приблизно в 10 рaзiв перебiльшуе потенцiaл 1ФН II типу [7]. За даними багатьох aвторiв, противiруснa aктивнiсть лейкоцита на 90 % зумовлена продукщею 1ФН-а та менш нiж на 10 % - 1ФН-Р.
До штерферошв II типу належить штерферон-у, який мае назву лiмфоцитaрний, або iмунний. Джерелом 1ФН-у е тшьки два види ядерних клггин: Т-лiмфоцити (при взаемод^ з антиген-презентуючими макрофагами) та NK-клiтини (при взаемоди з клiтинaми-мiшенями) [38]. Серед Т-лiмфоцитiв продуцентами 1ФН-у е як цитотоксичш CD8+-, так i хелпернi CD4+-клi-тини. Але ж шсля диференцiювaння остaннiх здaтнiсть виробляти 1ФН-у залишаеться тiльки у ТЪ-1. 1ФН-у як дiе в мiсцi утворення, так i розповсюджуеться по всьому оргашзму, мае виразну iмунорегуляторну та протипухлинну дiю [10, 12]. У дослщженнях встановлено, що за ан-типролiферaтивним потенцiaлом 1ФН-у у 10-20 рaзiв aктивнiше, нiж 1ФН-а, тому прaвомiрним
за цим ефектом 1ФН е наступний ряд: 1ФН-у > 1ФН-Р> 1ФН-а [24].
Бiологiчнa дiя iнтерферонiв на клiтинному рiвнi починаеться з приеднання молекул 1ФН до специфiчних рецепторiв плазматично1 мембрани [40]. Встановлено, що iнтерферони специфiчно зв'язуються тшьки з чутливими до даного типу штерферону клiтинaми. Рецепцiя штерферошв генетично детермiновaнa, а гени рецепторiв I та II типiв розташоваш в рiзних хромосомах [10]. ЮН I типу ддать через загальш рецептори, якi зaкодовaнi генами, що розташоваш на 21 хромосомi [39]. Для !ФН-у також е самостшш рецептори та поверхнi клiтини [43]. Кшьюсть рецепторiв до IФН на клггиннш мембрaнi е величиною динaмiчною, яка змiнюеться пiд впли-вом самих IФН [24].
!ФН був вiдкритий як фактор iз виразною противiрусною дiею. Початок, перебш та кiнець iнфекцiйного процесу в бiльшостi залежать вiд стану та швидкосп включення системи !ФН, який забезпечуе неспецифiчний та противь русний захист оргaнiзму задовго до формування мехaнiзмiв специфiчного iмунiтету i набагато рaнiше накопичення достатньо1 кшькосп aнтитiл [10].
Сироватковий IФН являе собою сумш рiзних типiв !ФН та у фонових концентрaцiях е одним iз перших бaр'ерiв, який запобшае вiруснiй екс-панси. Якщо зараження окремих клiтин все ж таки сталося, то щ кттини починають син-тезувати IФН, який потрапляе до кровi та мiжклiтинноl рiдини. Приеднання молекули ш-терферону до вiдповiдного рецептора е сигналом до розвитку в клггиш aнтивiрусного стану, який зумовлено aктивaцiею ряду ферментних систем -аштгарусних бшюв, що здiйснюють iнriбуючу дiю на рiзнi етапи репродукци вiрусiв. Так, 2'5-олiгоaденiлaтсинтетaзa та рибонуклеаза вико-нують розщеплення РНК, що утруднюе транс-лящю генетично1 шформаци на рибосоми та, вщповщно, пригнiчуе синтез бшюв у клiтинi, а протешкшаза дiе на репликaтивнi форми вiрус-них нукле1нових кислот [15].
Тобто, противiрусний ефект IФН зумовлено iндукцiею трьох головних процесiв, якi однаково починаються та закшчуються: aктивaцiею латентно! ендорибонуклеази, яка приводить до руй-нування вiрусноl РНК; пригнiченням синтезу матрично1 РНК; пригнiченням синтезу бшюв вiрусноl оболонки [8].
Поряд iз тим, що вiруси е iндукторaми ш-терфероногенезу, вони мають пристосувальш здaтностi до подолання природних захисних бaр'ерiв оргaнiзму: наприклад, aденовiрус iнгiбуе
IФН-iндуковaну aктивнiсть натуральних кiлерiв (NK) та мае гени, як нейтрaлiзують фактор некрозу пухлини-а (ФНП-а); вiруси герпесу мають мембрaнозв'язуючi рецептори до гамма-iнтерферону; РС^рус гальмуе продукцiю ран-нiх цитоюшв; вiрус Епштейна-Барр кодуе про-те1н, що е aнaлогiчним iнтерлейкiну-10 (^-10); вiрус кору специфiчно зв'язуеться з CD 4+ (на моноцитах) та шпбуе IL-13 [21].
Рiзш вiруси мають рiзну здaтнiсть впливати на вироблення IФН. Так, репродукцiя пара-мiксовiрусiв супроводжуеться сильним штерфе-роноутворенням, вiрусу герпесу - слабким, а гепaтовiрусiв- мiнiмaльним [6, 45]. Вiруси грипу, вiрус хвороби Ньюкастла мають бшьш виразну IФН-стимулюючу aктивнiсть, шж вiруси пара-грипу, РС-вiруси, збудники гепатиту В та aденовiруси, причому бiльш активним iндукто-ром е вiрус грипу А (до 77% штaмiв вiрусу грипу А проти 30 % штaмiв вiрусу грипу В) [10, 12, 41].
Чутливють до ди iнтерферонiв у вiрусiв також рiзнa. Так, aденовiрус та вiрус грипу В належать до числа стшких [41]. При цьому найбшьша частота iнфiкувaння дiтей з неспецифiчними зах-ворюваннями легенiв виникае за рахунок аде-новiрусiв [23]. Чутливють РС^рушв до лейкоцитарного ЮН у 10 рaзiв нижча, нiж у вiрусу везикулярного стоматиту, i не виключено, що саме з низькою чутливютю РС-вiрусу до ЮН пов'язаш опосередковaнi ним тяжю бронхiти у дiтей раннього вшу [35].
До aнтипролiферaтивного ефекту ЮН чутливими е вш клггини, але бiльше - малодиферен-цшоваш та пухлиннi [10]. Лiмфоlдний ряд бшьш чутливий до ЮН, шж мiелоlдний. Рiзнi типи IФН iз рiзною iнтенсивнiстю пригнiчують подiл тих або шших за походженням кттин. Так, наприклад, рiст лiмфоблaстних кттин бiльш активно пригнiчуе IФН-a, а кттин остеосаркоми - IФН-p. Антипролiферативний ефект зумовлю-ють нaступнi мехашзми [8]: aктивaцiя цито-токсичних кттин; посилення експрес^ пухли-ноaсоцiйовaних антитш; модуляцiя продукц^ aнтитiл; iнгiбiцiя ди пухлинних росткових фак-торiв; iнгiбiцiя синтезу РНК та бiлкiв пухлинно1 клiтини; сповiльнення клiтинного циклу з переходом у фазу «спокою»; стимулящя пухлинних клiтин до визрiвaння; стримуючий контроль за пролiферaцiею; гальмування появи нових сосудiв у пухлиш; iнгiбiцiя метастазування; бiости-муляцiя активносп цитостaтикiв.
Антипролiферaтивний ефект е зворотшм, пiсля вiдмiни IФН кровотворення повшстю вiд-новлюеться, як i рют пухлинних клiтин, тому для
його шдтримки потрiбно постiйне введення 1ФН у високих дозах [17].
Мiж iмунною та iнтерфероновою системами юнують тiснi прямi та зворотнi зв'язки. Але ж в останш роки вивчеш головнi розбiжностi в напрямку дш цих систем. 1мунна система мае спещ^зоваш клiтини та органи, для не! характерна специфiчнiсть реагування на чужо-рiдну iнформацiю. Система 1ФН не мае нi спещатзованих клiтин, нi органiв, вона юнуе в кожнiй клiтинi, оскiльки кожна нянина може бути заражена вiрусом i повинна мати систему розтзнавання та елiмiнaцil чужорщно1 гене-тично! шформаци [9, 10, 11]. Саме це дозволяе !й активно впливати на весь комплекс захисних реакцiй оргашзму (фагоцитоз, запалення, анти-генну експресда) та робить важливiшим фактором неспецифiчноl резистентностi [1].
Якщо головною функщею iмунноl системи е контроль за бшковою постiйнiстю багатоклнин-них популяцiй органiзму, то системi 1ФН на-лежить провiдна роль у нагщщ за генетичною постiйнiстю оргашзму [10, 11]. Настшьки ви-разна участь системи 1ФН у шдтримщ гомео-стазу зумовлена широким спектром антигешв, якi пiдключають цю систему до активно1 фун-кцюнально1 дiяльностi.
Серед iмунокоригувальних властивостей 1ФН найбшьш значними е [34]: збiльшення кшькост Fc-рецепторiв до IgG на мембранах макрофапв, що сприяе пiдсиленню фагоцитозу та антить лозалежно1 цитотоксичностi; модулящя системи природньо1 цитотоксичностi, за рахунок впливу на актившсть природних кiлерiв; пiдсилення експреси на поверхнi клнин антигенiв псто-сумiстностi I класу тд впливом 1ФН-а та 1ФН-Р; пiдсилення експреси антигенiв головного комплексу пстосумюносп II класу тд впливом 1ФН-у, що призводить до збшьшення функцю-нально1 активностi антигенпрезентуючих клiтин, посиленню сенсибшзаци Т-хелперiв, тдвищен-ня цитотоксичностi моноцитiв, збiльшення сек-реци прозапальних цитокiнiв, таких як ФНП та IL-2; регуляцiя 1ФН I типу мiжклiтинноl вщ-повщ та iнгiбiцiя Т-супресорiв, !х активащя 1ФН II типу та iндукцiя синтезу розчинного фактору супреси iмунноl вiдповiдi.
Тобто, iмуномодулююча дiя 1ФН реалiзуеться через пiдсилення експреси поверхневих антигешв головного комплексу пстосумюносп I та II клашв, що тдвищуе ефективнiсть iмунного розтзнавання змiнених клiтин; рекрутування ефек-торних клiтин шляхом модулювання процесiв 1хнього диференцiювання, дозрiвання та прол> фераци; активацiю ефекторних клiтин; регуляцiю
гуморального iмунiтету, експресiю IgG-FcR [10, 28]. Показано [31], що 1ФН-у значно тдсилюе ефекторнi функци макрофагiв, !х антимiкробну та протипухлинну активнiсть за рахунок шдви-щення продукцп супероксидних та ннрооксид-них радикалiв.
В останш роки доведено, що 1ФН мае i антибактерiальнi ефекти, в основi яких лежить здатнiсть 1ФН iндукувати активнiсть деяких ферментiв у пошкодженш клiтинi: iндукцiя ш-доламш-2,3-дезоксигенази призводить до зни-ження внутршньоклнинного вмiсту L-трипто-фану, що, у свою чергу, е причиною загибелi бактерiальноl клiтини у зв'язку з порушенням И метаболiзму; iндукцiя NO-синтетази, яка призводить до продукцп N0 - потужного бактерицидного фактора, який сприяе руйнуванню бак-терiальноl клiтини [8, 24].
За рахунок реалiзацil вищеназваних якостей досягаеться висока ефектившсть та ушверсаль-шсть 1ФН як факторiв, якi забезпечують захист органiзму вiд широкого спектру шфекцшних агентiв.
У дiтей, особливо молодшого вiку, форму-вання набутого iмунiтету перебувае на стади становлення. Функцюнальш вiковi особливостi системи 1ФН не тiльки зумовлюють велику частоту шфекцшних та вiрусних захворювань, яка перевищуе таку у всiх останшх вiкових перiодах, а i сприяють бiльш тяжкому перебiгу захворювання [16]. Дослщженнями Ф.1. Сршова та ствавт. [10] встановлено, що у дней перших 3 рокiв життя спостершаеться транзиторне пригш-чення iнтерфероногенезу, особливо виражене у новонароджених та дней 1-го року життя.
У переважно1 бiльшостi новонароджених та дiтей першого року життя продукцiя лейкоцитарного 1ФН знижена. Так, продукцiя 1ФН-а у дорослих в 9 рaзiв вища, нiж у дiтей першого року життя, в 6 рaзiв вища, шж у дiтей вшом до трьох рокiв та бшьш нiж у 2 рази бшьша, нiж у дiтей вiд 3 до 12 роюв [20]. Нaйнижчi показники продукцп лейкоцитарного 1ФН вщзначеш у дiтей 3-6 мiсяцiв. Тому у дней раннього вiку функщя системи 1ФН здiйснюеться переважно за рахунок гамма-штерферону, синтез якого е зниженим, особливо у недоношених дггей [19, 30]. Це зумовлюе зсув показниюв iмунорегуляторного iндексу в бш переважання супресорно1 актив-ностi Т - лiмфоцитiв, зниження кшерно1 актив-ностi клiтин, дефiциту фaгоцитiв за кшьюстю та за функцiонaльною актившстю, що призводить до частого розвитку рiзних iнфекцiйних захворювань серед новонароджених [36, 47].
Синтез 1ФН визначаеться вшовими особливо-стями сироватки кровi новонароджених - змен-шеною антиокиснювальною актившстю та пере-важанням фaкторiв, яю пiдвищують вихiд ка-тепсину D iз лiзосомiв. При внесеннi в систему клгшн новонароджених iнгiбiтору протеаз або препaрaтiв антиоксидантно1 ди рiвень продукци та якостi 1ФН, що синтезуеться, вiдповiдaе рiвню доросло1 людини [10].
Оскшьки система 1ФН е найважлившим мехaнiзмом протиiнфекцiйного захисту орга-нiзму, свiдчення про 1ФН-статус при рiзномaнiт-них iнфекцiйних захворюваннях становить штерес з точки зору як бшьш глибокого зрозумiння !х клшко-патолопчних особливос-тей, так i удосконалення лшувально-проф> лактичних зaходiв. При ресшраторнш патологи дитячого вiку iнтерфероновий статус вивчаеться, перш за все, з огляду на схильшсть дiтей до частих респiрaторних вiрусних iнфекцiй, а також на значну кшьюсть часто та тривало хворiючих дiтей (ЧХД), на частку яких припадае 15 %-17 % всього дитячого контингенту [27].
Ряд aвторiв вважае, що для бшьшост ГРВ1 характерним е шдвищення рiвня циркулюючого 1ФН iз перших чaсiв захворювання з досягнен-ням максимального рiвня до кшця першо1 доби [25]. Проте у бшьшосп дiтей з частими та тривалими ресшраторними захворюваннями ви-явлено зниження продукци лейкоцитарного 1ФН. Дефект системи 1ФН у таких дней характеризуемся зниженням швидкост И включення у вiдповiдь на вiрусну iнфекцiю [44], що сприяе персистенци вiрусноl шфекци та хрошзаци запального процесу [46].
З.С. Макаровою та ствавт. [18] були надаш дaнi про можливу генетичну детермiновaнiсть порушень 7-функцп системи 1ФН у дiтей ран-нього вшу. Автори спостершали 5-7-разове зниження здатност клiтин кровi до синтезу 1ФН-у у часто хворiючих дней у порiвняннi з ет-зодично хворiючими. При цьому у мaтерiв ЧХД показники 7-iнтерфероногенезу також були значно нижчими, нiж у мaтерiв епiзодично хворiючих дiтей.
За результатами дослщжень М.Г. Романцова зi сшвавт. [28], якi визначали iнтерфероновий статус у дней з частими та тривалими ресшраторними захворюваннями, було показано вщсут-нють адекватное' вщповщ системи iнтерферону пiд час ГРЗ. Так, практично у половини цих дней спостер^алось зниження противiрусного захисту
у виглядi низько1 продукци ендогенного штерфе-рону, зниження продукци 1ФН-а у 24 % дiтей та 1ФН-7 у 35 % дней.
Значно знижену здaтнiсть до продукци усiх типiв 1ФН виявили у новонароджених, що народились вщ мaтерiв iз хронiчними неспецифiчни-ми захворюваннями легешв [32].
Ми спостершали зниження покaзникiв рiвня сироваткового 1ФН-а та -7 в першi дш захворювання в порiвняннi з етзодично хворiючими дiтьми з подальшим його зниженням протягом всього захворювання до моменту одужання. Бшьш значним зниження показника сироватко-вих 1ФН було при ГРВ1 з ускладненим перебшом
[4].
Функцiонaльнa спроможнiсть системи штер-ферону залежить не тшьки вiд вiкових особли-востей, а i вiд цiлого ряду фaкторiв (вiк, стан здоров'я, регiон проживання тощо). Великий вплив на зниження функцюнально1 aктивностi системи 1ФН, навнь до глибокого пригнiчення iнтерфероногенних потенцш клiтин, мають тaкi фактори, як порушення харчування, стреси, пе-реохолодження, перевантаження, дiя iмунодепре-сaнтiв, бюритми та iншi. Зниження aктивностi клгшн до продукц^ 1ФН вiдбувaеться i в зимовий перiод, що певним чином пояснюе сезонш шдйоми iнфекцiйноl зaхворювaностi. Знижена здaтнiсть лейкоцштв до продукц^ 1ФН визначена у дней з рaннiм штучним вигодовуванням, що часто хворiють, мешкають в умовах шдвищення рaдiaцil [22], з внутршньоутробним та постна-тальним шфшуванням [3, 4].
Пiдвищення продукц^ 1ФН е зaкономiрнiстю iнтерфероногенезу людини, зумовленою вшом. У процесi розвитку дитини вщбуваеться поетап-не дозрiвaння системи 1ФН: зникае «рaннiй» 1ФН, поширюеться спектр активних iнтерфе-ронiв, шдвищуеться 1'х продукцiя та удосконалю-еться взaемодiя iмунноl системи з шшими системами [5, 14, 19, 37].
Тому актуальним залишаеться вивчення 1ФН - статусу у дней, що часто та довго хвордать на ГРВ1, для визначення його ролi в розвитку цiеl патологи, що дозволило б тдвищити ефектив-нiсть лiкувaння даного контингенту дней. 1мун-на вiдповiдь на ГРВ1 не однорiднa, i одужання здшснюеться за допомогою рiзних iмунологiч-них мехaнiзмiв, визначення яких е необхщним для розробки диференцiйовaного пiдходу до л> кування хворих на ГРВ1 [46].
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ
1. Активность системы интерферона при вирусных заболеваниях / Соколова Т.М., Суетина И.А., Но-
сик Н.Н., Крылов В.Ф. // Бюл. експерим. биологии и медицины. - 1991. - Т.111, №5. - С.516-517.
2. Бажан С.И., Белова О.Е. Молекулярно-гене-тические аспекты индукции и противовирусного действия интерферона // Вестн. Рос. АМН. - 1998. - № 3.
- С.18-24.
3. Безруков К.Ю. Интерфероны и его применение в педиатрии // Вопр. охраны материнства и детства. - 1987. - Т.32, № 12. - С.46-51.
4. Больбот Ю.К., Таран О.М. Застосування «Ана-ферону дитячого» в лшуванш гострих респiраторних вiрусних iнфекцiй у часто хворшчих дiтей раннього вшу // Соврем. педиатрия. -2007. - № 3 (16). - С.81-84.
5. Вельтищев Ю.Е. Становление иммунной системы // Врач. - 1991. - №12. - С.7-11.
6. Герпес: этиология, диагностика, лечение / Ба-ринский И.Ф., Шубладзе А.К., Каспаров А.А., Гре-бенюк В.Н. - М.: Медицина, 1986. - 268с.
7. Дидковский Н.А., Малашенкова И.К., Тазула-хова Э.Б. Индукторы интерферона - новый перспективный класс иммуномодуляторов // Аллергологогия.
- 1998. - № 4. - С.26-32.
8. Дранник Г.Н. Клиническая иммунология и аллергология. - Одесса: Астро Принт, 1999. - 604с.
9. Ершов Ф.И. Интерфероны (к 40-летию открытия) // Вопр. вирусологии. - 1998. - № 6. - С.247-252.
10. Ершов Ф.И. Система интерферона в норме и при патологии. - М.: Медицина, 1996. - 240 с.
11. Ершов Ф.И., Жданов В.М. Возникновение системы интерферона и её роль в гомеостазе // Система интерферона в норме и патологии. - М.: Медицина, 1996. - С.11-20.
12. Ершов Ф.И., Новохатский А.С. Интерферон и его индукторы. - М. : Медицина, 1980. - 174с.
13. Интерфероновая система человека: биологическая роль и взаимосвязь с иммунной системой / Шабалина Н.В., Длин В.В., Малиновская В.В. и др. // Рос. вестн. перинатологии и педиатрии. - 1995. - №5.
- С.29-35.
14. Казахов Т.Б., Ромина И.И., Мешков Е.Н. Состояние системы интерферона у новорожденных детей и их матерей // Материалы Всерос. съезда акушеров-гинекологов и педиатров. - Челябинск, 1992. - С.255.
15. Кауфман Р.С., Филдс Б.Н. Патогенез вирусных инфекций // Вiрусологiя. - 1991.-Т.1.- С.277-289.
16. Кешишян Е.С., Касохов Т.Б. Система интерферона и ее возрастные особенности. Применение препаратов интерферона в неонатальном периоде // Рос. вестн. перинатологии и педиатрии - 1993. - Т. 38, №2. - С.15-17.
17. Кузнецов В.П. Интерфероны в каскаде цито-кинов: исторический и современный аспекты // Антибиотики и химиотерапия. - 1998. - № 5. - С.28-40.
18. Макарова З.С., Черток Т.Я., Тонкова-Ямполь-ская Р.В. Особенности состояния здоровья часто болеющих детей раннего возраста // Педиатрия. - 1990. -№ 5. - С.59-64.
19. Малиновская В.В. Новый комплексный препарат Виферон и его применение в педиатрической практике // Inter. J. Immunorehabilitation. - 1998.- N 10.
- Р.76-84.
20. Малиновская В.В. Особенности системы ин-
терферона в онтогенезе // Система интерферона в норме и патологии. - М.: Медицина, 1996. - С.117-134.
21. Малиновская В.В., Муртазаева Р.Т., Функционирование системы интерферона при различных способах и дозах введения рекомбинантного альфа-интерферона (реаферона) // Вопр. вирусологии. - 1983. -№2. - С.180-183.
22. Нарушение интерферонового статуса при бронхо-легочных заболеваниях у детей, проживающих в условиях повышенного радиационного фона / Яковенко Л.Ф., Спивак Н.Я., Ганова Л.А. и др. // Антибиотики и химиотерапия. - 1994. - Т.39, №11. -С.48-52.
23. Особенности хронического бронхолегочного воспаления при инфицировании детей респираторными вирусами / Мозалевський А.Ф., Нетреба Н.И., Муксен Ахмат и др. // Укр. пульмонол. журн. - 1994. -№ 4. - С.51-54.
24. Перцева Т.А., Конопкина Л.И. Интерфероны и их индукторы // Укр. хiмiотерапевт. журн. - 2001. - № 2. - С.62-67.
25. Показатели циркулирующего интерферона при различных вирусных заболеваниях / Лаврухи-на Л.А., Ершов Ф.И., Крылов В.Ф. и др. // Вопр. вирусологии. - 1989. - №2. - С.244 -247.
26. Применение отечественных ИФН при инфек-ционно-воспалительных заболеваниях органов дыхания у детей / Малиновская В.В., Захарова И.Н., Коровина Н.А. и др. // Междунар. журн. мед. практ. - 2000.
- №6. - С.71-73.
27. Респираторные заболевания: этиопатогенез, клиника, лечение, профилактика: Руководство для врачей // Под ред. М.Г.Романцова. - СПб.: 2002. - 68с.
28. Романцов М.Г. Применение циклоферона в педиатрической практике. - СПб.: 2000. - 64с.
29. Стефани Д.В., Вельтищев Ю.Е. Клиническая иммунология и иммунопатология детского возраста: Руководство для врачей. - М.: Медицина, 1996. -384с.
30. Таряева Т.Г., Малиновская В.В., Будыги-на Т.С. Особенности иммунокоррегирующей терапии при смешанной урогенитальной инфекции и аутоиммунных процесах у беременных // Тез. докл «Ч. и Л.».
- М., 2000. - С.320-321.
31. Фрейдлин И.С. Иммунная система и ее дефекты: Руководство для врачей. - СПб.: 1998. - 113с.
32. Чернишова Л.1. Вiковi особливосп iмунiтету у дггей // Педiатрiя, акушерство та пнеколопя. - 2001. -№ 4. - С. 23-26.
33. Чиж1в Н.П., Ершов Ф.И., Индулен М.К. Основы экспериментальной химиотерапии вирусных инфекций. - Рига: Зинате, 1998. - 171с.
34. Экспериментально-клинические исследования применения рекомбинантного а2В-интерферона (ви-ферона): Руководство для врачей / Под ред. В.В. Малиновской, М.Г. Романцова. - М.: 1997. - 75с.
35. Arnold R., Koning W. ICAM-1 expression and low-molecular-weight G-protein activation of human bro-
nchial epitalial cells (A 549) infected with RSV // J.Leukos-Biol.-1996.- Vol. 60, N 6. - P. 766-771.
36. Bektas S., Goetze B., Speer S. Decreased adherence Chemotaxis and phagocitis activities of netrophils from preterm neonates // Acta Paediatr. Scand. - 1990.-Vol. 79. - P.1031-1038.
37. Candidacidal mechanisms in the human neonate: Impaired IFN-gamma activation of macrophages in newborn infants / Marodi L., Raposzta R., Campbell D.E. et al. // J. Immunol - 1994. - Vol.153, N 12. - P.5643-5649.
38. Cough variant asthma: a 3-5 years follow up / Braman S.S., Pordy W., Corrao W.M. et al. // Am. Rev. Resp. Dis. - 1975. - Vol.112, Suppl. - P.133.
39. Dent C.L., Gewert D.R. A regulatory domain within the virus-response element of the interferon alpha 1 gene acts as a transcriptional repressor sequence and determinant of cells- 236. - N 3. - P.896-903.
40. Dinarello Ch. D. Modalities for reducing IL-1 activity in disease // Immunol. Tod. - 1993. - Vol.14, N 6. - P.260-264.
41. Horisberger M.A. Interferon's, Mx genes and resistance to influenza virus // Am. J. Resp. Crit.
Care. Med. - 1995. - Vol. 152, N 4, Pt.2. - P.567-571.
42. Interferon's s: Biological activities and clinical efficacy / Ed.: C. Aul, W. Schneider. - Berlin: Shringer, 1997. - 289p.
43. Landolfo S., Cavallo G. Interferon-y: an immuno-logical slant // Ann. Inst. Pasteur. Immun. - 1985. - Vol. 1360, N 1. - P.84-87.
44. Long-term prospective study in children after respiratory syncytal virus infection // C.B. Hall, W.J. Hall, C.L. Gala et all. // J. Pediatric. - 1984. - Vol. 105, N 3. -P. 358-364.
45. Respiratory syncytial virus infection in infants is associated with predominant Th-2-like response / Roman M., Calhoun W.J., Hinton K.L. et al. // Am. J. Resp. Crit. Care. Med. - 1997. - Vol. 156, N 1, Pt.2. - P.190-195.
46. Wills R.J. Clinical pharmokinetiks of interferons // Clin. Pharmocokinet. - 1990. - Vol.19, N 5. - P.390-399.
47. Wilson C.B. Immunological basis for increased susceptibility of the neoneto infection // J. Pediatr. - 1986. - Vol. 108. - P. 1-12.
♦
УДК 616.314.17:615.37-037
A.А. Гударьян,
B.А. Лозовикова
ЭФФЕКТИВНОСТЬ ДИФФЕРЕНЦИРОВАННОЙ ИММУНОКОРРЕГИРУЮЩЕЙ ТЕРАПИИ В ЛЕЧЕНИИ ГЕНЕРАЛИЗОВАННОГО ПАРОДОНТИТА
Днепропетровская государственная медицинская академия кафедра терапевтической стоматологии (зав. - д.мед.н., проф. А.В. Самойленко)
Ключевые слова:
генерализованный пародонтит, иммуномодулирующая терапия, иммунологические расстройства, лабораторные тесты прогнозирования исходов иммуномодулирующей терапии Key words: generalized parodontitis, immunomodulating therapy, immunologic disorders, laboratory tests of prediction of immunomodulating therapy outcomes
Резюме. На основi проведених ^тчних i iмунологiчних до^джень та за результатами комплексного лкування хворих на генералгзований па-родонтит встановлено, що найбшьш перспективними у вiдношеннi корекцИ iмунологiчних порушень е циклоферон та полюксидонш. Як iмуномодулюючий засiб циклоферон рекомендуеться при легкому пере-б^ захворювання, а полюксидонш - при тяжкому (прогресуючому) про-явi патологiчного процесу в пародонтi. Диференцшне застосування цик-лоферону та полюксидонт у хворих на генералгзований пародонтит сприяе скороченню стротв лкування i тдвищенню загально'1' ефек-тивностi антибактерiальноi терапи. Аргументована необхiднiсть застосування лабораторного тесту визначення мiжклiтинноi молекули адгези в сироватцi кровi для оцтки тяжкостi переб^ генералгзованого пародонтиту та прогнозування ефективностi ргзних iмунокоригу-вальних засобiв.
Summary. On the basis of performed clinical and immunological researches and by the results of a complex treatment of patients with generalized parodontitis it is established, that cyclopheronum andpolyoxidonium are the
