CC BY
77
Клштна пед1атр1я
УДК 614.23:616-053.2:616.89-008.19
КОЛОСКОВА O.K., ПОЛ1ЩУКM.S., ВОРОТНЯК т.м. Буковинський державний медичний ун'верситет, м. Черн'вц
особливост розвитку та прояв1в синдрому
емощйного вигорання в л1кар1в-пед1атр1в
Резюме. Вивчали особливосmi розвитку та проявiв синдрому емоцшного вигорання у 30 лiкарiв-педiа-трiв рЬзних спещальностеш. Вiдмiчено, що синдром емоцшного вигорання лiкарiв-педiатрiв проходить три фази, 1з яких у фазi напруження вт характеризуется переважно надмiрним переживаниям пси-хотравмуючих обставин, у фазiрезистенцп проявляеться економiею емоцшног сфери, у фазi виснажен-ня — емоцшним дефщитом. Показано, що влiкарiв-педiатрiв не виявлено особливостей проявiв синдрому емоцшного вигорання залежно вгд спецiальностi, однак у лiкарiв-чоловiкiв емоцшне вигорання вiрогiдно корелюе ш частше розвиваеться на основi симптомiв незадоволеностi собою, емоцшного дефщиту та деперсоналiзацii.
Ключовi слова: синдром емоцшного вигорання, лiкарi-педiатри.
Вступ
Синдром емощйного вигорання Hapa3i е достат-ньо поширеною реакщею оргашзму у вщповщь на тривалий вплив стресорних чинниюв, що проявляеться емоцшним, розумовим та фiзичним висна-женням. Найчастше людина з синдромом емоцшного вигорання починае вимикати власш емоцп у вщповщь на психотравмувальш впливи чи фактори, причому щ дп призводять до попршення власно! професшно! дiяльностi [2].
Першим описав цей феномен американський психiатр H. Frendenberger у 1974 р., даючи характеристику психолопчного стану людей, яю штен-сивно та тюно спiлкуються з Рентами в емоцiйно напруженiй атмосферi при наданш професшно! допомоги [15]. Психологом К. Maslac (1976 р.) ощ-нено даний стан органiзму як емоцшне та фiзичне виснаження з розвитком негативно! самоощнки, негативного ставлення до роботи, втратою ств-чуття та розумшня щодо клiентiв зi зняттям з себе вiдповiдальностi. За визначенням ВООЗ, синдром емощйного вигорання — це фiзичне, емоцшне, або мотивацшне виснаження, що характеризуемся порушенням продуктивностi в роботi, втомою, безсонням, пiдвищеною схильнiстю до соматич-них захворювань, а також вживанням алкоголю або iнших психоактивних речовин для отримання тим-часового полегшення, що мае тенденцiю до розвитку фiзично! залежностi та (у багатьох випадках) суицидально! поведшки. Цей синдром розцiнюеться як стрес-реакцiя на тривалi виробничi та емоцшш
вимоги, якi виникають унаслщок над^рно! вщ-даностi людини сво!й робот з одночасним нехту-ванням амейним життям або вiдпочинком [8]. За М1жнародною класифiкацieю хвороб Х перегляду, цей стан належить до рубрики «Стрес, пов'язаний з труднощами пщтримки нормального способу жит-тя» [16].
Основною причиною розвитку синдрому емоцшного вигорання вважаеться психолопчна пере-втома людини за наявностi тривалого впливу профе-сiйного стресу. Одшею з професiй, у представникiв яко! синдром емоцiйного вигорання трапляеться в майже 70 % фахiвцiв, е лжарська спецiальнiсть. Слщ вiдзначити, що серед лiкарiв спостерiгаеться досить висока частота депресивних порушень, а близько третини медичних пращвниюв регулярно застосо-вують медикаментознi засоби для корекцп емоцш-ного рiвня напруження та тривожност [5, 13].
Висока частота синдрому емоцшного вигорання лiкарiв частково пояснюеться iнтенсивним трива-лим психолопчним перевантаженням, специфiкою пацiентiв, фiнансовою нестабгльнютю сучасно! сфери медично! допомоги. Зовшшшми передумова-ми розвитку емоцiйного вигорання е наявшсть хро-шчно! напружено! психоемоцшно! дiяльностi, де-стабiлiзуюча органiзацiя роботи, пiдвищений рiвень вiдповiдальностi, несприятлива психологiчна сфера професшно! дiяльностi та складний психологiчний контингент пацiентiв. Внутршшми чинниками розвитку синдрому емоцiйного вигорання е штен-сивнiсть та стиль стлкування людини, вщповщ-нiсть !"! темпераменту роботi, спрямованiсть до екс-
тра- чи штравертованосп [4]. Схильнi до розвитку синдрому емоцiйного вигорання люди е емоцiйно холодними або виражено емоцшно лабiльними, якi не здатт до чiткого, злагодженого та рiвномiрного розподiлу свого робочого часу та професшних дiй. Окремим чинником розвитку синдрому е робота з психолопчно тяжким контингентом хворих, зокре-ма онкохворими, та постшний безпосереднiй контакт iз пацiентами, якi потребують термшово! допо-моги чи знаходяться у критично тяжкому станi [6].
Видшяють декшька груп ключових симптомiв, характерних для емоцiйного вигорання: фiзичнi (втомлюванiсть, безсоння, погiршення самопо-чуття, прояви вегетативно! дисфункци), емоцiйнi (песимiзм, цинiзм, байдуж1сть, депрес1я, почуття самотност й провини), поведiнковi (iмпульсивна поведшка, постiйне бажання вщпочити, байдуж1сть до ж, виправдання чи потяг до вживання тютюну, алкоголю), iнтелектуальнi (втрата штересу до робо-ти, формальне виконання роботи, байдуж1сть до но-вих iдей) та соцiальнi симптоми (втрата штересу до дозвшля, сощальних контактiв i сощально! активности вiдчуття iзоляцГl, вiдчуття нестачi тдтримки з боку родини та друзiв) [10, 12].
У дебютi розвитку синдром емоцшного вигорання проявляеться почуттям байдужостi до хворих, пщвищеною втомлюванiстю, погiршенням профе-сiйних якостей, уваги та пам'яп, негативним став-ленням до колег та хворих, невпевнешстю в собi. Надалi лжар може ставати вiдчуженим, ригщним у мисленш, буде уникати колег та пащенпв, фiзично i духовно дистанщюючись вiд них. Слiд вiдмiтити, що наслiдки синдрому емоцiйного вигорання мо-жуть проявлятися у психосоматичних порушеннях, психолопчнш змiнi особистостi та вираженш де-персоналiзацГl, навiть до сущиду [3].
Наразi iснуе кшька теорш, якi видiляють ста-дл розвитку синдрому емоцшного вигорання. Одна з найпоширешших — п'ятиступенева модель Дж. Гршберга [11, 14]:
I стадiя («медовий мюяць») — працiвник задо-волений своею роботою i завданнями, ставиться до них з еш^азмом.
II стад1я («нестача палива») — з'являеться втома, апатя, можуть виникати проблеми зi сном. За умов вщсутносп додатково! мотивацп та стимулювання у працiвника втрачаеться iнтерес до роботи i знижу-еться продуктивнють дiяльностi.
III стад1я (хронiчнi симптоми) — надмiрна робота без вщпочинку, особливо у трудоголiкiв, приводить до виснаження i схильност до захворювань, а також психолопчних переживань — хротчно! вто-ми, загостреного почуття злоби чи пригшченосп, вщчуття загнаностi в кут.
IV стад1я (криза) — розвиваються хрошчш за-хворювання, в результатi чого людина повшстю або частково втрачае працездатшсть.
V стад1я («пробивання стши») — фiзичнi та пси-холопчш проблеми переходять в гостру форму i можуть спровокувати розвиток небезпечних захво-
рювань, яю загрожують життю людини. Унаслщок цих проблем тд загрозою часто знаходиться кар'ера людини.
У вггчизнянш лiтературi [7, 9] переважно розрiз-няють 3 фази формування синдрому вигорання:
— фаза напруження — характеризуеться пережи-ваннями психотравмуючо! ситуацп; незадоволен-ням собою; вщчуттям загнаностi в клiтку; тривогою, депреаею;
— фаза резистенци — включае такi симптоми, як неадекватне вибiркове емоцiйне реагування, емоцiйно-етична дезорiентацiя, розширення сфери економп емоцiй; редукцiя професшних обов'язюв;
— фаза виснаження — характеризуеться емоцш-ним дефiцитом; емоцшною вщдаленютю, особис-тiсною вщдалешстю (деперсоналiзацiею), психосо-матичними i психовегетативними порушеннями.
З огляду на вищенаведене вивчення тригерiв формування та особливостей прояву синдрому емо-цiйного вигорання серед лiкарiв е актуальним та пер-спективним для подальшого пошуку методiв його профшактики розвитку в медичних пращвниюв.
Мета роботи — вивчення особливостей розвитку та проявiв синдрому емоцшного вигорання у лжа-рiв-педiатрiв.
MorepiaA i методи
Для досягнення мети обстежено 30 лiкарiв-педi-атрiв ОДКЛ м. Чернiвцi. Середнiй вiк респонденпв становив 41,50 ± 2,03 року, частка чоловтв — 20 %, середнш стаж роботи — 17,40 ± 2,13 року. Частка одружених (замiжнiх) серед обстежених сягала 66,7 %, розлучених — 20 %, неодружених (незам1ж-нк) — 13,3 %, пращвниюв, якi мають дiтей, було 83 %. Тривалють робочого часу упродовж дня в се-редньому — 8,00 ± 0,26 години.
При проведеннi дослщження використана методика дiагностики рiвня емоцiйного вигорання В.В. Бойко [1], за якою оцiнювалися окремо симптоми кожно! фази та сума балiв за фази формування емоцшного вигорання. Вважали, що симптом фази несформований при сумi балiв менше н1ж 9, при сумi 10—15 балiв симптом знаходився у стади формування та при сумi балiв бiльше н1ж 16 — сформований. При сумi балiв за фазу менше н1ж 36 ощнювали дану фазу як несформовану, при сумi балiв 37—60 — у стади формування та бшьше н1ж 60 балiв — як сформо-вану фазу синдрому емоцшного вигорання.
Отримаш результати дослщження аналiзувалися за допомогою Statistica 7.0 StatSoft Inc. iз викорис-танням параметричних i непараметричних методiв обчислення.
Результати дослщження та IX обговорення
Установлено, що окремий робочий кабшет мали 23,7 % лiкарiв, однак достатню зручнють робочого мiсця вiдмiчали 73,3 % з уах обстежених.
Враховуючи, що одним iз чинникiв розвитку емоцшного вигорання е нерозумшня чи вщсутшсть
7(42) • 2012
Клтт'чна пед!атр!я
пщтримки кер1вництвом, проанал1зовано стосунки л1кар1в вщдшень ОДКЛ з ïï кер1вниками. Виявлено, що 66,7 % л1кар1в вщчувають п1дтримку, 20 % ствер-джують про нейтральний характер стосунк1в, 13,3 % респонденпв вщчувають тиск i непорозумшня з боку керiвництва лжарш.
З обстежених лiкарiв 11 (36,7 %) працювали в неонатальних вщдшеннях, 3 (10 %) — у кардюрев-матологiчному вщщленш, 3 (10 %) — онкогемато-логiчному, 6 (20 %) — алергопульмонолопчному, 4 (13,3 %) — шфекцшному вщдшенш та 3 (10 %) — у вщщленш функщональноï дiагностики. Слщ зазна-чити, що з обстежених лiкарiв 7 (23,3 %) оаб, окрiм вщдшення, працювали ще й на кафедрi педiатрiï Бу-ковинського державного медичного унiверситету. Водночас вiроriдноï залежностi розвитку чи формування синдрому емоцшного вигорання вщ спещ-альностi лiкаря не виявлено.
У табл. 1 наведет дат щодо формування синдрому емоцшного вигорання в обстежених лiкарiв.
Виявлено, що фаза напруження сформувалася у 2 лiкарiв та знаходиться у стадИ формування ще у 3 лiкарiв. Щодо даноï фази синдрому емоцшного вигорання, то в обстежених лiкарiв переважав симптом переживання психотравмуючих обставин, який характеризуеться посиленням роздратування й недовiри до людей, накопиченням невдоволення ситуацiею. Слiд зазначити, що симптом незадоволе-ностi собою, який проявляеться протиставленням себе обставинам i постшним переживанням трудно-щiв, частiше траплявся у чоловiкiв (що, ймовiрно, пояснюеться низькою фiнансовою спроможшстю забезпечувати родину) та характеризувався вiрогiд-ним кореляцiйним зв'язком на рiвнi 0,47 (р < 0,01). Водночас симптом загнаност у клiтку (характеризуеться станом штелектуально-емоцшного затору та бажанням швидшого завершення робочого часу) мав вiрогiднi кореляцiйнi зв'язки з незручшстю ро-
бочого мiсця (r = 0,5, р < 0,03) та вщсутнютю тд-тримки керiвництва лжарш (r = 0,5, р < 0,05).
Фаза резистенцИ сформувалася у 3 медичних працiвникiв та формуеться ще в 7 лiкарiв, причому найбiльш характерним виявився симптом розши-рення сфери економïï емоцiй, коли людина нама-гаеться обмежити емоцшну сферу поза професш-ною дiяльнiстю. Водночас слiд звернути увагу, що у третини (33 %) обстежених почав формуватися симптом емоцiйно-моральноï дезорiентацïï, який проявляеться неадекватною реакщею на колег та пащентш з ЗСх подiлом на «добрих» та «поганих». Поряд iз цим розвиток емоцiйно-моральноï дезорь ентацïï вiрогiдно корелював зi збiльшенням вiку та стажу працюючих (r = 0,45, р < 0,04), а неадекватне емоцiйне реагування — з подовженням тривалостi робочого дня (r = 0,4, р < 0,05).
Фаза виснаження сформована в 1 лжаря та формуеться у 4 лiкарiв. З даноï фази в усш когорт обстежених лiкарiв переважав симптом емоцшного дефщиту, за якого люди втрачають професшш здь бностi iз замiною позитивних емоцiй негативними, стають примхливими, грубими, причому розвиток емоцшного дефщиту та симптом деперсоналiзацïï вiрогiдно корелювали з чоловiчою статтю (вщповщ-но r = 0,6 та r = 0,5 при р < 0,03).
Висновки
1. Синдром емоцшного вигорання лiкарiв-педi-атрiв проходить три фази, з яких у фазi напруження вiн характеризуеться переважно надмiрним переживанням психотравмуючих обставин, у фазi резис-тенцïï проявляеться економiею емоцiйноï сфери, у фазi виснаження — емоцiйним дефiцитом.
2. У лiкарiв-чоловiкiв емоцiйне вигорання вь рогiдно корелюе й частiше розвиваеться на основi симптомiв незадоволеностi собою, емоцшного дефщиту та деперсоналiзацïï, що потребуе проведен-
Таблиця 1. Оц1нка складових синдрому емо^йного вигорання в обстежених л 'кар 'в
Складовi синдрому емоцшного вигорання Середня ктьмсть балiв, M ± m
Переживання психотравмуючих обставин 10,80 ± 1,33
Незадоволенють собою 6,80 ± 1,09
Вщчуття загнаност1 в MiTKy 6,20 ± 0,63
Тривога i депреая 7,90 ± 1,41
Фаза напруження 25,00 ± 2,93
Неадекватне емоцшне виборче реагування 8,90 ± 1,49
Емоцшно-моральна дезорieнтацiя 8,80 ± 0,81
Розширення сфери економiï емоцiй 19,50 ± 2,74
Редукцiя професшних обов'язшв 7,80 ± 0,96
Фаза резистенцiï 37,20 ± 3,89
Емоцiйний дефщит 8,70 ± 1,18
Емоцiйна вiдстороненiсть 5,20 ± 0,72
Особистiсна вiдстороненiсть (деперсоналiзацiя) 6,60 ± 1,62
Психосоматичнi i психовегетативнi порушення 7,70 ± 1,51
Фаза виснаження 21,10 ± 3,14
ня треншгово! роботи з подолання синдрому емо-цiйного вигорання на когштивному та емоцiйному рiвнях.
3. Зважаючи на вiрогiдний кореляцiйний зв'язок симптому загнаност у клiтку з незручшстю робочо-го мiсця лiкаря, слщ звернути увагу на полiпшення умов пращ, ращональний розрахунок навантажень, перюдичне переключения видiв дiяльностi, вико-ристання технiчних перерв, оволодiния навичками саморегулящ! типу релаксацГ!, авторегуляцп та позитивно! внутршньо! мови.
Перспективи подальших дослщжень полягають у вивченнi профшактичних та лiкувальних заходiв при синдромi емоцiйного вигорання в лiкарiв-педi-атрiв та застосування освiтнiх програм iз тдвищен-ня переносимостi професiйного стресу.
Список л1тератури
1. Бойко В.В. Энергия эмоций в общении: взгляд на себя и на других. — М.: Филин, 1996. — 472с.
2. Бойко В.В. Энергия эмоций. — 2-е изд., доп. и перераб. — СПб.: Питер, 2004. — 474 с.
3. Борисова М.В. Психологические детерминанты феномена эмоционального выгорания у педагогов/М.В. Борисова//Вопросы психологии. — 2005. — № 2. — С. 97-104.
4. Водопьянова Н.Е., Старченкова Е.С. Синдром выгорания: диагностика и профилактика. — СПб.: Питер, 2005. — 336 с.
5. Косарев В.В. Неврозы у медицинских работников/В.В. Косарев, С.А. Бабанов// Здоров 'я Украти. — 2011. — № 1. — С. 49.
6. Косарев В.В., Бабанов С.А. Профессиональные заболевания медицинских работников. — Самара: Офорт, 2009. — 232 с.
7. Малец Л. Внимание: «выгорание» / Л. Малец // Персонал. — 2000. — № 2. — С. 99-102.
8. Митченко Л.Э. Исследование факторов эмоционального выгорания педагогов. — Тюмень, 2003. — 72 с.
9. Орел В.Е. Феномен «выгорания» в зарубежной психологии: эмпирические исследования/В.Е. Орел//Психологический журнал. — 2001. — № 1. — С. 90-101.
10. Сидоров П.И. Синдром эмоционального выгорания / П.И. Сидоров // Международный неврологический журнал. — 2007. — № 1(11). — С. 129-139.
11. Скугаревская М.М. Синдром эмоционального выгорания/ М.М. Скугаревская // Медицинские новости. — 2002. — № 7. — С. 3-9.
12. Хорошкина Е. Профессиональное «выгорание» специалистов / Е. Хорошкина // Отдел кадров. — 2005. — № 5. — С. 3-5.
13. Щавелева М.В. Выраженность синдрома эмоционального выгорания у врачей-организаторов здравоохранения / М.В. Щавелева, Л.В. Шваб, И.А. Байкова // Вопросы организации и информатизации здравоохранения. — 2009. — №3. — С. 73-77.
14. Holloway F. Support systems. 1. Introduction / F. Holloway, G. Szmukler, J. Carson //Advances in Psychiatric Treatment. — 2000. — Vol. 6. — P. 226-235.
15. Von Oncuil J. ABC of work related disorders: stress at work/ J. Von Oncuil // British Medical Journal. — 1996. — Vol. 313. — P. 745-748.
16. World Health Organization. The ICD-10 Classification of Mental and Behavioral Disorders: clinical descriptions and diagnostic guidelines. — Geneva: WHO, 1992.
Отримано 25.07.12 □
Колоскова Е.К., ПолищукМ.И., Воротняк Т.М. Буковинский государственный медицинский университет, г. Черновцы
ОСОБЕННОСТИ РАЗВИТИЯ И ПРОЯВЛЕНИЙ СИНДРОМА ЭМОЦИОНАЛЬНОГО ВЫГОРАНИЯ У ВРАЧЕЙ-ПЕДИАТРОВ
Резюме. Изучали особенности развития и проявлений синдрома эмоционального выгорания у 30 врачей-педиатров разных специальностей. Отмечено, что синдром эмоционального выгорания врачей-педиатров проходит три фазы, из которых в фазе напряжения он характеризуется преимущественно чрезмерным переживанием психотравмирующих обстоятельств, в фазе резистенции проявляется экономией эмоциональной сферы, в фазе истощения — эмоциональным дефицитом. Показано, что у врачей-педиатров не выявлено особенностей проявлений синдрома эмоционального выгорания в зависимости от специальности, однако у врачей-мужчин эмоциональное выгорание чаще развивается на основе симптомов неудовлетворенности собой, эмоционального дефицита и деперсонализации.
Ключевые слова: синдром эмоционального выгорания, врачи-педиатры.
Koloskova O.K., PolishchukM.I., Vorotnyak T.M. Bukovinian State Medical University, Chernivtsi, Ukraine
FEATURES OF DEVELOPMENT AND MANIFESTATION OF EMOTIONAL BURNOUT SYNDROME IN PEDIATRICIANS
Summary. We studied the features of the development and manifestations of emotional burnout syndrome in 30 pediatricians of different specialties. It is noted that the syndrome of emotional burnout in pediatricians goes through three phases: in phase of stress it is characterized primarily by excessive experience of stressful circumstances, in phase of resistance manifests with economy of the emotional sphere, in phase of exhaustion — with emotional deficit. It was shown that in pediatricians the features of the manifestations of emotional burnout syndrome depending on the specialty were not revealed, but in male doctors emotional burnout more often develops on the basis of the symptoms of dissatisfaction, emotional deficit and depersonalization.
Key words: emotional burnout syndrome, pediatricians.
