CC BY
31
Орипнальш досл1дження Original Researches ■ < ■ | ГАСТРОЕНТЕРОЛОПЯ GASTROENTEROLOGY
Патолопя BepxHix в^дшв травного каналу/ Pathology of Upper Gastrointestinal Tract
УДК 616.329-008.843.3+611.366+612.375.75
If *
МОСЙЧУКЛ.М., ГРАБОВСЬКА О.1., ПАРАМОНОВА К.В., РУДЕНКО А.1., КЛЕН1НА I.A., КУШН1РЕНКО 1.В., ПЕТШКО О.П.
ДУ «1нститутгастроентерологн НАМН Украни», м. Дн1пропетровськ, Украна
ОСОБЛИВОСТ 3MiH БiОХiМiЧНИХ ПОКАЗНИЮВ ШЛУНКОВОГО СОКУ В ПАЦ!еНТ!В I3 ГАСТРОЕЗОФАГЕАЛЬНОЮ РЕФЛЮКСНОЮ ХВОРОБОЮ
Резюме. У досл^енн були вивчен особливост змн фaкторiв агресп та захисту у вмст шлункового соку в 91 патента ¡з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ) у поeднаннi з дисфунк^ею сфiнктера Одд1. Визначали рН, концентра^ю пепсину, глiкопротеíнiв, жовчних кислот, аалових кислот, фукози, гексозам'1н'1в, рiвень метаболтв оксиду азоту. Встановлено, що пщвищення р^вня метаболтв оксиду азоту та жовчних кислот у шлунковому соку призводить до посилення запальних процеав у сли-зовй оболонц шлунка незалежно в'щ функ^онального стану сфiнктера О'дд). Збльшення агресивних властивостей шлункового вмюту спостергалось у па^енпв iз ГЕРХ як iз ппертонусом, так \ ппотонусом сфiнктера Одд '1. Дефiцит та диспропор^я факторiв захисту в бльшост хворих в уах групах проявлялись у виглядi зменшення концентраци вуглеводних термiнальних залишюв глiкопротеíнiв вщносно показниюв контрольно'1' групи.
Ключовi слова: гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, сфiнктер О^, шлунковий ск, фактори агреси та захисту.
Зпдно 1з загальноприйнятим визначенням, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) — це захворювання з розвитком характерних симпто-мiв ^або запального ураження дистально! частини стравоходу внаслщок постшного (перюдичного) закиду в стравохщ шлункового або дуоденального вмюту. Саме И значна поширешсть, захворювашсть в оаб молодого вшу, кшьшсть ускладнень, рiзке попршення якост життя в пащенпв, як1 вщ не! страждають, зумовлюють значущють та актуаль-шсть дослщження ще! нозолопчно! одинищ [1]. ГЕРХ — переважно кислотозалежне захворювання, проте, крiм кислого рефлюксу, значний ушкоджу-ючий вплив на слизову оболонку (СО) стравоходу справляе лужний або бшарний рефлюкс. Якщо за-кид шлункового вмюту в стравохщ до певно! мiри е нормальним явищем — фiзiологiчним рефлюксом,
то жовчний рефлюкс однозначно е патологieю [2]. Значною мiрою вш обумовлений розвитком функ-цiональних порушень — дискоординацieю мото-рно-евакуаторно! функцп верхнiх вiддiлiв травного каналу.
Особлива увага останшм часом придiляeться до-слiдженню коморбiдного перебiгу патологи, проблематика якого е важливою як для практикуючого лiкаря, так i для науки. ГЕРХ видiлена як окрема нозолопчна одиниця, але найчастше розлад стра-вохiдно-шлункового переходу зустрiчаeться в асо-
© Мосшчук Л.М., Грабовська О.1., Парамонова К.В., Руденко А.1., Кленша I.A., Кушшренко 1.В., Пелшко О.П., 2016 © «Гастроентерологш», 2016 © Заславський О.Ю., 2016
щацп з розладами функцiонування iнших вщдшв шлунково-кишкового тракту та систем оргашзму. За даними лiтератури, ГЕРХ спостер1гаеться в по-eднаннi з виразковою хворобою шлунка i дванадця-типало1 кишки, захворюваннями товсто1 та тонко1 кишки, патологiями гепатобшарно! системи, вегетативно! регуляцп, 1з психоемоцiйними i фобiчними розладами. Причинно-наслiдковий зв'язок цих за-хворювань залишаеться не до кшця дослiдженим [3].
Результатом постiйного ушкодження СО шлунка кишковим вмютом е дистрофiчнi i некробютич-ш змiни шлункового епiтелiю [4]. При дуоденога-строезофагеальному рефлюксi дуоденальний вмют вiдiграe роль додаткового (поряд зi шлунковим вмiстом) патогенетичного фактора в розвитку ура-ження стравоходу [5]. Резистентшсть СО стравохо-ду визначаеться преепiтелiальними, епiтелiальними i постепiтелiальними чинниками. Пошкодження епiтелiю виникае, коли юни водню i пепсин або жовчш кислоти (ЖК) долають преепiтелiальний за-хисний шар слизу. Припускають, що розчиннi ЖК можуть проникати в клггини СО, перебуваючи в не-iонiзованiй лiпофiльнiй формi. При пошкодженш захисного бар'ера СО шлунка солями ЖК зворотна дифузiя iонiв водню зростае у 2—4 рази, тому по-дальший вплив ЖК на СО шлунка може призвести до виснаження штрацелюлярно! буферно! системи, вившьнення НС1, гiстамiну, пепсину, дегрануляцп тучних клп-ин. 1з лiтературних джерел вщомо, що при тривалому впливi дуоденального вмюту на СО шлунка вiдмiчаeться виражена редукцiя й омоло-дження тучних клгтин [6]. Таким чином, у результат довготривалого впливу ЖК у дослщжуваних пащен-тiв в подальшому можливий розвиток атрофiчного гастриту.
Одним 1з маркерiв запального процесу е визна-чення кiлькостi метаболтв оксиду азоту (NOx; ш-трапв та нiтритiв), що вiдносяться до нового класу унiверсальних регуляторiв фiзiологiчних функцiй, вiдiграють важливу роль як у фiзiологiчних, так i в патолопчних процесах шлунково-кишкового тракту; належать до медiаторiв неспецифiчного за-хисту СО шлунка, регулюють моторику, шлункову секрецш, мiкроциркуляцiю, стимулюють секрецiю слизу i у фiзiологiчних умовах чинять цитопротек-тивну дiю. NOx зв'язуються з киснем, утворюючи пероксиштрит, i беруть участь у формуванш за-пальних процесiв у шлунку [7]. 1снуе ряд експе-риментальних даних, що свщчать про вплив NOx на розвиток моторно! дисфункцп тонусу нижнього стравохщного сфiнктера, що вiдiграe провщну роль у патогенезi ГЕРХ [8]. Розслаблення стравоходу та нижнього стравохщного сфшктера здiйснюeться за рахунок неадренерпчно! нехолшерпчно! шнерва-ци (NANC), у якш головним медiатором е NOx, що вивiльнюються з NANC-нейронiв мiжм'язового сплетення. Стимуляцiя нейронiв супроводжуеться збшьшенням активностi NO-синтази i видiленням NOx [9].
Мета досл1дження — вивчити особливост змш бiохiмiчних показникiв шлункового соку (ШС) в пац1ент1в i3 гастроезофагеальною рефлюксною хворобою.
Матерiали та методи досл^ження
Дослiдження проведенi в 91 пацiента з ГЕРХ, як перебували на стацiонарному лiкуваннi в ДУ «1н-ститут гастроентерологп НАМН Украши». Хворi залежно вiд функщонального стану сфiнктера Одад (СфО) подшеш на три групи: I (n = 47) — пащен-ти з гшертонусом, II (n = 29) — гшотонусом та III (n = 15) — iз нормотонусом СфО. У свою чергу, для бшьш детального аналiзу ШС були сформовано шдгрупи: хворi з гшерацидною (рН 1,35—2,0), ацидною (рН 2,1—6,0) та з анацидною секрецiею (рН 6,1-8,3).
Функцюнальний стан жовчного мiхура та СфО визначали методом динaмiчноl сонографп з вико-ристанням мультичастотного конвексного датчика 3,5 МГц та ультразвукового сканера експертного класу Toshiba Xario SSA-660A. Дослiдження про-водилося натще, за методикою З.А. Лемешко пiсля холекiнетичного снiданку [10].
ШС збирали методом вiдсмоктування шд час езофагогастроскопiчного дослiдження. Визначали рН ШС, концентрацш пепсину. Функцiональну актившсть поверхнево-епiтелiальних клiтин СО шлунка оцшювали за концентрацiею загальних rai-копроте!шв (ГП) у ШС, концентрацiю ЖК у шлун-ковому соку — за рiвнем сiалових кислот, фукози та гексозамШв [12], а також вирокистовуючи метод Reinhold, Wilson [11]. Рiвень NOx (нiтритiв та нггра-тiв) визначали за В.А. Метельською [13].
Статистичну обробку результатiв здшснювали методами вaрiaцiйноl статистики, реалiзованими стандартним пакетом прикладних програм Statistica 6.0. Для статистичного аналiзу даних використову-вали середне арифметичне вибiрки (М), стандарт-ну помилку середнього (m). Порiвняння середнiх значень змiнних здшснювали за допомогою пара-метричних методiв аналiзу. Рiзниця середнiх значень вважалася вiрогiдною, якщо досягнутий рiвень значущостi (р) був меншим за 0,05. Для визначення ступеня взаемозв'язку мiж двома показниками проведений кореляцшний анал1з iз визначенням вiро-гiдних коефiцiентiв кореляцп — r [14].
Результати дослiдження та Тх обговорення
У результaтi проведених дослщжень виявле-но, що бiльшiсть хворих як I, так i II групи мали ri-перацидний стан шлунково'1 секреци (рис. 1). У хворих III групи в 100 % випадшв встановлена ацидна секрещя шлунка.
При проведенш aнaлiзу рiвня NOx у ШС пащ-ентiв iз ГЕРХ було визначено його вiрогiдне збшь-шення в уах трьох групах (табл. 1). При цьому найбшьший вмiст NOx спостер^ався в I групi хво-
I група II rpyna
11,6 %
□ Пперацидний иАцидний шАнацидний
Рисунок 1 — Розподл хворих за р 'внем ацидност шлункового соку
рих — (60,03 ± 9,68) мкмоль/л, що в 3,6 раза вище, нiж у rpyni контролю (р < 0,001).
У пащенпв II та III груп теж вщбувалося шд-вищення вмюту NOx — вщповщно у 2,2 (р < 0,001) та 2,8 раза (р < 0,05) поpiвняно з контрольною гру-пою (табл. 1).
При визначенш piвня ЖК у ШС показано значне його збшьшення в усiх пац1ент1в 1з ГЕРХ: у I гpупi — у 85 pазiв (р < 0,001), у II — у 95,5 раза (р < 0,001), у III — у 62,5 раза (р < 0,01) щодо контрольно! групи.
При проведенш кореляцшного аналiзу встанов-лено, що зростання вмюту NOx та кшькосп ЖК у шлунковому соку призводить до посилення за-пальних пpоцесiв в СО антрума та тша шлунка. При видiленнi NOx збiльшуеться кшьысть як лейкоци-тiв (г = 0,309; р < 0,05), так i лiмфоцитiв (г = 0,296; р < 0,05) у СО антрума шлунка. При шдвищенш загального вмюту ЖК спостер^аеться збiльшення piвня лейкоцитiв як в антpумi (г = 0,353; р < 0,05), так i в тш шлунка (г = 0,375; р < 0,01). Вщомо, що велика кшьшсть нейтрофшьних лейкоцитiв, що ш-фшьтрують власну пластинку СО i розташовуються
iнтраепiтелiально, е предиктором ерозивно-вираз-кових дефекпв.
Збiльшення частоти та тривалост контакту шлункового соку з високим вмютом ЖК iз СО стра-воходу в пацieнтiв за умов ГЕРХ призводить до ви-никнення рефлюкс-езофапту, що шдтверджуеть-ся прямим кореляцшним зв'язком мiж загальним вмютом ЖК i товщиною базального шару СО стра-воходу (г = 0,355; р < 0,05) та розширенням мiжклi-тинних просторiв кштин плоского епiтелiю страво-ходу (г = 0,309; р < 0,05).
Результати порiвняння двох груп, що рiзко вщ-рiзнялися за функщональною активнiстю сфшкте-ра Одад, наведеш в табл. 2.
За даними табл. 2, у 81,4 % обстежених хворих I групи i в 50,0 % — II групи вiдмiчалася посилена функцюнальна актившсть головних клiтин.
При дослiдженнi функцп головних клiтин за ак-тившстю пепсину було виявлено, що при гшер-ацидному станi кислотоутворюючо! функци шлунка активнiсть ферменту рiзко зростае незалежно вщ функцiонального стану СфО. У II групi пацieнтiв актившсть пепсину шдвищилася у 2 рази (р < 0,05),
Таблиця 1 — Показники вмсту жовчних кислот та метабол 'тв оксиду азоту в шлунковому соку у хворих
залежно в 'щ функцюнального стану сфНктера Одд!
Показник, од. вим. Контрольнагрупа Група хворих
1 (n = 47) II (n = 29) III (n = 15)
ЖК, ммоль/л 0,004 ± 0,002 0,34 ± 0,07*** 0,25 ± 0,08** 0,39 ± 0,18***
NOx, мкмоль/л 16,90 ± 0,86 60,03 ± 9,68*** 37,87 ± 9,36* 46,96 ± 6,56***
Примтка. В1рогщн1сть р1зниц1 показника пор1вняно з контролем: * — р < 0,05; ** — р < 0,01; *** — р < 0,001.
Таблиця 2 — Пор1вняльна характеристика концентрацй пепсину в шлунковому соку
в обстежених пац '1ент'1в
Функцюнальна актившсть головних клтин СО I група (n = 43) II група (n = 16) Контрольна група (n = 20)
n % M ± m, мг/мл n % M ± m, мг/мл M ± m, мг/мл
Збережена 0 0 4 25,0 0,59 ± 0,01 0,62 ± 0,04
Посилена 35 81,4 1,34 ± 0,12* 8 50,0 1,41 ± 0,12*
Пригннена 8 18,6 0,17 ± 0,02* 4 25,0 0,14 ± 0,02*
Примтка. * — Р < 0,001 — в1рогщн1сть розб'жностей м1ж показниками хворих та oci6 контрольноi групи.
Таблиця 3 — Бюх1м1чн1 показники шлункового соку в обстежених пац1ент1в
Станшлунко-boïсекрецп' рН Пепсин, мг/мл ГП, мг/мл Фукоза, ммоль/л С'1алов'1 кислоти, ммоль/л Гексозам'1-ни, ммоль/л
Контрольна група 2,10 ± 0,52 0,62 ± 0,04 0,07 ± 0,01 1,10 ± 0,02 0,09 ± 0,01 0,89 ± 0,03
1група
Пперацидний 1,65 ± 0,06 1,64 ± 0,21*** 0,11 ± 0,02 0,98 ± 0,03*** 0,30 ± 0,02*** 0,76 ± 0,06
Ацидний 3,15 ± 0,17 0,72 ± 0,11м 0,14 ± 0,04* 0,99 ± 0,07* 0,41 ± 0,10** 1,07 ± 0,15***
Анацидний 6,94 ± 0,72*** 0,11 ± 0,05***, ÄÄ 0,06 ± 0,03 1,09 ± 0,15 0,26 ± 0,02*** 0,88 ± 0,24
II група
Пперацидний 1,83 ± 0,05 1,27 ± 0,24* 0,11 ± 0,02 0,96 ± 0,06* 0,33 ± 0,04*** 0,90 ± 0,18
Ацидний 3,21 ± 0,27 0,59 ± 0,10Ä 0,09 ± 0,01* 1,03 ± 0,10 0,50 ± 0,13** 1,23 ± 0,16
Анацидний 7,26 ± 0,28***, ÄÄ 0,10 ± 0,05***, ÄÄ 0,12 ± 0,01 0,95 ± 0,09 0,33 ± 0,04*** 0,99 ± 0,22
Примтки: в1ропдн1стьр1зниц1 пор1вняноз контролем: * — р < 0,05; ** — р < 0,01; *** — р < 0,001; в1рогд-нсть р1зниц1 пор1вняно з групою з гперацидним станом:А — р < 0,05, м — р < 0,001.
а при гшертонуш СфО — у 2,5 раза (р < 0,001) щодо контролю (табл. 3).
У пащенпв 1з дисфункщями СфО та анацидним станом кислотоутворюючо! функцп шлунка актив-шсть пепсину знижувалася майже в 6 разiв порiвня-но з групою контролю (р < 0,001) (рис. 2).
При проведенш кореляцшного аналiзу в I та II групах було встановлено, що р1вень пепсину збiльшувався на тлi пiдвищення кисло! секрецп (рН 1,35-2,0) (г = -0,70; р < 0,01). ^м того, п-персекрещя пепсину у хворих I групи позитивно корелювала з атрофiчними змшами в СО шлунка (г = 0,37; р < 0,01) та штенсившстю ерозування стравоходу (г = 0,42; р < 0,05).
Одночасно з вивченням факторiв агресп в шлун-ковому вмюп дослщжували кiлькiснi показники складу глiкопротеi'нового гелю ШС. Вiдомо, що
факторамии захисту шлунка е ГП, що визначають основш фiзико-хiмiчнi властивостi шлункового соку. Про характер порушення слизоутворення шлунка, ступеня зршосп слизового секрету можна судити за присутшстю в його складi ГП слизу тер-мiнальних вуглеводних залишкiв, представлених фукозами, ааловими кислотами, гексозамiнами. Так, у бшьшосп обстежених пацiентiв в обох групах вiдмiчалося зменшення концентрацп' ГП у шлунко-вому вмiстi (табл. 4).
У II груш пащенпв спостерналася зменшена функцiональна активнiсть поверхневоештелiаль-них клiтин СО, про що свщчить зниження вмiсту ГП у 75,0 % випадшв, а збережена — у 25,0 %. Слщ також вщмггити, що рiвень глшопроте'1'шв у хворих II групи негативно корелював з об'емом жовчного мiхура (г = -0,442; р < 0,01).
Ацидний Контроль
Рисунок 2 — Показники вмсту пепсину у шлунковому соку в пац1ент1в ¡з ппертонусом сф1нктера Одд/
Таблиця 4 — Пор1вняльна характеристика концентрацй гл¡копротеУн1в у шлунковому соку в обстежених
пац'1ент'1в
Вдносна концентраця 1 група (n = 43) II група (n = 16) Контрольна група (n = 20)
n % M ± m, мг/мл n % M ± m, мг/мл M ± m, мг/мл
Норма 8 18,6 0,060 ± 0,008 4 25,0 0,058 ± 0,006 0,07 ± 0,01
Пщвищення 14 32,6 0,160 ± 0,020* 0 0
Зниження 21 48,8 0,030 ± 0,001** 12 75,0 0,009 ± 0,001**
Примтка. В1рогщн1сть розб'жностей м1ж показниками хворих та оЫб контрольноï групи: * — р < 0,05; ** — р < 0,001.
Таблиця 5 — Пор1вняльна характеристика концентрацй фукози у шлунковому соку в обстежених осб
Вдносна концентраця I група (n = 46) II група (n = 13) Контрольна група (n = 20)
n % M ± m, ммоль/л n % M ± m, ммоль/л M ± m, ммоль/л
Норма 17 47,2 1,01 ± 0,03* 7 53,8 0,99 ± 0,04* 1,10 ± 0,02
Пщвищення 3 8,3 1,28 ± 0,01** 2 15,4 1,28 ± 0,01**
Зниження 16 44,4 0,71 ± 0,01** 4 30,8 0,009 ± 0,001**
Примтки:* — р < 0,05 — в1рогщн1сть розб'жностей м1ж показниками хворих та осб контрольноï групи; ** — р < 0,001 — в1рогщн1сть розб'жностей м 'ж показниками хворих та осб контрольноï групи
KpiM того, виявлено, що piBeHb ГП у I rpyni при пперацидному сташ шлункового соку був в 1,5 раза та при ацидному — у 2 рази вище за контрольш зна-чення. У II груш спостерпалося шдвищення цього показника у 2 рази при анациднш секрецп' шлунка.
Концентрашя аалових кислот у ШС обстежених хворих I та II груп у 100 % випадшв зростала вщповщно в 3,7 та 4,7 раза порiвняно з контрольною групою (р < 0,001), що свщчить про наявшсть запального процесу. Це вщбувалося незалежно вщ
стану ацидносп, проте при ациднш секрецп' шлунка шдвищення рiвня аалових кислот було най-бшьшим. При кореляцшному аналiзi показано, що вмют шалових кислот позитивно корелював iз ме-тапластичними змшами в СО шлунка (г = 0,378; р < 0,05) та негативно — iз ïï зернистою дистрофieю (г = -0,389; р < 0,01).
Встановлено вщмшносп за кшьшсною характеристикою фукоз, яы виступають маркером основного компонента шлункового слизу, що забезпе-
ммоль/л 1,6
Iгрупа
II група
1,4 1,2 1,0 0,8 0,6 0,4
...........................4-xJ к
Пперацидний Анацидний
Ацидний Контроль
-О- Mean 1 ±0,95 Conf. Interval
Пперацидний Анацидний
Ацидний Контроль
Рисунок 3 — Показники вмсту фукози у шлунковому соку хворих iз ппотонусом сфнктера Оддi
Таблиця 6 — Пор1вняльна характеристика концентраци гексозам1н1в в шлунковому соку в обстежених осб
Вщносна концентращя 1 група (n = 29) II група (n = 16) Контрольна група (n = 20)
n % M ± m, ммоль/л n % M ± m, ммоль/л M ± m, ммоль/л
Норма 10 34,5 0,86 ± 0,03 3 18,8 0,99 ± 0,04 0,89 ± 0,03
Пщвищення 3 10,3 1,28 ± 0,01* 7 43,8 1,28 ± 0,01*
Зниження 16 55,2 0,58 ± 0,01* 6 37,4 0,009 ± 0,001*
Примтка. * — Р < 0,001 — в1рогщн1сть розб'жностей м1ж показниками хворих та oci6 контрольноi групи.
ммоль/л
п Mean □ ±SE 1 ±SD
□
!
□ 1 □
1 1
Пперацидний Ацидний Анацидний Контроль
Рисунок 4 — Показники вмсту с/алових кислот у шлунковому соку хворих ¡з ппотонусом сфнктера Одд/
чуе його в'язшсть та бар'ерну функцш. Приблизно в третини пащенпв 1з дисфункшею СфО (44,4 % у I та 30,8 % — у II групах) концентращя фукози шлункового соку була знижена (табл. 5). При цьому зменшення концентраци фукози було бшьш вира-женим при гшерацидному сташ шлунково! секреци (рис. 3).
У бiльшостi осiб I групи концентращя гексозами нiв шлункового соку була знижена (55,2 %) та збе-режена (34,5 %), тодi як у пащенпв II групи показ-ник вуглеводого компоненту шлункового слизу був шдвищенш у 43,8 % та пригшченш — у 37,5 % ошб (табл. 6). Шдвищення концентраци гексозамiнiв мало мюце при ациднiй шлунковiй секреци в обох групах.
Порушення бiосинтезу ГП як при гшертонуш, так i при гiпотонусi СфО пов'язанi з секрецiею незрiлих глiкопротеi'нiв. Останнi не забезпечують адекватний рiвень фiзико-хiмiчних властивостей глшопроте!-нового гелю, який покривае люменальну поверх-ню слизово! оболонки, що призводить до !! пошко-дження агресивними факторами СО шлунка.
При кореляцшному аналiзi були виявленi прямi зв'язки мiж рiвнями жовчних кислот у шлунковому вмюп, сiалових кислот (г = 0,428; р<0,05) та гексо-замiнiв (г = 0,469; р < 0,05) (рис. 5).
Таким чином, у бшьшосп обстежених хворих уах груп при дослщженш секреторно! функци шлунка була виявлена перевага факторiв агреси над захис-ними властивостями СО шлунка.
Збшьшення агресивних властивостей шлункового вмюту проявлялось у зниженi рН шлункового соку та вiрогiдному (р < 0,001) шдвищенш рiвня пепсину. Одночасно з цим зменшувалася кшьысть глшопроте!шв (р < 0,001) та !х якiсний склад. Так, рiвень аалових кислот, що е маркером альтератив-них процесiв у СО, був вiрогiдно вище (в 1,2 раза) у хворих III групи, шж у пашенпв I групи, тодi як концентрацiя гексозамiнiв у III груш була менше у 2,2 раза (р < 0,05), шж у I груш. Такий дефщит i диспропорцiя компонентiв полiмерних структур слизового гелю призводили до зменшення стшкос-п глiкопротеi'нiв до дш протеолiтичних ферментiв, iонiв водню та обумовлювали формування патоло-гiчного процесу в СО езофагогастродуоденально! зони.
Висновки та перспективи подальших дослiджень
1. Пiдвищення рiвня метaболiтiв оксиду азоту та жовчних кислот у шлунковому соку в пашенпв 1з ГЕРХ призводить до посилення запальних процеав
ЖК, мМ/л
1,8 F 1,6 -1,4 -1,2 -1,0 -0,8 -0,6 -0,4 -0,2 " ^ 0,0 \ji_
_1_
r = 0,428 p = 0,0231
0,0 0,5 1,0 1,5
01алов1 кислоти, ммоль/л
2,0
ЖК, мМ/л 2,0
1,5
1,0
0,5
0,0
r = 0,469 p = 0,0137
0,0 0,5 1,0 1,5
Гексозамши, ммоль/л
2,0
Рисунок5 — Кореляц1йн1 зв'язки у пац1ент1в ¡з ГЕРХ
у слизовш оболонш шлунка незалежно вщ функцю-нального стану сфшктера Оддд. Збiльшення агре-сивних властивостей шлункового вмюту проявлялось у знижеш рН шлункового соку та вiрогiдному (р < 0,001) шдвищенш активност пепсину.
2. Дефiцит факторiв захисту в бiльшостi хворих проявлявся у виглядi зменшення концентраци' вуглеводних термшальних залишкiв глiкопротеïнiв вщносно показникiв контрольно!' групи. Диспро-поршя вуглеводних компонентiв у виглядi зменшення кшькосп фукози (р < 0,002), гексозамь нiв (р < 0,001), особливо при гшерацидному сташ шлунково! секреци', та збшьшення рiвня сiалових кислот (р < 0,001) при ациднш секреци' шлунка свщчить про наявнiсть запальних процесiв у паш-ентiв 1з ГЕРХ.
Список дггератури
1. Лазебник Л.Б. Изжога и гастроэзофагеальная реф-люксная болезнь: проблемы и решения / Лазебник Л.Б. // Терапевтический архив. — 2008. — № 2. — С. 5-11.
2. Буеверов А. О. Дуоденогастроэзофагеальный реф-люкс как причина рефлюкс-эзофагита / А. О. Буеверов, Т.Л. Лапина// Фарматека. — 2006. — № 1. — С. 1-5.
3. Юрченко И.Н. Дуоденогастральный рефлюкс при га-строэзофагеальной рефлюксной болезни. Материалы XVII Российской гастронедели/И.Н. Юрченко, Н.А. Каширина, Н.А. Власова // РЖГГК. — 2011. — № 5, прил. 38. — C. 19.
4. Галиев Ш.З. Дуоденогастральный рефлюкс как причина развития рефлюкс-гастрита / Ш.З. Галиев, Н.Б. Амиров//Вестник современной клинической медицины. — 2015. — Т. 8, вып. 2. — С. 50-61.
5. Лапченко Е.С. Состояние слизистой оболочки желудка у больных с дуоденогастральным рефлюксом / Е.С. Лапченко, Т.М. Преображенская, Е.В. Галаева, И.Д. Лоранская // Экспериментальная и клиническая гастроэнтерология. — 2010. — № 9. — С. 25-29.
6. Чернобровий В.М. Бiлiарний рефлюкс-гастрит та рефлюкс-езофагт: актуальнi питання застосування препарату «Укрлiв» — урсодезоксихолевоi кислоти (перспектива добового езофаго-iмпеданс-рН-монiторингу) / В.М. Чернобровий // Суч. гастроентерологiя — 2013. — № 2(70). — С. 47-53.
7. Абасова А. С. Динамика содержания оксида азота в желудочном соке у больных с кислотозависимыми заболеваниями желудка и двенадцатиперстной кишки: Авто-реф. дис... канд. мед. наук: 14.00.05/А.С. Абасова; [Место защиты: Дагестан. гос. мед. акад.]. — Махачкала, 2009. — 19 с.: ил.
8. Каменир В.М. Роль азота оксида и мелатонина в патогенезе гастроэзофагеальной рефлюксной болезни / В.М. Каменир // Сучасна гастроентерологiя. — 2009. — № 2. — С. 125-129.
9. Чепур С.В. Подходы к клинической оценке состояния нитроксидергической системы у больных гастроэзофагеальной рефлюксной болезнью/ С.В. Чепур, В.Н. Стариков, О.А. Саблин // Экспер. и клин. гастроэнтерол. — 2003. — № 1. — С. 116.
10. Лемешко З.А. Ультразвуковое исследование желчного пузыря/З.А. Лемешко, И.В. Дворяковский// Советская медицина. — 1982. — № 9.1. — С. 68-72.
11. Клтжо-лабораторна оцтка функцiонального стану секреторних залоз шлунка: Метод. рекомендацИ / [За ред. А.1. Руденко] — К., 2004. — 23 с.
12. Методы биохимических исследований / Под ред. М.И. Покровской. — Л.: Ленинградский ун-тет, 1982. — 272 с.
13. Метельская В.А. Скрининг-метод определения уровня метаболитов оксида азота в сыворотке крови / В.А. Метельская, Н.Г. Туманова //Лабораторная диагностика. — 2005. — № 6. — С. 15-18.
14. Мамаев А.Н. Основы медицинской статистики / Мамаев А.Н. — М.: Практическая медицина, 2011. — 128 с.
Отримано 23.01.16 ■
МосийчукЛ.Н., Грабовская Е.И., Парамонова Е.В., Руденко А.И., Кленина И.А., Кушниренко И.В., Петишко О.П. ГУ «Институт гастроэнтерологии НАМН Украины», г. Днепропетровск, Украина
ОСОБЕННОСТИ ИЗМЕНЕНИЯ БИОХИМИЧЕСКИХ ПОКАЗАТЕЛЕЙ ЖЕЛУДОЧНОГО СОКА У ПАЦИЕНТОВ С ГАСТРОЭЗОФАГЕАЛЬНОЙ РЕФЛЮКСНОЙ БОЛЕЗНЬЮ
Резюме. В исследовании были изучены особенности изменений факторов агрессии и защиты в желудочном соке у 91 пациента с гастроэзофагеальной рефлюксной болезнью (ГЭРБ) в сочетании с дисфункцией сфинктера Одди. Определяли рН, концентрацию пепсина, гликопротеинов, желчных кислот, сиаловых кислот, фукозы, гексозаминов, уровень метаболитов оксида азота. Установлено, что повышение уровня метаболитов оксида азота и желчных кислот в желудочном соке приводит к усилению воспалительных процессов в слизистой оболочке желудка неза-
висимо от функционального состояния сфинктера Одди. Увеличение агрессивных свойств желудочного содержимого наблюдалось у пациентов с ГЭРБ как с гипертонусом, так и гипотонусом сфинктера Одди. Дефицит и диспропорция факторов защиты у большинства пациентов во всех группах проявлялись в виде уменьшения концентрации углеводных терминальных остатков гликопротеинов относительно показателей контрольной группы.
Ключевые слова: гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь, сфинктер Одди, желудочный сок, факторы агрессии и защиты.
MosiichukL.M., HrabovskaO.I., ParamonovaK.V., Rudenko A.I., KleninaI.A., Kuchnirenko I.V., Petishko O.P.
State Institution «Institute of Gastroenterology of National Academy of Medical Sciences of Ukraine», Dnipropetrovsk, Ukraine
FEATURES OF CHANGES IN BIOCHEMICAL PARAMETERS OF GASTRIC JUICE IN PATIENTS WITH GASTROESOPHAGEAL REFLUX DISEASE
Summary. There were studied the features of changes in the factors of aggression and protection in the gastric juice of 91 patients with gastroesophageal reflux disease (GERD) combined with sphincter of Oddi dysfunction. It was determined the pH, concentration ofpepsin, glycoproteins, bile acids, sialic acids, fucose, hexosamines, the level of nitric oxide metabolites. It has been found that increased levels of nitric oxide metabolites and bile acids in gastric juice enhances the inflammatory processes in the gastric mucosa irrespective of the
functional state of the sphincter of Oddi. Aggressive properties of gastric contents were increased in patients with GERD associated with both hypertonic and hypotonic sphincter of Oddi. The deficit and imbalance of protection factors in most patients in all groups were manifested by reduction in the concentration of carbohydrate terminal residues of glycoproteins as compared to the control group.
Key words: gastroesophageal reflux diseases, sphincter of Oddi, gastric juice, factors of aggression and protection.
