CC BY
32
УДК340.15
В. В. Рожко
Майор Збройних сил Украши
ОПОРА СУДОВОГО РОЗСУДУ
© Рожко в. В., 2016
Дослвджена проблема вибору ршення або дн на розсуд судд! з урахуванням законност!, доцшьноси, справедливост та розумносп, як! е елементами опори судового розгляду.
Проблеми обмеження судд!вського розсуду ткно пов'язаш з охороною i реал!защею прав i свобод громадянина, з! здшсненням призначення судочинства, а загалом - !з реалвашею правоохоронно!' функцн держави.
Рейтинг укра'нських суд!в з кожним роком знижуеться, тому необхщно шукати причини втрати авторитету суду, а вони, як показали дослвдження, криються в недосконалосп законодавства. Щоб пвдвищити авторитет суду ! закону, насамперед необхщно визначити меж! судд!вського розсуду.
Ключов! слова: право, розсуд, суд, суддя, людина, закон, р!шення, вшИр, обмеження, справедливкть, совкть, мораль, розум, воля, переконання, правосуддя, вимога, принцип, д!я, думка, р!вшсть, законнкть, обгрунтовашсть.
В. В. Рожко
ОПОРА СУДОВОГО УСМОТРЕНИЯ
Исследована проблема выбора решения или действия по усмотрению судьи с учетом законности, целесообразности, справедливости и разумности, которые являются элементами опоры судебного разбирательства.
Проблемы ограничения судейского усмотрения тесно связаны с охраной и реализацией прав и свобод гражданина, с осуществлением назначения судопроизводства, а в целом - с реализацией правоохранительной функции государства.
Рейтинг украинских судов с каждым годом снижается. В связи с этим необходимо искать причины потери судебного авторитета, а они, как показали исследования, кроются в несовершенстве законодательства. Чтобы повысить авторитет суда и закона, в первую очередь необходимо определить границы судейского усмотрения.
Ключевые слова: право, усмотрению, суд, судья, человек, закон, решение, выбор, ограничения, справедливость, совесть, мораль, разум, воля, убеждения, правосудие, требование, принцип, действие, мысль, равенство, законность, обоснованность.
V. V. Rozhko
SUPPORT JUDICIAL DISCRETION
In terms of competitiveness of the domestic proceedings and the ambiguous approach of the theory of the judicial process and the legislator to judge procedural manifestations of activity in court cases urgent problem of the judge's discretion in the preparation for the trial, in a case in court, the reopening of the case in view of new or newly discovered facts.
The urgency of the problem of limiting judicial discretion is caused by the fact that this phenomenon is in the process of closely related with the protection and realization of human rights and freedoms, with the implementation of the appointment procedure, but in general -with the implementation of the law enforcement functions of the state.
Rating Ukrainian courts every year decreases. In this connection it is necessary to look for the causes of loss of judicial authority, and they, as studies have shown, lie in the imperfection of the legislation. The relatively-certain sanctions, which were inherited from the Soviet government designed to individualize the decision is the main cause of the informal Justice, therefore, bribery and corruption, not only in public institutions, but also in the courts as well. Therefore, to increase the authority of the court and the law, it is first necessary to define the boundaries of judicial discretion.
Key words: law, discretion, the court, the judge, the person, law, decision, choice, limitation, justice, conscience, morality, intelligence, will, conviction, justice, demand principle, action, thought, equality, legality, validity.
Постановка проблеми. Реал1защя призначення судочинства щодо кожно'' справи потребуе виршення теоретичних i правозастосовних проблем, пов'язаних i3 судд1вським розсудом у судовому процеш, зокрема, в його судових стадiях, а саме: наскшьки жорстко повинна бути врегульована процесуальна дiяльнiсть судд^ що здшснюе правосуддя, в яких межах тд час розгляду судово'' справи допустимий суддiвський розсуд, за якими критерiями слад вщмежовувати суддiвський розсуд ввд суб'ективiзму i свавшля.
В умовах змагальност вичизняного судочинства та неоднозначного тдходу теори судового процесу i законодавця до прояву суддею процесуально'' активной тд час розгляду судових справ актуальною е проблема розсуду суддi тд час подготовки до судового засвдання, розгляду справи у суд^ вщновлення провадження у справi з огляду на новi або нововиявленi обставини.
Актуальтсть проблеми обмеження суддiвського розсуду зумовлена i тим, що це явище у судовому процесi ткно пов'язане з охороною i реашзащею прав i свобод людини i громадянина, зi здiйсненням призначення судочинства, а загалом - з реашзащею правоохоронно'' функцii держави.
Стан дослвдження. У сучасний перiод судовому розсуду правознавщ придiляють чимало уваги. Однак, незважаючи на високу наукову i практичну цiннiсть праць, якi висвгглюють проблеми розсуду, вони здебiльшого мають галузевий характер, а теоретичт дослщження в цiй сферi торкаються переважно понятшних проблем розсуду суду. Mежi розсуду суду з позицii ткного зв'язку правово'' та морально'' складових судово'' дiяльностi на монографiчному рiвнi у вiтчизняному правознавствi не дослщжувалися.
Рейтинг укра'нських судiв з кожним роком знижуеться. У зв'язку з цим необхвдно шукати причини втрати судового авторитету, а вони, як показали дослщження, криються в недосконалост законодавства. Порiвняно визначет санкцii, як залишилися у спадок вiд радянсько'' держави, розрахованi на iндивiдуалiзацiю прийняття рiшення, що е головною причиною тшьово'' юстици, отже, i хабарництва i корупцii, не тiльки в державних установах, але i в судах зокрема.
Щоб пiдвищити авторитет суду i закону необхiдно, передув, визначити межi суддiвського розсуду. А. В. Молотов зазначае, що в наущ видшяються два типи обмежень судавського розсуду: процедурнi (обмежують суддю вiдносно способу, за допомогою якого проводиться вибiр мiж наявними варiантами рiшень, або по-iншому - вимога справедливосп судавського розсуду) i матерiальнi (зв'язують суддю щодо доводiв, як вiн бере до уваги, тобто вимога розумносп) [1, с. 147].
Виклад основних положень. Голова Верховного суду 1зра'лю А. Барак трактуе судовий розсуд як повноваження, яке даеться суддi законом для того, щоб зробити вибiр з декшькох варiантiв, кожен з яких законний [2, с. 13]. Обмеження судового розсуду А. Барак подшяе на процедурт та матерiальнi: першi - це неупереджетсть i справедливiсть самого судд^ другий зводиться до того, що суддя зобов'язаний використовувати свш розсуд розумно [2, с. 18].
BapTO звеpнyти yвaгy нa те, щo cyдoвий poзcyд пoв'язaний з тоняттям внyтpiшньoгo пеpекoнaння cyддi. Ocтaннe тоняття тaкoж e пpaвoвoю кaтегopieю, xoчa i вiдoбpaжae cyб'eктивнy poзyмoвy дiяльнicть cyддi. Пpи цьoмy oчевиднo, щo poзyмoвa дiяльнicть cyдy не мoже 6ути oпиcaнa нopмaтивними aктaми i aбcoлютнo недocтyпнa для cтopoнньoгo cпocтеpiгaчa. Зaлишaeтьcя токга-дaтиcя лише та кoмпетентнicть тoгo чи iншoгo cyддi.
Зi cкaзaнoгo випливae, щo cyддi з piзним дocвiдoм, piзними пoглядaми нa життя в тiй caмiй cyдoвiй кoлiзiï мoжyть винеcти piзнi piшення, iнoдi нaвiть пpямo пpoтилежнi. Oтже, cкiльки cyддiв, cтiльки й дyмoк.
Cyдoвий poзcyд пpиxoдить cyддям нa дoпoмoгy, кoли вoни oпинилиcя в глyxoмy кyтi. Але ж це не пpoфеciйнo - шдмшяти зaкoн cвoïм poзcyдoм. Зaкoни отд викoнyвaти тaкими, якi вoни e -тавиъ якщo вoни недocкoнaлi.
Tепеp вci "дивт" cyдoвi piшення пpийнятo пoяcнювaти cyдoвим poзcyдoм. Oднaк фaкти icнyють незaлежнo вiд того, щo тoй чи iнший cyб'eкт пpo ниx дyмae, i толи piшення щoдo cпpaви cyпеpечить фaктaм, нiякий cyдoвий poзcyд не вpятye.
Дo pечi, icнye дyмкa, зпдто з якoю cyдoвoгo poзcyдy немae i не мoже 6ути, o^i^ra cyд зoбoв'язaний пpийняти eдинo пpaвильне piшення. Пpaвocyддя - це вид деpжaвнoï дiяльнocтi, y якoмy немae мicця cвaвoлi й пpимxaм.
Пpoгaлин y пpaвi дocтaтньo. Toмy тaкa aктyaльнa пpoблемa cyддiвcькoгo poзcyдy, того пpиpoдa, межi yxвaлення piшення щoдo кoнкpетнoï cпpaви. Bивеcти eдинy фopмyлy, щo визнaчaлa б з мaтемaтичнoю тoчнicтю aлгopитм cyддiвcькoгo poзcyдy, i в^ттовите пpaвoвi тa мopaльнi меxaнiзми йoгo oбмеження - oзнaчaлo б в^д^ити yнiвеpcaльний cпociб здiйcнення пpaвocyддя.
Biдoмий pociйcький цивiлicт E. B. Bacькoвcкiй, тopкaючиcь пpoблеми cyдoвoгo poзcyдy, зaзнaчaв, щo "незвaжaючи нa вci cтapaння, незвaжaючи нa нaйpетельнiше дoтpимaння вcix пpaвил тлyмaчення, cyд не мoже вcтaнoвити з пoвнoю дocтoвipнicтю нopмy, неoбxiднy йoмy як велига пocилкa для пoбyдoви cилoгiзмy. ^дьто, чеpез немoжливicть звеpнyтиcя зa вкaзiвкoю i poз'яcненням дo зaкoнoдaвця, вiдкpивaeтьcя пpocтip для cyддiвcькoгo poзcyдy [3].
Униукнути небезпеки cyб'eктивiзмy i cвaвiлля мoжливo, ввiвши cyддiвcький poзcyд y певш пpaвoвi oбмеження: пpoцедypнi (мopaльнo-пpaвoвi) тa мaтеpiaльнi [4].
Дo мopaльнo-пpaвoвиx меж cyдoвoгo poзcyдy нaлежaть тaкi кaтегopiï, як cпpaведливicть, дoбpocoвicнicть, poзyмнicть. Cпpaведливicть як мopaльнo-пpaвoвa межa cyдoвoгo poзcyдy пpoяв-ляeтьcя в незaлежнocтi тa неyпеpедженocтi cyдy i e зaпopyкoю вiднoвлення пopyшенoгo пpaвa ткю мipoю, якa cпiвмipнa xapaктеpy i ступеню пopyшення. Cyмлiннicть як мopaльнo-пpaвoвa межa cyдoвoгo poзcyдy виpaжaeтьcя в неoбxiднocтi вiдпoвiднocтi cyдy тaким вимoгaм, як: чеcнicть, пpaвдивicть, coвicнicть, ycвiдoмлення oбoв'язкy тoщo. Poзyмнicть як мopaльнo-пpaвoвa межa cyдoвoгo poзcyдy xapaктеpизyeтьcя cпiввiднoшенням влacниx уявлень cyддi пpo '"^умн^ть" з дyмкoю пpo не!' тaк звaнoгo "cеpедньoгo cyддi", кoтpий здiйcнюe cвoï oбoв'язки i пpиймae piшення з ypaxyвaнням cпpaведливocтi юpидичниx poзпopяджень.
Ocнoвoпoлoжний xapaктеp пpaвoвиx меж poзcyдy пoлягae в тoмy, щo cyд зoбoв'язaний пpийняти piшення нa ocнoвi пpaвoвoï нopми, йoгo poзcyд ^и цьoмy виявляeтьcя в тлyмaченнi нopми пpaвa й oбмежений як змктом caмoï нopми, тaк i певними теxнiкo-юpидичними зacoбaми ïï зacтocyвaння.
Oднaк дoки poлi cyддiв викoнyвaтимyть люди, неминуче дoпoвнення пpaвoвиx зacoбiв пpийняття piшення iншими, cфеpи мopaльнocтi, кyльтypи, пpaвocвiдoмocтi. Toмy як фaкyльтaтивнi межi cyдoвoгo poзcyдy видiляють i мopaльнo-пpaвoвi йoгo межi, щo oбмежyють дiяльнicть cyдy пiд чac oцiнки ним мopaльниx кaтегopiй, iнтегpyютьcя в пpaвoве пoле. Дo тaкиx кaтегopiй нaлежaть cпpaведливicть, дoбpocoвicнicть тa poзyмнicть, як нaйчacтiше вживaютьcя в юpидичнiй пpaктицi.
Cпpaведливicть e межею cyддiвcькoгo poзcyдy, виcтyпaючи як кpитеpiй cпiввiднoшення пpaвa i зaкoнy. Cпpaведливicть - це oднa з гoлoвниx вимoг товки, жити пo coвicтi oзнaчae жити то cпpaведливocтi.
Згiднo з чинним зaкoнoдaвcтвoм, змicтoвoю cтopoнoю пpoцеcy шзтання в xoдi cyдoвoгo poзглядy в cyдoчинcтвi e oцiнкa дoкaзiв зa "внyтpiшнiм пеpекoнaнням" cyддi, який товинен кеpyвaтиcя не тiльки зaкoнoм, aле й coвicтю. Пoняття coвicтi з'явилocя в зaкoнoдaвcтвi пopiвнянo
недaвнo [5, ст. 55]. У зв'язку з цим мoжнa cкaзaти, щo тепеp кaтегopiя coвicтi мae не тшьки мopaльне, етичне, are i пpaвoве знaчення. Kpiм тoгo, тоняття coвicтi неoбxiднo poзглядaти i з пcиxoлoгiчнoï пoзицiï, пoв'язyючи йoгo з твтою пpoфеciйнo вaжливoю для cyддiв якicтю ocoбиcтocтi, як coвicнicть.
^вкть - це пoчyття мopaльнoï вiдпoвiдaльнocтi, яке пеpеживae людита в зв'язку зi cвoïми дiями, виcлoвaми, вчинквми, пoведiнкoю пеpед людьми. Це виpaження caмocвiдoмocтi ocoбиcтocтi, яке пpoявляeтьcя y фopмi ycвiдoмлення cвoгo oбoв'язкy i вiдпoвiдaльнocтi, мopaльнoгo знaчення cкoeниx дш, y виглядi емoцiйниx пеpеживaнь людинoю з пpивoдy cвoïx вчинкiв (y виглядi дoкopiв coвicтi тoщo).
^вкть тicнo пoв'язaнa з ycвiдoмленням cyб'eктoм cвoгo oбoв'язкy, ocoбиcтoï вщговвдвль-toctí зв cвoю пoведiнкy, викoнaння пpoфеciйниx oбoв'язкiв. Boнa пpoявляeтьcя в здaтнocтi людини здiйcнювaти мopaльний caмoкoнтpoль, caмooцiнкy, чи ïï пoведiнкa вiдпoвiдae нopмaм мopaльнocтi. Це, як пише H. Ст. Paдyтнaя, "звтон вcеpединi rnc, який фopмyeтьcя кoжним i зaбезпечyeтьcя вiдпoвiдaльнicтю пеpед coбoю".
A. С. ^бл^в ввaжae, щo ocoбливo великв poль coвicтi - кoли людита пocтae пеpед мopaльним вибopoм, a зoвнiшнiй кoнтpoль b6o виключaeтьcя, b6o yтpyднений [б, c. 55].
Ha думку H. Paдyтнoï, введення в зaкoнoдaвcтвo пoняття coвicтi cвiдчить ^o визтання знaчення coвicтi для пpaвocyддя нapiвнi з зaкoнoм i вiдкpивae пpocтip "для cвoбoди cyддiвcькoгo poзcyдy". I, щo ocoбливo вaжливo, пiдвищyeтьcя "знaчyщicть oцiнки дoкaзiв не тшьки зв в^тагов-леними i фopмaлiзoвaними кpитеpiями, щo вiдпoвiдae зaкoнy, are i зв кpитеpiями ocoбиcтocтi, як визнaчaютьcя ocoбливocтями cиcтеми мopaльниx цiннocтей, якв cклaлacя в кoжнoгo cyддi, йoгo пoглядiв, пеpекoнaнь" [7].
У пpaктичнiй дiяльнocтi виниквють cитyaцiï, тли cynn# мae мoжливicть вибopy piшення мiж декiлькoмa aльтеpнaтивaми. Тут нaдзвичaйнo ввжливим e cyддiвcький poзcyд, яку aльтеpнaтивy вибpaти, cyддi пoвиннa пiдкaзaти йoгo coвicть, пpинципи, iдеï cпpaведливocтi, дoбpi тpaдицiï [S, c. 28].
^му oцiнкa ocoбиcтicниx, a oтже, пcиxoлoгiчниx, мopaльниx якocтей cyддi, röro cyмлiннocтi, cпpaведливocтi нaбyвae пеpшopяднoгo зтачення, щo впливae та йoгo пpoфеcioнaлiзм, i в кiнцевoмy пiдcyмкy - та oцiнкy йoгo здaтнocтi ви^н^вти m виcoкoмy piвнi пoклaденi та moro пpoфеciйнi oбoв'язки, пpиймaти cпpaведливi, неyпеpедженi згiднo з зaкoнoм, незвлежш вiд бyдь-якoгo cтopoнньoгo впливу piшення щoдo бyдь-якoï cпpaви, якв гому дopyченa.
Отже, cпpaведливicть, як i ^вкть, cтaнoвить ocнoвy cyддiвcькoгo poзcyдy.
Hе пiдлягae cyмнiвy, щo центpaльнoю i визнaчaльнoю кaтегopieю, гyмaнicтичнoю дoмiнaнтoю cyддiвcькoгo poзcyдy e cпpaведливicть. Pимляни твк i пиcaли: "aequitas et bonum est lex legume" -"cпpaведливicть i блвго e звтон зaкoнiв" [9, c. 2l0]. Звичвйго ж, pимcькi cyддi були пpиxильникaми неyxильнoгo викoнaння зaкoнiв, вле дaлекoгляднi, включвючи в пoняття cпpaведливocтi людяшсть, pекoмендyвaли тaкoж "pro aequitate contra jus dicere" - виcтyпaти зв гyмaннicть, пpoти букви зaкoнy [l0].
Tвopчий xapaктеp пpинципy cпpaведливocтi ocoбливo виявлявcя y випaдкax виpiшення кoлiзiï мiж пpaвoзacтocoвнoю пpaктикoю i кoнкpетним неcтaндapтним кaзycoм. Пpиpoджене вiдчyття cпpaведливocтi виcтyпaлo в цьoмy витдку i як зpaзoк пoведiнки, i як мipилo йoгo oцiнки, i як звшб, зв дoпoмoгoю якoгo cyддi знaxoдили poзyмне виpiшення кoнфлiктiв мiж зaкoнoм i пpaвoм cпpaведливocтi. Отже, y cтapoдaвнix pимлян пpинцип cпpaведливocтi не дoпycкaв i пеpешкoджaв дoвiльнoмy вiдпpaвленню пpaвocyддя. I твм, де ^ocTOro тлумвчення недocтaтньo, cпpaведливicть rocrae пopяд з пpaвoм, кoнтpoлюe того, в мipy мoжливocтi, пoм'якшye того cyвopicть, нaвiть cтae poзпopядженням ^ввв.
В зв'язку з цим вapтo пpигaдaти виcлoви вiдoмиx юpиcтiв Дaвньoгo Pимy - Швлв: "y вcix cпpaвax, ocoбливo в пpaвi, там'ятвй пpo cпpaведливicть"; Mapцеллa: "Taм, де ^oro вимaгae cпpaведливicть, пoтpiбнo дoпoмoгти"; Ульпiaнa: "Xoчa це i го пpaвy, вле cпpaведливicть вимaгae". Цицеpoн нaпoлягaв, щo "cпpaведливicть в питaнняx дoвipи iменyeтьcя cyмлiннicтю" i щo "пpиpoднa cпpaведливicть пеpевaжнo cтpoгoгo пpaвa" [ll].
Знаменитий старогрецький фшософ Демокрит писав: "Найбшьш сприяе справа справедливости й чеснок той, хто в1ддае найбшьш1 почест1 найбшьш г1дним" [12, с.119]. Те ж розумшня справедливости виражае 1 в1домий античний афоризм: "Справедливость е постшна 1 незмшна воля вщдавати кожному по заслугах" [13, с. 71]. Справедливость, яку Платон вважае "чеснотою великих душ", полягае, на його думку, в тому, щоб "...виробляти свое 1 не хапатися за багато що" [14, с. 35]. 1нший великий грецький фшософ Аристотель вважав, що справедливость може означати, з одного боку, р1вн1сть для р1вних, а з 1ншого боку, нер1вн1сть для нер1вних.
Особливо важливою для справедливости Аристотель вважав подяку, яка повинна грунту-ватись на принцип! пропорцшностт Це обгрунтовано тим, що, на його думку, сустльство тримаеться тим, що кожному вщплачуеться пропорцшно його д1яльност1 [14, с. 43]. Аристотелю вдалося сформулювати основоположну для сучасного розумшня судово! справедливости суперечшсть м1ж вдеею р1вност1 та 1деею заслуг 1 пдносп, що припускае визнання социально! нер1вност1 й пропорц1йн1сть подяки.
Свою думку висловлювали також Демокрит 1 Еткур. Демокрит вважав, що нщо в свт не в1дбуваеться без природно! причини, тдкреслював в своему учент об'ективну природу справед-ливост1. Несправедливим в1н вважав те, що осоружно природ1. На думку Еп1кура, справедлив1сть як в1дпов1дн1сть людей косм1чному порядку виявляеться в договор1 про те, що корисно вс1м його учасникам. Для середньов1чно! думки характерне уявлення про те, що джерелом справедливой е божественна воля [14, с. 35].
Як писав I. Зейме: "Де немае справедливости, немае 1 свободи, а де немае свободи, немае 1 справедливости' [15, с. 537]. Найяскрав1ше виражена ця думка в учент Г. В. Ф. Гегеля. На його думку, конституция, в якш "розумна воля доходить до сввдомосп 1 розумшня само! себе", 1 е "...реальна справедливость як дшстсть свободи 1 розвитку й розумних визначень " [12, с. 120].
Звернемо увагу на позищю I. А. Покровського, який вказав свого часу, що тшьки 1з закону, "з його прямих ухвал або з його загального духу суд повинен черпати норми для сво!х вирок1в, а зовс1м не з якого-небудь природного права або 1з загальних уявлень про справедлив1сть, доцшьносп1 тому под1бних шстанцш поза законом" [16, с. 94].
Справедливость вимагае, щоб вс1 шдивщууми володши р1вним правовим статусом, без урахування !'хшх шдивщуальних особливостей. З шшого боку, абсолютна юридична р1вшсть може обернутися тяжкими сощальними насл1дками для малозахищених категорш громадян. Р1вн1 "правила гри" хороша для пор1вняно однакових суб'екпв. 1нвал1дам, пенсионерам, дггям, безроб1тним, особам, як1 постраждали в1д стих1йних лих, в1дсутн1сть прив1ле!в спочатку не дасть змогу конкурувати в умовах единого правопорядку. Щоб гарантувати цим особам мшмально пдний р1вень життя, !'хнш правовий статус повинен мктити пшьги, преференци, переваги, р1зт форми соц1ально! п1дтримки. Останне е неминучим в1дхиленням в1д формально-юридично! р1вност1, але в1дхиленням обгрунтованим, в1дпов1дним принципам справедливост1 й гуман1зму.
С ще один "правовий парадокс": щоб бути справедливим, право повинне бути р1вним для вс1х; але щоб бути справд1 справедливим, право повинне бути тр1шки нер1вним, встановлюючи прившейоване становище окремих малозахищених категорш громадян [17, с. 76-82].
1дею вщносносп уявлень людей про справедливость висловив ще Гераклгг: "У бога чудово все, 1 добре, 1 справедливо, люди ж одне вважають справедливим, 1нше - несправедливим". Гегель вказував, що мета, яко! досягають, не оглядаючись на формальност1 закону, може перетворити правосуддя на свавшля, оскшьки спираеться тшьки на свободу вол1 [18, с. 79].
Як писав Вольтер: "Абсолютна справедливость недосяжна також, як абсолютна ктина; але справедлива людина в1др1зняеться в1д несправедливо! сво!м прагненням до справедливост1 1 над1ею !! досягти, як правдивий в1д брехливого - сво!м жаданням ктини 1 в1рою в не! " [14, с. 70]. На думку I. Канта, "коли справедлив1сть зникае, то не залишаеться н1чого, що могло б додати ц1нност1 життю людей" [15, с. 537]. З ним ствзвучна 1 думка Дж. Стюарта Мшля, який називав справедливость "головною частиною 1, поза всяким сумн1вом, найб1льш священною 1 обов'язковою частиною всяко! морал1". Справедливость мае автономну, т в1д чого не залежну цштсть. Ж.-Ж. Руссо писав: "Перша нагорода справедливости - це св1дом1сть того, що ми вчинили справедливо" [19, с. 7].
Справедливкть у правозастосуванш 1 судд1вський розсуд взаемопов'язат й взаемозалежт. Суддя у вибор1 ршення на свш розсуд, безумовно, керуеться вимогами справедливости Щ вимоги враховуються не тшьки тд час винесення вироку, але 1 тд час прийняття шших процесуальних ршень, коли необхщно робити виб1р.
У суспшьнш свщомост справедливють е невщ'емною цштстю будь-яких суспшьних вщносин, зокрема правовщносин. Розглянута категор1я стосуеться не тшьки права загалом, але й способ1в його реашзаци.
Справедливкть у процесуальному сенш стосуеться 1 результату або ршення, досягнутого завдяки правильному функцюнуванню мехатзм1в застосування закону. Вихщним е положення про те, що застосування закону до того чи шшого конкретного випадку мае на мет досягнення справедливост1.
Виб1р ршення чи ди на розсуд судд1 мае здшснюватися з урахуванням законносл, доцшьност1, справедливост та розумносп.
Не забуваючи мудру пораду мислителя Бентама, суддя, виконуючи свш обов'язок, повинен йти проти жадань натовпу ... суддя, боячись загального невдоволення, втрати популярносп 1 важко' аналогично' роботи розуму, може знайти легкий 1 устшний результат для свое' тимчасово заглушено' сов1ст1 1 умити соб1 руки: "Таю судд1 бували, 1 1мена деяких здобули соб1 безсмертя. В одн1й стар1й 1 чудернацький книз1, яка пережила стол1ття, розказано про процес, проведений таким суддею, 1 тд впливом таких вказ1вок. Це було 1872 роюв тому. Суддю звали Понтш Пшат" [20].
Звщси випливае, що справжне внутршне переконання "по сов1ст1" про винтсть тдсудного може бути сформоване т1льки у судд1в, як1 самост1йно вир1шують справу. В1дпов1дно до вимог закону воно може виникнути т1льки на п1дстав1 вс1х безпосередньо досл1джених у суд1 доказ1в, довод1в, встановлених на 'х основ1 обставин розгляду справи. Якщо 'х виявилося недостатньо для встановлення 1стотних обставин справи 1 формування внутр1шнього переконання про винн1сть тдсудного, то, очевидно, судд1 не мають права т за законом, т по сов1ст1 визнати тдсудного винним. Це випливае 1 з тексту закону, 1 з1 зм1сту присяги, яку приносять присяжн1 зас1дател1: "вступаючи на посаду судд1, урочисто присягаю об'ективно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здшснювати правосуддя, тдкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно 1 сумл1нно виконувати обов'язки судд1, дотримуватися морально-етичних принцип1в повед1нки судд1, не вчиняти д1й, що порочать звання судд1 та принижують авторитет судово' влади" [5].
У зв'язку з вищевикладеним, можна сказати, що судовий розсуд судд1 - це "зона" психолопчно' свободи судд1 тд час ухвалення ршення. Як категор1я гносеолопчна, розсуд судд1 фактично не тддаеться кшьюсному 1 яюсному анашзу. Не можна оцшити внутршне переконання судд1 як "погане" або "хороше", це психолопчний стан, притаманний особливостям характеру судд1, який не може бути оцшеним жорстко регламентованими критер1ями. Що стосуеться судд1вського розсуду, то так1 яюст та кшьюст критери е. Це, насамперед, законтсть, обгрун-товатсть 1 справедливкть прийнятого ршення. Образно кажучи, судд1вський розсуд - це внут-р1шне переконання судд1, вбране у процесуальну форму. Законтсть, обгрунтоватсть 1 справед-лив1сть судового р1шення 1 е "прикордонними стовпами", як1 обмежують свободу судд1.
1. Молотов А. В. Судейское усмотрение в деятельности Конституционного Суда Российской Федерации: сб. статей. Ч. 17 / под ред. В. Ф. Воловича. - Томск, 2004. - С. 146-148.
2. Барак А. Судейское усмотрение / А. Барак // пер. с англ. - М.: Норма, 1999. - С. 376.
3. Васьковский Е. В. Судейское усмотрение при толковании законов / Е. В. Васьковский. - Право. 1901. -№ 50. - С. 222. 4. Мартышкин В. Н. Судейское усмотрение в вопросах исполнения приговора / В. Н. Мартышкин // Проблемные ситуации применения УПК РФ. Саранск, 2004. - С. 118; Мартышкин В. Н. Пределы судейского усмотрения и механизмы его ограничения в уголовном судопроизводстве / В. Н. Мартышкин // Российское правосудие. - 2008. - № 4. - С. 66; Мартышкин В. Н. Пределы судейского усмотрения / В. Н. Мартышкин // Уголовный процесс. 2007. - № 7. - С. 3. 5. Закон Укроти "Про судоустргй г статус суддгв". Верховна Рада Украгни; Закон вгд 07.07.2010
№ 2453-У1. Сайт zakon.rada.gov.ua. 6. Кобликов А. С. Юридическая этика / А. С. Кобликов. - М.: НОРМА - ИНФА ■ М, 2000. - С. 155. 7. Этика судьи: пособие для судей / под ред. Н. В. Радутной. -М.: Российская Академия правосудия, 2002. - 212 с. 8. Коровина М. С. Проблемы доказывания по уголовным делам в суде первой инстанции: автореф. дис. ... канд. юрид. наук / М. С. Коровина. -Владимир, 2007. - С. 28. 9. Макарова И. В. Влияние римского права на становление института обязательственного права в России: вопросы теории и истории: дисс. / И. В. Макарова. -Волгоград, 2005. - С. 250. 10. Дворецкий И. X. Латинско-русский словарь / И. X. Дворецкий. -Русский язык-Медиа, 2005. - С. 845. 11. Демин А. В. Теория государства и права: курс лекцш / А. В. Демин. - М.: ИНФРА-М, 2004. - С. 184. 12. Философская энциклопедия: в 5-ти т., Т. 5. - М, 1970. - С. 119. 13. Латинская юридическая фразеология. - М, 1979. - С. 71. 14. Мальцев Г. В. Социальная справедливость и право / Г. В. Мальцев. - М., 1977. - С. 233. 15. Ворохов Э. Энциклопедия афоризмов: Мысль в слове / Ворохов Э. - М, 1998. - С. 537. 16. Философская энциклопедия: в 5-ти т., Т. 5. - М, 1970. - С. 120. 17. Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права: Классика российской цивилистики / И. А. Покровский. - М, 1996. - С. 94. 18. Демин А. В. Право, справедливость, налогообложение: исходные предпосылки. Право и политика / А. В. Демин. - М., 2002. - № 6. - С. 76-82. - С. 2002. 19. Гегель. Философия права. - М., 1990. -С. 79. 20. Алексеева Т. А. Справедливость. Морально-политическая философия Дж.Роулса / Т. А. Алексеева. - М., 1992. - С. 7. 21. Кони А. Ф. Нравственные начала в уголовном процессе (Общие черты судебной этики) / А. Ф. Кони // Избранные произведения. - М.: Госюриздат, 1956. - С. 22.
