CC BY
42
УДК 930(477)"1918/1919"
В. М. Ворон1н
НАГОРОДНА Д1ЯЛЬН1СТЬ КЕР1ВНИЦТВА ЕМ1ГРАЦ1ЙНО1 УНР: НАГОРОДИ
БЕЗ ДЕРЖАВИ
Досл1джено ¡сторт нагородног д1яльност1 кергвництва емгграцтног УНР -введения нових нагород ем1грацтного уряду та практику нагороджень.
Клю^о^^ слова: Нагородна система, УНР, ем1грацтна УНР, орден Визволення, Хрест Симона Петлюри УНРрада, Военний Хрест.
Нагородна творчють УНР стала особливо активною коли п становище стало катастрофiчним, а низка нових нагород була офщшно заснована вже наприкшщ 1920 року, коли Директорiя покинула територ^ Украши.
Однак досить довго тсля поразки у Громадянськш вшт державт структури УНР продовжували дiяти в емграцп, сподiваючись на повернення влади. Навт пiсля того, коли стало зрозумшо, що повернення не буде, структури управлшня УНР пiсля вщповщно!' трансформацп iснували у виглядi УНРради.
I весь цей час як ем^рацшний уряд УНР, так i УНРрада продовжували дiяльнiсть у сферi нагород. Це стосувалося як заснування нових нагород, так i нагородження представниюв емграцп.
Хоча згадана тема представляв досить значний штерес як з позицш суто iсторичних, так i розвитку фалеристики, але е малодослщженою у вiтчизнянiй лiтературi. При цьому нагородна творчють керiвництва ем^ращйно!' УНР щкава у тому числi з точки зору дослщження того, якою могла би бути нагородна система Директорп, якщо б вона не потерпша поразку. Крiм того, окремого дослщження потребуе тема впливу щеолопзовано!' нагородно'1 творчостi керiвництва ем^ращйно!' УНР на деяю нагороднi новацп д^чо!' украшсько!' нагородно'1 системи, започаткованi тд час президентства В.А.Ющенка.
Аналiзуючи нагородну дiяльнiсть керiвництва ем^ащйно!' УНР ми бачимо, що до початку 30-х роюв воно майже шчого не робило у цьому напрямг Хоча в 1920 рощ були пщготовлеш проекти низки державних вщзнак (серед них був затверджений орден Визволення), однак тсля залишення територп Украши керiвництво УНР не тшьки не провело жодного нагородження, але й навт не виготовило знаки в металл
Перша нагородна актившсть керiвництва ем^ащйно!' УНР датуеться лише 1932 роком. Наказом «Головно'1 команди вшська i флоти на емграцп УНР на ем^ацп» № 1 вш 22 травня 1932 року було засновано вщзнаку (фактично орден) тд назвою «Хрест Симона Петлюри».
Пiдписано Наказ було Головним отаманом А.Лiвицьким та мiнiстром вшськових справ генерал-хорунжим Генерального штабу В.Сальським.
У параграфi 1 Наказу було наступним чином пояснена причина заснування ново'1 вщзнаки, хоча на цей час юнували заснованi ще в 1920 рощ (орфографiя документу, як i нижченаведених, збережена згiдно з оригиналом): «Несмертельно'1 слави наш Вождь, св. пам'яти Головний Отаман Симон Петлюра наказом Головно'1 Команди вщ 10 жовтня 1920 року № 70, виданим в Кам'янщ на Подшлю, встановив орден «Визволення» для вщзначення старшини i козакiв за «виявлет ними пiд час уперто! боротьби за волю i славу свое Батькiвщини вчинки хоробростi, мужностi i розпорядливости».
Обставини подальшо'1 боротьби та поневшьне перебування на емграцп перешкодили свого часу нагородженню тим орденом наших лицарiв вiдповiдно до 1'хшх
бойових заслуг, хоч цiле вояцтво як часи минуло'1 боротьби, так i виявленою витривалiстю на емграцп безперечно заслужилося перед Украшою.
Тому, у виконання так виразно виявлено'].' ще на рiднiй землi волi покшного Вождя про вiдзначення наших вояюв, встановлюеться з нагоди 15-о1 рiчницi iснування Армп Укра'шсько'].' Народньо'1' Республши на вшанування св^ло! пам'ятi п Творця i Вождя -Хрест Симона Петлюри» [1, арк.3].
До викладених причин заснування ново'1 вщзнаки слiд додати ще одну, не менш важливу. Якщо взяти Статут ордена Визволення, то зрозумшо, що його вже не можна було використати в умовах емграцп. Орден був заснований для нагородження за конкретш вiйськовi заслуги, крiм того в ньому була прописана вщповщна процедура подання та затвердження ршення щодо нагородження. Тому в емграцп, бiльш нiж через десять роюв пiсля залишення територп Украши, все це реалiзувати було неможливо.
Саме тому потрiбно бiло заснувати вiдзнаку, яку можна було б використати для максимально масового нагородження, без вщносно складних процедур передбачених статутом ордену Визволення. Для лiдерiв емграцшно'х УНР це мало значне, якщо не виршальне полггичне значення.
На початку тридцятих роюв вони майже повшстю втратили свою полiтичну вагу як серед закордонних урядiв, на допомогу яких у справi повернення на Батьювщину надзвичайно сподiвалися, так i в середовищi укра'шсько'].' ем^ацп, яка все бшьше розчаровувалася в 1х можливостях та перспективах. Емiграцiйнi полiтичнi лiдери з кожним роком все бшьше втрачали вплив, що вже ставало абсолютно очевидним для вае'1 емграцп.
В цих умовах проведення масового нагородження колишшх вшськовослужбовщв армп Директорп ставало надзвичайно полiтично вагомим кроком. Крiм того, проведення нагородження (що е одшею з невщ'емних функцiй держави) повинно було засвщчити, що емiграцiйна УНР не е тшьки декорацiею, а реально дiе.
Наказом чiтко встановлювалося хто саме мае право на отримання встановлено'1 вщзнаки. Згщно Наказу 11 м^ отримати «кожен вояк Армп У.Н.Р. та повстанчих вщдшв, що брав участь у збройнш боротьбi за визволення Украши пiд проводом бл.п. Головного Отамана, за винятком тих, що: а) зрадили ще! державносп Украши, перейшовши до табору воропв, i б) заплямували себе непдною украiнського вояка поведiнкою чи переступами» [1, арк. 3].
Також унормовувався порядок виявлення тих оаб, хто мав право на нагородження. Вш був направлений на те, щоб тдвищити вплив керiвництва емiграцiйноi УНР в вшськових органiзацiях украiнськоi ем^ацп (у яких була сконцентрована п найбiльш полiтично активна частина).
Вщповщно до Наказу: «Виявлення i ствердження права на хрест покладаеться в цшях найскоршого переведення удекорування ним, на iснуючi нинi вiйськовi ^ громадсько-вiйськовi органiзацii через створення при них Мюцевих Рад Хреста Симона Петлюри. Мiсцевi Ради Хреста провадять ва справи, з удекоруванням хрестом зв'язаш. Вищим репрезентативним i керiвним органом по справах Хреста Симона Петлюри е Головна Рада Хреста; вона остаточно розв'язуе ва справи, зв'язаш з удекоруванням хрестом, i мае подбати про виготовлення самого хреста для тих, хто мае на нього право» [1, арк. 3].
Мшютру вшськових справ А. Лiвицьким наказувалося створити Головну Раду Хреста та встановити порядок дiяльностi мюцевих рад.
Цшаво чим закшчувався Наказ - було сказано, що «права i привше:!, зв'язаш з Хрестом Симона Петлюри, мае бути встановлено законодавчим шляхом на Укрш'ш» [1, арк.4]. Це ще раз засвщчило головну мету встановлення нагороди - показати, що
керiвництво емiграцiйноi УНР представляе собою реальну пол^ичну силу i мае реальш шанси на реванш пiсля поразки.
Однак на виконання власного наказу у керiвникiв ем^ацшно'х УНР не було аш коштiв, анi оргашзацшних можливостей. Першi реальнi кроки по початку нагородження заснованим хрестом були зроблеш лише через чотири роки.
25 березня 1936 року мшютром вшськових справ було видано Наказ № 2 по мшютерству, згщно з я ким була утворена Головна Рада Хреста Симона Петлюри та призначеш и члени (головою Ради став генерального штабу генерал-хорунжий В.Кущ) i мiсцевi ради у наступних кранах: Франци, Чехословаччинi, Румуни, Польщi. Зазначалося, що з краш, де ради не створено, доку метри повинш надсилатися вiдразу до Головнох Ради.
Наказом визначався наступний порядок нагородження: «а) вояки надсилають виповнену анкету... до М^ево'] Ради «Хреста»; б) Мiсцевi Ради тсля перевiрення правдивостi поданих в анкет даних, стверджують право вояка на одержання «Хреста» i пересилають анкету з сво'1'ми висновками до Головно'1 Ради.; Головна Рада остаточно розв'язуе справу признания «Хреста» i передае и для технiчного виконання Управi Военно-1сторичного Товариства, яка переховуе вс матерiяли, з наданням «Хреста» зв'язаш. Головна Рада також проводить нумеращю «Хрестiв» [2, арк.1].
Окремо зазначалося яким чином будуть розв'язуватися стрш питання нагородження: «Спiрнi питання, що можуть повстати в уах Радах, розв'язуються звичайною бшьшютю голосiв присутшх - половина плюс один. Для важности засщань Ради необхiдна присутшсть звичайноi бiльшостi Членiв» [2, арк.1].
У Наказi було визначено, що виготовлення та розсилку Хреста i грамоти до неi безпосередньо виконуе Военно-1сторичне Товариство.
Надалi нагородна дiяльнiсть постiйно використовувалася, вiдразу пiсля и утворення, УНРадою. Таким чином, УНРада постiйно нагадувала про себе в ем^аци i засвiдчувала необхiднiсть свого юнування (що ш в значнш мiрi i вдалося).
Збереглася значна кшькють протоколiв Виконавчого органу УНРади, присвячених найменшим аспектам нагородних справ. Особливо слщ вiдзначити, що УНРада в 1958 рощ заснувала нагороду «Военний Хрест», активне нагородження яким надалi проводила. Про те, яке значення надавалося керiвниками УНРади згаданш нагородi i всiм аспектам, пов'язаним з нагородженням нею, свщчить великий масив архiвних докуменпв.
Наприклад, характерним е витяг з протоку засщання Виконавчого органу УНРади вщ 13 серпня 1964 року, повшстю присвяченш нагородним питанням. В п.1 тд назвою «Ресорт Вiйськових Справ» було сказано наступне: «Лист Крайовоi Ради Военного Хреста при ОбВУА в Фшядельфи до чинникiв ДЦ УНР в справi Военного Хреста.
Виконавчий Орган УНРади заслухавши вияснення в тш справi компетентних чинникiв ДЦ УНР подтвердженi документальними данними, що були предкладеш Виконавчому Органовi УНРади, постановив...» [2, арк.2].
Далi йшло кшька пунктiв щодо нагородноi дiяльностi УНРади. Наведемо деякi з них, щоб показати як детально проводилася нагородна робота:
а) Уважати, що наршання Крайовоi Ради Военного Хреста при ОбВУА в Фшядельфи в справi пересланих ш Ресортом Вшськових Справ Военних Хреспв у жовтнi 1962 р. не оправдаш й мусять бути вияснеш й полагодженi самою Крайовою Радою Военного Хреста в Фшядельфи и власними засобами;
б) Справу повшьного виготовлення й висилки Военних Хреспв Крайова Рада Военного Хреста в Фшядельфи мусить сприймати розважно й врозумшо, бо щ справи не можуть бути полагоджеш скорше шж вони перейдуть ва iнстанцii, що '1х законом i приписами процесуального порядку установлено;
в) Закликати Крайову Раду Военного Хреста Ф^дельфп, щоб вона негайно надюлала до Реестру Вiйськових Справ Виконавчого Органу УНРади iменний список, що ïm уже Военни Хрести формально признано i грошову належнiсть за щ Военнi Хрести i грошову належшсть за цi Военнi Хрести заплачено;
г) Грошi виплаченi до Крайово'1' Ради Военного Хреста в Фшядельфп мусять бути негайно переслаш разом зо списком до Ресорту Вшськових Справ на знану 1'й адресу. Пiсля того Ресорт Вшськових Справ по можливосп в найкоротшому часi вишле, згiдно з присланим списком, признаш й оплаченi Военш Хрести разом з Грамотами» [2, арк.2].
З цього документу (як i багатьох йому подiбних) ми вбачаемо не тшьки активну дiяльнiсть УНРади у справi нагородження. Показово, що УНРада, навiть не маючи коштiв на виготовлення нагород, робила все, що не допустити децентралiзацiï процесу нагородження i утримувала його повшстю пiд контролем (в тому чист веденням единого реестру нагороджень).
Наскiльки велике значення УНРада придшяла сво'й нагороднiй дiяльностi iлюструе також той факт, що тшьки вищезгаданш, абсолютно локальнiй справi про нагородження було присвячене велике за обсягом листування (що досить часто торкалося й iнших нагородних справ). В серпш цього ж року листування вже вийшло на рiвень голови УНРади Осипа Бойдунника. У лисп на ím^ заступника голови Виконавчого органу УНРади Дмитра Андрiевського вш повiдомляв про свою особливу увагу до цього питання. Як було, у тому чист, зазначено: «У вщповщь до Вашого листа з дня 7 серпня 1964 р., якого отримання з подякою подтверджую, доводжу до Вашого ласкавого вщома, що без уваги на те чи я вiзьму чи не вiзьму участь в засщанш Виконавчого Органу Украшсько'' Нащонально'' Ради, дня 3 серпня 1964, на яке Ви мене запрошуете, справу закидiв, згл.нарiкань на неточносп у видаваннi «Военного Хреста», я ставляю на порядок денний засщання Президп Украшсько'' Нащонально'' Ради, яке вщбудеться в першiй половинi вересня 1964 р.
Роблю це тому, що:
1. я, як голова Украшсько'' Нащонально'1 Ради, отримав таю закиди i наршання вщ колишнiх воякiв Укра'шсько'' Армп i мушу на тi закиди i наршання вiдповiсти;
2. не вс фракцп Украшсько'' Нащонально'1' Ради е заступленш у ïï Виконавчому Оргаш, але всi вони повиннi мати шформацп про те, що дiеться з видачею «Военного Хреста», а тим бшьше, що тi наршання не е першими» [2, арк.3].
Пiсля заснування Военного Хреста УНРада не припинила активну законотворчють у нагороднш сферi. В 1977 рощ був заснований «Хрест 60-лiття вщродження Укра'нських Збройних Сил», а в 1980 рощ «Медаль за поранення».
Нагородження вама заснованими нею нагородами проводилися УНРадою до самого кшця ïï iснування. Про це свщчить велика кiлькiсть вiдповiдних Наказiв «Вшську Укра'нсько' Народно' Республiки» щодо нагороджень. При цьому в кожному Наказi було, як правило, багато нагороджених i парадоксальним чином - чим далi вщходили у минуле роки Громадянсько'1' вшни, тим бiльше ставало удостоених нагородами. Пояснювалося це тим же фактором, що й рашше, але вш ставав з кожним роком все вщчутшшим - УНРада намагалася заснуванням нових вщзнак i проведенням все бшьш масових нагороджень втримати сво'1' позицiï серед укра'нсько'' ем^ацп.
Список використаноУ л1тератури
1. ЦДАЗУ, Ф.15, оп.1, спр.81
2. ЦДАЗУ, Ф.35, оп.1, спр.1
Стаття надiйшла до редакц^' 14.05.2012.
V. M. Voronin
AWARD MANAGEMENT ACTIVITIES EMIGRATION UPR: AWARDS WITHOUT
A STATE
Historical Research award of the Management emigration UNR - introduction of new awards exile government and rewardingpractice.
Keywords: Award system, UPR, UPR emigration, the Order of Liberation, Simon Cross Petlyury, UNRrada, Military Cross.
УДК 930.1:618.39(47)"1920/1930"
И. М. Мирошниченко, Е. В. Стяжкина
АБОРТНАЯ ПОЛИТИКА В СССР В 1920-30-Е ГОДЫ: ИСТОРИОГРАФИЯ
ВОПРОСА
У cmammi подаеться aHanÍ3 основних втчизняних та зарубiжних до^джень з питания абортноi полтики у Радянському Союзi в 1920 - 1930-mi роки. Охарактеризовано особливостi розробки ще^ теми за радянських чаав та в сучаснт icторичнт наущ. Визначено м^це проблеми аборту в iсторико-демографiчних, сощально4сторичних, гендерних до^дженнях, специфту розкриття ii окремих аcпектiв.
Клю^о^^ слова: абортна операщя, народжуватсть, контрацепщя, сощальна полтика, демографiчнi процеси.
Феномен аборта как основного регулятора процесса воспроизводства населения в Советском Союзе и как фактора социально-демографической политики получил достаточно широкое освещение в отечественной и зарубежной науке. Советское государство первым в мире (1920 г.) легализовало процедуру искусственного прерывания беременности. Однако данная властью женщине репродуктивная свобода, принесла существенные морально-демографические проблемы, а потому достаточно скоро перестала вписываться в рамки «идеального» советского общества, созданием которого власть особенно активно занялась после партийных пертурбаций конца 1920-х годов. Итогом поиска новых форм социальной и демографической политики стало абортивное табу 1936 года. Запрет на искусственное прерывание беременности, принятый «по просьбам трудящихся», в конечном итоге не стал источником новых практик репродуктивного поведения, а скорее способствовал тому, что «абортная культура» (термин А. Попова), как в легальных, так и в незаконных формах, превратилась в главный инструмент регулирования рождаемости.
Исходя из масштабности и значимости проблемы, с учетом глубины ее изученности, представляется необходимым анализ и систематизация достижений отечественных и зарубежных ученых с целью выявления малоизученных аспектов и определения перспектив дальнейшего исследования роли аборта в советских социально-демографических процессах. Цель данной статьи - выяснить степень изученности проблемы аборта в Советском Союзе 1920 - 1930-х годов путем анализа основных наработок советской и современной историографии.
Специфика изучения основных аспектов абортной операции в советский период состоит в том, что данная проблема имела право быть обсуждаемой с исключительно медицинской точки зрения. Итоги общественной дискуссии о запрете аборта были подведены Ароном Сольцем [1], старым большевиком, именуемым в партийных кругах «совестью партии» и Николаем Семашко, наркомом здарвоохранения[2]. А. Сольц, в частности, писал: «Аборт - это злое наследие того порядка, когда человек жил узколичными интересами, а не жизнью коллектива. В нашей жизни не может быть
