CC BY
16
ЭСТЕТИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА КАК СОДЕРЖАНИЕ ОБРАЗОВАНИЯ БУДУЩЕГО СПЕЦИАЛИСТА ПРАВА
Мануйлов Е.Н.
В статье предпринята попытка уточнения сущности и содержания эстетической культуры в контексте содержания образования специалистов права. Отмечается, что сегодня на первый план выходят процессы самоопределения личностью собственных ценностных ориентиров на основе непосредственной интеграции культурных ценностей, приобретающих характер этического и эстетического измерения бытия. Подчеркивается, что эстетическая культура должна стать ценностно-содержательной основой образовательного процесса в современном высшем образовании Украины по подготовке будущих специалистов права.
Ключевые слова: эстетическая культура, право, образовательный процесс, искусство, воспитание.
THE AESTHETIC CULTURE AS MAINTENANCE OF EDUCATION OF FUTURE SPECIALIST IN RIGHT
Manuylov E.N.
In the article the attempt of clarification of essence and maintenance of aesthetic culture is undertaken in the context of maintenance of education of specialists in right. Marked that today on the first plan the processes of self-determination of own values of personality go out on the basis of direct integration of cultural values, gaining character ethics and aesthetic measuring of life. It is underlined that an aesthetic culture must become valued-rich in content basis of educational process in modern higher education of Ukraine on preparation of future specialists right.
Keywords: aesthetic culture, right, educational process, art, education.
УДК 130.2: 325.81
канд. фтос. н. В.А. Суковата
МОТИВ 1НШОГО У ФШОСОФП 1МЕН1 ПАВЛА ФЛОРЕНСЬКОГО I В КОНЦЕПЦ1ЯХ М.БУБЕРА I К.Г.ЮНГА: ПОР1ВНЯЛЬНИЙ АНАЛ1З
У статт1 досл1джуються погляди П.Флоренського на природу ¡мет як своер1дний культурний I духовний феномен сощального буття. Доводиться, що теор1я ¡мею Флоренського мае стльш риси з психоанал1зом К.Г.Юнга I поглядами М.Бубера, зокрема в галуз1 уявлень про походження 1ншого.
Ключовi слова: 1нший, Iншгсть, психоанал1з, теор1я ¡мет, компаративн студИ
Актуальтсть роботи зумовлена потребами розвитку теорп 1ншого на порiвняльному матерiалi росшсько! релтйно! фшософп, психоаналiзу i комушкативно! теорп початку ХХ столггтя.
Мета роботи: показати витоки фшософп 1ншого в релтйнш фшософп П.Флоренського та близьюсть його щей до психоаналiзу
20
К.Г.Юнга та теорп' М.Бубера.
Новизна роботи пов'язана з долученням захщно! методологи в украшську фiлософiю i розвитком компаративних дослiджень у фшософськш антропологи.
Павло Флоренський е одним з найбшьш видатних росiйських фiлософiв Срiбноl епохи, якого вважають ф^урою, що за сво1м масштабом i рiзноманiтнiстю дiяльностi може бути порiвняна з генiями iталiйського Вiдродження. Але попри цю популярнiсть за життя, вагома частина творчост Флоренського дониш залишаеться не дослiдженою, i сам вш виявляеться однiею iз суперечливих постатей в культурi порубiжжя. I ця суперечливють пов'язана, по-перше, з його щеями, якi випереджали сучасне 1м категорiальне i проблемне поле на багато роюв. Традицiйно коло проблем росшсько! фшософи спiввiдносять з богословсько-етичними питаннями [3], такими як щея християнського порятунку i залучення людини до релiгiйного досвiду, взаемозв'язок моралi i мети життя. Проте, якщо проаналiзувати фiлософськi погляди Флоренського, виходячи з ^торп iдей ХХ столггтя, ми знайдемо в них прообраз тих вчень, як сшвзвучш постмодернiстським пiдходам сучасностi. Мета мого дослщження: показати пре-постмодернiстськi мотиви концепцп' 1ншого в iдеях П.Флоренського.
Найчастше творчiсть Флоренського пов'язують з фiлософiею Всеедностi [4], феноменологiею iкони, розвитком щей про естетику православного культу [6], i набагато менш уваги придшяеться вченню Флоренського про 1м'я. Проте саме цю теорiю Флоренського можна вважати предтечею теорп 1ншого, яка е одшею з впливових концепцш кiнця ХХ столiття. До створення концепцп 1м'я Флоренський звертався протягом бшьше тридцяти рокiв, починаючи з гiмназичних творiв i аж до лис^в, що були написаш в Соловецькому таборi. Робота, що узагальнюе погляди Флоренського, "Бшя водороздтв думки", була присвячена проблемам символiзму Iменi Божого в мовi. Роботу до Словника 1мен Флоренський продовжував до кшця життя. Цю концепщю Iменi Флоренського ми вивчимо бшьш детально.
Можна стверджувати, що тдходи Флоренського до теорп' Iменi вщбивають практично весь спектр фiлософсько-теологiчних дискусш сучасного йому часу. З одного боку, в робот Флоренського "1мена" очевидним е вплив платонiзму i шфагоре!зму: Флоренський iнтерпретуе 1м'я в контекст пластичного i цiлiсного св^у, подiбностi "музичного всесвiту", i при цьому як яко!сь щеально! "оболонки", яка концентруе в собi ество особи: "1м'я е форма внутршньо! оргашзацп. 1й вiдповiдае число як форма оргашзацп зовшшньо!. Число космолопчно е те ж, що щея онтологiчно, а iм'я вiдбивае щею пневматологiчно" [5, с.85-86]. У свош роботi Флоренський стверджуе, що 1м'я - це доля, саме воно визначае психолопчний склад i етичний характер людини, мае власну
духовну форму, яка може бути визначена через геометрда, музичш i лггературш твори, а також життеписи святих.
З шшого боку, у вченш Флоренського про 1м'я е вагомий вiдгук стародавшх мiстичних рухiв Сходу, в яких саме 1м'я Боже розумiлося як найважливше джерело релiгiйного досвiду. "Що е Бог?" - мiркуе Флоренський в робот "Про iм'я Боже". "1м'я Боже е Бог; але Бог не е iм'я. 1стота Бога вище за енергiю Його, хоча ця енерпя виражае суть 1меш Бога" [5, с.328-329]. Поряд з цим, дослщник семiотики Г.Г.Почепцов вщносить Павла Флоренського до "релтйного напряму" семютично1 школи, яка тшьки народжувалася в Gвропi i Росп [2]. Пильне прочитання роб^ Флоренського дае змогу побачити близьюсть його поглядiв до сучасних йому лшгвютичних теорiй Ф. де Соссюра, М.Трубецького, В.Гумбольдта, а також до тзшших структурно-семiотичних теорiй московсько-тартусько! школи Ю.Лотмана, Б.Успенського, В'яч. Вс. 1ванова, В.Топорова. Але окрiм того, що фiлософiя Iменi спiвзвучна з шзшшим структурно-семiотичним пiдходом, у цш теорп можна знайти передбачення майбутнього психоаналiзу i теорп' 1ншого. Ми маемо на увазi фiлософiю 1ншого, що оформилася в самостiйний напрям штелектуально! рефлексп в другiй половиш ХХ столiття.
Прийнято вважати, що фiлософiя 1ншого зародилася на Заходi в середовищi фiлософiв, пов'язаних з протестантською та iудейською релiгiйною традищею. До найяскравiших представникiв теорп' 1ншого вiдносять Мартина Бубера, 1ммануша Левшаса, Жана-Поля Сартра, Мiшеля Фуко, Жака Деррщу, Симону де Бовуар, Юлш Крiстеву, якi звертаються до фйури 1ншого, коли бажають виразити, шдкреслити найгострiшi суперечностi суспiльства i буття, наци i гендеру, стосункiв людини iз суперечливiстю всерединi себе само1. Тому постае питання: чи можна знайти в рамках православно: фшософп концепцй, в яких би вiдбувалося осмислення стосункiв суб'екта з 1ншими, iншостi як форми сприйняття свггу, рiзностi i розрiзнення? На мш погляд, вчення Павла Флоренського про 1м'я дозволяе iнтерпретувати його в цьому ключ^ оскiльки в ньому можуть бути знайдеш образи i мотиви, аналогiчнi уявленням майбутньо1 фшософп про 1ншого.
Якщо ми звернемося до фшософп 1ншого Мартина Бубера, то побачимо, що, за Бубером, 1нший - це '^чне Ти", звернене до людини за допомогою рiзноманiтного життевого досвiду. У Бубера 1нший завжди вимагае дiалогiчноl участ^ уважного i дружнього ставлення Я, який тшьки в дiалозi здатний сприйняти "послання" вiд Ти, якому Я вимушений вiдповiдати, тобто брати на себе вщповщальшсть. Також Бубер неодноразово тдкреслюе, що Бог не "коханець" i не "коханий", але сама 1хня любов. Робота Бубера "Я i Ти" була видана в 1923 рощ, в той же час, коли Флоренський працюе над теоретичною частиною трактату "1мена". Навряд чи можна говорити про безпосередш впливи Бубера на
Флоренського, швидше про те, що надзвичайно чутливе мислення Флоренського немовби передбачае шлях фшософських дискусш подальших десятилiть. У роботi 1905 року "Гамлет" Флоренський розмiрковуе про те, що шзнання 1ншого завжди е дiалектичним (iнакше кажучи, дiалогiчним), i е формою стосункiв, тобто комушкащею. Якщо перефразувати Флоренського, можна сказати, що також як дiалектика не е ш началом, нi кшцем, а тiльки "шляхом", так i стосунки з 1ншим - це шлях, отримання нового знання замють старого. Можна побачити, що в робот "1мена" Флоренський вибудовуе модель, яка вельми нагадуе модель Бубера i майбутнього М.Бахтша, оскшьки робить акцент на взаемостосунках Я - Ти i Я - Вш: Я, яке проявляе себе перш за все через 1м'я, що виступае як концентрат енерги Я.
Якщо перенести цю дискусш в площину психоаналiзу, який також був одним iз витоюв сучасно! теори 1ншого, то 1м'я (за Флоренським) виявляеться посередником мiж внутрiшнiм i зовнiшнiм: "Я е 1м'я, - пише Флоренський. - В iменi й iм'ям Я ставить вперше себе об'ективно перед самим собою. До iменi людина ще не е людина ш для себе, ш для шших, а лише можлив^ть людини" [5, с.62]. У Флоренського 1нший постае i як гендерний 1нший (в його антропологи чоловiча i жiноча iпостасi доповнюють одна одну), i як внутршнш 1нший, який перетворюеться на '^ч" в результатi вiдчуження власного Я, тобто вiдмови вiд iменi. "в воно, або виявляе себе - як Ти i як Вш. Як Ти воно виявляе себе особою, а як Ти - рiччю" [5, с.88]. Воно в концепцп Флоренського виконуе функцп 1ншого, аналогiчного юнгiанськiй Тж або фрейдiвському Воно. Ця частина можливо1 суб'ективаци - це той 1нший, який е потенцiйним розвитком особи. 1м'я, за Флоренським, е "геро1чним" шляхом особи, тобто ухваленням власно1 суб'ективност шляхом спiввiднесення особистост з фiгурою святого, якому належить iм'я.
1снуе й iнший аспект близькост iдей Флоренського до психоаналiзу. Можна сказати, що росiйська культура модерну створила свою теорш сексуальност, тiсно пов'язану з iдеями символiзму: росiйський символiзм, на вiдмiну вщ французького, не був суто лггературною течiею, це був свiтогляд, який поширював свш вплив на широкий спектр штелектуальних рухiв i тшесних практик. Пiдтверджуе нашi спостереження А.Еткинд, за твердженням якого "росiйський символiзм намагався виконувати приблизно тi ж рол^ тi ж соцiально-культурнi i психологiчнi функци, якi в шмецько- й англомовних крашах приблизно в т ж роки виконував психоаналiз" [10, с.93]. Так само як i для фрейдизму, для росшського символiзму був характерний глибокий штерес до питань статi й уявлення про сексуальшсть, яка розлита по всш iстотi людини. Згiдно з поглядами росшських символiстiв, специфiчна статева функщя е результатом диференцiацil загального прасексуального життя. Роздшення статi е наслщком грiхопадiння Адама, оскiльки ютинний Адам був андрогiном (М.Бердяев, "Значення творчостi"). Софiйнiсть людини (в
росшськш традицп) вщповщае його андрогiнностi, i лише цтсна бiсексуальна людина вщбивае лик Божий (тому що Бог не мае певно1 стат, вш i жiнка, i чоловiк водночас). Тому все духовне життя людини е бол^ними шуканнями загубленого андропшзму. В цьому контекстi розвивалось вчення про 1м'я Павла Флоренського: його думки про двокомпонентну структуру iмен можна зрозум^и як вiддзеркалення уявлень про гендерно досконалу Людину.
1де1 Флоренського про 1ншого виглядають найближчими до концепцiï Юнга про колективне несвщоме як резервуар духовно1 спадщини всiеï попередньоï еволюцiï людства, сховищем первинних моделей i сюжетiв культури, або архетишв, в термiнологiï Юнга. Якщо Фрейд трактував лiбiдо переважно як сексуальну енергш, то Юнг розглядав його як дифузну творчу i життеву силу, що проявляеться рiзними шляхами, в тому числ^ в релт1", в мистещш, в прагненш до влади. I в цьому можна побачити подiбнiсть уявлень Флоренського i Юнга: на вщмшу вщ Фрейда, що використав трикомпонентну модель особи (Я - Супер-Его - Воно), Юнг вводить складшшу структуру, вш долучае окрiм "Я", також "Тшь" (комплекси особи), Персону (сощальну маску особи), Анiму, або Ашмус (iдеальний партнер), i Архетип -сценарш або модель, образ яко1' особа реалiзуе в свош суспiльнiй поведiнцi. Архетипи, за Юнгом, це первиннi моделi, якi м^тяться в мiфах, казках, сновидiннях, i е символiчним втiленням едностi i цтсност "Я" суб'екта.
Аналогiчну систему ми можемо побачити в концепцп 1меш Флоренського, який використовуе т ж шiсть елементiв Юнга, але дае 1'м iншi термiнологiчнi позначення, проте тлумачить ix схожим чином. За Флоренським, щея iменi може бути визначена на основi вивчення долi того святого, чие iм'я носить людина, i чиему сценарш, шбито неусвiдомлено, слiдуе все життя. Якщо використовувати термшологш Юнга, доля святого е немовби архетиповим сценарiем реалiзацiï iменi, а "Святий - це старший брат iменi, але не батько" [5, с.34], - пише Флоренський. Якщо аналiзувати ще1" Флоренського в контекстi юнгiанства, то звертае на себе увагу той факт, що Флоренський використовуе двокомпонентну гендерну структуру опису iмен, шдкреслюючи неодноразово, що Соф'я - е жшочий аспект чоловiчого iменi Василь, Костянтин е парою жшочого iменi Олена, а Володимир -Ольги. Флоренський шдкреслюе, що жiноче iм'я не е "чоловiча норма", а самостшна жiноча норма, але аналопчна чоловiчiй за своею метафiзичною природою, вираз духовного вигляду, але в жшочш шостась Флоренський пише, що вс цi пари - Микола i Катерина, Павло i Людмила, Вiра i Михайло - рiвноправнi за значенням i виступають як чоловiчий або жiночий прояв едино!" цiлiсноï сутi, того, що в концепцп Юнга можна спiввiднести з Ашмою i Анiмусом, рiзностатевими елементами едино!" структури особи. Флоренський розумiе 1м'я як 24
символiчний вираз Духа - Душi - тша людини, призначення i BcecBiT особи, а саме концепщя iменi виглядае у Флоренського як закодований, "голографiчний месадж", що концентруе в редукованому виглядi теоретичнi напрями, як виникли вже пiсля смерт фiлософа. Поза сумнiвом, фiлософiя 1меш Флоренського е складовою частиною його антропологи i антроподице!, в якш 1м'я е своерiдним засобом тзнання свiту i людини в цтсност !хшх зв'язкiв i шдивщуаци. Ми можемо побачити, що Флоренський передбачив у сво!й творчост деякi теорп 1ншого i виступив в росшськш православнiй фшософи як пре-постмодершстська фiгура, чия творчiсть увiбрала в себе багато штелектуальних шляхiв майбутньо! фшософи ХХ столiття.
Л1ТЕРАТУРА
1. Бубер М. Два образа веры [Текст] / М.Бубер; [Перевод с нем.]. - М.: Республика, 1995
2. Почепцов Г.Г. Русская семиотика. Идеи и методы, персоналии, история [Текст] / Г.Г.Почепцов. - Москва - Киев: Рефл-бук Ваклер, 2001.
3. Фараджаев К. Русская религиозная философия [Текст] / К.Фараджаев. - М.: Изд-во «Весь мир», 2002.
4. Фарыно Ежи «Антиномии языка» Флоренского // Флоренский: Pro et contra. Личность и творчество Павла Флоренского в оценке русских мыслителей и исследователей [Текст]: Антология. - СПб.: Изд-во РХГИ, 2001.
5. Флоренский П. Имена [Текст]: Священник Павел. Малое собрание сочинений. - Вып.1. - М.: РХГИ, 1993.
6. Хоружий С. После перерыва. Пути русской философии [Текст] / С.Хоружий: уч. пос. - СПб.: «Алетейя» - Русский Гуманитарный Православный Институт, 1994.
7. Эткинд А. Эрос невозможного. История психоанализа в России [Текст] / А.Эткинд. - СПб.: MEDU3A, 1993.
8. Юнг К.Г. Об отношении аналитической психологии к поэзии / Юнг К.Г. Нойман Э. Психоанализ и искусство [Текст]; [Пер. с англ.]. - М.: REFL-book, К.: Ваклер, 1996. - С.9-30.
МОТИВ ДРУГОГО В ФИЛОСОФИИ ИМЕНИ ПАВЛА ФЛОРЕНСКОГО И В КОНЦЕПЦИЯХ М.БУБЕРА И К.Г.ЮНГА: СРАВНИТЕЛЬНЫЙ АНАЛИЗ
Суковатая В. А.
В статье исследуются взгляды П.Флоренского на природу Имени как особый культурный и духовный феномен социальной жизни. Доказывается, что теория имени Флоренского во многих аспектах совпадает с психоаналитическими идеями К. Г. Юнга и коммуникативной теорией М. Бубера, в частности о происхождении и статусе Другого в культуре.
Ключевые слова: Другой, друговость, психоанализ, теория имени, компаративные студии.
THE MOTIF OF OTHER IN THE PHILOSOPHY OF NAME BY P.FLORENSKY AND IN THE CONCEPTIONS OF M. BUBER AND K.G.JUNGE:
COMPARATIVE ANALYIS
Sukovakaya V.A.
This article is devoted to Florensky's views on origin of Name as a special cultural and spiritual phenomenon. The author argues that Florensky's ideas are close to K.-G. Jung's and M.Buber's philosophies in area of theory of Other.
Key words: Other, otherness, psychoanalyses, theory of Name, comparative studeis.
УДК 111.852
докт. фтос. н., доц. О.В.Рябшта, канд. iстор. н. М.В.Болотських
ВЗАеМНА ПРЕДСТАВЛЕН1СТЬ СУБ'еКТА I ОБ'еКТА В "ЕСТЕТИЧН1Й ТЕОРП" ТЕОДОРА АДОРНО
У статт1 подано анал1з 1дей Т.Адорно щодо сощально-естетичного буття мистецтва у контекст1 актуальних зм1ст1в культурног рефлексП. Схарактеризовано дискурс Т.Адорно в аспектI тематизаци суб 'ект-об 'ектног контраверси I гг долання мистецтвом. Досл1джено спос1б, у який, за посередництвом аналогт м1ж художньою д1яльн1стю та матер1альним виробництвом I в опор1 на теорю загального труда, Т.Адорно експлтуе перетворення художнього твору на товар, що визначае етапну роль його 1дей у процесах теоретичного осмислення фактор1в комерц1ал1заци I девальвацИ мистецтва.
Ключовi слова: тв1р мистецтва, д1алектика, ¡рошя, трансгреЫя, суб'ект, поняття гетя, комерщал1защя.
Мистецтво - парадоксальне свщчення цивтзацп. 1хш вщносини могли виявлятись у контраст^ скажiмо, картин Босха - й ш^зицп, храмiв Вiзантil - i свавшля в И полчищ; набували таких ступешв опосередкування художшм сощального ушверсуму, що його обрис танув у образах "невщомо1 вггчизни". Цей парадокс маркуе прозорi шбито зв'язки мiж цивтзащею, нацшеною на тдпорядкування матерiальних и передумов, i замкнутою на самоцшьност людського культурою; практичною та символiчною формами освоення св^у. Та рашше щ вщносини не набували стану дифузй; тако1, коли надскладшсть сощокультури обрушуеться у нуль неоприм^иву i в естетицi проголошуеться колапс мистецтва. Попри радикалiзм слогану, мехашзми втягання мистецтва у кругообiг споживання малодослщжеш.
У загальному вигляд1 проблема, яка i пiдiймаеться естетикою Т.Адорно й актуальшсть яко! випливае з очевидное' утрати культурно-естетичними практиками векторних прагнень, полягае у неготовност
