CC BY
160
УДК 37.013.73:7
Свтлана ЧЕРЕПАНОВА
МИСТЕЦТВО В СИСТЕМ1 ФШОСОФП ОСВ1ТИ. Ч.1.
Буття людини — буття культури — буття мистецтва становлять оргашчну цыктсть. Фi-лософiя узагальнено виражае свтоглядш основи кторично конкретног форми культури й значною мiрою обумовлюе процес п1знання, у тому числi художнього (гармошзащя чуттево'г' та рацю-нальног сфери свiдомостi, рiзних видiв тформаци — вербально'г', сенсорног, структурног, розвиток продуктивного мислення тощо). Культура iманентна творчш дiяльностi. Вiд-повiдно творчкть — дiяльнiсть культурна, якш властивi тновацшт пiдходи до виршення сустльних, професшних, особисткних проблем. Устаттiмисте-цтворозглянуто як спещал1зована форма культури i концепт фыософп освти. Методологтно значущими постають свтоглядно-фыософський, полжультур-ний, трансдисциплЫарний пiдходи до анал1зу мистецтва, динамжи культу-ротворчостi. Фiлософiя-наука-мистецтво е взаемодоповняльними. Фыософ-ське, наукове, художне п1знання, духовно-практичне освоення свту виявляють новi культурт смисли знаково-символiчного. Фiлософiя освти, оркнтована на цiнностi людини й творчостi, передбачае освоення культури i мистецтва, що сприяе творчому розвитковi особистостi. Адже сучасна молодiжна аудиторiя мае досить обмежеш знання у галузi класичного, а також сакрального мистецтва. Людинознавчий вимiр власне i виявляе дiалогiчнiсть мистецтва, худож-нЫ традицш, функцюнування фыософп освти як вiдкритоí системи здатног до полжультурно'гкомуткаци.
К^^^о^^ слова: фiлософiя освти, людина, мистецтво, культуротворчкть, духовно-практичне освоення свту, свтоглядний плюрал1зм, тотальтсть си-мулякрк.
Вступ
До актуальних людинознавчих проблем нал ежить мистецтво, зага-лом образотворча дшльшсть людини. Духовшсть людини, и культурне й естетичне зростання, осмислення цЫсносп людського буття суттсно пов'язаш 1з мистецтвом. Це орган1чно поеднуе концепт мистецтва, свь тоглядно-фшософсью ще1, буття людини-буття освгти-буття культури, науков1 та художш знання.
Автором цього допису концепт мистецтва у системi ф1лософп освь ти розглядаеться вперше. Культуротворчий потенцал ф1лософп освiти особливо виявляеться у площинi онтологп мистецтва. Художне тзнан-ня - креативний внутр1шньо суперечливий процес. Творчкть митця обумовлюе передус1м певна ф1лософ1я людини у и буттевому значеннi. В1дпов1дно мистецтво набувае онтологiчного смислу.
Мистецтво своер1дно здiйснюе пошук й розкриття «ктини буття" (М. Гайдеггер). За аргументащею О. Габричевського, "...усяке знання i наука можуть бути лише про життя, тобто онтологiчними.., мистецтво вирiзняе безумовно онтологiчна сутнiсть i цшшсть.., будь-яка онтоло-г1я передбачае дiалектику художньо1 творчостi i морфологiю художнього продукту, що й постають пролегоменами ктинно1 онтологп..; онтоло-гiчна структура художнього твору е прототип й 1дея всякого продукту загалом» (Габричевский, 2002: 5). На переконання П. Флоренського, «мистецтву властивi найбiльшi можливосп виявляти красу.., i навiть пе-редбачати явища життя» (Флоренский, 2000: 9).
Безперечним е внесок у досл1дження мистецтва гуматтарно1 класи-ки (М. Бахтiн, Ю. Лотман). Водночас простежуеться зближення сощ-ально-гуманiтарних i природничих наук (М. Епштейн, Вяч. Вс. 1ванов, В. Лекторський, Л. Микешина, В. Стьоп1н).
Досл1дження мистецтва постае як мщдисциплшарна проблема. До анал1зу мистецтва дотичн1 численнi галуз!: Ф1лосоФ1я, Ф1лосоФ1я культу-ри, ф1лософ1я мистецтва, мистецтвознавство, археолог1я, палеонтолог1я, етнограф1я, ктор1я, ф1лософ1я, антрополог1я, онтолог1я, культуролопя, естетика, педагог1ка, психолог1я творчосп, семютика, нейроф1зюлог1я, синергетика та 1н. Очевидно методолоичного сенсу набувають 1нтенцп трансдисциплшарного осмислення мистецтва як цтсносп. Певш по-ложення м1стить Харт1я трансдисципл1нарност1, прийнята на Першому Всесвгтньому Конгрес1 з Трансдисциплшарносп (Конвенто да Арраб1да, Португал1я, 2-7 листопада 2004 р.). У Хартп зазначено: «Трансдисципль нарне бачення р1шуче в1дкрито у своему виход1 за галузь точних наук, на п1дстав1 1х д1алогу 1з гумангтарними 1 сощальними науками, а також 1з мистецтвом, лгтературою, поез1ею й духовним досв1дом (ст. 5)» (Харт1я трансдисциплшарносл: 1994).
Мета статтi - розглянути мистецтво у свгтоглядно-ф1лософських, культурних, освпшх 1мпл1кац1ях.
Мистецтво багатозначне за функц1ями (тзнавальна, просвгтницька, аксюлоична, евристична, крос-культурна, комун1кативна, 1нформац1й-на, прогностична тощо). Функцюнуе мистецтво у розмапт! вид1в, на-приклад, мистецтва вербальн (словесш), музичш, театральш, пластичн (проблеми вт1лення образност1 - скульптура, малярство, граф1ка), мис-
тецтво к1но, телебачення, медiйне мистецтво тощо. Кожний вид обра-зотворчого мистецтва використовуе певн1 виражальн1 засоби (живопис - кольоров1 фарби, граф1ка - штрих, л1н1я та 1н.). Cîm кольор^в веселки, що спалахнула у променях Сонця, - i переливи барв багатомаштних жи-вописних полотен... См нот музично'г гами, гармонiя звукiв - i неповтор-нiсть талановитих музичних творiв i виконавцiв. Не випадково музику трактовано як «розталу архгтектуру», архiтектуру - як «застиглу музику». Виразмсть каменя, у якого «забрали все зайве», - i шедеври свiтовоï скульптури...
«Думка» - елегантно вишукано вирiзьблена ж1ноча голiвка, перекон-ливо вт1лена гармонiя почутпв та 1нтелекту.. привабливiсть нескшчен-ного пошуку 1СТИНИ (Думка. 1886. Мармур. Огюст Роден. Франция).
«Ars una - species mille» - мистецтву властива едшсть у розмаïттi.
Мистецтво у св^оглядно-фтософському дискурсi
Мистецтво освоюе культурно-1сторичний досв1д людства засобами художньоï образностi. Очевидно, вже у «героïчнi часи» використовува-лись «поетична мова», «символи», метафори, пор1вняння, як1 згодом збагатили артикульовану мову (Дж. В1ко). А початки художнього досв1ду людини засв1дчуе «сп1в», удосконалення якого обумовило виникнення найдавн1шоï «поезп» та «музики» (Й. Гердер).
Генеза терм1на «мистецтво» вказуе на кторичну еволюц1ю художньо-естетичноï св1домост1 людства. Етимолопчно терм1н «мистецтво» (грец. techne, лат. ars - ремесло) вказуе на майстершсть. В англ1йськ1й мов1 ви-сл1в «мистецтво» (art) радше наближений до латинського (ars) у значенш «майстершсть». За М. Гайдеггером, «у грек1в techne не означае аш мистецтва, аш ум1ння, i тим паче техшки в сучасному сенс1... В1н переклав «techne» як «знання» (Wissen)... Твор1ння мистецтва е передус1м твор1ння не тому, що воно створено, зроблено (gewirkt ist), а тому, що продукуе буття (er-wirk) в певному сущому... Це переважаюче, продукуюче в1дкриття i вщкрилсть е знання. Пристрасне знання е запитування. Мистецтво е знання i тому techne, а не тому, що для його зд1йснення потр1бш «техшч-Hi» навички, 1нструменти й матер1али» (Хайдеггер, 1998: 234 - 235).
1сторично епоху п1днесення античного мистецтва у V-IV ст. до н. е., характеризують як класику (в1д лат. classicus - зразковий). П1д класич-ним мистецтвом розум1ють мистецтво Стародавньоï Грецп й Стародав-нього Риму перюду ïхнього розквпу; мистецтво европейського Ренесан-су та класицизму, 1з певними рецепщями античних традиц1й.
Ф1лософсью та естетичш пошуки античност1 пов'язаш 1з мистецтвом. Тут своерщно взаемообумовлеш природа в ïï свпоглядно-цш-
шсному, культурному, художньому ceHci, розум1ння людини й спроби наукового обГрунтування сутностi краси. Простежуеться лоико-рацю-нальне осмислення мистецтва. Досл1дження Пiфагора виявляють ана-лiз проблеми музичного етосу, евритмп (здатнiсть людини в1дчувати i дотримуватись власного ритму буття, життетворчост1). Прiоритетного значення набула символ1ка числа (останне розглядалося мiрою речей), красу пов'язували i3 пропорцшшстю, гармонiею (пiфагорiйцями об-Грунтовано математичш засади музичноï гармони). Виокремлено певш ознаки «прекрасного»: аксiологiчнiсть i вщностсть (Гераклiт), доц1ль-нiсть та утилггаршсть (Сократ), дуал1зм Платона (приймае позицп т-фагор1йц1в, i абсолютизуе прекрасне як 1дею), об'ективнiсть, величина, порядок (Арютотель). Епоха класики м1стить вз!рщ архiтектурних орде-р1в, в1домих архггектурних споруд (зокрема, Парфенон). У досконалш та гармон1йнiй т1лесностi греки вбачали найголовшш естетичнi ознаки людини, зв1дси абсолютизац1я чуттево-естетичноï форми, сустльне значення мистецтва скульптури (Мирон, Пол1клет, Лк1пп, Пракситель). На европейськ1й культур1 позначився вплив античного скульптора По-л1клета, його теоретичний трактат, м1ркування стосовно сутност1 краси як числових пропорцш, вт1лен1 в скульптур1 «Дорифор» (450 - 440 рр. до н. е.). Статую Дорифора 1нколи тлумачать як «Канон Полшлета», тобто цифровий канон iдеальноï чоловiчоï ф1гури (зр1ст 178 см).
Античн джерела (Демокрит, Платон, Ар1стотель) використовують поняття «м1мезис» (грец. mimesis, лат. imitation - наслщування). Хоча Платон i Ар1стотель тлумачили насл1дування 1з протилежних позиц1й. За Платоном, мистецтво - недостов1рне насл1дування, недосконала форма споглядання, лише коп1я копш 1деального сущого; мистецтво не мае шзнавального значення, художник не може шзнати сутн1сть речей. Ар1стотель вважав, що наслщування Грунтуеться на визнанн1 сущого в реальному свт. Зв1дси дв1 причини виникнення мистецтва: насл1дуван-ня (властиве людям 1з дитинства) i насолода (насл1док насл1дування). Насл1дування не натуралктична коп1я д1йсност1, а художне узагальнен-ня мистецькими засобами (фарби, форми, ритм, гармон1я тощо). Художник вщтворюе чуттев1 реч1, природу, а головне - людину. Ар1стотелю властиве системне бачення мистецтва («Поетика»).
Антична естетика використовуе терм1н «катарсис» (грец. katharsis -очищення) для характеристики естетичного впливу мистецтва на людину. Шфагоршщ розробили теор1ю очищення душ в1д пристрастей, як1 шкодять людин (гн1в, ревн1сть, страх тощо). Сприяти очищенню душ покликана спещально п1д1брана музика. Платон не пов'язував катарсис 1з мистецтвом, оск1льки очищення в1д усього чуттевого й т1лесного спотворюе красу 1дей. Ар1стотель вважав, що музика та сп1в збуджують
псих1ку слухач1в, викликають сильш афекти (сп1вчуття, тднесешсть, тривогу та 1н.). Як насл1док - людина в1дчувае певне очищення, тобто полегшення, обумовлене насолодою мистецтвом. Музика важлива як зас1б виховання розуму. На думку Л. Виготського, тв1р мистецтва, д1ючи на псих1ку, викликае протилежш афекти (наприклад, любов i ненависть, траичне i ком1чне, п1днесене i низьке, радгсть i смуток). Зв1дси й роз-рядка нервовоï енергп, катарсис завершуе психоф1зюлоичний процес (останн1й нев1дд1льний в1д естетичного сприйняття мистецтва).
1з Платоном пов'язують початки соцiальноï критики мистецтва, яку згодом розвинуть Августин, Руссо, Н1цше та 1нш1 досл1дники.
Свгтове визнання здобули школи Сократа, Платона, Ар1стотеля. Давньогрецьку ф1лософську школу (387 р. до н. е.) заснував Платон. Над входом до Платонiвськоï Академп розм1щувався напис, що вказував на ïï спрямування: «Негеометр хай не входить». Платон пропагував д1ало-говий метод свого вчителя, фшософа Сократа (майевтика, сократичний д1алог). Сократ навчав молодь самостшного критичного мислення. На-том1сть демократичш Аф1ни... стратили Сократа.
Ар1стотель заснував Л1кей, його учш називались перипатетиками (в1д перипате - прогулюватись). За Аристотелем, метою античноï освпи е надання фундаментальних неспещальних знань i розвиток в учшв здат-ност1 судження (м1ркування).
Зм1ст античноï освпи визначали «с1м в1льних мистецтв». В1рог1дно першу дидактичну 1нтерпретац1ю р1зних галузей знань зд1йснив видат-ний римський вчений, автор майже 600 наукових праць - Марк Терен-ц1й Варрон (116-27 р. до н. е.). У дев'ятитомшй енциклопедп «Дисци-пл1ни» в1н обГ рунтував для потреб освiтньоï практики як самодостатш «с1м в1льних мистецтв» (septem artes liberales) - граматику, риторику, д1алектику, музику, арифметику, астроном1ю, геометр1ю; розглянув арх1-тектуру й медицину, як важлив1 для життед1яльност1 людини.
В1дпов1дш ф1лософсью, художш п1дходи, навчальш заходи, сусп1ль-но-економ1чш вщносини позначились на грецьк1й освт як пайдет. Пайдейя (грец. paideia - виховання, культура) - виховання й освгта д1-тей, згодом освгта загалом, тобто гармон1йний т1лесний i духовний розвиток людини, ïï зд1бностей, можливостей, талант1в.
Класична античшсть розглядае в едност1 доц1льну сусп1льну д1яль-шсть (кр1м ремiсничоï як низько^, всеб1чний гармон1йний розвиток особистоси та виховашсть (paideia). В елл1н1в paideia - головна в1дм1н-шсть в1д «некультурних» варвар1в (тих, хто не волод1в грецькою або ла-тинською мовами). Для античного сусшльства характерш суперечност1 м1ж культурою бшьшосп - економ1чно й полпично залежних в1льних людей, тобто в1льних лише наполовину, - i культурою панiвноï меншос-
т1. В Грецп ц1 суперечност1 виявляються у перюд елл1н1зму, в римлян - у перюд тзньог Республ1ки.
За Платоном, приучення людськог 1стоти до певног галуз1 - суть того, що мае назву «пайдейя, настанови, кер1вництво до змши вс1ег людини». За Гайдеггером, пайдейя - це перех1д, «а саме перех1д до пайдейг - 1з апайдевси (стан неосв1ченост1), пайдея (для яког радше шдходить наше слово «осв1та») назавжди сшввщнесена 1з апайдеваею..; сутн1сть «осв1-ти» укоршена в сутност1 «1стини» (алетейг).., пайдейя е пост1йне подо-лання неосв1ченост1, апайдевси» (Хайдеггер, 1993: 348 -350).
Яю чинники обумовили духовш здобутки грек1в, праксеолог1чно вагом1 для свгтового та европейського осв1тнього сшвтовариства, ф1ло-софп осв1ти загалом? Передус1м це античне м1сто-пол1с 1 демократичш засади пол1су (Солон). Особлива форма сощально-економ1чно1 та пол1-тичног органзацп сусп1льства 1 держави в античний пер1од. Громадяна-ми пол1су вважались своб1дн1 греки чолов1чог стат1, яю волод1ли спадко-вим правом на землю; правом голосу, майже завжди знали одне одного. Характерне в1тання в1льного грека: Рад1й! Громадяни пол1су несли в1д-пов1дальн1сть за те, що не примножили статки (смертна кара!). Демокрит викупив 1з рабства Протагора, дав йому можлив1сть набути освпу. В1дпустив на волю свогх раб1в. На успадкован1 в1д батька грош1 в1дбув до краги Сходу. За це його притягли до суду в р1дному м1ст1 Абдера. Судд1 вимагали в1дпов1д1 на питання: Що в1н здобув на грош1 батька? В1дпо-в1дь ф1лософа: ЗНАННЯ! I звинувачення зняли!
Греки утворили особливий вид демократ]!, заснованоГ на самокеру-ванн1 (самоорганiзацiя, за синергетикою) шдивща, котрий несе осо-бистюну вiдповiдальнiсть за прийнятi рiшення. Надзвичайно важливою була гармонiя iидивiдуального та сусп1льного. А справжня фiлософiя свободи постае критер1ем вир1знення грек1в в1д оточуючих народ1в.
Ф1лософсько-педагог1чна спадщина античности належить до вагомих здобутюв свгтовог культури. Основоположн три типи антично! школи донин1 фуикцiонують в свгтовш систем! осв1ти.
Актуальнiсть Ф1лосоФського анал1зу осв1ти засв1дчив XX Всесвiтн1й ф1лософський конгрес (США, Бостон, 1998), на якому в1дбулося широ-ке обговорення сутност1 грецьког пайдейг та алетейг.
Неоплатон1зм характеризують три модел1 розумшня свпу, людини, мистецтва: чуттевий космос (Античн1сть), творець свпу, единий 1 над-свгтовий Бог (Середньов1ччя), творча людська особист1сть (Ренесанс).
На розумшт мистецтва-культури-освпи-1стини в епоху Середньов1ч-чя позначилися прюритети канону, релшйног доктрини. Науков1 джерела м1стять анал1з середньов1чного мистецтва та культури Зах1дног бвропи (У.
Еко - 1тал1я, Й. Гейз1нга - Н1дерланди), християнства та позацерковного свпосприйняття (М. Бахт1н - Рос1я, Ж. Ле Гофф - Франц1я).
Середньов1чне мистецтво тривалий час осмислюеться у з1ставленн1 1з античн1стю, через вплив неотфагор1йства, числово1 символ1ки, але-горизму.
Поеднати античне свгтосприйняття та християнство намагався тз-ньоримський ф1лософ Боец1й (бл. 480-524). За доби Середньов1ччя окрем1 види мистецтва не вважалися р1вноц1нними. П1д мистецтвом у середньов1чч1 розум1ли науку 1 художню д1яльн1сть - арх1тектуру, ма-лярство, музику сп1в, танець, а також ремесло 1 досконалу вправнкть, вмшня, творч1 навички у будь-якш галуз1 д1яльност1 людини. Живо-пис та скульптура належали до «механчних» мистецтв, теор1я яких на той час ще не була розроблена. «В1льними мистецтвами» вважали по-ез1ю 1 музику, останню в1дносили до науки. Музику под1ляли на свгто-ву та людську (теоретичну й практичну). 1з тзнанням свпу пов'язували теоретичну музику, в як1й убачали передус1м ф1лософ1ю математики (Боэций, 1990: 342 -344). Досл1дження Боец1я сприяли подоланню схоластики (лат. 8сЬо1а8Иса, в1д грец. - шк1льний, учений). У середньо-в1чн1й освт поширився його трактат «Про Тр1йцю», ф1лософсько-еле-г1йна поема «Ут1шання Ф1лософ1ею» (створена ним у в'язнищ), одна 1з популярних латинських книг Середньов1ччя, вплив яко1 позначився на формуванн1 нацюнальних европейських культур - англ1йсько1, прован-сальсько1, 1талшсько1 та 1н. За описом Боец1я, у темниц йому явилась величава ж1нка в розквт краси, образ яко1 зм1нювався в1д звичайного зросту до неосяжного, коли вона, здавалось, «т1м'ям торкалась неба»; вбранням слугували шати 1з нетл1нно1 тканини, художньо витончено сплетено1 (власноруч) 1з тонких ниток; внизу виткано грецьку лгтеру та, зверху - (початков1 букви грецьких сл1в, що визначали два види фшософп - практичну, активну, 1 теоретичну, спекулятивну). II атрибути книги
- у прав1й рущ, у л1в1й - скшетр (натяк на навчальний, споглядальний характер фшософп, 1 на те, що Мудркть мае правити свгтом), на голов1 корона. Причому виглядае Ф1лософ1я не богинею, а як смертна ж1нка. Невизначений в1к, риси давнини 1 юност1 («палаюч1 очЬ>), св1дчення по-ст1йно1 актуальност1 Фшософп (Боэций, 1990: 190-191). Пров1дна гума-нктична 1дея «Ут1шання Ф1лософ1ею» - свобода людського духу. В1дпо-в1дна 1дея властива для европейсько1 1нтелектуально1 традици, ф1лософ-сько1 й освгтньо1. Введен Боецем у науковий об1г терм1ни «субстанц1я», «1нтелектуальний», «рацюнальний», «арращональний», «формальний»
- стали компонентами середньов1чно1 культури та освгти. Науков1 здо-бутки Боец1я успадкували культури й освгта В1дродження, Нового й но-впнього часу.
Теоретичний анал1з 1дег прекрасного в Середньов1чч1 зд1йснив в1до-мий палшський письменник, ф1лософ, культуролог Умберто Еко (1932
- 2016). На його думку, «середньов1чна естетика радше некритично сприйняла тематику класичног епохи 1, ожививши ГГ новим християн-ським п1дходом, повол1 зростила на Груни метаф1зики та гносеологп прекрасного обмежене розумшня естетичног цшност1, що ознаменувало ГГ найвищу зртсть»... «Число, порядок, сп1вм1рн1сть постають началами онтолоичними, етичними й естетичними. Опорним е число чотири (чотири сторони свпу, чотири стихи, фази м1сяця, пори року та 1н.), чотири - утворюе тетраедр («Т1мей»). За Впрув1ем, число чотири властиве людиш (ширина людськог фкури 1з розведеними руками дор1внюе ГГ висот1, тут ми отримуемо основу 1 висоту 1деального квадрата). Чотири
- число, яке характеризуе моральну довершен1сть: тетрагоном буде названа морально бездоганна людина. Водночас людина е «пентагональ-ною». Натом1сть число п'ять - повне утаемничених в1дпов1дностей. Пентада символ1зуе довершенсть мктичну й естетичну. П'ять - кругове число, множення якого на себе постшно повертаеться (5х5 = 25, 25х5 = 125 ...). Пентада - буд1вельна матриця Бога (П'ятикнижжя, п'ять ран на тт Христа)... Пентагональш структури простежуються в готичному мистещта (в1кна-троянди, фасади Собор1в). У Середньов1чч1 вони на-бувають ц1лу гаму значень («Роман про Троянду»). П'ятипелюсткова троянда - квпка, яка символ1зуе пентаду (троянда Собор1в у Шартр1, Реймс1). У.Еко прагнув розглянути середньов1чний свп «з1 середини», не лише погляди на красу чуттеву 1 надчуттеву, красу пропорц1й, свила тощо, а й сприйняття цих уявлень сучасною людиною. Вш зазначив, що «схоластика, доктрина вселенськог католицьког держави, конститущею яког були 5ишшае, енциклопед1ею Собори, а столицею Сорбонна, опи-нилась перед свгтською поез1ею, написаною народною мовою, Петрар-кою...Ун1версал1зм, чишсть формулювань 1 узгоджен1 категорп - есте-тичне «джерело нових прозршь». Так Джеймс Джойс «змагався на в1стр1 безмежного 1 прийдешнього». Поряд 1з грецькою традицею, естетика Середньов1ччя може запропонувати новий 1деал kalokagathia - «краси-добра», надати розуму почуття гармони (Джон Д'юг), запропонувати метод поеднання класичног та сучасног концепци мистецтва, виявити по-д1бн1сть 1з ф1лософською думкою Сходу (яка розвиваеться паралельно)» (Эко, 2004: 7, 15, 70 - 73, 80 - 81, 245).
Перех1дною в1д середньов1чног культури до культури Нового часу е епоха В1дродження (охоплюе хронолоично ХШ-ХУ1 ст.). В1дроджу-вачами називали себе палшсью гумансти, яю зверталися до здобутк1в античног ф1лософи, культури, освпи (зв1дси й назва «В1дродження» або «Ренесанс»). Основний ф1лософсько-культурний зм1ст Ренесансу ста-
новить в1дродження античних уявлень про людину, античного стилю мислення й чуттевост!
Перех1д до В1дродження, секуляризац1я р1зних сфер духовного життя (релшя, ф1лософ1я, мораль, мистецтво тощо) актив1зували в освт проблеми антропоцентризму 1з його глибоким гумашстичним змгстом. Культ Абсолюту зам1щае творча самодостатшсть людини (М. Кузан-ський).
Для ф1лософп освпи свпоглядно-цшшсного смислу набувають влас-тив1 ренесансному свгтобаченню оргашчна цтсшсть буття, гумашс-тичш 1деï, соцальна цшшсть мистецтва, ренесансний синтез науки i мистецтва. Вперше у перюд Ренесансу авторство е ознакою художньоï й науковоï творчост1.
Св1тоглядне розум1ння людини доби В1дродження визначае гармон1я математичних пропорц1й i естетична самоцшшсть. Наука та мистецтво вир1зняють творч1сть Леонардо да В1нч1 (1452-1519). Ун1кальшсть його пошукв засв1дчуе фреска «Таемна вечеря» (1495-1498. М1лан). Синтезом живописноï творчост1 е «сфумато» - витончене моделювання св1т-лот1ш (майже 1рреальна димка огортае портрет «Мони Л1зи» («Джоконда». Бл. 1503. Париж. Лувр). У нього наука й мистецтво - дв1 сторони цтсного процесу п1знання («Трактат про живопис», 1497). Точшсть мистецьких рисунюв (анатом1я людини та 1н.) мае наукове п1дГрунтя («Кодекс Леонардо да ВшчЬ>. М1ж 1506-1513. М1лан). В1н вважав найго-ловн1шою наукою - математику, основою класиф1каци вид1в мистецтва - ïхнiй вплив на почуття людини, найпершим з мистецтв - живопис. Наголосив, що з1р зумовлюе найвитончешш людсью в1дчуття (здат-шсть сприймати красу форми, кол1р, розмаïття природних явищ та iH.).
Ренесансну актив1зац1ю людського начала зумовлюють гумашстич-шсть свпогляду та стих1йно-матер1ал1стичш тенденцп фiлософськоï думки, рацюнал1зм i навпъ сшентизм, реалктичшсть культури та мистецтва, платошзм i неоплатошзм, релшйно-м1фолопчш сюжети та бо-гословсью м1ркування. Ренесансний гумашзм уперше висунув новий 1деал людини - ун1версальноï, гармон1йноï, самодостатньоï особистос-т1, здатноï п1знати себе й нескшченний св1т, в1дкрити й утвердити власну творчу сутшсть.
В 1талп наприкшш XVI - середиш XV ст. поширюеться викладання риторики, граматики, поезп, моральноï ф1лософп на традицях класич-ноï античноï освпи. Виникае нова форма гумашзму п1д назвою етико-ф1лолоичний або громадянський.
Гумашстичний свгтогляд характеризуе вщкрилсть, толерантне сприйняття р1зних погляд1в, принципова незавершешсть внутршньо-го д1алогу. Ор1ентац1я освiтньоï практики на гумашстичш 1деï актуал1зуе
розвиток творчих здiбностей, п1днесення гiдностi людини. Схоластич-нш системi освiти гуманiсти протиставляли навчання, яке розвивае д1-тей розумово, морально, фiзично (Л. Брунi, Е. П1кколом1т та 1н.). До прогресивних педагогiчних здо6утк1в гуманiст1в належать 1ндив1дуал1-зац1я виховання й навчання, врахування особливостей психолог1чного розвитку дитини, утримання в1д т1лесних покарань. В1домо, що у того-часних европейських школах покарання були розповсюдженим явищем (латинський вираз «класти руку п1д р1зку» означав «йти до школи»). Першу школу на гуматстичних засадах заснував у 1424 р. гталшський педагог-гуматст Вптор1но де Фельтре. Назва школи - «Будинок радос-Ti» - вказувала на ïï гуматстичне спрямування. Проте така школа була рщюсним винятком.
Феномен В1дродження становить законом1рний етап в iсторiï свгто-воï та нацюнальних культур. Гуматстичт i^ï доби В1дродження активь зували розвиток мистецтва, освгти, науки в крашах бвропи XVII - XVIII ст. Простежуеться трансформац1я ренесансних 1дей на теренах Украïни.
Видатний д1яч украïнськоï культури Дмитро Антонович характерни-ми ознаками Ренесансу виокремив «зосередження життя навколо модерного панства, котре бере у своï руки полпичну владу, розквгт 1дей свгтського життя i мистецтва, буд1вництво пишних палаццо (княз1в-ських палат) i ï^e оздоблення, зведення величних ренесансних церков, де перевага надаеться свгтському мистецтву та ш. В Украïнi мистецька творч1сть розвиваеться у загальних европейських формах, але у деталях такою м1рою просякае характером украïнськоï 1ндив1дуальност1, що перестае бути европейським мистецтвом в Украïнi, а постае укратським мистецтвом европейського народу (курсив наш. — С.Ч.). Т1ею самою м1-рою як палшщ, французи, англ1йщ, н1мщ й 1нш1 народи мають один сп1льний загальний процес розвою мистецтва, а завдяки 1ндив1дуаль-ност1 у деталях творять мистецтво гталшське, французьке, англ1йське, шмецьке, до toï групи народ1в належать i украшщ, створюючи у тих самих загальних нормах мистецтво украшське... Ус1 европейсью стил1, починаючи 1з романського, зароджувались у гталшщв або француз1в, але ïх переймали в1дразу або дещо згодом 1нш1 народи - н1мщ англ1йщ 1с-панщ, чехи, поляки, украшщ, й здеб1льшого загальш форми мистецькоï творчост1 перетворювали, оживляли прикметами нацюнального ген1я, причому щ прикмети переходили в1д одного стилю до другого; вносило-ся дещо свого оригинального, i в такий спос1б н1мщ англшщ украïнцi мають свое нащональне мистецтво» (Антонович, 1993: 238 - 239).
Вплив ренесансних 1дей позначився на становленш духовних основ Просвгтництва. Свгтогляд Просвгтництва значно обумовлюють 1деï французького ф1лософа i математика Рене Декарта (1596-1650). В1н е
одним 1з засновник1в новоевропейськоï фшософп i науки. Для нього властиве звернення до граничних засад людського розуму («М1ркування про метод», «Метаф1зичш роздуми», «Першооснови ф1лософiï»). Ф1ло-софська i наукова спадщина Декарта мктить проблеми особисткного утвердження у свт, трансцендування людиною меж людського досв1-ду, достов1рност1 знання. I сьогодш декарт1вська 1дея сумн1ву актив1зуе 1нтелектуальну д1яльшсть. Декарт1всью 1деï математизацп наукового знання й космогошчш уявлення належать до перших спроб анал1зу по-ходження Ушверсуму. Проте за життя вченого його фшософсью й на-уков1 пращ не стали здобутком педагогiчноï практики Сорбонни, i не вивчались в тодшшх езуïтських коледжах. У США переважно 1з позиц1й прагматизму пщдавалися критиш фундаментальш засади картез1анства - про методолоичний сумн1в, штелектуальну 1нтущ1ю, критерш ктини (ясшсть та виразшсть 1дей). Тепер у Францп науков1 положення Декарта опановують в школах i ун1верситетах.
До методу системного анал1зу мистецтва апелюе Ф. Шеллшг («Ф1ло-соф1я мистецтва»), 1деï якого позначилися на розвитку нiмецькоï кла-сичноï фшософп в1д Канта i Ф1хте до Гегеля.
Просвпництво, за Кантом, кторична необх1дшсть використан-ня людського розуму 1з метою досягнення соц1ального прогресу. Кант вважав сутшстю культури передус1м «акт свободи д1ючого суб'екта». В «Лекц1ях з педагог1ки» (1803) Кант обстоюе зв'язок культури i виховання, а педагоичний процес як своерщну еднкть культури (природшсть сусп1льного життя) та цивтзацп (штучне утворення).
Лог1ко-теоретичний та кторико-генетичний анал1з мистецтва влас-тивий Гегелю. В1н не визнае однобiчноï романтичноï концепцп твор-чост1, заснованоï на емотив1зм1, надаючи перевагу не менш одноб1чн1й, рацюналктичнш концепцп мистецтва. Вплив останньоï простежуеться в XIX i XX ст. у р1зних вар1антах (щеалктичнш, матер1алктичн1й, штуь тивктськш, логщистичнш, ор1ентованих натуралктично i реалктично). За Гегелем, мистецтво перебувае в постшному розвитку, в1д глибокоï давнини, культури Сходу, змшюючи структуру самого способу художнього п1знання^1сторизм в1дображае зм1ни усталених форм життя й виникнення нових в ус1х сферах сусп1льного буття та культури. Водно-час мистецтво один 1з способ1в «самопзнання абсолюту.., а вчення про прекрасне - лише три послщовш форми розвитку поняття чи 1деï: сим-вол1чна, класична i романтична (остання фаза художнього розвитку)» (Гегель, 1977: т. 3, 383 - 388).
П1д впливом фшософських (Гердер, Кант, Гегель) та педагопчних 1дей (Гербарт, Дктервег, Коменський, Песталоцц та 1н.) к1нця XVII - початку XIX ст. набувае розвитку класична (або традицшна) парадигма освпи.
Зд1йснюються законом1рн1 процеси 1ндустр1ал1зацп сусп1льства. Класич-ну освпню парадигму визначають позитив1зм, марксизм, еволюцютзм; неокласичну - неопозитив1зм, неомарксизм, неоеволюц1он1зм, структур-ний функщонал1зм, неофункцюнал1зм, критично-радикальш теорп.
Надзвичайно актуальн проблеми моральност1 педагог1ки, в1дносини «батьки-дни», розглянуто Гегелем у пращ «Ф1лософ1я права». На його переконання, «педагогика е мистецтво робити людей моральними» (курсив наш. - С.Ч.) (Гегель, 1990: 205).
Вважаемо, що в1дпов1дне трактування педагог1ки постае свпоглядним, духовно-щинкним, морально-етичним ор1ентиром для сучасних освпян, навчальних заклад1в, як1 зд1йснюють шдготовку педагопчних прац1вни-юв р1зних р1вн1в, кер1вництва освгтою, владних структур, батьк1в.
Характерними ознаками освiченоï св1домост1 Гегель виокремив в1д-крилсть шшим поглядам, загальне почуття м1ри.., а «те, що осв1чена св1дом1сть називае змгстом, е не що шше, як багатство думки (курсив наш - С.Ч.) (Гегель, 1974: т. 2, 300).
Iнституцiоналiзацiя освпи особливо вир1зняе Н1меччину. Набула розвитку одна 1з «Великих прусських реформ» - у Берл1ш, 16 серпня 1809 р. засновано Ун1верситет (у склад1 медичного, теолоичного, ф1-лософського факультет1в). Проект д1яльност1 ун1верситету подав королю Пруссп Фр1др1ху В1льгельму III в1домий гуманст, мовознавець В1льгельм фон Гумбольдт. Новий освпшй заклад створено як класична модель новоевропейського ун1верситету доби модерну. Увагу В. Гумбольдта привернули давньогрецью освгтш завдання всеб1чного розвитку особистоси, засади «загального» (Й. Ф1хте) i самостшного (Г. Пес-талоцщ) навчання, концептуальн1сть мети освгти - розвиток гармон1й-ноï особистост1 (Bildung'a), прагнення до ктини як реального життя й внутрiшньоï досконалост1 (Г. Ляйбнщ). Зг1дно 1з 1деалами неогуман1зму, людина своб1дна, творча особист1сть, котра реал1зуе своï права, талант, зд1бност1. В1дпов1дно освгта мае здшснюватися через культуру, книгу, як1 пробуджують, виховують дух. В основу д1яльност1 ун1верситету покла-дено фундаментальн принципи: самоврядування, академ1чна свобода, еднкть науки (Wissenschaft) та освгти (Bildung), що позначилися на роз-витков1 европейських та зах1дних ун1верситет1в. Берл1нському ун1верси-тету 1949 р. надано 1м'я брат1в Гумбольдт1в. Нин Берл1нський ун1верси-тет - престижний европейський ун1верситет (гуманн-арн науки, мистецтво), з-пом1ж його вихованц1в 29 лауреат1в Нобелiвськоï премiï.
бвропейським тогочасним краïнам властив1 певн вщмшносп й под1-бн1сть духовного розвитку, обумовлен стльн1стю переходного перюду в1д феодал1зму до хаттатзму, розширенням мiжкультурноï комун1кацц, 1н-формацшних можливостей тощо. Буття постае вщкригим до зм1н. Набуло
розвитку драматичне мистецтво (Англ1я, Франц1я, Iспанiя). Виник роман як жанрова форма 1з характерними засобами в1дображення суперечностей динам1чного i драматичного соц1ального буття. Створюються передумови для поширення бароко (1тал. barocсo - дивний, химерний) - художнього напряму в европейському мистещш та л1тератур1 XVII-XVIII ст.
бвропейськш ф1лософiï XIX-XX ст. властивий свгтоглядний плюра-л1зм. Новий позитивктський тип мислення характеризуе науку, ф1ло-соф1ю, естетику, мистецтво, освпу; неопозитив1зм призводить до роз-галуження фшософп й естетики (до проблем останньоï звертаються конкретш науки - психолог1я, ф1зюлопя, лшгвктика, соцюлопя та 1н.).
Поширилися 1ррацюнал1зм i агностицизм, зокрема в штерпретацп Ф. Н1цше, досл1дження якого зазнають впливу фшософп А. Шопенга-уера та музичноï творчост1 Р. Вагнера. За Нщше, XIX ст. вир1зняе декаданс, риси якого концентруе романтизм. В1н присвятив досл1дження «Зародження трагедiï 1з духу музики» (1872) анал1зу античноï трагедп, розвинув 1деï типологiï культури, яю накреслили Ш1ллер, Шелл1нг, Hi-мецью романтики. З1ставляючи два начала буття та культури, «аполло-н1вське» (свпле, споглядальне, одноб1чно-штелектуальне) i «дюшс1й-ське» («життеве», орга1стично-буйне i траичне), Н1цше вбачав 1деал у досягненш р1вноваги цих полярних начал, обстоював необхщшсть не лише аполлонiвськоï краси класичного мистецтва, а й траично-дюш-с1йського тзнання (Ницше, 2005: 55 - 61).
Актив1зуються д1алоично-комун1кативна взаемод1я р1зних культур, Нащональш ф1лософсько-естетичш та методолоичш пошуки набу-вають загальноевропейського значення. Поширився «стиль модерн» (франц. moderne, в1д лат. modernus - новий, сучасний), головний зм1ст якого -протиставлення кторизму художнього мислення й еклектизму мистецтва другш половини XX ст. Одними 1з перших в1дмежувались в1д «класики» англшсью прерафаелпи (ïхня художня програма радше консервативна). Протест 1мпресюшст1в характеризуе створення нових форм. Модершзм, некласичне мистецтво, мистецью напрями та стил1, з'явились на противагу реал1зму та академ1зму так званого «класичного мистецтва» XIX ст. До модершзму належать так1 течiï, як фов1зм, експре-сюшзм, футуризм, куб1зм, абстрактне мистецтво, його геометричш напрями (супрематизм) i абстрактний експресюшзм або ташизм, симво-л1зм, сюрреал1зм, численш течп постмодершзму. У бвроп стали в1дом1 витончена пластика л1н1й, декоратившсть кольорових плям японськоï гравюри, мистецтво японськоï граф1ки (К. Тамаро, К. Xокусай).
На розвитков1 европейськоï фшософп, мистецтва, естетики XX ст., по-значилися феноменолог1чна установка (Г. Гуссерль, Е. Касс1рер, М. Гарт-ман), спроби «переоцшки цшностей» (залишаючись «по той б1к добра i
зла»), «суб'ективнкть ктини» (Ф. Н1цше), екзистенщал1зм (Я. Ясперс, М. Бубер), екзистенц1альн1сть ктини (С. Кьеркегор), 1нформац1йний п1дх1д (М. Бензе, А. Моль та 1н.), положення про мистецтво як «феномен духу» (К. Юнг), мистецтво у контекст1 штущп та логши (6. Фейнберг)
Методолопчно доц1льно враховувати «р1зн1 форми свщомосп, спо-соби освоення свпу, тзнання та ïхнe узагальнення у свпоглядному ставленн людини до дшсноси... Шзнання не в1дкидае 1нших, у тому числ1 духовних, р1зновид1в освоення свпу, розмаитя нормативних ощ-нок д1яльноси... Проте освоення свпу передбачае не лише теоретичну позиц1ю, а й практичний розум (за Кантом), тобто духовне утворення практичного функцюнування... Саме це мав на уваз1 К. Маркс, об-Грунтовуючи 1дею духовно-практичноï (чи практично-духовноï) форми освоення свпу, тобто особливоï духовноï д1яльност1, що зд1йснюеться за алгоритмами практичноï дп. Отже, п1знання за обсягом своïх мож-ливостей та функц1й не п1дм1няе освоення свпу, а остання не обмеж-уеться суто духовнктю. Практичний розум постае еднктю освоення та присвоення якостей буття. У розгорнутому вигляд1 така еднкть набувае вигляду духовно-практичноï д1яльност1. Духовно-практична д1яльнкть трансформуе об'екти в культурш феномени i в цьому вщношенш пере-творюе ïх на знаки олюднення свпу» (Кримський, 2008: 79 - 80).
Духовно-практичне освоення свпу набувае нового сенсу 1з позиц1й синергетичного п1дходу, що враховуе «новий д1алог» природи-людини-освпи-культури-мистецтва-сусп1льства-Всесвпу; нел1ншнкть, систем-шсть, самоорганзацда, нову рацюнальшсть (I. Пригожин, I. Стенгерс, Г. Гакен, С. Курдюмов, О. Князева, I. Добронравова). Методолог1я синергетики сприяе подоланню «фрагментарност1 знання», осмисленню прюритетв освпи (навчання) як проблем реального свпу та ïх досль дження (С. Капща, С. Курдюмов, Г. Малинецький). Синергетичне ро-зум1ння цтсносп свпу, п1знання людини е методолоичною п1дставою «1деï пробуджуючого навчання» (С.Курдюмов), яка Грунтуеться на си-нергетичному розум1нн1 малих правильно органзованих вплив1в, так званих резонансних. Це надзвичайно важливо за сучасних глобал1зац1й-но-шформацшних виклиюв.
Концепц1я «1нформац1йного сусп1льства» знаходить реал1зац1ю в европейських («Електронна бвропа») та м1жнародних документах (Ок1-навська харт1я глобального 1нформац1йного сусшльства та 1н.), як1 за-св1дчують активнкть 1нформатизацп й технжо-технолоичного забез-печення освгтн1х процес1в промислово-розвинутих краш свпу (США, Япон1я, Сингапур).
(дал1 буде)
Лггература:
1. Антонович Д. (1993) Укра'1нське мистецтво //Украшська культура: Лекци за ред. Дмитра Антоновича.- К.: Либ1дь, 1993. - С. 237 - 240.
2. Боэций (1990) "Утешение Философией" и другие трактаты. - М.: Наука,1990. -416 с.
3. Габричевский А. Г. ( 2002) Морфология искусства. - М.: Аграф. - 864 с.
4. Гегель Г. В. Ф. (1974) Энциклопедия философских наук. Наука логики. - Т. 2. -М.: Мысль. - 452 с.
5. Гегель Г Ф. (1977) Энциклопедия философских наук. Философия духа. - Т. 3. -М.: Мысль, 1977. - 962 с.
6. Гегель Г. В .Ф. (1990) Философия права : пер. с нем. [ред. и сост. Д. А. Керимов,
B. С. Нерсесянц]. - М.: Мысль, 1990. - 524 с.
7. Кримський С. Б. (2008) П1д сингатурою Софи. - К., 2008. - 366 с.
8. Ницше Ф. (2005) Воля к власти. Опыт переоценки всех ценностей : пер. с нем. Е. Герцык и др. - М.: Культурная Революция, 2005. - 880 с.
9. Флоренский П. А. (2000) Статьи и исследования по истории и философии искусства и археологии (сост. игумена Андроника (А. С. Трубачева); ред. игумен Андроник (А. С. Трубачев). - М.: Мысль. - 446 с.
10. Хайдеггер М. (1998) Введение в метафизику : пер. с нем. Н. О. Гучинской. -
C.-Пб.,1998. - 302 с.
11. Хайдеггер М. Время и бытие: Статьи и выступ.: пер. с нем., вступ. ст. и коммент.
B. В. Бибихина. - М.: Республика, 1993. - 446 с.
12. Хартия трансдисциплинарности: пер. с англ. В. И. Моисеев [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://transstudy.ru/xartiya-transdischip1inar.nosti-2.htm1
13. Эко У. (2004) Эволюция средневековой естетики: пер. с итал. Ю. Ильина. -
C.-Пб.: Азбука-классика, 2004. - 452 с.
Светлана Черепанова. Искусство в системе философии образования
Бытие человека - бытие культуры - бытие искусства представляют органичную целостность. Философия обобщенно выражает мировоззренческие основы исторически конкретной формы культуры и значительно обусловливает процесс познания, в том числе художественного (гармонизация чувственной и рациональной сферы сознания, различных видов информации - вербальной, сенсорной, структурной, развитие продуктивного мышления и др.). Культура имманентна творческой деятельности. Соответственно творчество - деятельность культурная, которой присущи инновационные подходы к решению социальных, профессиональных, личностных проблем. В статье искусство рассматривается как специализированная форма культуры и концепт философии образования. Методологически важными являются мировоззренческо-философский, поликультурный, трансдисциплинарный подходы к анализу искусства, динамики культурот-ворчества. Философия-наука-искусство взаимодополнительны. Философское, научное, художественное познание, духовно-практическое освоение мира выявляют новые культурные смыслы знаково-символического. Философия образования, ориентованная на ценности человека и творчества,
предполагает освоение культуры и искусства, что способствует творческому развитию личности. Ведь современная молодежная аудитория имеет несколько ограниченные знания в сфере классического, а также сакрального искусства. Человекомерность собственно и выявляет диалогичность искусства, художественных традиций, функционирование философии образования как открытой системы, способной к поликультурной коммуникации.
Ключевые слова: философия образования, человек, искусство, культурот-ворчество, духовно-практическое освоение мира, мировоззренческий плюрализм, тотальность симулякров.
Svitlana Cherepanova. Art within the Philosophy of Education
Man, culture and art are a unique integrity. Philosophy generalizes the world-view bases of a definite historical form of culture and determines to a great extent the character of the process of cognition, including the artistic one (the harmonization of sensual and rational spheres of consciousness, the optimization of various types of information — verbal, sensory, structural ones, the development ofproduc-tive thinking, etc.). Culture is equal to creative activity. So, creativity is a cultural activity with characteristic innovative approaches to solving social, professional and personal problems. The article defines art as a special form of culture and the concept of philosophy of education. Ideological and philosophical, multicultural, and trans-disciplinary approaches to the analysis of art and the dynamics of culture creation become methodologically important. Philosophy, science and art are complementary. The philosophical, scientific, artistic knowledge, the spiritual and practical development of the world reveal new cultural senses of the sign-symbol. Philosophy of education, focused on the value of a human being and creativity, involves the development of culture and art, contributing to personal creative development. Unfortunately, modern youth have a very limited knowledge of classical, especially sacred art. It is personality orientation that reveals the dialogue of art, artistic traditions, the functioning of philosophy of education as an open system capable of multicultural communication.
Keywords:philosophy of education, a human being, art, culture creation, spiritual and practical development of the world, ideological pluralism, totality of simulacra.
Черепанова Свгглана Олександршна - доктор фшософських наук, доцент, професор кафедри початково! та дошкшьно! освпи, Львiвський нащональ-ний унiверситет iMeHi 1вана Франка.
E-mail: cherepanovalviv7@gmail.com
Cherepanova Svitlana Oleksandrivna - doctor of philosophical sciences, professor, Chair of Primary and Preschool Education, Lviv Ivan Franko National University
E-mail: cherepanovalviv7@gmail.com
