CC BY
25
УДК 340.12
Михайло Кельман
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету '^bBÎBCb^ полггехшка", доктор юридичних наук, професор кафедри теори та фшософп права muchaylo_lviv@ukr.net
МЕТОДОЛОГ1Я ПРАВОЗНАВСТВА ЯК СВ1Т ОРГАН1ЗОВАНИХ ФОРМ МИСЛЕННЯ ТА Д1ЯЛЬНОСТ1 ДОСЛ1ДНИКА
© Кельман М., 2017
Дослщжено розумiння методологи у сучасному загальнотеоретичному правознавствь Встановлено, що фiлософською базою дослiдження е плюралктична методологiя, яка поеднуе однаковi за змктом, сутнiстю та походженням методи. Визначено поняття "методолопя правознавства" як вчення про структуру, лопчну оргашзащю, принципи, методи, засоби i форми дiяльностi дослiдника у процесi шзнання дослiжуваних державно-правових явищ. Подано структурно-функщональну характеристику цього поняття, розглянуто основш складовi його узмiстовлення.
Ключовi слова: право; методологiя; правознавство; правова наука; фiлософiя; державнiсть.
Михаил Кельман
МЕТОДОЛОГИЯ ПРАВОВЕДЕНИЯ КАК МИР ОРГАНИЗОВАННЫХ ФОРМ МЫШЛЕНИЯ И ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ИССЛЕДОВАТЕЛЯ
Исследовано понимание методологии в современном правоведении, основной особенностью которой является переход от монистической методологии к философско-методологическому плюрализму. Установлено, что философской базой исследования является плюралистическая методология, которая сочетает равные по содержанию, сущности и происхождению методы. Предложено определение понятия "методология правоведения" как учения о структуре, логической организации, принципах, методах, средствах и формах деятельности исследователя в процессе познания исследуемых государственно-правовых явлений. Представлено структурно-функциональную характеристику этого понятия, рассмотрены основные составляющие его значения.
Ключевые слова: право; методология; правоведение; правовая наука; философия; государственность.
Mykhaylo Kelman
Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University Department of Theory and Philosophy of Law
Sc. D., Prof
METHODOLOGY LAW AS AN ORGANIZED FORM OF WORLD OF THINKING AND INVESTIGATOR
The article deals with the methodological situation in modern jurisprudence. It is stressed that its main feature is the conversion from the monistic totality of the researching methods of the philosophical-methodological pluralism. Established that the philosophical
basis of research is pluralistic methodology that combines equal content and origin essence methods. The definition of "methodologies law", as the study of the structure, logical organization, principles, methods, means and forms of cognition researcher during his reserched state-legal phenomena. Structural and functional characteristics of this concept, the basic components of its uzmistovlennya are brought.
Key words: law; methodology; law science; philosophy; jurisprudence.
Постановка проблеми. Методолопя належить до найменш розроблених галузей юриспруденции насамперед загально].' теори права. Саме цим зумовлена необхщшсть аналiзу методолопчних проблем сучасного правознавства у контекст тих змш, що вщбуваються сьогодш у науковш сфер^ передуам йдеться про трансформаци загальносвiтового, нацюнального i "внутршньонаукового" рiвнiв. Зважаючи на це, методолопю юридично1 науки необхщно розглядати як складне за структурою, внутршньо диференцiйоване багаторiвневе утворення. На цш основi розкривають сучаснi методолопчш уявлення про розмаггтя правово1 проблематики, звертаючи особливу увагу на дискурс, що зводиться до визначення перспектив у сучасному правознавсга гносеологiчного i методологiчного плюралiзму. А це передбачае два шдходи (генетичний, системний) до дослiдження методолопчно1 проблематики.
Аналiз дослiдження проблеми. Для сучасно1 ситуацiï характерна не вщсутнють альтернативних марксизмовi фiлософсько-методологiчних концепцiй, а стушнь дослiдницькоï активностi у цш сферi учених-юристiв. Проте розгляд методолопчних питань сьогодш помггно розширюеться й поглиблюеться. На монографiчному рiвнi вони представлен передусiм солiдними публiкацiями Д. Керiмова, А. Шабалiна, А. Васильева, В. Сирих та шших вщомих авторiв, але i-'х змiст i форма не надто виходять за межi коментування концептуальних положень марксистсько].' фшософи. 1з вiдомих украïнських правознавщв до цiеï проблематики постiйно проявляють науковий iнтерес М. Козюбра, П. Рабшович, О. Тихомiров та шшь Методологiчна увага в ]_'х дослщженнях помiтно змiнюеться i дедалi бшьше спрямовуеться у сферу цiннiсно-свiтоглядних аспекпв правознавства.
Одним iз принципових результата розгорнутих наукових дослщжень е формування стшких уявлень про методологiю науки як порiвняно самостiйний наддисциплiнарний шдхщ до проблем наукового пiзнання.
Правда, вести мову про те, що юристи масово захоплеш цiею проблематикою, важко. З цим, загалом доволi прохолодним, ставленням до проблем розумшня власноï методологiï вiтчизняна юриспруденцiя i вступила до XXI столггтя.
Мета статт - визначити методологiю правознавства як свiт органiзованих форм мислення та дiяльностi дослiдника.
Виклад основного матерiалу. Практично одностайним е визнання, що постiйне дослiдження своïх методолопчних проблем е для науки умовою ïï iснування як особливого способу тзнання, що методологiя являе собою необхщний компонент будь-яко1' науково-пiзнавальноï дiяльностi, однак це не привело до едносп поглядiв на поняття методологи науки. На думку одних авторiв, до не1' ставитися правильно функцiонально, i тому методологiчнi функцiï здатна виконувати будь-яка наукова теорiя [1, с. 109]. Iншi ототожнюють методолопю i фшософда [2, с. 48]. Достатньо поширеш рiзнi варiацiï в межах фшософи - вщ спещально1' фiлософськоï дисциплiни [3, с. 79] до фшософи науки (фшософи наукового методу) [4, с. 42] i певного свггогляду [5, с. 234]. Робляться спроби обгрунтувати методолопю як самостшну науку зi сво1'м предметом i методом [6, с. 48]. У спещальнш лiтературi знаходимо й iншi пiдходи [7, с. 119]. Таке розмаггтя свiдчить насамперед про вщсутнють едностi у розумiннi статусу методологи науки, ïï сшввщношення з фiлософiею, теоретичними системами, конкретними науками. Вщзначаючи цю обставину, А. А. Пюкоппель вказуе, що найпоширенiшим способом подолання наявних пiдходiв е "виокремлення у межах методологiï
(науки) кшькох и якiсних рiвнiв, що характеризуються рiзною мiрою сшльносп" [8, с. 43]. Проте кшьюсть таких рiвнiв (загальна й окрема методолопя) [9, с. 52] зводиться до чотирьох (фiлософський, загальнонауковий, конкретно-науковий, методики i технiки дослiдження) [10, с. 228].
Певний зб^ думок вдасться виявити, мабуть, тiльки щодо призначення методолопчно! роботи. У цiй частит з тieю або iншою мiрою визначеностi загалом визнають, що, дослщжуючи загальнi поняття, шляхи та закономiрностi наукового пiзнання, його принципи i методи, методологiя покликана виробляти положення, що дають змогу вибирати засоби i будувати процедури ефективного виршення проблем i завдань, якi виникають у процес науково-дослщницько! дiяльностi [11, с. 62].
Отже, розроблювана у фшософськш лiтературi сучасна "загальна" методолопя науки активно дискутуе як власний статус i "юрисдикщю", так i основнi проблемнi "фокуси".
Зрозумшо, що дати чiтке визначення методологи науки, як i само! науки, яке б задовольняло ус тдходи, що реалiзуються, i способи розумшня, сьогоднi доволi проблематично. Водночас це треба зробити, хоча б для "конкретизаци того, про що йдеться", що необхщно для "входження в дискурс" про методолопю юридично! науки [12, с. 156]. З урахуванням сказаного, методолопю науки допустимо охарактеризувати як здшснюване на рiзних рiвнях (фiлософському, загальнонауковому, конкретних наук, методики i технiки) дослiдження загальних засад, шляхiв закономiрностей наукового пiзнання, його принцитв i методiв, спрямованих на розроблення положень, що дають змогу вибирати засоби i будувати процедури ефективного виршення проблем i завдань, яю виникають у процесi науково-дослщницько! дiяльностi.
Не менше проблем з розумшням методологи правознавства у юридичнш лiтературi. Пiд час вiдповiдних обговорень розбiжностi виникали з найрiзноманiтнiших аспекпв проблеми. Переважно дискутувалися спiввiдношення методологи та методу правознавства, теори права i методологи, фiлософських i спещальних методiв юриспруденци [13, с. 29]. Мабуть, найбiльшi розбiжностi в розумшш методологи юридично! науки пов'язанi з уявленнями про межi методологiчних дослщжень у правознавствi. Однi автори обмежують методолопю правово! науки вивченням дослщницького iнструментарiю правознавства, питанням застосування сукупносп конкретних методiв i засобiв наукового тзнання до дослiдження правових явищ [14, с. 44]. Iншi доповнюють iнструментальний пiдхiд дослiдженням самого процесу тзнання права, його фшософсько-методолопчних засад [15, с. 190-192]. Треи, продовжуючи цю лiнiю, ставлять питання про розгляд гносеолопчних особливостей правознавства [16, с. 68], стверджують, що "аналiз правового знання на рiвнi фшософсько! методологи е недостатнiм i занадто абстрактним для виявлення специфши правового (теоретичного) знання. Необхiдна шша, бiльш конкретна методологiя, яка займаеться не теорiею загалом, а тим рiзновидом теорiй, що спостерiгаються у правовш науцi" [17, с. 8]. Нарешп, можна вiдзначити фактичне ототожнення методологи правознавства з ушею сукуптстю принципiв, засобiв i методiв рацюнального пiзнання. Останне, з нашого погляду, здшснив Д. А. Керiмов. На основi уявлення, що "методологiя як за походженням i розвитком, так i за призначенням, роллю -це загальнонауковий феномен, внутршньо iманентний науцi загалом i кожнiй И окремш галузi зокрема" [18, с. 35], автор пише: "Методологiя права е ат що iнше, як загальнонауковий феномен, який об'еднуе всю сукуптсть принцитв, засобiв i методiв пiзнання (свiтогляд, дiалектичнi методи тзнання i вчення про них, загально- i спецiально-науковi поняття та методи), вироблених ушма суспiльними науками, в тому чи^ i комплексом юридичних наук, яю i застосовуються у процеш пiзнання специфiки правово! дшсносп, II практичного перетворення" [19, с. 39].
Наведет погляди на методолопю дають тдстави стверджувати, що у дослщницькш практищ юридична наука сьогодт тiею чи iншою мiрою здшснюе методологiчну рефлексiю всiх рiвнiв. Це означае, що юристи не можуть залишатися осторонь сучасних фiлософських, загальнонаукових дискусш з проблем методологiI наукового тзнання i вимушенi визначати свое ставлення не тшьки до патвних концепцiй, але й до ключових проблем. Одтею з них е можливють iснування методологiI, едино! для природничих, сощальних i гуманiтарних наук [20, с. 41]. Дискуси з ще! проблеми багато у чому стимулювали рух методологiчноI думки, починаючи вщ кiнця Х1Х ст. Без визначення свого ставлення до цього питання, осмислення свого мюця у сформованш
методолопчнш опозици наша юридична наука сьогодн ледве чи обiйдеться, хоча б з погляду рефлекси сво!х фшософсько-методолопчних засад.
Отже, ведучи активнi методолопчш розробки, сучасна наука поряд з об'екгами навколишнього свiту зараховуе у сферу сво!х дослщницьких iнгересiв широке коло власних засобiв, процедур, форм i умов пiзнання. Науковi дослщження охоплююгь сьогоднi й засади видшення об'екга науки, i органiзацiю и предмета, правила спiввiднесення об'екга i предмета науки, i схеми пояснення га процедури дослiдження, i суб'ектв наукового пiзнання в сисгемi 1хшх засобiв i цiннiсно-цiльових структур, що пов'язуюгься з цiнносгями i цшями суспiльсгва, i пигання реалiзацil наукового знання. Переважаюгь, звичайно, iншi, тж двiсгi чи триста роив тому, уявлення про критери наукового шзнання i засади та правила науково! дiяльносгi, наукового знання. Однак i сучаснi погляди на науку, i способи оцiнювання наукового знання ще далекi вiд едносгi.
Найпоширенiшим i найрозробленiшим е розумiння науки як виду шзнавально! дiяльносгi, процесу вироблення нового знання. У цьому процеа доволi умовно прийнято видiляги два аспекти, що називаються емпiричним i теоретичним '^внями", описовою i теоретичною наукою. Зазвичай перший ототожнюеться з установленням факгiв, другий - iз побудовою наукових гiпогез i теорш. Основними рисами, яю вiдрiзняють наукове дослiдження вщ "позанаукових" форм шзнання, звичайно називають його об'ективнiсть i предметнiсть, вiдтворюванiсть, доказовiсть, здатнiсть до перевiрки тощо.
Бiльшiсть сучасних дослщниюв дотримуеться думки, що iсторично таке розумшня наукового пiзнання зародилося в европейськш iнтелектуальнiй традици доволi тзно i головно спiввiдноситься зi становленням у новий час так звано! природничо-науково! парадигми, що пов'язують насамперед з фшософськими розробками Бекона i Декарта i працями Галiлея i Ньютона. З фшософсько-методологiчних позицш саме цей етап в ютори науки характеризуеться як 11 класичний перюд (класична наукова рацiональнiсть), найпринциповшою особливiстю якого вважаеться об'ектна гносеолопчна установка, прагнення максимально виключити з процесу наукового шзнання усе, що стосуеться суб'екта, засобiв та процедур його шзнавально! дiяльностi, й абсолютна математизащя наукового мислення. На думку низки дослщниюв, це стало одшею з основних причин того, що з цього перюду в европейськш культурi починае домшувати принципово новий порiвняно з античнiстю тип рацюнальносп, iнший спосiб пiзнання.
Звичайно, математика почала вщгравати велику роль у процес пiзнання значно ранiше, ще з чашв пiфагорiйсько! школи. Проте навпъ у Аристотеля, який зробив науку самодостатньою сферою, не "вбудованою" в iншi сфери та види дiяльностi, пiзнання було здебiльшого метафiзичним осяганням свiту, яке здiйснювалося насамперед через побудову вщповщних онтологiй. За Аристотелем наукове мислення - це судження, яю, з одного боку, шдпорядковуються певним правилам, а з другого - вщповщають певнш онтологи. Отже, можливостi математики не розглядалися як ушверсальш, а сфера !! застосування мала певнi обмеження. Зокрема, в "Метафiзицi" Аристотель вказуе на те, що "математично! точностi потрiбно вимагати не для всiх предмета, а лише для нематерiальних. От чому цей спошб не пасуе для того, хто розмiрковуе про природу, адже вся природа, можна сказати, е матерiальною. А тому слщ насамперед роздивитись, що таке природа" [21, с. 98].
В штелектуальнш традици нового часу математику вже почали розглядати як ушверсальний зашб наукового шзнання свпу. Виршальною свiтоглядною передумовою такого погляду дослщниюв цiе! проблеми е усунення принципово! для аристотелiвсько! науки межi мiж природними об'ектами природи i штучною людською дiяльнiстю, !! продуктами. Зокрема, як зазначае В. П. Фшатов, для античного свггогляду "технiчний пристрш - штучний предмет -онтолопчно, тобто за рiвнем свого буття, виступав якiсно iншим у порiвняннi з природними речами. Згiдно з Аристотелем, природш речi мають первинну форму, тодi як речi штучш, створенi людиною, мають лише вторинну форму" [22, с. 38]. Для науково! свщомосп того часу вш об'екти належали до спшьно! реальносп, що пiдпорядковуеться единим законам шзнання, пашвна натурфiлософська установка розглядаеться як едино наукова. У поеднанш з усшхами природознавства це створюе сприятливi умови для формування пiзнавально! традици, у якш математика стае не просто ушверсальною мовою i методом, але i критерiем науки. Провщною
щеею ще! традицп стае "iдея едино! науки, що охоплюе вс сфери сутнього, "ушверсально! математики", про яку мрiяли Декарт, Лейбнiц, iншi мислителi XVII ст." [22, с. 48].
Математизащя науково! свiдомостi, поеднана з емтричними дослiдженнями, експериментом, приводить i до уявлень про необхiднiсть точносп у науцi та суворо! "технолопчно!" оргатзацп науково! дiяльностi. Сенс тако! науково! точностi дуже добре виразив Мартш Хайдеггер, який писав: "Проте, математичне дослiдження природи не тому е точне, що його розрахунки акуратш, а розрахунки у нього повинш бути акуратш тому, що його прив'язка до свое! предметно! дiяльностi мае риси точносп". Взiрцем уявлення про цю точшсть i "технолопчшсть" може слугувати характеристика ньютошвсько! науки, яку дав Ампер. "Починати зi спостереження фактiв i змшювати, за можливостi, супутнi !м умови, супроводжуючи цю первинну роботу точними вимiрюваннями, щоб вивести загальш закони, основан цiлковито на досвiдi, i своею чергою вивести з цих закошв незалежно вiд будь-яких припущень про природу сил, що викликають щ явища, математичне вираження цих сил, тобто вивести формулу, котра !х представляе, - от шлях, яким йшов Ньютон" [7, с. 119].
Виражена в цьому висловлюванш установка на виведення математичного вираження сил незалежно вщ будь-яких припущень щодо 1хньо! природи добре шюструе ще одну особливiсть сформовано! на той час науково! рацюнальносп - вщсутшсть характерних для античного тзнання метафiзичних суджень, зумовленостi ознак i властивостей об'ектiв вихiдними мисленими побудовами. Образно кажучи, сформована у новий час наука, на вщмшу вщ античного пiзнання -"розмiрковування", стае пiзнанням "дослiдження". Побудована на натуралютичному свiтоглядi шструментально! самодостатностi тзнавально! дiяльностi, математично! нормативностi методу, вона набувае тих рис, як ми нерщко сприймаемо як характеристики будь-якого рацюнального пiзнання - об'ективнiсть, вщтворюванють, доказовiсть, точнiсть тощо. Проте щ вимоги сформувалися саме у новоевропейському "дослщницькому пiзнаннi", яке сьогоднi i називаеться наукою: наукою як формою духовного виробництва, дiяльнiстю з виробництва знань. "Проект i строгiсть, - вщзначае Мартiн Хайдеггер, - методика i виробництво, взаемно потребуючи одне одного, становлять сутнють новоевропейсько! науки, роблять И дослщженням" [25, с. 47]. Вщповщнють науково-дослщницько! дiяльностi певним правилам методу розглядаеться i як принципова умова И юнування, i як гарантiя отримання об'ективного, обгрунтованого, перевiреного, тобто наукового знання. "Формування наукового знання, - стверджуе В. С. Швирев, -передбачае певш норми i правила, дотримання яких зумовлюе особливостi науки як певного виду духовного виробництва, як деякого типу суспшьно! свщомосп. Якщо наука втрачае цю свою функщю, якщо вона припиняе здшснювати таку дiяльнiсть, то вона перестае бути наукою, вироджуеться у щось шше, тшьки зовнi зберiгаючи статус i форму науки" [26, с. 23]. У теоретичному плаш це справедливо i з урахуванням уявлень про класичний, некласичний i посткласичний етапи розвитку науки, оскшьки зв'язок наукового тзнання з цштсно-цшьовими структурами суспiльства не скасовуе "внутршньонаукового" ставлення до методу i його правил.
Отже, сучасна наука у викладеному пiдходi може розглядатися як така дiяльнiсть з виробництва й оргатзацп об'ективного, достовiрного, перевiреного, обгрунтованого тощо знання, що юторично виникае у конкретнiй соцюкультурнш ситуацiI, розробляе власнi методи i засоби. У цьому розумiннi наукою визнаеться не усяка рацюнально оргатзована пiзнавальна дiяльнiсть, а тiльки та, яка здшснюеться за певними правилами, засобами i методами, що дають змогу характеризувати вироблет знання як об'ективт, достовiрнi, такi, що тдлягають перевiрцi, обгрунтованi тощо.
1з викладених позицш випливае, що будь-яка конкретна наука е такою настшьки, наскшьки задовольняе загальнi вимоги до наукового тзнання. Цим положенням керуеться у своему самовизначенш й юриспруденцiя. Зокрема, з урахуванням того, що "наука - складне i багатогранне явище, особлива форма суспшьно! дiяльностi людей з виробництва знання з метою передбачення подш i перетворення дшсносп", А. Ф. Черданцев пише: "Зазначене, звичайно, стосуеться i юридично! науки, яка являе собою суспшьну дiяльнiсть людей з виробництва наукових знань про державу i право, на основi яких здiйснюеться передбачення розвитку держави i права i доцшьна дiяльнiсть у державно-правовiй сферi" [27, с. 4].
У цьому ж душ висловлюеться В. М. Сирих, зазначаючи, що "правознавство, будучи одшею з найважливiших сфер суспшьствознавства, виступае таким тiею мiрою, якою воно задовольняе загальнi вимоги, що висуваються до будь-якого наукового знання, незалежно вщ його предметно1' належносп до фiлософських, математичних, природничих чи сощальних наук" [28, с. 21-22].
Висновки. За такого ставлення до правознавства лопчно вважати, що вивчення права повинно здшснюватися вщповщно до вшх вимог, якi ставлять до наукового дослщження, i приводити до результата, що оцшюються у межах методологи науки, норм наукового знання. Проте нишшнш стан дослщжень у цш сферi дае змогу говорити радше про наявнiсть вщповщних проблем, анiж про можливiсть виявити готовi розв'язання.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ
1. Ядов В. А. Социологические исследование. Методология. Программа. Методы /Ядов В. А. -М. : Юрид. лит. - 328 с. 2. Андреев И. П. Проблемы логики и методологии познания / Андреев И. П. -М. : Наука, 1972. - 258 с. 3. Чупин П. П. Философские основы методологии и логики научного познания / П. П. Чупин. - Свердловск: Норма, 1975. - 188 с. 4. Фон Вригт Г. Х. Логико-философские исследования / Г. Х. фон Вригт. - М. : Мысль, 1986. - 356 с. 5. Аверьянов А. Н. Методология, мировоззрение и факторы повышения научной деятельности // Методологические проблемы современной науки / А. Н. Аверьянов. - М. : Норма, 1979. - 302 с. 6. Ракитов А. И. К вопросу по структуре исторического исследования // Философские проблемы исторической науки /
A. И. Ракитов. - М. : Статус, 1969. - 223 с. 7. Пископпель А. А. Методология и философия в современной интеллектуальной культуре / А. А. Пископпель В. М. Розин. - М. : Юридична л1тература, 1973. - 189 с. 8. П1скоппель А. А. Вказ. тв1р. - С. 43. 9. Горский Д. П. Проблемы общей методологии наук и диалектической логики / Д. П. Горский. - М. : Спарк, 1966. - 395 с. 10. Блауберг И. В. Становление и сущность системного подхода / Блауберг И. В., Юдин Э. Г. - М. : Норма, 1973. -325 с. 11. Адлер Г. Методология в сфере теории и практики //НЛП в действии /Г. Адлер. - СПб.: Питер, 2001. - 128 с. 12. Канке В. А. Основные философские направления и концепции науки. Итоги ХХ столетия / В. А. Канке. - М. : Мысль, 2000. - 234 с. 13. Самощенко И. С. К методологии советского правоведения. Советское государство и право / И. С. Самощенко, В. М. Сырых. - М., 1973. - № 6. - 31 с. 14. Казимирчук В. П. Основы теории права: учеб. пособ. / В. П. Казимирчук. -Харьков: Консум, 1998. - 174 с. 15. Самощенко И. С. Диалектика и специальные методы правовой науки // Методологические проблемы советской юридической науки / И. С. Самощенко,
B. М. Сырых. - М. : Норма. - 243 с. 16. Козлов В. А. Проблемы предмета и методологии права / В. А. Козлов. - М. : Статус, 1989. - 403 с. 17. Грязин И. Б. Текст права (методологический анализ теорий) / И. Б. Грязин. - М. : Юридическая литература, 1979. - 352 с. 18. Керимов Д. А. Философские основания политико-правовых исследований. Правоведение / Д. А. Керимов. - 1964. -№ 4. - С. 15-28. 19. Керимов Д. А. Философские основания политико-правовых исследований / Д. А. Керимов. - М. : Наука, 1980. - 258 с. 20. Фон Вригт Г. Х. Вказ. тв1р. - С. 41. 21. Аристотель. Метафизика. Соч. в 4 томах. Т. 1. - М. : Наука, 1976. - 296 с. 22. Филатов В. П. Научное познание как деятельность /В. П. Филатов. - М. : Мысль. - 211 с. 23. Хайдеггер М. Введение в правоведенние в сфере частного права / М. Хайдеггер. - М. : Наука, 1998. - 276 с. 24. Пископпель А. А. Методологические проблемы науки / А. А. Пископпель. - М. : Статус, 1997. - 196 с. 25. Хайдеггер М. Введение в правоведение в сфере частного права / Хайдеггер М. - М. : Мысль. 1998. - 256 с. 26. Швирев В. С. Наука и её статус /Швирев В. С. - М. : Наука, 1999. - 176 с. 27. Черданцев А. Ф. Понятие и функции юридической науки / А. Ф. Черданцев. - М. : Наука. - 179 с. 28. Сирих В. Н. Методология современного правоведения/В. Н. Сирих. -М.: Независимая фирма "Класс", 1978. - 300 с.
REFERENCES
1. Yadov V. A. Sotsiologicheskie issledovanie. Metodologiya. Programma. Metody. [Sociological research. Methodology. Program. Methods.]. Moscow: Yurid. lit. Publ. 328 p. 2. Andreev I. P. Problemy logiki i metodologiipoznaniya [Problems of logic and methodology of knowledge]. Moscow: Nauka Publ.
1972. 258 p. 3. Chupin P. P. Filosofskie osnovy metodologii i logiki nauchnogopoznaniya [Philosophical foundations of methodology and logic of scientific knowledge]. Sverdlovsk.: Norma Publ.1975. 188 p. 4. Fon Vrigt G. Kh. Logiko-filosofskie issledovaniya [Logico-philosophical research]. Moscow: Mysl' Publ, 1986. 356 p. 5. Aver'yanov A. N. Metodologiya, mirovozzrenie i faktory podvyshcheniya nauchnoi detel'nosti [Methodology, world outlook and factors of increasing scientific activity]. Metodologicheskie problemy sovromennoi nauki. Moscow: Norma Publ. 1979. 302 p. 6. Rakitov A. I. K voprosu po strukture istoricheskogo issledovaniya [To the question of the structure of historical research]. Filosofskie problemy istoricheskoi nauki. Moscow: Status Publ, 1969. 223 p. 7. Piskoppel' A. A.; Rozin V. M. Metodologiya i filosofiya v sovromennoi intelektual'noi kul'ture [Methodology and philosophy in modern intellectual culture]. Moscow: Yuridichna literatura Publ, 1973. 189 p. 8. Piskoppel' A. A. Vkaz tvir. [Order. Tvir.]. P. 43. 9. Gorskii D. P. Problemy obshchei metodologii nauk i dialekticheskoi logiki [Problems of the general methodology of sciences and dialectical logic]. Moscow: Spark Publ., 1966. 395 p. 10. Blauberg I. V., Yudin E. G. Stanovlenie i sushchnost' sistemnogo podkhoda [Formation and essence of the system approach]. Moscow: Norma Publ, 1973. 325 p. 11. Adler G. Metodologiya v sfere teorii i praktiki [Methodology in the field of theory and practice]. NLP v deistvii. SPb.: Piter Publ., 2001. 128 p. 12. Kanke V. A. Osnovnye filosofskie napravleniya i kontseptsii nauki. Itogi KhKh stoletiya [Basic philosophical directions and concepts of science. The results of the twentieth century]. Moscow: Mysl' Publ, 2000. 234 p. 13. Samoshchenko I. S., Syrykh V. M. K metodologii sovetskogo pravovedeniya. Sovetskoe gosudarstvo ipravo [To the methodology of Soviet jurisprudence. Soviet state and law]. Moscow, 1973. No 6. 31 p. 14. Kazimirchuk V. P. Osnovy teoriiprava: Uchebnoeposobie [Fundamentals of the theory of law: Textbook]. Khar'kov: Konsum Publ., 1998. 174 p. 15. Samoshchenko I. S., Syrykh V. M. Dialektika i spetsial'nye metody pravovoi nauki [Dialectics and special methods of legal science]. Metodologicheskie problemy sovetskoi yuridicheskoi nauki. Moscow: Norma Publ, 243 p. 16. Kozlov V. A. Problemy predmeta i metodologii prava [Problems of the subject and methodology of law]. Moscow: Status Publ., 1989. 403 p. 17. Gryazin I. B. Tekst prava (metodologicheskii analiz teorii) [Text of law (methodological analysis of theories)]. Moscow: Yuridicheskaya literatura Publ. 1979. 352 p. 18. Kerimov D. A. Filosofs'kie osnovaniya politiko-pravovykh issledovanii. Pravovedenie [Philosophical foundations of political and legal studies. Jurisprudence]. 1964. No 4. pp. 15-28. 19. Kerimov D. A. Filosofs'kie osnovaniya politiko-pravovykh issledovanii [Philosophical foundations of political and legal studies]. Moscow: Nauka Publ., 1980. 258 p. 20. Fon Vrigt G. Kh. Vkaz. tvir. [Order. Tvir.]. P. 41. 21. Aristotel'. Metafizika Soch. v 4 tomakh. [Metaphysics.Soch. In 4 vol.]. Vol. 1. Moskow: nauka Publ, 1976. 296 p. 22. Filatov V. P. Nauchnoe poznanie kak deyatel'nost' [Scientific cognition as an activity]. Moscow : Mysl' Publ., 211 p. 23. Khaidegger M. Vvedenie v pravovedennie v sfere chastnogo prava [Introduction to jurisprudence in the field of private law]. Moscow: Nauka Publ., 1998. 276 p. 24. Piskoppel' A. A. Metodologicheskie problemy nauki [Methodological problems of science]. Moscow: Status Publ. 1997. 196 p. 25. Khaidegger M. Vvedenie v pravovedennie v sfere chastnogo prava [Introduction to jurisprudence in the field of private law]. Moscow: Mysl' Publ. 1998. 256 p. 26. Shvirev V. S. Nauka i ee status [Science and its status]. Moscow: Nauka, 1999. 176 p. 27. Cherdantsev A. F. Ponyatie i funktsii yuridicheskoi nauki [The concept and functions of legal science]. Moscow: Nauka Publ, 179 p. 28. Sirikh V. N. Metodologiya sovremennogo pravovedeniya [Methodology of modern jurisprudence]. Moscow : Nezavisimaya firma "Klass" Publ., 1978. 300 p.
Дата надходження: 23.05.2017р.
