МЕТОДИКА РОЗВИТКУ КООРДИНАЦІЙНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ЮНИХ ВОЛЕЙБОЛІСТІВ НА ЕТАПІ ПОЧАТКОВОЇ ПІДГОТОВКИ
Устінова Тетяна, Прекурат Олександр Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Анотація. У статті розглядаються питання засобів та методичних прийомів розвитку координаційних здібностей людини, значення координаційних здібностей для підготовки волейболістів, запропоновано програму їхнього розвитку на етапі початкової підготовки. Розвиток та вдосконалення координаційних здібностей є однією з найважливіших і невід’ ємних складових процесу підготовки волейбольних резервів. Впровадження в практику методики координаційної підготовки волейболістів сприятиме швидкому та якісному засвоєнню елементів техніки гри у волейбол.
Ключові слова: координація, здібності, волейболісти, методика, підготовка, розвиток, початковий етап.
Аннотация. Устинова Татьяна, Прекурат Александр. Методика развития координационных способностей юных волейболистов на этапе начальной подготовки. В статье рассматриваются вопросы средств и методических приемов развития координационных способностей человека, значение координационных способностей для подготовки волейболистов, предложена программа их развития на этапе начальной подготовки. Развитие и совершенствования координационных способностей является одной из важнейших и неотъемлемых составляющих процесса подготовки волейбольных резервов. Внедрение в практику методики координационной подготовки спортсменов будет содействовать быстрому и качественному усвоению элементов техники игры в волейбол.
Ключевые слова: координация, способности, волейболисты, методика, подготовка, развитие, начальный этап.
Annotation. Ustynova Tatyana, Prekurat Alexander. Method of development of coordinating capabilities of young volley-ballers on the stage of initial preparation. In the article the questions of facilities and methodical receptions of development of coordinating capabilities of man, value of coordinating capabilities, are examined for preparation of volleyball players, the program of their development is offered on the stage of initial preparation. Development and perfectings of coordination capabilities is one of the major and integral amounting process of preparation of volleyball reserves. Introduction in practice of procedure of coordination preparation of sportsmen will encourage a fast and qualitative digestion of elements of engineering of a play in volleyball.
Key words: coordinating, capabilities, development, volleyball, players, methodical, initial preparation.
Вступ.
Волейбол-ациклічна командна гра, де м’ язова робота носить швидкісно-силовий, точнісно-
координаційний характер. При малих розмірах майданчика і обмеженнях у торканні м’ яча, виконання всіх технічних і тактичних елементів гри вимагає точності і цілеспрямованості рухів [4,10]. Рухові дії волейболістів передбачають миттєві старти і прискорення, стрибки, велику кількість вибухових ударних рухів при тривалому і майже безперервному реагуванні на ситуацію, яка постійно змінюється. Цим визначаються достатньо високі вимоги до фізичної підготовленості волейболістів.
Координаційні здібності (КЗ) серед інших фізичних якостей волейболістів займають особливе місце. По-перше, високий рівень розвитку координаційних здібностей - вирішальна передумова для якісного засвоєння і вдосконалення техніки гри; по-друге, «координований» спортсмен на змаганнях швидко пристосовується до умов, що постійно змінюються, застосовує найбільш ефективні засоби ведення гри [3, 7].
© Устінова Тетяна, Прекурат Олександр, 2009
Проблема управління рухами займає значне місце в дослідженнях багатьох вчених [1, 2, 9]. Процеси управління руховими діями здійснюються на основі своєчасної корекції рухів, що пред’являє підвищені вимоги до рівня розвитку координації і точності рухів. На даний час повністю не визначено цілісного уявлення про механізми рухових координацій у волейболі, що створює певні труднощі при розробці ефективних методик їх вдосконалення у волейболістів з різним рівнем підготовленості та різного віку [5]. При цьому спеціалісти вважають, що в умовах спортивної діяльності вдосконалення координаційних механізмів, що визначають ефективність рухових дій, вимагає відповідної підготовки, основне завдання якої заключається в усуненні труднощів, пов’ язаних з використанням власне координаційних можливостей шляхом підготовки робочих механізмів локомоторного апарату до умов роботи, властивих змагальній вправі. Така підготовка повинна передбачати акценти вдосконалення вміння концентрувати робочі зусилля по ходу руху і раціонально розставляти акценти в системі рухів у відповідності до вимог біодинамічної структури рухової дії [2].
Високий рівень розвитку координаційних здібностей (КЗ), досягнутий на початкових етапах спортивного тренування, є важливим фактором оптимізації координаційної і технічної підготовки, який дозволяє запобігти застою в рості результатів, робить змагальні рухи економними, варіативними, різноманітними і у кінцевому рахунку більш ефективними. Крім того, широка координаційна підготовка на початкових етапах тренування допомагає легше засвоювати нові форми рухів і тим самим збагачувати руховий досвід юних спортсменів [7].
Під час тренування формуються такі дуже необхідні сприйняття, специфічні для діяльності волейболістів, як «відчуття простору, часу, партнера, м’яча, сітки» [3, 10].
Водночас у літературі, що присвячена підготовці волейболістів-початківців, розвитку координаційних здібностей приділено недостатньо уваги, бракує методичних порад стосовно режимів навантаження та відпочинку, місця окремих координаційних здібностей у тренувальному процесі волейболістів на етапі початкової підготовки.
Робота виконана за планом НДР Чернівецького національного університету ім. Юрія Федько-вича.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Мета дослідження: теоретичне обґрунтування і розробка програми координаційної підготовки юних волейболістів на етапі початкової підготовки.
Завдання дослідження: виконати комплексний аналіз науково-методичної літератури; обґрунтувати основні положення методики розвитку координаційних здібностей; розробити програму координаційної підготовки волейболістів на етапі початкової підготовки.
Методи дослідження: аналіз та синтез науково-методичної літератури, узагальнення пере-
дового досвіду з галузі спортивної підготовки юних волейболістів.
Результати дослідження та їх обговорення.
Розвитоккоординаційнихздібностейпотрібно розглядати як основний шлях для оволодіння ігровими навиками у спортивних іграх. Необхідно навчити юних спортсменів свідомо вибирати засоби і способи управління своїми рухами при впливах зовнішнього середовища на організм, що дозволяє створити необхідні умови для «виживання» у конкурентній боротьбі, характерної для змагальної ігрової діяльності [7, 10]. Спортивна підготовка вимагає більш високого рівня координаційних здібностей у порівнянні із загальноприйнятою нормою. Фактично мова повинна йти про створення необхідного базису координаційного забезпечення всієї системи росту спортивної майстерності. Для цього існують сприятливі умови, пов’язані з віковими особливостями розвитку дітей, а саме наявність сенситивних періодів, коли може бути отриманий абсолютний відзив на використання спеціалізованих засобів. Цей факт не може не враховуватися для підвищення якості спеціалізованої спортивної підготовки [6].
У процесі координаційної підготовки юних волейболістів необхідно визначати два відносно самостійних розділи: розвиток загальних координаційних здібностей і вдосконалення специфічних координаційних здібностей необхідних для гри у волейбол.
В основу експериментальної програми розвитку координаційних здібностей юних волейболістів були покладені дані, отримані в результаті теоретичного аналізу про хід розвитку різних видів координаційних здібностей в онтогенезі.
При складанні експериментальної тренувальної програми координаційної підготовки юних волейболістів враховувались наступні принципові положення:
1. Уявлення про координаційні і пов’ язані з ними здібності;
2. Співвідношення обсягів навантаження при вихованні рухових здібностей в критичні періоди їх розвитку у процесі спортивного тренування;
3. Оптимальна тривалість при одноразовому повторенні та кількість повторень вправи при вихованні окремих рухових здібностей;
4. Принцип взаємозв’язку частин рухової підготовки, рекомендації щодо співвідношення засобів загальної і спеціальної підготовки на етапі тренування.
З урахуванням поставленої мети і виходячи із вищезазначених положень було розроблено приблизне співвідношення різних видів підготовки юних волейболістів на початковому етапі тренування.
Дані пропорції складені з урахуванням сучасних досліджень процесу початкової спортивної підготовки [7,10], особливостей початкової підготовки волейболістів [4, 8], нормативних
вимог з планування навчальної роботи ДЮСШ [3],
практики роботи з волейболістами-початківцями. Нововведення заключалося у стимулюючому педагогічному впливі за рахунок збільшення до 30-ти відсотків часу тренування, направленого на виховання координаційних здібностей (табл. 1).
Співвідношення засобів, що пропонуються для загальної координаційної підготовки знаходилось у відповідності з традиційною для етапу початкової підготовки пропорцією - 1:2. Зміст інших розділів підготовки не змінювався і здійснювався за загальноприйнятою програмою.
У відповідності до збільшення обсягу координаційної підготовки, була змінена структура тренувальних засобів на користь вправ, що мають координаційне навантаження (за ступенем новизни і складності). В тренувальні заняття експериментальної групи були включені рухові завдання з аналітичного вдосконалення точності управління руховими параметрами, раціональності рухових рішень, здібності до перебудови засвоєних форм рухів (загально- підготовчі координаційні вправи), а також вправи, які формують фонд умінь і навичок, сприяють ефективному оволодінню елементами техніки гри у волейбол та доцільній їх перебудові (спеціально-підготовчі координаційні вправи).
Таблиця 1
Співвідношення видів підготовки юних волейболістів в експериментальній тренувальній
програмі
Вид підготовки Парціальні об’єми, %
Загальна координаційна 20
Спеціальна координаційна 10
Кондиційна 30
Базова 30
Інші види 10
Для успішного вдосконалення координаційних здібностей волейболістів-початківців ми дотримувалися специфічних принципів спортивного тренування та, підбираючи адекватні засоби, використовували дві групи методичних прийомів.
Першу групу склали прийоми для розвитку загальних координаційних здібностей волейболістів-початківців: відносна новизна завдання; незвичність вправ; підвищення координаційної складності завдань; різноманітність рухових дій та їх поєднання; часта заміна виконання завдання, динамічних і кінематичних характеристик руху; раптовість зміни ситуації; використання незвичних вихідних положень.; дзеркальне виконання вправ; зміна просторових меж, у яких виконується вправа; зміна способів виконання вправ; ускладнення їх додатковими рухами.
Другу групу склали такі методичні прийоми: максимальна швидкість і точність під час виконання рухових дій; зміна швидкості та темпу рухів; обмеження або розширення простору для виконання дій; виконання дій у стані втоми; виконання дій
в умовах періодичного виключення або обмеження зорового контролю; зниження м’язового напруження; застосування додаткових орієнтирів і термінової інформації; застосування спеціальних динамічних вправ, спрямованих на розвиток координаційних можливостей безпосередньо в структурі спортивного навику.
Специфіка ігрової діяльності у волейболі вказує на необхідність збільшення обсягу вправ, що мають координаційну спрямованість в розділі базової технічної підготовки. Доцільно організовувати процес таким чином, щоб застосування цих засобів спочатку передувало, а потім йшло паралельно з поглибленою техніко-тактичною підготовкою юних волейболісток, так як високий рівень розвитку координаційних здібностей визначається високим ступенем взаємодії зорової, рухової, вестибулярної і аналізаторної систем, що забезпечує прискорене і надійне засвоєння техніко-тактичного змісту гри [2, 8, 9].
При плануванні цілеспрямованого розвитку координаційних здібностей потрібно: 1) знати важливі координаційні здібності для потреби гри у волейбол; 2) обрати (розробити) загальні і спеціальні засоби і методи їх розвитку; 3) розробити вправи, які одночасно розвивають координаційні і кондиційні здібності; 4) передбачати застосування вправ, які одночасно впливають на розвиток координаційних здібностей та техніко-тактичне вдосконалення; 5) враховувати сенситивні періоди розвитку окремих КЗ, а також індивідуальні особливості їх прояву у конкретного спортсмена [4, 7, 10].
Аналіз літературних джерел засвідчує необхідність застосування вправ, які спрямовані на підвищення вестибулярної стійкості юних спортсменів, так як прояв координаційних здібностей знаходиться у безпосередній залежності від діяльності вестибулярного аналізатора [1, 8]. Система підбору засобів координаційної підготовки повинна передбачати застосування, по можливості, найбільш різноманітних вправ і різних їх поєднань. При цьому основними методами використання повинні бути ігровий і змагальний.
Дані вправи повинні чергуватися з іншими фізичними вправами, направленими як на вирішення завдань загальної фізичної підготовки, так і на формування необхідних рухових навиків. Потрібно передбачити поступове і систематичне збільшення спеціальних засобів, що використовуються для розвитку координаційних здібностей в рамках одного заняття і від заняття до заняття [5, 6, 7].
Підвищення інтенсивності під час використання координаційних вправ означає:
• збільшення координаційної складності завдань
шляхом збільшення числа варіативності вправи;
• підвищення вимог до точності, швидкості,
доцільності, економічності виконання
технічних прийомів;
• виконання координаційних вправ в умовах
дефіциту часу;
• скорочення пауз між вправами і відповідно між
серіями вправ;
• виконання завдань (вправ) «на координацію»
під час вправ, що впливають на кондиційні
(швидкісні, силові, швидкісно-силові,
витривалість) здібності;
• виконання координаційних вправ після фізичних
навантажень [7].
Підвищення об’єму і тривалості навантаження під час виконання координаційних вправ означає наступне:
• збільшення числа повторень вправи в одній
серії;
• збільшення числа серій;
• збільшення числа різних вправ в одній серії при
збереженні однакової кількості повторень.
При визначенні навантаження координаційних вправ тренер повинен керуватися двома основними правилами: 1) використовувати в занятті невелику кількість повторень (4-12 раз) вправ, які поступово ускладнюються, схожих за механізмами управління та регуляції зі сторони ЦНС; 2) багаторазово повторювати засвоєні вправи (технічні прийоми) при можливо більш частішій цілеспрямованій зміні параметрів рухів, що виконуються і умов виконання вправ [7].
Однією з головних методичних проблем координаційного тренування є оптимальне поєднання координаційних вправ, направлених на розвиток координаційних здібностей, з вправами, які впливають на різні кондиційні і комплексні здібності (швидкісні, силові, витривалості, гнучкості та їх поєднання). Дані ряду авторів [7, 8] свідчать, що найбільш сприятливий для ціленаправленого розвитку різних КЗ - вік від 5 до 7 років; з 7 до 11-12 ціленаправлене тренування дає другий за значимістю ефект; з 12-13 до 14-15 років і з 14-15 до 17-18 ефект впливу виявляється дещо менший ніж у двох попередніх випадках.
У ході тренувань юних спортсменів, потрібно передбачити час для впливу на психофізіологічні функції, які пов’язані з розвитком КЗ. Мова йде про вплив на перцептивні, мнемічні, сенсомоторні і інтелектуальні компоненти цих функцій: швидкість прийому і переробки інформації, швидкість і точність реагування , антиципацію, оперативну пам’ять, швидкість і якість оперативного мислення, відчуття часу, простору і ступені м’язових зусиль [2, 9].
Наші спостереження як і дані інших авторів [2, 5,] доводять, що рухи з обтяженням сприяють ефективному вдосконаленню координаційної структури м’язових зусиль. При інтенсифікації режиму роботи м’ язів, рухи з обтяженням сприяють виробленню міжм’ язвої координації, необхідної для раціональної організації динамічних акцентів координаційної структури. Обтяження сприяють додатковому збудженню відповідних нервових центрів і збільшенню числа нейромоторних одиниць, що беруть участь в роботі головних скелетних м’язів. Оптимальне обтяження руху зменшує варіативність структури роботи м’язів і наближує її до найбільш раціонального зразка. При цьому, вага
обтяження повинна бути такою, щоб при виконанні вправ суб’єктивно відчувався вплив гравітації, але при цьому не порушувалася структура рухів.
Одним з важливих теоретико-методолгічних положень тренування КЗ є лівостороння асиметрія чи врахування явища латералізації. На початковому етапі навчання елементів техніки гри у волейбол дітям необхідно надавати можливість самостійного вибору провідної кінцівки (правої чи лівої). Потім, беручи до уваги функціональну асиметрію дитини, бажано, щоб новий елемент техніки був засвоєний спочатку провідною кінцівкою чи у сильнішу (зручну) сторону, а потім, послідовно провідною чи у слабшу сторону. У контексті цього, дзеркальне виконання рухових дій є до того ж одним з найважливіших методичних прийомів, що впливають на підвищення координаційних можливостей індивіда [7].
Висновки.
Аналіз літературних джерел дозволив з’ясувати, що розвиток та вдосконалення координаційних здібностей є однією з найважливіших і невід’ємних складових процесу підготовки волейбольних резервів. Але разом з тим залишається дотепер одним з найменш розроблених розділів підготовки спортсменів. Впровадження в практику методики координаційної підготовки юних волейболістів сприятиме швидкому та якісному засвоєнню елементів техніки гри у волейбол, збагаченню рухового досвіду юних спортсменів.
Наступні дослідження будуть спрямовані на експериментальне підтвердження ефективності запропонованої програми координаційної підготовки волейболістів на етапі початкової підготовки.
Література.
1. Бернштейн Н.А. О ловкости и ее развитии / Н.А.Бернштейн.
- М.: Фізкультура и спорт, 19991. - 228 с.
2. Верхошанский Ю. В. Основы специальной физической подготовки спортсмена / Ю. В. Верхошанский. - М.: Физкультура и спорт, 1998.-331 с.
3. Волейбол: навч. Программа для дитячо-юнацьких спорт. шкіл, спеціаліз. дитячо-юнацьких шкіл олімпійського резерву, шкіл вищої спорт. майстерності / підгот.Ю. Г Затворницький, В.В. Туровський, Ю.Г Крюков. - К. [Б.В.], 1993.174 с.
4. Волейбол: учебник для вузов / под общ. ред. А. В. Беляева, М. В. Савина - 3-е изд., перераб. и доп.. - М.: Физкультура и спорт, 2006.- 360 с.
5. Денисов М. В. Сопряженный метод как фактор, способствующий оптимизации процесса совершенствования элементов техники волейбола / М. В. Денисов // Теория и практика физической культуры. - 2007. - №4. - с. 40-42.
6. Лях В. И. Координационные способности школьников / В. И. Лях. - Минск: Плымя, 1989. - 160 с.
7. Лях В. И. О концепциях, задачах, месте и основных положениях координационной подготовки в спорте / В. И. Лях, Е. Садовски // Теория и практика физической культуры. -1998.
- № 2. с. 56-59.
8. Мещерякова О. Н. Оптимизация технико-тактической под-
готовленности юных волейболисток на основе развития специальной ловкости: автореф.дис...канд. пед. наук / О. Н.
Мещерякова. - Спб., 1994.- 18 с.
9. Платонов В. Н. Координация спортсмена и методика ее совершенствования: учеб. метод. пособие / В. Н. Платонов, М.М. Булатова. - К.: КГИФК, 1992. - 54 с.
10. Спортивные игры: техника и тактика обучения: учебник / под ред. Ю. Д. Железняка, Ю. М. Портнова. - М.: Академия, 2001.- 520 с.
Надійшла до редакції 06.05.2009р.