CC BY
57
ФИЛОСОФСКИЙ АНАЛИЗ ПРОБЛЕМЫ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТИ
Мануйлов Е. Н.
Осуществлен социально-философский анализ проблемы ответственности. Доказано, что профессиональная ответственность — это положительная социальная ответственность специалистов различных уровней. Она связана с компетентностью и полномочиями конкретного профессионала.
Ключевые слова: ответственность, социальная ответственность, профессиональная ответственность, позитивная ответственность, деятельность, компетенция, профессиональная этика.
PHILOSOPHIC ANALYSIS OF PROFESSIONAL RESPONSIBILITY
Manuylov E. M.
The article deals with the philosophic analysis of personal responsibility and proves that professional responsibility is positive social responsibility of specialists of different levels and is connected with competence and powers of a particular professional.
Keywords: responsibility, social responsibility, professional responsibility, positive responsibility, activity, competence, professional ethics.
УДК 340.12
Ю. В. Мелякова, кандидат фшософських наук
КАТЕГОРП «ВИНА» I «ВИНН1СТЬ»: ОСОБЛИВОСТ1 МОРАЛЬНО!
ТА ПРАВОВО1 ШТЕРПРЕТАЦП
ЗдШснено компаратив^тський пiдхiд дорозгляду категорш «вина» i «винтсть» з морально-етичног та юридичног точок зору. Виявлено особливостi гх смисловог т-терпретацп в даних галузях знання. Проаналiзовано проблеми сniввiдношення вини i винностi, вини i вiдповiдальностi, морального визнання i правового визнання вини, ролi покарання в усвiдомленнi вини, суб'ективног iдентичностi винного в полi правового дискурсу.
Ключовi слова: вина, винтсть, визнання вини, вiдповiдальнiсть, каратсть, суб 'ект вiдповiдальностi.
Актуальтсть проблеми. В умовах морально! деградацп, що спостер^а-еться у креативному постмодерному сощум^ особливо! значущост набувае проблема правового i морально-психолоочного визнання вини. Проблемним
© Мелякова Ю. В., 2011 19
виявляеться сьогодш пошук шдстав правосуддя, правово! свiдомостi та суб'ективно! вини за вщсутносп класичних моральних iдеалiв i цшностей, як-то: сорому, розкаяння, сумлшня, вiдповiдальностi. Екзистенцiйний сенс правово! категори «вина» безнадiйно застарiв i потребуе якiсного переощню-вання та переосмислення в сучасному культурному просторi аношмно! без-вiдповiдально стi.
Анал1з джерел i публтацш. 1нтерпретащя категори «вина», а також умх обумовлених нею наслщюв з морального погляду Грунтуеться на фшософсько-етичних дослiдженнях А. Гусейнова, Р. Апресяна, Т. Мшаткшо!, А. Потреб-чука, С. Соммера, А. Камю, А. Кьостлера, мiркуваннях Г. Гегеля щодо ролi визнання у способi буття права та правових вiдносинах. Так, сучасний мора-лiст С. Соммер дуже критично оцiнюе морально--психологчний стан сьогод-нiшнього суспiльства (як «тирашю мас»), а також перспективи стверджуван-ня вини як абсолютно! морально! цшность Наприклад, А. Камю у сво!х «Мркуваннях про гшъйотину» розкривае несвоечаснiсть та марнiсть смертно! кари щодо збудження свiдомостi i почуття вини злочинця. А. Потребчук також зазначае труднощi визнання справедливой права i вщповщно особисто! вини з боку тих, хто тдлягае покаранню. Правовий змiст понять «вина» i «вин-нiсть» розкриваеться шляхом звернення до офщшних юридичних джерел: енциклопедичних словникiв, довщниюв, коментарiв, законодавчих докумен-тiв. Вони догматично тлумачать визначення, рiзновиди, системнi зв'язки, зумовлешсть i наслiдки правово! вини. Це дозволяе виявити особливост i тонкощi морального та юридичного розумiння зазначених категорш. У своему фшософсько-правовому аналiзi вини i винностi ми опираемося на антро-пологiчну теоргю П. Рiкъора про форми суб'ективно! щентичносп, а також на його герменевтичний досвiд правосуддя, в основу якого покладено деонтологию суб'екта вщповщальносп.
Метою статтi е здшснення порiвняльного аналiзу морально! категорi! «вина» i правово! категорi! «виннiсть» заради визначення як !х особливостей, так i взаемно! необхiдностi в межах свщомосп караного суб'екта для триумфу правосуддя.
Морально-фiлософська iнтерпретацiя категорiй «вина» i «виннiсть» здш-снюеться з огляду на об'ективнi норми морал i Грунтуеться на внутрiшньому визнаннi особисто! вини суб'екта, з одного боку, i ступеня шкоди (страждан-ня), що заподiянi оточуючим, - з другого. Мораль розглядае вину як псих1чний феномен, почуття. Саме усвщомлення людиною власно! вини е необхщною i достатньою умовою !! щиросердного розкаяння, визнання особисто! вин-носп, з'явлення з повинною. Останне, до речи, розцшюеться позитивним правом як пом'якшуюча обставина, що знижуе стушнь винност i покарання правопорушника.
Вина Грунтуеться на особистш мужносп - одному з! стовшв моралi. Усвщомлення власно! вини е неможливим без внутршньо! здатностi пере-бороти себе, наступити на свою горд!влив!сть, взяти на себе вщповщальшсть.
Мужнють дае можливiсть зрозумiти свою вину, прийняти И та юнувати з нею. Отже, мати мужнють визнати виншсть у правовому дискурс означае перш за все мати мужнють усвщомити особисту вину. Вина, що внутрiшньо визнана, залишае по собi цiлий шлейф супутнiх емоцш, збуджених совiстю. Муки со-вюп - це усвiдомлення свое! винносп, осмислення аморальностi здiйснених учинк!в, сором за те, що здшснив або хопв здiйснити, за тi наслщки, як е чи могли б бути. Це сшвчуття до потершлого, образа за себе, сором за приниже-ну гiднiсть [1, с. 205]. Муки совюп знаменують неприйняття себе як такого. Визнання свое! вини полягае в засудженнi себе, каятп, явно вираженому жалкуваннi про здшснене i намаганнi не здшснювати наперед того, що за-слуговуватиме на спiвчуття. Визнання свое! вини може приймати форму спо-вда, полягае в усвiдомленому прийняттi покарання, що спокутуе вину, може перейти у рiшучiсть [2, с. 264].
Таким чином, спостер^аеться певна особливiсть понять «вина» i «виншсть». Якщо вина мае бiльшою мiрою моральний змiст, то виннiсть несе позитивно-правовий сенс. Усвщомлення вини мае особистюний, iнтимний характер, здiйснюеться шляхом рефлексп, в результатi самоаналiзу, у той час як виншсть визнаеться тд впливом сощуму i тшьки вiдносно iншого. Проте чи означае це, що м1ж виною i виннiстю е вщношення причинно-наслщково! необхщносп: визнаний винним, отже, усвщомив свою вину? Зовмм нi. «Шс-ля» - ще не значить «за причиною». Так само вщчуття особисто! вини в свою чергу ще не детермiнуе фактичну, правову виншсть особи, що !! вщчувае. До того ж, як слушно зазначае чилшський фiлософ С. Соммер, у вмх шарах суспiльства е злочинщ, яким вдаеться так успiшно приховувати свою сутнiсть, що закон не в змозi притягнути !х до вщповщальносп. За iронiею долi ждабш люди нерiдко вважаються чесними зразковими громадянами. Отже, той, хто не спшманий, в очах суспiльства не злодш [3, с .153]. Сподiватися ж на те, що злочинець сам передасть себе в руки оргашв правопорядку, будучи не в змо-зi нести тягар власно! вини, було б надто смiливо. Тому об'ективна виншсть не завжди з необхвдшстю передбачае суб'ективне розкаяння i моральну вину.
А. Камю в есе «Мiркування про гiльйотину» зазначае, що вбивця бшь-шiсть часу вщчувае себе невинним, коли вчиняе вбивство. Кожен злочинець виправдовуе себе до суду. Вш вважае себе якщо не правим, то принаймш виправданим обставинами. Вш не думае i не передбачае; якщо вш думае, то тiльки про те, що буде виправданий повнютю або частково. Як вш може боя-тися того, що вважае абсолютно неймовiрним? Вiн страшитиметься смертi лише шсля вироку, але не до вчинення злочину. Отже, для того аби закон (смертна кара) дшсно мав застрашливий характер, необх1дно, щоб вш не за-лишав жодного шансу вбивщ, щоб заздалег1дь навггь теоретично не припускав шяких пом'якшуючих обставин [4, с.154]. Тобто, А. Камю вважае жахли-вють процедури смертно! кари, що покликана збудити у вбивщ розкаяння i вщчуття вини, як мжмум несвоечасною, а тому некорисною. Особистий
досвщ кожного, хто був страчений через гшьйотину, вже не стане у нагодi майбутшм авантюристам, а тому не мае сустльно! корисп, лише нелюдську сутшсть. Слiд вважати, що ступiнь вини повинна бути жорстко i чiтко окрес-леною у правовiй свiдомостi саме майбутнього чи потенцшного злочинця, а не злочинця, який отримав смертний вирок.
Йдеться про те, що людина, виннiсть яко! аргументовано доведено i ви-знано, в iдеалi повинна вважати вирок справедливим i усвщомлювати особисту вину. Саме тому правозастосування мае бути справедливим з точки зору як членiв суспiльства, яке захищае себе вiд протиправних посягань, так i тих, хто вщповщно до цього щдлягае покаранню, зазначае А. Потребчук [5, с. 111]. На його думку, у вченш Гегеля про покарання, так само, як i у вченнi Канта, е моменти, як! викликають заперечення. По-перше, де докази, що велшня права завжди е розумними i що вони е втiленням абсолютного блага? В ю-торп багато прикладiв того, як точне слщування зовншньо справедливим законам породжувало страждання i заподгювало шкоду. По-друге, якщо злочин мае уявне iснування i виявляе свою нiкчемнiсть через покарання, то чому покарання мае характер заподiяння реального збитку i страждання злочинцю, чи не достатньо просто констатувати факт шкчемносп? Навщо потрiбне покарання, якщо злочинець визнав свою вину i лiквiдував розлад злочинно! приватно! вол! з розумною загальною волею? [5, с.114].
Почуття вини е свщченням емоцiйно! залежносп людини вщ скоених або не скоених нею вчинюв. Вину слщ розглядати як одну з категорш природного права, одну з пщстав права взагалi. Однак вина та виншсть - це водночас i категорi!' позитивного права. Юридична виншсть означае певний легiтимний статус, який набувае людина в результат! доведеного обвинувачення !! в тому чи шшому правопорушеннi, злочин!. Отже, у Коментарi до Кримiнального кодексу Укра!ни виншсть розглядаеться як обов'язкова ознака злочину, що виражае його (злочину) внутршнш психолопчний зм!ст - психiчне ставлен-ня особи до вчинювано! ди чи бездiяльностi та !! наслщюв [6, с. 33]. У цш ознацi - «виншсть» - вщбиваеться найважлнвший конституцшний принцип -суб'ективного ставлення до вчиненого, тобто вщповщальносп суб'екта-злочинця.
Зпдно з! статтями 23-25 Кримшального кодексу Укра!ни залежно вщ штелектуального та вольового змюту псих!чне ставлення особи до вчинюва-ного нею д!яння закон подшяе на вину умисну i вину необережну [7]. Проте, наприклад, С. Соммер, що розвив у практичнш фшософп поняття «моральна ф!зика», взагал! не схильний визнавати «неумисний злочин», «вину з необережностЬ», «обмежену стушнь вини» тощо. Як в юриспруденцп незнання закону не звшьняе вщ вщповщальносп за його порушення, так, на думку С. Соммера, не можна виправдовувати людину, якщо вона не розум!е, що вщ-буваеться у глибинах !! шдсвщомосп, тому що незнання е вщносним. Завжди юнуе вщповщна стушнь усвщомленого нам!ру. Отже, абсолютно безвинних,
на думку моралюта, не юнуе [3, с.152]. Також закон розщнюе бездiяльнiсть, що привела до негативних наслщюв, як рiзновид правово! вини, оскшьки це свiдомий умисний акт волi людини. Елементом об'ективно! сторони злочину може виступати i бездiяльнiсть як свщомий вольовий акт поведшки людини [8, с. 480].
Водночас вина е умовою вщповщальносп як громадян, так i юридичних осiб. Проте сьогоднiшня деконструктивна мораль вщчувае кризу вщповщаль-ностi. Так, С. Соммер услщ за Х. Ортега^-Гассетом вiдмiчае «повстання мас» як актуальний i найвагомiший чинник сучасност [3, с. 35]. На його думку, етап повстання мас змшюеться тиранiею мас. Притаманнi останнiй недорозви-нута iндивiдуальнiсть i психiчна неповнощншсть представниюв юрби спри-яють розвитку безвiдповiдальностi, оскiльки юрба анонiмна i як наслiдок безвiдповiдальна. Саме це i е одна з головних причин, що несвщомо ваблять людину до юрби. Натовп надае людиш низку приемних можливостей, що заохочують !! твариннi iнстинкти, звiльняе вщ моральних заборон та вiд при-гнiчення власних бажань за вщсутносп почуття вини. За подiбного психiч-ного самогубства абсолютнi моральнi норми i цiнностi зникають взагалi, i особа бiльш не вiдчувае загрози покарань з боку сусшльства або права [3, с. 37- 39]. Той факт, що вина не вщома буденнш свщомосп (на моральному рiвнi), веде до того, що неведомою вина стае i свщомосп правовш (на рiвнi суспiльно-правових, полиичних вщносин).
Ми встигли зазначити, що юридична термшолопя не вiдокремлюе по-няття «виннiсть» вщ поняття «вина». В юриспруденци вина набувае етимо-логiчних особливостей лише залежно вщ галузi права (кримiнальне, мiжна-родне, цившьне), де тлумачення вини фiзично! чи юридично! особи вказуе на об'ективш умови !! дiяльностi чи бездiяльностi. Правова iнтерпретацiя вини обмежуеться вказiвкою на «суб'ективне, психiчне ставлення особи» до власних дш та !х наслiдкiв. При цьому вина виступае як така, що визнаеться об-винувачуваною особою автоматично i синхронно iз легiтимним доведенням вини особи в ходi судового процесу. Таким чином, вщверто моральне поняття вини виявляеться у правовому контексп практично позбавленим свого емоцшного, штимного, глибоко морального змiсту, який iнту!тивно наближуе його до понять розкаяння, спокути, сорому, сумлшня, вiдповiдальностi. Якщо в процесуальному правi вина - це результат ращонального, аргументованого та неспростовного доведення, то в етищ вина - це продукт внутршнього в1д-чуження i самоаналiзування, критичного самооцiнювання особи. Бути визна-ним винним i визнати себе винним - не одне i те саме. Гегель розкривав необ-хщшсть визнання для розвитку самосвщомосп, вiн пов'язував його з виходом iндивiда за меж1 свого природного юнування i формування самосп, що здiй-снюеться завдяки подоланню шдивщом природного страху смертi. Фшософ зауважував, що завдяки визнанню здшснюеться переход в1д суб'ективного до
об'ективного, тобто переход вщ iзолъованого шдивщуального стану до сис-теми об'ективних щодо iндивiда правових вщносин [9, с. 316].
Проблема вщповщносп вини «зовшшньо!» i вини «внутршньо!» цiкавить юриспруденцiю менш за все. Вона реагуе на це з! всiею категоричнiстю справедливости У доповад «Торжество мови над насильством» П. Р!кьор, за його власним твердженням, намагаеться щентифжувати суб'екпв морал! ! права за допомогою здабносп [10, с. 28]. Вш прагне показати, що ми визнаемо, т-знаемо ! шануемо людину завдяки тому, чим вона здатна бути ! що робити (антрополопчний шдхвд). Виводячи антрополопчш тдстави суб'екта, П. Р!-кьор видшяе його чотири щентичностг суб'ект мови, суб'ект дп, суб'ект оповщально! щентичносп та суб'ект вщповщальносп. 1нституцюнальш вщ-носини з «шшим» виникають надто рано - на першому етап - безпосередньо !з мовно! практики. Стосовно дп треба зауважити, що д!яти означае д!яти разом з кимось або проти когось, тобто д1я завжди е взаемод!ею. Отже, вияв друго! щентичносп - це здатшсть визнати самого себе як такого, що здшснив сво! д!!. Третш р!зновид суб'екта - це той, хто може розповюти !сторгю свого життя, тобто бути його автором. Четверта щентичшсть - це здатшсть суб'екта вважати себе вщповщальним, що означае не тшьки вважати себе тим, хто здшснив учинки, а й нести вщповщальшсть, розплачуватися за наслщки цих учинк!в, якщо це запод!яння збитюв чи злочин [10, с. 28].
У процес попереднього анатзу ми виокремили два поняття - виншсть ! вина - з! сво!ми змютовними особливостями. Отже, сшввщносячи !х !з формами суб'ективно! щентичносп, можна зауважити, що виншсть виступае на другому етап - у суб'екта дп - як наслщок внесених у свгг змш. Але лише четвертого суб'екта - суб'екта вщповщальносп - можна назвати суб'ектом морал! ! права, тому що саме у нього виникае вина як наслщок самоощню-вання ! визнання власно! недовершеност! Завершуючи цей стислий нарис р!зновид!в суб'екта, П. Р!кьор стежить за тим, що правова проблема виникае, зокрема, через втручання шшого. Отже, як тшьки виникае зв'язок з шшим, виникае проблема р!вноправност! Виншсть також передбачае наявшсть ш-шого, у той час як вина суто шдивщуальна у своему моральному сенс!. За словами П. Ржьора, доки ми залишаемось у сфер! шдивщуального, ми сти-каемося !з моральними проблемами (наприклад, вина), але не з правовими; з проблемою добра ! зла, обов'язку ! його порушення, але не з проблемою шкоди, запод1яно! шшому (тобто винносп). Саме !з поняттями шкоди, збитку, що завдаш шшому, ми одночасно потрапляемо до галуз! морального ! правового. На р!вш вщповщальносп за сво! вчинки ми дшсно потрапляемо до сфери власно юридичного.
Поняття сусшльного простору дискусп (простору вщповщальносп) означае у П. Ржьора вщношення, яке е бшьш широким, шж вщношення «я - ти», тому, що вводить третього, тобто того, кого ми зустр!чаемо як додаток до нас самих у певному шституп. Права ! обов'язки ми набуваемо у сусшльному
простора Особистий займенник, що вщповщае даному простору, - не «ти», а «будь-який» - суб'ект права [10, с. 30]. Можна припустити, що, входячи до суспiльного простору дискусп, ми набуваемо певно! ушверсально! щентич-ностi правового суб'екта («будь-який»), яка дозволяе дiяти згiдно зi сво!ми правами i обов'язками, нести за це вщповщальшсть i набувати статусу винного чи невинного вщносно шших «будь-яких». Лише шсля цього можлива рефлексiя власного «Я» та ступеня його вини. За даною схемою виншсть е первинною, а вина - вторинною.
Проблема вини i винностi мае свое загострення в процесуальному правi. Отже, П. Ржьор докладно аналiзуе iнститут судочинства з герменевтико-он-тологiчно! точки зору, оцшюючи значения правових суджень i утопiзм права взагалi. На його думку, судовий процес - це правове перероблення насильства шляхом перенесення насильства у сустльний простiр слова i мови, адже в судi боротьба вiдбуваеться у словеснiй формь 1нститут суду - це шститут, який виносить судження. Винести судове ршення означае поставити крапку в спо-рi. Функцiя винесення правового судження полягае у примиреннi ворогуючих сторiн. Звичайно, це утопiя права, але ця утотя укорiнена у самш сутностi права i становить його основу. Наслщуючи Гегеля, П. Ршьор зазначае, що судове ршення виконуе свое соцiальне призначення лише тод^ коли воно визнане, i визнане не тiльки суддями, а й сустльною думкою i навпъ в iдеалi пiдсудним [10, с. 32- 33]. Бути визнаними - проблема для законодавчих прин-цитв, ршень i норм права. Визнання судового ршення/судження - це вну-трiшне усвiдомлення i прийняття вини тдсудним, а не просто розумшня ним свое! винностi. Саме це е появою суб'екта судження, або суб'екта оповщаль-но! iдентичностi, згщно з рiкъорiвською класифiкацiею у його антрополопч-ному пiдгрунтi суб'екта.
Висновок. Виявлено, що суб'ект винний i суб'ект, який усвщомлюе свою вину, не е одне i те саме. Другий - здатний виникати у правовому дискурс лише в iдеалi - як суб'ект судження - в результат успiшного правосуддя, коли пiдсудний визнав свою вину, утошчшсть чого усвiдомлюе навiть П. Р^ кьор. Перший у свою чергу - це звичайний суб'ект ди, що бере участь у судовому процесс Отже, поняття вини i винностi мають семiотичнi особ-ливостi, що заглиблюють !х походження та сенс до рiвия природного i позитивного права, цшшсш апарати яких вiдповiдають моралi i юриспруден-цi!. Доведено, що почуття особисто! вини i усвiдомлення юридично! вини вiдбуваються не синхронно i не передбачають взаемно! необхiдностi. Як наслщок цього виявляеться проблемним визнання особисто! вини суб'ектом, який визнаний винним з боку правосуддя. Офщшне обвинувачення скорше примусить злочинця жалгш себе, нiж критикувати i каятися. Тому особисте визнання морально! вини грунтуеться виключно на достатньому рiвнi право-во! свiдомостi.
Л1ТЕРАТУРА
1. Этика [Текст] / Мишаткина Т. В., Бражникова З. В., Мушинский Н. И. и др. ; под ред. Т. В. Мишаткиной. - Минск : Новое знание, 2004. - 509 с.
2. Гусейнов, А. А. Этика [Текст] / А. А. Гусейнов, Р. Г. Апресян. - М. : Гардарики,
2004. - 472 с.
3. Соммер, С. Д. Мораль ХХ1 века [Текст] / С. Д. Соммер ; пер. с исп. - М. : Изд. дом «София», 2004. - 528 с.
4. Камю, А. Размышления о гильотине [Текст] / А. Камю // Кестлер А., Камю А. Размышления о смертной казни ; пер. с франц. А. И. Любжина, П. И. Проничева. -М. : Праксис, 2003. - 272 с.
5. Потребчук, А. Справедливгсть покарання [Текст] / А. Потребчук // Фшос. думка. -
2005. - № 5. - С. 111-123.
6. Кримшальнш кодекс Украши: науково-практичний коментар [Текст] / Баулш Ю. В., Борисов В. I., Гавриш С. Б. та ш. ; за заг. ред. В. Т. Маляренка, В. В. Сташиса, В. Я. Тащя. - вид. 2-ге, перероб. та доп. - Х. : ТОВ «Одюсей», 2004. - 1152 с.
7. Великий енциклопедичний юридичний словник [Текст] / за ред. Ю. С. Шемшу-ченка. - К. : ТОВ «Юрид. думка», 2007. - 992 с.
8. Енциклопедичний довщник майбутнього адвоката [Текст] : у 2 ч. / Святоцький О. Д., Захарченко Т. Г., Сафулько С. Ф. та ш. ; за заг. ред. С. Ф. Сафулька. - К. : Вид. Дiм «1н Юре», 2008. - Ч. 1. - 616 с.
9. Гегель, Г. Система нравственности [Текст] / Г. Гегель // Политические произведения. - М. : Наука, 1978. - С. 298-334.
10. Рикер, П. Торжество языка над насилием: герменевтический подход к философии права [Текст] / П. Рикер // Вопр. филос. - 1996. - № 4. - С. 27- 36.
КАТЕГОРИИ «ВИНА» И «ВИНОВНОСТЬ»: ОСОБЕННОСТИ МОРАЛЬНОЙ И ПРАВОВОЙ ИНТЕРПРЕТАЦИИ
Мелякова Ю. В.
Осуществлен компаративистский подход к рассмотрению категорий «вина» и «виновность» с морально-этической и юридической точек зрения. Выявлены особенности их смысловой интерпретации в данных областях знания. Проанализированы проблемы соотношения вины и виновности, вины и ответственности, морального признания и правового признания вины, роли наказания в осознании вины, субъективной идентичности виновного в поле правового дискурса.
Ключевые слова: вина, виновность, признание вины, ответственность, наказуемость, субъект ответственности.
THE CATEGORIES GUILT AND CULPABILITY: CHARACTERISTICS OF MORAL AND LEGAL INTERPRETATION
Melyakova J. V.
The comparative approach to examine the categories "guilt" and "culpability "from moral-ethic and legal points of view was carried out. The characteristics of their .semantic
interpretation in the mentionedfields of knowledge were displayed. The issues on the relation of guilt and culpability, guilt and responsibility, moral and legal admission of guilt, role of punishment in recognition of guilt, subjective identity of a guilty person in the field of legal discourse were analysed.
Keywords: guilt, culpability, admission of guilt, responsibility, punishability, subject of responsibility.
УДК 17.021.3:355.1
1.1. Севрук, кандидат фшософських наук, доцент
СОЦЮКУЛЬТУРШ АСПЕКТИ УПРАВЛ1ННЯ СОЦ1АЛЬНИМИ ПРОЦЕСАМИ У В1ЙСЬКОВИХ КОЛЕКТИВАХ
np0aHani30eaH0 проблеми управлтня сощальними процесами у вшськових колек-тивах в контекстi системного та сощокультурного пiдходiв, що дозволило побачити i вШськовий колектив, i сощальт процеси, що в ньому вiдбувaються, як сощокультур-Hi феномени. Виявлено специфiку управлтських впливiв залежно вiд притаманних сощальним процесам зaкономipностей.
Kiwuoei слова: упpaвлiння сощальними процесами, вШськовий колектив, сощо-культурний час, соцюкулыпурний пpостip, сощокулыпурне середовище.
Актуальтсть проблеми. Сьогодш в сустлъств! юнують р!зш думки щодо розвитку i майбутнього армп Укра!ни. Значш соцюкультурш перетворення, що охопили укра!нське сустльство, з неминуч!стю вщбиваються i на розбу-дов! Г! Збройних Сил. Перед укра!нським сусшльством постае значна проблема, масштаби яко! мабуть ще повшстю не усвщомлюються, - створення шновацшно! теорп та практики сощального управлшня, формування ново! генерацп управлшщв, як! здатш мислити та д!яти в умовах кризового стану сусшльства, приймати випереджаюч! ршення, ефективно використовувати наявш (i, досить часто, обмежеш) ресурси.
Очевидним стае той факт, що одним з найважливших завдань сучасно! армп стае формування корпусу професшних вшськових фах1вщв-управлшщв, а завданням сощально! теорп та военно! науки - створення комплексного, системного подходу до проблем управлшня, в тому числ! сощальними процесами у вшськових колективах, як! останшм часом набувають все бшьшого значення.
З метою виршення цього завдання в Укра!ш прийнят нормативш доку-менти та створюються необхщш умови для формування готовност офщер!в до управлшсько! д!яльност! у р!зних ланках вшськового управлшня (тактич-нш, оперативно-тактичнш та оперативно-стратепчнш).
© Севрук I. I., 2011 27
