CC BY
18
ICTopiq медицини
History of Medicine
УДК 908:37.037-93 DOI: 10.22141/2308-2097.52.2.2018.132618
Чабан М.П.1, Шевцова З.1.2, Гапонов В.В.3
1 Редакция обласно! газети «Зоря», м. Дн1про, Укра!на
2 ДУ «1нститутгастроентеролог! НАМН Укра!ни», м. Дн1про, Укра!на
3 ДЗ «Дн1пропетровська медична академя МОЗ Укра!ни», м. Днпро, Укра!на
1з Нехворощi — у CBiTM
Присвячуеться 150-р1ччю в1д дня народження
М.М. Лучника
For cite: Gastroenterologia. 2018;52(2J:109-120. doi: 10.22141/2308-2097.52.2.2018.132618_
Резюме. Досл1джено життевий шлях, профеайну й громадську дiяльнiсть земського лкаря Михайла Мусйовича Лучника (1868-?). Понад десять роюв в':н очолював Катеринославську колоню для душевно-хворих, був громадським дячем, просвтянином, делегатом археолопчного з')'зду, сад':вником, аматором театру, кооператором i експертом на престижнй сшьськогосподарсьюй, промисловй i кустарнй виставц в Катеринослав'1 1910 року.
Ключовi слова: М.М. Лучник; земськийлкар;просвтянин; Катеринослав; Нехвороща; Гупал'вка; 1грень; земська колоня для душевнохворих
ГАСТРОЕНТЕРОДОПЯ GASTROENTEROLOGY
Положення про оргашзацш земських установ у Роси було видано 1 шчня 1864 року. Земство, як ви-борний орган мюцевого самоврядування, вщповщало за охорону здоров'я, освпу, будiвництво дори тощо. Перед Першою свгговою вшною (1914—1918) земство юнувало в 43 губершях Роси, зокрема в Катерино-славськш. Земськi установи сприяли органiзацii й роз-витку медицини [1]. У Катеринославi функцiонувала губернська земська лшарня, були побудованi медичнi заклади в багатьох стьських населених пунктах. Труд-нощi в наданнi медичнох допомоги на той час юнували у зв'язку зi слабкою матерiальною базою, недостатшм забезпеченням кадрами й низьким культурним рiвнем населення, особливо в стьськш мiсцевостi. У земських лшарнях працювали прогресивно налаштованi медичнi пращвники, якi прагнули всiляко полiпшити медичне обслуговування населення.
Одним з таких досвхдчених земських лiкарiв у Ка-теринославськш губерни був Михайло Мусiйович Лучник. Понад десяток роыв вiн був на вхдповхдальнш по-садi директора губернсько'х' колонii для душевнохворих у непросту пору и становлення. А ще вiн був просвхга-нином i делегатом археологiчного з'!зду, садiвником i громадським дiячем, кооператором i експертом на пре-стижнiй Швденноросшськш виставцi. Постать Михайла Лучника дош практично не викликала достатньоi'
зацiкавленостi у краeзнавцiв. бдина стаття про нього вийшла друком 2002 року i належить одному з авторiв ще1 роботи [2].
Темою даного дослхдження е вивчення життевого шляху, професшно'х' та громадсько! дiяльностi доктора Михайла Мусiйовича Лучника, який тривалий час стояв на чолi колони Катеринославського земства для душевнохворих в 1греш.
З берепв чистоплинноТ Орел1
Михайло Мусiйович Лучник народився 6 травня 1868 року в мютечку Нехвороща Полтавсько! губерни. Саме тут, на правому березi рiчки Орелi, поблизу лiво-бережно! Гупалiвки, служив вiд 1866 року (тсля села Локощине) його батько, Мусiй Михайлович, а перед тим служив священиком i його дд, о. Михайло, на честь якого названо хлопчика.
Про Мусiя Михайловича Лучника (1834—1898) вхдо-мо, що народився вiн у селi Дейманiвка Пирятинського повiту Полтавсько! губерни (ниш — Зшьювський район Полтавсько! обласп) у бiднiй, зовшм не забезпече-нiй родинi дячка. Спершу Мусiй навчався в духовному училишд, потiм — у Переяславськш духовнiй семiнарii. Через бiднiсть йому доводилося пропускати уроки за браком взуття й пристойного одягу. Але завдяки енер-гЦ, здiбностям i любовi до працi вiн блискуче, зi ступе-
© «Гастроентерологiя» / «Гастроэнтерология» / «Gastroenterology» («Gastroenterologia»), 2018 © Видавець Заславський О.Ю. / Издатель Заславский А.Ю. / Publisher Zaslavsky O.Yu., 2018
Для кореспонденци: Гапонов В.В., ДЗ «Днiпропетровська медична академiя МОЗ Укра'1'ни», вул. Вернадського, 9, м. Днтро, 49044, УкраТна; e-mail: [email protected]
For correspondence: Volodymyr Gaponov, State Institution "Dnipropetrovsk medical academy of Ministry of Health of Ukraine'; Vernadsky st., 9, Dnipro, 49044, Ukraine; e-mail: [email protected]
нем студента, закшчив навчання 15 червня 1857 року. Наступного року був висвячений у священики Мико-ла!всько! церкви села Локощине, а через дев'ять роюв служби (1866 року) на його прохання переведений до МихайлГвсько! церкви мютечка Нехвороща Костянти-ноградського повгту Полтавсько! губернГí [3].
Важко жилося о. Мусieвi, лише рокiв за десять до смерт вiн став на ноги в матерiальному плаш Украй обмеженi засоби при численнш родинi завдавали йому немало горя. Нелегко доводилося батьковi утримувати одночасно до восьми душ або в училищ^ або в семша-рГ!. «Плентаеться конячина шляхом до мюта, — згаду-вав його сучасник, — на возi двiйко-трiйко слабших дiтей, а коло воза йде, похнюпивши голову, о. Мусiй iз сильнiшими дiтьми, одних час вгдвозити до храму науки, а других знов прилаштовувати. Але не зламала й нужда енергГí о. МусГя: не покладаючи рук вш працю-вав на користь пастви, залишаючи для не! родину на другому плаш» [4].
Турбуючись про моральне виховання селян, ль куючи !х душевнi виразки, о. Мусш i матерiально, де мiг i чим мiг, або сам, або за посередництвом шших поспiшав завжди допомогти нужденним. З його шщь ативи, до речi, засновано каттал у церквi, в1дсотки з якого йшли на посаг однiй з найбщшших дГвчат-наре-чених у його парафп. Глибоко усв1домлюючи користь i важливiсть освiти, о. Мусiй i шкiльнiй справi вгддався всiею душею. Його завзяттю завдячувала iснуванням земська школа в НехворощГ, де попервах вш був учителем i пробув законовчителем чверть столiття. Його ста-раннями в Михайлiвськiй парафп вщкрилася спершу церковнопарафiяльна школа для дiвчаток, а з плином часу — школа грамоти для хлопщв. Остання знаходи-лася попервах у поганш хатинi, купленiй iз щею метою, а потiм була переведена в улаштований виключно коштом о. Мусы чудовий просторий будинок. А ще йому довелося викладати Закон Божий в однокласному по-чатковому народному училищi в НехворощГ. За само-вщдану службу о. Мусш був нагороджений у 1867 рощ набедреником; у 1872-му — фюлетовою скуфiею; через
вiсiм роюв, у 1880-му — камилавкою; у 1892-му — на-персним хрестом; а в 1896-му (за два роки до кончи-ни) — орденом Свято! Анни 3-го ступеня.
Помер о. Мусш 4 жовтня 1898 року в мютечку Нехвороща, там його 6 жовтня й поховали [4]. Могила до сьогодш не збереглася. Вщдати йому останню шану прийшли мiсцевi священики, пршхали четверо моло-дих панотщв. Причому двое — з Катеринославсько! епархГ!. Один — син о. МусГя (напевне, о. Гаврило Лучник), а другий — його шанувальник iз села Чернеччи-на, о. Григорш Штепенко. Перед опусканням труни в могилу дек1лька теплих, задушевних слГв, як останне «прости», сказали сини покшного. «Пам'ятна михай-лiвцям праця о. Мусiя, священне iм'я його для !хнгх сердець», — писалося в некролозi на смерть панотця.
Нам вiдомi на iм'я щонайменше п'ятеро дiтей о. Мус1я Лучника — Василь, Михайло, Гаврило, Лев i дочка (можливо, на iм'я Нiна, яка одружилася з сином мiсцевого землевласника Сгора Карловича Девекi). Василь i Михайло стали лжарями, Гаврило i Лев — священнослужителями.
Зупинимося бгльш детально на непересiчнiй по-стал його сина Михайла, дитинство якого минуло в Нехворощi Костянтиноградського повггу Полтавсько! губернп. Юнак закiнчив курс Полтавсько! духовно! се-мшарп й 6 жовтня 1889 року розпочав службу в нехво-рощанському училищь Служив Михайло Мусшович разом з учителем 1ваном Лукичем Калiманом. Обидва отримували по 240 карбованцiв платш на рГк.
ОпГкуном училища був поручик Сгор Карлович Де-вею, який вирiшував питання щодо д1яльносп закладу, зокрема дбав про його благоустрш [5]. С.К. Девекi ко-ристувався правами чиновникГв VII класу, головував на зборах педагопчно! ради. За даними краезнавця Олек-сандра Зшченка, помГщик С.К. Девека мешкав у селi Коновалiвка, що входило до складу Нехворощансько! волостГ Костянтиноградського повГту (нинГ — МашГв-ський район). Сгор Карлович мав двох доньок (одна з них вийшла замГж за полковника Омягша, а друга — за мюцевого священика Гонтаровського) та сина ВГктора,
Село Нехвороща. Майдан. Тут колись стояла Архангело-Михайл1вська церква. Фото 2018 року
який п1сля зак1нчення Катеринославсько! пмназп 16 серпня 1878 року вступив на медичний факультет Харювського ун1верситету.
У мюта Днiпрi живе нащадок швейцарського роду Девек1, випускниця Днiпропетровського металургш-ного 1нституту Нша бвгешвна Пурик, у жилах яко! тече кров i Лучник1в, i Гонтаровських. Вона — двоюр1дна праправнучка лжаря Михайла Лучника, и прабабця походила з роду Лучниюв i доводилася лiкаревi сестрою. Хочемо подякувати ш за те, що звернула нашу увагу на нехворощанське походження л1каря М.М. Лучника.
Василь Мусшович Лучник (1861 року народження), р1дний брат Михайла, пiсля заюнчення Полтавсько! пмнази з 16 серпня 1884 року став навчатися на медич-ному факультета Харювського ушверситету, як i Вiктор Девекi. Потам Василь Мусшович служив земським ль карем у Кобеляках на Полтавщиш, згодом в1н пере-брався до мюта Ромни, теж на Полтавщиш. Про нього збереглися вщомоста в довщкових книжках i адрес-календарях Полтавщини. Надвiрний радник Василь Лучник отримав особисте (не спадкове) дворянство. Мав у Юр'!всьюй волоста Новомосковського повпу в 1906 рощ 91 десятину землi [6]. Належав до числа дворян, яю мали право голосу в 1906 рощ шд час вибор1в до Державно! думи Росп. Брат Михайла можливо, дружина брата потрапили також до списку «Землевласни-ки Росшсько! Гмперп» — там фГгурують поряд Лучник Василь Мус1йович i Лучник Олена Кузьмiвна [7]. У щорiчних «Росшських медичних списках» обидва бра-ти Лучники ф1гурують поруч. До речi, на всю iмперiю лише цi лiкарi мали таке прiзвище.
Також згадаемо ще про двох братв Михайла Мусь йовича Лучника, як1 обрали, подiбно до батька, духовну кар'еру. Гаврило Лучник заюнчив курс у Полтавськш духовнш семшарп, 9 сiчня 1894 року висвячений у свя-щеники ДмитрГвсько! церкви села Буз1вка Новомосковського повпу (ниш — Магдалишвського району). 12 серпня 1903 року перемщений eпархiальним начальством iз Буз1вки до 1оано-Богословсько! церкви села Тер-н1вка Павлоградського повiту. Маючи 37 роюв, у шлюбi з 33-рГчною Марieю Яювною мав трьох доньок (13, 12 i 8 роюв) [8, с. 745]. Священицька кар'ера Гаврила Лучника завершилася 24 серпня 1912 року, тодi його було звшь-нено за штат з останнього мiсця служби — у Покровсьюй церквi села Лозуватки Верхньодн1провського повiту [9].
Село Буз'вка. Колишня церква, нин складське примщення. Фото 2016 року
Ще один з братав, Лев Мусшович Лучник, навчався в Полтавськш духовнш семшарп, але був звшьнений з 4-го класу через хворобу. 1897 року став псаломщиком, 1904-го — дияконом. До 2 вересня 1906 року служив дияконом на псаломщицькiй вакансп при Трощьюй церквi села Лих1вки Верхньодн1провського повiту, а 2 вересня 1906-го перемщений на штатне дияконське мiсце до Одигирпвсько! церкви села Батайська Рос-товського на Дону округу [10]. 36-рГчний Лев Лучник разом iз 31-рiчною дружиною Ганною мали дiтей — хлопчик1в 9 i 6 рок1в та д1вчаток 5 i 3 рок1в [8, с. 907]. У тай же церквГ в селi Батайськ служив псаломщиком 57-рГчний Василь Львович Гонтаревський, а Лучники були родичами Гонтаровських. Зцдно з дов1дковою книгою Катеринославсько! епархГ! за 1913 рiк, Лев Лучник мав 43 роки, 1909-го висвячений у священики Преображенсько! церкви того ж села Батайська Рос-товського на Дону округу. На 1913 рж мав уже шестеро дней, причому трое училося, а трое були малолиш. Казенного жалування не отримував.
Отже, виглядае так, що Михайло Мусшович Лучник, син священика, православний, ратник (ратник у сучаснш мовi означае «вшськовозобов'язаний»), ви-рiшив круто змшити свою бiографiю i стати замють священика л1карем. Але вихiдцi з духовного звання могли здобувати вишу свпську освiту лише в Томському унiверситетi (згадаймо сина священика лжаря Юхима Павловського!). Тому шсля Полтавсько! духовно! семь нарп юнак став студентом Томського ушверситету i з 20 липня 1895 року продовжив навчання на медичному факультета Харювського ушверситету. «Принят с разрешения г. Министра Народного просвещения» [11].
Отже, 1897 року Михайло Мусшович Лучник здо-був медичну вищу освиу в ушверситета й водночас звання лжаря. У 1899-му вГн уже працював позаштат-ним ординатором у земсьюй лiкарнi мюта Харкова. У Катеринослав вiн пршхав молодою людиною, коли йому ледь перевалило за тридцять, а колонда в1н очо-лив у тридцять три.
«Винесла найсприятлив1ше враження»
Першим директором колонп душевнохворих у Ка-теринославськ1й губернп був Дмитро Федорович Рин-довський, який зробив неощненний внесок у розбудо-ву медичного закладу й передчасно згорiв на цГй роботi. Тогочасна колонiя знаходилась на 1греш й територь ально належала до Новомосковському повiту (ниш об-ласний психоневрологiчний диспансер знаходиться на територп обласного центру).
ЛжарГ Катеринославсько! колони для душевнохворих Дмитро Риндовський i Михайло Лучник 12 квпня 1901 року звернулися з допов1дною запискою про не-обхiднi ремонти в колонп до надзвичайного Катерино-славського губернського земського зГбрання 1901 року [12]. Шсля цього губернська управа клопоталася перед зГбранням про дозв1л провести каппальний ремонт бу-дГвель колони, визнаючи його невГдкладним. У допо-вщнш записщ лжар1в також йшлося про незадовшьний стан кухн й пекарш. Губернська земська управа пере-
вгрила на мгсцг всг несправностг в будГвлях колони, про якг згадувалося в доповГднГй записц1 лГкарГв. Члени ко-мгси виступили за необхГднгсть !х виправлення, але ви-знали неможливим одночасне усунення всГх недолГкгв г зупинилися лише на бшьш важливих г невГдкладних на той час, при цьому кухня й пекарня були залишенг в колишньому стат.
1901 року Д.Ф. Риндовського на посада директора змгнив Михайло Мусгйович Лучник, який пропра-цював тут понад десять роив (до жовтня 1912-го). Швидше за все, Дмитро Риндовський г рекомендував земству найближчого сп1вроб1тника як свого наступ-ника, якого так само земство запросило з Харкова до Катеринослава. Отже, робимо висновок: Риндовський г Лучник, напевне, познайомились ще в Хар-ковг. А Риндовському, що теж логгчно припустити, земство довгрило сформувати свою команду з добре знайомих йому фахгвцгв.
Уже як директор колонг! Михайло Лучник 19 листопада 1903 року звертався до губернсько! земсько! управи з доповгдною запискою. У нгй вГн, зокрема, клопотався про бухгалтера економи В.М. Корнгенка та економа 1.Г. Харитонова г просив заохотити !х за ко-рисну працю. Цгкаво, що В.М. Корнгенко був першим службовцем колонг! для душевнохворих, призначений губернською управою ще в листопада 1897 року. ВГн же першим прибув до колони г був першою довгреною особою (до прибуття лгкаргв) вГд губернського земства щодо облаштування й обладнання колони.
«Другий службовець — економ 1.Г. Харитонов являе працГвника Гншого типу, — писав у доповГднГй записцг М. Лучник. — ВГн пройшов добру практичну школу з ведення господарства в маетку графа Воронцова-Дашкова; за вГдмГнну свою службу був призначений влас-ником до школи на!зникГв, яку г закГнчив, але його вГдволГкла вГйськова служба. Пгсля вГдбуття останньо! рекомендований був керуючим маетком графа Воронцова-Дашкова М.Ф. Ушаковим на посаду економа колони, яку г несе вже 5 рокГв» [13]. Доповгдна записка Лучника була настшьки переконлива, що губернська управа запропонувала згбранню нагородити обох ос1б 100 карбованцями кожного.
Михайло Мусгйович Лучник дуже сумлГнно ста-вився до облаштування керовано! ним колони, утри-мував !! в повному порядку. Про це свГдчать висновки
земських комгсГй, як1 в р1зн1 роки вГдвГдували колонГю. Ось цитата з доповГдг спецгально! комгси Катерино-славському губернському земському згбранню чергово! 39-! сеси 1904 року: «КомгсГя майже в повному склада 18 листопада (1904 року) оглянула всю колонГю до нових будГвель включно г винесла найсприятливГше вражен-ня щодо постановки як лГкарсько! сторони життя колони, так г !! господарських функцГй; не залишаеться нгчого бажати кращого. Новий кролятник комгсГя ви-знае зразковим» [14]. КомгсГя вГдтак клопоталася про винесення подяки директору колони М.М. Лучнику.
У висновках ревгзГйно-редакцГйно! ком1си губернського земства надзвичайнГй сесй 1908 року «за фак-тичним обрев1зуванням лГкарн1 Г колони душевнохворих» зазначалося: «КомюГя оглянула також колонГю душевнохворих, яку знайшла в повному порядку, Г цш-ком погоджуеться з необхщшстю побудови там нового барака для 100 ос1б Г водогону з юнуючого колодязя, а також з1 свого боку визнае за необхГдне пристосувати в будь-якому з павшьйонГв або в частин1 нового барака хоч невелике примГщення для заразних хворих, а також Г побудову примГщення для задоволення релГгГйно-мо-ральних потреб хворих Г службовцГв. КомюГя оглянула також худобу як у колони, так г на хуторг, причому останнГй знаходиться у задовгльному станг, за винятком кшькох корГв сгро-укра!нсько! худоби, яких слГд було б вилучити зг стада, позаяк вГдсутнгсть своечасного бра-кування за вГком вгдбиваеться на кшькостг приплоду (на 27 корГв приплоду 14 штук). На закГнчення комгсГя, вбачаючи у справг ведення лГкарняного господарства деякг нововведення, спрямованг на заощадження земських коштГв, зробленг членами управи (_), просить згбрання висловити !м подяку згбрання, а також г директору колони М.М. Лучнику» [15].
lсторiя з впряком
У путГвнику «Катерининською залгзницею» (1903) про лгкарню сказано одним реченням: «По правий бГк залгзницг, бГля ст(анцй) Одинкове, розташована велика колонГя душевнохворих хронгкГв Катеринославського губернського земства» [16]. Правда, там же розмГщена фотографгя колонй. Навколо новозбудованих будин-кГв — голий степ, нг деревця... Зате багато степового вгтру. «Чому б не використати його енергГю?» — подумала губернська влада г заходилася працювати в цьому
1грень: колонiя та втряк. Фото з книги «По Екатерининской железной дороге», вип. 1, 1903, с. 188
напряш. На тому фото в пуивнику вже видшеться «ро-дзинка сезону» — вгтряний двигун. У грудш 1902 року член губернсько! земсько! управи Микола Володи-мирович Буницький читав на сеси губернського зем-ського зГбрання доповщь про встановлення вгтряного двигуна в колони для душевнохворих. Встановили його буквально за мюяць до того — у листопадГ. Про цю ю-торш дГзнаемося з документа за пщписом Михайла Родзянка, який очолював у ту пору губернську управу Г своею доповщцю шформував губернських гласних про виконану роботу.
Лист Михайла Лучника 1908 року на бланку колони до Дмитра Яворницького
На вгтряний двигун для колош земство асигнува-ло 1500 карбованщв. (Недарма ж Катеринославське земство належало до числа прогресивних. Це ви зараз пошукайте вгтряки на Дншропетровщиш. Не знайде-те — ми занадто багай стали, щоб використовувати енергш вiтру. Був один сучасний вiтряк по дорозi в аеропорт, але невдовзi в1н втратив лопай! Так i стояв пам'ятником вичизняному безголiв'ю! Родзянка на нього не знайшлося.)
Разом з насосом управа виписала цей двигун у Йо-сипа Фрщлевдера у Вiднi. Куп1вля вщбулася в груднi 1901-го. Але у зв'язку з Новим роком установка була, природно, вщкладена до наступного року. Ще 1500 кар-бованц1в асигнували на пристрiй вежi для двигуна. Вежу замовили Брянському заводу, а фундамент для не'1 виго-товили господарським способом. Як техшка в колонто запросили студента 1мператорського Московського технiчного училища 6.Я. Морошкша. Виготовили ко-лодязь глибиною 14 сажнiв (сажень — 2,13 метра). На початку листопада 1902-го роботи з установки вгтряно-го двигуна завершили. Затримка була за малим — валом, з виготовленням якого затримався завод [17]. Усього на 1902 р1к на утримання колонИ ввдшялися 60 272 карбо-ванцi, а на 1903 р1к — 62 695 карбованцiв.
Михайло Лучник став i першим лгтописцем юторП колонИ. З 20 по 30 серпня 1903 року в Катеринославi проходив 9-й губернський зЧзд лiкарiв i представни-к1в земських закладiв iз лiкувально-санiтарноï частини Катеринославсь^ губернИ. На тому з'ïздi Лучник ви-голосив допов1дь, окремо видану пщ назвою «Пять лет жизни Колонии душевно-больных Екатеринославско-го губернского земства. С 1898 по 1903 год. Делегатский доклад. Составил директор Колонии М.М. Лучник». У фондах Дншропетровського нащонального юторич-ного музею 1меш Д.1. Яворницького зберiгаeться фото голови Катеринославсь^ губернськоï земськоï управи Михайла Родзянка з учасниками зЧзду. Серед них, без сумшву, присутнiй був i Михайло Лучник.
Вистави для душевнохворих
Судячи з рiзнобiчностi зац1кавлень, Михайло Му-сшович Лучник був людиною непересiчною, захо-пленою. Обирався, наприклад, делегатом XIII архео-логiчного з'ïзду в Катеринослав^ що проходив влiтку 1905-го. Щцтримував стосунки з в1домим украшським юториком i засновником Катеринославського iсто-ричного музею професором Дмитром Яворницьким, збереглися двi записки Лучника до юторика, датованi лютим 1906 року й счнем 1908 року.
А вдеться в них ось про що. У лютому 1906 року Лучник-просвгтянин надюлав Яворницькому-про-свiтянину театральну програму украшською мовою. У нiй сповщалося про те, що в п'ятницю, 10 лютого 1906 року, в «колош душевно-недужих любителями украïнського юкуства» (sic!) буде запропоновано гля-дачам етюд Марка Кропивницького «По ревiзiï». Якщо врахувати, що колон1я час вщ часу переживала «обре-вiзування» представниками земства (тому що колотя була земська), то зрозум1ла буде легка iронiя у виборi
п'еси. Ще один несподiваний поворот — у головнгй ролi старшини Василя Мироновича у виставi виступав сам директор колони. Писаренка грав I.A. Куниць-кий, солдатку Пргську — педагог Л.Н. Адаменко. А в ролi старо! Риндички виступала добре вiдома мiсцевим укра!нцям любителька сцени i драматург Тетяна Сте-панiвна Сулима-Бичихiна. Режисером вистави став ще один педагог — Григоргй Венедиктович Донцов. Вгн у 1876—1889 роках був викладачем iсторГí та географг! Катеринославсько! чоловгчо! ггмнази. Захоплену оцгн-ку йому дала мати Лесг Укра!нки Олена Пчглка, яка при!хала в 1905-му на археологгчний з'!зд у Катерино-слав. Усгх цих людей згуртував невтомний Лучник!
Починався спектакль 1906 року о 8-й годинг ве-чора. Розпорядником його значиться все той же не-втомний М.М. Лучник. У програмцг вечора було ще кглька зухвалих номергв. Скажгмо, Я. Добрянський на-важився в цгй аудиторг! прочитати «Записки божевгль-ного» М.В. Гоголя. Потгм спгвав укра!нський хор пгд проводом В.Т. Черкуна; «Виклик» М.П. Старицького прочитав Г.П. Давидов. Звучали романси у виконаннг С.Г. Шаповала i А.П. Рогальського. Про останнього нам дещо вгдомо зг спогадгв влизавети Федоргвни Ро-дзянко. Невгстка Михайла Володимировича Родзян-ка згадувала, що разом гз Рогальськими вони 1914-го здгйснили екскурсгю до Асканй'-Нови. В однгй з машин були «брати Рогальськг зг сво!м батьком, нгмцем-ко-лонгстом, який недалеко вгд Катеринослава на пгсках вирощував дивовижнг помгдори, влаштувавши штуч-не зрошення. На цьому вони розбагатгли, г його сини, прекрасно освгченг, бували й у дядг Колг Родзянка (брат голови Держдуми Михайла Родзянка. — Авт.) г у нас. Один з них, Артур Петрович, — чудово спгвав. У ньо-го був гарний тенор. Пгсля революцг! вгн емггрував до Америки. Тут спочатку вгн г Володимир Степанович 1лляшенко (брат композитора Андргя 1лляшенка), купивши землю, працювали як фермери» [18, с. 34]. Ось що ми знаемо про Артура Петровича Рогальського. 1х батько Петро Рогальський цглком мгг «на пгсках виро-щувати чудовг помгдори» по сусгдству з колонгею — в Одинкгвцг, де працювали й болгари-овочгвники, а по-ряд знаходилася земська колонгя.
У друггй записцг до Яворницького вгд 22 сгчня 1908 року Лучник писав: «Вельмишановний Дмитре 1вано-вичу! Дуже шкодую, що тгльки нещодавно до мене по-трапив Ваш лист гз проханням прилаштувати на службу вгдомого Вам Бабенка. Я його не бачив — до весни у нас будуть вгдкриватися вакансг! й тодг можна буде його влаштувати. Вважаю обов'язком засвгдчити Вам свою повну готовнгсть виконувати Вашг бажання. За-вжди готовий до послуг М. Лучник» [19].
Про якого Бабенка мова — неясно. Серед корес-пондентгв Яворницького було чотири людини з прг-звищем Бабенко, у тому числг один лгкар (але листу-вання з ним належить до кгнця 1920-х). Можливо, мова йшла про педагога Василя Олексгйовича Бабенка, який у 1904 роцг з дружиною зробив етнографгчну експеди-цгю по Катеринославськгй губернг!, але постгйно жив у Вовчанську, що пгд Харковом.
Програмка вистави «По рев'зп», проведеноУ в колони в лютому 1906 року, з М. Лучником у головшй рол'1
26 вересня 1911 року Михайло Лучник був затвер-джений членом Катеринославського лггературно-ар-тистичного укра!нського товариства «Просвгга». До колони при ньому продовжували пршжджати аматори укра!нського театру й показували, наприклад, спектакль «Дячиха» згадувано! катеринославсько! авторки Тетяни Сулими-Бичихiно!. Про це свщчить, зокрема, лист Лучника до редакци газети «Южная заря»: «6 сего декабря С.С. и Т.С. Бычихиными в колонии душевнобольных был устроен бесплатный спектакль для боль-
М. г., г. редакторъ! Покорнейше прошу поместить въ вашей уважаемой газетЬ следующее письмо:
6 сего декабря С. С. и Т. С. Бычихиныки въ ко-лонш душевно-болышхъ былъ устроенъ безадатный спектакль для болышхъ и за незначительную входную плату для слухашилъ. Поставлена била 4-актная комедоя Дачка." Спектакль проведенъ художественно и внесъ звательное оживлеше въ жизнь какъ больного, такъ и здороваго населен^ колонш, за что я считаю свошгь долгоиъ выразить мою глубокую признательность устроителям этого спектакля.
Директоръ колоши М. Лучник г.
Лист М. Лучника до редакци газети «Южная заря» з подякою Бичихним, як привезли до колони виставу «Дячиха». Грудень 1910 року
ных и за незначительную входную плату для служащих. Поставлена была 4-актная комедия «Дячиха». Спектакль проведен художественно и внес значительное оживление в жизнь как больного, так и здорового населения колонии, за что я считаю своим долгом выразить мою глубокую признательность устроителям этого спектакля. Директор колонии М. Лучник» [20].
До реч1, катеринославська газета «Южная заря» вмютила розлогий репортаж про цю подаю, в якому вщзначила заслуги М. Лучника: «У душевно-больных. 6-го декабря, в понедельник в земской колонии для душевно-больных, находящейся на Игрени, устроен был спектакль — днем для больных, а вечером для обычной публики. Играл известный кружок любителей во главе с Т.С. Сулимой-Бычихиной — автором украинской комедии «Дьячиха», которая и была разыграна.
По наблюдениям докторов-психиатров и теоретическим научным обоснованиям эстетические, художественные развлечения благотворно действуют на больную душу, на психически ненормальных. Душа человеческая заключает в себе много таинственного, а душа ненормального, больного человека, может быть, представляет еще большую загадку. И то, что не может проникать в нее путем сознания, логических рассуждений, быть может, находит доступ путем эстетических эмоций. И время препровождения душевных больных, кроме физического труда, включается (sic!) теперь и музыка, и живопись, и театр.
Не игнорирует этого и наша земская психиатрическая больница. При больнице имеется зала, где устраиваются чтения с картинами, хоры, а иногда даются и спектакли. Все это организовано заведующим больницей доктором Лучником при помощи остального медицинского и служебного персонала.
Интересны наблюдения над аудиторией душевнобольных. Конечно, эту аудиторию составляют категории более спокойных больных. Тут паралитики, маниаки, слабоумные и др. Для непривычного тяжелую картину представляют все эти люди, выведенные из равновесия, с помутившимся умом, с ослабевшей волей, больною психикой, в которой ясные моменты, случающиеся даже моменты ясновидения, сменяются полным потемнением сознания. Особенно же тяжелый вид представляют меланхолики, вечно погруженные в тоску, или застывшие в каком-нибудь испуге, находящиеся в состоянии столбняка. В колонии душевнобольных на Игрени есть, например, три женщины, сошедшие с ума в страшные дни погрома (йдеться про еврейський погром 1905 року в Катеринославь — Авт.). Одна из них жена уважаемого духовного лица, мать трех детей. Когда пуля пробила окно и пролетела в их комнате мимо нее и ее маленьких детей, она пригнулась, съежилась да так и осталась в состоянии этого невероятного испуга, в столбняке ужаса. И это на всю жизнь. Две других, русская и еврейка, в том же состоянии. Трагические свидетели черных дней, от которых мутится разум... В душу этих несчастных уже не может проникнуть ни один луч радости, ни одно светлое впечатление.
Но другим, и их много, доступны умственные эстетические развлечения, и для них устроенный 6-го (декабря) спектакль был большим праздником. Среди населения колонии есть много крестьян-малоро-сов, для которых поставленная комедия, написанная простым народным языком и отражающая в себе деревенскую жизнь, как нельзя более понятна. Удачен выбор пьесы еще и потому, что в «Дьячихе» много комического, много юмора, а что может быть умнее, как доставить радость, повеселить этих несчастных, больных людей. И в этом отношении цель была вполне достигнута. С огромным вниманием, следя за каждым словом, слушали душевно-больные разыгрываемую комедию, сопровождая взрывами хохота действительно комические места и аплодируя исполнителям. Впечатления сцены захватывали их, проникали в их душу и объединяли их. Несомненно, эти впечатления доставили им радость, а, может быть, и в общем благотворно подействовали на них. По окончании спектакля зрители благодарили устроителей за доставленное удовольствие и при этом некоторые из них выражали свое мнение.
— Сама жизнь, — говорил человек с высшим образованием, — паралитик. Он сам хорошо декламирует и в прошлом году выступал в качестве исполнителя, но теперь уж память слабеет, и он ничего не может выучить наизусть.
И другие также делали сближения пьесы с жизнью, вспоминали, рассказывали. Один из бывших среди зрителей, техник, работавший на Днепре, держит себя очень миролюбиво, ко всем приветлив, но он постоянно с небольшими промежутками громко произносит отдельные, бессвязные слова: «Париж!», «Электричество!», «Электротехник!», «Бостон!». Казалось бы, такой зритель совсем неудобен и может нарушать необходимую тишину и внимание зрительной залы. Но и он как-то овладел собою, внимание его приковалось сценой, и он во время всего спектакля выкрикнул лишь два-три раза «Электричество!», «Париж!».
Обращал еще на себя внимание один парень, ма-лорос, чрезвычайно энергичный, расторопный, которому доктор поручил созывать публику звонком. Он был очень доволен этим и, обходя коридоры, кричал: «А-ну, год1 гомошти! Збирайтесь у театр!» и звонил в колокольчик.
Вообще театр внес новую струю жизни в колонию душевно-больных и имел значение не только культурное, но и врачующее. Вечером спектакль был повторен для игренской публики. Зрительный зал был полон и исполнители с приподнятыми нервами играли в этот вечер с особым одушевлением.
Нам уже приходилось говорить о прекрасном исполнении «Дьячихи» упомянутым любительским кружком: автором пьесы Т. С. Сулимой-Бычихиной, г-жами Дубовик, Чиненной, Савельевой, Тополинной, г.г. Рудановым, Сергеевым, Дьяконовым, Невдалым и др. Новым исполнителем, игравшим и в последнем спектакле в Екатеринославе, является г. Руланов, очень понравившийся публике. Л.Г.» [21].
Щкаво, хто ж автор наведеного репортажу з колони душевнохворих, який сховався пiд iнiцiалами Л.Г.? Для нас щ лiтери досить прозорь Ми схильнi вважа-ти, що шщали Л.Г. розшифровуються як Л. Георпе-вич. Пiд цим псевдошмом виступала Лiдiя Георгивна Семенченко, за чоловтэм бфимович — дружина головного редактора катеринославсько! «Южной зари» Андрiя Яковича бфимовича. «Южная заря» мала великий формат i невеликий тираж у чотири тися-чi примiрникiв. Авторка пише: «Нам уже приходилось говорить о прекрасном исполнении «Дьячихи» упомянутым любительским кружком». Напередодш, 25 квггая 1910 року, в тш же газет було вмщено репортаж «В Каменском. «Из впечатлений», де розповь далося про показану в Кам'янському тим же гуртком катеринославських аматорiв з Сулимою-Бичихшою на чолi вистави «Дячиха». Тодi авторка репортажу виступила пiд псевдонiмом Л. Магнич. Ми схильш вважати, що обидва репортаж! належать однш жур-налiстцi — Лщ1 бфимович. Вона, до речi, могла бути землячкою М. Лучника i теж народитися на Полтав-щинi (11 матiр, Нiну Сергивну Семенченко, вщству-вали в Катеринославi, а везли ховати в село Федорiвка Полтавського повiту).
Звiти щодо Колонií для душевнохворих Катеринославського губернського земства
Колонiя для душевнохворих з 1899 року регулярно видавала щорiчний «Звiт по Колони душевнохворих Катеринославського губернського земства», який попм (1905, 1908) називався «Медичним та госпо-дарським звггом Колони для душевнохворих Катеринославського губернського земства при ст. 1грень
Катерининсько! залiзницi». Назва на обкладинщ — «Колонiя душевнохворих Катеринославського губернського земства». У 1913-му, наприклад, виданий звп" за 1912 рк:. Видання супроводжувалося iлюстрацiями. Виходили звгга й у 1913—1916 роках.
Медичний i господарський звiт Колони для душевнохворих Катеринославського губернського земства при ст. 1грень Катеринославсько! залiзницi за 1914 рiк вийшов 1916 року (мабуть, притзнився з виходом у зв'язку з початком Першо! свггово! вiйни) i мiстив 234 сторшки! У 1917 роцi був виданий «Грошовий звiт Колони душевнохворих Катеринославського губернського земства».
Упорядники звтв за 1908 рк: — директор колони Михайло Мусiйович Лучник; за 1909 р. — ординатор колони Григорш Миколайович Шмукловський; за 1912 i 1914 роки — вже новий директор колони 1ван 1вано-вич Захаров.
Експерт iз садiвництва
Михайло Мусiйович був експертом на Швденно-росiйськiй виставцi 1910 року в Катеринославь Поза конкурсом вш подав на виставцi илька сорпв фрук-тiв зi свого саду. Ось що писалося про це в офщшно-му звт з виставки: «Лучник М.М., беручи участь поза конкурсом (був експертом), представив з саду бтя ст(анци) 1грень Новомосковського повiту сортименти яблук (зимовий золотий пермен, ренет ландсберзький, Бюмарк, смугасте осiнне тощо), груш i волоськi горь хи. Деяы сорти яблук вирiзнялися добрим розвитком, чистотою i ошатнiстю. За словами експонента, вiн до-сяг цього протягом 2—3 роыв, доглядаючи за деревами, борючись з комахами i ретельно обробляючи землю в саду, який дош був дуже запущений» [22].
Катеринослав. Група експертв / експонент1в з сад1вництва на П'вденнорос 'йськШ сшьськогосподарськ'й, промисловй, кустарнй виставц 1910 року на чол/ з князем А.Б. Гагар/ним (товаришем голови ¡мператорського росйського товариства сад/вництва). Напевне, серед експерлв
I Михайло Лучник. Фото 1910 року
Учасник Лютнево1 революцií 1917 року
Про звшьнення М. Лучника з посади директора колони душевнохворих постановою губернсько! земсько! управи сповгстила 24 жовтня 1912 року катеринослав-ська газета «Русская правда».
Вш мав лише 44 роки. Михайло Лучник у 1913 роц1 жив у сел1 Гупал1вка Новомосковського повпу (за р1ч-кою Ор1ль — рщна Нехвороща). Ц1лком можливо, що працював там земським л1карем. Але пщтвердження цього поки що не маемо. В «Екатеринославском адрес-календаре» на 1916 рж зазначено, що земським дшь-ничним л1карем 4-1 д1льниц1 в Гупал1вц1 був колезький радник Костянтин 1ванович Тарасенко, покликаний в роки Першо! свпово! на вшськову службу. Заступив його лжар Михайло Захарович Шпак [23].
У пуйвнику по фондах 1нституту мистецтвознав-ства, фольклористики та етнологи 1м. М. Рильсько-го в Киев1 е такий загадковий запис «Етнограф1чш та фольклорн1 матер1али р1зних збирач1в: «Лучник» (1913—1928)» [24]. Чи йде тут мова про нашого Лучника, сказати важко.
Лютнева револющя 1917 року робить Михайла Лучника одним з и учасниюв у родному Новомосковському пов1т1. Надзвичайним Новомоськовським пов1товим земським з1бранням 15—16 травня 1917 року М.М. Лучник разом з Анатол1ем Федоровичем Куличенком були дообран1 до складу губернських земських гласних вщ Новомосковського повпу [25]. Це дозволяе вщнести його до помпних учасник1в Лютнево! революци на Ка-теринославщин1. 25 червня М.М. Лучник брав участь у вщкритй сеси надзвичайного Катеринославського гу-бернського земського з1брання нового демократизова-ного складу. Його обирали до складу фшансово! комки губернського земства. На засщанш 28 червня гласний М.М. Лучник «просить оголосити вартють утримання особистого складу (земсько!) управи» [26, с. 70]. На
Гупал1вка. УкраУнц у своУх нацональних костюмах. З фонд1в Дн'тропетровського ¡сторичного музею ¡м. Д.1. Яворницького (з книги В. Бабенка «Очерк этнографии народного быта Екатеринославского края»,
Харюв, 2013, с. 97)
Старшина Катеринославського англмського клубу
Михайло Мусшович обирався 1 старшиною Катеринославського англшського клубу (всього старшин клубу в 1913-му було семеро плюс трое почесних). 1913 року в друкарш К.А. Андрущенка — до реч1, теж просвпянина! — Лучник видав брошуру «Краткая историческая записка к 75-тилетнему юбилею Екатеринославского Клуба. 1838—1913 г. 13 декабря».
Обкладинка брошури М.М. Лучника «Краткая историческая записка к 75-тилетнему юбилею Екатеринославского клуба. 1838-1913 г. 13 декабря». 1з фон^в Днпропетровського сторичного музею ¡м. Д.1. Яворницького
його пропозицш до складу рев1зшно! ком1с1! обрано 22 гласних [26, с. 71]. Згодом його самого обрано до складу рев1зшно! комюи. 28 червня 1917 року М. Лучник виступив з вггальним словом у стшах земства, але, на жаль, його в1тальне слово в журналах засщань губерн-ського земського з1брання не опубл1ковано.
Влгтку 1918 року Михайло Лучник був головою правл1ння Новомосковського союзу кооператив1в [27]. Останне вщоме нам документальне свщчення про Ми-хайла Лучника датуеться осшню 1918 року. Невютка голови Державно! думи Роси Михайла Родзянка Елизавета Федор1вна Родзянко описала тривожш дн1 осен1 1918 року в Новомосковську. Тод1 режим гетьмана Павла Скоропадського доживав останш дш. Катастрофа громадянсько! вшни була неминуча. 8 листопада 1918 року (за старим стилем) вщзначали день народження !! чолов1ка, Михайла Михайловича Родзянка. Ось що згадувала дружина останнього: «Шсля об1ду прийшов прив1тати Мишка зав1дувач будинком для божевшь-них доктор Лучник, 1, звертаючись до мене, сказав: «Не знаю, що сталося з моею дружиною? Вона весь час страшенно хвилюеться, прямо як божевшьна». А я вщповша: «Ось я теж хвилююся, 1 Мишко теж називае мене божевшьною». А сама я подумала: власне кажучи, що з1 мною в1дбуваеться? Може, я дшсно божев1льна? Чому я про щось хвилююся 1 не можу позбутися незро-зум1ло! тривоги, яка переслщуе мене?» [18, с. 60—61]. З ще! цитати не зовс1м зрозумло, чи Лучника за старою пам'яттю називали зав1дуючим будинком для боже-в1льних (1грень), чи в1н 1918 року обшмав таку посаду в повгтовому Новомосковску...
Подальша доля Михайла Лучника нам невщома. 6, правда, дитяч1 спогади Н.6. Пурик про те, що вони з мамою на початку 1960-х провщували родич1в Лучни-к1в, як1 жили неподалж зал1знично! станци Ксен1вка в сучасному жилмасив1 1грень.
Сучаснiсть
Старовинне козацьке село Нехвороща (1783—1797 роки — Алексополь) нин1 входить до складу Новосан-жарського району Полтавсько! обласл. Орган мюцево-
Село Нехвороща. Амбулатор'я загальноУ практики — смейноУ медицини (у минулому — школа). Фото 2018 року
го самоврядування — Нехворощанська сшьська рада. Побувавши в сучаснш Нехворощ1, автори ц1е! стати познайомилися з м1сцевим краезнавцем Олександром Вжторовичем З1нченком, який под1лився сво!ми зна-х1дками, за що йому вдячш
У центр1 села, бшя але! хвойних дерев, нин1 красу-еться Нехворощанська загальноосв1тня школа 1—111 ступешв, у як1й фуикц1онуе музей. Д1е будинок дитячо! та юнацько! творчост1. Архангело-Михайл1вська церк-ва, у якш служив Михайло Лучник, тд час антирелтй-но! пропаганди роз1брана на буд1вельн1 матер1али для колгоспних потреб 1 спорудження с1льбуду. Зберегла-ся хата священика Гонтаровського, ниш це складське прим1щення м1сцево! агроф1рми, що знаходиться на територи токового господарства. У примщеннях, при-дбаних земством у спадкоемця помщищ Ганни Пе-тр1вни Карюк для лжарш, нин1 розм1стилися дитячий садок, крамнищ й 1нш1 приватн1 установи. У буд1вл1, придбан1й земством для школи, та в прибудованому за радянських час1в прим1щенн1 нин1 функц1онуе амбу-латор1я загально! практики — с1мейно! медицини; по-руч — будинок для стацюнарних хворих.
В1д Нехворощанського Успенського чолов1чого мо-настиря, заснованого у друий половин1 XVII столгття на л1вому берез1 Орел1 в урочищ1 Монастирище, нав1ть залишк1в немае. В1д Васильк1всько! (Маячк1всько!) фортец1 Укра!нсько! л1н1!, споруджено! поблизу Не-хворощ1 в 1731 роц1, зостались залишки земляних укр1-плень.
Поселення 1грень ниш входить до складу мюта Дш-пра як житловий масив. Катеринославська колонш для душевнохворих — це сучасний ДЗ «Дн1пропетровська кл1н1чна псих1атрична л1карня» ДОР. Л1карня розрахо-вана на 1540 лiжок. До й складу входить 40 в]дд1лень 1з сучасним обладнанням. Медики вивчають юторш свого л1кувального закладу. В штер'ер1 головного корпусу на стендах бачимо св1тлини з краезнавчо! тематики як ми-нулих час1в, так 1 сьогодення. До 110-р1ччя л1карн1 ви-йшла книга з 1сторИ виникнення й розвитку медичного закладу, готуеться до друку '!! друге видання (до 120-р1ч-чя). На територи л1карн1 поруч з1 старими бущвлями
Село Нехвороща. Сучасна Свято-МиколаУвська церква (у минулому тут була Спаська церква).
Фото 2018 року
1грень. Корпус лкарн1 для душевнохворих.
Фото 2018 року
1грень. Один з будинкв клш1чно1 псих'/атрично! л'карш. Фото 2018 року
1грень. Реконструйований будинок клубу.
Фото 2018 року
Село Гупал'тка. Колишнй будинок лаборатор'И на територ'Ил'карш. Фото 2017 року.
1грень. Церковна споруда на честь свято!' КсенП на територп лжарш. Фото 2018 року
височать нов1 споруди. Шикуються але! дерев — свщюв минулих час1в. А ще е реконструйована будгвля клубу, у якш, можливо, вщбувалися вистави за участю украш-ських корифеев. Збер1гся корпус з характерною архтек-турною будовою, бшя якого колись красувався в1тряк, що заф1ксовано на свилиш 1903 року. Реставровано церковний комплекс на честь свято! КсенП Римлянки. Бшя входу в лжарню встановлено пам'ятник душевно-хворим, лжарям 1 в1йськовополоненим, розстршяннм фашистами пад час окупацп Дн1пропетровська.
Англiйський клуб у центр1 м1ста, за радянських ча-сiв — Будинок офщергв, 16 рокiв тому проданий у при-ватн1 руки 1 сто!ть замкнений. М1ський сад, в якому 1910 року вщбулася престижна сшьськогосподарська, промислова 1 кустарна виставка (експертом був Ми-хайло Лучник), за радянських час1в був парком 1м. Чкалова, сьогодн1шня назва — на честь його засновника, козака-сад1вника Лазаря Глоби.
Село Гупал1вка ниш належить до Магдалин1вського району Дншропетровсько! област1. Як 1 колись, через село протжае р1чка Заплавка, а огинае його з твноч1 та заходу канал Дншро — Донбас. У сел1, яке до 1766 року входило до складу Самарсько!, а пот1м — до Оршьсько! паланки, нин1 д1ють об'екти сощально! сфери: школа, Будинок культури, дитячий садок. Колишня земська лжарня — це сучасна Гупал1вська амбулаторiя Змеиного типу. На територп лжарш збереглися стар1 корпуси: в одному з них перебувають одинок1 мешканщ похило-го в1ку, у другому функцюнувала лабораторiя. Головн1й адмiнiстративний корпус мютиться в нов1й буд1вл1.
Отже, Михайло Мусiйович Лучник зробив значний внесок у розвиток земсько! медицини на Катеринос-лавщинi, зокрема психiатричного профшю. Вiн був ак-тивним громадським дьячем iз широким свпоглядом, мав рiзноманiтнi зацжавлення. 1сторично справедли-вим i доцшьннм було б встановлення пам'ятно! дошки або надання вулицi назви на честь нашого земляка в мюцях, пов'язаних з його д1яльшстю.
Конфлiкт iнтересiв. Автори заявляють про вщсут-нiсть конфлжту iнтересiв при пiцготовцi дано! стат-л.
References
1. Chekhovych VA. Zemstva. In: Smolij VA, Verstjuk VF, Vidnjans'kyj SV, et al, editors. Encyklopedija istorii' Ukrai'ny. Tom 3 [Encyclopedia of History of Ukraine. Vol 3]. Kyiv: Naukova dumka; 2005. 345 p. (in Ukrainian).
2. ChabanM. Dijachi Sicheslavs'koi'Prosvity (1905-1923) [Activists of Sicheslav Prosvita (1905-1923)]. Dnipro:Ima-Pres; 2002. 298-299 pp. (in Ukrainian).
3. Pustovit TP. Archer Musij. In: SolovejSA, Bilous'ko OA, Varchenko JuM, Kyrydon AM, et al, editors. Poltavika. Poltavs'ka encyklopedija. Tom 12. Religija i cerkva [Poltavica. Poltava encyclopaedia. Vol 12. Religion and Church]. Poltava: Poltavs'kyj literator; 2009. 836p. (in Ukrainian).
4. Obituary of Archer Musii. Poltavskie eparkhial'nye vedomosti. Inofficial Part. 1989 Dec 01;(34):1233-1234. (in Russian).
5. Grycaj TL. Istorija Shkoly. Istorija Nehvoroshhans'koi' zagal'noosvitn'oi' shkoly I-III stupeniv [History of the school. History of the Nekhvoroshcha school of I-III levels]. Nekhvoroshcha; 2016. 106 p. (in Ukrainian).
6. Ekaterinoslav Provincial Zemstvo Council. Uchet zemel' Novo-moskovskogo uezda Ekaterinoslavskoi gubernii [Accounting for the lands of the Novomoskovsk district of Ekaterinoslav province]. Ekaterinoslav; 1908. 74p. (inRussian).
7. The landowners of the Russian Empire of 1870-1918. Available from: http://forum.vgd.ru/406/67489/10.htm.
8. Spravochnaia kniga Ekaterinoslavskoi eparkhii [Reference book of Ekaterinoslav Eparchy]. Ekaterinoslav; 1908. 745 p. (in Russian).
9. Ekaterinoslavskie eparkhial'nye vedomosti. 1912;(26):358. (in Russian).
10. Ekaterinoslavskie eparkhial'nye vedomosti. 1908;(26):481-482. (in Russian).
11. Spravochnaia kniga Ekaterinoslavskoi eparkhii [Reference book of Ekaterinoslav Eparchy]. Ekaterinoslav; 1908. 907 p. (in Russian).
12. Spisok studentov Imperatorskogo Khar'kovskogo universiteta na 1896-1897 akademicheskii god [List of students of the Imperial Kharkov University for 1896-1897 academic year]. Kharkiv: v Universitetskoi tipografii, 1896. 278p. (inRussian).
13. Zhurnaly chrezvychainogo Ekaterinoslavskogo gubernskogo zemskogo sobraniia 4-go iiunia 1901 goda s prilozheniiami [Journals of the Emergency Ekaterinoslav Provincial Zemstvo Council on June 4, 1901 with annexes]. Ekaterinoslav; 1901. 91-95 pp. (in Russian).
14. Prilozheniia kpostanovleniiam Ekaterinoslavskogo gubernskogo zemskogo sobraniia XXXVIII ocherednoi 1903 goda sessii s 7 po 21 dekabria vkliuchitel'no [Annexes to the Resolutions of the Ekaterinoslav Provincial Zemstvo Council of the XXXVIII Regular Session dated December 7-21, 1903. Ekaterinoslav; 1904. p 1132. (in Russian).
15. Prilozheniia kpostanovleniiam Ekaterinoslavskogo gubernskogo zemskogo sobraniia XXXIX ocherednoi 1904 goda sessii s 12 po 21 dek-abria vkliuchitel'no [Annexes to the Resolutions of the Ekaterinoslav Provincial Zemstvo Council of the XXXIX Regular Session dated December 12-21, 1904. Ekaterinoslav, 1905. p 1533. (in Russian).
16. Prilozheniia k postanovleniiam Ekaterinoslavskogo gubernskogo zemskogo sobraniia XLIII ocherednoi 1908 goda sessii s 8 po 23 yanvarya vkliuchitel'no [Annexes to the Resolutions of the Ekaterinoslav Provincial Zemstvo Council of the XLIII Regular Session dated January 8-23, 1908. Ekaterinoslav, 1909. 1519-1520pp. (inRussian).
17. Po Ekaterininskoi zheleznoi doroge. Vypusk 1 [on the Catherine Railway. Issue 1]. Ekaterinoslav: Pechatnia SP Iakovleva; 1903. 193 p. (in Russian).
18. Postanovleniia Ekaterinoslavskogo gubernskogo zemskogo sobraniia XXXVII ocherednoi 1902 goda sessii (s 1-go po 14-e dekabria vkliuchitel'no). Prilozheniia [Decrees of theXXXVII regular session dated December 1-14, 1902 of the Ekaterinoslav Provincial Zemstvo Council. Applications]. Ekaterinoslav; 1903. 603-604 pp. (in Russian).
19. Perelomy zhizni [Changes in life]. USA; 1991. 34p. (inRussian).
20. Dnipropetrovsk National Historical museum named after DI Yavornitsky. Archive 14841a. (in Russian).
21. Iuzhnaia zaria. Ekaterinoslav. 1910 Dec. (in Russian).
22. At the mentally ill people. Iuzhnaia zaria. 1910 Dec 12;(1365). (in Russian).
23. Otchet-al'bom Iuzhno-russkoi oblastnoi sel'skokhoziaistvennoi, promyshlennoi i kustarnoi vystavki v Ekaterinoslave s 1-go iiulia po 10-e oktiabria 1910 goda. Chast' II-ia opisatel'naia [Report-album of the South-Russian regional agricultural, industrial and artisan exhibition. Yekaterinoslav; 1910, July 1 - October 10. Part II. Description]. Ekaterinoslav; 1912. 42 p. (in Russian).
24. Ekaterinoslavskii adres-kalendar' na 1916 god [Ekaterinoslav address-calendar for 1916]. Ekaterinoslav: Gubernskaia tipografiia;
1916. 389p. (in Russian).
25. Dovzhenok GV, Lugans'ka KM, Novijchuk VI, Ruban OV, Sytnyk SV, Stefanovych SP, authors; Skrypnyk GA, Dovzhenok GV, editors. Putivnyk po osobovyh fondah Arhivnyh naukovyh fondiv rukopysiv ta fonozapysiv Instytutu mystectvoznavstva, fol'klorystyky ta etnologii' im. M Ryl's'kogo [Guide to the facility of archival scientific funds, manuscripts and phonographs of the Institute of Art History, Folklore and Ethnology named after M Rylsky]. Kyiv; 2005. 408 p. (in Ukrainian).
26. Ekaterinoslavskaia zemskaia gazeta.1917 Jun 2. (in Russian).
27. Zhurnaly zasedanii Ekaterinoslavskogo gubernskogo zemskogo sobraniia demokratizirovannogo sostava. Chrezvychainaia sessiia 25—29 iiunia 1917 goda [Journal of the meetings of the Ekaterinoslav Provincial Zemstvo Council democratized. Extraordinary session dated June 25-29,
1917. Ekaterinoslav; 1917. p 70. (in Russian).
28. Zhurnaly zasedanii Ekaterinoslavskogo gubernskogo zemskogo sobraniia demokratizirovannogo sostava. Chrezvychainaia sessiia 25—29 iiunia 1917 goda [Journal of the meetings of the Ekaterinoslav Provincial Zemstvo Council democratized. Extraordinary session dated June 25-29, 1917. Ekaterinoslav; 1917. p 71. (in Russian).
29. Pridneprovskii krai. 1918 Jun 12. (in Russian).
30. Perelomy zhizni [Changes in life]. USA; 1991. 60-61 pp. (in Russian).
OTpuMaHO 20.04.2018 ■
Чабан Н.П.1, Шевцова З.И.2, Гапонов В.В.3
1 Редакция областной газеты «Зоря», г. Днепр, Украина
2 ГУ «Институт гастроэнтерологии НАМН Украины», г. Днепр, Украина
3 ГУ «Днепропетровская медицинская академия МЗ Украины», г. Днепр, Украина
Из Нехворощи — в миры Посвящается 150-летию со дня рождения М.М. Лучника
Резюме. Исследован жизненный путь, профессиональная и общественная деятельность земского врача Михаила Моисеевича Лучника (1868—?). Свыше десяти лет он возглавлял Екатеринославскую колонию для душевнобольных, был общественным деятелем, членом «Просвиты», делегатом археологического съезда, садоводом, аматором театра, коо-
ператором и экспертом на престижной сельскохозяиствен-ной, промышленной и кустарной выставке в Екатеринославе 1910 года.
Ключевые слова: М.М. Лучник; земский врач; просвитя-нин; Екатеринослав; Нехвороща; Гупаловка; Игрень; земская колония для душевнобольных
M.P. Chaban1, Z.I. Shevtsova2, V.V. Gaponov3
1 Editorial Office of the Regional Newspaper "Zorya", Dnipro, Ukraine
2 SI "Institute of Gastroenterology of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine", Dnipro, Ukraine
3 SI "Dnipropetrovsk Medical Academy of the Ministry of Health of Ukraine", Dnipro, Ukraine
From Nekhvoroshcha — into worlds Dedicated to the 150th anniversary of the birth of M.M. Luchnyk
Abstract. The way of life, professional and public activity of a famous zemstvo doctor Mykhailo Musiiovych Luchnyk (1868 — ?) have been studied. He headed Katerynoslav colony for mentally ill people for over ten years; he was a public figure, enlightener, delegate of the archeological congress, gardener, theatre enthusiast,
cooperator and expert at prestigious agricultural, industrial and handicraft exhibition in Katerynoslav in 1910. Keywords: M.M. Luchnyk; zemstvo doctor; enlightener; Katerynoslav; Nekhvoroshcha; Hupalivka; Ihren; zemstvo colony for mentally ill people
