CC BY
67
УДК 304.5:130.2
Вкторя ШАМРАЙ
1НСТИТУЦ1ЙНА КРИЗА ОСВ1ТИ: СОЦ1ОКУЛЬТУРН1 ВИКЛИКИ СУЧАСНОСТ1
В статтi висуваеться теза про те, що сучас-на освта перебувае у стан тституцшно! кри-зи. Змкт цк! кризи визначаеться як деструкщя усталеного культурного покликання освiти i за-перечення його з боку метаморфоз сучасно! сощ-альностi. 1х загальним знаменником е втрата дiевостi сощальним проектом модерну з властивими йому утверсальними зазiханнями та iмперативами. Глобальний свт е свтом неспростовних вiдмiнностей. Вт за визначенням не припускае можливостi утверсального сощального проекту. Розглядаються головы особливостi сучасно! глобал1зовано! соцiальностi, як от мережтсть, сингуляртсть, тформацюнальтсть. Сустльство завжди кнувало як певна сощальна структура. Натомкть, мережа дезавуюе структуру. Там, де було розма!ття складаючих цые елементiв, постае потенцшно необмежена сукуп-тсть рiвнозначних мкць — точок входу/виходу з мережi. Щ точки потенщйно необмежет, оскыьки не задам властивостями само!мережi, а утворюються безпосередньо актом участi в тй. Сама ж участь-неучасть у мережi е актом сингулярностi, а не функцкю само!мережi. Вiдтак щодо мережi та сукупнос-тi !! позищй кожна сингуляртсть е метапозицкю. Вона фжсуе такий стан людського кнування, коли активтсть та загалом життедiяльнiсть людини переходить у режим входу-виходу в р1зш системи контактiв, що передбачае де-субстантивацт особи. Едина правдива мережа для сингулярностi — це су-куптсть !! власних залученостей до мереж. Спродукована нею сукуптсть — сума залученостей — е власна мережа цк! ось сингулярностi. Це — !! правдива iдентичнiсть. Ретроспективно сингуляртсть е третiм (тсля самостi та iдентичностi) форматом кнуваннямодерно!людини. Безпосередньо вона е продуктом розпаду (атгыяци) мас. Водночас тут маемо перехiд вiд сустльства мобЫзащй до сустльства мобiльностi. Щi глибот змни в характерi сучасно! соцiальностi пiдривають смисловi основи iнституту освти та освтнх практик. Виникае необхiднiсть нового сощального проекту, який мiг би утворити смисловий горизонт для iнституцiйно! переiнсталяцn сучасно! освти.
К^^^о^^ слова: криза освти, сощальний проект, мережтсть, сингуляртсть, тформацюнальтсть.
Освгга споконвж вщнрае роль головного сощального шституту, який забезпечуе самовщтворення сустльства та його культурних засад. Що-
правда, розма!т1сть та навiть контрадиктивнiсть 1сторично 1снувавших освiтнiх формат1в наст1льки велика, що складно взагалi п1двести !х шд смисл одного поняття. Широке 1сторичне (а разом з тим 1 теоретичне) узагальнення феномену осв1ти в ус1й строкатост1 його форм та вияв1в можливе лише на основ1 виокремлення сп1льного культурного покли-кання цих форм, а не !х конкретно! зм1стовно! под1бност1.
I саме з огляду на цей критерш стае зрозум1лою безпрецедентн1сть кризи, в яку на сьогодт втрапляють освггт практики та 1нститут осв1-ти загалом. Ця криза в1дчуваеться в ус1х основних вим1рах та складо-вих осв1тньо! д1яльност1. Однак гострота кризи обумовлена не 11 всео-хопн1стю, а тим, що освгга все в1дчутн1ше не в1дпов1дае своему фундаментальному покликанню. I! здатшсть забезпечувати самов1дтворення сусп1льства та тягл1сть культурно! традицп зменшуеться, як шагренева шк1ра, випаровуеться буквально на очах. Причини та протиди цьому явищу зазвичай шукають в середин1 само! освгги, звертаючись принагщ-но лише до окремих соц1альних, економ1чних чи культурних чинник1в сучасност1. М1ж тим глибока зм1на сучасно! соц1альност1 та потенщал трансформацш культурно! реальност1 спонукають до б1льш радикально! постановки питання: чи не п1дважуеться нин1шн1ми соцюкультурними метаморфозами шститут осв1ти як такий, в самому своему засновку -базовому сощально-культурному покликанн1?
Дане питання можна поставити 1 в шшш форм1: чи не виникае на наших очах св1т, в якому осв1т1 в !! усталеному споконв1чному покликанн1 просто не залишиться м1сця?
Сама под1бна постановка питання може здатися безглуздою. Адже очевидно: доки 1снуватиме сусп1льство, доти залишатиметься потреба 1 практика його самов1дтворення. Вщтак осв1та на поз1р н1коли не по-збавиться свого культурного топосу. Дане твердження видаеться не-спростовним доти, доки не зважити на факт глибоко! деструкцп самого феномену суспшьства. I на цей факт все чутлив1ше зважае досл1дницька думка: «Причини пошукв сучасних зах1дних соцальних ф1лософ1в 1 со-ц1олог1в у сфер1 осв1ти полягають у прагненш запропонувати стратег1ю 1 комплекс д1евих заход1в по подоланню кризи соц1уму 1 особистост1» (1лляшук, 2013: 187). Вщносно сучасних форм суспшьно! реальност1 все част1ше доводиться казати не так про сустльство, як про сощальтсть. Остання ж у своему сустльство-перетворювальному ефект1 позначаеть-ся трьома основоположники концептами: мережн1сть, сингулярн1сть, 1нформац1ональн1сть.
Дал1 розглянемо основн1 якост1 змшено!, глобально! сощальност1, як1 створюють не просто принципово 1ншу осв1тню ситуац1ю, а пробле-матизують осв1ту як таку, в !! власному призначенн1.
Cyспiльний лад без кторичного горизонту
У спpавi pозyмiння пpиpоди сyчасноï соц1альност1 (сам цей в^аз можливий лише з ypаxyванням його зм1стовних меж, що yтвоpенi pозма-ïттям 1снуючих y глобальному св1т1 соц1альних поpядкiв) важливо уник-нути ïï pедyкдiï до сyпеpечки пpо теpмiни. Неустален1сть понят1йного визначення сучасного сyсп1льства e сигналом не т1льки пpо в1дсутн1сть теоpетичноï eдностi його pозyм1ння. Цим засв1дчyeться також xаpактеp-на особлив1сть сyчасноï сyсmльноï пpактики, що полягаe у в1дсутност1 eдиного масштабного соц1ального пpоектy, якому б п1дпоpядковyвалися ц1леспpямованi тpансфоpмацiï суспшьства. Як би не визначати сощаль-ний поpядок сучасного життя, в1н e поpядком, що складаeться ц1лком спонтанно, силою наявних економ1чних, соц1ально-пол1тичних, куль-тypниx умов та пpоцесiв. В1н пеpедyс1м e величиною не концептуальною, а емmpичною.
Цим сошальшсть сьогодення каpдинально в1дpiзняeться в1д класич-ноï модеpноï доби, спос1б 1снування в як1й був п1дпоpядкований всео-хопному соц1альному пpоектy, що поставав у вигляд1 лiбеpальноï (^и-pодно-пpавова паpадигма соц1альност1) чи тоталiтаpноï утотй. ^аг-нення «нового чудового свпу» не в1дчyваeться у людств1 XXI стол1ття. Будь-як1 соц1альн1 yстpемл1ння мають локальний, зм1стовно обмежений xаpактеp, не заз1хаючи на yн1веpсальнi ц1л1 та pадикальнi пеpетвоpення. Напозip чи не eдиним винятком e кламський екстpемiстський пpоект «всесвггнього хал1фату». Однак на повipкy в1н e тчим 1ншим, н1ж 1нвеp-сieю iстоpичноï пам'ят1 пpо Apабський хал1фат початку мyсyльманськоï доби. Зв1сно, це не т1льки «спогад», а й pел1г1йно об^у^ована ^о^а-ма. Поза тим, под1бна пpогpама - як 1дея - ц1лком тpадиц1йна для к-ламу, iснye в тш чи т1й фоpмi пpотягом столггь i пpикметою нашого часу e не якийсь ïï 1нновацшний зм1ст, а лише pеанiмацiя у вигляд1 жоpсткоï теpоpистичноï пpактики, спpямованоï пеpедyс1м пpоти Заходу.
Поди, що збypюють сьогодш св1т, мають xаpактеp х1ба що ексцес1в пеpеважно pеваншистського xаpактеpy (як от с^оба 1мпеpського pеван-шу з боку пyт1н1вськоï Росп чи, зpештою, й той самий «всесвггнш хал1-фат» у вигляд1 так званоï Iсламськоï деpжави). 1ншого Гатунку e шиpокi пpотестнi pyxи, спpямованi пpоти автоpитаpниx pежим1в та тотал1зацп суспшьного життя (новин «демо^ат^н pеволюцiï»). Однак i вони e лише в1дстоюванням стаpиx 1деал1в у нових умовах ïx утиску, а не суттево новим сошальним пpоектом. В1дтак можна сказати, що людство живе пеpеважно в 1неpц1ï pан1ше посталих сошальних фоpм. Певною мipою воно yсвiдомлюe глобальн пpоблеми, однак pозв'язye (чи намагаeться ïx pозв'язати) шляхом ствоpення pежим1в м1жнаpодного сп1вpобiтни-
цтва та права, а не висуненням нових утверсальних проектiв перетво-рення сустльства.
Частково це зб1гаеться зi змшою головних актор1в соцiальностi, сус-тльних дieвцiв. Вже не одне десятилптя обговорюеться проблема кризи i навпъ вiдмирання нацiональноi держави й загалом нащонального формату самооргатзацп сустльного життя. На Заходi цей дискурс отримав потужний 1мпульс в1д створення та розвитку структур бвросоюзу, який все вщчуттше прагне ствердити себе як держава держав, своер1дна всеевропейська наддержава. Вт1м, потугу даноi тенденцп, безсумн1вно наявноi, немае п1дстав переб1льшувати. Попри численнi сучаснi трансформаций нацiональноi держави, все б1льш в1дчутний вих1д економiчноi д1яльност1 за меж нацюнальних кордон1в, вторично небачене зрос-тання моб1льност1 населення економ1чно розвинених краш, все ж таки нащональний формат життя залишаеться 1 на сьогодт визначальним. Свою нескасоватсть 1 д1ев1сть збер1гае принцип нацюнального сувере-штету, визначальш св1тов1 угоди (1 то в ус1х царинах життя) укладаються м1ж нацюнальними урядами, вир1шальну роль у свпових ф1нансах вщь грають нацюнальт валюти (единий виняток у вигляд1 евро залишаеться довол1 суперечливим у своiй перспектив^ тощо.
Нову яюсть сучасного сусп1льства доречно шукати не у новому, виро-бленому нашим часом соцальному проект1, а в особливому, властивому саме сьогоденню формат1 сотальност1. Саме в цьому контекст1 стають найб1льш вживаними характеристики глобального, 1нформац1йного, мережного, «пост-» (модерного). Низку якостей, яю використовують-ся для виразу специф1ки сучасних сусп1льств, можна продовжувати до-вол1 довго. В залежност1 в1д оптики досл1дника виникають концепти «сусп1льства знань», «сусп1льства ризику», «свгтосистеми» тощо. Кожне з под1бних визначень мае свш резон, однак вс1м iм властива загальна теоретична хиба. Спос1б визначення 1 розум1ння, який Грунтуеться на виокремлент якоiсь осiбноi, специфiчноi ознаки завжди залишиться непевним 1 уразливим через свою надшрну абстракттсть. Властивост1 завжди е пох1дними в1д сутност! Хоч би яким яскравим та виразним не був симптом, який дае можливкть чгтко розпзнати явище, в1н не в змоз1 пояснити власне походження та природу.
В1дтак якщо йдеться про осмислення певного сусп1льства чи соцаль-ного ладу, неусувними залишаються к1лька 1нвар1антних величин, що характеризують сусп1льство як особливий кторичний тип. Серед таких теоретичних швар1ант1в ч1льне м1сце пос1дають спос1б зв'язк1в та в1дно-син, характерний для сусп1льства, а також формат людини у ньому. В сусп1льств1 ХХ1 столпгя способом стосунк1в та 1нтеракц1й стае мережа, як1й в1дпов1дае кнування людини у форм1 сингулярности
В1дпов1дно й ус1 складов1 сусп1льства (освгга, безумовно, в ïx числ1) починають кнувати в цьому новому фоpматi. Точн1ше, цей новий со-шальний фоpмат 1нтеpакд1й стаe викликом для вс1х шституцш. I, як у випадку освгги, не пpосто вимагаe ïï тpансфоpмацiй, а й ставить п1д знак запитання подальше кнування ïï в усталеному кyльтypномy сенс1. В1дтак освгга не ст1льки тpансфоpмyeться, в1дпов1даючи на виклик часу, ск1ль-ки пеpеpоджyeться, набуваючи ц1лковито 1накших pис. Спpямyвання i xаpактеp цих зpyшень опpиявнюeться, виходячи з макpосоцiальниx зм1н, позначених поняттями меpежностi, сингyляpностi та iнфоpмацiо-нальност1. В1дстежимо конкpетикy даних тpансфоpмацiй.
Мережа проти структури
Узвичаeно суспшьство мислиться як певна стpyктypа. Стpyктypова-шсть пеpедбачаe в1дм1ншсть yгвоpюючиx ц1ле елемент1в та в1дпов1дне pозpiзнення системи пов'язуючих ïx стосунк1в. Натомкть, меpежа де-завyюe стpyктypy. Там, де було pозмаïття складаючих ц1ле елемент1в, постаe потенц1йно необмежена сукупнкть piвнозначниx мкць - точок входу/виходу з меpежi. Щ точки потенц1йно необмежеш, оск1льки не задан властивостями самоï меpежi, а yтвоpюються безпосеpедньо актом участ1 в н1й. Сама ж участь-неучасть у меpежi e актом сингyляpностi, а не фyнкцieю самоï меpежi. В1дтак щодо меpежi та сукупност1 ïï позиц1й кожна сингyляpнiсть e метапозицieю.
Меpежа наспpавдi не маe буття на кшталт певного сущого, pечi. Ыак-ше кажучи, це таке паpадоксальне кнування, яке ц1лковито тотожне власн1й функцюнальност1. Вся ïï дшснкть - у певному способ1 бути. Обpазно кажучи, паpадокс полягаe в кнуванн способу буття без самого буття. Все буття (дшснкть) меpежi полягаe в тому смисловому зв'язку, який вона не т1льки «задаe», а якому безпосеpедньо тотожна. Вона весь час стаe, pеактивyeться - i н1коли не e. Вона пеpебyваe - i в цьому сен-ri e, iснye, як сукупнкть складаючих ïï активних точок та ïx 1нтеpакдiй. Водночас меpежа не маe м1сця в жодн1й точц1, вона суцшьна д1йсн1сть 1нтеpакдiй i залученостей. Нав1ть поняття cmocymie чи зв'язтв тут ста-ють надто важкими, пеpеобтяженими субстанц1йн1стю, а тому - недо-pечними. Вони пpидатнi для xаpактеpистики системи - для всього, що маe бодай якусь стpyктypy, хоча б у вигляд1 pизоми. Меpежа, не маючи буття, не маe й стpyктypи. Модусом кнування ïï e, обpазно кажучи, ме-pеxт1ння. Ним вона весь час постаe i н1коли не e, одночасно зникаe i з'являeться.
Виникнення i зpостання меpежi можна поpiвняти з еп1демieю. Роз-почавшись в о^емш точц1, чеpез контакти з нею 1нших ос1б вона поши-
рюеться на все ширше коло учасник1в. Вих1дна точка задае (породжуе) певний смисловий код - своер1дний мем - який 1н1ц1юе вiдповiдну активн1сть 1нших дiевцiв, через них репродукуе себе. В той же час ана-лопя динамiки створення мереж1 з епiдемiею е лише частковою. Адже виникнення i функцiонування мережi аж нiяк не обмежуеться простим розповсюдженням вих1дного мему. Виникаючи, мережа сама виступае iнстанцiею, що породжуе нов1 смисли та ïx рiзноманiтнi конфиурацп.
В структур1 вс1 елементи та учасники (посутньо тотожн1 елементам) виступають у ч1тких значеннях, наданих ш смисловими зв'язками, що утворюють структуру. В меpежi принципово в1дсутня визначенкть особи. Вона не е, а лише симулюеться. вс1 учасники мереж! - лише маски, «шки», псевдон1ми. В1дтак т1 стосунки влади, як1 явно чи 1мпл1цитно присутш у структур1 i п1дпорядковують соб1 будь-яку присутнкть, зни-кають у мереж1. Влада тут е такою ж симулящею, як i персона учасника. Примус, в1дпов1дальнкть, осуднкть, обов'язок - характеристики, не-в1дд1льн1 в1д структури - втрачають значення у мереж! бдине, що вона розр1зняе - це режими aKmueHocmi (1нтенсивнкть участ1) та реакщ iH-ших. Спос1б кнування у мереж! неусувно 1нтерактивний. Чим актившш взаемодп в середин мереж! (а отже, обопшьш реакцп), тим потужн1ша сама мережа.
Структура завжди - смисловий порядок, в н1й ц1ле (хоч i р1зноман1т-но конституйоване) мае примат над ус1ма елементами та учасниками. Натомкть, мережа принципово не е «порядком», вона е лише плетивом активностей, реакц1й, викликв (загалом кажучи, штеракцш). Причому хоча вони певним чином 1нсшроваш, але школи не задаш, не приписана Спонтаншсть 1ндив1дуальноï активносп становить нерв кнування мереж! Поеднання такоï спонтанноï активност1 з режимом пост1йних залучень шляхом квазьрепрезентацш е характерним для сингулярность
Сингуляртсть та особислсть
Вживаючи поняття «сингулярнкть», ми не суто механчно намагае-мось уникнути знайомих понять «шдивщуальнкть» та - тим б1льше -особисткть. Ц1лком зрозум1ло, що особисткть - з характерною для œï автономкю 1ндив1да, яка робить його самоврядним - ц1лковито чужа сингулярности Натомкть, 1ндив1дуальнкть начебто близька за змктом. Але й в1д неï сингуляртсть ктотно в1др1зняеться.
1ндив1дуальнкть передус1м належить соб1 - вона вир1знена собою. В1дм1ншсть в1д 1нших, змктовна окрем1шнкть становить ïï характерну ознаку. Натомкть, синГулярнкть перебувае у р1зноман1тних i завжди кнуючих залученостях. Вона завжди в тенетах 1нформац1йного i кому-
н1кативного павутиння. Мережа - м1сце !! постшного перебування та 1снування: середовище, яке !! породжуе 1 яким вона живиться. Одне без 1ншого не 1снуе: синГулярност1 без мереж1, мережа без синГулярностей. Сингулярност1 як способу буття в1дпов1дае мережа як спос1б орган1зац1! соц1ального простору. В оптищ мереж1 синГулярн1сть - це точка входу в мережу. В оптищ синГулярност1 мережа - це простар залученост1.
Сингулярн1сть, це третш (п1сля самост1 та щентичност1) формат люд-ського 1снування та самообгрунтування людини, який постае в контекста еволюцп сучасно! (модерно!) цивтзацп (докладтше про це: Проле-ев, 2011). Поняття сингулярност1 походить вщ латинського <«1^и1ап8», що означае «одиничний, ун1кальний, особливий». У спец1ально-науко-вому контекст1 це поняття чи не вперше використав у середин ХХ сто-л1ття математик Дж. фон Нойман для позначення точки, за якою екс-траполяц1я починае давати безглузд1 результати, тобто непередбачувана. Цей момент непередбачуваност1 п1сля певно! як1сно! зм1ни процесу або системи е чи не головним у застосовуваннях поняття сингулярност1 в р1зних науках. В астроф1зиц1 поняття сингулярност1 використовуеться у теорп чорно! д1ри та деяких теор1ях походження всесвпу, позначаючи ф1зично парадоксальну (зрештою, неможливу за ф1зичними законами) точку з неск1нченно великою масою 1 температурою 1 нульовим об'емом (образно кажучи таке соб1 «все, яке е нще»).
В гуматтарно-антрополопчному сенс1 сингулярн1сть покликана заф1ксувати такий стан людського 1снування, коли активн1сть та зага-лом життед1яльн1сть людини переходить у режим входу-виходу в р1зн1 системи контакт1в, що передбачае де-субстантивац1ю особи. Це характерна ситуашя 1снування у мережному сусп1льств1, коли основною со-шальною як1стю особи стае користування мережею, у вигляд1 яко! по-чинають 1снувати сусп1льн1 стосунки взагал1. У свт мереж особистостей начебто немае, вочевидненою реальн1стю е лише р1зноман1тш мереж1. Однак сам1 мереж1 постають, розвиваються чи, навпаки, згортаються лише шляхом 1ндив1дуальних залучень !х учасник1в. Ц1 залучення е ц1л-ком самочинними 1 принципово непередбачуваними; особа суто 1нди-вщуально активуе себе як учасника мереж1 1 так само неконтрольовано ззовш припиняе свою участь у н1й. бдина д1йсн1сть - мережа - фактич-но тримаеться тим, чого начебто не 1снуе: порожньою точкою входу, яку може перетворити на конкретну ланку мереж1 лише сам 1ндив1д. Це 1 е людське буття в режим1 сингулярност1.
Сингулярн1сть вочевидь сутн1сно вщмшна в1д класично! самост1, вона не мае начебто автономп в тих вагомих формах, як1 в1др1зняли са-м1сть. Не менш глибоко вона вщмшна й вщ 1дентичност1, адже в мереж1 в1дсутня та зм1стовна сп1льнотн1сть (всезагальний суб'ект), приналеж-
н!сть до яко1 е визначальною для щентичность Сингулярнiсть ниому не належить, OKpiM спонтанностi власних залучень. В той же час, глибоко вiдрiзняючись вщ самостi та iдентичностi, сингyлярнiсть парадоксаль-ним чином у зовсiм шшому форматi вiдтворюе принцип самовизначен-ня, властивий самост1, та принцип колективно1 всезагальност1, харак-терний для щентичност1.
Довол1 трив1альним е згадування логки вiдкидання вiдкидання, од-нак тут саме той випадок, де вона цшком доречна. Сингуляршсть не лише щось цшковито iнше вiдносно самост1 та iдентичностi, вона водно-час вщтворюе в соб1 !х властивост1 вже в сутн1сно новому вигляд1. Одно-часно це задае принципово шший формат свобод1 та творчосп, однак - i це, мабуть, принциповий висновок з усЫ нашоi розвiдки - не усувае ix з числа конститутивних чинникiв людського буття. Свобода тепер стае свободою залучень/вилучень (так тепер формулюеться фундаментальна для поняття свободи ситyацiя вибору), центр ваги творчост1 переноситься на створення привабливих точок доступу та загалом нових мереж.
Якщо патерн самост1 (конститутивним для яко1 е процес самовизна-чення, автономiя) та патерн iдентичностi (що конституюеться через при-належн1сть) в теоретичному плат можна вважати Грунтовно промисле-ними i концептуально з'ясованими, то нова ситуащя синГулярност1 (та конститутивний щодо не1 процес залученост1) потребуе продумування, щоб розкрити ii в ii власному сенс1. Поки що ii можна окреслити лише вельми загально й попередньо, у вигляд1 опозицш попереднiм засадо-вим концептам. Тод1 отримаемо приблизно таку картину: залучетсть як опозицiя приналежност1 та автономп, констеляцii та ситуативно-под1ев1 едност1 на противагу yнiверсальним проектам, мобшьнкть проти мо6!-лiзацiй i неГативш за своiм характером презyмпцii на м!сц! колишнix по-зитивних, тобто утримання/невтручання на м1сц1 визнань та пов'язаних з ними домагань. Сингулярнкть е способом буття людини, який вщпо-вщае цим умовам.
Сингулярнкть ц1лковито в1льна вiд примусу присутност1 в тiй чи тiй мереж! Вона не належить (модус щентичност1), а залучаеться. М1сце своеi присутност1 вона визначае сама. Це ii незалежний, свав1льний, суто iндивiдyальний виб1р i рiшення. Тут ми начебто зустр1чаемося з вiд-родженням шдивщуальност1. Однак сингулярн1сть - цей наслщок роз-паду людськоi маси - мало чим нагадуе стару знайому шдивщуальн1сть. Адже, маючи повну свободу щодо участ1 в тiй чи тш мереж1, вона з необ-хiднiстю i повсякчас перебувае урежимi залученостi до мереж як таких.
Не участь в конкретнш мереж!, а нжоли не зникаюча, конститутивна для сингулярност! готовтсть долучитися до мереж! е визначальною. Тому навпъ коли сингулярнкть опиняеться «сама», навпъ «наодинц! з
собою», мережов1сть залишаеться !! характерною властив1стю 1 супрово-джуе !! 1снування.
Наскшьки глибоко сингулярн1сть вщмшна вщ класично! особистос-т1, виявляе криза вираз1в «сама», «наодинщ з собою» в !х застосуванш до сингулярность Сам1сть - природна характеристика особистост1. Нато-м1сть, «сама з собою» опинитися, загалом самовiднестися сингулярнють не здатна 1накше, як через посередництво мереж1. Лише в мереж1, в по-стшних залученнях вона знаходить 1 п1знае себе. З цього вочевиднюеть-ся, що мережа насправд1 не щось «зовншне» сингулярност1. Щось таке, в чому, як незалежно вщ не! 1снуючому, сингулярн1сть «бере участь» - як м1сце, в яке вона входить та в якому перебувае. бдина правдива мережа для сингулярност1 - це сукупмсть П власних залученостей до мереж. Ця спродукована нею сукупн1сть - сума залученостей - е власна мережа ц1е! ось сингулярность Це - !! правдива щентичн1сть, це - вона сама. Вщтак сингулярн1сть дорiвнюe свош власнш мережi. Вона сама е мережею. Поза залученостями (себто контактами з 1ншими сингулярностями) !! немае.
Однак не будемо забувати, що поняттям сингулярност1 ми позначи-ли спос1б 1снування живих людських шдивщв. Вщтак виникае питання: якого вигляду набувае спшьнота шдивщв, котр1 1снують як сингулярности котр1 е сингулярностями? Щоб вщповкти на це питання, слщ розглянути дшсн1сть мас, яка передуе сингулярностям.
Тиха антляшя мас: феномен рою
Колись Ортега-1-Гасет позначив завершення епохи людсько! автоно-мп под1ею «повстання мас», яку в1н визначав так: «В сусп1льств1 маси взяли повну владу. А що маси, з свое! природи, не повинш та й не здатш керувати власним буттям, а ще менше правити сусп1льством, то це значить, що бвропа переживае тепер найтяжчу кризу, яка лише може охо-пити народи, держави чи культури» (Ортега-1-Гасет, 1994: с.16). К1нець епохи мас в1дбуваеться не у вигляд1 революц1! чи повстання. Мережа, з !! запитом моб1льност1, стала руйн1вником маси, але руйн1вником тихим 1 неприм1тним. Як це 1 личить тому, що не мае субстантивованого буття.
Пщ д1ею мереж1 маси швидко розпадаються на сингулярност1. Як1, стаючи все б1льш численними, створюють природну для них форму об'еднань у вигляд1 рогв.
В понятл «рою» ми отримуемо в1дпов1дь на питання, чи утворюе мережа спшьноту. I якщо утворюе, то в чому полягае вщмшн1сть ц1е! спшьноти як в1д !! найближчого соц1ального попередника - деперсона-л1зовано! маси, так 1 в1д 1ншого типу спшьноти, в основ1 якого лежить системна орган1зац1я.
Особлив1стю мас е те, що в них зникае зм1стовна в1дм1нн1сть о^емо-го i загального. Маса - це одночасно i спшьнота, i 1ндив1д; в н1й спшь-нота та шдивщ пеpебyвають y безпосереднш тотожностi, е одним i тим самим. Те, що зветься «суспшьством мас» пpиxодить на зм1ну класичн1й диспозицп сусп1льство-особист1сть, яка становить основу модеpноï со-ц1альност1. Де починають юнувати маси, «сусп1льство» у власному сенс1 слова - як щось вщмшне в1д особистостей - зникаe. Його м1сце пос1дае рух мас. Сам цей pyü, зв1сно, мае бути чимось 1ншим, н1ж пpостий хаос або чиста спонтаншсть. Рух мае бути змктовним, в1н повинен забезпе-чити сощальний ефект мас. В1дтак pyx сам в соб1 е певна цiлеспpямова-н1сть, певна пpодyктивнiсть i, зpештою, певний порядок. В той же час цей поpядок не е чимось 1ншим в1д мас; в1н 1снуе як pyü самих мас i спо-с1б ïx 1снування, тобто нев1дд1льний в1д маси та 1манентний ïй. Такого Гатунку pyx е технологieю - 1мпеpсональною впоpядкованiстю ^оду^ тивного ^о^су. Лише здаеться, що масами pозпоpяджаються «ел1ти». Спpавжнi господаpi та pозпоpядники сусп1льства мас - це технологи. Ц1лком пpавий був ^n^^p, коли ствеpджyвав, що маси (=пеpетво-pення людини на матеpiал, под1бний до пpиpодного (Хайдеггеp, 1993: с. 229) - це спос1б 1снування людини, який в1дпов1дае стану панування техтки. Ел1ти сам1 - заpyчники технологш.
В соц1альному сенс1 технологи е способами мобшзаци мас. Сусшль-ство мас юнуе в pежимi постшних моб1л1зац1й, пеpеpозпод1лy, с^ямову-вань маси знеособлених 1ндив1д1в. Коли технолог1я беpе соб1 необх1дну ш к1льк1сть маси, pозподiляе та викоpистовyе ïï в1дпов1дно до своïx по-тpеб, pедyкyючи людських 1стот до знеособленого джеpела живоï енеpгiï теxнологiчноï пpодyктивностi - це i е мобтзащею.
Поява сингyляpностей знаменуе кpизy мас, ïx pозклад i дегpадац1ю ïx ефективност1. Знеособлен1 щдивщи - ц1 недавш частки маси - пеpе-твоpюються на сингyляpностi. Це своеp1дне вiдpодження окpем1шностi 1ндив1да сyпpоводжyеться також вiдpодженням ïx спшьност! Але такою спшьнотою тепеp е не суспшьство, композитивне щодо особистост1, а рш.
Р1й - нова, не стpyктypована, але п1дпоpядкована спшьним 1мпуль-сам спшьнота. Стpyктypа спиpаеться на диспозицй. Ïï задае вщмштсть елемент1в, що ïï складають, а в1дтак - вщмшнють зв'язк1в, що поедну-ють щ елементи в ц1ле. На в1дм1ну в1д цiеï внyтp1шньоï дифеpенц1йова-ност1 стpyктypи, p1ü виглядае гомогенним. Однак, не маючи yсталеноï стpyктypи, в1н водночас не позбавлений внyтp1шньоï самооpганiзац1ï. Наочним пpикладом меpежниx «pоïв» (слово застосовуеться тут без жодних негативних конотацш, пpосто як теоpетичний теpм1н, що вказуе на особливий тип консолщацп сп1льноти) можуть бути 1нтеpнет-спiль-ноти соц1альних меpеж. В них немае сталоï диспозицiï м1сць, в1дчутно
видiленоï iepapxiï, заданого розподшу функц1й, стосунк1в пщпорядко-ваност1 тощо. Однак i вважати р1й суто однорщним (на кшталт cepiï, яку складають екземпляри, а не особи) немае п1дстав.
Внутр1шн1ми вщмшностями рою е aKmuemcmi - те, що можна ви-значити як штенсивнкть та змкт участь Структура, наскшьки вона передбачае диспозицп мкць (елементи), тяжк до певноï формал1зацп. Вона завжди е певною мета-реальнктю щодо сукупност1 своïх конкрет-них учасниюв. Натомкть, р1й е виразом найбшьш безпосередньоï, так би мовити «чистоь», спшьность В структур1 кожен - окрема i окреслена частка цшого. В роï кожен - це одночасно 1 е цше.
У дан1й характеристик чимало момент1в, як1 нагадують маси, натовп 1 можуть бути застосован також до них. Однак ктотною вщмшнктю мас е ïx шертнкть, поглинаючий енерпю ефект («шплозивнкть», за виразом Бодр1яра (Бодрийяр, 2000: с. 14), вщсутнкть власноï самод1яльност1 1 навпъ натяку на автоном1ю 1ндив1д1в, що ïx складають. В масах цше поглинуло своïx учасникв 1 може д1яти лише силою зовн1шнього керу-ючого 1мпульсу.
Звкно, маси е вмктилищами 1 нос1ями величезноï енергп ди, однак сама по соб1 ця енерг1я знаходиться у потенц1йному стань У план те-леологп та самочинност1 маса «слша» - вона не мае певного смисло-вого горизонту та стратеги. Ïï треба актив1зувати, ïï д1ю - спричинити, ïï енерпю - вив1льнити, дати ш вих1д та спрямування. Радикальна в1д-мшнкть рою в1д мас - його «завжди-актуальний», д1яльницький стан (на противагу потенцшност1 мас). В1н складаеться з точок активност1 рiзноï штенсивность Ця вщмшнкть якраз 1 сигнал1зуе про появу нового формату кнування людського 1ндив1да - сингулярность Як i те, що це -формат, який своерщно успадковуе деперсонал1зованкть мас, i водно-час е станом кнування «тсля мас».
Тиха аншлящя мас мережами не означае вщродження особистос-ть Хто не здатен перетворитися на сингулярнкть, приречений на ви-мирання. Колись, на зор1 капiталiстичноï епохи, в Англп «в1вщ людей з'ïли». Тепер, образно кажучи, «людей з'ши мереж1». Звкно, «люди» як таю - у свош ос1бност1 - в1дсутн1 в умовах мас. Тому, начебто нема кого «кти». Однак завжди кнуе шанс людяность Саме цей шанс - можли-вкть людини - з'щають мережь
Ми все ще продовжуемо жити в епоху мас. Але маси поступово i все вщчутшше перероджуються в роï синГулярностей. В1дтак сингулярнкть стае все бшьш переважаючим способом кнування людини сьогодення.
МобЫзацп були способом кнування мас, ïx п1дпорядкування тех-нолог1ям та ун1версальним способом участ1 у технолоичних процесах. Тепер запит на мобтзацп зникае, в пост1ндустр1альну добу вони ста-
ють непотр1бними. Нова ситуац1я потребуе не мобтзацп, а мобгльностг. Композиц1я «сингулярнкть-р1й/мережа» забезпечуе найвищу моб1ль-нкть.
Розпад маси створюе просвп у соц1альному, вщкривае людин мож-ливкть бути накше - а за наявних умов це тотожне можливост1 просто бути. Вперше бути. Ледь нам1чену шпаринку цiеi можливост1, тонкий просвп у сошальносп, миттево затуляе мережа з и нещадною вимогою моб1льност1 - цим новим, сучасним способом панування соц1альност1.
Здаеться, що мобшьнкть цшковито належить 1ндив1ду. Вона, на-чебто, е надшною запорукою його свободи. Навпъ тотожною свобод1 в умовах сьогодення. Але насправд1 мобшьнкть не в1дроджуе автономп особи, не зв1льняе людину для себе самоi. Мобшьнкть - це най1нтен-сивнший режим залучень. Те, що щ залучення зд1йснюються самочинно 1 ц1лком в1льно, анккшьки не зм1нюе iх суп. Вони е новою формою панування соц1альност1 над особою. Чи можна щось цьому пануванню протиставити 1 його якось уникнути?
Дане питання передбачае новпню критику сучасноi - мережноi -соц1альност1. I вироблення на ц1й основ1 альтернативного сошального проекту чи, в1рог1дно (зважаючи на певну архаiчнiсть формату «проект»), 1ншу форму сусп1льноi альтернативи - рух, вироблення та ши-роке практикування нових культурних «епохе» тощо. Однак площина соцiальноi динам1ки та сусп1льного розвитку нас в даному випадку ц1ка-вить менше. Експл1кац1я новпн1х якостей соц1альност1 шдпорядкована нараз1 з'ясуванню характеру кризи освпи та перспектив трансформац1й освпн1х практик. Який ефект для освпи мають вище окреслеш мереж-нкть, сингуляртсть, р1й та мобшьнкть?
Передус1м, криза освпи оприявнюеться як неможливкть и подальшо-го кнування у вигляд1 системи. А-системнкть спрацьовуе в ус1х ланках освпнього процесу. Почнемо з того, що школа та ун1верситет як осно-вн1 системн заклади освпи все менше в1дпов1дають реал1ям соцiальноi поведшки. Свп школи та свп за ii межами стають все б1льш чужими один одному. 1нститут школи все б1льше в1дступае в1д власне освпнього ефекту, в б1к ефекту первинноi соц1ал1зац11, на якому в1н ще тримаеться. Однак 1 цей ефект стае все б1льш загроженим у зв'язку з1 зростаючим не-визнанням сусп1льства як такого з боку 1ндив1д1в, перетворених на сингулярности Сказане означае, що суспшьство 1з зобов'язуючоi шстанцп, джерела нормативной 1 сенсу життед1яльност1, перетворюеться просто на середовище кнування 1ндив1да, на б1льш чи менш сприятливий про-ст1р чи ландшафт реал1заци його власного життевого сценар1ю. Для такоi диспозицп кнування сощал1зац1я полягае не у засвоенн спшьних зраз-к1в повед1нки та цшностей, формах сол1дарност1 тощо, а у ефективнш
самочинност1 шдив1да, який здатен якнайкpаще викоpистати комб1на-ц1ю наявних обставин для власноï усшшность Це пеpетвоpення сусп1ль-ства з1 свпу людського буття на ^осту сукупн1сть обставин кнування сингyляpностi pадикально п1дважye соц1ал1зац1ю в ïï yзвичаeномy сенс1.
Так само yн1веpситет як головне мкце отpимання компетенц1й та фаху знец1нюeться чеpез pозмивання феномену фаху та компетенцш. Це <фозмивання» e складним гетеpогенним пpоцесом, анал1з якого наpазi виходить за меж1 нашого завдання. Компетенцп e в1дносно усталеними, а фах визначеним доки йдеться пpо ситуац1ю чггко визначеноï ^едмет-ноï д1яльност1, себто ^о посутньо виpобничy чи досл1днидьку ситуац1ю, де людина маe спpавy з «об^ктивнютю пpиpоди» чи «об'eктивнiстю тех-шки» (що, зважаючи на ефект техн1ки як способу оволод1ння силами ^^оди e внyгp1шньо тотожними чи суголосними величинами).
Натомкть, дом1нування в сучаснш стpyктypi пpацi сфеpи послуг над сфеpою виpобнидтва (навпъ не зважаючи на 1нш1 чинники) ^изводить до пеpеоpieнтацiï тpyдовиx зусиль на pежим стосунюв з людьми та pеак-цп на них. Пеpевагy над пpедметною д1яльнктю в1дтак отpимyють суто комун1кативн1 пpактики, pобота з людською суб^ктивнютю чи piзно-мантними поpядками значень (як от в юpидичнiй, освищи, ф1нансов1й чи загалом чиновницькш пpактицi). «Людське, надто людське» стаe ви-значальним для компетенцш i загалом фаху.
Р1зноманищ тpен1нги, кypси, дистанц1йн1 освищ модул1 з ïx сеpтифi-катами компетенц1й складають все б1льш сеpйознy конкypенц1ю ^^p-ситетам. Вплив яких, як i у випадку школи, все в1дчутн1ше тpимаeться на деpжавно встановлених xpHrepiHx визнання осв1ченост1 (фактично «пpава на ^офе^ю»), а не на змктовнш пеpевазi наданих ним компе-тенц1й та знань. Як слушно зазначаe Л. С. Гоpбyнова, «тpадицiйна осв1-та, що базyeться на застаpiлиx уявленнях пpо нацюнальну кyльтypy та само1дентиф1кац1ю особистост1 та спpямовyeться на вiдтвоpення уста-лених цшнкно-смислових комплекс1в свпов1дношення, стаe все б1льш в^^ваною в1д pеального життя» (Гоpбyнова, 2014: 159). Освггня пеpе-вага yнiвеpситетy в умовах сyчасноï моб1льноï та сyб'eктивованоï сощ-альност1 дегpадye до суто юpидичноï пеpеваги, яку ще в змоз1 надати та пiдтpимати деpжава.
Радикально зм1нюються також основш пеpсонажi осв1ти, ïï визна-чальш дieвцi. Викладач втpачаe кyльтypнy пpезyпозицiю «нос1я знань», безумовний автоpитет яких чггко pозпод1ляe pолi як тих, хто навчаe, так i тих, хто навчаeться. Тепеp як пеpший, так i дpyгий стають учасниками освпнього pинкy - динамiчноï i довол1 спонтанноï взаeмод1ï попиту i пpопозицiй «освггнгх послуг». Залишаeмо наpазi остоpонь ефект комеp-ц1ал1зацй освгги, який з цього випливаe (та с^тинен^ комеpцiалiза-
цкю особливий 1 найб1льш небезпечний р1зновид и корумпованост1 та фальсиф1каци). Запит споживача освпн1х послуг все в1дчугн1ше перева-жае над 1мперативами системи знань 1 осв1ченост1 як такоi. Осв1ченкть, спродукована спонтаннктю запитв, перетворюеться з цiлiсноi системи опанованого знання (та вiдповiдноi системи фаховоi д1яльност1) на стро-катий колаж актуальних навичок та 1нформац1йних кластер1в. Знання з певних себе, об'ективних 1 автономних (майже «метаф1зичних» за своею соцюкультурною позаконтекстуальнктю) величин, перероджуються на переважно комун1кативн1 феномени. Цей процес унаочнюеться у неза-перечному дом1нуванн1 «шформацп» над власне «знанням».
З1 сказаного можна зробити наступний висновок. Наявна ситуац1я ерози усталеного покликання освпи не означае приреченост1 того ж уш-верситету чи школи на каппулящю. Щ освин 1нституги мають шанси не лише вижити, а й зберегти та навпь посилити (пор1вняно з тепер1шн1м станом) свою дквкть. Понад те: для забезпечення перспективи продуктивного розвитку людини iм вкрай необх1дно в1дстояти свою значущкть 1 фундаментальне покликання. Однак ц1лком очевидно, що це можливо лише за глибоких трансформац1й режиму кнування цих шститупв, що може на поз1р виглядати навпь як iх де1нстигуалiзац1я. Загалом кажу-чи, лог1ка органзаци освпнього процесу мае еволюцюнувати з формату системних припис1в до формату мережних залучень, з прямих зверне-них до суб'екта вимог до тонко оргашзованих принад сингулярност1, що заохочують та мотивують ii участь у мережн1й сшвпращ.
Лггература:
1. Бодрийар Ж. (2000) В тени молчаливого большинства, или Конец социального. - Екатеринбург, 2000. - 98 с.
2. Горбунова Л. (2014) Транскультурна осв1тня стратег1я в контекст1 виклик1в глоба-л1заци // Ф1лософ1я осв1ти. - 2014. - № 1 (14). - С.158-198.
3. 1лляшук О. Тенденци зах1дно'1 «просв1тницько'1 фшософи» в контекст1 сучасного сусишьного розвитку // Фшософ1я осв1ти. - 2013. - № 1 (12). - С.186-209.
4. Ортега-1-Гасет Х. Бунт мас // Вибран1 твори. - К.: Основи, 1994. - С.15-139.
5. Пролеев С.В. (2011) Сишьного св1ту немае: юнець епохи толерантност1 // Фшо-софська думка. - 2011. - №4. - К.: Академперюдика, 2011. - С.25-29.
6. Хайдеггер М. (1993) Вопрос о технике // Время и бытие. - М., 1993. - С.221-238.
Виктория Шамрай. Институциональный кризис образования: социокультурные вызовы современности
В статье выдвигается тезис о том, что современное образование находится в состоянии институционального кризиса. Содержание этого кризиса определяется как деструкция устойчивого культурного призвания образования и отрицание его со стороны метаморфоз современной социальности.
Их общим знаменателем является потеря действенности социальным проектом модерна с присущими ему универсальными посягательствами и императивами. Глобальный мир является миром неустранимых различий. Он по определению не предполагает возможности универсального социального проекта. Рассматриваются главные особенности современной глобали-зованной социальности, такие как сетевость, сингулярность, информаци-ональность. Общество всегда существовало как определенная социальная структура. В свою очередь, сеть дезавуирует структуру. Там, где было разнообразие составляющих целое элементов, возникает потенциально неограниченная совокупность равнозначных мест — точек входа / выхода из сети. Эти точки потенциально неограниченны, поскольку не заданы свойствами самой сети, а образуются непосредственно актом участия в ней. Само же участие-неучастие в сети является актом сингулярности, а не функцией самой сети. Поэтому относительно сети и совокупности ее позиций каждая сингулярность является метапозицией. Она фиксирует такое состояние человеческого существования, когда активность и в целом жизнедеятельность человека переходит в режим входа-выхода в различные системы контактов, предусматривает де-субстантивацию личности. Единственная правдивая сеть для сингулярности — это совокупность ее собственных вовлеченностей в сети. Выработанная ею совокупность — сумма вовлеченностей — является собственной сетью этой вот сингулярности. Это — ее подлинная идентичность. Ретроспективно сингулярность является третьим (после самости и идентичности) форматом существования модерного человека. Непосредственно она является продуктом распада (аннигиляции) масс. В то же время здесь имеем переход от общества мобилизаций к обществу мобильности. Эти глубокие изменения современной социальности подрывают смысловые основы института образования и образовательных практик. Возникает необходимость нового социального проекта, который мог бы задать смысловой горизонт для институциональной переинсталяции современного образования.
Ключевые слова: кризис образования, социальный проект, сетевость, сингулярность, информациональность.
Victoria Shamrai. The institutional crisis in education: socio-cultural challenges of our time
The article argues that modern education is in a state of institutional crisis. The content of this crisis is defined as the destruction of sustainable cultural vocation education and denial of it by the metamorphosis of modern sociality. Their common denominator is the loss of effectiveness of the social project of modernity with its inherent universal assaults and imperatives. The global world is a world of difference fatal. By definition, it does not imply the possibility of a universal social project. We consider the main features of the modern globalized sociality, such as network, singularity of informational. Society has always existed as a distinct social
structure. In turn, the network disavows structure. Where was the diversity of the elements constituting a whole, there is a potentially unlimited set of equivalent places — entry / exit points of the network. These points are potentially unlimited, because it does not set the properties of the network, and are formed directly act to participate in it. The participation and non-participation in the network is an act of singularity, and not a function of the network itself. Therefore, with respect to the network and the aggregate of its positions each singularity is metaposition. It captures a state of human existence, and when the activity of the whole human activity enters the entry-exit system to various contacts, provides de-substantivation personality. The only true network for the singularity — a combination of its own involvement in the network. Generated its totality — the sum involved — this is a private network that's singularity. It is — its true identity. In retrospect, the singularity is the third (after the self and identity) format of the modern human existence. Directly it is a decay product (annihilation) of the masses. At the same time, we have here the transition from society mobilizations to society mobility. These profound changes in contemporary social sense undermine the foundations of the Institute of Education and educational practices. There is a need for a new social project that would set meaningful horizon for institutional reinstallation contemporary education.
Keywords: The crisis of education, social project, network, singularity, informational.
ВшторЫ Шамрай, кандидат фшософських наук, старший науковий сшв-робпник вщдшу сощально! фшософи 1нституту фшософи !м. Г.С. Сковороди НАН Украши.
E-mail: uffon@ukr.net
Victoria Shamrai, candidate of philosophical sciences, senior researcher of social philosophy department of H. S. Skovoroda Institute of Philosophy of NAS of Ukraine.
E-mail: uffon@ukr.net.
